Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №904/4456/26 — Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26 жовтня 2026 рокуСправа № 904/4456/26

Господарський суд Волинської області у складі судді Якушевої І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справу № 904/4456/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шериф Бізнес", м. Київ

до ОСОБА_1 , м. Любомль

про стягнення 121 107,58 грн,

в с т а н о в и в:

23.07.2026 сформовано в системі "Електронний суд" та зареєстровано в Господарському суді Дніпропетровської області позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Шериф Бізнес" до ОСОБА_1 про стягнення 121 107,58 грн заборгованості за договором про надання послуг за допомогою технічних засобів охорони №24538155 від 10.12.2025, яка складається з: 9 675 грн заборгованості за надані послуги, 3 225 грн штрафу, передбаченого п. 5.1.1.1 договору, 38 700 грн штрафу, передбаченого п. 5.1.1.3 договору, 62 188,71 грн відшкодування вартості обладнання, 1 100 грн компенсації за здійснення організаційно-технічних заходів, визначених п.4.2.7. договору, 6 218,87 грн штрафу, передбаченого п. 5.1.2 договору.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про надання послуг за допомогою технічних засобів охорони №24538155 від 10.12.2025 в частині своєчасної оплати.

Ухвалою Господарського суду Дніпрпетровської області від 27.07.2026 постановлено матеріали позовної заяви у справі №904/4456/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шериф Бізнес" до ОСОБА_1 про стягнення 121 107,58 грн передати за територіальною підсудністю до Господарського суду Волинської області.

17.08.2026 на адресу Господарського суду Волинської області надійшли матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шериф Бізнес" до ОСОБА_1 про стягнення 121 107,58 грн.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 24.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвала від 24.08.2026 про відкриття провадження у справі була надіслана електронною поштою в електронний кабінет позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Шериф Бізнес", що підтверджується довідкою Господарського суду Волинської області про доставку електронного листа від 23.03.2026 (а.с. 38).

Відповідач відзиву на позов не подав.

Відповідачу - ОСОБА_1 ухвалу суду від 24.08.2026 надіслано на її поштову адресу: АДРЕСА_2, яку повернуто без вручення, причина повернення: "За закінченням встановленого терміну зберігання".

Згідно із відповіддю з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходження відповідача є: АДРЕСА_2.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Частиною 7 ст. 120 ГПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку - суду. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20.

За таких обставин, коли встановлено, що ухвалу суду було надіслано відповідачу за адресою його державної реєстрації, яка зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, слід вважати, що відповідача було повідомлено належним чином, а отримання листа адресатом перебуває поза межами контролю суду.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Як передбачено ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позову частково з огляду на наступні обставини.

У процесі розгляду справи встановлено, що 10 грудня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Шериф Бізнес" та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір про надання послуг за допомогою технічних засобів охорони.

Відповідно до п.1.1. договору виконавець надає послуги замовнику в обсягах та кількості, які ним обрані, в порядку та на умовах, визначених договором. Обумовлений сторонами обсяг послуг та їх вартість вказується в додатку 1 до доданого договору, що є його невід`ємною частиною.

У 1.2. договору визначено, що послуги надаються на об`єкти, вказані у додатку №1 до договору.

У пункті додатку №1 до договору наведено адреси об`єктів, на які надаються послуги:: АДРЕСА_3; АДРЕСА_4; АДРЕСА_5.

Відповідно до п.1.3.1. договору охорона об`єкта - здійснюється шляхом спостереження за станом технічних засобів охоронної сигналізації, яка встановлена на об`єкті замовника та автоматично сповіщає про проникнення в приміщення чи порушення архітектурно-будівельних конструкцій, а також забезпечення негайного виїзду в групи швидкого реагування з метою вжиття заходів, спрямованих на встановлення причин спрацювання охоронної сигналізації та при необхідності - затримання осіб, які проникли на об`єкт.

Згідно з п.2.1. договору вартість обраних замовником послуг згідно переліку, викладеному в п.1.3., визначається сторонами у додатку №1 до даного договору.

Пунктом 2 додатку №1 до договору вартість послуг за охорону об`єкту визначена в сумі 3 225 грн щомісячно.

Відповідно до п.2.3 договору оплата за цим договором здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця, що зазначений в розділі 10 даного договору або на наданий останнім, на підставі цього договору, у відповідності до чинного законодавства України, у строки: згідно п. 2.1. договору на умовах передоплати і проводиться замовником щомісячно, протягом перших п`яти календарних днів місяця, в якому надаються послуги; згідно п. 2.2., 3.2.3., 4.2.2., 5.1.2. договору та за додаткові послуги протягом трьох банківських днів з моменту отримання таких послуг самостійно замовником, на підставі даного договору.

Згідно з п.п.3.2.15. п.3.2. договору замовник зобов`язаний своєчасно та у повному обсязі здійснювати оплату послуг, що надаються виконавцем згідно умов договору.

Відповідно до п.п.8.1. - 8.2. договору він набуває чинності з моменту його підписання та діє протягом календарного року, але у будь-якому випадку до моменту повного виконання обома сторонами прийнятих на себе зобов`язань.

Якщо за 15 (п`ятнадцять) днів до дати закінчення строку дії договору жодна з сторін не надасть іншій стороні письмового повідомлення про його припинення/розірвання, то даний договір вважається пролонгованим, а строк дії продовженим на кожен наступний календарний рік, без обмеження кількості разів такої пролонгації. Сторони погодили, що у разі пролонгації договору строк надання послуг по ньому відповідає строку дії самого договору.

Згідно з підпунктом п.4.1.4 «а» п.4.1. договору виконавець має право достроково розривати договір, попередньо повідомивши про це замовника в телефонному режимі або смс-повідомленням у разі, якщо останній: а) не здійснює оплату, чи затримує розрахунок по даному договору; б) не виконує зобов`язань за цим договором; в) не надав повної та достовірної інформації щодо стану справ на об`єкті, а саме, наявності або можливості виникнення конфліктних ситуацій, спірних питань, які стосуються законних прав на об`єкт; г) за власним бажанням, попередивши про це замовника за 30 днів до моменту розірвання.

Позивачем на адресу відповідача було направлено повідомлення-вимогу №19-05/19-11 від 19 травня 2026 року про неналежне виконання зобов`язань за договором, сплату грошових коштів, в якій позивач зазначає, що у зв`язку з невиконанням грошових зобов`язань, починаючи з 01 травня 2026 року послуги, передбачені умовами договору, виконавцем не надаються. Також зазначено, що заборгованість на поточну дату за договором становить 9 675 грн.

Підпунктом 5.1.1 п.5.1. договору узгоджено, що замовник за несвоєчасну оплату наданих виконавцем послуг протягом календарного місяця зобов`язується оплатити штрафні санкції у розмірі 100% вартості послуг виконавця, зазначених в п. 2 додатку №1 до договору.

У п.п. 5.1.1.3. п.5.1. договору сторони погодили, що за прострочення оплати наданих виконавцем послуг понад 60 календарних днів, замовник зобов`язаний додатково сплатити на користь виконавця неустойку у вигляді штрафної санкції в розмірі 100 (сто) % від суми річної оплати замовника, що розраховується в порядку передбаченому п. 2.3.1. даного договору.

Відповідно до п.п. 5.1.2. п.5.1. договору сторони погодили, що за несвоєчасне повернення обладнання виконавцю, у випадку отримання такого обладнання замовником у тимчасове користування або не оплати його вартості, згідно п. 3.2.13. договору, замовник зобов`язаний сплатити виконавцю штраф у розмірі 10% вартості обладнання, вказаної в п. 5, додатку №1 до договору;

Підпунктом 3.2.13 п.3.2. договору передбачено обов`язок замовника послуг після припинення договірних відносин одразу, але у строк, що не перевищує 6-х робочих днів, повернути виконавцю обладнання, яке надане замовнику в користування (зазначене в п. 5, додатку 1 даного договору), у стані, придатному до подальшої експлуатації, а у випадку не повернення у встановлений строк замовник зобов`язаний сплатити виконавцю його вартість.

Підпунктом 4.2.7. п.4.2. договору передбачено обов`язок виконавця здійснювати організаційно-технічні заходи (пусконалагоджувальні роботи, підключення на ПЦН, тощо), спрямовані на забезпечення надання послуг. Такі заходи здійснюються виконавцем безкоштовно за виключенням випадків, передбачених п. 3.2.18 даного договору. Сторони погодили, що завершення здійснення таких заходів визнається сторонами шляхом підписання даного договору та не потребує додаткового підтвердження.

Як передбачено п.п. 3.2.18 п.3.2. договору у разі надання замовнику обладнання в користування, вказаного в п. 5 додатку 1 до договору, та розірвання даного договору протягом 18-ти (вісімнадцяти) календарних місяців з моменту його підписання, замовник зобов`язаний сплатити на користь виконавця компенсацію за здійснення організаційно-технічних заходів, визначених п. 4.2.7., у розмірі: 1100,00 грн. протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту розірвання даного договору.

До договору укладено додаток №1, у якому наведено перелік обраних послуг та їх вартість - за місяць 3225 грн.

До договору укладено додаток №3 «Прейскурант цін на надання послуг виконавцем, що надаються замовником з технічного обслуговування та ремонту систем».

Договір підписано зі сторони позивача директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Шериф Бізнес" - Прокопець М.А., зі сторони відповідача - ФОП ОСОБА_1.

Позивач, як виконавець, надав послуги з охорони на об`єктах відповідача, проте відповідач надані послуги не оплатила, заборгованість відповідача за надані послуги становить 9 675 грн.

У процесі розгляду справи відповідач доводів позивача про надання послуг охорони не спростувала.

З метою досудового врегулювання спору ТзОВ "Шериф бізнес" зверталось до відповідача з вимогою про оплату заборгованості за надані послуги, надіславши досудову вимогу за №19-05/19-11 від 19.05.2026.

Проте відповідач залишив претензію без відповіді.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 9 675грн.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За вимогами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Зі змісту укладеного між сторонами договору про надання послуг за допомогою технічних засобів охорони від 10.12.2025 вбачається, що за своєю правовою природою останній є договором про надання послуг, оскільки його предметом є надання виконавцем замовнику послуг за допомогою технічних засобів охорони, зокрема, шляхом спостереження за станом технічних засобів охоронної сигналізації, реагування на сигнал «тривога», спостереження за об`єктами та обслуговування технічних засобів охорони, натомість замовник зобов`язався здійснювати оплату таких послуг у порядку та строки, визначені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено судом, відповідно до п. 2.3 договору оплата за цим договором здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця, що зазначений в розділі 10 даного договору або на наданий останнім, на підставі цього договору, у відповідності до чинного законодавства України, у строки: згідно п. 2.1. договору на умовах передоплати і проводиться замовником щомісячно, протягом перших п`яти календарних днів місяця в якому надаються послуги;згідно п. 2.2., 3.2.3., 4.2.2., 5.1.2. договору, та за додаткові послуги протягом трьох банківських днів з моменту отримання таких послуг самостійно замовником, на підставі даного договору.

Отже, виходячи з погодженого сторонами порядку розрахунків, відповідач мав здійснювати оплату послуг у розмірі 3225 грн щомісячно протягом перших п`яти календарних днів відповідного місяця.

Проте, відповідач у процесі розгляду справи не надав доказів на підтвердження оплати наданих послуг за лютий, березень та квітень 2026 року.

Згідно з розрахунком (а.с.10) заборгованість відповідача за вказаний період становить 9 675 грн, виходячи з розрахунку: 3 225 грн х 3 місяці.

Доказів сплати відповідачем зазначеної заборгованості у розмірі 9 675 грн матеріали справи не містять, як і не містять доказів, які б спростовували наведені позивачем обставини щодо наявності такої заборгованості.

За таких обставин, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем взятого за договором зобов`язання своєчасно та повно оплачувати послуги з охорони, підлягає до задоволення вимога позивача про стягнення з відповідача 9675 грн заборгованості за період лютий - квітень 2026 року.

Позивачем заявлено також до стягнення з відповідача 3225 грн штрафу за порушення строку оплати послуг на підставі п.п. 5.1.1.1 п.5.1. договору та 38 700 грн на підставі п. 5.1.1.3 п.5.1. договору.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Водночас відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Підпунктом 5.1.1.1 п.5.1. договору сторони передбачили, що замовник за несвоєчасну оплату наданих виконавцем послуг протягом календарного місяця зобов`язується оплатити штрафні санкції у розмірі 100% вартості послуг виконавця, зазначених в п. 2 додатку №1 до договору.

З огляду на те, що місячна вартість послуг за договором становить 3 225 грн, позивачем на підставі зазначеного пункту заявлено до стягнення 3 225 грн штрафу.

Підпунктом 5.1.1.3 п 5.1. договору передбачено, що за прострочення оплати наданих виконавцем послуг понад 60 календарних днів, замовник зобов`язаний додатково сплатити на користь виконавця неустойку у вигляді штрафної санкції в розмірі 100 (сто) % від суми річної оплати замовника, що розраховується в порядку передбаченому п. 2.3.1. даного договору.

Враховуючи те, що відповідно до п.п. 2.3.1 п.2.3. договору річна оплата визначається шляхом множення місячної вартості послуг на дванадцять, позивачем за цим пунктом нараховано та заявлено до стягнення 38 700 грн штрафу, виходячи з розрахунку: 3 225 грн х 12.

Зміст наведених умов договору свідчить про те, що обидві штрафні санкції нараховані за одне й те саме порушення зобов`язання - несвоєчасну оплату замовником вартості наданих послуг. При цьому підстави для застосування штрафів розмежовані сторонами не залежно від виду чи характеру порушення, а виключно залежно від тривалості прострочення виконання одного й того самого грошового зобов`язання.

Проте, прострочення виконання зобов`язання понад 60 календарних днів не утворює нового самостійного правопорушення, відмінного від несвоєчасної оплати протягом календарного місяця, а є продовженням того самого порушення, при цьому більш тривалий період прострочення охоплює менш тривалий.

Таким чином, одночасне застосування до відповідача штрафу, передбаченого п.п. 5.1.1.1 п.5.1. договору, та штрафу, передбаченого п.п. 5.1.1.3 п.5.1. договору, фактично призвело б до подвійного стягнення штрафу за одне й те саме порушення одного й того самого зобов`язання, тобто до подвійного притягнення особи до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, що не узгоджується з положеннями ст. 61 Конституції України.

Подібний за змістом правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01.06.2021 у справі №910/12876/19. Велика Палата, аналізуючи умови договору, якими було встановлено штрафи за прострочення виконання одного зобов`язання понад 10 та понад 30 календарних днів, дійшла висновку, що прострочення на більш тривалий строк охоплює прострочення за менш тривалий строк, а одночасне стягнення двох штрафів за несвоєчасне виконання одного й того самого зобов`язання є подвійним стягненням штрафу та суперечить забороні, встановленій ст. 61 Конституції України.

З огляду на те, що у спірних правовідносинах прострочення виконання відповідачем зобов`язання з оплати послуг перевищило 60 календарних днів, то застосуванню підлягає передбачена п.п. 5.1.1.3 п.5.1. договору відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 100 % річної оплати, тобто 38 700 грн, тоді як підстави для одночасного стягнення штрафу й у розмірі 3 225 грн, передбаченого п.п. 5.1.1.1 п.5.1. договору, відсутні.

Разом з цим, остаточно вирішуючи, який розмір штрафу підлягає до стягнення з відповідача на підставі п. 5.1.1.3 договору, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому положення ч. 3 ст. 551 ЦК України не містять вичерпного переліку обставин, за наявності яких суд вправі зменшити розмір неустойки, а тому оцінка таких обставин здійснюється судом у кожному конкретному випадку з урахуванням характеру порушеного зобов`язання, наслідків його порушення, співвідношення між розміром заборгованості та заявленою санкцією, поведінки сторін, а також загальних засад справедливості, добросовісності та розумності.

Водночас застосування неустойки як міри відповідальності має забезпечувати належне виконання зобов`язання та компенсацію негативних наслідків його порушення, однак не повинно набувати характеру надмірного майнового покарання боржника та перетворюватися на джерело отримання кредитором невиправданих додаткових вигод.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначила, що підстави для зменшення розміру неустойки мають індивідуальний характер та визначаються з урахуванням конкретних обставин відповідних правовідносин, а визначення розміру, до якого неустойка підлягає зменшенню, має дискреційний характер. Верховний Суд також наголосив на відсутності універсального відсоткового показника, на який суд зобов`язаний зменшувати неустойку, оскільки таке питання вирішується з урахуванням фактичних обставин кожної конкретної справи.

У справі № 904/4456/26 встановлено, що розмір основної заборгованості відповідача за надані послуги становить 9 675 грн, у той час як штраф, передбачений п. 5.1.1.3 договору, становить 38700 грн, тобто у чотири рази перевищує суму простроченого грошового зобов`язання.

При цьому матеріали справи не містять доказів заподіяння позивачу внаслідок прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання збитків або інших негативних майнових наслідків, які були б співмірними із заявленим до стягнення штрафом у розмірі 38 700 грн.

Суд також враховує, що розмір зазначеного штрафу визначений незалежно від суми простроченої заборгованості, а виходячи із річної вартості послуг за договором, внаслідок чого за прострочення сплати заборгованості у розмірі 9 675 грн на відповідача покладається додаткова майнова відповідальність, що в чотири рази перевищує розмір самого невиконаного грошового зобов`язання.

За таких обставин стягнення штрафу у повному розмірі 38 700 грн не відповідатиме характеру та наслідкам допущеного відповідачем порушення, а також засадам справедливості, добросовісності та розумності.

З огляду на викладене, а також враховуючи розмір основної заборгованості, співвідношення такого розміру із заявленою сумою штрафу, відсутність доказів завдання позивачу збитків, співмірних із сумою нарахованої санкції, та необхідність забезпечення розумного балансу майнових інтересів сторін, є підстави, передбачені ч. 3 ст. 551 ЦК України, для зменшення розміру штрафу, нарахованого відповідно до п.п. 5.1.1.3 договору п.5.1. з 38 700 грн до 9 675 грн., тобто до розміру основної заборгованості.

Стягнення штрафу саме у зазначеному розмірі, який відповідає розміру простроченого основного зобов`язання, за встановлених у справі обставин є достатнім для досягнення мети цивільно-правової відповідальності та водночас не нівелює встановлену сторонами відповідальність за порушення умов договору.

Отже, вимоги позивача про стягнення штрафних санкцій підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача 9 675 грн штрафу, нарахованого на підставі п.п. 5.1.1.3 п.5.1. договору; у задоволенні вимоги про стягнення 3 325 грн штрафу на підставі п.5.1.п.п. 5.1.1.1 договору та в частині 29 025 грн штрафу, нарахованого за п.п. 5.1.1.3 п.5.1. договору слід відмовити.

Щодо вимоги про стягнення вартості переданого майна у розмірі 62 188,71 грн.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 62 188,71 грн вартості обладнання, переданого останньому у користування відповідно до п. 5 додатку №1 до договору.

Підпунктом 3.2.13 п.3.2. договору передбачено обов`язок замовника після припинення договірних відносин негайно, але не пізніше трьох робочих днів, повернути виконавцю обладнання, передане у користування та зазначене у п. 5 додатку №1, у стані, придатному до подальшої експлуатації, а у разі його неповернення у встановлений строк або повернення пошкодженого обладнання сплатити його повну вартість.

Отже, виникнення у відповідача обов`язку повернути передане обладнання, а у разі його неповернення сплатити його вартість, умовами договору безпосередньо пов`язане з припиненням договірних відносин між сторонами.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що відповідачка мала можливість у будь-який зручний для неї час призупинити або розірвати договір у телефонному режимі, однак протягом періоду виникнення заборгованості позивач неодноразово намагався зв`язатися з нею з метою досудового врегулювання спору, проте такі спроби виявилися безрезультатними. Водночас у претензії позивач зазначив, що починаючи з 01.05.2026 послуги, передбачені договором, виконавцем не надаються у зв`язку зі зверненням відповідачки.

Однак, позивач у позовній заяві не навів обставин, які б свідчили про розірвання договору в установленому законом порядку. Та обставина, що у претензії позивач зазначив про ненадання послуг з 01.05.2026, сама по собі не свідчить про припинення або розірвання договору, а із матеріалів справи не вбачається що договір було припинено або розірвано.

Підпунктом 4.1.4. п. 4.1. договору сторони погодили, що виконавець має право достроково розірвати договір у разі, якщо замовник не здійснює оплату або затримує розрахунок за договором чи не виконує інших передбачених договором зобов`язань. Водночас реалізацію такого права сторони прямо пов`язали з попереднім повідомленням замовника про розірвання.

Отже, за наявності заборгованості відповідача з оплати послуг позивач мав право достроково розірвати договір на підставі п.п. 4.1.4 п. 4.1. договору. Водночас реалізація такого права передбачає дотримання погодженого сторонами порядку розірвання договору, зокрема, належне повідомлення про це відповідача.

При цьому у п. 9.10 договору сторони погодили, що письмові повідомлення передбачені договором вважаються належним чином направленими іншій стороні виключно у разі направлення такого повідомлення на електронну пошту, зазначену у п. 9.9.2 договору.

У п.п. 9.9.2. п.9.9. договору, передбачено, що кожна сторона самостійно контролює та несе відповідальність за строк чинності власних електронних підписів. У випадку закінчення строку чинності та/або заміни, сторона зобов`язана негайно повідомити про це іншу сторону. Сторони домовилися, що для обміну документами сторони можуть використовувати наступні електронні пошти сторін: виконавець ІНФОРМАЦІЯ_1, замовник ІНФОРМАЦІЯ_2;сервіси для обміну електронних документів (Paperless, Сота, Вчасно, M.E.Doc або інші, про які сторони зобов`язані письмово повідомити один одного).

Проте, матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідача про дострокове розірвання договору у будь-який із передбачених договором способів.

У повідомленні-вимозі №19-05/19-11 від 19.05.2026, яка міститься у матеріалах справи, позивач лише зазначив, що послуги за договором не надаються з 01.05.2026 та просив сплатити заборгованість в розмірі 9 675 грн.

Оскільки виникнення передбаченого п.п.3.2.13 п.3.2. договору обов`язку відповідача повернути передане йому обладнання, а у разі його неповернення у встановлений строк сплатити повну вартість такого обладнання, безпосередньо пов`язане з припиненням договірних відносин, відсутність факту припинення договору свідчить про недоведеність настання строку виконання відповідачем відповідного обов`язку.

Сам по собі факт передачі відповідачу обладнання та визначення сторонами його вартості у сумі 62 188,71 грн, як заявлено позивачем, не є достатньою підставою для стягнення такої вартості, оскільки відповідний грошовий обов`язок за умовами п.п. 3.2.13 п.3.2. договору виникає лише у разі неповернення обладнання у встановлений строк після припинення договірних відносин.

За таких обставин, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача 62 188,71 грн вартості обладнання, а тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Щодо вимоги про стягнення 1100 грн компенсації за здійснення організаційно-технічних заходів, визначених п.п.4.2.7 п.4.2. договору, які передбачені п.п. 3.2.18 п.3.2. договору та штрафу, передбаченого п.п. 5.1.2. п.5.1.договору в сумі 6 218,87 грн.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1100 грн компенсації за здійснення організаційно-технічних заходів, визначених п.п.4.2.7 п.4.2. договору, які передбачені п.п. 3.2.18 п.3.2. договору та штрафу передбаченого п.п. 5.1.2. п.5.1. договору в сумі 6 218,87 грн.

Підпунктом 4.2.7. п.4.2. договору передбачено обов`язок виконавця здійснювати організаційно-технічні заходи (пусконалагоджувальні роботи, підключення на ПЦН, тощо), спрямовані на забезпечення надання послуг. Такі заходи здійснюються виконавцем безкоштовно за виключенням випадків, передбачених п. 3.2.18 даного договору. Сторони погодили, що завершення здійснення таких заходів визнається сторонами, шляхом підписання даного договору та не потребує додаткового підтвердження.

Згідно з п.п. 3.2.18 п.3.2. договору у разі надання замовнику обладнання в користування, вказаного в п. 5 додатку 1 до договору та розірвання даного договору протягом 18-ти (вісімнадцяти) календарних місяців з моменту його підписання, замовник зобов`язаний сплатити на користь виконавця компенсацію за здійснення організаційно-технічних заходів, визначених п. 4.2.7., у розмірі 1 100,00 грн. (одна тисяча сто гривень 00 копійок) протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту розірвання даного договору.

Підпунктом 5.1.2. п.5.1. договору сторони погодили, що за несвоєчасне повернення обладнання виконавцю, у випадку отримання такого обладнання замовником у тимчасове користування, або не оплати його вартості згідно п. 3.2.13. договору замовник зобов`язаний сплатити виконавцю штраф у розмірі 10% вартості обладнання, вказаної в п. 5 додатку №1 до договору.

Підпунктом 3.2.13 п.3.2 договору передбачено обов`язок замовника після припинення договірних відносин негайно, але не пізніше трьох робочих днів, повернути виконавцю обладнання, передане у користування та зазначене у п. 5 додатку №1, у стані, придатному до подальшої експлуатації, а у разі його неповернення у встановлений строк або повернення пошкодженого обладнання сплатити його повну вартість.

Оскільки судом не встановлено факту припинення договірних відносин у порядку та на умовах, передбачених договором, а матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження такого припинення, в тому числі розірвання договору, правові підстави для стягнення з відповідача 1 100,00 грн компенсації за здійснення організаційно-технічних заходів відсутні.

Разом з цим позивач не довів й того, що у відповідача настав строк для повернення обладнання, оскільки у встановленому договором порядку не довів факту розірвання договору №24538155 від 10.12.2025.

А відтак відсутні підстави для висновку про настання передбачених п.п. 5.1.2 п.5.1. договору обставин, за яких у відповідача виникає обов`язок сплатити штраф.

У зв`язку з цим вимога про стягнення 6 218,87 грн штрафу до задоволення не підлягає.

Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних підприємців та громадських формувань підтверджується, що ФОП ОСОБА_1 припинила свою діяльність з 20.04.2026 за власним рішенням.

Правовідносини, які склалися між сторонами у справі, носять характер господарських. Позовну заяву подано до суду 17.08.2026, коли ОСОБА_1 втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності.

Частиною 9 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" передбачено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Згідно з висновком щодо застосування норм права, викладеним у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 73) з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за п.1 ч.1 ст. 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Враховуючи приписи ст. 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, припинення фізичною особою - суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 підприємницької діяльності не припиняє її зобов`язань, які пов`язані з підприємницькою діяльністю, і які залишаються за нею як за фізичною особою, а тому спір у справі №904/4456/26 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України належить до юрисдикції господарського суду.

Разом з цим, оскільки відповідач втратив статус суб`єкта підприємницької діяльності, у вступній та резолютивній частині рішення слід зазначити відповідачем ОСОБА_1 як фізичну особу.

Звертаючись з позовом до суду, позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №19 від 14.07.2026.

У зв`язку із частковим задоволенням позову (на 16%) на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача у розмірі 425,98 грн, пов`язані з оплатою судового збору, слід покласти на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 73-74, 76-80, 86, 129, 232-233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Шериф Бізнес" (Харківське шосе, буд. 190, оф. 681, м. Київ, 02121, код ЄДРПОУ 46154640)

- 9 675 грн заборгованості;

- 9 675 грн штрафу;

- 425 грн 98 коп. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

3. У задоволенні позову про стягнення 3 225 грн штрафу, передбаченого п. 5.1.1.1 договору, 29 025 грн штрафу, передбаченого п. 5.1.1.3 договору, 62 188 грн 71 коп. відшкодування вартості обладнання, 1 100 грн компенсації за здійснення організаційно-технічних заходів, визначених п.4.2.7. договору, 6 218 грн 87 коп. штрафу, передбаченого п. 5.1.2 договору відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду впродовж 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повне рішення виготовлено і підписано 26.10.2026

Суддя І. О. Якушева