Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №725/10725/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 725/10725/24

провадження № 61-12828св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Комунальнепідприємство«Чернівецьке обласне бюро технічної інвентаризації», Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» Чернівецької міської ради,

третя особа - ОСОБА_5 ,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Крамар Ірина Іванівна, на рішення Чернівецького районного суду м. Чернівців від 22 травня 2025 року у складі судді Стоцька Л.А., додаткове рішення Чернівецького районного суду м. Чернівців від

10 червня 2025 року у складі судді Стоцька Л. А. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Перепелюк І. Б., Височанської Н. К., Литвинюк І. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Комунального підприємства «Чернівецьке обласне бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «Чернівецьке обласне БТІ»), Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Чернівецької міської ради (далі - КП «БТІ» Чернівецької міської ради), третя особа - ОСОБА_5 , про усунення перешкод у користуванні підвальним приміщенням в будинку, шляхом приведення його в попередній стан.

Позов обґрунтовано тим, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 16 січня 1998 року вона являється співвласником квартири АДРЕСА_1 . Крім неї, співвласником зазначеної квартири є її мати ОСОБА_5 .

Згідно свідоцтва про право власності на житло від 03 липня 1998 року відповідачам ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 30,47 кв.м. У вказаному свідоцтві зазначено, що за цією квартирою закріплено підсобне приміщення - підвал, площею 12,65 кв.м.

23 вересня 2002 року відповідно до наказу по ЖРЕП № 13 був складений акт інвентаризації допоміжних приміщень, господарських будівель і споруд будинку АДРЕСА_3 .

Згідно даного акту підвал будинку був розділений на наступні окремі підвали, якими користувалися власники квартир будинку.

Так, підвалом І (площею 13,00 кв.м) користувались власники квартир №№ 1 , 2 , 3 ; підвалом II (площею 5,60 кв.м) - квартира № 2 ; підвалом ІІІ (площею 12,30 кв.м) - квартира № 1 ; підвалом IV (площею 0,40 кв.м) - квартири №№ 2 , 3 ; підвалом V (площею 5,60 кв.м) - квартира № 3 .

Крім того, дана обставина також підтверджується копією інвентарної справи, наданою КП «БТІ» Чернівецької міської ради.

В подальшому, рішенням Виконавчого комітету Чернівецької міської ради №1124/24 від 28 грудня 2004 року будинок АДРЕСА_3 був знятий разом з допоміжними приміщеннями, господарськими будівлями та спорудами з балансу житлового фонду комунальної власності територіальної громади м.Чернівці та переданий у власність власникам квартир цього будинку.

Згідно складеного ЖРЕП-13 переліку допоміжних приміщень, господарських будівель та споруд триквартирного будинку АДРЕСА_3 , які передаються у власність, власникам квартири № 2 перейшло наступне : 1/3 підвалу І - 4,3 кв.м; підвал II - 5,6 кв.м; 1/2 підвалу IV - 0, 2 кв.м.

Таким чином, власники квартир № 1 , № 2 , АДРЕСА_2 набули право власності на підвали в даному будинку.

Однак, в червні 2024 року власники квартири № 3 відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , без погодження з власниками квартир № 2 та № 1 самовільно знесли кам`яну стіну, демонтували вхідні двері в підвал V та замурували стіну, а також демонтували вікно та замурували його. При цьому вони самовільно винесли речі позивачки з підвалу.

Крім того, в 2024 році відповідачкою ОСОБА_2 був утворений, без погодження інших співвласників будинку, підвал II площею 12,50 кв.м.

Вважає, що власники квартири АДРЕСА_2 самовільно здійснили перепланування підвалу для власних потреб без отримання згоди всіх співвласників багатоквартирного будинку, в тому числі без її згоди, чим порушили її права на володіння, користування та розпорядження спільним майном співвласників будинку.

Посилаючись на викладене, уточнивши в подальшому своїх позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд:

скасувати свідоцтво про право власності на житло від 03 липня 1998 року, яке видано на підставі розпорядження Виробничо-комерційної фірми «Чернівецький деревообробний комбінат» № 503 від 29 грудня 1997 року про передачу у спільну сумісну власність ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_6 , в частині закріплення за квартирою підсобного приміщення підвалу, площею 12,65 кв.м, та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер 746448239 від 19 серпня 2024 року;

усунути їй перешкоди у користуванні підвалом II, площею 5,6 кв. м в житловому будинку по АДРЕСА_3 , шляхом зобов`язання відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 привести приміщення підвалу у попередній стан, а саме - демонтувати стіни для дверного отвору та демонтувати стіну для віконного отвору, побудувати стіну між підвалом II, площею 5,6 та підвалом V, площею 5,6 кв. м, встановити вхідні двері в підвал II, площею 5,6 кв.м, та вікно відповідно до поверхового плану станом на 2002 рік.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Чернівецького районного суду м. Чернівців від 22 травня 2025 року, з урахуванням додаткового рішення від10 червня 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачкою не доведено порушення її прав та інтересів.

Не погоджуючись з такими рішеннями суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила їх в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Чернівецького районного суду м. Чернівців від 22 травня 2025 року та додаткове рішення Чернівецького районного суду м. Чернівців від 10 червня 2025 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

13 жовтня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Крамар І. І., засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Чернівецького районного суду м.Чернівців від 22 травня 2025 року, додаткове рішення Чернівецького районного суду м. Чернівців від 10 червня 2025 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року, у якій просить скасувати вказані судові рішення іухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, які мають значення для справи та без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

26 листопада 2025 року ОСОБА_5 подала до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу задовольнити, оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

26 листопада 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 16 січня 1998 року позивачка ОСОБА_1 та її мати ОСОБА_5 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 і, загальною площею 37,53 кв. м.

Згідно свідоцтва про право власності на житло від 03 липня 1998 року відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 є співвласниками квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 30,47 кв. м. В свідоцтві зазначено, що за вказаною квартирою закріплено підсобне приміщення - підвал, площею 12,65 кв. м (2,75 х 4,6).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 17 вересня 2024 року № 395235347 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 30,4 кв. м, житловою площею 14 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2990585273060, дата державної реєстрації 23 липня 2024 року. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 74648239 від 19 серпня 2024 року. Документи подані для державної реєстрації: технічний паспорт, серія та номер: ТІ01:3017-4624-9983-7636, виданий 18 червня 2024 року, видавник: ЄДЕССБ, свідоцтво про право власності, серія та номер: б/н, виданий 03 липня 1998 року, видавник: Виробничо-комерційна фірма «Чернівецький деревообробний комбінат».

23 вересня 2002 року відповідно до наказу по ЖРЕП № 13 був складений акт інвентаризації допоміжних приміщень, господарських будівель і споруд будинку АДРЕСА_3 . При інвентаризації встановлено, що в будинку є в наявності наступні допоміжні приміщення, господарські будівлі та споруди, що використовуються: підвал І (площею 13,00 кв.м) - власниками квартир №№ 1 , 2 , 3 ; підвал II (площею 5,60 кв.м) - власниками квартири № 2 ; підвал ІІІ (площею 12,30 кв.м) - власниками квартири № 1 ; підвал IV (площею 0,40 кв.м) - власниками квартир №№ 2 , 3 ; підвал V (площею 5,60 кв.м) - власниками квартири № 3 ; сарай Б (площею 24,90 кв.м) - власниками квартир №№ 1 , 2 , 3 ; вбиральня В (площею 2,50 кв.м) - власниками квартир №№ 1 , 2 , 3 ; сарай Г (площею 18,70 кв.м) - власниками квартири № 1 ; огорожа № 1.

Рішенням Виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 1124/24 від 28 грудня 2004 року будинок АДРЕСА_3 , загальною площею 142,00 кв. м був знятий з балансу житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Чернівців та переданий у власність власникам квартир.

Згідно складеного ЖРЕП-13 переліку допоміжних приміщень, господарських будівель та споруд триквартирного будинку АДРЕСА_3 , які передаються у власність, власникам квартири № 2 перейшло наступне : 1/3 підвалу І - 4,3 кв.м; підвал II - 5,6 кв.м; 1/2 підвалу IV- 0, 2 кв.м, 1/3 сараю Б, 1/3 вбиральні В, 1/3 огорожі № 1.

Згідно повідомлення КП «БТІ» Чернівецької міської ради № 2249 від 21 жовтня 2024 року зміни на будинок АДРЕСА_3 проводились в 2002 році на звернення ОСОБА_5 , власниці квартири № 2 , та в 2024 році на звернення ОСОБА_2 , власниці квартири № 3 . До повідомлення додано схематичний план присадибної ділянки АДРЕСА_3 (квартира № 1 - ОСОБА_7 , квартира № 2 - ОСОБА_5 , квартира № 3 - ОСОБА_2 ) з поповерховим планом на будинок АДРЕСА_3 .

Докази державної реєстрації права власності сторін на приміщення підвалу у будинку АДРЕСА_3 в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до довідки ГУНП в Чернівецькій області про результати проведення перевірки інформації за зверненням ОСОБА_2 від 14 вересня 2023 року, 14 вересня 2023 року до Чернівецького РУП ГУНП в Чернівецькій області надійшло звернення ОСОБА_2 по факту того, що сусідка ОСОБА_5 самовільно зайняла підвальне приміщення за адресою: АДРЕСА_3 . Вказане звернення зареєстровано до ІКС ІПНП Чернівецького РУП ГУНП в Чернівецькій області за № 28988 від 14 вересня 2023 року. За результатами розгляду вищевказаного звернення не встановлено ознак кримінального правопорушення.

Відповідно до відповіді ГУНП в Чернівецькій області від 25 листопада 2024 року № К-199аз/123/39/01-2024, 05 червня 2024 року надійшло повідомлення від ОСОБА_1 про те, що виник конфлікт із сусідкою ОСОБА_2 , яка має намір розбити стіну в підвальному приміщення за адресою: АДРЕСА_3 . Вказані матеріали зареєстровано до ІКС ІПНП Чернівецького РУП ГУНП в Чернівецькій області за № 20477 від 05 червня 2024 року. Поряд з цим, 11 вересня 2024 року надійшло повідомлення від ОСОБА_1 про те, що виник конфлікт із сусідкою ОСОБА_2 , відносно підвалу. Вказані матеріали зареєстровано до ІКС ІПНП Чернівецького РУП ГУНП в Чернівецькій області за № 35305 від 11 вересня 2024 року. За результатами розгляду вищевказаних звернень не встановлено ознак кримінального правопорушення.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтями 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що відповідачі, як власники квартири АДРЕСА_2 , самовільно здійснили перепланування підвалу для власних потреб без отримання згоди всіх співвласників багатоквартирного будинку, в тому числі без її згоди, чим порушили її права на володіння, користування та розпорядження спільним майном будинку.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За змістом частин першої-третьої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 391 ЦК України).

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 369 ЦПК України).

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна.

Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» встановлено, що спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку (частини перша, друга статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 у справі № 598/175/15-ц вказано, що «… у житлових будинках можуть бути як допоможні, так і нежилі приміщення, які мають окреме, незалежне призначення (магазини, кафе, перукарні, художні майстерні тощо).

У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 ЖК України) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання».

При таких обставинах суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що спір у цій справі виник щодо користування допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.

Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши наявні докази, дійшли висновку, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження порушення відповідачами її прав та інтересів щодо користування підвальними приміщеннями багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_3 .

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

При таких обставинах, оскільки відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові, суди попередніх інстанцій обґрунтовано залишили позов ОСОБА_1 без задоволення.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Верховний Суд встановив, що судами попередніх інстанцій оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Крамар Ірини Іванівнизалишити без задоволення.

Рішення Чернівецького районного суду м. Чернівців від 22 травня 2025 року, додаткове рішення Чернівецького районного суду м. Чернівців від

10 червня 2025 року, та постанову Чернівецького апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун