Окрема думка від 25 жовтня 2026 р. у справі №908/3166/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

Суд: Касаційний господарський суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: будівельного підряду

Дата: 25 жовтня 2026 р.

Справа: №908/3166/25

Суддя: Власов Ю.Л.

ОКРЕМА ДУМКА

26 жовтня 2026 року

м. Київ

cправа № 908/3166/25

судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Власова Ю. Л.

до постанови Верховного Суду від 20 жовтня 2026 року, ухваленої за результатами розгляду касаційної скарги Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду Запорізької області від 22 січня 2026 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25 березня 2026 року

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Налагоджувально-монтажне виробниче підприємство "Електропівденмонтаж"

до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція"

про стягнення коштів в розмірі 17 004 569,89 грн,

Короткий виклад історії цієї справи

1. Спір у справі № 908/3166/25 виник щодо наявності/відсутності підстав для стягнення з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - АТ "НАЕК "Енергоатом") в особі філії відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" 17 004 569,89 грн, з яких 10 316 637,24 грн - основний борг, 1 121 828,31 грн - 3 % річних за період з 01 березня 2022 року до 14 жовтня 2025 року, 5 566 104,34 грн - інфляційні втрати за період з березня 2022 року до вересня 2025 року за договором від 30 грудня 2021 року № 21646-20/1/20-121-04-21-11039.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав своїх зобов`язання з оплати робіт за договором, чим порушив його умови, вимоги статей 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а отже, що наявні обставини для стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу та застосування до нього відповідальності, визначеної частиною другої статті 625 ЦК України.

3. Господарський суд Запорізької області рішенням від 22 січня 2026 року, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25 березня 2026 року, позов задоволено частково. Вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 10 316 637,24 грн основного боргу, 1 121 828,31 грн 3 % річних, 5 566 102,63 грн інфляційних втрат. У іншій частині позову відмовлено.

4. Вирішуючи спір у справі, суди попередніх інстанцій виходили з доведеності позивачем обставин для стягнення з відповідача 10 316 637, 24 грн основного боргу, 1 121 828,31 грн 3 % річних за період 01 березня 2022 року до 14 жовтня 2025 року, 5 566 102, 63 грн інфляційних втрат за період з березня 2022 року до вересня 2025 року згідно з частиною другою статті 625 ЦК України.

Короткий зміст постанови Верховного Суду

5. Верховний Суд постановою від 20 жовтня 2026 року у справі № 908/3166/25, переглядаючи оскаржувані судові рішення в частині задоволення позову про стягнення 3% річних, інфляційних втрат з огляду на статтю 300 ГПК України, касаційну скаргу відповідача залишив без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

6. Верховний Суд виходив із того, що строк виконання відповідачем свого грошового зобов`язання настав до початку тимчасової окупації м. Енергодар, де знаходився позивач, а обмеження, передбачені статтею 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15 квітня 2014 року № 1207-VII (далі - Закон № 1207-VII) не перешкоджали відповідачу здійснити оплату, оскільки розрахунки проводилися через банківські установи, які знаходяться на підконтрольній Україні території. Крім того, зазначив, що відповідач фактично здійснював платежі на користь позивача в період окупації, що спростовувало його доводи про неможливість виконання грошового зобов`язання. З огляду на це, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для звільнення відповідача від наслідків прострочення, передбачених статтею 625 ЦК України, та залишив касаційну скаргу відповідача без задоволення.

7. Однак, я не погоджуюся з думкою більшості суддів із колегії Верховного Суду щодо необґрунтованості доводів касаційної скарги АТ "НАЕК "Енергоатом" і вважаю помилковим висновки щодо правомірності стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних, інфляційних втрат за з 04 березня 2022 року по 07 червня 2025 року з огляду на таке.

8. Суди попередніх інстанції встановили, що 30 листопада 2021 року між Державним підприємством "НАЕК "Енергоатом" (правонаступником якого є АТ "НАЕК "Енергоатом" відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року № 1420) та ТОВ "НМВП "Електропівденмонтаж" укладено договір № 21646-20/1/20-121-04-21-11039, за умовами якого підрядник зобов`язувався виконати роботи, а замовник - прийняти та оплатити їх. Вартість робіт за договором становила 10 777 738,70 грн з ПДВ.

9. Відповідно до пункту 2.4 договору оплата виконаних робіт мала бути здійснена протягом 60 календарних днів з дати підписання довідки, тобто не пізніше 28 лютого 2022 року. Початок періоду прострочення виконання грошового зобов`язання припадає на 01 березня 2022 року.

10. Позивач виконав роботи на загальну суму 10 316 637,24 грн, що підтверджується довідкою про вартість виконаних будівельних робіт (ф. КБ-3) № 645 від 30 грудня 2021 року та актами приймання-виконаних будівельних робіт (ф. КБ-2в). Водночас відповідач вказані роботи не оплатив, внаслідок чого у нього виникла заборгованості в сумі 10 316 637,24 грн, яка також підтверджується випискою № 459 з регістру аналітичного обліку філії "ВП ЗАЕС" про стан розрахунків станом на 04 грудня 2025 року.

11. Суди попередніх інстанцій встановили, що Енергодарська міська територіальна громада, до якої входить місто Енергодар, є тимчасово окупованою з 04 березня 2022 року. ТОВ "НМВП "Електропівденмонтаж" змінило своє місцезнаходження та податкову адресу з м. Енергодар на м. Запоріжжя лише більше ніж через три роки - з 07 червня 2025 року.

12. Як уже зазначалося, у касаційній скарзі відповідач просив скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 22 січня 2026 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25 березня 2026 року в частині стягнення 3 % річних та інфляційних витрат, нарахованих за період з 04 березня 2022 року до 07 червня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у їх стягненні. За доводами скаржника, станом на початок тимчасової окупації м. Енергодара (04 березня 2022 року) позивач був зареєстрований на тимчасово окупованій території, а тому обов`язок скаржника (відповідача) щодо перерахування коштів на рахунок позивача був зупинений з огляду на приписи Закону 1207-VII.

13. На мою думку, переглядаючи оскаржувані судові рішення в частині стягнення 3% річних, інфляційних втрат за спірний період, суди попередніх інстанцій, з якими погодився Верховний Суд, помилково не врахували такого.

14. Законодавець у статті 509 ЦК України закріпив норму, відповідно до якої зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

15. Зобов`язання мають ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частина 3 статті 509 ЦК України) та виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

16. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

17. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання (стаття 610 ЦК України)).

18. За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора (частина 3 статті 612 ЦК України).

19. Стаття 613 ЦК України встановлює, якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Боржник за грошовим зобов`язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

20. Відповідальність за порушення грошового зобов`язання визначає стаття 625 ЦК України. Так, за цією статтею боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 ЦК України).

21. З аналізу вказаних вище норм матеріального права вбачається, що законодавець імперативно визначив, що зобов`язання мають виконуватися належним чином. При цьому закріпив норму (стаття 613 ЦК України) про те, що якщо боржник доведе, що не виконав грошового зобов`язання через прострочення кредитора, він звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, оскільки порушення грошового зобов`язання у вигляді його прострочення боржником не настало i в такому разі вважається, що виконання зобов`язання відстрочено на час прострочення кредитора (частина друга статті 613 цього Кодексу).

22. Отже, невиконання або прострочення виконання боржником зобов`язання може бути зумовлене не лише поведінкою боржника, а і кредитора, якщо внаслідок дій чи бездіяльності останнього боржник був позбавлений можливості належним чином виконати свій обов`язок.

23. Тимчасово окупована РФ територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування РФ та окупаційна адміністрація РФ встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування РФ встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації РФ.

24. Статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії РФ, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб (стаття 2 Закону № 1207-VII).

25. Особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території врегульовані статтями 13 та 13-1 Закону № 1207-VII. Так, згідно з частинами другою та третьою статті 13 Закону № 1207-VII здійснення господарської діяльності юридичними особами, місцезнаходженням яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 ЦК України. Під час режиму тимчасової окупації платіжний режим діє з урахуванням того, що система електронних платежів Національного банку України та внутрішньодержавні платіжні системи, платіжними організаціями яких є резиденти України, не застосовуються на тимчасово окупованій території. На тимчасово окуповану територію поширюються норми Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" з урахуванням того, що електронні платіжні засоби, емітовані на тимчасово окупованій території, у тому числі мобільні платіжні інструменти, не можуть використовуватися на іншій території України з метою ініціювання переказу коштів.

26. З наведених норм права вбачається, що здійснення господарської діяльності юридичними особами, місцезнаходженням яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України, а правочини, стороною яких є такі юридичні особи, вважаються нікчемними. Жодних виключень з цих правил законодавець не встановив.

27. Податковою адресою юридичної особи є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (пункт 45.2 статті 45 Податково кодексу України).

28. 06 грудня 2022 року Кабінет Міністрів України затвердив постанову "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих РФ", відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

29. Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376 затверджений Перелік територій на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окуповані Російською Федерацією, до якого включена Енергодарська міська територіальна громада, до якої входить м. Енергодар, територія якої є тимчасово окупованою РФ з 04 березня 2022 року.

30. З огляду на наведені імперативні норми статті 13 Закону № 1207-VII та за встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що позивач у період з 24 лютого 2022 року до 07 червня 2025 року знаходився у м. Енергодар, яке є тимчасово окупованим з 04 березня 2022 року та протягом більше ніж трьох років, до 07 червня 2025 року, не вживав заходів зі зміни свого місцезнаходження та податкової адреси на підконтрольну територію України, останній протягом вказаного періоду не мав права здійснювати господарську діяльність, в тому числі отримувати кошти на свої рахунки, а всі правочини, стороною яких він був були нікчемними.

31. За таких обставин відповідач, виконуючи норми статті 13 Закону № 1207-VII, не мав права з 04 березня 2022 року по 07 червня 2025 року перераховувати кошти юридичній особі, яка знаходилась на тимчасово окупованій території, господарська діяльність якої була заборонена, а укладений з нею правочин був нікчемним.

32. У зв`язку з цим, невиконання відповідачем свого зобов`язання з оплати виконаних робіт у період з 04 березня 2022 року по 07 червня 2025 року відбулось внаслідок прострочення позивача зі зміни свого місцезнаходження та податкової адреси на підконтрольну територію України. Отже, в силу наведених норм статей 612, 613 ЦК України виконання відповідачем указаного зобов`язання з 04 березня 2022 року по 07 червня 2025 року є відстроченим на час прострочення позивача.

33. Суди попередніх інстанцій та більшість суддів колегії суддів Верховного Суду, не здійснили належного аналізу норм статті 13 Закону № 1207-VII та дійшли помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних та інфляційних втрат за період з 04 березня 2022 року по 07 червня 2025 року.

34. Посилання на здійснення позивачем платежів через банківські установи, розташовані на підконтрольній Україні території (див. пункти 8.39- 8.40 постанови Верховного Суду від 20 жовтня 2026 року у справі № 908/3166/25), не усуває наведених вище обмежень, установлених статтею 13 Закону № 1207-VII. Визначальним у цьому випадку є не місцезнаходження банку, який обслуговує рахунки позивача, а місцезнаходження та податкова адреса (де здійснюється господарська, підприємницька діяльність та сплачуються податки) самого позивача, та дотримання ним вимог норм частини другої статті 13 Закону №1207-VII щодо обов`язкової зміни місцезнаходження та податкової адреси на підконтрольну територію України, чого позивач не робив більше ніж три роки.

35. Верховний Суд у постанові від 20 жовтня 2026 року у цій справі також зазначив: "належне виконання основного зобов`язання за договором в цьому випадку залежало виключно від волі самого відповідача, а відтак останній повинен був усвідомлювати можливість настання для нього негативних наслідків у вигляді нарахування позивачем сум 3% річних та інфляційних втрат в порядку передбаченому статтею 625 ЦК України, у зв`язку із триваючим з 01 березня 2022 року невиконанням ним грошового зобов`язання". Вважаю, що такий підхід не відповідає наведеним вище нормам статті 13 Закону № 1207-VII, оскільки заборона позивачу здійснювати господарську діяльність до зміни місцезнаходження та податкової адреси на підконтрольну територію України та нікчемність протягом цього часу укладених з ним правочинів покладала також на відповідача відповідні обмеження на здійснення господарської діяльності з такою особою, в тому числі перерахування їй коштів за нікчемним договором, які відповідачу було не відомо як будуть витрачені особою, яка тривалий час знаходиться на тимчасово окупованій території, не намагаючись змінити своє місцезнаходження.

Висновки

З огляду на вищевикладене, вважаю, що встановивши, що позивач, який знаходився м. Енергодар, яке було тимчасово окуповане з 04 березня 2022 року і змінив своє місцезнаходження лише 07 червня 2025 року, у судів попередніх інстанцій були відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 3%, інфляційних втрат за вказаний період.

За встановлених судами попередніх інстанцій обставин, вважаю що касаційну скаргу відповідача слід було задовольнити, а у задоволенні позову в оскаржуваній частині позивачу необхідно було відмовити.

Суддя Ю. Л. Власов

Оригінал: reyestr.court.gov.ua