Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №910/423/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" жовтня 2026 р. Справа №910/423/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

секретар судового засідання – Ярітенко О.В.

представники сторін:

від прокуратури: Левицька А.О.

від позивача-1: Харчук Р.І.

від позивача-2: Кравченко О.О.

від відповідача-1: Луценко А.О.

від відповідача-2: не з`явився

від третьої особи: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2026 (повний текст складено 18.06.2026)

у справі №910/423/25 (суддя Щербаков С.О.)

за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державної аудиторської служби України

до 1) Державної міграційної служби України

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна Компанія ФЕМОС"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Антимонопольний комітет України

про визнання недійсним договору та стягнення 70 139 763, 39 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рух справи в суді першої інстанції

Керівник Київської міської прокуратури (далі – прокурор) в інтересах держави, в особі в особі Кабінету Міністрів України та Державної аудиторської служби України, звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної міграційної служби України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна Компанія ФЕМОС" (далі – ТОВ "БК ФЕМОС") про визнання недійсним договору на закупівлю робіт з реконструкції нежитлової громадської будівлі (корпусу лабораторно-виробничого), розрашованої за адресою: вул. Павлівська, 29, у Шевченківському районі м. Києва в адміністративну будівлю. ІІІ черга, код за ДК 021:2015-45454000-4 від 30.11.2020 №71, укладеного між ТОВ "БК ФЕМОС" та Державною міграційною службою України, а також стягнення з відповідача-2 на користь відповідача-1 грошових коштів у розмірі 70 139 763,39 грн, а з останньої одержані нею за рішенням суду грошові кошти у наведеній сумі в дохід держави.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час проведення відкритих торгів щодо закупівлі робіт з реконструкції нежитлової громадської будівлі по вул. Павлівська, 29 у Шевченківському районі міста Києва, допущені порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати торгів. Договір від 30.11.2020 №71, укладений за підсумками тендеру, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу ТОВ "БК ФЕМОС", на підставі статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2025 відкрито провадження у справі №910/423/25 та вирішено здійснювати її розгляд в порядку загального позовного провадження. Крім того, цією ухвалою залучено до участі у розгляді справи третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – Антимонопольний комітет України (далі – АМК України).

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.05.2026 у справі №910/423/25 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що договір від 30.11.2020 №71, укладений між Державною міграційною службою України та ТОВ "БК ФЕМОС", за наслідками проведення процедури закупівлі, відповідно до вимог Закону України "Про публічні закупівлі", що свідчить про додержання при його укладенні встановлених статтею 203 ЦК України вимог, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для визнання його недійсним в силу приписів статті 215 ЦК України. При цьому, оскільки судом першої інстанції відмовлено у задоволенні вимоги прокурора про визнання недійсним договору від 30.11.2020 №71, не підлягають застосуванню правові наслідки недійсності правочину, з огляду на що вимога прокурора про стягнення з ТОВ "БК ФЕМОС" на користь Державної міграційної служби України 70 139 763,39 грн, а з Державної міграційної служби України одержані за рішенням суду грошові кошти в дохід держави, також не підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, прокурор звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2026 у справі №910/423/25 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги прокурор посилається на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права (статті 3 Закону України "Про публічні закупівлі" (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), Закону України "Про захист економічної конкуренції", статей 203, 215, 228 ЦК України) та порушенням норм процесуального права (статей 76-79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України)), без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, у зв`язку з чим рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2026 у справі №910/423/25 підлягає скасуванню, відповідно до статті 277 ГПК України.

Так, скаржник зазначає, що створення видимості конкуренції внаслідок введення іншого технічного учасника – Товариства з обмеженою відповідальністю "Тензасоюзбуд" (далі – ТОВ "Тензасоюзбуд"), зловмисна їх домовленість шляхом спільної підготовки до участі у процедурі закупівлі, з метою забезпечення перемоги ТОВ "БК ФЕМОС", отримання у подальшому в такий незаконний спосіб перемоги у торгах та державного замовлення не сприяє реалізації вищевказаних принципів максимальної економії та ефективності.

На переконання скаржника, оскільки суб`єкт господарювання з метою отримання державного замовлення i прибутку за рахунок публічних коштів від цієї господарської операції вчинив протиправні дії та узгодив свої дії з іншим учасником публічної закупівлі, такі дії не можна вважати добросовісними. А відтак, у таких випадках, безпідставним є застосування до таких недобросовісних підприємств приписів статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини i основоположних свобод.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.07.2026 апеляційну скаргу заступника прокурора у справі №910/423/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя – Сітайло Л.Г., судді: Коротун О.М., Крижний О.М.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2026, у зв`язку з перебуванням судді Коротун О.М., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) на лікарняному з 13.07.2026, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.07.2026, для розгляду справи №910/423/25 визначено новий склад колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя – Сітайло Л.Г., судді: Крижний О.М., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2026 апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.

22.07.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява скаржника про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2026 у справі №910/423/25. Розгляд апеляційної скарги призначено на 10.09.2026. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/423/25. Учасникам справи встановлено строк на подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 11.08.2026.

13.08.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/423/25.

Розгляд справи призначений на 10.09.2026 не відбувся, у зв`язку з перебуванням судді Буравльова С.І. у відпустці з 07.09.2026 до 20.09.2026.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2026, у зв`язку з перебуванням судді Крижного О.М., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці з 21.09.2026 до 25.09.2026, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.09.2026, для розгляду справи №910/423/25 визначено новий склад колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя – Сітайло Л.Г., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2026 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2026 у справі №910/423/25 у складі колегії суддів: головуючий суддя – Сітайло Л.Г., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В. та призначено її до розгляду на 14.10.2026.

Узагальнені доводи відзивів на апеляційну скаргу

06.08.2026, через систему "Електронний суд", Державною міграційною службою України подано відзив на апеляційну скаргу, в якому остання вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, за винятком вимоги розподілу судових витрат. Правова позиція відповідача-1, викладена під час розгляду справи судом першої інстанції, залишається незмінною.

27.08.2026, через систему "Електронний суд", Кабінетом Міністрів України подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2026 у справі №910/423/25 та ухвалити нове рішення, яким позов прокурора задовольнити в повному обсязі.

Так, позивач-1 вважає, що доводи апеляційної скарги щодо визнання недійсним договору від 30.11.2020 №71, укладеного за підсумками відкритих торгів, результати яких спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, на підставі статей 203, 228, 215 ЦК України, як такого, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам з умислу відповідача-2 є обґрунтованими.

Також, позивач-1 зазначає, що в апеляційній скарзі обґрунтовано зроблено висновок, що у разі встановлення факту порушення суб`єктом господарювання норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, а саме вчинення правочину, який суперечить інтересам держави і суспільства, то правомірним є застосування особливого правового наслідку, передбаченого частиною 3 статті 228 ЦК України.

Крім того, у відзиві позивач-1 просить суд продовжити процесуальний строк на подання відзиву на апеляційну скаргу за ініціативою суду.

В обгрунтування наведеного клопотання позивач-1 посилається на те, що ухвала Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2026 про відкриття апеляційного провадження у справі №910/423/25, якою встановлено Кабінету Міністрів України строк на подання відзиву на апеляційну скаргу до 11.08.2026, отримана секретаріатом Кабінету Міністрів України 10.08.2026. При цьому, на адресу Міністерства юстиції України, як органу який забезпечує представництво Уряду в судах, вказані матеріали надіслані листом секретаріату Кабінету Міністрів України листом від 11.08.2026 №22693/0/2-26, який зареєстрований в Мін`юсті 12.08.2026 за №10945-4-2607-26. Таким чином, копію ухвали суду апеляційної інстанції про відкриття апеляційного провадження, отримано органом який забезпечує представництво інтересів уряду у судах, вже після спливу встановленого судом строку, що об`єктивно унеможливило підготовку процесуального документу вчасно.

Згідно зі статтею 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи, поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Одночасно з поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.

Судом встановлено, що останнім днем строку на подачу відзиву є 11.08.2026.

У той же час і відзив, і заява про продовження строку на його подачу подані позивачем-1, через систему "Електронний суд", лише 27.08.2026, тобто з пропуском строку на їх подачу.

Водночас, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, забезпечення рівності прав та обов`язків усіх учасників процесу, дотримання принципів диспозитивності та пропорційності, закріплених положеннями статей 7, 13, 14, 15 ГПК України, колегія суддів, керуючись приписами частини 2 статті 119 ГПК України, дійшла висновку про необхідність продовження за власною ініціативою строку на подачу позивачу-1 відзиву на апеляційну скаргу.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

30.07.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення Державної аудиторської служби України по суті спору.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

У судове засідання 14.10.2026 з`явилися прокурор та представники позивачів і відповідача-1.

Відповідач-2 та третя особа своїх представників в судове засідання не направили, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином у встановленому чинним законодавством порядку.

Згідно з частинами 3, 8 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Якщо учасник судового процесу повідомляє суду номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або іншу аналогічну інформацію, він повинен поінформувати суд про їх зміну під час розгляду справи.

Таким чином, відповідач-2 та третя особа повідомлені судом апеляційної інстанції про дату, час та місце проведення судового засідання апеляційним господарським судом, при цьому явка обов`язковою не визнавалась, а тому справа №910/423/25 розглядається за їх відсутності.

Прокурор та представники позивачів у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримали, з викладених у ній підстав та просили її задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2026 у справі №910/423/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2026 у справі №910/423/25 залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Державною міграційною службою проведено процедуру закупівлі за предметом "Роботи з реконструкції нежитлової громадської будівлі (корпусу лабораторно-виробничого), розташованої за адресою: вул. Павлівська, 29, у Шевченківському районі м. Києва в адміністративну будівлю. ІІІ черга (код за ДК 021:2015-45454000-4 – "Реконструкція"; ДСТУ Б. Д.1.1-1:2013 "Правила визначення вартості будівництва")" (ідентифікатор закупівлі в системі "Prozorro" UA-2020-10-23-007507-a). Очікувана вартість: 75 509 518,00 грн з ПДВ.

Відповідно до реєстру отриманих тендерних пропозицій участь у вказаній закупівлі прийняли два суб`єкти господарювання: ТОВ "Тензасоюзбуд" з пропозицією 75 110 913,78 грн та ТОВ "БК ФЕМОС" з пропозицією 75 090 608,71 грн.

Найбільш економічно вигідною визнано тендерну пропозицію ТОВ "БК ФЕМОС".

30.11.2020 між ТОВ "БК ФЕМОС" (підрядник) та Державною міграційною службою України (замовник) укладено договір №71 на закупівлю робіт з реконструкції нежитлової громадської будівлі (корпусу лабораторно-виробничого), розташованої за адресою: вул. Павлівська, 29 у Шевченківському районі м. Києва в адміністративну будівлю. ІІІ черга, код за ДК 021:2025-45454000-4, за умовами якого підрядник зобов`язується виконати роботи з реконструкції нежитлової громадської будівлі (корпусу лабораторно-виробничого), розташованої за адресою: вул. Павлівська, 29 у Шевченківському районі м. Києва в адміністративну будівлю, ІІІ черга (далі – роботи), у встановлений календарним графіком виконання робіт (додаток №4 до договору) строк, відповідно до проектно-кошторисної документації та умов договору, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконані роботи.

У пункті 2.1 договору сторони погодили строки виконання робіт – до 30.07.2021, якщо інше не встановлено календарним графіком виконання робіт (додаток №4), в якому зазначаються дати початку та закінчення всіх основних видів робіт та об`єкту будівництва в цілому, передбачених цим договором.

Датою закінчення робіт вважається дата їх прийняття замовником, що засвідчується підписанням актів приймання виконаних будівельних робіт (пункт 2.5 договору).

Пунктом 3.1 договору встановлено, що ціна договору (вартість робіт), згідно з цим договором, відповідно до договірної ціни (додаток №2 до договору), є твердою та становить 75 090 608,71 грн, в тому числі ПДВ 20% – 12 515 101,45 грн. Вартість робіт визначається згідно з національними стандартами, будівельними нормами та правилами. Ціна договору враховує усі витрати підрядника на виконання робіт, що є предметом договору.

Річні обсяги фінансування по договору визначаються щорічно в межах ліміту кошторисних призначень на поточний рік. У 2020 році в сумі 23 177 925,95 грн, у 2021 році в сумі 51 912 682,76 грн. Розрахунки за виконані роботи проводяться замовником, згідно з Планом фінансування робіт (додаток №5 до договору).

За умовами пункту 4.2 договору, по мірі виконання робіт підрядник передає замовнику акт приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в) та довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форми КБ-3). Замовник зобов`язується прийняти вказані документи та підписати їх виключно у разі прийняття замовником робіт, визначених пунктом 1.1 цього договору або обґрунтувати причини відмови від їх підписання протягом 3 (трьох) робочих днів з дня одержання. По закінченню всього обсягу робіт на об`єкті будівництва підрядник, разом з остаточними актом приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в) та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форми КБ-3), передає замовнику комплект виконавчої документації, передбаченої ДБН А.3.1-5:2016 "Організація будівельного виробництва", затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 05.05.2016 №115, за весь обсяг робіт на об`єкті будівництва. Якщо нормативними актами передбачено проведення попередніх випробувань закінчених робіт, або таке випробування викликане характером цих робіт, їх приймання-передача проводиться у разі позитивного результату попереднього випробування.

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і скріплення підписів печатками і діє до 31.12.2021, а в частині взаєморозрахунків та гарантійних зобов`язань – до їх повного виконання сторонами (пункт 9.1 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до умов договору, відповідачем-2 виконано, а відповідачем-1 прийнято роботи на загальну суму 70 139 763,39 грн, що підтверджується довідками про вартість виконаних будівельних робіт форми КБ-3: за жовтень 2021 року на суму 2600,81626 тис. грн, за листопад 2021 року на суму 2299,45585 тис. грн, за листопад 2021 року на суму 4032,13500 тис. грн, за грудень 2021 року на суму 1170,59224 тис. грн; актами вартості устаткування, що придбавається виконавцем робіт від 12.10.2021 на суму 2 600 816,26 грн, від 05.11.2021 на суму 2 299 455,85 грн, від 19.11.2021 на суму 2 558 861,74 грн; та актами приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2021 року на суму 1 473 273,26 грн, за грудень 2021 року на суму 1 170 592,24 грн, які підписані представниками відповідачів і скріплені їх печатками.

За виконані роботи відповідач-1 розрахувався у повному обсязі в сумі 70 139 763,39 грн, що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжними дорученнями.

Враховуючи, що відповідачем-2 не були виконані роботи на суму 4 950 845,32 грн, Державна міграційна служба звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "БК ФЕМОС" про стягнення 896 103,85 грн пені та 346 559,17 грн штрафу за договором №71 на закупівлю робіт з реконструкції нежитлової громадської будівлі (корпусу лабораторно-виробничого), розташованої за адресою: вул. Павлівська, 29, у Шевченківському районі м. Києва в адміністративну будівлю, III черга, код за ДК 021:2015-45454000-4.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.08.2023 у справі №910/4268/23 позовні вимоги Державної міграційної служби України задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "БК ФЕМОС" на користь Державної міграційної служби України пеню у розмірі 896 103,00 грн, штраф у розмірі 346 559,17 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 18 638,67 грн.

В подальшому, рішенням АМК України від 13.06.2024 №182-р у справі №145-26.13/98-23 визнано, зокрема, що ТОВ "Тензасоюзбуд" і ТОВ "БК ФЕМОС" вчинили порушення, передбачене пунктом 4 частини 2 статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю "робіт з реконструкції нежитлової громадської будівлі (корпусу лабораторно-виробничого), розташованої за адресою: вул. Павлівська, 29, у Шевченківському районі м. Києва в адміністративну будівлю. ІІІ черга (код за ДК 021:2015-45454000-4 – "Реконструкція"; ДСТУ Б. Д.1.1-1:2013 "Правила визначення вартості будівництва")" (ідентифікатор закупівлі в системі "Prozorro" UA-2020-10-23-007507-a) – пункт 4 резолютивної частини рішення АМК України №182-р.

ТОВ "БК ФЕМОС" не оскаржувалось рішення АМК України від 13.06.2024 №182-р у справі №145-26.13/98-23 в судовому порядку.

Звертаючись до суду з даним позовом прокурор зазначає, що обставини вчинення ТОВ "БК ФЕМОС" порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів публічних закупівель з ідентифікатором №UA-2020-10-23-007507-a, підтверджуються рішенням АМК України від 13.06.2024 №182-р у справі №145-26.13/98-23. Тобто, закупівлю робіт проведено за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками цих торгів її видимості, а тому договір від 30.11.2020 №71, укладений між Державною міграційною службою України та ТОВ "БК ФЕМОС" за підсумками відкритих торгів, результати яких спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечать інтересам держави та суспільства, його моральним засадам з умислу ТОВ "БК ФЕМОС", на підставі частини 1 статті 215, частини 1 статті 203 та частини 3 статті 228 ЦК України, із застосуванням наслідків недійсності такого правочину.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови та оцінка аргументів учасників справи

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзивів на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, заслухавши пояснення прокурора та представників позивачів і відповідача-1, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.

Відповідно до частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За приписами статті 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Частиною 4 статті 53 ГПК України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Так, на переконання колегії суддів, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що при зверненні до суду з вказаним позовом Київською міською прокуратурою дотримано вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру", у зв`язку з невжиттям компетентними органами жодних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних відносинах протягом розумного строку після того, як цим органам стало відомо про порушення інтересів держави. У прокурора були обґрунтовані підстави для представництва в суді інтересів держави, у тому числі, в особі позивачів за цим позовом.

Згідно з частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 статті 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За приписами частин 1, 4 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За змістом статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього кодексу.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частинами 1, 2 статті 181 Господарського кодексу України (далі – ГК України), який діяв на момент виникнення спірних правовідносин сторін, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, 30.11.2020 між ТОВ "БК ФЕМОС" (підрядник) та Державною міграційною службою України (замовник) укладено договір №71 на закупівлю робіт з реконструкції нежитлової громадської будівлі (корпусу лабораторно-виробничого), розташованої за адресою: вул. Павлівська, 29 у Шевченківському районі м. Києва в адміністративну будівлю. ІІІ черга, код за ДК 021:2025-45454000-4 від 30.11.2020, умовами якого передбачено, що підрядник зобов`язується виконати роботи з реконструкції нежитлової громадської будівлі (корпусу лабораторно-виробничого), розташованої за адресою: вул. Павлівська, 29 у Шевченківському районі м. Києва в адміністративну будівлю, ІІІ черга, у встановлений календарним графіком виконання робіт (додаток №4 до договору) строк, відповідно до проектно-кошторисної документації та умов договору, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконані роботи.

Статтею 628 ЦК України унормовано, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 ЦК України).

Аналогічні положення містяться і в статті 180 ГК України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин сторін).

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Таким чином, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами, у передбачених законом порядку та формі, досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови щодо яких, на вимогу однієї із сторін, повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами частини 1 статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (частина 2 статті 837 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 838 ЦК України підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.

Статтею 844 ЦК України встановлено, що ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором. Зміни до твердого кошторису можуть вноситися лише за погодженням сторін. У разі перевищення твердого кошторису усі пов`язані з цим витрати несе підрядник, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Як слушно зауважив суд першої інстанції, станом на момент підписання договору від 30.11.2020 №71, сторонами погоджені всі істотні умови – предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за договором, відповідно до вимог частини 3 статті 180 ГК України.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що договір від 30.11.2020 №71 виконаний його сторонами на суму 70 139 763, 39 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи довідками про вартість виконаних будівельних робіт форми КБ-3, актами вартості устаткування, що придбавається виконавцем робіт, актами приймання виконаних будівельних робіт та платіжними дорученнями.

Проте, рішенням АМК України від 13.06.2024 №182-р у справі №145-26.13/98-23 визнано, зокрема, що ТОВ "Тензасоюзбуд" і ТОВ "БК ФЕМОС" вчинили порушення, передбачене пунктом 4 частини 2 статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю "робіт з реконструкції нежитлової громадської будівлі (корпусу лабораторно-виробничого), розташованої за адресою: вул. Павлівська, 29, у Шевченківському районі м. Києва в адміністративну будівлю. ІІІ черга (код за ДК 021:2015-45454000-4 – "Реконструкція"; ДСТУ Б. Д.1.1-1:2013 "Правила визначення вартості будівництва")" (ідентифікатор закупівлі в системі "Prozorro" UA-2020-10-23-007507-a) – пункт 4 резолютивної частини рішення АМК України №182-р.

Таким чином, звертаючись до суду з даним позовом, прокурор просить суд визнати недійсним договір №71 від 30.11.2020, укладений між відповідачами, із застосуванням наслідків недійсності такого правочину, з підстав вчинення учасниками торгів антиконкурентних узгоджених дій, що призвели до спотворення результатів торгів. Спірний правочин, на думку прокурора, відповідно до приписів статті 228 ЦК України, суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам.

За приписами частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин 2, 3 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За змістом частини 3 статті 228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін – в разі виконання правочину обома сторонами – в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне – з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Чітке законодавче визначення поняття "інтерес" та поняття "інтерес держави і суспільства" відсутнє, як і відсутні законодавчо закріплені єдині критерії, принципи, засади їх визначення. Втім поняття "інтерес" є ширшим, адже охоплює, наприклад, "охоронюваний законом інтерес", "публічний інтерес", "суспільний інтерес" тощо.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 дано визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес": у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова) означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Верховний Суд виходить з того, що державні інтереси – це інтереси, пов`язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (рішення Конституційного Суду України у рішенні №3-рп/99 від 08.04.1999).

Поняття "інтереси держави" має невизначений зміст, і в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави. Інтереси держави – це закріплена Конституцією та законами України, міжнародними договорами (іншими правовими актами) система фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства.

Отже, здійснивши правовий аналіз частини 3 статті 228 ЦК України, можна дійти висновку, що, зокрема, ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Таким чином, для правильного вирішення такого спору необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.

Оскільки не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства.

Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №922/1391/18 та у постанові Верховного Суду від 05.02.2026 у справі №910/6780/23.

До загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України).

Як констатує Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 у справі №390/34/17, добросовісність – це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При цьому, частина 5 статті 13 ЦК України, якою регламентовано цілі реалізації цивільних прав, не допускає їх використання з метою неправомірного обмеження конкуренції, а також недобросовісну конкуренцію.

Закон України "Про публічні закупівлі", як зазначено в його преамбулі, визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про публічні закупівлі" закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об`єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.

У постанові від 10.06.2021 у справі №910/114/19 Верховний Суд виклав таку правову позицію: визначене положеннями Закону України "Про публічні закупівлі" спеціальне законодавче регламентування процедури закупівлі товарів, робіт і послуг для потреб держави хоч і має на меті створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, розвиток добросовісної конкуренції і запобігання проявам корупції, проте одночасно слугує захисту інтересів держави, а тому така процедура спрямована, перш за все, на задоволення потреб держави у певних групах товарів, робіт і послуг в особі конкретних замовників, які фінансуються за рахунок бюджетних коштів. Відтак, прямий інтерес держави полягає у неухильному дотриманні учасниками процедури закупівлі та замовником встановлених Законом України "Про публічні закупівлі" вимог.

Постановою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.12.2025 у справі №922/3456/23 уточнено висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі №911/934/23, від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування частини 3 статті 228 ЦК України, таким чином:

При визначенні підстав для застосування частини 3 статті 228 ЦК України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).

Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

Колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження притягнення уповноважених осіб ТОВ "Тензасоюзбуд" та ТОВ "БК ФЕМОС" до кримінальної відповідальності на підставі обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, за наслідками вчинення порушення, передбаченого пунктом 4 частини 2 статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів, які проведені Державною міграційною службою України (ідентифікатор закупівлі в системі "Prozorro" UA-2020-10-23-007507-a).

Крім того, вирішуючи питання щодо застосування частини 3 статті 228 ЦК України суд має враховувати що санкції, передбачені частиною 3 статті 228 ЦК України, частиною 1 статті 208 ГК України є не компенсаційними, а конфіскаційними санкціями, які передбачають стягнення усього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.

Конфіскація без вироку суду (Non-Conviction Based Confiscation – NCBC) розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Застосування наслідків, передбачених частиною 3 статті 228 ЦК України є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування – передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що для дотримання принципу пропорційності цивільна конфіскація має стосуватися майна, яке було отримане від злочинної діяльності, незаконного збагачення, майна, джерела походження якого сторона не могла пояснити, або майна, яке безпосередньо використовувалося при здійсненні злочинної діяльності. ЄСПЛ також визнав небезпечною тенденцію поширення конфіскації без вироку суду на випадки звичайних адміністративних порушень.

Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі №922/1391/18 вказав, що здійснивши правовий аналіз частини 3 статті 228 ЦК України можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Таким чином, для застосування приписів частини 3 статті 228 ЦК України прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин (виконання та прийняття робіт за вказаним правочином) за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства.

Проте, як вірно зауважив суд першої інстанції, при зверненні до суду з вказаним позовом прокурор, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, посилався лише на порушення правил конкуренції, які мали місце під час проведення торгів, а не на протиправність договору від 30.11.2020 №71, спрямованого на порушення інтересів держави та суспільства.

Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства, у значенні частини 3 статті 228 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що при зверненні до суду з даним позовом прокурор не довів суду належними доказами, що саме внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу/послугу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенням майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.12.2025 у справі №922/3456/23 зазначено, що об`єднана палата вважає, що враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої частиною 3 статті 228 ЦК України, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

Об`єднана палата звертає увагу на невідповідність норми частини 3 статті 228 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин 1, 2 статті 228 ЦК України, які встановлюють, що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м`які наслідки – двосторонню реституцію та частину 3 цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію – стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави.

ЄСПЛ звертає увагу на важливість дотримання принципу пропорційності втручання і щодо добросовісного власника майна, а саме в даному випадку добросовісної сторони правочину – Акціонерного товариства "Українська залізниця", в особі регіональної філії "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Укрзалізниця".

Об`єднана палата вважає, що за умови застосування відповідних приписів частини 3 статті 228 ЦК України відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника.

По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було.

По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom").

За таких підстав, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що застосування частини 3 статті 228 ЦК України до спірних відносин призведе до порушення визначеного у рішеннях ЄСПЛ принципу пропорційності втручання держави в мирне володіння майном (стаття 1 Протоколу першого до Конвенції) як щодо відповідача-2, так і щодо добросовісної сторони правочину.

Обставини допущення учасниками спірної закупівлі і, зокрема відповідачем-2, при її проведенні порушення законодавства про захист економічної конкуренції, принципу добросовісної конкуренції, вчинення антиконкурентних узгоджених дій, на які послався прокурор в обґрунтування позову, не є підставами для визнання недійсним спірного договору з підстав його суперечності інтересам держави і суспільства.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, місцевий господарський суд дійшов висновку, з яким погоджується судова колегія, що договір від 30.11.2020 №71, укладений між Державною міграційною службою України та ТОВ "БК ФЕМОС", за наслідками проведення процедури закупівлі, відповідно до вимог Закону України "Про публічні закупівлі", свідчить про додержання при його укладенні встановлених статтею 203 ЦК України вимог, а тому відсутні правові підстави для визнання його недійсним в силу приписів статті 215 ЦК України.

Таким чином, позовні вимоги прокурора, в частині визнання недійсним договору №71 від 30.11.2020, укладеного між відповідачами не підлягають задоволенню.

При цьому, враховуючи відсутність підстав для задоволення вимоги прокурора про визнання недійсним договору від 30.11.2020 №71, не підлягають застосуванню правові наслідки недійсності правочину, у зв`язку з чим вимога прокурора про стягнення з ТОВ "БК ФЕМОС" на користь Державної міграційної служби України 70 139 763,39 грн, а з Державної міграційної служби України одержані за рішенням суду грошові кошти в дохід держави, також не підлягає задоволенню.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи що прокуратурою не доведено порушення прав з боку відповідачів, за захистом яких вона звернулася до суду, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.

Інші доводи апеляційної скарги взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

При ухваленні даної постанови судом апеляційної інстанції надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2026 у справі №910/423/25 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати пов`язані з розглядом апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2026 у справі №910/423/25, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2026 у справі №910/423/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2026 у справі №910/423/25 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали справи №910/423/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений статтями 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано – 27.10.2026.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді С.І. Буравльов

В.В. Шапран