Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №177/2360/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 177/2360/24

провадження № 61-152св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області

від 17 липня 2025 року під головуванням судді Данилюк Т. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 грудня 2025 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Пищиди М. М., Макарова М. О. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Вільногірський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про виключення запису про батька з актового запису про народження дитини та припинення стягнення аліментів на утримання доньки,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- виключити запис про ОСОБА_1 , як батька, з актового запису № 121

від 10 липня 2015 року про народження ОСОБА_3 , вчиненого відділом державної реєстрації актів цивільного стану по П`ятихатському району та місту Вільногірськ Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро);

- припинити стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_3 , що стягуються відповідно до судового наказу Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 04 липня 2024 року;

- звільнити ОСОБА_1 від сплати аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнутих судовим наказом Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 07 липня 2024 року в подальшому та від стягнення нарахованої заборгованості по аліментах по виконавчому провадженню.

2. Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_2 народилась донька - ОСОБА_4 .

3. 07 лютого 2021 року ним було визнано батьківство щодо дитини.

4. Вільногірським міським судом Дніпропетровської області 04 липня 2024 року видано судовий наказ про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини його заробітку доходу, але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 03 липня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.

5. Сторони у справі не підтримують сімейні відносини, дитина проживає з відповідачкою. Крім того, позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі із

ОСОБА_5 .

6. Проаналізувавши характер відносин із відповідачкою, співставивши час її вагітності з датою народження дитини, періодами своєї роботи та часом їхнього дійсного спільного проживання, позивач достеменно переконався, що не є біологічним батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач має докази на підтвердження цього факту та готовий до проведення судової генетичної експертизи, однак відповідачка ухиляється від її проведення.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

7. Вільногірський міський суд Дніпропетровської області рішенням від 17 липня 2025 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду

від 02 грудня 2025 року, відмовив у задоволенні позову.

8. Місцевий суд, відмовляючи у задоволенні позову, з чиїми висновками погодився й апеляційний суд, вважав, що до подання відповідної заяви позивач мав достатньо часу для врахування всіх можливих правових наслідків визнання батьківства як для себе, так і для дитини. Позивач достовірно знав, що не є біологічним батьком дитини, проте особисто виявив ініціативу та бажання, щоб державні органи зареєстрували його батьком ОСОБА_6 . З огляду на це, в силу вимог частини п`ятої статті 136 СК України, він не вправі оспорювати такий запис, оскільки визнав батьківство добровільно і з власної волі.

9. Суд звертає увагу на те, що положення частини п`ятої статті 136 СК України захищають законні інтереси дитини, а тому подальша зміна позивачем свого первинного рішення про визнання батьківства не допускається незалежно від мотивів такої зміни. Це відповідає принципу правової визначеності, як складової верховенства права, що вимагає забезпечення стабільного правового становища дитини.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

10. У січні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Точилін М. В., через підсистему «Електронний суд» надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на оскаржувані судові рішення, в якій просив скасувати їх повність та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

11. Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 вересня 2023 року у справі № 130/284/21, від 17 березня

2020 року у справі № 606/2142/18, від 06 травня 2020 року у справі № 641/2867/17-ц, від 14 червня 2021 року у справі № 532/1348/19, від 13 липня 2022 року у справі

№ 201/6130/19, від 29 квітня 2022 року у справі № 201/6658/18, від 12 червня

2023 року у справі № 727/2968/20, від 25 вересня 2020 року у справі № 640/5366/19.

12. Касаційна скарга мотивована тим, що суди, відмовляючи у задоволенні позову, неправильно застосували до спірних правовідносин частину п`яту статті 136 СК України, дійшовши таких висновків виключно на підставі показань відповідачки та свідків з її сторони.

13. В оскаржуваних судових рішеннях зазначено, що позивач достеменно знав, що ОСОБА_7 не є його донькою, проте добровільно подав заяву про внесення змін до актового запису про народження та усвідомлював усі наслідки, які настануть або можуть настати внаслідок визнання батьківства.

14. Проте показання свідків необхідно оцінювати критично, оскільки вони є близькими родичами зі сторони відповідачки: свідок ОСОБА_8 є матір`ю відповідачки, а свідок ОСОБА_9 - її рідною сестрою. З огляду на близькі родинні зв`язки, ці особи є зацікавленими у результаті розгляду справи.

15. На спростування доводів відповідачки та її свідків позивач заявив клопотання про виклик свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , а також сам надав показання як свідок. Проте суди попередніх інстанцій не взяли їх до уваги та не надали їм належної правової оцінки. Оскаржувані судові рішення не містять мотивів відхилення цих показань та надання переваги показанням свідків з боку відповідачки, що є порушенням процесуального закону.

16. Також позивач звертає увагу на те, що у цій справі вирішується питання щодо оспорювання його батьківства відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Задоволення позову відповідатиме найкращим інтересам дитини, оскільки батьківство не зводиться виключно до обов`язку з її утримання, а включає в себе низку інших взаємних прав та обов`язків, які з огляду на викладене не можуть виконуватися належним чином.

17. Крім того, відповідачка особисто повідомила доньці, що позивач не є її біологічним батьком. Внаслідок цього спілкування між ними та будь-які родинні зв`язки фактично припинилися, адже дитина більше не сприймає позивача як свого батька.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

18. Верховний Суд ухвалою від 14 січня 2026 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Вільногірського міського суду Дніпропетровської області.

19. 28 січня 2026 року цивільна справа № 177/2360/24 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

20. Судами встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_1 , виданого 17 лютого 2021 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по П`ятихатському району та місту Вільногірську

Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , її батьками записані: ОСОБА_1 - батько, матір`ю - ОСОБА_2 .

21. Факт знаходження ОСОБА_12 в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_13

з 11 січня 2023 року, підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого Вільногірським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

22. Відповідно до копії судового наказу від 04 липня 2024 року, виданого Вільногірським міським судом Дніпропетровської області (справа № 174/820/24) з позивача стягнуто на користь відповідачки аліменти на утримання доньки

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмір 1/4 частини його заробітку (доходу), щомісячно.

23. 21 січня 2025 року до суду надійшло клопотання позивача про призначення судово-молекулярної експертизи. Надалі суд залишив його без розгляду, оскільки учасники справи не заперечували, що позивач не є біологічним батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до вимог частини першої статті 82 ЦПК України, така обставина не підлягає доказуванню під час розгляду цього спору.

Позиція Верховного Суду

24. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

25. Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

26. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

27. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

28. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

29. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

30. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

31. Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

32. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

33. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

34. Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

35. Згідно з статтею 52 Конституції України діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

36. Відповідно до статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

37. Відповідно до частини першої статті 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

38. Відповідно до статті 134 СК України на підставі заяв осіб, зазначених у статті

126 цього Кодексу, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове Свідоцтво про народження.

39. При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою (частина перша статті 135 СК України).

40. Згідно з статтею 136 СК України особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною, суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження. Оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття. До вимоги чоловіка про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини позовна давність не застосовується.

41. Відповідно до частини п`ятої статті 136 СК України, не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до частини першої статті 123 цього Кодексу.

42. ЄСПЛ зазначив у справі «Йевремович проти Сербії», що у відповідності до статті 8 Конвенції під час розгляду скарги про встановлення батьківства, суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини («Jevremovic v. Serbia», заява № 3150/05, пункт 109, рішення ЄСПЛ від 17 травня 2007 року).

43. Законодавством передбачено певні обов`язки батьків щодо їх дитини, а також вимогу ухвалювати судові рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, інших осіб.

44. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII).

45. Отже, при вирішенні справ про оспорювання батьківства суди повинні керуватися найкращими інтересами дитини, забезпечуючи баланс між інтересами дитини та сторін по справі.

46. За приписами частини п`ятої статті 136 СК України для відмови в позові з цієї підстави в ході судового розгляду перевірці підлягають обставини чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати. Відповідно, з урахуванням вимог частини третьої статті 12 ЦПК України на позивача покладається тягар доведення, що він не є біологічним батьком дитини, а відповідач у справі повинна довести належними та допустимими доказами, що позивач в момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати.

47. Предметом доказування у спорі про оспорювання батьківства, особою, яка записана батьком дитини (позивачем), є доведення відсутності кровного споріднення з дитиною, а також необізнаність позивача в момент реєстрації, що він не є біологічним батьком дитини.

48. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

49. Верховний Суд зауважує, що сторона, яка оспорює батьківство, має надати всі необхідні докази, оскільки тягар доказування лежить саме на цій особі.

50. Отже, позивач (особа, яка оспорює батьківство) має надати докази, що він не є батьком дитини, а також, що в момент реєстрації себе батьком дитини він не знав, що не є її батьком.

51. Відповідно до частини третьої статті 12, частини другої статті 77, статті 81 ЦПК України відповідачка має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень. Отже, якщо позивач стверджує, що в момент реєстрації себе батьком дитини не знав, що не є її батьком, то відповідачка має надати докази на спростування таких тверджень.

52. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина перша статті 82 ЦПК України).

53. У цій справі суд першої інстанції встановив, що відповідачка не заперечує проти обставин позову в тій частині, що позивач не є біологічним батьком народженої нею дитини - дочки ОСОБА_3 .

54. В цій справі суд має встановити, чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є її батьком, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати.

55. Суди першої та апеляційної інстанції, вважали що на момент внесення змін до актового запису про народження неповнолітньої дитини, щодо батька, позивач знав, що він не є її біологічним батьком, що підтверджується актовим записом про народження дитини, в якому було зазначено зовсім інші відомості про батька, які повністю не співпадають з прізвищем, ім`ям та по батькові позивача.

56. З пояснень сторін та свідків судами встановлено, що позивач та відповідачка проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2019 року. ОСОБА_2 має трьох неповнолітніх дітей. Батьком однієї з них - ОСОБА_14 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , записаний позивач на підставі поданої ним заяви про визнання батьківства. Саме на підставі цієї заяви внесено зміни до актового запису про народження дитини та видано нове свідоцтво про народження. При цьому учасники процесу визнали й не заперечували того факту, що позивач не є біологічним батьком дитини.

57. З огляду на це, твердження позивача про те, що на момент подання заяви про визнання батьківства він вважав себе біологічним батьком дитини, суди відхилили як безпідставні. Зазначені доводи повністю спростовуються поясненнями відповідачки ОСОБА_2 та показаннями свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_8 і ОСОБА_15 . Вони чітко засвідчили, що біологічним батьком усіх трьох дітей був нині покійний ОСОБА_16 . Про цей факт позивач достеменно знав, і його неодноразово застерігали від визнання батьківства. Таким чином, судами встановлено, що заяву до органу державної реєстрації актів цивільного стану позивач подав добровільно, без будь-якого примусу, повністю усвідомлюючи правові наслідки своїх дій.

58. Місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивач не довів позовні вимоги, на обґрунтування позову докази не надав.

59. Такі висновки узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2018 року у справі № 318/2458/15, провадження № 61-916св18, від 12 лютого 2020 року у справі № 317/1584/18, провадження № 61-12342св19, від 27 жовтня 2020 року у справі № 172/125/19, провадження № 61-10977св20, від 21 серпня 2019 року у справі № 265/597/17, провадження № 61-36366св18, згідно з якими чоловік в момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є біологічним батьком дитини, однак погодився на реєстрацію його батьком за його особистою заявою.

60. Суд відхиляє твердження позивача про те, що задоволення позову відповідатиме «найкращим інтересам дитини» через фактичне припинення спілкування між ними.

61. Справжні інтереси дитини полягають у забезпеченні її стабільного

соціально-правового статусу, морального та матеріального благополуччя. Позивач, добровільно й усвідомлено подавши заяву про визнання батьківства свідомо взяв на себе весь комплекс батьківських прав та обов`язків, передбачених законом.

62. Посилання позивача на те, що дитина дізналася про відсутність біологічного зв`язку і припинила з ним спілкування, не є правовою підставою для скасування батьківства. Навпаки, втрата дитиною правового зв`язку з особою, яку вона роками вважала батьком, та одночасне позбавлення її права на утримання (аліменти) завдасть дитині значно більшої психологічної та матеріальної шкоди. Спроба позивача уникнути виконання батьківських обов`язків через погіршення особистих стосунків із відповідачкою суперечить засадам добросовісності та принципу пріоритету інтересів дитини.

63. Також у касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що суди не встановили фактичних обставин справи, всупереч висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 вересня 2023 року у справі № 130/284/21, від 17 березня

2020 року у справі № 606/2142/18, від 06 травня 2020 року у справі № 641/2867/17-ц, від 14 червня 2021 року у справі № 532/1348/19, від 13 липня 2022 року у справі

№ 201/6130/19, від 29 квітня 2022 року у справі № 201/6658/18, від 12 червня

2023 року у справі № 727/2968/20, від 25 вересня 2020 року справі № 640/5366/19.

64. Проаналізувавши наведені в касаційній скарзі постанови Верховного Суду на предмет їх подібності, колегія суддів робить висновок про відсутність підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки у вказаних справах на підставі їх доказової бази встановлені інші фактичні обставини, а тому підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, не знайшла свого підтвердження.

65. Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, проте суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

66. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

67. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо судових витрат

68. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

69. Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 401, 406, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області

від 17 липня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров