Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №592/8342/20 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 592/8342/20

провадження № 61-2537св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Воробйової І. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Сумська міська рада, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - виконавчий комітет Сумської міської ради,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 23 грудня 2024 року у складі судді Фоменко І.М. та додаткове рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми від 08 січня 2025 року у складі судді Фоменко І.М.,постанову Сумського апеляційного суду від 06 січня 2026 року у складі колегії суддів Собини О. І., Філонової Ю. О., Рунова В. Ю.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Сумської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Виконавчий комітет Сумської міської ради, про виділ в натурі частини житлового будинку та встановлення порядку користування земельною ділянкою.

Позов мотивований тим, що їй на праві власності належить 1/3 частка одноповерхового житлового будинку АДРЕСА_1 , розташованого в зоні садибної забудови, та окремі господарчі будівлі і споруди. Іншим співвласником вказаного будинку є Сумське міське комунальне господарство, правонаступником якого є територіальна громада міста Суми в особі Сумської міської ради. Зазначений будинок має відокремлену земельну ділянку, яка визначена в натурі на місцевості та має огорожу по периметру.

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 19 грудня 1995 року затверджено мирову угоду сторін, якою встановлено порядок користування підвальним приміщенням житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також порядок користування земельною ділянкою, на якій цей будинок знаходиться. Їй виділено земельну ділянку площею 337 кв. м.

Рішення сесії Сумської міської ради № 5854-МР від 13 листопада 2019 року затверджено документацію із землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 1/3 частку від 0,1000 га присадибної земельної ділянки з кадастровим номером 5910136600:18:010:0024 за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на зазначену земельну ділянку вона зареєструвала 04 грудня 2019 року з цільовим призначенням: «Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)».

Внаслідок добудов та реконструкцій житлова площа будинку збільшилася з 167,3 кв. м до 215,2 кв. м. Всі добудовані та реконструйовані приміщення були зведені після отримання відповідних дозволів виконавчого комітету. 13 червня 2019 року відповідно до поданої декларації рішення державного реєстратора та на підставі поданих нею документів було внесено відповідні зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Станом на сьогодні самочинно збудовані об`єкти або самочинно проведена реконструкція існуючих об`єктів нерухомості відсутні. Фактично їй належать на праві власності наступні приміщення: приміщення житлової прибудови літ. «А1-І» ? підвал, погріб «5-7», площею 13,2 кв. м; 1-й поверх: житлова кімната «5-4» площею 18,2 кв. м; житлова кімната «5-5» площею 26,1 кв. м. Приміщення житлової прибудови літ. «А2-І» ? житлова кімната «5-10» площею 16,1 кв. м. Приміщення прибудови літ. «а2» ? житлова кімната «5-3» площею 15,1 кв. м. Приміщення прибудови літ. «а8» ? кухня «5-2» площею 8,7 кв. м; вбиральня «5-6» площею 1,1 кв. м; ванна «5-8» площею 2,2 кв. м. Приміщення прибудови літ. «а9» ? коридор «5-1» площею 7,0 кв. м. Приміщення прибудови літ. «а10» ? тамбур «5-9» площею 4,0 кв. м. Господарські споруди: сарай-кухня літ. «В», погріб «п/г», гараж літ. «К», навіс літ. «Г», 1/3 частина огорожі № 1-2, що зазначено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (витяг № 194618381 від 24 грудня 2019 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1853874659101).

Інші 2/3 частки зазначеного будинку садибного типу Сумська міська рада використовує на власний розсуд, без погодження нею як з співвласником, переобладнала зазначену частину будинку у три окремі жилі приміщення з окремими входами та видала трьом особам три ордери на квартири НОМЕР_1 , НОМЕР_2 та НОМЕР_3 . Після 1992 року вказані квартири приватизували.

Між деякими власниками квартир та нею постійно виникають спори щодо участі у ремонті та утепленні будинку, користування прибудинковою територією тощо, тому вона бажає виділити належну їй 1/3 частку житлового будинку садибного типу в натурі з припиненням права спільної часткової власності. З цією метою 16 березня 2020 року вона звернулась до Сумської міської ради та запропонувала укласти нотаріально посвідчений договір про поділ присадибної земельної ділянки та житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами. 30 квітня 2020 року їй надійшла відповідь від Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради (далі - Департамент), який виконує делеговані повноваження Сумської міської ради щодо управління та розпорядження майном комунальної власності та земельними ресурсами, у якому викладена позиція, відмінна від позиції Сумської міської ради. Так, у абзаці 3 листа зазначено, що у цьому будинку зареєстровано на праві власності за приватними особами три квартири згідно із законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», а тому будинок є не садибою, а багатоквартирним житловим будинком, а при формуванні прибудинкової земельної ділянки з кадастровим номером 5910136600:18:010:0024 було невірно визначено цільове призначення земельної ділянки. Тобто, Департамент вважає іншими співвласниками 2/3 частки житлового будинку не Сумську міську раду, а власників трьох квартир.

Станом на 13 листопада 2019 року Сумська міська рада вважала житловий будинок на АДРЕСА_1 садибою, а прибудинкову земельну ділянку ? присадибною земельною ділянкою, про що свідчить зміст рішення № 5854-МР від 13 листопада 2019 року про технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання її у власність громадянам, у тому числі, їй - 1/3 частку від загальної площі 0,1 га на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5910136600:18:010:0024.

З наведеного слідує, що між нею як співвласником 1/3 частки житлового будинку садибного типу і співвласниками інших 2/3 часток житлового будинку виник спір, який не може бути вирішеним у інший спосіб, ніж у судовому порядку.

Вважає, що 2/3 частки житлового будинку садибного типу у незаконний спосіб безоплатно передано у власність за відсутності документів, які підтверджують режим будинку як багатоквартирного.

З урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд:

виділити їй в натурі 1/3 частку житлового будинку на АДРЕСА_1 , що складається з: літ. «А 1-І»: підвал, погріб «5-7» площею 13,2 кв. м; 1-й поверх: житлова кімната «5-4» площею 18,2 кв. м; житлова кімната «5-5» площею 26,1 кв. м. Приміщення житлової прибудови літ. «А2-І»: житлова кімната «5-10» площею 16,1 кв. м. Приміщення прибудови літ. «а2»: житлова кімната «5-3» площею 15,1 кв. м. Приміщення прибудови літ. «а8»: кухня «5-2» площею 8,7 кв. м; вбиральня «5-6» площею 1,1 кв. м; ванна «5-8» площею 2,2 кв.м. Приміщення прибудови літ. «а9»: коридор «5-1» площею 7,0 кв. м. Приміщення прибудови літ. «а10»: тамбур «5-9» площею 4,0 кв. м, господарські споруди: сарай-кухня літ. «В», погріб «п/г», гараж літ. «К», навіс літ. «Г», 1/3 частина огорожі №1-2;

встановити порядок користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,10 га, кадастровий номер 5910136600:18:010:0024, виділивши їй в користування 1/3 частину площею 0,0333 га, яка на схемі поділу земельної ділянки позначена зеленим кольором.

Короткий зміст рішення та додаткового рішення суду першої інстанції

Рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми від 23 грудня 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми від 08 січня 2025 року заяву адвоката Рижова С. Є., який діє в інтересах ОСОБА_4 , про ухвалення додаткового судового рішення задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 19 589,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при формуванні земельної ділянки з кадастровим номером 5910136600:18:010:0024 сертифікованим інженером землевпорядником неправильно встановлено цільове призначення земельної ділянки, оскільки на частині цієї земельної ділянки фактично розміщено багатоквартирний житловий будинок. Нормами земельного законодавства не передбачено можливості передачі у власність чи користування окремим співвласникам багатоквартирних будинків земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок, її частини. Із аналізу цільового призначення земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, та норм статті 42 ЗК України випливає, що в разі приватизації громадянами квартир у такому будинку земельна ділянка як така, що входить до житлового комплексу, може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування лише об`єднанню співвласників будинку, створеному відповідно до Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 року № 1521. У такому разі земельна ділянка належить співвласникам жилого будинку на праві спільної сумісної власності, яка разом із загальним майном і допоміжними приміщеннями є майном співвласників, які визначають порядок його використання.

При здійсненні поділу земельної ділянки та виділі майна повинні бути враховані інтереси усіх співвласників даних об`єктів. Під час розгляду справи позивачем чи її представниками не заявлялись клопотання про призначення будь-яких судових експертиз. Висновок експерта може бути доказом у справі лише тоді, коли експертиза здійснена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. У разі коли висновок експертизи наданий стороною як додаток до позовної заяви, тобто проведений відповідною експертною установою за клопотанням сторони чи її представника, то такий висновок може розцінюватися лише як письмовий доказ, який підлягає дослідженню в судовому засіданні та відповідній оцінці. Тому висновок будівельно-технічного дослідження № 1191 від 08 січня 2019 року, виконаний судовим експертом Андрєєвим Л. Г. за заявою ОСОБА_1 , доданий до позовної заяви, розглядається судом як письмовий доказ та є таким, що був досліджений при вирішенні іншої цивільної справи № 592/17931/18 за позовом ОСОБА_1 .

Позивачем не надано доказів про можливість поділу будинку між співвласниками. Вказане позбавляє суд дійти обґрунтованого висновку про наявність підстав для виділу майна позивача та задоволення позову в цій частині.

Щодо вимог про визначення порядку користування земельною ділянкою, то вони є похідними від вимог про виділ в натурі частки домоволодіння, а тому суд відмовляє в їх задоволенні.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до розрахунку розміру витрат на професійну правову допомогу від 27 грудня 2024 року гонорар адвоката склав 51 000,00 грн. Відповідно до акта приймання-передачі наданих послуг від 24 грудня 2024 року ОСОБА_4 сплатив адвокату Рижову С. Є. грошові кошти в сумі 51 389,00 грн. Оскільки рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми від 23 грудня 2024 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , однак не вирішено питання про компенсацію витрат, понесених на професійну правничу допомогу, зважаючи на надані докази та обсяг виконаних адвокатом Рижовим С. Є. робіт, складність справи, ціну позову, значення справи для відповідача, враховуючи принципи здійснення цивільного судочинства, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення заяви адвоката Рижова С. Є. щодо ухвалення додаткового рішення та вважає необхідним стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 19 589,00 грн.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Сумського апеляційного суду від 06 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 23 грудня 2024 року змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про виділ в натурі частки із житлового будинку.

В іншій частині рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 23 грудня 2024 року та додаткове рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 08 січня 2025 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 на праві власності належить 1/3 частки домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Також у вказаному будинку розташовані 3 квартири. Згідно з інформацією з Державного реєстру прав на нерухоме майно право власності на 2/5 частки квартири НОМЕР_1 за вказаною адресою зареєстровано за ОСОБА_5 , право спільної сумісної власності на квартиру НОМЕР_2 - за ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , а право власності на квартиру НОМЕР_3 - за ОСОБА_4 . Крім того, долученим до матеріалів справи свідоцтвом про право власності на житло, підтверджується право спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 на квартиру АДРЕСА_5 . ОСОБА_1 в позовній заяві (оновлена редакція) зазначила, що вимоги про виділ в натурі частини житлового будинку нею заявлено до власників квартир в спірному житловому будинку - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Вирішення позовних вимог про виділ в натурі позивачу частки житлового будинку та господарських споруд безпосередньо зачіпає права всіх співвласників квартир НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , так як вони є співвласниками не лише квартир, а й допоміжних приміщень в спірному домоволодінні, на що не звернув уваги суд першої інстанції.

Саме незалучення ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_5 та інших співвласників квартири НОМЕР_1 в спірному домоволодінні, права яких безпосередньо зачіпаються заявленими позивачем вимогами про виділ їй в натурі частки в домоволодінні, є підставою для відмови у задоволенні цих позовних вимог. Відмова у задоволенні позовних вимог з зазначених підстав не позбавляє позивача права ще раз звернутися до суду із своїми вимогами, але вже до належного кола відповідачів.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визначення порядку користування земельною ділянкою. Стаття 42 ЗК України не передбачає можливості передачі у власність чи користування окремим співвласникам багатоквартирних будинків земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок, або її частини (див. постанови Верховного Суду від 18 березня 2019 року в справі № 263/68/17 та від 25 травня 2022 року в справі № 344/12943/15-ц). Судом встановлено, що будинок АДРЕСА_1 відноситься до багатоквартирного, оскільки в ньому розміщено три квартири.

В установленому законом порядку була сформована земельна ділянка площею 0,1000 га під спірним домоволодінням, присвоєно кадастровий номер 5910136600:18:010:0024, право власності на 1/3 частку якої належить ОСОБА_1 . Порядок користування позивачем земельною ділянкою, на якій розміщено спірне домоволодіння, було встановлено ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 19 грудня 1995 року, якою затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ВЖРЕУ-5 м. Суми. Позивач вказувала на те, що вимоги про встановлення порядку користування земельною ділянкою нею заявлено виключно до Сумської міської ради, у зв`язку тим, що 2/3 частки земельної ділянки перебуває у комунальній власності. Однак позивачем не наведено мотивів повторного вирішення в судовому порядку питання щодо порядку користування тієї ж земельною ділянкою після спливу 15 років після постановлення судом ухвали, якою затверджено морову угоду.

Крім того, питання визначення порядку користування земельною ділянкою потребує спеціальних знань у іншій, ніж право, сфері, але позивачем та її представником клопотань про проведення в справі судової земельно-технічної експертизи не заявлялось, висновку експерта із запропонованими судовим експертом варіантами користування земельною ділянкою стороною позивача суду першої інстанції не було надано. Долучена до позовної заяви схема поділу земельної ділянки, виконана інженером-землевпорядником, не є допустимим доказом та не підлягає врахуванню судом при визначенні порядку користування земельною ділянкою.

Таким чином, рішення суду належить змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову про виділ в натурі частки в житловому будинку.

Колегія суддів погоджується з додатковим рішенням суду та не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги в цій частині.

Аргументи учасників справи

24 лютого 2026 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційним судом неправильно визначено правовий режим об`єкта нерухомості на АДРЕСА_1 та безпідставно застосовано статтю 382 ЦК України, статтю 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», статтю 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку». Правовий режим зазначеного будинку є спірним, оскільки в матеріалах справи містяться два документи, які вказують на різний правовий режим зазначеного об`єкта нерухомості. Департамент робить висновок про те, що будинок АДРЕСА_1 є багатоквартирним, проте Сумська міська рада такий будинок визначає як садибу, а прибудинкову земельну ділянку - присадибною. Суд не надав оцінку тому факту, що їй належить 1/3 частка саме домоволодіння, а всім іншим переліченим апеляційним судом особам - окремі квартири, тобто вони є власниками окремих об`єктів нерухомості.

У постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 592/13784/20 додатково підтверджується правовий режим домоволодіння ОСОБА_1 у розмірі 1/3 частки житлового будинку на підставі договору купівлі- продажу, а не на квартиру, на відміну від позивача у зазначеній справі ? ОСОБА_3 .

Наявність з одного боку окремих об`єктів нерухомості квартир, а з іншого боку 1/3 частки у домоволодінні створює перешкоди у реалізації правомочностей володіння, користування та розпорядження саме для неї, адже відповідачі як власники окремих квартир можуть реалізувати такі правомочності без її згоди. У свою чергу вона зобов`язана забезпечити переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності іншими співвласниками, які реально відсутні, оскільки відповідачі за правовстановлюючими документами є власниками трьох окремих об`єктів нерухомого майна (квартири НОМЕР_1 , НОМЕР_2 та НОМЕР_3 ), а не часток у праві спільної власності на житловий будинок.

У зв`язку з відсутністю визначених часток відповідачів є неможливим укладення договору про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна відповідно до частини четвертої статті 364 ЦК України. Єдиним належним та ефективним способом захисту її прав та приведення відповідно до вимог законодавства правового режиму об`єкта нерухомості на АДРЕСА_1 є виділення її частки в натурі в судовому порядку.

Помилковими є висновки апеляційного суду щодо незалучення нею належних відповідачів, оскільки як відповідачів залучено співвласників кожної з квартир, а саме ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а інші співвласники спільно з ними володіють, користуються та розпоряджаються власними квартирами, тому склад відповідачів у справі є належним. При цьому суд не обґрунтовує та не конкретизує, яким чином порушуватимуться права ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_5 та інших співвласників квартири НОМЕР_1 в спірному домоволодінні, адже всі вони володіють, користуються та розпоряджаються окремими об`єктами нерухомого майна - власними квартирами, мають окремий вхід до квартир НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , не мають спільних місць користування з ОСОБА_1 . Також судом не визначено, хто є «іншими співвласниками квартири НОМЕР_1 ».

Апеляційний суд не звернув увагу, який був склад учасників був у справі № 592/13784/20 (за позовом ОСОБА_3 до Сумської міської ради, ОСОБА_1 , державного реєстратора виконавчого комітету Сумської міської ради Момот Ю. М. про визнання незаконним рішення та державної реєстрації права власності на частину земельної ділянки), в межах розгляду якої Верховний Суд підтвердив належний склад відповідачів. Інші співвласники квартир спірного об`єкта нерухомості, який розміщений на земельній ділянці, не залучалися у якості співвідповідачів, хоча вони всі спільно користуються земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визначення порядку користування земельною ділянкою, суди не звернули увагу, що їй належить 1/3 частка від 0,1000 га присадибної земельної ділянки. При цьому вона заявляє позовні вимоги не про поділ чи виділ земельної ділянки, а про визначення порядку користування цією земельною ділянкою.

Відповідачами не заявлялися заперечення щодо долученої експертизи. Клопотання про проведення експертизи ними не подавалися. Оскільки позивач вимагає виділення своєї частки будинку у натурі та визначення порядку користування земельною ділянкою, то наданий нею висновок є належним доказом, відповідає вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності і стосується предмета доказування.

В порушення вимог частини четвертої статті 82 ЦПК України судом не взято до уваги обставини, встановлені рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 7 липня 2021 року та які підтверджені постановою Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 592/13784/20 щодо: цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 5910136600:18:010:0024; відсутності порушень технічних вимог щодо визначенням меж земельних ділянок спільної та спільної часткової власності фізичних і юридичних осіб на забудованій території у населених пунктах; що ОСОБА_1 є власником 1/3 домоволодіння, а не квартири.

Щодо стягнення з неї судових витрат на правничу допомогу, то попередній розрахунок судових витрат адвокатом Рижовим С. Є. не був заявлений ані в першій заяві по суті справи, ані у відзиві на позовну заяву від 06 березня 2024 року, ані в подальших процесуальних документах. Під час розгляду справи стороною відповідача також не було надано доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу. Представник ОСОБА_4 - адвокат Рижов С. Є. до закінчення судових дебатів у справі зробив заяву про відшкодування витрат на правову допомогу, проте не вказав поважні причини, які перешкоджали подати докази понесення судових витрат до закінчення розгляду справи. Не зазначено таких причин і у поданому клопотанні про ухвалення додаткового рішення.

Апеляційний суд не врахував фінансовий стан обох сторін, а саме те, що вона є пенсіонеркою похилого віку, яка має єдине джерело доходу - пенсію у мінімальному розмірі. Заявлений ОСОБА_4 розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним, неспівмірними порівняно з ринковими цінами на правничі послуги у Сумській області.

Зазначає, що попередній (орієнтовний) розмір судових витрат, які вона очікує понести на професійну (правничу) допомогу у зв`язку з розглядом справи, становить 10 000,00 грн.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2026 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 23 грудня 2024 року, додаткового рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 08 січня 2025 року та постанови Сумського апеляційного суду від 06 січня 2026 року. Відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі Верховного Суду вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (апеляційний суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 21 травня 2024 року у справі № 300/2708/21, від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18, від 19 серпня 2020 року у справі № 639/6295/16-ц, від 14 липня 2020 року у справі № 686/23977/18, від 08 липня 2020 року у справі № 612/808/18, від 16 грудня 2020 року у справі № 373/275/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, від 29 березня 2023 року у справі № 592/13784/20, від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15, від 20 листопада 2018 року у справі № 910/23210/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 911/739/15), суд не дослідив зібрані у справі докази - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України,

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради депутатів трудящих № 601 від 07 червня 1950 року затверджено список домоволодінь, належних міській раді депутатів трудящих, до якого включено також домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

01 липня 1950 року на підставі рішення виконавчого комітету Сумської міської ради депутатів трудящих видано свідоцтво про право власності на будови, яким підтверджується, що 2/3 дерев`яного будинку обкладеного цеглою з підвалом, 2 дерев`яних сараї, які знаходяться на АДРЕСА_1 , належить на праві власності міському комунальному господарству.

09 серпня 1991 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_1 придбала 1/3 частку жилого будинку з надвірними будівлями в на АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці 1010 кв.м, на якій знаходився житловий будинок жилою площею 167,3 кв.м, з надвірними будівлями: сарай «Б» дерев`яний, сарай «В» дерев`яний, гараж «Д» цегляний, вбиральня «И» дерев`яна огорожа №1-2 дерев`яна.

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 19 грудня 1995 року затверджено мирову угоду, укладену між ВЖРЕУ-5 та ОСОБА_1 , за якою порядок користування підвальним приміщенням будинку АДРЕСА_1 визначається наступним чином: приміщення І, ІІ, ІІІ - знаходиться в загальному користуванні; приміщення 3-1, 3-2, 3-3, 3-4, 3-5 - виділяється в користування ВЖРЕУ-5 м. Суми, приміщення 5-7 виділяється в користування ОСОБА_1 . Порядок користування земельними ділянками визначається відповідно до часток згідно з варіантом № 4 технічної експертизи наступним чином ? частина двору залишається в загальному користуванні (на проекті ця частина не пофарбована), ВЖРЕУ-5 с. Суми виділяється в користування: під забудовою - 254 кв. м, під двором загального користування - 122 кв. м, під двором конкретного користування - 144 кв. м; під садом - 154 кв. м. Всього ВЖРЕУ-5 виділено 673 кв. м. На проекті ця частина зображена червоним кольором. ОСОБА_1 виділено в користування: під забудовою - 152 кв. м, під двором конкретного користування - 35 кв. м, під двором загального користування - 41 кв. м, під садом - 109 кв. м, всього ОСОБА_1 виділено 337 кв. м, на проекті ця частина зображена синім кольором.

Згідно з довідкою Департаменту від 02 травня 2018 року станом на 29 грудня 2012 року будинок за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований на праві власності за «Сумське міське комунальне господарства» на підставі рішення Сумського міськвиконкому від 07 червня 1950 року № 601, частка у власності 2/3, ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 09 серпня 1991 року №1-2997, частка у власності 1/3.

17 листопада 2000 року виконавчим комітетом Сумської міської ради видано свідоцтво про право власності на житло, яким підтверджується, що квартира АДРЕСА_5 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 . Загальна площа квартири становить 63,30 кв. м.

23 січня 2002 року виконавчим комітетом Сумської міської ради видано свідоцтво про право власності на житло, яким підтверджується, що квартира АДРЕСА_6 , належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_7 , ОСОБА_3 та ОСОБА_13 . Загальна площа квартири становить 74,1 кв. м.

За договором купівлі-продажу квартири від 15 серпня 2009 року ОСОБА_4 придбав у ОСОБА_14 та ОСОБА_15 квартиру АДРЕСА_7 , загальною площею 50,00 кв. м.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 05 червня 2024 року право власності на: 2/5 частки квартири АДРЕСА_5 зареєстровано за ОСОБА_5 , підстава реєстрації - свідоцтво про право на спадщину за законом, серія та номер 2-667, видане 22 червня 2015 року; на квартиру АДРЕСА_6 за ОСОБА_3 , ОСОБА_12 та ОСОБА_7 ; на квартиру АДРЕСА_7 зареєстровано за ОСОБА_4 .

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 вересня 2018 року встановлено факт належності ОСОБА_1 правовстановлюючого документу - договору купівлі-продажу від 09 серпня 1991 року, посвідченого державним нотаріусом Сумської державної нотаріальної контори, зареєстрованому в реєстрі за №1-2997, предметом якого є 1/3 частка жилого будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 .

13 червня 2019 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис права спільної часткової власності ОСОБА_1 на 1/3 частку житлового будинку загальною площею 347,2 кв. м, житлової площі 216,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 . Відомості про складові частини об`єкта нерухомого майна: житловий будинок І, А (загальна площа 347,2 кв.м, житлова площа 216,5 кв.м), житлова прибудова А-1-1, житлова прибудова А2, прибудова а, прибудова а2, прибудова а3, прибудова а4, прибудова а8, прибудова а8, прибудова а9, прибудова а10, сарай Б, погріб п/г, підвал п/д, сарай-кухня В, навіс Г, гараж Д, гараж К, вбиральня И, огорожа 1, 2.

Рішенням Сумської міської ради від 13 листопада 2019 року № 5854-МР затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надано ОСОБА_1 у власність 1/3 частку земельної ділянки з кадастровим номером 5910136600:18:010:0024, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1000 га.

04 грудня 2019 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідні відомості про право власності ОСОБА_1 на 1/3 частку земельної ділянки.

16 березня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Сумської міської ради із пропозицією укласти нотаріально посвідчений договір про поділ присадибної земельної ділянки та житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами.

Листом від 30 квітня 2020 року Департамент як уповноважений орган Сумської міської ради з питань управління та розпорядження майном комунальної власності та земельними ресурсами на звернення ОСОБА_1 повідомив, що при формуванні земельної ділянки з кадастровим номером 5910136600:18:010:0024 сертифікованим інженером землевпорядником неправильно встановлено цільове призначення земельної ділянки, так як на частині земельної ділянки фактично розміщений багатоквартирний житловий будинок. Нормами земельного законодавства не передбачено можливість передачі у власність чи користування окремим співвласникам багатоквартирного будинку земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок, або її частини.

З висновку будівельно-технічного дослідження № 1191, складеного 08 січня 2019 року, вбачається, що 03 січня 2019 року експерту Андрєєву Л. Г. надійшла заява ОСОБА_1 , на вирішення будівельно-технічного дослідження поставлені наступні питання: чи відповідає переобладнання кімнати «5-3» у житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , держаним будівельним нормам? визначити можливість виділення ОСОБА_1 належної їй частки із нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності та розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , з урахування сформованого користування та володіння будівлями та спорудами; чи можлива подальша експлуатація даних об`єктів як окремих об`єктів нерухомого майна? Судовим експертом за результатами проведеного дослідження запропоновано один варіант розподілу домоволодіння відповідно до сформованого порядку користування будинком та господарськими спорудами.

На схемі поділу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , виконаній інженером-землевпорядником Шаховою О. С. , зеленим кольором зображена земельна ділянка ОСОБА_1 (площею 0,0333 га), а червоним кольором земельна ділянка загального користування (площею 0,0148 га).

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 лютого 2019 року у справі №592/17931/18 в задоволенні позову ОСОБА_1 до Сумської міської ради, третя особа - правління державного архітектурно-будівельного контролю Сумської міської ради щодо визнання за нею права власності на самовільно переплановану кімнату «5-3» площею 15,1 кв. м у прибудові «а2» житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та виділення їй в натурі частини житлового будинку з надвірними спорудами відмовлено за необґрунтованістю.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 07 липня 2021 року у справі №592/13784/20, яке постановою Сумського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року залишено без змін, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до Сумської міської ради, ОСОБА_1 , державного реєстратора виконавчого комітету Сумської міської ради Момот Ю. М., про визнання незаконним рішення та державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Позиція Верховного Суду

Щодо вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про виділ в натурі частини житлового будинку

У частині першій статті 4 ЦПК України передбачає право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

У статті 50 ЦПК України передбачено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Визначення в позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) повинно відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 686/20282/21(провадження № 14-102цс22)). Належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31гс22)).

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див. постанову Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17).

Встановлення належності відповідачів є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає. Якщо у справі наявна обов`язкова співучасть відповідачів, то неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача. Тому пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною та безумовною підставою для відмови в позові незалежно від доводів учасників справи, стадії її розгляду або залучення такої особи (осіб) до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2024 року у справі № 932/163/21).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 555/1289/14-ц, від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19, від 08 липня 2020 року у справі № 200/5153/15-ц, від 08 липня 2021 року у справі №264/632/19, від 26 вересня 2023 року у cправі № 910/2392/22).

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (частини перша, третя статті 358 ЦК України).

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 369 ЦК України).

У частинах першій-третій статті 364 ЦК України передбачено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки зі спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки, існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна (див. постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 707/2516/18 (провадження № 61-5919сво22), від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23)).

Поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку у спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 243/6275/16-ц).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 373/275/18, на яку посилається заявник, вказано, що «аналіз змісту статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України свідчить, що виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. Схожий підхід може бути застосований й у разі поділу іншого нерухомого майна. Відтак визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частку нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі. Під неспівмірною шкодою господарського призначення слід розуміти суттєве погіршення технічного стану жилого будинку, перетворення в результаті переобладнання жилих приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як житлові через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання (відсутність денного світла тощо)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року у справі № 554/1308/17 зазначено, що «якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову. Оскільки позов про виділ в натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, пред`явлено до Полтавської міської ради, а не до співвласників спірного нерухомого майна, колегія суддів дійшла висновку про те, що цей позов пред`явлений до неналежного відповідача».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20).

У справі, що переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 з 1991 року належить 1/3 частки в праві спільної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . Станом на 29 грудня 2012 року власником іншоїчастки в праві спільної власності на житловий будинокбуло «Сумське міське комунальне господарство», частка у власності 2/3. Пізніше за вказаною адресою проведена реєстрація квартир НОМЕР_1 (на праві спільної сумісної власності належала ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , станом на 05 червня 2024 року право власності на 2/5 частки квартири зареєстровано за ОСОБА_5 ), НОМЕР_2 (на праві спільної сумісної власності належить ОСОБА_3 , ОСОБА_12 та ОСОБА_7 ), № 3 (належить ОСОБА_4 ). Отже, інша 2/3 частка в праві спільної власності цьогодомоволодіння, яка належали Сумському міському комунальному господарству, була поділена на три окремі квартири, які відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизовані мешканцями цих квартир.

Встановивши, що за рахунок 2/3 часток в праві спільної власності на житловий будинок, що належала до комунальної власності, влаштовано три квартири та приватизовані їх мешканцями, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок, що за вимогою ОСОБА_1 про виділ в натурі частини житлового будинку наявна обов`язкова процесуальна співучасть з усіма співвласниками цих квартир. У зв`язку з цим залучення позивачем як відповідачів лише окремих співвласників ? ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не відповідає реальному складу учасників цього спору.

Тому апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову у позові в цій частині у зв`язку з його пред`явленням за неналежного складу відповідачів, відповідно, зміну рішення суду першої інстанції в частині мотивів такої відмови.

Доводи касаційної скарги в цій частині з посиланням на судові рішення у справі № 592/13784/20 не спростовують висновку щодо неналежного складу відповідачів за вимогоюпро виділ в натурі частини житлового будинку, оскільки предметом спору у наведеній справі за позовом ОСОБА_3 було оскарження рішення та державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на частку земельної ділянки.

Щодо вимоги ОСОБА_1 до Сумської міської ради про визначення порядку користування земельною ділянкою

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно (частини друга, четверта статті 358 ЦК України).

Відповідно до частин першої, третьої статті 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації.

Якщо судовим рішенням у спорі між співвласниками визначено порядок володіння та користування земельною ділянкою, на якій розміщено їх спільну власність, відповідно до їх часток у праві власності, то таке судове рішення є обов`язковим і для особи, яка є правонаступником співвласника (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2025 року у справі № 462/3416/20).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Преюдиціальність - обов`язковість для суду фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 травня 2018 року у справі № 922/2391/16).

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесений до Реєстру.

У справі, що переглядається:

суди встановили, що ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 19 грудня 1995 року затверджено мирову угоду, укладену між ВЖРЕУ-5 та ОСОБА_1 , за якою порядок користування земельними ділянками визначається відповідно до часток згідно з варіантом № 4 технічної експертизи. ОСОБА_1 виділено в користування: під забудовою - 152 кв. м, під двором конкретного користування - 35 кв. м, під двором загального користування - 41 кв. м, під садом - 109 кв. м, всього ОСОБА_1 виділено 337 кв. м, на проекті ця частина зображена синім кольором;

оскільки порядок користування земельною ділянкою, на якій розміщене спірне домоволодіння, було встановлено ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 19 грудня 1995 року відповідно до часток (ОСОБА_1 - 1/3 частки, землі комунальної власності - 2/3 частки), і позивачем не наведено мотивів та підстав повторного вирішення в судовому порядку питання щодо порядку користування тієї ж земельною ділянкою та щодо тих самих часток співвласників, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині у зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог;

разом з тим, суд першої інстанції при відмові у задоволенні позову ОСОБА_1 з таких мотивів не виходив, а вимоги про визначення порядку користування земельною ділянкою вважав похідними. Тому апеляційний суд фактично змінив це рішення в мотивувальній частині, проте не врахував, що згідно з частиною четвертою статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частині;

апеляційний суд не звернув увагу, що наведена підстава відмови у позові є достатньою для висновку про його необґрунтованість та не потребує оцінки доводів позивача щодо вирішення цього питання по суті. Тому необґрунтованими та передчасними є висновки і посилання судів, що: при формуванні земельної ділянки з кадастровим номером 5910136600:18:010:0024 неправильно встановлено цільове призначення земельної ділянки, оскільки на частині цієї земельної ділянки розміщено багатоквартирний житловий будинок, а нормами земельного законодавства не передбачено можливості передачі у власність чи користування окремим співвласникам багатоквартирних будинків земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок, або її частини; про відхилення наданої позивачем схеми поділу земельної ділянки, виконаної інженером-землевпорядником; незвернення позивача з клопотанням про призначення земельно-технічної експертизи та ненадання висновків експерта самостійно.

Тому відсутні підстави для скасування оскаржених судових рішень за наслідком їх касаційного перегляду, оскільки не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України). Проте з урахуванням висновків цієї постанови оскаржені судові рішення в частині вирішення вимоги ОСОБА_1 до Сумської міської ради про визначення порядку користування земельною ділянкою належить змінити в мотивувальній частині.

При цьому, з урахуванням наведених в постанові Верховного Суду підстав відмови ОСОБА_1 у позові в цій частині, вона не позбавлена права звернутися до суду із належним чином обґрунтованими вимогами про виділ земельної ділянки в натурі або про зміну раніше встановленого порядку користування нею.

Щодо оскарження додаткового рішення

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 137 ЦПК України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16).

У частинах першій, другій статті 141 ЦПК України передбачено загальне правило розподілу судових витрат, згідно з яким такі витрати покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У пунктах 1, 3, 4 частини третьої, частинах четвертій, дев`ятій статті 141 ЦПК визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл судових витрат та не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати, або ж присудити такі витрати частково, покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Такими критеріями є: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 3) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися; 4) якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку; 5) якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно меншою, ніж сума, заявлена в попередньому (орієнтовному) розрахунку; 6) у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони.

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта-шоста статті 137 ЦПК України).

Касаційний суд акцентує увагу, що у застосуванні наведених критеріїв суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, суд застосовує за наявності відповідних підстав та з належним обґрунтуванням такого рішення.

Якщо оскаржене судове рішення таким вимогам відповідає, суд касаційної інстанції не має підстав для втручання в оцінку доказів при вирішенні судами питання розподілу судових витрат.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

У частині другій статті 134 ЦПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахункусуми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Тобто, у разі неподання попереднього розрахункуу суду є право, а не обов`язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зазначено, що «позивачкою було подано лише заперечення проти заяв відповідачів 2, 3, 4 про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат. У цих запереченнях не наведено аргументів, які могли би свідчити про неспівмірність витрат на правову допомогу. Позивачка також не зазначила, яким саме чином неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат разом із відзивом на позовну заяву завадило їй висловити свої міркування щодо неспівмірності таких витрат. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат».

Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення в касаційному порядку та в яких межах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року в справі № 465/6549/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23)).

Аналіз оскаржених судових рішень та матеріалів справи свідчить:

суд першої інстанції встановив, що до ухвалення рішення від 23 грудня 2024 року стороною відповідача заявлено про відшкодування витрат ОСОБА_4 на правову допомогу. Заявою про ухвалення додаткового рішення адвокат Рижов С. Є. просив стягнути з ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 51 389,00 грн. Як вбачається з наданих доказів, 26 грудня 2022 року між адвокатом Рижовим С. Є. та ОСОБА_4 укладено Договір про надання правничої допомоги в цивільній справі № 592/8342/20, згідно з пунктом 7.2 якого оплата послуг адвоката здійснюється в розмірі 100 % від суми, зазначеної у п. 7.1 Договору. Відповідно до розрахунку розміру витрат на професійну правову допомогу від 27 грудня 2024 року всього гонорар адвоката склав 51 000,00 грн. На виконання умов Договору відповідно до Акту приймання-передачі наданих послуг від 24 грудня 2024 року ОСОБА_4 сплатив адвокату Рижову С. Є. грошові кошти в сумі 51 389,00 грн;

представник позивача надала заперечення, в яких просила відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення. Заперечення мотивовані тим, що адвокатом Рижовим С. Є. не був заявлений ані в першій заяві по суті справи, ані в подальших заявах попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат. Розрахунок витрат - перелік виконаних робіт не відповідає фактично виконаним роботам та заявленим витратам;

оскільки рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми від 23 грудня 2024 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , зважаючи на заперечення позивача щодо заяви про стягнення судових витрат, надані докази та обсяг виконаних адвокатом Рижовим С. Є. робіт, складність справи, ціну позову, значення справи для відповідача, враховуючи принципи цивільного судочинства, суд першої інстанції зробив висновок про необхідність часткового задоволення заяви адвоката Рижова С. Є. та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 19 589,00 грн витрат на професійну правничу допомогу;

при перевірці рішення суду першої інстанції в цій частині апеляційний суд зазначив, що у межах строків, визначених частиною восьмою статті 141 ЦПК України строків, 27 грудня 2024 року адвокатом Рижовим С. Є. подані докази понесення ОСОБА_4 витрат на правничу допомогу, а саме: договір про надання професійної правничої (правової) допомоги №1900-Р/22 від 26 грудня 2022 року, розрахунок розміру витрат на професійну правову допомогу від 27 грудня 2024 року, акт приймання-передачі наданих послуг адвокатом до договору №1900-Р/22 про надання професійної правничої (правової) допомоги та квитанції до прибуткового касового ордеру від 28 грудня 2022 року, 26 грудня 2023 року та від 24 грудня 2024 року. Зміст частини другої статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у їх відшкодуванні. Подібний правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 14 грудня 2021 року у справі № 922/676/21, від 08 квітня 2021 року у справі № 905/716/20, від 08 квітня 2021 року у справі № 161/20630/18. Докази понесення ОСОБА_4 витрат на професійну правничу допомогу були направлені ОСОБА_1 27 грудня 2024 року, факт отримання яких підтвердив представник позивача у поданому 07 січня 2025 року запереченні щодо заяви про ухвалення додаткового рішення. Тобто, неподання ОСОБА_4 попереднього (орієнтованого) розрахунку суми судових витрат не порушило принцип змагальності сторін та не позбавило позивача можливості заперечувати обґрунтованість та співмірність заявлених відповідачем судових витрат. Оцінивши надані позивачем докази підтвердження розміру понесених судових витрат, врахувавши складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що є підстави для стягнення з позивача на користь ОСОБА_4 витрат на професійну правничу допомогу, понесених ним в суді першої інстанції, у розмірі 19 589,00 грн, що є обґрунтованим та пропорційним до предмету спору. Тому колегія суддів не вбачала підстав для зміни чи скасування додаткового рішення суду.

Касаційний суд зауважує, що заява відповідача про стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу задоволена частково, при розгляді якої суд встановив, що документально підтверджений розмір цих витрат склав 51 000,00 грн, проте суд врахував подані представником позивача заперечення та критерії, передбачені у статтях 141, 137 ЦПК України, керуючись якими стягнув такі витрати у розмірі 19 589,00 грн. Суд навів відповідні підстави визначення розміру судових витрат та належним чином обґрунтував таке рішення.

Тому колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо неподання відповідачем попереднього розрахунку судових витрат та неврахування фінансового стану сторін. Неподання ОСОБА_4 попереднього розрахунку суми судових витрат не порушило принцип змагальності сторін та не позбавило позивача можливості заперечувати обґрунтованість і співмірність заявлених відповідачем судових витрат.

Необґрунтованими є доводи, що під час розгляду справи стороною відповідача також не було надано доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, оскільки, з урахуванням умов договору про надання професійної правничої (правової) допомоги №1900-Р/22 від 26 грудня 2022 року, такі витрати понесені 24 грудня 2024 року внаслідок складення сторонами акта приймання-передачі про надання професійної правничої (правової) допомоги та проведення в цей же день остаточного розрахунку. Тобто, відповідні докази відповідач об`єктивно не міг подати до ухвалення судом рішення від 23 грудня 2024 року.

За таких обставин аргументи касаційної скарги не свідчить про неправильність вирішення питання щодо розподілу судових витрат, а суд касаційної інстанції не має підстав для втручання в оцінку доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення в частині вирішення вимоги про визначення порядку користування земельною ділянкою змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині рішення суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частині, додаткове рішення цього суду та постанову апеляційного суду - залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 23 грудня 2024 року та постанову Сумського апеляційного суду від 06 січня 2026 року в частині вирішення вимоги ОСОБА_1 до Сумської міської ради про визначення порядку користування земельною ділянкою змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

В іншій незміненій апеляційним судом частині рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 23 грудня 2024 року, додаткове рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 08 січня 2025 року та постанову Сумського апеляційного суду від 06 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. А. Воробйова

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко