Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №714/1458/22 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 714/1458/22

провадження № 51-2233км26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції:

засудженої ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_6 на вирок Герцаївського районного суду Чернівецької області

від 11 лютого 2026 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 27 квітня 2026 року, в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022262020001379, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженки

м. Харкова, жительки АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Герцаївський районний суд Чернівецької області вироком від 11 лютого 2026 року визнав ОСОБА_6 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, та призначив їй покарання у виді штрафу у розмірі

68 000 грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк

2 роки.

На підставі ч. 5 ст. 74, п. 2 ч. 1 ст. 49 КК звільнено ОСОБА_6

від призначеного покарання за ч. 1 ст. 286 КК, у зв`язку із закінченням строків давності.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 1 500 грн, моральної - 30 000 грн. В іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо: процесуальних витрат; скасування заходів забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна; речових доказів.

За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватою і засуджено за те, що вона

11 травня 2022 року о 15:30, керуючи автомобілем «Mazda 6», реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі - «Mazda»), рухаючись по проїзній частині автомобільної дороги

М-19 в адміністративних межах с. Остриця Чернівецької області в напрямку

м. Чернівців, неподалік електроопори №СВ95, порушила п.п. 1.5, 2.3 (б, д), 10.3 Правил дорожнього руху(далі - ПДР), проявила неуважність до дорожньої обстановки та її змін, перестроюючись з лівої смуги руху на праву, відділену

від смуги її руху вузькою переривчастою лінією, не надала перевагу автомобілю «Nissan Note» (реєстраційний номер НОМЕР_2 ) під керуванням ОСОБА_8 ,

що рухався в попутному напрямку по тій смузі руху, на яку вона перестроювалася, внаслідок чого своїми діями створила водійці ОСОБА_8 небезпеку для руху,

яка задля уникнення зіткнення керованого нею автомобіля з автомобілем «Mazda», під керуванням ОСОБА_6 , вимушено звернула вправо та допустила виїзд керованого нею автомобіля за межі проїзної частини дороги і наїзд на електроопору. Внаслідок зіткнення автомобіля «Nissan Note» з електроопорою ОСОБА_8 спричинено тілесне ушкодження середньої тяжкості.

Чернівецький апеляційний суд ухвалою від 27 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишив без задоволення, а вирок районного суду стосовно неї

- без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а кримінальне провадження стосовно неї закрити за недоведеністю, що в її діянні є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК (не встановлені достатні докази для доведення її винуватості в суді і вичерпані можливості їх отримати).

Сторона захисту не заперечує, що у зазначені у вироку час і місці ОСОБА_6 керувала автомобілем «Mazda». Однак, заперечує порушення нею ПДР та вважає, що спричинення потерпілій середньої тяжкості тілесних ушкоджень поза розумним сумнівом не доведено.

Касатор зазначає, що основний акцент у вироку суду першої інстанції зроблено

на відеозаписі ДТП з камери зовнішнього спостереження на автодорозі М-19

у с. Остриця, датованому 01 травня 2022 року, тоді як ДТП сталася 11 травня

2022 року. Водночас суд проігнорував, що, як зазначено у висновку комплексної фототехнічної та судово-автотехнічної експертизи, на відеозаписі неможливо розгледіти реєстраційні номери автомобілів, а їхні траєкторії руху відображені нечітко. Попри це, слідчий, призначаючи експертизу, без належного обґрунтування визначив, що автомобіль № 1 - це «Mazda», а автомобіль № 2 - «Nissan Note». Ці припущення використані експертом як вихідні дані, що вплинуло на висновок про порушення водієм автомобіля «Mazda» ОСОБА_6 вимог п. 10.3 ПДР та стало підставою для висновку суду про її винуватість.

Стверджує, що захист клопотав про проведення слідчого експерименту для встановлення об`єктивних обставин події, однак ухвалою районного суду

від 24 жовтня 2024 року в задоволенні клопотання відмовлено. Тому, на думку касатора, порушення ОСОБА_6 ПДР поза розумним сумнівом не доведено,

а вирок у цій частині ґрунтується на припущеннях.

Вважає висновок судово-медичного експерта таким, що викликає обґрунтовані сумніви через недотримання вимог Інструкції про проведення судово-медичної експертизи, затвердженої наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року № 6, оскільки у його дослідній частині не зазначено, що експерту надавали та нею досліджені висновок рентгенолога і рентгенівський знімок кисті потерпілої.

А показання експерта ОСОБА_9 щодо надання та дослідження висновку рентгенолога були непевними.

На переконання касатора, залишається нез`ясованим, на підставі яких даних експерт установила наявність перелому, якщо рентгенівський знімок і висновок рентгенолога не відображені в дослідній частині експертизи. Учасники провадження не бачили рентгенівського знімка та висновку рентгенолога. Захист заявляв клопотання про витребування медичних документів потерпілої з лікарні та призначення повторної судово-медичної експертизи, однак ухвалами районного суду від 19 листопада 2024 року та 05 лютого 2025 року відповідно в задоволенні клопотань було відмовлено.

Апеляційний суд не надав належної оцінки сумнівам щодо достовірності експертних висновків, відмовам у проведенні додаткових досліджень та неперевіреним вихідним даним, покладеним в основу обвинувачення.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджена ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу.

Прокурор ОСОБА_5 просила відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзі засудженої, Суд дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню у зв`язку з таким.

За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень під час розгляду справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку.

Верховний Суд перевіряє доводи, наведені в касаційній скарзі, з огляду на фактичні обставини, установлені місцевим та апеляційним судами.

Касаційний суд наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).

За змістом ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Положеннями ст. 94 КПК передбачено, що суд під час ухвалення відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370 та п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК, рішення місцевого суду ґрунтується на об`єктивно з`ясованих обставинах, підтверджених доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду та оціненими відповідно до ст. 94 КПК. Зміст установлених обставин і докази, на яких ґрунтуються висновки суду, докладно викладено у вироку.

Оцінивши докази з погляду їх належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з погляду достатності та взаємозв`язку, суд здійснив розгляд у межах пред`явленого обвинувачення й дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій середньої тяжкості тілесне ушкодження (ч. 1 ст. 286 КК).

Не погоджуючись із вироком місцевого суду, засуджена в апеляційній скарзі вказувала про недопустимість та недостовірність окремих доказів, просила скасувати вирок стосовно неї і закрити кримінальне провадження у зв`язку

з недоведеністю в її діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, однак апеляційний суд, визнав ці твердження безпідставними.

Висновки суду апеляційної інстанції є обґрунтованими та належним чином мотивованими. Ухвала апеляційного суду відповідає приписам статей 370,

419 КПК, у ній наведено відповідні обґрунтування та мотиви, якими керувався цей суд, ухвалюючи рішення.

Місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, проаналізувавши показання допитаних під час судового розгляду засудженої ОСОБА_6 , потерпілої ОСОБА_8 , свідка ОСОБА_10 , роз`яснення експерта ОСОБА_9 щодо обставин проведення експертного дослідження і складання висновку судово-медичного експерта, а також дані, що містяться, зокрема:

у протоколі огляду місця ДТП від 11 травня 2022 року з додатками, відеозаписі ДТП з камери зовнішнього спостереження на автодорозі М-19 в с. Остриця Чернівецької області, висновках експертів за результатами комплексної

фото-технічної та судово-автотехнічної експертизи від 12 вересня 2022 року, судово-медичної експертизи від 26 травня 2022 року, зіставивши докази в їх взаємозв`язку, умотивовано визнав, що показання учасників судового провадження, як і дані протоколів слідчих дій, висновків експертів та інших доказів, на підставі ст. 84 КПК є процесуальними джерелами доказів, і правомірно поклав їх в основу ухваленого рішення.

Суд наголошує, що оцінка достовірності цих доказів належить до компетенції судів першої та апеляційної інстанцій і не віднесена до повноважень Верховного Суду.

Водночас суди попередніх інстанцій, надавши належну оцінку дослідженим доказам, дійшли обґрунтованого висновку про неспроможність доводів сторони захисту, які за своїм змістом є практично аналогічними доводам касаційної скарги засудженої.

Так, апеляційний суд, відхиляючи доводи про недостовірність і недопустимість відеозапису ДТП, зазначив, що на дослідженому місцевим судом відеозаписі зафіксовано обставини цієї події, зокрема зміну автомобілем «Mazda» напрямку руху та виїзд на праву смугу, а також подальший виїзд автомобіля «Nissan» за межі проїзної частини з наїздом на електроопору.

Доводи захисту про недостовірність відеозапису через зазначення неправильної дати, нечіткість реєстраційних номерів транспортних засобів і траєкторій їх руху суд обґрунтовано відхилив, оскільки під час його перегляду встановлено, що на ньому зафіксовано саме ДТП, яка сталася 11 травня 2022 року за участю автомобіля «Mazda» під керуванням ОСОБА_6 та автомобіля «Nissan» під керуванням ОСОБА_8 .

Також апеляційний суд обґрунтовано відхилив доводи захисту про недопустимість висновку експерта за результатами проведення комплексної фототехнічної

та судово-автотехнічної експертизи через зазначення, на думку касатора, недостовірних даних у постанові слідчого про її призначення.

Колегія суддів зауважує, що під час призначення експертизи слідчий мав право визначати вихідні дані, необхідні для проведення експертного дослідження, на підставі обставин, установлених ним у ході досудового розслідування. До того ж,

у цьому кримінальному провадженні визначені слідчим вихідні дані узгоджуються

з обставинами, установленими місцевим судом, а тому самі по собі доводи про їх недостовірність не свідчать про наявність підстав для визнання висновку експерта недопустимим доказом.

Водночас сторона захисту не навела конкретних і належним чином обґрунтованих аргументів, які би ставили під сумнів правильність визначення слідчим вихідних даних, використаних під час проведення експертизи. Зокрема, захист не навів переконливих підстав вважати, що зазначення автомобіля засудженої під № 1,

а автомобіля потерпілої - під № 2 не відповідало фактичним обставинам ДТП.

Крім того, експерт використовував не лише відомості, наведені в постанові про призначення експертизи, а й інші матеріали кримінального провадження, необхідні для проведення дослідження. Зокрема, йому було надано протокол огляду місця події, фототаблиці, відеозапис, схему ДТП, технічні характеристики транспортних засобів та інші документи, що дали змогу всебічно й об`єктивно дослідити обставини події.

За таких обставин апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання недопустимим цього доказу з мотивів, наведених стороною захисту.

Суди попередніх інстанцій також перевірили доводи сторони захисту про недопустимість висновку експерта за результатами проведення судово-медичної експертизи від 25 лютого 2022 року, згідно з яким у потерпілої ОСОБА_8 встановлено тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Як установив місцевий суд, під час проведення експертизи експерт досліджувала довідку з травмпункту ЛШМД від 11 травня 2022 року на ім`я ОСОБА_8 ,

1988 року народження, у якій вказано діагноз та заключення рентгенолога.

Ці документи потерпіла надала самостійно.

Допитана в судовому засіданні під присягою експерт ОСОБА_9 підтвердила

свій висновок і пояснила, що наданих документів було достатньо для

проведення експертизи, а в разі їх недостатності вона запросила би додаткові матеріали.

Отже, доводи сторони захисту про те, що експерт не досліджувала медичної документації потерпілої ОСОБА_8 обґрунтовано визнано безпідставними.

Також відхилено твердження про те, що відсутність у дослідницькій частині висновку прямої вказівки на дослідження висновку рентгенолога чи проведення особистого медичного обстеження потерпілої є підставою для визнання

цього доказу недопустимим. Суд обґрунтовано зауважив, що особливості викладення дослідницької частини висновку самі по собі не спростовують

факту використання експертом відповідних медичних документів. Це підтверджується змістом висновку, у якому зазначено про проведення рентгенографії в ЛШМД та огляд потерпілої, а також показаннями експерта в судовому засіданні.

Місцевий суд також правильно зазначив, що процесуальним джерелом доказів

є висновок експерта, а не окремі матеріали, які були об`єктом експертного дослідження. Відсутність у матеріалах кримінального провадження повного обсягу медичної документації, використаної експертом, сама по собі не свідчить про недопустимість його висновку.

Водночас суди слушно зауважили, що сторона захисту не заявляла клопотань про надання доступу до відповідних медичних документів під час відкриття матеріалів кримінального провадження, у порядку, передбаченому ст. 290 КПК, та під час судового розгляду.

Безпідставними визнано й доводи захисту про те, що слідчий не витребував медичні документи з медичного закладу в установленому законом порядку та не отримав дозволу слідчого судді на тимчасовий доступ до них. Як установлено судами, медичні документи, необхідні для проведення експертизи, потерпіла ОСОБА_8 надала добровільно, що підтвердила експерт ОСОБА_9 , зазначивши про достатність цих матеріалів для дослідження.

За таких обставин сам факт надання потерпілою медичних документів безпосередньо експерту не свідчить про порушення порядку призначення чи проведення експертизи та не ставить під сумнів допустимість її висновку.

Отже, суди установили шлях отримання експертом медичних документів (потерпіла добровільно надала їх безпосередньо експерту під час проведення судово-медичної експертизи). Достатність цих документів для проведення дослідження підтверджена експертом у судовому засіданні. Тому доводи захисту про порушення порядку отримання та використання медичної документації не дають підстав для визнання висновку експерта недопустимим доказом.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій щодо оцінки зазначених доказів обґрунтованими та вмотивованими,

а доводи засудженої про безпідставну відмову місцевого суду в задоволенні

низки клопотань сторони захисту, спрямованих на перевірку допустимості

й достовірності цих доказів, - неспроможними з огляду на таке.

Засуджена у касаційній скарзі зазначає, що сторона захисту заявляла клопотання про проведення слідчого експерименту для встановлення об`єктивних обставин події, що могло вплинути на правильність висновку експерта за результатами проведення комплексної фототехнічної та судово-автотехнічної експертизи, про витребування медичних документів потерпілої, використаних під час проведення судово-медичної експертизи, оскільки у матеріалах кримінального провадження

ці документи відсутні, а також про призначення повторної судово-медичної експертизи. З огляду на те, що ухвалами районного суду від 24 жовтня,

19 листопада 2024 року та 05 лютого 2025 року в задоволенні цих клопотань було відмовлено, засуджена вважає, що сторона захисту вичерпала всі можливості для обґрунтування своєї позиції в суді.

Водночас, як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час попереднього судового розгляду сторона захисту дійсно заявляла зазначені клопотання, у задоволенні яких місцевий суд відмовив відповідними ухвалами (тобто вирішив їх), а надалі за результатами розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_6 06 березня 2025 року районний суд ухвалив вирок, яким визнав її винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, та призначив їй відповідне покарання. Ухвалою апеляційного суду

від 19 травня 2025 року цей вирок скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

Під час нового судового розгляду місцевий суд, як убачається з технічних записів судових засідань, зокрема й на виконання вказівок апеляційного суду, з`ясовував

у сторони захисту, чи має вона клопотання про витребування медичної документації потерпілої, призначення повторної судово-медичної експертизи та проведення слідчого експерименту.

Однак захисник і засуджена категорично заявили, що таких клопотань

не заявлятимуть, та заперечували проти ініціатив сторони обвинувачення щодо додаткового витребування медичних документів й допиту судово-медичного експерта з цих питань, посилаючись на те, що обвинувачення вже надало всі докази, які вважало необхідними для доведення винуватості ОСОБА_6 .

Отже, під час нового судового розгляду стороні захисту було надано можливість, зокрема, заявляти клопотання про проведення слідчого експерименту, витребування медичної документації та призначення повторної експертизи, однак вона свідомо не скористалася цим правом.

Відповідно до ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання сторонами своїх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони мають рівні права на збирання та подання до суду доказів і клопотань, а суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації ними своїх процесуальних прав.

Згідно зі ст. 26 КПК сторони кримінального провадження є вільними

у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а суд вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень.

Отже, місцевий суд, дотримуючись засад змагальності та диспозитивності кримінального провадження, забезпечив стороні захисту можливість реалізувати свої процесуальні права, зокрема заявляти відповідні клопотання під час нового судового розгляду, однак вона свідомо не скористалася цим правом. За таких обставин колегія суддів вважає доводи засудженої про порушення її процесуальних прав у зв`язку з відмовою в задоволенні клопотань, заявлених під час попереднього судового розгляду, неспроможними.

Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій, оцінивши сукупність належних

і допустимих доказів відповідно до стандарту доказування «поза розумним сумнівом», дійшли обґрунтованого висновку про те, що саме порушення

ОСОБА_6 вимог ПДР спричинило ДТП, унаслідок якої потерпілій

ОСОБА_8 було заподіяно тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Отже, усупереч доводам касатора, суди встановили як факт порушення засудженою вимог ПДР, так і спричинення потерпілій тілесних ушкоджень унаслідок такого порушення, тобто юридично значущий причинно-наслідковий зв`язок між її діянням і наслідками, що має значення для встановлення складу кримінального правопорушення як підстави кримінальної відповідальності відповідно до ст. 2 КК.

Таким чином, суди обґрунтовано кваліфікували діяння ОСОБА_6 за ч. 1

ст. 286 КК.

Отже, ухвалені у справі вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду

є належним чином обґрунтованими та вмотивованими і за змістом відповідають приписам статей 370, 374та 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставами для зміни або скасування судових рішень, не встановлено, а тому касаційну скаргу засудженої необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженої ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Герцаївського районного суду Чернівецької області від 11 лютого 2026 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 27 квітня 2026 року стосовно неї

- без зміни.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3