Рішення від 20 жовтня 2026 р. у справі №922/2312/26 — Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/2312/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Присяжнюка О.О.

при секретарі судового засідання Божко Є.А.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовомФізичної особи-підприємця Кожанова Сергія Юхимовича ( АДРЕСА_1 )

доФізичної особи-підприємця Лінькової Валентини Володимирівни ( АДРЕСА_2 )

простягнення коштів

за участю представників:

позивача - Загурської А.В. (ордер серія АМ № 1216353 від 26.06.2026),

відповідача - Бєзяєва А.А. (ордер серія ВІ № 1411625 від 09.07.2026)

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Кожанов Сергій Юхимович звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Лінькової Валентини Володимирівни, в якій просить суд:

1. Стягнути з фізичної особи - підприємця Лінькової Валентини Володимирівни (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь фізичної особи - підприємця Кожанова Сергія Юхимовича (РНОКПП: НОМЕР_2 ) заборгованість за договором про встановлення земельного сервітуту від 05 липня 2005 року у розмірі 126 979,54 грн.

2. Визнати укладеною між фізичною особою - підприємцем Кожановим Сергієм Юхимовичем та фізичною особою - підприємцем Ліньковою Валентиною Володимирівною додаткову угоду № 1 до договору про встановлення земельного сервітуту від 05 липня 2005 року в редакції, викладеній у даній позовній заяві, з дня набрання рішенням суду законної сили.

3. Судові витрати покласти на відповідача.

4. Розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.06.2026 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Кожанова Сергія Юхимовича (вх.№ 2312/26) залишено без руху.

02.07.2026 від представника позивача через систему "Електронний суд" надійшла заява про усунення недоліків (вх.№ 16051/26), де позивач надав позовну заяву, в якій виправлено допущені недоліки, а також додатки до неї, у тому числі докази надіслання позовної заяви з додатками на належну адресу відповідача, а також довідку про наявність у позивача рахунку в АТ "СЕНС БАНК".

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/2312/26. Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 29 липня 2026 року об 11:30.

15.07.2026 від представника Фізичної особи-підприємця Лінькової Валентини Володимирівни через систему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву (вх.№ 17324/26), в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову, виходячи з наступного.

По-перше, щодо стягнення заборгованості по договору про встановлення земельного сервітуту відповідач підтверджує, що між позивачем та відповідачем був укладений договір про становлення земельного сервітуту, який, як зауважує відповідач, суворо виконувався відповідачем, що підтверджується відсутністю будь-яких вимог, претензій або судових процесів щодо сплати компенсації чи виконання інших умов Договору. Відповідач наголошує на тому, що саме на позивача був покладений обов`язок із визначення та внесення орендної плати у належному розмірі, виходячи із актуальної нормативної грошової оцінки землі та відповідного індексу інфляції, але позивач знехтував своїми обов`язками, що мало наслідком стягнення заборгованості на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 18.06.2025 року у справі №922/748/25, яким встановлено, що позивач вираховував та сплачував орендну плату не в повному обсязі. Відповідач, у свою чергу, сплачувала компенсацію за користування земельною ділянкою, виходячи із розміру орендної плати, яку вираховував та сплачував саме позивач. При цьому, договором не встановлено ані обов`язку відповідача вираховувати належний розмір оренди позивача, ані проводити нормативну грошову оцінку, ані вираховувати належний розмір індексу інфляції позивача, тощо.

Відповідач звертає увагу на те, що відповідача не було залучено до участі у справі №922/748/25 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, і відповідач дізналась про існування цього процесу лише отримавши позовну заяву із додатками 06.07.2026 року на пошті, хоча вказаний судовий процес безпосередньо пов`язаний та впливає на права та обов`язки відповідача. За вказаних обставин, на думку відповідача, позивач позбавлений права звертатися із даним позовом до відповідача, який не був залучений до участі у справі № 922/748/25.

По-друге, щодо досудового порядку врегулювання спору відповідач наголошує, що твердження позивача про виконання всіх умов щодо досудового порядку врегулювання спору є помилковим, оскільки, з огляду на отримані додатки до позовної заяви, де знаходилась і письмова пропозиція разом із доказами направлення, згідно накладної № 6100300600081 від 26.05.2026 року у графі «Одержувач» відсутні контактні дані відповідача у вигляді телефонного номеру, що є обов`язковим для відправлень подібного типу. За відсутності контактного номеру телефону поштове відділення фактично було позбавлене можливості попередити одержувача про існуючий лист. А відповідач, у свою чергу, була позбавлена можливості отримати таке відправлення. Крім того, позивач добре знайомий і постійно контактує із відповідачем та її представниками, більш того, зазначені особи ведуть діяльність фактично на одній земельній ділянці. Але позивач не знайшов можливості або бажання надати дану пропозицію із додатками особисто або через представників. Тому вказаний порядок досудового врегулювання відразу був розрахований на те, що відповідач не отримає пропозицію із додатками з об`єктивних підстав.

По-третє, щодо зобов`язання укласти додаткову угоду до Договору відповідач повідомляє, що не була ознайомлені із змістом даної додаткової угоди і дізналась про її існування вже у цьому процесі. Жодних заперечень чи узгоджень цієї угоди між сторонами не відбувалось взагалі. Відповідач зауважує, що не має наміру укладати дану додаткову угоду, оскільки вона суперечить умовам Договору, договору оренди та інтересам відповідача. Згідно додаткової угоди позивач пропонує покласти саме на відповідача наступні зобов`язання щодо сплати індексу інфляції та проведення нормативної грошової оцінки землі, проте договором, який був укладений між сторонами 05.07.2005 року, зобов`язання сервітуарія чітко прописані і визначені, і жодного разу не були порушені сервітуарієм. Питання щодо проведення нормативної грошової оцінки землі або вирахування індексу інфляції невід`ємно пов`язані виключно із правами та обов`язками сторін по договору оренди землі, зокрема, позивача. Відповідач стверджує, що всі наявні непорозуміння із визначенням розміру як орендної плати, так і розміру плати за користування земельною ділянкою (сервітутом) виникли виключно по вині та недбалості самого позивача, в той час як відповідач виходила виключно із тих сум, які вираховував та сплачував позивач, не маючи ніякої можливості та правомочності це змінити, враховуючи правову природу поєднаності Договору та договору оренди. Крім того, відповідач звертає увагу на формулювання, які використані в тексті додаткової угоди: вони є нечіткими, неконкретними, такими, що допускають подвійне трактування, що матиме наслідком постійні спори та суперечності між сторонами.

22.07.2026 від представника Фізичної особи-підприємця Кожанова Сергія Юхимовича через систему "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив (вх.№ 17865/26), в якій позивач не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, вважає їх необґрунтованими та такими, що не спростовують заявлених позовних вимог з огляду на таке .

Щодо доводів відповідача про нібито належне виконання договору про встановлення земельного сервітуту, то посилання відповідача на те, що раніше позивач не пред`являв до неї претензій або позовів щодо виконання договору, не підтверджує належного виконання договору та не звільняє відповідача від обов`язку сплатити компенсацію у повному розмірі. Позивач зауважує, що розмір компенсації відповідача прив`язаний до орендної плати, яка підлягає сплаті за договором оренди землі, а не до суми, яку позивач фактично сплачував у певний період. Позивач наголошує, що не покладає на відповідача обов`язки орендаря земельної ділянки перед Харківською міською радою.

Щодо посилання відповідача на незалучення її до участі у справі № 922/748/25 позивач зазначає, що рішення у справі № 922/748/25 не використовується позивачем як безумовна преюдиційна підстава для стягнення коштів із відповідача. Позивач посилається на нього як на доказ, який разом з іншими доказами у цій справі підтверджує розмір орендної плати, що підлягала сплаті за користування земельною ділянкою у відповідний період.

Щодо фактично здійснених відповідачем платежів позивач просить суд звернути увагу, що при зверненні до суду він врахував ті платежі, які були йому відомі та відображалися як здійснені відповідачем. У разі, якщо надані відповідачем копії квитанцій підтверджують сплату за лютий, березень, квітень та травень 2021 року у розмірі 1 270,00 грн щомісячно, позивач не заперечує проти врахування відповідних платежів при остаточному визначенні розміру заборгованості.

Щодо доводів відповідача про нібито недотримання досудового порядку врегулювання спору позивач вказує, що письмова пропозиція від 19.05.2026 року разом із проєктом додаткової угоди була направлена позивачем на офіційну адресу відповідача як фізичної особи-підприємця. Доводи відповідача про те, що у поштовій накладній не було зазначено її номер телефону, не спростовують факту направлення пропозиції на її офіційну адресу та не свідчать про неналежність такого направлення. Визначальним у цьому випадку, на думку позивача, є те, що позивач направив письмову пропозицію на офіційну адресу відповідача, зазначив одержувача, оформив поштове відправлення з описом вкладення та отримав докази прийняття відправлення оператором поштового зв`язку. При цьому той факт, що сторони здійснюють діяльність на одній земельній ділянці або можуть підтримувати певну комунікацію, не змінює встановленого законом порядку листування між суб`єктами господарювання та не покладає на позивача додаткового обов`язку забезпечувати особисте вручення кореспонденції відповідачу.

Щодо доводів відповідача про відсутність підстав для визнання укладеною додаткової угоди № 1 до договору про встановлення земельного сервітуту позивач звертає увагу, що додаткова угода не встановлює нового обов`язку відповідача, а лише деталізує порядок виконання вже існуючого грошового зобов`язання, погодженого сторонами ще при укладенні договору сервітуту. За твердженням позивача, розмір компенсації за договором сервітуту прямо залежить від розміру орендної плати за земельну ділянку, оскільки сторони самі погодили, що відповідач сплачує 50% від орендної плати, яка припадає на частину земельної ділянки площею 0,2239 га. Саме тому при визначенні розміру компенсації мають враховуватися ті показники, які впливають на розмір орендної плати за договором оренди землі, зокрема нормативна грошова оцінка земельної ділянки, ставка орендної плати, коефіцієнти індексації та інші показники, які застосовуються при визначенні орендної плати.

23.07.2026 від представника Фізичної особи-підприємця Лінькової Валентини Володимирівни через систему "Електронний суд" надійшло заперечення (вх.№ 18045/26), в якому відповідач акцентує увагу на наступному.

По-перше, в Договорі чітко вказано, що платне користування за Договором здійснюється саме у формі компенсації відповідної частини орендної плати за договором оренди, а не сумісної сплати орендної плати за договором оренди із обов`язком кожної сторони вираховувати розмір такої плати. Тобто, за умови того, що визначення розміру орендної плати та порядок її внесення не покладені на відповідача, то компенсувати свою частку за Договором відповідач може лише на підставі вже зроблених позивачем розрахунків. А тому і визначення належного розміру загальної орендної плати також покладено саме на позивача, а не відповідача. А відтак відповідач діяла добросовісно, оскільки її платежі є похідними (компенсаційними) від розміру оренди за договором оренди, до якого відповідач не має жодного відношення, але має безпосереднє відношення саме позивач.

По-друге, позивач у відповіді на відзив посилається на те, що наявність номеру телефону відповідача при відправленні досудової пропозиції не було обов`язковим. Проте згідно накладної № 6100300600081 від 26.05.2026 року дане відправлення визначено як «лист з оголошеною цінністю пріоритетний». Як зазначено у п. 2.4.72 Регламенту-надання послуг з пересилання відправлень, затвердженого Наказом АТ «Укрпошта» від 22.09.2025 року № 7009 (у редакції наказу АТ «Укрпошта») «Листи з оголошеною цінністю, як окремий вид письмової кореспонденції», при адресуванні листів з оголошеною цінністю, номер мобільного телефону відправника та адресата є обов`язковим, якщо інше не передбачено письмовим договором, укладеним між АТ «Укрпошта» та відправником. А відтак, позивач був зобов`язаний вказати номер телефону відповідача при наданні відповідного відправлення у відділенні поштового зв`язку.

По-третє, в тесті додаткової угоди пропонується саме покласти на відповідача сплату компенсації з урахування індексу інфляції та самостійне замовлення витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Крім того, формулювання побудовані таким чином, що незрозуміло, до кого вони відносяться взагалі. Так, розділ 2 Договору доповнили пунктом 4 із назвою «Розмір орендної плати визначається», з чого незрозуміло, про яку орендну плату іде мова.

29.07.2026 від представника Фізичної особи-підприємця Кожанова Сергія Юхимовича через систему "Електронний суд" надійшли додаткові пояснення (вх.№ 18463/26).

У підготовчому засіданні 29.07.2026 постановлено ухвалу, яку внесено до протоколу підготовчого засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 11.08.2026 на 10:30.

В порядку ст. 120-121 Господарського процесуального кодексу України сторони повідомлені про наступне судове засідання ухвалами від 29.07.2026.

10.08.2026 від представника Фізичної особи-підприємця Кожанова Сергія Юхимовича через систему "Електронний суд" надійшла заява про зміну предмету позову, зменшення розміру позовних вимог та, у разі необхідності, повернення до стадії підготовчого провадження (вх.№ 19437/26).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.08.2026 за власною ініціативою постановлено повернутися до стадії підготовчого провадження у справі №922/2312/26. Заяву представника Фізичної особи-підприємця Кожанова Сергія Юхимовича про зміну предмету позову, зменшення розміру позовних вимог та, у разі необхідності, повернення до стадії підготовчого провадження (вх.№ 19437/26 від 10.08.2026) постановлено повернути заявнику без розгляду. Підготовче засідання відкладено на "25" серпня 2026 р. на 12:30.

11.08.2026 від представника Фізичної особи-підприємця Кожанова Сергія Юхимовича через систему "Електронний суд" надійшла заява про зміну предмету позову та зменшення розміру позовних вимог (вх.№ 19636/26), в якій позивач просить суд:

1. Прийняти цю заяву про зміну предмета позову та зменшення розміру позовних вимог до розгляду.

2. Надалі розглядати позовні вимоги ФОП Кожанова Сергія Юхимовича до ФОП Лінькової Валентини Володимирівни у такій редакції:

2.1. Стягнути з фізичної особи - підприємця Лінькової Валентини Володимирівни (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь фізичної особи - підприємця Кожанова Сергія Юхимовича (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 , р/р НОМЕР_3 в АТ «СЕНС-БАНК») заборгованість за договором про встановлення земельного сервітуту від 05 липня 2005 року у розмірі 126 912,44 грн.

2.2. Визнати укладеною між фізичною особою - підприємцем Кожановим Сергієм Юхимовичем та фізичною особою - підприємцем Ліньковою Валентиною Володимирівною додаткову угоду № 1 до договору про встановлення земельного сервітуту від 05.07.2005 року у редакції, викладеній у цій заяві, з дня набрання рішенням суду законної сили.

21.08.2026 від представника Фізичної особи-підприємця Лінькової Валентини Володимирівни через систему "Електронний суд" надійшло заперечення на заяву про зміну предмету позову та зменшення розміру позовних вимог (вх.№ 20571/26).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.08.2026 прийнято заяву представника Фізичної особи-підприємця Кожанова Сергія Юхимовича про зміну предмету позову та зменшення розміру позовних вимог (вх.№ 19636/26 від 11.08.2026) до розгляду та долучено до матеріалів справи. Подальший розгляд справи постановлено проводити з урахуванням прийнятої заяви. Продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів. Підготовче засідання відкладено на 16 вересня 2026 року на 12:00.

У підготовчому засіданні 16.09.2026 постановлено ухвалу, яку внесено до протоколу підготовчого засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 30 вересня 2026 року на 12:30.

В порядку ст. 120-121 Господарського процесуального кодексу України сторони повідомлені про наступне судове засідання ухвалами від 16.09.2026.

У судовому засіданні 30.09.2026 постановлено ухвалу, яку внесено до протоколу судового засідання, про перерву в судовому засіданні до 14 жовтня 2026 року до 12:30.

В порядку ст. 120-121 Господарського процесуального кодексу України сторони повідомлені про наступне судове засідання ухвалами від 30.09.2026.

У судовому засіданні 14.10.2026 постановлено ухвалу, яку внесено до протоколу судового засідання, про перерву в судовому засіданні до 21 жовтня 2026 року до 13:00.

В порядку ст. 120-121 Господарського процесуального кодексу України сторони повідомлені про наступне судове засідання ухвалами від 14.10.2026.

У судовому засіданні 21.10.2026 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов у повному обсязі, судові витрати покласти на відповідача.

Присутній у судовому засіданні 21.10.2026 представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

В ході розгляду справи Господарським судом Харківської області, відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах строків, встановлених ГПК України.

Судом в повному обсязі досліджено письмові докази у справі відповідно до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

У судовому засіданні 21.10.2026 судом проголошено скорочене рішення (вступну та резолютивну частини).

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 05 липня 2005 року між Харківською міською радою та Фізичною особою-підприємцем Кожановим Сергієм Юхимовичем (далі - позивач) було укладено Договір оренди земельної ділянки загальною площею 2,5156 га, кадастровий номер 6310138800:03:011:0078, що розташована за адресою: м. Харків, Ващенківський в`їзд, 4. Земельна ділянка була передана позивачу в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель. Строк дії договору оренди встановлено до 01.09.2054 року.

У Договорі оренди землі та додатках до нього зазначено, що на орендованій земельній ділянці встановлено обмеження у вигляді земельного сервітуту на частину земельної ділянки площею 0,2239 га - для проходу та проїзду через земельну ділянку.

05 липня 2005 року між Фізичною особою-підприємцем Кожановим Сергієм Юхимовичем (далі - позивач, Землекористувач земельної ділянки) та Фізичною особою-підприємцем Ліньковою Валентиною Володимирівною (далі - відповідач, Землекористувач ділянки) укладено Договір про встановлення земельного сервітуту.

Розділ 1 Договору про встановлення земельного сервітуту визначає його предмет. Так, 1. Землекористувач земельної ділянки за адресою м Харків. Ващенковський Вїзд 4 СПД ФО Кожанов С.Ю., встановлює земельний сервітут для землекористувача ділянки СПД ФО Лінькова В.В. на прохід робітників та проїзд транспортними засобами через земельну ділянку СПД ФО Кожанова С.Ю. по існуючим на ній дорогам до будівлі СПД ФО Лінькової В.В.

Розділ 2 Договору про встановлення земельного сервітуту встановлює його умови.

Цей договір укладено безстроково і він вступає в силу з моменту його підписання та регістрації в міській раді (п. 1).

Договірні сторони повинні дотримувати загально визначені правила добросусідства (п, 2).

СПД ФО Лінькова В.В. зобов`язується:

- дотримуватися встановленого режиму для автотранспорту та пішоходів;

- не чинити дій, що можуть привести до погіршення якісних характеристик та екологічного стану на території СПД ФО Кожанова С.Ю. під час проїзду (проходу) автотранспорту та людей;

- компенсувати СПД ФО Кожанову С.Ю. у розмірі 50 % орендну плату (договір оренди від 5 липня 2005 р.) за землю площею 0.2239 га;

- сплачувати за попередній місяць компенсацію не пізніше 25 числа кожного наступного місяця.

Розділ 3 Договору про встановлення земельного сервітуту має назву "Землекористувачі мають право" та містить наступні положення:

1. Вносити за згодою з Сусідом в Договір необхідні зміни і доповнення, що випливають з діючих законодавчих та нормативних актів, які регулюють використання земель.

2. Звертатись до суду з питань порушення Сусідом умов і положень діючого договору.

Землекористувачі зобов`язані:

- виконувати в повному обсязі умови договору;

- не втручатись в господарську діяльність Сусіда.

4. Дострокове розірвання договору в односторонньому порядку можливе тільки за рішенням суду. За порушення умов Договору сторони несуть відповідальність згідно діючому законодавству України.

5. Земельні спору вирішуються також у відповідності з діючим законодавством України судом або арбітражним судом.

6. Цей договір складений у трьох примірниках, які мають однакову юридичну силу, два з яких знаходяться у кожного з землекористувачів, а третій - в міській раді, яка здійснює реєстрацію цього договору.

7. Договір втрачає свою силу у випадку передачі приміщення в оренду або продажу.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 18 червня 2025 року у справі № 922/748/25 стягнуто з ФОП Кожанова С.Ю. на користь Харківської міської ради 2 890 047,71 грн заборгованості зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою за адресою: м. Харків, Ващенківський в`їзд, 4, відповідно до договору оренди землі від 05.07.2005 року за період з 17.03.2019 року по 28.02.2022 року. Зазначеним рішенням встановлено, що за період з 17.03.2019 року по 28.02.2022 року за користування земельною ділянкою площею 2,5156 га, кадастровий номер 6310138800:03:011:0078, мала бути сплачена орендна плата у розмірі 3 729 127,06 грн. Фактично позивачем було сплачено 839 079,35 грн.

Протягом 2019-2022 років відповідач здійснював оплату за користування земельною ділянкою у фіксованому розмірі, а саме: за період з 03.2019 по 12.2019 - по 1 110 грн щомісячно; за період з 01.2020 по 12.2020 - по 1 110 грн щомісячно; за період з 01.2021 по 12.2021 - по 1 110 грн 8 місяців та по 1 270,00 грн 4 місяці; за 2022 рік - 1 210,00 грн за 1 місяць.

Такі платежі здійснювалися відповідачем самостійно та безпосередньо на відповідний бюджетний рахунок. Позивач зазначає, що вказані платежі відображалися в електронному кабінеті платника податків позивача як надходження, зараховані за відповідним платежем щодо орендної плати за земельну ділянку.

Позивач стверджує, що такий розмір фактичних платежів не відповідає умовам Договору про встановлення земельного сервітуту, оскільки за договором відповідач зобов`язаний компенсувати не фіксовану суму, а 50% орендної плати, що припадає на частину земельної ділянки площею 0,2239 га. Отже, на переконання позивача, розмір платежу відповідача за договором про встановлення земельного сервітуту має визначатися виходячи з фактичного розміру орендної плати, що припадає на відповідну частину земельної ділянки, а саме на площу 0,2239 га, та становити 50% від такої суми, що, за розрахунком позивача, з урахуванням загальної суми орендної плати, яка підлягала сплаті за користування земельною ділянкою загальною площею 2,5156 га за період з 17.03.2019 року по 28.02.2022 року та відображена у рішенні Господарського суду Харківської області від 18 червня 2025 року у справі №922/748/25, становить 165 929,54 грн. Відтак, з урахуванням здійснених відповідачем оплат, за розрахунком позивача заборгованість відповідача за договором про встановлення земельного сервітуту від 05 липня 2005 року складає 126 912,44 грн.

Окрім стягнення заборгованості за попередній період, позивач також заявляє вимогу про визнання укладеною додаткової угоди № 1 до Договору про встановлення земельного сервітуту від 05.07.2005 року.

Необхідність заявлення цієї вимоги позивач обґрунтовує тим, що правовідносини між сторонами мають триваючий характер, Договір про встановлення земельного сервітуту від 05.07.2005 року є безстроковим та продовжує діяти. Водночас між сторонами виник спір щодо порядку визначення розміру компенсації за користування частиною земельної ділянки. Позивач виходить із того, що чинна умова договору про компенсацію 50 % орендної плати за землю площею 0,2239 га має застосовуватися відповідно до фактичного розміру орендної плати, яка підлягає сплаті за Договором оренди землі від 05.07.2005 року, укладеним між позивачем та Харківською міською радою. Відповідач, натомість, фактично сплачував фіксовані суми, які не відповідають реальному розміру орендної плати та умовам договору про встановлення земельного сервітуту, порушують баланс інтересів сторін та призводять до того, що фінансовий тягар орендної плати за земельну ділянку фактично покладається на позивача. З метою усунення правової невизначеності та запобігання виникненню аналогічних спорів у майбутньому позивач підготував проєкт додаткової угоди № 1 до договору про встановлення земельного сервітуту, якою запропонував уточнити порядок визначення розміру компенсації за користування частиною земельної ділянки площею 0,2239 га.

З метою досудового врегулювання спору позивач направив відповідачу пропозицію від 19.05.2026 року щодо приведення розрахунків за договором про встановлення земельного сервітуту у відповідність до фактичного розміру орендної плати та запропонував укласти додаткову угоду до договору. Разом із пропозицією відповідачу було направлено копію рішення Господарського суду Харківської області від 18.06.2025 року у справі № 922/748/25, проєкт додаткової угоди у двох примірниках та реквізити рахунку.

Зазначене поштове відправлення було прийнято АТ "Укрпошта" 26.05.2026, прибуло до відділення за адресою відповідача 28.05.2026, однак відповідач його не отримав, у зв`язку з чим 11.06.2026 відправлення було повернуто відправнику через закінчення встановленого строку зберігання.

Позивач просить суд визнати укладеною між Фізичною особою-підприємцем Кожановим Сергієм Юхимовичем та Фізичною особою-підприємцем Ліньковою Валентиною Володимирівною додаткову угоду № 1 до договору про встановлення земельного сервітуту від 05 липня 2005 року у такій редакції:

ДОДАТКОВА УГОДА № 1

до договору про встановлення земельного сервітуту

від 05 липня 2005 року

м. Харків «___» __________ 2026 р.

Фізична особа-підприємець Кожанов Сергій Юхимович, РНОКПП: НОМЕР_2 , який є орендарем земельної ділянки на підставі договору оренди землі, укладеного з Харківською міською радою 05 липня 2005 року (далі - Землекористувач), з однієї сторони, та

Фізична особа-підприємець Лінькова Валентина Володимирівна, РНОКПП: НОМЕР_1 (далі - Сервітуарій), з іншої сторони, разом - «Сторони», уклали цю додаткову угоду до договору про встановлення земельного сервітуту віл 05.07.2005 р. (надалі - Додаткова угода) про таке:

1. Сторони домовились доповнити договір про встановлення земельного сервітуту від 05 липня 2005 року пунктами 3.1-3.5 такого змісту:

«3.1. Для цілей цього Договору розмір компенсації, що підлягає сплаті Сервітуарієм Землекористувачу, визначається виходячи з розміру орендної плати за договором оренди землі від 05 липня 2005 року, укладеним між Землекористувачем та Харківською міською радою, пропорційно площі земельної ділянки 0,2239 га, щодо якої встановлено земельний сервітут, та з урахуванням погодженої Сторонами частки компенсації у розмірі 50%.

Розмір компенсації визначається за такою формулою:

Компенсація = орендна плата за земельну ділянку за відповідний період х 0,2239 га / 2,5156 га х 50%.

Під орендною платою за земельну ділянку за відповідний період Сторони розуміють орендну плату, яка відповідно до договору оренди землі від 05 липня 2005 року та вимог законодавства України підлягає сплаті Землекористувачем за відповідний період.

3.2. У разі зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки, ставки орендної плати, площі земельної ділянки, щодо якої встановлено сервітут, або інших показників, які впливають на розмір орендної плати за договором оренди землі від 05 липня 2005 року, розмір компенсації підлягає визначенню з урахуванням таких змін.

3.3. Землекористувач має право надати Сервітуарію розрахунок компенсації та документи/відомості, на підставі яких такий розрахунок здійснено.

3.4. Положення цього Договору не покладають на Сервітуарія обов`язків орендаря земельної ділянки за договором оренди землі від 05 липня 2005 року та не створюють обов`язку Сервітуарія самостійно сплачувати орендну плату за земельну ділянку до бюджету.»

2. Інші умови договору про встановлення земельного сервітуту від 05 липня 2005 року, які не змінені цією Додатковою угодою, залишаються чинними та обов`язковими для Сторін.

3. Ця Додаткова угода є невід`ємною частиною договору про встановлення земельного сервітуту від 05 липня 2005 року.

4. Реквізити та підписи сторін

ФОП Кожанов С.Ю. ФОП Лінькова В.В.

АДРЕСА_4

РНОКПП: НОМЕР_2 РНОКПП: НОМЕР_1

р/р НОМЕР_4

в АТ «СЕНС-БАНК»

тел.: НОМЕР_5 .

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів.

Частиною 1 статті 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що 05 липня 2005 року між Фізичною особою-підприємцем Кожановим Сергієм Юхимовичем та Фізичною особою-підприємцем Ліньковою Валентиною Володимирівною укладено Договір про встановлення земельного сервітуту, умовами якого встановлено, що СПД ФО Кожанов С.Ю. встановлює земельний сервітут для землекористувача ділянки СПД ФО Лінькова В.В. на прохід робітників та проїзд транспортними засобами через земельну ділянку СПД ФО Кожанова С.Ю. по існуючим на ній дорогам до будівлі СПД ФО ОСОБА_1 . В свою чергу, відповідач зобов`язалася компенсувати СПД ФО Кожанову С.Ю. у розмірі 50 % орендну плату (договір оренди від 5 липня 2005 р.) за землю площею 0.2239 га, сплачувати за попередній місяць компенсацію не пізніше 25 числа кожного наступного місяця.

Спірні правовідносини за своєю правовою природою регулюються як нормами земельного, так і цивільного законодавства.

Відповідно до статті 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.

Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу.

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Стаття 99 Земельного кодексу України передбачає види права земельних сервітутів, зокрема, право проходу та проїзду на велосипеді, право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху, перелік яких не є вичерпним.

За приписами ст. 100 Земельного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.

Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Істотними умовами договору про встановлення земельного сервітуту є: обсяг прав сервітуарія щодо користування земельною ділянкою (її частиною); кадастровий номер земельної ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут; розмір та порядок внесення плати за встановлення сервітуту (крім випадків встановлення безоплатного сервітуту); строк дії сервітуту.

Відповідно до ст. 395 Цивільного кодексу України право користування (сервітут) є речовим правом на чуже майно.

Статтею 401 ЦК України передбачено, що користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно зі ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки або особою, яка використовує земельну ділянку на праві емфітевзису, суперфіцію. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений. Збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах (ст. 403 ЦК України).

Відповідно до ст. 404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

За своєю правовою природою договір сервітуту є самостійним правочином, відмінним від договору оренди, відносини позивача з Харківською міською радою за договором оренди землі є окремими і відповідач їх стороною не є.

Суд зазначає, що умова п. 3 розділу 2 Договору "компенсувати СПД ФО Кожанову С.Ю. у розмірі 50 % орендну плату (договір оренди від 5 липня 2005 р.) за землю площею 0.2239 га; сплачувати за попередній місяць компенсацію не пізніше 25 числа кожного наступного місяця" не містить визначення орендної плати для цілей компенсації; розрахункової формули чи методу розподілу плати за ділянку на частину, обтяжену сервітутом; порядку надання або узгодження розрахунків; умов щодо перегляду розміру компенсації; посилань на конкретні пункти договору оренди.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Тому суд застосовує порівняння з іншими частинами договору, його змістом, намірами сторін, метою договору, усталеною практикою у стосунках між сторонами та їх наступною поведінкою.

Суд зазначає, що юридична природа компенсації передбачає відшкодування фактично здійснених витрат. Компенсацію застосовано саме щодо позивача - особи, яка за п. 9 Договору оренди вносить орендну плату орендодавцю. При цьому суд враховує, що за розділом 3 Договору про встановлення земельного сервітуту відповідач має зобов`язання не втручається в господарську діяльність Сусіда, тобто позивача. Щомісячний характер платежу узгоджується з моделлю, за якою сервітуарій щомісяця відшкодовує половину відповідної частини платежу, що орендар вносить за місяць. Зміни до Договору про встановлення земельного сервітуту в силу п. 1 розділу 3 вносяться лише за згодою сторін.

Договір укладено для забезпечення проходу та проїзду на засадах добросусідства (розділ 1, п. 2 розділу 2), його метою є розподіл між двома суміжними землекористувачами витрат, пов`язаних із ділянкою, обтяженою сервітутом, а не покладення на сервітуарія ризику невиконання орендарем договірних і податкових обов`язків перед Харківською міською радою.

Сторонами не заперечується, що упродовж тривалого часу, зокрема в 2019-2022 роках, відповідач щомісяця вносила платежі безпосередньо на бюджетний рахунок із зазначенням себе платником, а позивач бачив їх у своєму електронному кабінеті як зараховані за орендною платою за ділянку, не висував заперечень і не вимагав інших сум.

Варто зауважити, що суми платежів не були незмінними, що суперечить твердженню позивача про фіксовану суму і свідчить, що сторони виконували договір не як договір із твердо встановленою сумою, а з орієнтацією на розмір платежів, який змінювався разом із платежами самого орендаря. Позивач не надав доказів того, що до подання позовної заяви надсилав відповідачу розрахунок, вимогу чи повідомлення про інший порядок обчислення.

Щодо тлумачення, яке пропонує позивач, суд зазначає, що за ним обсяг грошового обов`язку відповідача залежав би від розміру орендної плати, визначеного не за договором сервітуту, а за договором оренди, НГО, коефіцієнтами індексації, суму можна було б остаточно встановити лише за даними, що перебувають у позивача й орендодавця. Така невизначеність суперечить засадам справедливості, добросовісності та розумності і не відповідає намірам сторін.

З урахуванням наведеного, суд тлумачить п. 3 розділу 2 Договору про встановлення земельного сервітуту наступним чином: відповідач зобов`язана щомісяця відшкодовувати позивачу 50 % тієї частини орендної плати, яка припадає на земельну ділянку площею 0,2239 га і яку позивач як орендар фактично нараховує та вносить за договором оренди. Обов`язку компенсувати частину орендної плати, яка мала б бути сплачена, але орендарем не сплачувалась, договір на відповідача не покладає.

Обсяг фактично сплаченої позивачем орендної плати за період, за який заявлено заборгованість, установлений у справі №922/748/25 і визнається позивачем у позовній заяві: 839 079,35 грн. Позивач як частку ділянки під сервітутом застосовує коефіцієнт 8,899%. Отже, частка сервітуту у сплаченій орендній платі становить 74 669,67 грн, а 50 % цієї суми - 37 334,84 грн.

Матеріалами справи підтверджується та не запаеречується позивачем, що відповідач у спірний період сплатила 39 017,10 грн, тобто не менше, ніж 50 % частини сплаченої позивачем орендної плати, що припадає на землю площею 0.2239 га. За таких умов компенсація за договором сервітуту внесена повністю, а заборгованість відсутня.

Щодо рішенням Господарського суду Харківської області від 18 червня 2025 року у справі № 922/748/25 суд враховує, що за ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. ФОП Лінькова В.В. у справі № 922/748/25 не брала участі. До того ж за положеннями ст. 51 ГПК України якщо в результаті ухвалення судового рішення сторона може набути право стосовно третьої особи або третя особа може пред`явити вимоги до сторони, така сторона зобов`язана сповістити цю особу про відкриття провадження у справі і подати до суду заяву про залучення її до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. До такої заяви додаються докази направлення її копії особі, про залучення якої як третьої особи подана заява, з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу. У разі розгляду справи без повідомлення третьої особи про розгляд справи, обставини справи, встановлені судовим рішенням, не мають юридичних наслідків при розгляді позову, пред`явленого стороною, яка брала участь у цій справі, до цієї третьої особи або позову, пред`явленого цією третьою особою до такої сторони. У зв`язку з цим обставини, встановлені вищевказаним рішенням, не мають юридичних наслідків при розгляді позову, пред`явленого стороною до такої особи. При цьому суд погоджується з доводами позивача про те, що зазначена норма не містить заборони для сторони попередньої справи звертатися з окремим позовом до особи, яка не брала участі у такій справі. Однак саме позивач, який посилається на розмір орендної плати як на підставу вимоги, мусить довести цей розмір у цій справі, а не покладатись на обставини, встановлені без участі відповідача.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 ПК України). Подібне положення міститься й у статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки.

Згідно з п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

Відповідно до частини другої статті 20 та частини третьої статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі 905/1680/20 дійшла висновку, що оскільки земельним законодавством та ПК України не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98 - 103 ГПК України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі.

Водночас, належних доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки з моменту укладення договору матеріали справи не містять.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявність у відповідача заборгованості за договором сервітуту в розмірі 126 912,44 грн, у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за договором про встановлення земельного сервітуту від 05 липня 2005 року у розмірі 126 912,44 грн.

Щодо позовної вимоги про визнання укладеною між Фізичною особою-підприємцем Кожановим Сергієм Юхимовичем та Фізичною особою-підприємцем Ліньковою Валентиною Володимирівною додаткової угоди № 1 до договору про встановлення земельного сервітуту від 05 липня 2005 року суд зазначає наступне.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Підстави для зміни або розірвання договору визначені статтею 651 ЦК України і за загальним правилом, викладеним в частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Про зміну або розірвання договору в порядку частини першої статті 651 ЦК України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).

Разом з тим, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.

Так, за частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зміна умов договору (чи його розірвання) в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору у відповідності до пункту 2 частини першої статті 611 ЦК України, тобто способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.

Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку (крім істотного його порушення) відповідно до частини другої статті 651 ЦК України є випадки, встановлені законом або договором, і настання таких випадків зумовлює право сторони ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.

Відповідно до ч. 2 ст. 632 ЦК України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Як вже зазначалося, договір сервітуту допускає зміни лише за згодою сторін.

Щодо підстав для зміни договору, визначених частиною другою статті 651 ЦК України, суд зауважує, що позивач не послався на закон, який дозволяв би змінити договір у цьому випадку, і не заявляв про істотну зміну обставин. Позивач не обґрунтував, у чому саме полягає істотне порушення і яку шкоду воно йому завдало. За встановленими обставинами заборгованість відповідача щодо сплати визначеної договором сервітуту компенсації відсутня. Отже, порушення, яке значною мірою позбавляло б позивача того, на що він розраховував при укладенні договору, не встановлено.

Суд відхиляє твердження позивача про те, що додаткова угода лише уточнює вже існуюче зобов`язання, оскільки це твердження не відповідає змісту додаткової угоди, зокрема, замість компенсації частини орендної плати, додаткова угода передбачає формулу, в якій застосовується орендна плата, яка відповідно до договору оренди та вимог законодавства підлягає сплаті, тобто суму, яка може не збігатись із сплаченою. Крім того, п. 3.2 додаткової угоди передбачає перерахунок при зміні нормативної грошової оцінки, ставки орендної плати, а також площі земельної ділянки, щодо якої встановлено сервітут, яка є істотною умовою договору, не визначаючи порядку такої зміни.

Суд також враховує, що якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили, що також спростовує твердження позивача про те, що додаткова угода лише відтворює вже чинний порядок розрахунків.

Щодо посилання відповідача на порушення позивачем порядку досудового врегулювання спору суд враховує, що пропозиція від 19.05.2026, яка направлялась позивачем відповідачу, стосувалась первісного проєкту додаткової угоди. Суд також звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.02.2019 у справі № 914/2649/17 виснувала, що правила, передбачені частинами другою-четвертою статті 188 ГК України, є матеріально-правовими, а не процесуальними. Процедура, передбачена ними, не відноситься до випадків обов`язкового досудового врегулювання спору в розумінні частини третьої статті 124 Конституції України та не спричиняє наслідків у вигляді повернення позовної заяви відповідно до приписів пункту 6 частини п`ятої статті 174 ГПК України. Частинами другою та третьою статті 188 ГК України встановлений порядок проведення сторонами договору переговорів щодо добровільної зміни чи розірвання договору. Частиною четвертою цієї статті визначено, заінтересована сторона може звернутися до суду, якщо виник спір. Те, що сторона спору не скористалася процедурою його позасудового врегулювання, не позбавляє її права реалізувати своє суб`єктивне право на зміну чи припинення договору та вирішити існуючий конфлікт у суді в силу прямої вказівки, що міститься у частині другій статті 651 ЦК України.

Зважаючи на викладене, суд висновує, що внесення змін до договору сервітуту за відсутності згоди відповідача та за відсутності істотного порушення договору саме відповідачем є втручанням у свободу договору, оскільки відповідач виконувала умови договору належним чином, за таких обставин, вимога про визнання укладеною додаткової угоди № 1 також задоволенню не підлягає.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).

Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову в позові повністю.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 20, 42, 73, 74, 76-79, 80, 86, 123, 126, 129, 238-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Фізична особа-підприємець Кожанов Сергій Юхимович ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Фізична особа-підприємець Лінькова Валентина Володимирівна ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Повне рішення складено "26" жовтня 2026 р.

СуддяО.О. Присяжнюк