Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №904/3430/25 — Центральний апеляційний господарський суд

Суд: Центральний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: енергоносіїв

Дата: 25 жовтня 2026 р.

Справа: №904/3430/25

Суддя: Демчина Тетяна Юріївна

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.10.2026 м.Дніпро Справа № 904/3430/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Демчини Т.Ю. (суддя-доповідач),

суддів: Кучеренко О.І., Стефанів Т.В.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Міщенка Владислава Анатолійовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2026 (головуючий в першій інстанції Панна С.П.)

у справі за позовом Акціонерного товариства «КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ»

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Міщенка Владислава Анатолійовича

про стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

1. Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

У червні 2025 року Акціонерне товариство «КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ» (надалі – АТ «Криворізька ТЕЦ») звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Міщенка Владислава Анатолійовича (надалі ФОП Міщенко В.А.) про стягнення заборгованості за теплову енергію на підставі Типового індивідуального договору № 1919/жб від 01.11.2021, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, у розмірі 3170,67 грн, плати за абонентське обслуговування в розмірі 37,56 грн, 3 % річних у розмірі 299,25 грн, інфляційних втрат в розмірі 1352,475 грн та пені у розмірі 364,41 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на неналежне виконання відповідачем умов типового індивідуального договору № 1919/жб від 01.11.2021 в частині повної та своєчасної оплати за надані послуги за період з листопада 2021 року по березень 2025 року. Зменшуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на нежитлове приміщення, до якого постачалась теплова енергія, з 20.07.2022 на підставі договору дарування перейшло до Міщенко Божени Владиславівни, у зв`язку з чим до Міщенка В.А. залишено вимоги лише про стягнення заборгованості та відповідних нарахувань за період, коли він був власником нежитлового приміщення, тобто з 01.12.2021 по 20.07.2022.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2026 позов задоволено; стягнуто з ФОП Міщенка В.А. на користь АТ «Криворізька ТЕЦ» на підставі Типового індивідуального договору № 1919/жб від 01.11.2021 суму боргу за поставлену теплову енергію у розмірі 3170,67 грн, плату за абонентське обслуговування у розмірі 37,56 грн; 3% річних у розмірі 299,25 грн, компенсацію за інфляційні втрати у розмірі 1352,47 грн, пеню в розмірі 364,41 грн. Цим же рішенням розподілені судові витрати та стягнуто з відповідача на користь позивача 3028,00 грн судового збору.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд виходив з того, що між АТ «Криворізька ТЕЦ» та ФОП Міщенком В.А. з 01.11.2021 укладено індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання, позивач як виконавець послуг розмістив його текст на своєму офіційному сайті, а відповідач, будучи власником нежитлового приміщення за адресою: м.Кривий Ріг, вул.Спасівська, буд.10, прим.70, у період з 01.12.2021 по 20.07.2022 не вчинив дій, які б свідчили про відмову від договору, та фактично споживав теплову енергію. Суд встановив, що позивач належним чином виконував свої зобов`язання за договором, постачаючи відповідачу теплову енергію та надаючи послуги з абонентського обслуговування. Водночас, відповідач не здійснив повної та своєчасної оплати наданих послуг, внаслідок чого за період з 01.12.2021 по 20.07.2022 утворилася заборгованість за поставлену теплову енергію у розмірі 3170,67 грн та по сплаті плати за абонентське обслуговування у розмірі 37,56 грн. Суд, перевіривши надані позивачем розрахунки, дійшов висновку, що нарахування пені в розмірі 364,41 грн за період прострочення з 04.04.2022 по 18.06.2025, 3 % річних у розмірі 299,25 грн та інфляційних втрат у розмірі 1352,47 грн за період з 01.04.2022 по 18.06.2025 здійснено арифметично правильно та стягнув вказані нарахування. Суд також зазначив, що відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву, не надав суду доказів відсутності боргу чи контррозрахунку стягуваної суми, доводи позивача не спростував, а тому, враховуючи принципи змагальності та обов`язок кожної сторони довести обставини, на які вона посилається, дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погодившись із зазначеним рішенням, відповідач у справі – Міщенко В.А. звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій заявлено вимогу скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2026 у справі № 904/3430/25 та закрити провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України.

Апелянт вважає, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2026 у справі № 904/3430/25 є незаконним і підлягає скасуванню, оскільки порушено правила юрисдикції. Вказує, що спір виник з приводу стягнення заборгованості з фізичної особи, яка не здійснювала підприємницьку діяльність за адресою розташування нежитлового приміщення, а лише здавала його в оренду, а тому ці правовідносини не мають господарського характеру, і справа мала розглядатися в порядку цивільного судочинства. Крім того, апелянт зазначає, що на момент ухвалення оскаржуваного рішення в Саксаганському районному суді м.Кривого Рогу вже розглядалася справа № 214/1499/25 з тим самим предметом і з тих самих підстав, і на даний час вона перебуває на стадії апеляційного перегляду, що виключає повторний розгляд справи у господарському суді та може призвести до подвійного стягнення заборгованості.

3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу, відповіді на відзив на апеляційну скаргу, а також додаткових пояснень по даній справі

Позивач у відзиві на позов повідомляє, що вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, оскільки спір за своїм суб`єктним складом і характером правовідносин належить до юрисдикції господарського суду: відповідач має статус фізичної особи-підприємця, а нежитлове приміщення, щодо якого надаються комунальні послуги, використовується для господарської діяльності, а не для особистих побутових потреб. Вказує, що чинне законодавство не виділяє фізичну особу-підприємця як окремого суб`єкта права власності, проте споживачем послуг у цих правовідносинах виступає саме суб`єкт господарювання, тому посилання на необхідність розгляду такого спору судом цивільної юрисдикції є помилковим. Вважає посилання апелянта на справу № 214/1499/25 недоречним, адже вона має інший предмет позову, і рішення у ній не набрало законної сили та також оскаржується. На переконання позивача, відповідачем не наведено переконливих доводів в обґрунтування порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, та не доведено, що спірне приміщення не використовується для здійснення господарської діяльності.

У відповіді на відзив апелянт не погоджується з доводами позивача та вважає їх необґрунтованими, заперечує проти тверджень позивача про інший предмет позову у справі № 214/1499/25, оскільки в обох позовах позивач АТ «Криворізька ТЕЦ» посилається на один і той самий договір № 1919 від 02.11.2020 як на підставу позову, та заявляє до стягнення ту саме заборгованість за постачання теплової енергії до нежитлового приміщення № 70 по вул.Спаській (Спасівській), 10 у м.Кривий Ріг за період з 01.12.2021 по 20.07.2022, що, на переконання апелянта, створює ризик подвійного стягнення та порушує його права. Апелянт визнає, що він є фізичною особою-підприємцем, проте наполягає, що господарської діяльності, пов`язаної з цим нежитловим приміщенням, не здійснював, оскільки приміщення використовувалося іншим підприємцем як бюро ритуальних послуг. Вказує, що договір оренди продовжено ним як фізичною особою, у детальному розрахунку заборгованості позивача Міщенко В.А. значиться як фізична особа. Зазначає, що наразі приміщення пустує, а серед видів діяльності ФОП відсутні ритуальні послуги та здавання в оренду нежитлових приміщень.

У додаткових поясненнях позивач зазначає, що вважає твердження відповідача про подвійне стягнення заборгованості безпідставними, оскільки між сторонами існували різні договірні відносини: за договором купівлі-продажу теплової енергії № 1919 від 02.11.2020 щодо приміщення за адресою АДРЕСА_1 , за яким рішенням Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу від 14.04.2026 у справі № 214/1499/25 стосувалась заборгованість за період з листопада 2019 року по листопад 2020 року, та за новим типовим індивідуальним договором № 1919/жб від 01.11.2021, укладеним відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019 (у редакції постанови № 1022 від 08.09.2021), в межах якого розглядалася господарська справа № 904/3430/25 щодо періоду з листопада 2021 року по березень 2025 року. Вказує, що це два різні договори з різними предметами та періодами заборгованості, що виключає подвійне стягнення. Щодо заперечення відповідача про нездійснення ним господарської діяльності у спірному приміщенні, позивач зазначає, що відповідач має статус фізичної особи-підприємця, не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що він не здійснював підприємницьку діяльність або здавав приміщення в оренду іншому підприємцю. Стверджує, що позивач не може бути обізнаний, яким саме чином відповідач користується своєю власністю, кому здає її в оренду та за якою адресою здійснює власну господарську діяльність. Зазначає, що оскільки спірний період стосується періоду здійснення відповідачем господарської діяльності, справа має розглядатися в порядку господарського судочинства.

4. Процедура апеляційного провадження

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.07.2026 для розгляду даної апеляційної скарги визначено колегію суддів Центрального апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Демчини Т.Ю. (доповідач), суддів Кучеренко О.І., Стефанів Т.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2026 у даній справі; призначено розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження, а також витребувано матеріали вказаної справи з Господарського суду Дніпропетровської області.

22.07.2026 матеріали справи № 904/3430/25 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

23.07.2026 від АТ «Криворізька ТЕЦ» надійшов відзив на апеляційну скаргу.

28.07.2026 від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу.

31.07.2026 від АТ «Криворізька ТЕЦ» надійшли додаткові пояснення по справі.

5. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини

АТ «Криворізька ТЕЦ» є теплопостачальною організацією у розумінні Закону України «Про теплопостачання» як суб`єкт господарської діяльності, який має у користуванні теплогенеруюче обладнання та постачає споживачам теплову енергію.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Криворізької міської ради № 343 від 12.10.2011 «Про надання згоди на передачу окремих об`єктів теплопостачання від Комунального підприємства «Криворіжтепломережа» до Державного підприємства «Криворізька теплоцентраль», правонаступником якого є АТ «Криворізька ТЕЦ», передано об`єкти теплопостачання у Довгинцівському, Жовтневому, Інгулецькому та Саксаганському районах міста. Таким чином, з 01.10.2011 виконавцем послуги з теплопостачання та гарячого водопостачання для будинку АДРЕСА_2 є АТ «Криворізька теплоцентраль».

Відповідно до витягу № 110335156 від 11.01.2018 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 з 11.01.2018 був власником нежитлового приміщення, вбудованого в перший поверх п`ятиповерхового житлового будинку, загальною площею 31 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

За поясненнями позивача, зазначеними у заяві про зменшення розміру позовних вимог, на підставі договору дарування з 20.07.2022 новим власником вказаного нежитлового приміщення є ОСОБА_2 .

АТ «Криворізька теплоцентраль» як виконавцем послуг 01.10.2021 на своєму офіційному сайті було розміщено Типовий індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії, відповідно до п.1 якого цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води індивідуальному споживачу. Цей договір укладається сторонами з урахуванням ст.ст.633, 634, 641, 642 ЦК України.

Згідно з п.2 договору, даний договір є публічним договором приєднання, який набирає чинності через 30 днів з моменту розміщення на офіційному веб-сайті виконавця.

Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток), сплата рахунку за надані послуги, факт отримання послуг (п.4 договору).

01.11.2021 між АТ «Криворізька теплоцентраль» (виконавець) та ФОП Міщенко В.А. (споживач) укладено Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії (позивачем присвоєно договору про надання послуги з постачання теплової енергії реквізити: № 1919/жб від 01.11.2021), відповідно до п.5 якого виконавець зобов`язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, визначеними цим договором.

Пунктом 11 договору передбачено, що обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 № 315. У разі коли будинок на дату укладання цього договору не обладнаний вузлом (вузлами) комерційного обліку теплової енергії, до встановлення такого вузла (вузлів) обліку обсягів споживання послуги у будинку визначається відповідно до Методики розподілу (п.12 договору).

Згідно з п.30 договору, споживач вносить однією сумою плату виконавцю, яка складається з: плати за послугу, визначеної відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830 (з наступними змінами) та Методики розподілу, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом та обсягу її споживання; плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України, інформація про яку розміщується на веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця.

Розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць. Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. У разі застосування доставкових тарифів умовно-постійна частина тарифу нараховується щомісяця. Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку за платою за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно (п.32 договору).

Відповідно до п.34 договору, споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.

Споживач зобов`язаний оплачувати надану послугу за ціною/тарифом, встановленими відповідно до законодавства, а також вносити плату за абонентське обслуговування у строки, встановлені цим договором (підп.3 п.41 договору).

Відповідно до п.45 договору, у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, що настає за останнім днем граничного строку внесення плати за послуги.

Згідно з п.47 договору, оформлення претензій споживача щодо ненадання послуги, надання її не в повному обсязі або надання послуги неналежної якості здійснюється в порядку, визначеному статтею 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Цей договір набирає чинності з моменту акцептування його споживачем, але не раніше ніж через 30 днів з моменту опублікування і діє протягом одного року з дати набрання чинності (п.51 договору). Якщо за один місяць до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк (п.52 договору).

На підтвердження виконання своїх зобов`язань по договору щодо постачання теплової енергії позивачем за період з 01.11.2021 по 20.07.2022 надано акти передачі-прийняття теплової енергії (надання послуг) на загальну суму 3170,67 грн та акти надання послуг з абонентського обслуговування на суму 37,56 грн, а також рішення Виконкому Криворізької міської ради № 490 від 22.09.2021, № 158 від 23.03.2022 про початок та закінчення опалювальних періодів 2021-2022 років.

Позивачем зазначені акти передачі-прийняття теплової енергії (надання послуг), надання послуг з абонентського обслуговування та рахунки-фактури направлялись на адресу ФОП Міщенко В.А.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про теплопостачання», теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігрів питної води, інших господарських та технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі -продажу.

Вказаним Законом також передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію (ч.ч.4, 6 ст.19 Закону України «Про теплопостачання»).

Відповідно до ч.5 ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб- сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

Згідно з приписами ст.ст.525, 526 ЦК України, цивільні та господарські зобов`язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 ЦК України).

Відповідно до вимог ст.610 ЦК України, невиконання зобов`язання або його виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, є порушенням зобов`язання.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки (ст.611 ЦК України).

Відповідно до положень ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов`язань на вимогу кредитора, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Предметом апеляційного оскарження є висновки суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за поставлену теплову енергію в період з 01.11.2021 по 20.07.2022, а також абонентську плату, пеню та компенсаційні нарахування.

Апелянт вважає, що судом першої інстанції порушено правила юрисдикції. Вказує, що спір виник щодо стягнення заборгованості з фізичної особи, яка не здійснювала підприємницьку діяльність за адресою приміщення, а лише здавала його в оренду, а тому ці правовідносини не мають господарського характеру і справа мала розглядатися в порядку цивільного судочинства. Крім того зазначає, що на момент ухвалення оскаржуваного рішення в Саксаганському районному суді м.Кривого Рогу вже розглядалася справа № 214/1499/25 з тим самим предметом і з тих самих підстав, яка перебуває на стадії апеляційного перегляду, що виключає повторний розгляд справи в господарському суді та може призвести до подвійного стягнення заборгованості.

Позивач вважає, що спір за своїм суб`єктним складом і характером правовідносин належить до юрисдикції господарського суду, оскільки відповідач має статус фізичної особи-підприємця, а нежитлове приміщення, щодо якого надаються комунальні послуги, використовується для господарської діяльності, а не для особистих побутових потреб. Вважає посилання апелянта на справу № 214/1499/25 недоречним, адже вона має інший предмет позову, і рішення у ній не набрало законної сили та також оскаржується.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів встановила наступне.

Колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги зводяться до двох основних аргументів: порушення правил юрисдикції господарського суду через недоведеність здійснення відповідачем господарської діяльності у спірному приміщенні; наявність аналогічного спору в суді загальної юрисдикції, що, на думку апелянта, виключає можливість розгляду цієї справи в господарському суді.

Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції правил предметної та суб`єктної юрисдикції господарського суду, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених ч.2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд, критеріями розмежування справ цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити з суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 911/1834/18 та від 11.01.2022 у справі №904/1448/20.

Отже, юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до ч.1 ст.24 ЦК України, людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. Статтями 25, 26 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки.

Водночас, відповідно до ст.50 ЦК України, право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки — суб`єкта господарювання.

Разом з цим, наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 2-7615/10, від 05.06.2018 у справі № 522/7909/16-ц та від 13.06.2018 у справі № 548/981/15-ц.

Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору за участю фізичної особи - підприємця залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 916/1261/18.

Колегія суддів звертає увагу, що ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами (п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів (п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). Індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (п.5 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Таким чином, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов`язку оплачувати надані йому послуги.

Колегія суддів зазначає, що юрисдикція таких спорів визначається залежно від суб`єктного складу правовідносин, тобто якщо споживачем послуг є фізична особа, такі спори повинні розглядатися за правилами цивільного судочинства, а якщо споживачем послуг є юридична особа чи фізична особа - підприємець, то за суб`єктним складом такі спори мають розглядатися в порядку господарського судочинства. Аналогічні висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 757/45133/15-ц та від 20.09.2018 у справі № 751/3840/15-ц.

При цьому колегія суддів звертає особливу увагу на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 922/4239/16. У тій справі позовні вимоги стосувалися невиконання відповідачем обов`язку зі сплати вартості спожитої теплової енергії у приміщенні, що перебуває у його власності та у якому він здійснював підприємницьку діяльність як ФОП. Велика Палата Верховного Суду оцінила надані докази у підтвердження переведення приміщення з житлового у нежитлове, надання компетентними органами у встановленому порядку дозволу на її реконструкцію під перукарню з улаштуванням окремого входу, використання вказаного приміщення згідно з цільовим призначенням. Суд виснував, що оскільки предметом спору у справі є стягнення з ФОП вартості спожитої теплової енергії у приміщенні, в якому вона надає перукарські послуги, між сторонами існують правовідносини, що притаманні господарській діяльності. Велика Палата Верховного Суду визнала обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про вирішення цього спору у порядку господарського судочинства, оскільки наявні у справі докази свідчили про використання приміщення ФОП у своїй господарській діяльності.

Колегія суддів зазначає, що у справі, яка переглядається, встановлено, що відповідач Міщенко В.А. має статус ФОП, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Видами діяльності відповідача є, зокрема, 47.41 «Роздрібна торгівля комп`ютерами, периферійним устаткованням і програмним забезпеченням у спеціалізованих магазинах» (основний), 46.52 «Оптова торгівля електронним і телекомунікаційним устаткованням, деталями до нього», 46.51 «Оптова торгівля комп`ютерами, периферійним устаткованням і програмним забезпеченням», 95.21 «Ремонт електронної апаратури побутового призначення для приймання, записування, відтворювання звуку й зображення», 95.11 «Ремонт комп`ютерів і периферійного устатковання», 46.49 «Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення», 46.76 «Оптова торгівля іншими проміжними продуктами», 46.90 «Неспеціалізована оптова торгівля», 47.91 «Роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет», 46.43 «Оптова торгівля побутовими електротоварами й електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворювання звуку й зображення».

Чинне законодавство не виділяє такого суб`єкта права власності, як фізичну особу – підприємця, та не містить спеціальних норм щодо здійснення права власності ФОП, а лише встановлює, що ФОП відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Отже, суб`єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, крім майна, що не може перебувати у власності фізичної особи. При цьому правовий статус ФОП не впливає на правовий режим майна, що перебуває у власності фізичної особи.

Таким чином, власником нежитлового приміщення є відповідач як фізична особа, а споживачем комунальних послуг є відповідач як фізична особа - підприємець, враховуючи наявність у нього статусу суб`єкта підприємницької діяльності, а також статус приміщення, до якого надаються послуги теплопостачання – нежитлове, що може використовуватися відповідачем виключно для ведення господарської діяльності. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Колегія суддів критично оцінює доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не здійснював господарської діяльності у спірному приміщенні, а лише здавав його в оренду іншому підприємцю, що провадив діяльність з надання ритуальних послуг. Чинне законодавство не забороняє фізичній особі - підприємцю здійснювати господарську діяльність шляхом надання власного нерухомого майна в оренду іншим суб`єктам господарювання. Передача приміщення в оренду іншій особі для використання у господарській діяльності сама по собі є формою використання майна у господарській діяльності.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження його твердження про передачу приміщення в оренду іншій особі, як і не надано доказів того, що це приміщення не використовувалося для господарської діяльності у спірний період, у той час як саме на відповідача, відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, покладено обов`язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Відповідач не надав суду першої інстанції відзив на позовну заяву, не скористався своїм правом на подання доказів та не спростував доводів позивача. В суді апеляційної інстанції відповідач також не надав будь-яких доказів на підтвердження своїх доводів, обмежившись лише власними твердженнями.

Щодо доводів апелянта про наявність аналогічного спору в суді загальної юрисдикції та необхідність запобігання подвійному стягненню заборгованості, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо, зокрема, є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про затвердження мирової угоди між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є рішення третейського суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, для закриття провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України необхідна одночасна наявність трьох елементів: тотожність сторін, тотожність предмета спору та тотожність підстав позову. При цьому обов`язковою умовою є набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Колегія суддів встановила, що у справі № 214/1499/25, яка розглядалася Саксаганським районним судом міста Кривого Рогу, предметом позову було стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу теплової енергії № 1919 від 02.11.2020 за період з листопада 2019 року по листопад 2020 року. Натомість у справі, яка переглядається, предметом позову є стягнення заборгованості за типовим індивідуальним договором № 1919/жб від 01.11.2021 за період з листопада 2021 року по березень 2025 року.

Таким чином, предмети позовів у цих справах є різними, оскільки стосуються різних договорів та різних періодів заборгованості. Підстави позовів також є різними, оскільки ґрунтуються на правовідносинах, що виникли з різних договорів. За таких обставин підстави для закриття провадження у справі, передбачені п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, відсутні.

Крім того, колегія суддів враховує, що рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу від 14.04.2026 у справі № 214/1499/25 не набрало законної сили та оскаржується в апеляційному порядку, що не заперечується і самим відповідачем у відповіді на відзив на апеляційну скаргу.

Відповідачем в апеляційній скарзі не наведено жодних переконливих доводів порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не доведено, що він, маючи статус ФОП, у даному нежитловому приміщенні, призначеному для здійснення господарської діяльності, таку діяльність не здійснює, та не надано належних і допустимих доказів на підтвердження своїх доводів.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, надав належну правову оцінку наявним у справі доказам та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а підстави для його скасування відсутні.

7. Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги

За змістом ст.236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно зі ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, надав належну правову оцінку доводам сторін та поданим доказам, правильно визначив зміст правовідносин сторін та застосував норми матеріального і процесуального права, ухваливши законне й обґрунтоване рішення.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не дають підстав для закриття провадження у справі. Вимога апелянта про закриття провадження на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України є безпідставною, оскільки спір за суб`єктним складом та характером правовідносин належить до юрисдикції господарського суду, а наведені апелянтом обставини щодо наявності аналогічного спору в суді загальної юрисдикції не утворюють передбачених законом підстав для закриття провадження, оскільки цивільний спір має інший предмет та підстави.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

8. Розподіл судових витрат

Судовий збір за подання апеляційної скарги відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на апелянта.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.129, 269, 270, 275, 277, 281-284, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2026 у справі № 904/3430/25 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2026 у справі №904/3430/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст.ст.286-289 ГПК України.

Повна постанова складена 26.10.2026.

Головуючий суддя Т.Ю.Демчина

Судді О.І.Кучеренко

Т.В.Стефанів

Оригінал: reyestr.court.gov.ua