Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №910/5235/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2026 р. Справа№ 910/5235/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Шапрана В.В.

Буравльова С.І.

розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автошини-Прозоро»

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2026

у справі № 910/5235/26 (суддя Г.П. Бондаренко-Легких)

За позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Автошини-Прозоро»

про стягнення 20 734, 14 грн

УСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автошини-Прозоро» про стягнення 20 734, 14 грн штрафних санкцій за недотримання строків виконання робіт за Договором №ПР/Ш-25624/НЮ від 05.12.2025.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.07.2026 у справі № 910/5235/26 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автошини-Прозоро» на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» пеню у розмірі 8 601 грн 18 коп., штраф у розмірі 12 132 грн 96 коп. та судовий збір у розмірі 2 662 грн 40 коп..

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, та достовірними доказами, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Автошини-Прозоро», звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2026 у справі № 910/5235/26 скасувати частково та ухвалити нове рішення, яким позов Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково - стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автошини-Прозоро» пеню в розмірі 4 265,75 грн, а в задоволенні решти позовних вимог, утому числі про стягнення штрафу в розмірі 12 132,96 грн відмовити. Застосувати частину третю статті 551 Цивільного кодексу України та частину першу статті 233 Господарського кодексу України і зменшити розмір неустойки, що підлягає стягненню, на 90 % до 426,58 грн. У разі неприйняття доводів, викладених у підставах 1- 3 цієї скарги, - рішення суду першої інстанції змінити, зменшивши розмір неустойки, що підлягає стягненню, до розміру, який відповідає наслідкам порушення зобов`язання та відсутності збитків позивача..

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

- суд першої інстанції при ухвалені оскаржуваного рішення неправильно витлумачив пункт 3.1 договору, ототожнивши кінцеву календарну дату зі строком виконання робіт;

- суд першої інстанції при ухвалені оскаржуваного рішення не застосував норми про прострочення кредитора (статті 612, 613, 851 ЦК України), які підлягали застосуванню;

- суд першої інстанції при ухвалені оскаржуваного рішення помилково визначив момент виконання зобов`язання за датою підписання акта здачі-приймання, а не за датою повернення автомобіля з ремонту;

- розрахунок неустойки не є арифметично правильним, а суд його належним чином не перевірив;

- суд першої інстанції при ухвалені оскаржуваного рішення безпідставно відмовив у зменшенні неустойки, не оцінивши жодного з обов`язкових критеріїв.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.08.2026, матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Автошини-Прозоро» у справі № 910/5235/26 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Андрієнко В.В., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Автошини-Прозоро» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2026 у справі № 910/5235/26, за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи.

09.09.2026 через систему «Електронний суд» позивачем був поданий відзив на апеляційну скаргу у якому він просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

07.10.2026 від скаржника надійшли додаткові пояснення щодо відзиву на апеляційну скаргу, в яких відповідач зазначає, що доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу не спростовують доводів скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 05.12.2025 між сторонами укладено договір №ПР/Ш-25624/НЮ, за умовами якого відповідач приймає на себе зобов`язання щодо надання послуг з ремонту автомобілів Citroen Berlingo д.н.з. НОМЕР_1 , Citroen Berlingo д.н.з. НОМЕР_2 , а позивач зобов`язаний прийняти та оплатити послуги, надані позивачем. Предметом договору є надання послуг з ремонту автомобіля.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків (постанова від 17.06.2020 у справі №913/420/19, від 19.08.2020 у справі №915/1302/19, від 01.10.2020 у справі №910/21935/17, від 01.07.2021 у справі №917/549/20, від 07.07.2021 у справі №903/601/20, від 27.07.2021 у справі №906/494/20, від 30.08.2022 у справі №903/601/20, від 03.11.2022 у справі №912/3747/20, від 17.11.2022 у справі №910/5704/21, від 18.05.2023 у справі №910/7975/21, від 18.01.2024 у справі №922/2487/22, від 05.12.2024 у справі №910/7378/23, від 17.12.2024 у справі №927/784/22, від 17.04.2025 у справі №910/3201/24).

Суд констатує, що правова природа укладеного між сторонами договору є виконання робіт по ремонту автомобілів, а отже між сторонами укладений договір підряду, який регулюється Главою 61 Цивільного кодексу України.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (часина 1-2 стаття 837 Цивільного кодексу України).

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу (часина 1, 3 стаття 843 Цивільного кодексу України).

Сторонами узгоджено, що ціна робіт (ціна договору) становить 173 328, 00 грн з ПДВ.

В матеріалах справи наявна рознарядка вих.№ШЧ-10 Придн.- 02/15 від 15.12.2025, якою позивач згідно пункту 3.1. Договору надав дозвіл щодо початку робіт. Вказана рознарядка підписана уповноваженими особами передбаченими пунктом 3.1. Договору та направлена на електронну адресу відповідача, яка зазначена в Розділі 17 Договору та такий спосіб направлення передбачений пунктом 3.1. Договору.

Уповноваженим представником позивача переданий відповідачу автомобіль Citroen Berlingo д.н.з. НОМЕР_1 , про що між сторонами складено акт приймання-передачі автомобіля в ремонт від 18.12.2025; автомобіль Citroen Berlingo д.н.з. НОМЕР_2 , про що між сторонами складено акт приймання-передачі автомобіля в ремонт від 23.12.2025.

Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду (часина 1 стаття 846 Цивільного кодексу України).

Строк виконання робіт встановлений пунктом 3.1. Договору, який передбачає, що надання послуг (1) не повинне перевищувати 30 календарних днів з моменту направлення замовником письмової рознарядки, (2) а у разі направлення письмової рознарядки після 01.12.2025 - строк надання послуг не пізніше 31.12.2025.

Таким чином, оскільки рознарядка направлена відповідачу після 01.12.2025, останній зобов`язаний був виконати роботи за Договором до 31.12.2025 включно.

Пунктом 6.1. Договору встановлено, що послуги приймаються одержувачем послуг за актом здачі-приймання наданих послуг.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом (стаття 525, 526, 599, 610 Цивільного кодексу України).

Між сторонами підписані наступні акти здачі-приймання наданих послуг:

- №57 від 12.02.2026 на суму 58 520, 40 грн з ПДВ щодо автомобіля Citroen Berlingo д.н.з. НОМЕР_1 ;

- №92 від 23.02.2026 на суму 114 807, 60 грн з ПДВ щодо автомобіля Citroen Berlingo д.н.з. НОМЕР_2 .

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що відповідач прострочив узгоджений строк виконання робіт.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом (стаття 610 Цивільного кодексу України). Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 стаття 614 Цивільного кодексу України).

Якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (частина 1 статті 624 Цивільного кодексу України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина 1 статті 549 Цивільного кодексу України).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені (частина 2, 3 стаття 549 Цивільного кодексу України).

Із змісту частини 1 статті 546, частини 1 статті 547 Цивільного кодексу України слідує, що неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов`язання, щодо якого правочин вчиняється у письмовій формі.

Пунктом 7.3. Договору встановлено, що за несвоєчасне надання послуг виконавець сплачує пеню у розмірі 0,1% від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання, а за прострочення понад 30 днів додатково сплачує штраф 7% від вартості несвоєчасно наданих послуг.

Суд здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків пені та штрафу зазначає, що вони є арифметично правильними та позивачем правильно визначені боргові періоди.

Щодо заперечень відповідача, що позивач безпідставно збільшив кількість днів прострочення та клопотання про зменшення неустойки, суд зазначає наступне.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України).

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Суд зауважує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, обов`язок доказування переліку виняткових випадків, які мають істотне значення, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, покладається на сторону, до якої така санкція застосовується та кореспондується із обов`язком довести такою стороною, згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.

Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 22.04.2019 у справі №925/1549/17, від 30.05.2019 у справі №916/2268/18, від 04.06.2019 у справі №904/3551/18.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

Згідно зі статтями 3, 6, 627 Цивільного кодексу України в Україні діє принцип свободи договору. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом взято до уваги, що відповідач, приймаючи участь у процедурі закупівлі №ЦБД UA-2025-11-05-001300-a щодо послуги з ремонту автомобілів Citroen Berlingo ознайомився з тендерною документацією та умовами договору, який в подальшому підписав та зобов`язався виконати.

Таким чином, на момент укладення Договору відповідач був обізнаний, що підписуючи договір після 01.12.2025, а саме 05.12.2026 він зобов`язаний буде виконати роботи до 31.12.2025 включно, а факт виконання робіт підтверджується актом здачі-приймання наданих послуг.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 27.01.2021 у справі №910/17876/19, кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію.

При цьому, суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частина 1 стаття 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

З огляду на зазначені обставини, відповідач під час прийняття участі у процедурі закупівлі №ЦБД UA-2025-11-05-001300-a та під час підписання договору №ПР/Ш-25624/НЮ від 05.12.2025 повинен був діяти добросовісно, обачливо і розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію, відтак, судом відхиляються заперечення відповідача та клопотання про зменшення розміру неустойки.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина 3 стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є обґрунтованими, а відтак такими, що підлягають задоволенню.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2026 у справі № 910/5235/26 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автошини-Прозоро» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2026 у справі № 910/5235/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2026 у справі № 910/5235/26 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Автошини-Прозоро».

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді В.В. Шапран

С.І. Буравльов