Суд: Центральний апеляційний господарський суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Господарське
Категорія: зберігання
Дата: 28 вересня 2026 р.
Справа: №904/6007/25
Суддя: Кошля Андрій Олександрович
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.09.2026 м.Дніпро
Справа № 904/6007/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді (доповідач) - Кошлі А.О.,
суддів: Демчини Т.Ю., Стефанів Т.В.
за участі:
секретаря судового засідання: Ігнатенко Г.В.
представника позивача - Грива В.О.
представників відповідача (апелянт) - Макотченко Л.М., Текут'єв Є.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ПК-Сервіс» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.03.2026 (суддя Бажанова Ю.А.) та на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2026 (суддя Бажанова Ю.А.) у справі № 904/6007/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Система Трейд»
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ПК-Сервіс»
про зобов`язання повернути майно та стягнення 336 232,80 грн
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ПК-Сервіс»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Система Трейд»
про визнання договору недійсним
ВСТАНОВИВ:
Стислий виклад змісту рішення господарського суду першої інстанції:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Система Трейд» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ПК-Сервіс», в якій просило суд: зобов`язати відповідача повернути обладнання - Касу самообслуговування NCR SelfServ Checkout R6LN Plus без Note Recycling, XR7+ на 1 корзину у кількості 1 штука, загальною вартістю 336 232,80 грн з ПДВ станом на 14.10.2025, що еквівалентно 6 700 доларам США без ПДВ, у місце повернення зі зберігання за адресою: 03124, м. Київ, бул. Вацлава Гавела, буд. 4, за рахунок відповідача; стягнути з відповідача штраф у розмірі 100% вартості обладнання, що станом на 14.10.2025 дорівнює 336 232,80 грн. Позивач також просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн та 10% від грошової вартості задоволених позовних вимог. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору відповідального зберігання майна № СТ/0510/2023/1 від 05.10.2023 в частині своєчасного повернення майна зі зберігання.
18.11.2025 ТОВ «НВП «ПК-Сервіс» подало зустрічну позовну заяву, в якій просило суд визнати договір відповідального зберігання майна № СТ/0510/2023/1 від 05.10.2023 недійсним. Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що на момент укладення зазначеного договору його сторонами не були додержані вимоги, встановлені частинами 1, 3 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.03.2026 у справі № 904/6007/25: закрито провадження у справі в частині зобов`язання ТОВ «НВП «ПК-Сервіс» повернути ТОВ «Система Трейд» обладнання - Касу самообслуговування NCR SelfServ Checkout R6LN Plus без Note Recycling, XR7+ на 1 корзину у кількості 1 штука; позов ТОВ «Система Трейд» про стягнення 336 232,80 грн задоволено частково; стягнуто з ТОВ «НВП «ПК-Сервіс» на користь ТОВ «Система Трейд» 168 116,40 грн штрафу, 4 034,79 грн витрат по сплаті судового збору; в задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом відмовлено; в задоволенні зустрічного позову ТОВ «НВП «ПК-Сервіс» про визнання договору недійсним відмовлено; витрати по сплаті судового збору за подання зустрічного позову покладено на ТОВ «НВП «ПК-Сервіс».
Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2026 у справі № 904/6007/25 заяву ТОВ «Система Трейд» про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «НВП «ПК-Сервіс» на користь ТОВ «Система Трейд» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн. Відмовлено у решті стягнення витрат на правничу допомогу.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що між сторонами було укладено договір відповідального зберігання майна № СТ/0510/2023/1 від 05.10.2023, за яким поклажодавець (ТОВ «Система Трейд») передав, а зберігач (ТОВ «НВП «ПК-Сервіс») прийняв на зберігання касу самообслуговування NCR SelfServ Checkout R6LN Plus без Note Recycling, XR7+ на 1 корзину. Строк зберігання становив 60 днів з моменту підписання Акту прийому-передачі від 05.10.2023. Суд першої інстанції встановив, що оспорюваний правочин виконувався сторонами шляхом передачі майна на зберігання та підписання відповідного акту, а матеріалами справи, включаючи переписку між сторонами, підтверджується, що договір зберігання був укладений саме з метою передачі на зберігання майна, яке не заперечувало використання такого майна виключно з метою демонстрації в деморумі. Суд дійшов висновку про відсутність достатніх правових підстав для визнання договору недійсним. Щодо штрафу суд встановив факт порушення строку повернення майна більш ніж на 60 днів, проте, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, зменшив розмір штрафу на 50% до 168 116,40 грн, врахувавши, зокрема, мету укладення договору та обставини використання обладнання під час виконання сторонами договору про доопрацювання програмного забезпечення. Провадження у частині зобов`язання повернути обладнання було закрито у зв`язку з відсутністю предмета спору, оскільки 23.01.2026 відповідач повернув обладнання позивачу.
Приймаючи додаткове рішення, суд першої інстанції, дослідивши надані позивачем докази на підтвердження витрат на правничу допомогу (договір, додаткову угоду, рахунки, платіжні інструкції, акт приймання-передачі послуг, звіт), з урахуванням критеріїв обґрунтованості, пропорційності до предмета спору та розумності розміру витрат, дійшов висновку про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн замість заявлених 56 811,64 грн.
Не погодившись із рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.03.2026 та додатковим рішенням від 09.04.2026 у справі № 904/6007/25, Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ПК-Сервіс» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просить:
- скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.03.2026 у справі № 904/6007/25 повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ «НВП «ПК-Сервіс» за зустрічним позовом та визнати договір відповідального зберігання майна № СТ/0510/2023/1 від 05.10.2023 недійсним; відмовити ТОВ «Система Трейд» у задоволенні позовних вимог за первісним позовом у повному обсязі; судові витрати покласти на ТОВ «Система Трейд»;
- скасувати додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2026 у справі № 904/6007/25 повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ «Система Трейд» у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення повністю.
Зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги
Апеляційна скарга на рішення від 24.03.2026 обґрунтована наступним:
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини укладення договору відповідального зберігання майна № СТ/0510/2023/1 від 05.10.2023, не надав належну правову оцінку його предмету, умовам, правам та обов`язкам сторін, не з`ясував фактичний характер спірних правовідносин та дійсні наміри сторін при укладенні договору. Суд не врахував правовий висновок Верховного Суду у постанові від 19.08.2020 у справі № 915/1302/19, згідно з яким правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст.
На думку апелянта, волевиявлення сторін договору не було спрямовано на зберігання речі за адресою: м. Дніпро, пр. Гагаріна, буд. 40, 2-й поверх, та оплату зберігання у розмірі 1,00 грн за місяць. Матеріали справи містять електронне листування представників сторін, яке підтверджує, що ще до моменту укладення договору сторони планували зробити інтеграцію програмного забезпечення на касі самообслуговування та передати її клієнту (мережі VARUS) для тестування функціональності, а не залишати на відповідальному зберіганні. Суд першої інстанції не дослідив, що ще до укладення Додатку № 03 від 05.03.2024 до договору про доопрацювання програмного забезпечення КСО вже знаходилася у використанні ТОВ «НВП «ПК-Сервіс» саме для виконання послуг з доопрацювання. Цей факт підтверджується листом ТОВ «Система Трейд» за вих. № 08/07/2025-1 від 08.07.2025, в якому позивач за первісним позовом визнав справжню мету передачі КСО - «для виконання зазначених послуг з доопрацювання», однак суд проігнорував цей доказ, не надавши йому оцінки.
Апелянт вказує, що КСО було передано для використання декількома суб`єктами, а тому ТОВ «НВП «ПК-Сервіс» не могло забезпечити його збереження у тому ж стані, передавши майже одразу (29.11.2023) КСО як тестовий зразок ТОВ «ОМЕГА» та отримавши його назад лише 12.05.2025, про що було відомо ТОВ «Система Трейд». Листу ТОВ «ОМЕГА» за вих. № 1004 від 11.07.2025, який підтверджує факт використання КСО для тестування та демонстрації програмного забезпечення POS Service Pro в рамках адаптації до потреб мережі VARUS, судом першої інстанції не було надано оцінки. Також суд не зазначив у рішенні про наявність висновку експертів Науково-дослідного центру судової експертизи у сфері інформаційних технологій та інтелектуальної власності № 585/1-2/25 від 16.01.2026, який підтвердив встановлення на КСО програмного забезпечення «POS PRO» виробництва ТОВ «НВП «ПК-Сервіс» та реалізацію всіх п`ятнадцяти функціональних можливостей, передбачених Специфікацією № 01 Додатку № 03 від 05.03.2024.
Апелянт стверджує, що ТОВ «НВП «ПК-Сервіс» не отримало жодної вигоди від укладення договору зберігання, відповідач жодного разу не сплатив плату за зберігання у розмірі 1,00 грн за місяць, а ТОВ «НВП «ПК-Сервіс» також не вимагало такої оплати. Товариство не здійснює господарську діяльність з надання послуг зі зберігання та не має відповідного зареєстрованого виду діяльності. Апелянт також звертає увагу на тривалу пасивну поведінку відповідача як власника КСО - відсутність ініціативи та невжиття заходів для повернення майна з моменту закінчення строку зберігання по серпень 2025 року, що демонструє формальність та фіктивність договору.
Щодо невідповідності умов договору нормам цивільного законодавства апелянт зазначає, що пункти 2.1.6, 2.3.2 та 3.6 договору, а як наслідок і пункт 6.3 (відповідальність зберігача за неповернення майна після закінчення строку зберігання), суперечать частині 1 статті 948 ЦК України, яка встановлює безумовний обов`язок поклажодавця забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання. Апелянт вважає цю норму імперативною, яка не може бути змінена угодою сторін. Частина 1 статті 949 ЦК України також не передбачає обов`язку зберігача повертати річ після закінчення строку зберігання, а параграф 1 глави 66 ЦК України взагалі не містить норми, яка б зобов`язувала зберігача повертати річ після закінчення строку зберігання. Перекладання обов`язку по поверненню речі на зберігача та встановлення за це відповідальності є, на думку апелянта, порушенням частини 1 статті 948, пункту 6 частини 1 статті 3 та частини 1 статті 203 ЦК України.
Апелянт вказує, що висновок суду першої інстанції про те, що сторони підтвердили передачу КСО для зберігання з можливістю використання виключно з метою демонстрації в деморумі, є хибним та не відповідає обставинам справи, оскільки ТОВ «НВП «ПК-Сервіс» не визнавало отримання КСО для зберігання та використання виключно з метою демонстрації. Таку позицію займав виключно ТОВ «Система Трейд».
Щодо обставин повернення КСО апелянт зазначає, що висновок суду про повернення обладнання зберігачем за свій рахунок не відповідає дійсним обставинам справи. ТОВ «НВП «ПК-Сервіс» 14.01.2026 направило ТОВ «Система Трейд» претензію-вимогу, в якій вимагало негайно забрати КСО, а у разі неприбуття представників - повідомляло про направлення КСО кур`єрською службою. Послуги з доставки КСО за експрес-накладною № 59001558674984 були оплачені саме ТОВ «Система Трейд» у розмірі 5 289,63 грн, що суперечить умовам пункту 3.7 договору, за яким транспортування майна до місця повернення здійснюється за рахунок зберігача. Суд не встановив обставину невідповідності волевиявлення учасників договору його умовам у частині доставки КСО та її оплати.
Апелянт також посилається на висновки Верховного Суду у постанові від 19.11.2025 у справі № 904/6023/19 (904/2827/24) щодо необхідності з`ясування технічної можливості надання послуги, використання результатів наданих послуг у власній господарській діяльності та наявності позитивного економічного результату, які не були враховані судом першої інстанції.
Апеляційна скарга на додаткове рішення від 09.04.2026 обґрунтована наступним:
Апелянт зазначає, що звіт про надану правничу допомогу станом на 26.03.2026 є недостовірним доказом, оскільки зазначений у ньому «склад правничої допомоги» не містить третьої частини гонорару (10% від грошової вартості задоволених позовних вимог), яка за своєю природою є гонораром успіху. Загальна вартість наданих послуг у розмірі 56 811,64 грн не відповідає наведеному опису робіт у звіті, оскільки склад правничої допомоги містить лише послуги, надані до моменту винесення рішення, тоді як третя частина гонорару розраховувалася та оплачувалася вже після ухвалення рішення. Крім того, звіт не містить конкретизації вартості кожної послуги, що не дає можливості встановити співмірність заявлених та присуджених до стягнення сум відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України. Судом першої інстанції порушено норми ст. 86 ГПК України щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів.
Позиція учасників справи, викладена у відзиві на апеляційну скаргу
ТОВ «Система Трейд» подало відзив на апеляційну скаргу, згідно якого заперечує проти апеляційної скарги ТОВ «НВП «ПК-Сервіс» та вважає її необґрунтованою, просить залишити без задоволення, посилаючись на наступне:
Відповідач за зустрічним позовом вважає наведені в апеляційній скарзі доводи безпідставними та необґрунтованими, зазначаючи, що аргументи скаржника суперечать один одному та наявним у справі доказам, ґрунтуються на домислах та перекручуванні обставин справи.
Щодо реального стану справ ТОВ «Система Трейд» зазначає, що сторонами було укладено спірний договір зберігання, відповідач передав скаржнику майно на зберігання, проте майно зі зберігання скаржник не повертав ні після закінчення строку дії договору, ні після численних письмових вимог. На момент вчинення договору зберігання сторони усвідомлювали мету його укладення та прагнули настання правових наслідків: передача дороговартісного обладнання на зберігання, забезпечення його схоронності, при цьому було погоджено використання обладнання виключно з метою демонстрації у деморумі без використання за функціональним призначенням, та повернення обладнання у схоронності.
Дійсність та правомірність договору зберігання підтверджується самим скаржником у його листах. Зокрема, у листі від 11.07.2025 № 01-1107/25 скаржник зазначив, що «Договір зберігання має одночасну дію з Договором про доопрацювання програмного забезпечення, тобто до підписання Акту прийому-передачі наданих послуг та проведенням остаточного розрахунку». У відповідь на вимогу повернути майно скаржник листом № 08.08/25-2 повідомив, що договір зберігання є похідним від договору про доопрацювання та ці два договори є взаємопов`язаними, чим підтвердив усвідомлення факту отримання майна саме на зберігання.
Посилання скаржника на електронний лист від 14.08.2023 є вирваним з контексту переписки без врахування попередніх та наступних повідомлень. Мета передання КСО вбачається з повідомлення електронною поштою від 21.08.2023 від представника відповідача: «Орієнтовно до середини вересня передам касу для деморуму». Хронологія укладення документів свідчить, що договір зберігання був укладений 05.10.2023, каса передана 13.10.2023, тобто за пів року до укладення Додатку № 03 від 05.03.2024 до договору про доопрацювання, що спростовує твердження про передачу КСО для виконання послуг за цим додатком.
Щодо листа ТОВ «ОМЕГА» та експертного висновку ТОВ «Система Трейд» зазначає, що суд першої інстанції дослідив лист ТОВ «ОМЕГА» № 1004 від 11.07.2025, про що свідчить його згадка у розділі «ВСТАНОВИВ» рішення, та зробив висновок про законність мети укладання договору зберігання на підставі оцінки доказів у їх сукупності та взаємозв`язку. Експертний висновок стосується роботи КСО з програмним забезпеченням, що відноситься до взаємовідносин сторін за договором доопрацювання, який не є предметом розгляду у даній справі.
Щодо імперативності норми ч. 1 ст. 948 ЦК України ТОВ «Система Трейд» зазначає, що обов`язок зберігача повернути річ випливає із визначення договору зберігання, встановленого ст. 936 ЦК України, та системного аналізу норм цивільного законодавства. Зазначені скаржником норми не містять жодної прямої імперативної заборони, а зміст спірних пунктів договору лише встановлює альтернативні умови виконання зобов`язання відповідно до принципу свободи договору (ст. 6, 628 ЦК України).
Фактично обладнання не поверталось скаржником з метою забезпечення виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором доопрацювання, що є неправомірним за відсутності письмової угоди щодо застосування притримання майна. Скаржник не висловлював позицію про недійсність договору до моменту звернення відповідача до суду з вимогами повернути майно та сплатити штрафні санкції, що свідчить про суперечливу поведінку. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 924/971/23 від 16.04.2025, недійсність правочину є правовим наслідком порушення приписів закону при його вчиненні, а невиконання чи неналежне виконання зобов`язань не є підставою для визнання договору недійсним.
Процесуальні дії суду апеляційної інстанції під час перегляду справи
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 13.04.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Кошля А.О., судді: Демчина Т.Ю., Стефанів Т.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «НВП «ПК-Сервіс» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.03.2026 у справі № 904/6007/25. Витребувано з Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи № 904/6007/25. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 02.06.2026 о 12:30 годині.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «НВП «ПК-Сервіс» на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2026 у справі № 904/6007/25. Об`єднано в одне апеляційне провадження апеляційні скарги ТОВ «НВП «ПК-Сервіс» на рішення від 24.03.2026 та на додаткове рішення від 09.04.2026. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 02.06.2026 о 12:30 год.
22.05.2026 ТОВ «НВП «ПК-Сервіс» було подано додаткові письмові пояснення у справі, в яких апелянт, після ознайомлення з відзивом на апеляційну скаргу, додатково обґрунтовує свою позицію щодо удаваності спірного договору зберігання, посилаючись на те, що договір за своєю правовою природою є договором позички, якому сторони надали форму договору зберігання. Апелянт зазначає, що передане майно використовувалось ним за згодою відповідача у власній господарській діяльності, передавалось клієнту - ТОВ «ОМЕГА» (VARUS), вартість зберігання була визначена символічною сумою 1 грн за місяць, відповідачем не виконувались зобов`язання по сплаті вартості зберігання. Апелянт посилається на ст. 235 ЦК України та правові позиції Верховного Суду щодо удаваних правочинів, а також на доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) та принцип естопеля, вказуючи на непослідовність дій ТОВ «Система Трейд», яке надавало фактичний дозвіл на використання КСО у господарській діяльності апелянта, а потім подало позов про повернення КСО та стягнення штрафу.
02.06.2026 до суду надійшли додаткові письмові пояснення ТОВ «Система Трейд», згідно змісту яких останній заперечує проти доводів скаржника, зазначивши, що касу самообслуговування передано саме на зберігання, а погодження її демонстрації потенційним покупцям не змінювало правової природи договору та не звільняло зберігача від обов`язку повернути майно. Наголосило, що обладнання передано до укладення додатка № 03 до договору про доопрацювання програмного забезпечення, а обставини виконання останнього є предметом розгляду в іншій справі.
ТОВ «Система Трейд» вважає недоведеними удаваність договору зберігання та наявність між сторонами відносин позички, посилаючись на оплатність договору, його фактичне виконання та визнання скаржником у листуванні обов`язку повернути майно. Позивач за первісним позовом також зазначає, що обладнання утримувалося скаржником для забезпечення виконання спірних зобов`язань за іншим договором і було повернуто лише після відкриття провадження у справі. Також, товариство заперечує доводи щодо суперечливості власної поведінки та просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
02.06.2026 до Центрального апеляційного господарського суду ТОВ «НВП «ПК-Сервіс» подано відповідь на відзив (заперечення щодо відзиву), у якій скаржник заперечує проти доводів ТОВ «Система Трейд», зазначаючи, що обладнання передавалося для доопрацювання програмного забезпечення, а не виключно для демонстрації. Наполягає на недійсності договору зберігання, посилаючись на суперечність його умов імперативним нормам законодавства. Вказує на неврахування судом передбаченого пунктом 6.4 договору обмеження відповідальності, необхідності застосування принципу contra proferentem та продовження дії договору до повного виконання сторонами зобов`язань. Просить скасувати оскаржуване рішення, задовольнити зустрічний позов і відмовити в задоволенні первісного позову.
14.07.2026 до суду надійшло клопотання ТОВ «НВП «ПК-Сервіс» про долучення до матеріалів справи рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 у справі №910/1556/26.
Розглянувши клопотання ТОВ «НВП «ПК-Сервіс» від 14.07.2026 про долучення рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 у справі № 910/1556/26, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення.
Відповідно до ч.3 ст.269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Водночас, така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.
Рішення у справі № 910/1556/26 ухвалене після прийняття оскаржуваного рішення від 24.03.2026, а тому не існувало на час вирішення спору судом першої інстанції. Крім того, за наявною у відкритому доступі інформацією в Єдиному державному реєстрі судових рішень вбачається, що воно перебуває на апеляційному перегляді у Північному апеляційному господарському суді та не набрало законної сили, що виключає застосування частини четвертої статті 75 ГПК України щодо встановлених ним обставин. З огляду на викладене колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання про долучення зазначеного рішення як додаткового доказу.
У судових засіданнях від 02.06.2026 та від 14.07.2026 розгляд справи відкладався, про що зазначено в протоколах судових засідань.
29.09.2026 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови Центрального апеляційного господарського суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені в апеляційному порядку
05.10.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Система Трейд» (Поклажодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ПК-Сервіс» (Зберігач) було укладено договір відповідального зберігання майна № СТ/0510/2023/1 від 05.10.2023, відповідно до пункту 1.1. якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на зберігання обладнання, надалі - «Майно», у кількості та вартістю згідно Актів прийому-передачі майна на зберігання, форми яких подано в додатках до договору, що є невід`ємними частинами цього договору, та зобов`язується своєчасно та у схоронності повернути майно поклажодавцеві.
Відповідно до пункту 1.2. договору датою підписання договору є « 05» жовтня 2023 р. (далі «дата підписання Договору»). Цей договір вступає в силу з дати підписання договору і діє до « 31» грудня 2024 р., але, у будь-якому випадку, до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, що виникли за цим договором.
Відповідно до пункту 2.1.1. договору зберігач зобов`язаний вжити всіх необхідних заходів для забезпечення схоронності майна в період дії цього договору.
Відповідно до пункту 2.1.3. договору зберігач зобов`язаний забезпечити за першою вимогою поклажодавця безперешкодний доступ до майна поклажодавця для перевірки стану та умов зберігання.
Відповідно до пункту 2.1.6. договору зберігач зобов`язаний повернути майно поклажодавцю в тому самому стані, в якому воно було передане. Майно повертається по закінченні строку зберігання, вказаному у відповідному Акті прийому-передачі майна на зберігання або в разі дострокового повернення майна на вимогу поклажодавця (п. 3.2.1. договору) не пізніше 2-х (двох) днів з моменту отримання по електронній пошті з адреси поклажодавця Pavel.Tereshchenko@systemgroup.com.uа на адресу зберігача г.luchkov@pc-service.ua відповідної вимоги від поклажодавця, якщо інший строк не встановлено додатковою угодою сторін. Вимога, направлена по електронній пошті вважається належною за умови направлення оригіналу не пізніше двох днів з моменту направлення вимоги по електронній пошті.
Відповідно до пункту 2.2. договору зберігач не має право користуватись майном, а також передавати його у користування іншим особам.
Відповідно до пункту 2.3.1. договору поклажодавець зобов`язаний сплачувати зберігачеві плату за зберігання, обумовлену п. 4.1. договору.
Відповідно до пункту 2.3.2. договору поклажодавець зобов`язаний після закінчення строку зберігання майна або в разі припинення дії договору прийняти у зберігача майно та підписати відповідний Акт прийому-передачі (повернення) майна зі зберігання.
Відповідно до пункту 3.1. договору cторони домовились вважати, що зберігач приймає на тимчасове оплатне зберігання майно з дати підписання cторонами Акту прийому-передачі майна на зберігання (за формою, викладеною у додатку 1 до договору), що підписується при передачі майна на зберігання. Якщо доставку майна до зберігача здійснює перевізник, то майно вважається переданим зберігачеві з дати підписання товарно-транспортної накладної (квитанції, або іншого документу, що засвідчує прийняття майна до перевезення). При цьому оплата послуг перевізника покладається на поклажодавця. Підписання товарно-транспортної накладної (квитанції, або іншого документу, що засвідчує прийняття майна до перевезення) не звільняє сторін від обов`язку підписати Акт прийому-передачі майна на зберігання. В цьому випадку два примірники такого Акту передаються Поклажодавцем перевізнику разом з майном, а зберігач має підписати зі свого боку та повернути один примірник Акту поклажодавцю не пізніше 10 календарних днів з дати відправлення майна.
Відповідно до пункту 3.2. договору строк зберігання майна встановлюється в Акті прийому-передачі майна на зберігання та обчислюється з дати підписання такого Акту, при цьому строк зберігання не повинен перевищувати 60 календарних днів.
Відповідно до пункту 3.2.1 договору поклажодавець має право вимагати повернення майна зі зберігання повністю чи частково до закінчення строку зберігання, вказаного в Акті прийому-передачі майна на зберігання. В такому разі зберігач зобов`язаний повернути таке майно в порядку, визначеному п. 2.1.6 та враховуючи положення п.3.7. договору. У випадку не повернення майна в строк, зазначений в п. 2.1.6 договору зберігач несе відповідальність передбачену п. 6.4. договору.
Відповідно до пункту 3.3 договору передача майна на зберігання не призводить до виникнення у зберігача права власності на майно.
Відповідно до пункту 3.4 договору транспортування майна до місця передачі на зберігання здійснюється за рахунок поклажодавця його власними силами чи з залученням перевізника. Місце зберігання майна вказується в Акті прийому-передачі майна на зберігання.
Відповідно до пункту 3.6 договору по закінченні строку зберігання або у разі припинення дії цього договору майно повертається поклажодавцеві.
Відповідно до пункту 3.7 договору місце повернення майна зі зберігання: 03124, м. Київ, бул. Вацлава Гавела, буд. 4. Транспортування майна до місця повернення зі зберігання здійснюється за рахунок зберігача його власними силами чи з залученням перевізника.
Відповідно до пункту 3.7.1 договору в разі, якщо транспортування майна до місця повернення здійснюється власними силами зберігача, то зберігач зобов`язаний передати поклажодавцю два примірники належним чином заповненого (в місцях, що заповнюються зберігачем) та підписаного з боку зберігача Акту прийому-передачі (повернення) майна зі зберігання (за формою, викладеною у Додатку № 2 до договору);
Відповідно до пункту 3.7.2 договору в разі, якщо транспортування майна до місця повернення здійснюється перевізником за рахунок зберігача, то одночасно з поверненням майна зберігач передає два примірники належним чином заповненого (в місцях, що заповнюються зберігачем) та підписаного Акту прийому-передачі (повернення) майна зі зберігання.
Відповідно до пункту 3.7.3 договору майно вважається поверненим і ризик випадкової загибелі та пошкодження майна переходить до поклажодавця в момент фактичного повернення майна у місці повернення. Факт повернення майна посвідчується підписанням сторонами Акту прийому-передачі (повернення) майна зі зберігання.
Відповідно до пункту 3.9 договору Акт прийому-передачі майна на зберігання і Акт прийому-передачі (повернення) майна зі зберігання підписуються уповноваженими особами сторін, підписи яких скріплюються печатками. Повноваження вказаних осіб (у випадках, передбачених чинним законодавством) підтверджуються відповідними довіреностями, що додаються до цього договору.
Відповідно до пункту 4.1 договору поклажодавець сплачує зберігачеві за зберігання майна плату в розмірі 1,00 (одна) грн. за один місяць.
Відповідно до пункту 4.2 договору плата перераховується на поточний рахунок зберігача на підставі рахунку-фактури виставленого зберігачем не пізніше 10 (десятого) числа наступного місяця.
Відповідно до пункту 6.1 договору зберігач несе відповідальність за збереження і цілісність майна з дати передачі на зберігання і до дати повернення поклажодавцю.
Відповідно до пункту 6.3 договору У разі неповернення Майна в строк, вказаний в п. 2.1.6. Договору, Зберігач зобов`язаний виплатити Поклажодавцю, на вимогу останнього, штраф у розмірі:
Якщо строк порушено на 60 (шістдесят) днів та більше - 100% від вартості майна (пункт 6.3.4. договору).
Відповідно до пункту 8.1 договору усі додатки до цього договору є його невід`ємними частинами.
Відповідно до пункту 8.2 договору права та обов`язки зберігача за цим договором не можуть бути передані іншим особам.
Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень до нього.
05.10.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Система Трейд» (Поклажодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ПК-Сервіс» (Зберігач) було підписано Акт прийому-передачі майна на зберігання № 1 до Договору № СТ/0510/2023/1 від » 05» жовтня 2023 р. відповідно до якого поклажодавець передав, а зберігач у відповідності до договору № СТ/0510/2023/1 від 05» жовтня 2023 р. прийняв таке майно на зберігання: найменування майна: Kaca самообслуговуванн я NCR SelfServ Checkout R6LN Plus без Note Recycling, XR7+, на 1 корзину, кількість 1 шт, ціна за од 6 700,00 доларів США, Загальна вартість 294 746,40 грн з ПДВ. Курс перерахунку на дату Акту підписання, згідно п. 6.1.3 договору складає 36,66 грн за дол США.
Строк зберігання майна становить 60 днів з моменту підписання цього Акту (пункт 3 акту).
Місце зберігання Майна 49000, м. Дніпро, пр. Гагаріна, буд. 40, 2-й поверх (пункт 4 акту).
В матеріалах справи міститься Ексрес-накладна №20450790924895 відповідно до якої дата оформлення 11 жовтня 2023 року, Інформація про відправника ТОВ «СИСТЕМА ТРЕЙД», інформація про одержувача ТОВ «НВП`ПК-СЕРВІС», інформація про відправлення: повний опис відправлення: каса, оголошена вартість 15 000,00 грн., фактична вага 165 кг, сторона, що сплачує послуги відправник, вартість доставки 3366,60 грн.
09.06.2025 представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ПК-Сервіс» звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю «Система Трейд» із електронним листом в якому зазначив, що було виконано робіт: $5920 + ПДВ 20% + 15% = $8169.60 сплачено аванс: 09.04.2024: 210 523,69 (курс МБВ на 05.03.24=38,33) =$5492.40 необхідно доплатити: $8169,60 - $5492,40 = $2677,20 (по курсу на 05.03.24 38,33=102617,08).
08.07.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Система Трейд» звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ПК-Сервіс» із вимогою №08/07/2025-1 від 08.07.2025, в якій вимагало повернути отримані від Товариства з обмеженою відповідальністю «Система Трейд» грошові кошти за ненадані послуги за Додатком №03 до договору про доопрацювання у розмірі 210 523,69 грн. протягом 7 (семи) днів з дати отримання цієї вимоги. У зв`язку з тим, що обладнання, передане на зберігання Товариству з обмеженою відповідальністю «ПК-Сервіс» за договором про зберігання на момент направлення цієї вимоги тривалий час знаходиться на зберіганні та його стан нам не відомий, просило надати інформацію щодо стану обладнання з фото та відеофіксацією протягом 7 (семи) днів з дати отримання цієї вимоги. Також, у вказаній вимозі відповідно до пункту 6.3 договору зберігання вимагало перерахувати штраф у розмірі 100% вартості майна на поточний рахунок протягом 7 днів з дня отримання цієї вимоги.
11.07.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ПК-Сервіс» звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю «Система Трейд» із листом №01-1107/25 від 11 липня 2025 року, в якому на лист №08/07/2025-1 від 08.07.2025 повідомило наступне, договір зберігання має одночасну дію з договором про доопрацювання програмного забезпечення, тобто до підписання сторонами Акту прийому-передачі наданих послуг та проведенням остаточного розрахунку. Після виконання нашими сторонами зобов`язань, вищезазначені договори будуть виконані та майно повернуто поклажодавцю в зв`язку з припиненням договору зберігання.
Зазначило, що враховуючи неможливість вашої сторони забезпечити виконання нашою стороною пункту 16 «Тестування системи у зборі» відповідно до Специфікації №01 затвердженої нашими сторонами Додатком №03 від 02.03.2024 до Договору №04-23/08/2022 про доопрацювання програмного забезпечення від 23 серпня 2022 року, наполягало на пропозиції про проведення остаточного розрахунку за фактично надані послуги з доопрацювання програмного забезпечення за виключенням вартості пункту 16 Тестування системи у зборі та зменшенням вартості пункту 17 на 15% від пункту 16. А, саме до сплати 161 859,93 грн з ПДВ.
Вказало, про факт виконання пп. 1-15 Специфікації №01 Додатку № 03 від 02.03.2024 до Договору № 04-23/08/2022 підтверджується успішною демонстрацією функціонала та бізнес-процесів покупки на КСО виробника NCR кінцевого Замовника ТОВ «ОМЕГА», що не є стороною договору, проте є зацікавленою стороною виконання умов договору. Повідомлення Вих №1004 від 11 липня 2025 від ТОВ «Омега» (мережа супермакетів «Варус»).
В матеріалах справи міститься лист Товариства з обмеженою відповідальністю «ОМЕГА» №1004 від 11 липня 2025 року до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ПК-Сервіс» відповідно до якого в рамках проекту по можливому використанню кас самообслуговування (КСО) виробництва NCR в мережі магазинів VARUS, нам, 29 листопада 2023 року, від Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ПК-Сервіс» був переданий тестовий зразок КСО NCR.
КСО використовувався для тестування та демонстрації програмного забезпечення (ПЗ) POS Service Pro, в рамках адаптації вищезгаданого ПЗ до потреб мережі VARUS.
Кінцевим результатом співпраці між ТОВ «Омега» та ТОВ «НВП «ПК-Сервіс» по адаптації ПЗ стала презентація функціональних можливостей ПЗ на тестовому зразку КСО NCR, що відповідає повному переліку функціонала і залишила позитивні враження. Пілотне тестування на мережі не відбувалося. 12 травня 2025 р. тестовий зразок КСО NCR був повернений Товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ПК-Сервіс».
Товариство з обмеженою відповідальністю «Система Трейд» звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ПК-Сервіс» з листом №14/07/25 від 14.07.2025 року на лист №01-1107/25 від 11.07.2025 в якому просив, зокрема, з метою уникнення непорозумінь, правильного вирішення ситуації, що склалась та усунення двозначностей, наведених у листі, надати роз`яснення на якій підставі ТОВ НВП «ПК-Сервіс» було самостійно проведено перемовини та майно ТОВ «Система Трейд», яке знаходилось на зберіганні, було передано Торгівельній мережі «VARUS» та яким чином, не знаючи ТЗ, ТОВ НВП «ПК-Сервіс» оцінена готовність послуг/робіт за Додатком №03 у відсотках.
Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ПК-Сервіс» звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю «Система Трейд» із листом №01-1807/25 від 18 липня 2025 року на лист №14/07/2025 від 14.07.2025 яким повідомило, що відповідно до домовленостей було проведено первісне тестування та демонстраційний показ роботи програмного забезпечення оновленого за вашим замовленням на вашому обладнанні, за участю ваших представників на об`єкті торгівельної мережі «VARUS». Під час даного заходу, за домовленістю наших сторін використовувалася каса самообслуговування виробництва NCR, надана вашою стороною нам саме для даних цілей. Під час даного первісного тестування вашою стороною також було надано додаткове обладнання представникам торгівельній мережі «VARUS».
Вартість наданих послуг встановлена сторонами та міститься у Специфікації № 01 Додатку № 03 від 02.03.2024. Щодо об`єму готовності наданих послуг ТОВ «НВП «ПКСервіс», доопрацьованого програмного забезпечення КСО для торгівельної мережі «VARUS» засвідчено успішною демонстрацією функціонала. Етап 16 «Тестування в зборі» не відбувався. Тож із калькуляції за Специфікацією вартість робіт Етапу 16 Тестування в зборі та 15% від Етапу 16 в п. 17 Адміністрування проекту - вирахувано. Готовність ПЗ КСО до експлуатації в ТМ «Варус» підтвердить будь-яка технічна експертиза, за потреби.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Система Трейд» звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ПК-Сервіс» з листом №18/08/2025 від 18.08.2025 на лист №01-1807/25 від 18.07.2025, в якому зазначає, що обладнання має беззастережно бути повернуто без ушкоджень. У зв`язку з тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Система Трейд» вимогу про дострокове повернення Майна не направляло, строк зберігання та строк дії Договору про зберігання закінчились Майно повинно було повернуто Товариство з обмеженою відповідальністю «Система Трейд». Проте, Товариство з обмеженою відповідальністю НВП «ПК-Сервіс» обладнання до цього часу не повернуло, та й ще безпідставно передало його торгівельній мережі VARUS.
21.07.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ПК-Сервіс» звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю «Система Трейд» із листом №21.07/25-1, яким направило два примірника Акта здачі-приймання робіт (надання послуг) №1/2107 від 21 липня 2025 року. Просило, згідно з пунктом 6.2. договору, протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту отримання цього Акта підписати один екземпляр Акта та направити його на адресу. У разі наявності зауважень - надати вмотивовану відмову або перелік недоліків (недоробок) із зазначенням строків для їх усунення.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Система Трейд» звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ПК-Сервіс» з листом №25/07 від 25.07.2025 на лист №21.07/25-1 від 21.07.2025, яким повідомило, що послуги за Додатком № 03 «Специфікація № 1» Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ПК-Сервіс» протягом 30 робочих днів з дати попередньої оплати, яка була здійснена Товариством з обмеженою відповідальністю «Система Трейд» 09.04.2024 тобто до 21.05.2024 фактично не надані, що являється істотним порушенням Договору, а отже Товариством з обмеженою відповідальністю «Система Трейд» не має підстав для підписання Акту.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Система Трейд» звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ПК-Сервіс» із вимогою №06/08-1 від 06.08.2025 якою вимагало: повернути обладнання Каса самообслуговування NCR SelfServ Checkout R6LN Plus без Note Recycling, XR7+, на 1 корзину, що находиться на зберіганні у Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ПК-Сервіс» відповідно до договору № СТ/0510/2023/1 від 05 жовтня 2023 року за адресою: 03124, м. Київ, вул. Вацлава Гавела, буд. 4 за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ПК-Сервіс» протягом 2-х днів з моменту отримання по електронній пошті з адреси Поклажодавця Pavel.Tereschchenko@systemgroup.com.ua цієї вимоги. Сплатити штраф у розмірі 100% вартості обладнання Каса самообслуговування NCR SelfServ Checkout R6LN Plus без Note Recycling, XR7+, на 1 корзину, що станом на 05.08.2025 року дорівнює 281 065,00 гривень, протягом 7 днів з дати отримання цієї вимоги.
Відповідно до даних трекінгу поштових відправлень вимога №06/08-1 від 06.08.2025 була вручена Товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ПК-Сервіс» 11.08.2025.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ПК-Сервіс» звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю «Система Трейд» із листом №08.08/25-2 від 08 серпня 2025 року яким на лист №06/08-1 від 06.08.2025 повідомило, що вирішення питання щодо підписання Акту прийому-передачі виконаних робіт/наданих послуг за Додатком № 03 від 02.03.2024 року за Договором № 04-23/08/2022 про доопрацювання програмного забезпечення від 23 серпня 2022 року, та відсутність інших замовлень від вас за даним договором, автоматично надасть можливість припинити договір № СТ/0510/2023/1 відповідального зберігання майна від 05.10.2023 та повернути вам касу, в зв`язку з чим було запропоновано направити фахівців для перевірки та тестування доопрацьованого програмного забезпечення та перевірки наявності та стану каси самообслуговування виробництва NCR, наданою стороною для тестування програмного забезпечення.
Зазначило, що зі свого боку, може гарантувати відправку обладнання відразу після підписання нашими сторонами Акту прийому-передачі виконаних робіт/наданих послуг за Додатком № 03 від 02.03.2024 року за Договором № 04-23/08/2022 про доопрацювання програмного забезпечення від 23 серпня 2022 року.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Система Трейд» посилається на невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ПК-Сервіс» обов`язку своєчасного повернення майна за договором відповідального зберігання майна № СТ/0510/2023/1 від 05.10.2023, проти чого заперечує Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ПК-Сервіс», що і є причиною виникнення спору за первісним позовом.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ПК-Сервіс» посилається на те, що на момент укладення договору відповідального зберігання майна №СТ/0510/2023/1 від 05.10.2023 його сторонами (позивачем та відповідачем) не були додержані вимоги, які встановлені частинами 1, 3 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України проти чого заперечує Товариство з обмеженою відповідальністю «Система Трейд», що і є причиною виникнення спору за зустрічним позовом.
Правові підстави та норми права, застосовані судом апеляційної інстанції
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Предметом апеляційного оскарження є рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.03.2026, яким частково задоволено первісний позов ТОВ «Система Трейд» про стягнення штрафу за договором зберігання, закрито провадження у частині зобов`язання повернути обладнання та відмовлено у задоволенні зустрічного позову ТОВ «НВП «ПК-Сервіс» про визнання договору зберігання недійсним, а також додаткове рішення від 09.04.2026, яким частково задоволено заяву ТОВ «Система Трейд» про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн.
Апелянт вважає рішення незаконним та необґрунтованим з підстав неповного дослідження наявних у матеріалах справи доказів, неповного та неправильного встановлення обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи, правильність наданої їм юридичної оцінки, а також правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування оскаржуваних рішень з огляду на таке.
Частинами першою, другою статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За статтями 203, 204, 215 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним. Для задоволення вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним необхідно встановити конкретне порушення вимог закону, яке існувало на момент його вчинення. Самі по собі подальше неналежне виконання договору, виникнення спору щодо розрахунків чи невиправдання комерційних очікувань сторони не свідчать про недійсність договору.
У постанові від 02.02.2022 у справі №927/1099/20 Верховний Суд зазначив про те, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.
Розглядаючи спір, господарський суд, перш за все, має встановити правову природу договору, надати правову оцінку його предмету, умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, з`ясувати фактичний характер спірних правовідносин, які склалися між сторонами, з`ясувати дійсні наміри сторін спору при укладенні договору щодо визначення умов виконання зобов`язань обома сторонами цього договору, застосувати відповідні норми права. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09.05.2024 у справі №923/77/22, від 09.04.2024 у справі №905/342/23.
За пунктом 1.1 договору відповідального зберігання майна № СТ/0510/2023/1 від 05.10.2023 ТОВ «Система Трейд» передає, а ТОВ «НВП «ПК-Сервіс» приймає обладнання із зобов`язанням своєчасно та у схоронності повернути його поклажодавцеві.
Договором визначено обов`язок забезпечення схоронності майна, порядок доступу поклажодавця до нього, строк зберігання, порядок і місце повернення, плату за зберігання та відповідальність за порушення зобов`язань. Ці умови за своїм змістом відповідають зобов`язанню зберігання, передбаченому статтею 936 Цивільного кодексу України.
Зокрема, пункт 1.1 договору визначає не лише передачу обладнання, а й обов`язок своєчасно повернути його у схоронності; пункт 2.1.1 покладає на зберігача обов`язок ужити необхідних заходів для забезпечення схоронності, а пункт 2.1.3 забезпечує поклажодавцю доступ до майна для перевірки його стану й умов зберігання.
Ці умови узгоджуються зі статтями 936, 942 Цивільного кодексу України та характеризують зміст прийнятого зберігачем зобов`язання.
Пункт 3.3 окремо виключає виникнення у зберігача права власності на передане обладнання, а пункт 6.1 пов`язує його відповідальність за збереження і цілісність майна з періодом від передачі до повернення. Отже, договір регулює весь період перебування чужої речі у володінні зберігача, а не лише технічне оформлення її первісного переміщення.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, актом прийому-передачі майна на зберігання № 1 від 05.10.2023 сторони індивідуалізували передане обладнання - касу самообслуговування NCR SelfServ Checkout R6LN Plus без Note Recycling, XR7+, на одну корзину, у кількості однієї штуки, погодили його вартість, місце та строк зберігання.
Пункт 8.1 договору визначає додатки його невід`ємними частинами. Тому акт прийому-передачі підлягає оцінці разом із договором: пункт 1.1 відсилає до акта щодо кількості та вартості майна, пункт 3.2 - щодо строку зберігання, а пункт 3.4 - щодо місця зберігання. В акті від 05.10.2023 ці умови конкретизовано стосовно однієї каси самообслуговування, визначено її вартість, 60-денний строк зберігання та адресу в місті Дніпрі. Такий спосіб погодження умов не робить їх невизначеними: зміст зобов`язання встановлюється з договору та документа, до якого він прямо відсилає.
Фактичне одержання цього обладнання ТОВ «НВП «ПК-Сервіс» не заперечує.
Відтак, фактична передача обладнання підтверджує реальність майнових відносин сторін. Водночас ця обставина оцінюється разом зі змістом прийнятих сторонами зобов`язань, оскільки сама передача речі можлива за різними договірними конструкціями та не визначає наперед правової природи правочину.
Договір № 04-23/08/2022 від 23.08.2022 про доопрацювання програмного забезпечення та договір №СТ/0510/2023/1 відповідального зберігання майна від 05.10.2023 регулюють різні, хоча й пов`язані між собою, зобов`язання сторін. Перший визначає порядок виконання, приймання та оплати робіт із доопрацювання програмного забезпечення, тоді як другий установлює умови передачі конкретного обладнання, забезпечення його схоронності та повернення поклажодавцеві. Використання каси для забезпечення співпраці за договором про доопрацювання програмного забезпечення саме по собі не виключає погодження сторонами окремих зобов`язань щодо її зберігання та повернення.
Оцінюючи доводи апелянта щодо фактичної мети передачі обладнання, колегія суддів ураховує електронне листування від 14.08.2023, у якому сторони обговорювали інтеграцію програмного забезпечення та передачу каси для тестування, а також лист ТОВ «Система Трейд» № 08/07/2025-1 від 08.07.2025, який пов`язує передачу обладнання з виконанням відповідних послуг. Наведені докази свідчать про зв`язок передачі каси з технічною співпрацею сторін, тому підлягають оцінці під час з`ясування змісту їхніх домовленостей. Саме лише оформлення додатка № 03 від 05.03.2024 після укладення договору зберігання не спростовує існування попередніх домовленостей про таку співпрацю.
Водночас установлення господарської мети передачі обладнання необхідно відрізняти від установлення змісту погоджених сторонами прав та обов`язків щодо нього. Для оцінки доводів про удаваність договору визначальним є те, чи підтверджують наведені докази спільний намір сторін оформити договором зберігання інші правовідносини, а також які саме умови цих правовідносин вони погодили. Обговорення передачі каси для тестування та її зв`язок із доопрацюванням програмного забезпечення не доводять, що сторони не мали наміру виконувати письмово погоджені умови щодо схоронності обладнання, строку й порядку його повернення та відповідальності за порушення цих обов`язків.
Статтею 944 ЦК України передбачено, що зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.
Пункт 2.2 договору також передбачає заборону користування майном та передачі його у користування іншим особам. Водночас погодження поклажодавцем певного використання речі саме по собі не виключає збереження зобов`язань щодо її схоронності та повернення.
Наведені докази підтверджують фактичне використання каси для тестування і демонстрації програмного забезпечення. Однак ця обставина сама по собі не доводить спільного наміру сторін приховати інший правочин або погодження ними зміни строку та порядку повернення обладнання.
Лист ТОВ «Омега» № 1004 від 11.07.2025 та акт передачі обладнання від 29.11.2023 підтверджують передання каси цьому товариству для тестування та демонстрації програмного забезпечення POS Service Pro у межах його адаптації до потреб мережі VARUS, а також подальше повернення обладнання ТОВ «НВП «ПК-Сервіс» 12.05.2025. Зазначені докази підтверджують доводи апелянта про фактичне використання каси у процесі доопрацювання програмного забезпечення та підлягають урахуванню при оцінці характеру відносин сторін. Водночас вони не засвідчують погодження між поклажодавцем і зберігачем зміни строку повернення обладнання або встановлення залежності його повернення від підписання актів виконаних робіт та проведення остаточних розрахунків за іншим договором. Повернення каси від ТОВ «Омега» зберігачеві також не є виконанням обов`язку останнього повернути її поклажодавцеві.
Висновок експертів № 585/1-2/25 від 16.01.2026 містить відомості щодо встановленого на касі програмного забезпечення, реалізації функціональних можливостей, передбачених пунктами 1- 15 відповідної специфікації, та працездатності обладнання станом на дату огляду - 07.01.2026. Отже, цей доказ має значення для встановлення результатів технічних робіт і стану переданого обладнання. Проте підтвердження виконання робіт із доопрацювання програмного забезпечення не свідчить про відсутність у сторін наміру прийняти та виконувати зобов`язання за договором зберігання. Правова кваліфікація відносин сторін та оцінка підстав недійсності договору здійснюються судом на підставі всієї сукупності доказів, а не лише відомостей про технічний результат виконаних робіт.
Документи щодо прав на програмне забезпечення, ліцензійних відносин та його доопрацювання також характеризують господарську діяльність апелянта й обставини виконання договору № 04-23/08/2022 від 23.08.2022. Однак ці обставини не доводять невідповідності договору зберігання вимогам статті 203 Цивільного кодексу України на момент його укладення. Зв`язок між виконанням робіт і використанням обладнання не виключає існування окремо погоджених обов`язків щодо його схоронності та повернення.
При цьому колегія суддів розмежовує наведені апелянтом доводи про фіктивність та удаваність спірного договору, оскільки ці підстави мають різний зміст і потребують установлення різних обставин.
Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частини перша та друга статті 234 ЦК України). Фіктивний правочин відноситься до оспорюваних правочинів, тобто визнається недійсним на підставі судового рішення, про що має бути вказано в резолютивній частині рішення (див. постанову Верховного Суду від 13 січня 2021 року в справі № 712/7975/17 (провадження № 61-42114св18)).
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки (див. зокрема, постанову Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, постанову Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 723/405/17 (провадження № 61-46674св18)).
Натомість удаваний правочин згідно із частиною 1 статті 235 Цивільного кодексу України - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили.
Тлумачення змісту статті 235 ЦК України свідчить, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків.
За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц.
Верховний Суд у постановах від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20 та від 03.11.2021 у справі № 918/1226/20 зазначив, що за удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації є два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Отже, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин. Тобто у такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Правова конструкція статті 235 Цивільного кодексу України передбачає, що сторона, звертаючись до суду із відповідним позовом, в якому заявляє вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; для приховання якого саме правочину вчинено спірний правочин; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.
Такі висновки застосування норм матеріального права викладено в постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 у справі № 346/2238/15, а також постановах Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №742/1913/15, від 21.08.2019 у справі № 303/292/17, від 30.03.2020 у справі № 524/3188/17, від 17.08.2021 у справі № 904/4885/20, від 11.04.2023 у справі № 916/508/22, від 04.03.2025 у справі № 916/4116/23.
Реальна передача каси, прийняття обов`язків щодо її схоронності та повернення, а також посилання самого апелянта у листах від 11.07.2025 і 08.08.2025 на договір зберігання у сукупності не підтверджують відсутності в обох сторін наміру створити будь-які передбачені цим договором наслідки. Відсутність наміру отримувати істотний прибуток саме від зберігання не є тотожною відсутності наміру вступити у відповідні цивільні відносини.
Щодо доводів ТОВ «НВП «ПК-Сервіс», наведених в обґрунтування зустрічного позову, про те, що фактичні відносини сторін відповідали договору позички, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 827 ЦК України передбачено, що за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.
У цій справі сторони письмово погодили умови щодо забезпечення схоронності обладнання, заборони користування ним, плати за зберігання, строку й порядку повернення та відповідальності за порушення відповідних обов`язків.
Символічний розмір плати, фактичне використання каси для тестування програмного забезпечення та спільна комерційна мета сторін свідчать про зв`язок передачі обладнання з їхньою господарською співпрацею. Водночас ці обставини у сукупності з іншими наведеними доказами не дають достатніх підстав для висновку, що обидві сторони погодили саме безоплатне користування як дійсний зміст своїх відносин, а договір зберігання уклали виключно для його приховання.
Колегія суддів також ураховує зміст листів ТОВ «НВП «ПК-Сервіс» № 01-1107/25 від 11.07.2025 та № 08.08/25-2 від 08.08.2025. У першому товариство пов`язувало повернення обладнання з підписанням акта наданих послуг і проведенням остаточного розрахунку за договором про доопрацювання програмного забезпечення, а в другому - з підписанням відповідного акта та відсутністю інших замовлень. При цьому в обох листах товариство посилалося на договір зберігання як на підставу перебування каси у його володінні.
Крім того, за статтею 235 Цивільного кодексу України встановлення удаваності зумовлює застосування правил щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Удаваність не є тотожною фіктивності й не означає автоматичної недійсності фактично вчиненого правочину. Правову кваліфікацію встановлених відносин суд здійснює самостійно, однак для цього мають бути доведені фактичні обставини, що характеризують прихований правочин. Сукупність наведених апелянтом доказів не дає достатніх підстав для висновку про приховання сторонами саме договору позички та недійсність спірного договору із заявлених підстав.
Розмір плати за зберігання, визначений пунктом 4.1 договору в сумі 1 грн за місяць, також не свідчить про недійсність правочину. Закон не встановлює мінімального розміру такої плати. Сторони могли враховувати ширші господарські інтереси, пов`язані зі співпрацею, однак це не усуває юридичної сили прийнятих ними зобов`язань.
Крім того, частина перша статті 946 Цивільного кодексу України відносить визначення плати за зберігання та строків її внесення до умов договору. У цій справі оплатність передбачено взаємопов`язаними пунктами 2.3.1, 3.1 та 4.1 договору, тоді як пункт 4.2 установлює порядок розрахунків на підставі рахунку-фактури зберігача.
Колегія суддів зазначає, що невеликий розмір погодженої плати може враховуватися під час з`ясування економічної мети співпраці, але не перетворює оплатне за своїм змістом зобов`язання на безоплатне лише через незначність винагороди.
Банківські виписки, на які посилається апелянт, можуть підтверджувати відсутність відповідних платежів, але не доводять відсутності волі на укладення договору. Пунктом 4.2 договору оплату пов`язано з виставленням зберігачем рахунку-фактури. Невиставлення рахунків та нездійснення платежів характеризують виконання грошового зобов`язання і не є самостійними підставами недійсності договору. При цьому, питання стягнення плати за зберігання не становить предмета цього спору.
Відсутність у ТОВ «НВП «ПК-Сервіс» зареєстрованого виду діяльності за кодом КВЕД 52.10 та його спеціалізація у сфері інформаційних технологій не позбавляють товариство цивільної правоздатності прийняти конкретну річ на зберігання. Стаття 936 Цивільного кодексу України не обмежує коло зберігачів виключно професійними суб`єктами складського господарства.
Отже, наведені доводи щодо фактичного використання обладнання, символічного розміру плати за його зберігання та спеціалізації апелянта, оцінені у сукупності з іншими доказами, не доводять, що на момент укладення договору волевиявлення сторін не відповідало їхній внутрішній волі або що договір було укладено для приховання іншого правочину. Відтак ці доводи не є достатньою підставою для задоволення зустрічного позову про визнання договору зберігання недійсним.
Доводи апелянта про невідповідність пунктів 2.1.6, 2.3.2, 3.6, 3.7 договору та пов`язаних із ними умов відповідальності вимогам статті 948 Цивільного кодексу України колегією суддів відхиляються з огляду на наступне.
Положеннями статті 948 Цивільного кодексу України передбачено обов`язок поклажодавя забрати річ після закінчення строку зберігання. Водночас цей припис підлягає застосуванню у взаємозв`язку зі статтями 936, 949 цього Кодексу, які передбачають обов`язок зберігача повернути поклажодавцеві передану на зберігання річ. Отже, виконання договору передбачає взаємні дії сторін: зберігач повинен повернути майно, а поклажодавець - прийняти його.
Умови спірного договору не усувають зазначеного обов`язку поклажодавця. Зокрема, пункт 2.3.2 прямо зобов`язує його після закінчення строку зберігання або припинення дії договору прийняти майно та підписати відповідний акт прийому-передачі.
Відповідно до пункту 2.1.6. договору зберігач зобов`язаний повернути майно поклажодавцю в тому самому стані, в якому воно було передане. Майно повертається по закінченні строку зберігання, вказаному у відповідному Акті прийому-передачі майна на зберігання або в разі дострокового повернення майна на вимогу поклажодавця (п. 3.2.1. договору) не пізніше 2-х (двох) днів з моменту отримання по електронній пошті з адреси поклажодавця Pavel.Tereshchenko@systemgroup.com.uа на адресу зберігача г.luchkov@pc-service.ua відповідної вимоги від поклажодавця, якщо інший строк не встановлено додатковою угодою сторін. Вимога, направлена по електронній пошті вважається належною за умови направлення оригіналу не пізніше двох днів з моменту направлення вимоги по електронній пошті.
Згідно пункту 3.6 договору по закінченні строку зберігання або у разі припинення дії цього договору майно повертається поклажодавцеві.
Відповідно до пункту 3.7 договору місце повернення майна зі зберігання: 03124, м. Київ, бул. Вацлава Гавела, буд. 4. Транспортування майна до місця повернення зі зберігання здійснюється за рахунок зберігача його власними силами чи з залученням перевізника.
Таким чином, сторони конкретизували порядок виконання взаємних обов`язків щодо повернення і прийняття майна, а не виключили передбачений статтею 948 Цивільного кодексу України обов`язок поклажодавця.
Принцип свободи договору відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст.532 ЦК України місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі.
У пункті 3.7 сторони погодили повернення майна за адресою поклажодавця в місті Києві та поклали організацію і витрати на транспортування на зберігача. При цьому пункт 2.3.2 передбачає обов`язок поклажодавця прийняти майно та підписати відповідний акт.
Системний зв`язок пунктів 3.4 та 3.7 договору свідчить про погоджений сторонами розподіл транспортних обов`язків: доставку до місця зберігання організовує та оплачує поклажодавець, а доставку до місця повернення - зберігач. Пункт 3.6 визначає підставу повернення - закінчення строку зберігання або припинення договору; пункти 3.7.1 і 3.7.2 регламентують оформлення повернення залежно від способу перевезення. Таким чином, поклажодавець зобов`язаний прийняти майно відповідно до пункту 2.3.2, а зберігач - забезпечити його доставку в погоджене місце. Саме така сукупність взаємних дій становить належне виконання за статтями 526, 532, 948, 949 Цивільного кодексу України.
Таким чином, установлення місця повернення речі та покладення витрат на її доставку на зберігача конкретизують спосіб виконання взаємних обов`язків сторін. Стаття 948 Цивільного кодексу України не встановлює виключного способу виконання обов`язку поклажодавця шляхом особистого прибуття до місця зберігання і не забороняє погодити доставку речі зберігачем. Тому зазначені умови не суперечать цій нормі, а доводи про недійсність договору з цієї підстави є необґрунтованими.
Посилання апелянта на частину третю статті 946 та частину третю статті 950 Цивільного кодексу України не спростовують наведеного висновку. Перша з цих норм регулює обов`язок поклажодавця оплатити фактичне зберігання речі після закінчення строку договору, а друга - підстави відповідальності зберігача за її втрату, нестачу або пошкодження після закінчення строку зберігання. Натомість у цій справі заявлено вимогу про стягнення передбаченого договором штрафу за порушення строку повернення обладнання. Наведені приписи не виключають погодження сторонами такого обов`язку та відповідальності за його невиконання.
Відповідно до статей 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України зобов`язання виконується належним чином та в установлений строк. За пунктом 3.2 договору і пунктом 3 акта від 05.10.2023 тривалість зберігання становить 60 днів з моменту підписання акта. Пункт 2.1.6 передбачає дві підстави повернення майна: закінчення погодженого строку та дострокову вимогу поклажодавця. Тому виникнення обов`язку повернути річ після закінчення строку не залежить від направлення вимоги про її дострокове повернення.
Частина перша статті 938 Цивільного кодексу України пов`язує обов`язок зберігати річ зі строком, установленим договором. У спірних правовідносинах такий строк визначений пунктом 3.2 договору та пунктом 3 акта, тому правила про зберігання до пред`явлення вимоги за відсутності погодженого строку не можуть підміняти прямо встановлений сторонами 60-денний період. При цьому пункт 2.1.6 слід читати разом із пунктами 3.2.1 і 3.6: повернення після закінчення строку та дострокове повернення за вимогою є різними підставами виконання одного обов`язку. Установлений порядок направлення вимоги про дострокове повернення не дає підстав вважати, що після закінчення погодженого строку обов`язок повернути майно взагалі не виник до одержання нової вимоги.
Строк зберігання конкретного майна необхідно відрізняти від строку дії договору. Пунктом 3.2 договору та пунктом 3 акта від 05.10.2023 погоджено 60-денний строк зберігання каси. Натомість пункт 1.2 визначає строк дії договору до 31.12.2024, але в будь-якому випадку - до повного виконання сторонами зобов`язань. Зазначене застереження зберігає обов`язковість невиконаних зобов`язань, проте не змінює погодженого строку їх виконання.
Відповідно до частини четвертої статті 631 Цивільного кодексу України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення, яке мало місце під час його дії. Отже, положення пункту 1.2 договору не скасовують обов`язку повернути обладнання після закінчення визначеного актом строку зберігання та відповідальності за його порушення.
Продовження співпраці з доопрацювання програмного забезпечення не означає автоматичної зміни строку зберігання. Для такого висновку необхідно встановити погоджену волю обох сторін щодо перенесення строку повернення. Саме лише твердження апелянта у листах про «одночасну дію» договорів не підтверджує прийняття поклажодавцем такої умови та не замінює домовленості про зміну зобов`язання.
За статтею 651 Цивільного кодексу України зміна договору за загальним правилом допускається за згодою сторін, а стаття 654 визначає форму такої зміни, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає зі звичаїв ділового обороту. Тому довід про продовження строку потребує встановлення конкретної домовленості та її змісту: який саме строк змінено, до якого моменту й за яких умов. Посилання на продовження технічної співпраці без встановлення цих обставин не є достатнім. Водночас оцінці підлягає весь зміст листування та погоджених дій сторін; відсутність документа з назвою «додаткова угода» сама по собі не замінює дослідження доказів їхнього волевиявлення.
Крім того, вимогою № 06/08-1 від 06.08.2025 ТОВ «Система Трейд» прямо заявило про необхідність повернення обладнання. Лист апелянта № 08.08/25-2 від 08.08.2025 підтверджує ознайомлення з цією вимогою, а дані поштового відстеження - вручення її поштового відправлення 11.08.2025. У відповіді повернення каси поставлено в залежність від підписання акта виконаних робіт за іншим договором. Таким чином, спір стосувався не невідомості апелянтові волі власника одержати річ, а правомірності висунутої апелянтом умови її повернення.
Стаття 953 Цивільного кодексу України передбачає повернення речі на першу вимогу поклажодавця навіть до закінчення строку зберігання. Ця норма у взаємозв`язку з умовами договору підтверджує право власника вимагати повернення каси.
Посилання ТОВ «НВП «ПК-Сервіс» у листах № 01-1107/25 від 11.07.2025 та № 08.08/25-2 від 08.08.2025 на необхідність завершення виконання договору про доопрацювання програмного забезпечення не підтверджують погодження сторонами зміни строку повернення обладнання. Договір зберігання та акт прийому-передачі встановлюють самостійний строк зберігання каси й не пов`язують її повернення з підписанням актів наданих послуг або проведенням остаточних розрахунків за іншим договором. Тому саме лише наведене у листах розуміння апелянтом взаємозв`язку цих договорів не доводить продовження погодженого сторонами строку зберігання.
Довід апелянта про те, що поклажодавець тривалий час не вимагав повернення каси, оцінюється з урахуванням її використання у спільному проєкті сторін. Така поведінка характеризує подальше виконання домовленостей, однак сама по собі не доводить відсутності в обох сторін наміру створити передбачені договором правові наслідки на момент його укладення. Вона також не підтверджує конкретної домовленості про зміну строку повернення обладнання. Водночас характер співпраці та поведінка сторін ураховуються під час оцінки співмірності штрафу.
Матеріалами справи підтверджується, що 23.01.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ПК-Сервіс» повернуло Товариству з обмеженою відповідальністю «Система Трейд» обладнання: Каса самообслуговування NCR SelfServ Checout R6LN Plus без Note Recycling, XR7+ на 1 корзину у кількості 1 (одна) штука шляхом залучення перевізника Нова Пошта, що підтверджується копією експрес-накладної №59001558674984, квитанції про відправку КСО, роздруківка інформації про доставку КСО з офіційного сайту НОВА ПОШТА.
Оскільки обладнання повернуто після відкриття провадження у справі, суд першої інстанції правомірно закрив провадження в частині вимоги про його повернення на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю предмета спору. Водночас повернення майна не усуває наслідків допущеного прострочення та не припиняє спору щодо стягнення штрафу.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 ЦК України).
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.
Доводи апелянта щодо відсутності підстав для стягнення штрафу колегією суддів відхиляються з огляду на наведені вище висновки щодо недоведеності підстав недійсності договору. Передбачений статтею 948 Цивільного кодексу України обов`язок поклажодавця забрати річ не виключає погодженого сторонами обов`язку зберігача повернути її у визначений строк та відповідальності за його порушення.
Пункти 2.1.6, 3.2 та 3.6 договору визначають обов`язок і строк повернення майна, а пункт 6.3 та підпункт 6.3.4 передбачають за прострочення на 60 днів і більше штраф у розмірі 100 відсотків його вартості. Обладнання, прийняте за актом від 05.10.2023 на 60 днів, фактично повернуто 23.01.2026. За відсутності доведеної зміни погодженого строку тривалість прострочення є достатньою для застосування зазначеної санкції.
Вимога ТОВ «Система Трейд» №06/08-1 від 06.08.2025 стосувалася виконання вже існуючого обов`язку та не встановлювала нового строку зберігання.
Позивач заявив до стягнення штраф у розмірі 336 232,80 грн, що за його розрахунком становить 100 відсотків вартості обладнання з урахуванням ПДВ станом на 14.10.2025, виходячи з вартості 6 700 доларів США без ПДВ. Саме цю суму суд першої інстанції прийняв за основу та, зменшивши її на 50 відсотків, визначив до стягнення 168 116,40 грн.
Перевіряючи застосування судом першої інстанції частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, колегія суддів ураховує повернення обладнання, його працездатність на дату експертного огляду та використання в межах співпраці сторін із доопрацювання програмного забезпечення. Водночас прострочення було тривалим, а повернення відбулося після відкриття провадження. Сукупність цих обставин дає підстави погодитися зі зменшенням штрафу на 50 відсотків - до 168 116,40 грн, що враховує як виконання основного обов`язку, так і тривалість його порушення.
Доводи апелянта про неповне дослідження фактичного змісту відносин перевірено з урахуванням листування сторін, документів щодо передачі каси ТОВ «Омега», експертного висновку та доказів повернення обладнання. Ці докази підтверджують використання каси для тестування й доопрацювання програмного забезпечення, однак не доводять недійсності договору зберігання або погодження іншого строку повернення майна.
Колегія суддів ураховує, що апелянт не визнавав виключно демонстраційної мети передачі каси та заперечував оплату її зворотного перевезення власним коштом. Висновки за результатами апеляційного перегляду не ґрунтуються на визнанні ним цих обставин. Фактичне використання обладнання для технічних робіт та розподіл транспортних витрат самі по собі не спростовують погодженого обов`язку повернення каси і факту її одержання поклажодавцем 23.01.2026.
Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо вирішення первісного та зустрічного позовів і не дають підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення
Положеннями статті 16 ГПК України передбачено право учасників справи на правничу допомогу.
Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України встановлено, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову/апеляційної скарги, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до частин 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною першою статті 124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.
Згідно із статтею 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Заяву про ухвалення додаткового рішення подано 27.03.2026, тобто протягом п`яти днів після ухвалення рішення від 24.03.2026.
Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.
Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера (частини 1, 2 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі за текстом - Закон №5076-VI).
На підтвердження витрат подано договір про надання правничої допомоги № 01/09 від 01.09.2025, додаток № 1, додаткову угоду від 26.11.2025, рахунки, платіжні інструкції, банківські підтвердження, акт приймання-передачі послуг від 26.03.2026 та звіт про надану допомогу.
Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: «Гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону №5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону №5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу».
Первісно сторони погодили фіксовану частину гонорару в розмірі 20 000 грн та винагороду в розмірі 10 відсотків від грошової вартості задоволених вимог. Додатковою угодою від 26.11.2025 у зв`язку з пред`явленням зустрічного позову та необхідністю додаткового захисту збільшено фіксовану частину на 20 000 грн. Отже, загальна винагорода складалася з 40 000 грн фіксованої оплати та 16 811,64 грн, обчислених залежно від результату розгляду грошової вимоги.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
ЄСПЛ вказав, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (рішення у справі «Гімайдуліна і інші проти України» та у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015).
У рішенні від 18.02.2022 у справі «Чоліч проти Хорватії» ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.
Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).
В цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Вказаний правовий висновок викладено у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19.
Отже, суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. Аналогічний правовий висновок викладено в додатковій постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №925/1545/20.
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка стверджує про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування щодо невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Сплату 40 000 грн підтверджують платіжні інструкції № 11169657 та № 11169658 від 14.01.2026, а сплату 16 811,64 грн - платіжна інструкція № 40327107 від 25.03.2026. Зазначені платежі узгоджуються з рахунками, актом наданих послуг та банківськими підтвердженнями. Тому витрати підтверджені не лише звітом адвоката, а сукупністю взаємопов`язаних документів.
Звіт містить перелік робіт, зокрема підготовку первісного позову і додатків, аналіз зустрічного позову, підготовку відзиву на нього, аналіз відповіді на відзив, складання заперечень, опрацювання додаткових пояснень, подання доказів та участь у судових засіданнях. Ці дії безпосередньо пов`язані з розглядом первісного й зустрічного позовів.
Разом із тим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 звернула увагу, що положення статті 126 ГПК України не визначають конкретного обов`язкового складу відомостей, які повинні міститися у детальному описі робіт. Такий опис повинен бути деталізований тією мірою, яка забезпечує його функціональне призначення дає суду та іншій стороні можливість установити обсяг наданої правничої допомоги та оцінити заявлений розмір витрат. Якщо договором визначений фіксований розмір гонорару, саме лише незазначення витрат часу щодо кожної окремої дії не може автоматично бути підставою для відмови у відшкодуванні таких витрат.
Отже, обов`язок подати детальний опис робіт не означає, що при фіксованому гонорарі сторони зобов`язані штучно встановити окрему ціну для кожного процесуального документа або кожної години роботи, якщо такого способу визначення винагороди вони не погоджували. Вирішальним є те, чи дозволяють надані документи встановити зміст допомоги, її зв`язок зі справою та обґрунтованість загального розміру витрат.
Довід апелянта, що звіт не містить окремої послуги на суму 16 811,64 грн, ґрунтується на змішуванні складу виконаних робіт зі способом обчислення винагороди. «Гонорар успіху» є умовою визначення оплати за надану правничу допомогу залежно від результату справи, а не обов`язково окремою юридичною дією, яка має бути вчинена після ухвалення рішення. Тому виникнення обов`язку його сплати після рішення не доводить недостовірності звіту про допомогу, надану до цього рішення.
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №912/1025/20).
Суд першої інстанції, оцінивши предмет і підстави позову, складність справи, обсяг та характер доказів, а також обґрунтованість і пропорційність заявлених витрат, визначив загальний розмір їх відшкодування в сумі 40 000 грн замість заявлених 56 811,64 грн. Отже, присуджена сума є результатом оцінки сукупних витрат на правничу допомогу, а не окремим висновком про виключення з їх складу винагороди, обчисленої залежно від результату розгляду справи.
Колегія суддів погоджується з визначеним розміром компенсації з огляду на зміст та обсяг наданої допомоги. Представництво охоплювало підтримання первісного позову про повернення обладнання та стягнення штрафу, а також захист від зустрічного позову про недійсність договору. Це потребувало аналізу договірних відносин сторін, листування та документів щодо передачі й повернення обладнання, підготовки заяв по суті справи, додаткових процесуальних документів та участі в судових засіданнях. Наведені у звіті роботи пов`язані з предметом спору, а їх виконання оцінюється у сукупності з актом приймання-передачі послуг та іншими матеріалами справи.
Доводи апелянта щодо відсутності окремої вартості кожної послуги не спростовують цих обставин, оскільки погоджений сторонами спосіб визначення гонорару не передбачає оплати кожної процесуальної дії окремо. Водночас фіксована форма оплати не звільняє суд від перевірки необхідності та розумності витрат. Таку перевірку суд першої інстанції здійснив, відшкодувавши лише частину заявленої суми. Самі лише зауваження до форми звіту за наявності договору, додаткової угоди, акта та документів про оплату не доводять відсутності правничої допомоги або надмірності визначеної компенсації.
Посилання на порушення статті 86 ГПК України колегією суддів також відхиляється, оскільки висновок про відшкодування витрат ґрунтується на оцінці взаємопов`язаних документів, які підтверджують умови оплати, зміст наданої допомоги та понесені витрати. Незгода апелянта зі способом відображення винагороди у звіті сама по собі не свідчить про недостовірність цього документа та не спростовує сукупності інших доказів.
ТОВ «НВП «ПК-Сервіс» не подало заперечень на заяву про розподіл судових витрат у встановлений судом першої інстанції строк. Ця обставина не звільняла суд від перевірки обґрунтованості заявлених витрат і не позбавляє апелянта права оскаржити додаткове рішення. Проте наведені доводи щодо змісту звіту та відсутності окремої ціни кожної послуги не спростовують висновку про можливість компенсації витрат у визначеному судом розмірі.
Таким чином, підстав для скасування додаткового рішення та повної відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів не вбачає.
У справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р.).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р.» Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на наведене, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.03.2026 та додаткове рішення від 09.04.2026 у справі № 904/6007/25 ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційних скарг не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування чи зміни оскаржуваних рішень. У зв`язку з цим апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
Вирішення питання щодо розподілу судових витрат
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення покладається на скаржника.
Керуючись ст. ст.129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ПК-Сервіс» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.03.2026 та на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2026 у справі № 904/6007/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.03.2026 та додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2026 у справі № 904/6007/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складений 27.10.2026.
Головуючий суддя А.О. Кошля
Суддя Т.Ю. Демчина
Суддя Т.В. Стефанів
Оригінал: reyestr.court.gov.ua