Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №916/4980/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

Суд: Південно-західний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: щодо оренди

Дата: 06 жовтня 2026 р.

Справа: №916/4980/25

Суддя: Принцевська Н.М.

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/4980/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Принцевської Н.М.;

суддів: Богацької Н.С., Савицького Я.Ф.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29)

секретар судового засідання (за дорученням головуючої судді): Романенко Д.С.;

за участю представників сторін:

від Департаменту розвитку об`єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради – Миронюк В.О.;

від Фізичної особи-підприємця Осадчого Андрія Вікторовича – Білецький О.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Осадчого Андрія Вікторовича

на рішення Господарського суду Одеської області від 04.06.2026 (повний текст рішення складено 15.06.2026, суддя Літвінов С.В.)

по справі №916/4980/25

за позовом Департаменту розвитку об`єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради

до Фізичної особи-підприємця Осадчого Андрія Вікторовича

про розірвання договорів оренди,

(суддя першої інстанції Літвінов С.В., дата та місце ухвалення рішення: 04.06.2026, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, пр-т Шевченка,29),

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року Департамент розвитку об`єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради (далі - Позивач) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Осадчого Андрія Вікторовича (далі - Відповідач) про розірвання договорів оренди – Договору оренди комунального майна міської територіальної громади №8/О від 01.08.2019 та Договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності Херсонської міської територіальної громади №53/О від 28.08.2021.

В обґрунтування позову Позивач посилався на невиконання Відповідачем умов означених Договорів, у зв`язку з чим у Позивача виникло право на їх розірвання у судовому порядку.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.06.2026 по справі №916/4980/25 позов задоволено повністю. Розірвано Договір оренди комунального майна міської територіальної громади № 8/ О від 01.08.2019, укладений між орендодавцем – Комунальним некомерційним Документ сформований в системі “Електронний суд” 12.12.2025 14 підприємством “Херсонська міська клінічна лікарня ім. Є.Є. Карабелеша” Херсонської міської ради, якого замінено на Департамент розвитку об`єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради (адреса: 73003, м. Херсон, просп. Незалежності, 37, код ЄДРПОУ:44279728) та орендарем Фізичною особою-підприємцем Осадчим Андрієм Вікторовичем (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) щодо об`єкту оренди: нежитлові приміщення другого поверху, загальною площею 41,4 кв.м., у будинку № 21/1 по просп. Незалежності (Ушакова) у м. Херсоні; розірвано Договір нерухомого майна, що належить до комунальної власності Херсонської міської територіальної громади № 53/О від 28.08.2021, укладений між орендодавцем – Комунальним некомерційним підприємством “Херсонська міська клінічна лікарня ім. Є.Є. Карабелеша” Херсонської міської ради, якого замінено на Департамент розвитку об`єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради (адреса: 73003, м. Херсон, просп. Незалежності, 37, код ЄДРПОУ:44279728) та орендарем – Фізичною особою-підприємцем Осадчим Андрієм Вікторовичем (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) щодо об`єкту оренди: нежитлові приміщення, загальною площею 36,5 кв.м. у будинку № 22/1 по просп. Незалежності (Ушакова) у м. Херсоні; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Осадчого Андрія Вікторовича (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Департаменту розвитку об`єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради (адреса: 73003, м. Херсон, просп. Незалежності, 37, код ЄДРПОУ: 44279728) сплачений судовий збір у розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) грн 80 копійок.

У своєму рішенні суд дійшов висновку, що зважаючи на невнесення орендної плати Відповідачем більш ніж за три місяці поспіль за обома договорами та невиконання Відповідачем обов`язку щодо страхування об`єкту оренди передбаченого п. 5.5 Договору №8/О та п. 7.1 розділу ІІ Договору №53/О, суд вважав правомірними та такими, що підлягають задоволенню вимоги про розірвання Договору оренди комунального майна міської територіальної громади №8/О від 01.08.2019 та Договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності Херсонської міської територіальної громади №53/О від 28.08.2021, на підставі статей 611, 651, 782 Цивільного кодексу України, п. 11.4 Договору №8/О та п. 12.7.1, 12.7.6 Договору №53/О.

Не погодившись із вказаним рішенням, до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся Відповідач - Фізична особа-підприємець Осадчий Андрій Вікторович з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 04.06.2026 у справі №916/4980/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити Департаменту розвитку об`єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради у задоволенні позовних вимог у повному обсязі; стягнути з Департаменту розвитку об`єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради на користь Фізичної особи-підприємця Осадчого Андрія Вікторовича суму сплаченого судового збору.

Апелянт вважає, що задовольняючи позовні вимоги та розриваючи Договори оренди, суд першої інстанції не врахував особливості оренди комунального майна під час дії воєнного стану та не застосував відповідні норми.

Посилаючись на пп.1 п. 1, п. 16 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634, а також висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 03.03.2026 у справі №905/1552/24, Апелянт зазначає, що Фізична особа-підприємець Осадчий Андрій Вікторович з 24.02.2022 по 31.12.2023 звільнений від сплати орендної плати по обом спірним Договорам оренди, за якими орендував комунальне майно.

На переконання Скаржника, через не застосування зазначених положень Постанови №634, суд першої інстанції помилково застосував ч. 1 ст. 782 Цивільного кодексу України, відповідно до якої наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд та помилково погодився з Позивачем та визнав підставою для розірвання договорів оренди наявність заборгованості по сплаті орендної плати за період з 01.02.2022 по 31.12.2023 та системне та триваюче порушення строків внесення орендної плати з боку Відповідача, адже з огляду на зазначене, системність і тривалість порушення протягом трьох місяців підряд відсутні.

Крім того, як зазначає Апелянт, для розірвання договорів оренди на підставі не страхування Відповідачем об`єктів оренди, суд мав встановити не лише відсутність страхування, а й встановити наявність реальної, а не можливої шкоди, завданої цим порушенням, розмір реальних збитків, упущеної вигоди, а також установити істотність різниці між тим, на що розраховував Позивач, укладаючи договір, та тим, що міг отримати.

Апелянт також вважає, що судом першої інстанції не з`ясовано обставини щодо строку оплати орендної плати, підстав сплати та наявності забезпечувального депозиту.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2026 зазначену апеляційну скаргу залишено без руху.

14.07.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Фізичної особи-підприємця Осадчого Андрія Вікторовича надійшла заява про усунення недоліків до якої апелянтом надано докази сплати судового збору у розмірі 7267,20 грн.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Осадчого Андрія Вікторовича на рішення Господарського суду Одеської області від 04.06.2026 по справі №916/4980/25; встановлено строк учасникам справи для подання відзиву на апеляційну скаргу та інших заяв та клопотань протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі; призначено розгляд справи №916/4980/25 за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Осадчого Андрія Вікторовича на рішення Господарського суду Одеської області від 04.06.2026 на 15.09.2026 року о 14-15 год.; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/4980/25.

20.07.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Фізичної особи-підприємця Осадчого Андрія Вікторовича надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.07.2026 задоволено заяву Фізичної особи-підприємця Осадчого Андрія Вікторовича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку EASYCON.

20.07.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/4980/25.

23.07.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Департаменту розвитку об`єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Осадчого Андрія Вікторовича, а також заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У своєму відзиві Позивач не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає їх необґрунтованими, такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства України, а рішення Господарського суду Одеської області від 04.06.2026 — законним та обґрунтованим.

Як зазначає Позивач, систематичне невиконання Відповідачем умов договорів оренди, у тому числі щодо страхування об`єкта оренди, тривале невикористання об`єктів оренди, та нездійснення належного інформування орендодавця про зміну місцезнаходження та засобів зв`язку, нездійснення поточного та капітального ремонтів об`єктів оренди, невнесення орендної плати, свідчить про істотне порушення умов договорів та є достатньою підставою для їх розірвання.

Позивач зазначає, що після 18.11.2022 території населених пунктів Херсонської міської територіальної громади більше не було включено до територій в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, а тому орендарі комунального та державного майна, розташованого в м. Херсоні мали право на пільгу лише до 31.12.2022 та не мали права на звільнення від орендної плати у 2023 році на підставі пп. 1 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, Позивач зазначає, що суд першої інстанції не ґрунтував своє рішення на припущенні про те, що страховий випадок обов`язково настане у майбутньому. Судом було встановлено конкретний факт порушення Відповідачем умов договорів — невиконання обов`язку щодо страхування об`єктів оренди, а зазначення судом про можливість виникнення негативних наслідків у разі пошкодження чи знищення майна є оцінкою правового та майнового значення допущеного порушення, а не встановленням факту майбутнього настання страхового випадку. Тобто суд першої інстанції виходив із реально встановленої обставини — відсутності страхового захисту комунального майна, а не з припущення про настання у майбутньому певної події.

При цьому, як зазначає Позивач, обов`язок страхування у спірних правовідносинах не був другорядною або факультативною умовою Договорів оренди. Він був погоджений сторонами як обов`язковий та спрямований на забезпечення збереження комунального майна, що належить територіальній громаді.

У відзиві Позивач також звертає увагу суду, що як зазначає сам Відповідач, 31.01.2022 ним було здійснено платіж у розмірі 11 602,46 грн за січень та лютий 2022 року. Отже, сам Відповідач визнає, що був обізнаний про наявність у нього обов`язку зі сплати орендної плати. Водночас, розмір внесеного платежу покривав виключно орендну плату за січень 2022 року за обома договорами, що відображено у розрахунках орендної плати за спірними договорами. Також оплату за січень 2022 року здійснено із порушенням строків, визначених умовами договору.

Необґрунтованими, на переконання Позивача, є також доводи Відповідача про те, що Позивач мав автоматично зарахувати суму забезпечувального депозиту в рахунок заборгованості з орендної плати. Умовами договору чітко визначено порядок та момент, з якого забезпечувальний депозит може бути використаний для погашення відповідних зобов`язань Орендаря, а тому Позивач не мав правових підстав на власний розсуд зараховувати суму забезпечувального депозиту в рахунок поточної заборгованості Відповідача з орендної плати до настання передбачених договором обставин.

Таким чином, посилання Відповідача на те, що Позивач «міг перекрити» заборгованість за рахунок забезпечувального депозиту, є безпідставним, оскільки суперечить прямо визначеному сторонами порядку використання такого депозиту та фактично зводиться до припущення про можливість односторонньої зміни умов договору Позивачем.

Крім того, Позивач заперечує проти долучення до матеріалів справи доказів наданих Відповідачем до апеляційної скарги.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.07.2026 задоволено заяву Департаменту розвитку об`єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку EASYCON.

15.09.2026 протокольною ухвалою у судовому засіданні оголошено перерву до 07.10.2026 о 13:30 год.

07.10.2026 у судове засідання, яке проводилось в режимі відеоконференції з`явились представники Сторін, які підтримали вимоги та доводи викладені ними письмово.

У судовому засіданні судовою колегією розглянуто клопотання Апелянта про поновлення строку на подання доказів та відмовлено у його задоволенні, з огляду на наступне.

В обґрунтування зазначеного клопотання Апелянт зазначає, що Відповідач не міг подати докази разом із відзивом, адже, з невідомих причин не отримав ані примірника позовної заяви з додатками, ані ухвали про відкриття провадження у цій справі.

Зазначає, що можливо була допущена помилка у його реквізитах, контактних даних при відправці поштової кореспонденції, що мало наслідком не отримання ним сповіщення від оператора поштового зв`язку про надходження відправлення.

Відповідно до статті 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

За умовами частин другої, третьої статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

У відповідності до положень статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції передбачено у статті 269 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до частини першої якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною третьою статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14.

Відповідно до висновку щодо застосування приписів статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України, викладеного Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17 та від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

При цьому за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі №46/603.

Південно-західний апеляційний господарський суд, оцінивши доводи скаржника щодо прийняття додаткових доказів, дійшов висновку, що наведені скаржником причини неподання доказів до суду першої інстанції не є тим винятковим випадком, який об`єктивно унеможливив своєчасне вчинення цієї процесуальної дії в суді першої інстанції, оскільки такі причини є суто суб`єктивними і свідчать виключно про власну недбалість апелянта у неподанні доказів до суду у встановлені процесуальним законом строки.

При цьому, судова колегія звертає увагу, що в матеріалах справи містяться докази направлення позовної заяви, а також ухвал місцевого господарського суду, у тому числі про відкриття провадження у справі, а також рішення суду на офіційну адресу Відповідача, вказану у Єдиний державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яка досі є актуальною, а саме – 51900, Дніпропетровська обл., м. Кам`янське, пр. Аношкіна, будинок 63, кв.2 (нова назва 51931, Дніпропетровська обл., м. Кам`янське, просп.Відродження, будинок 63, кв.2). З огляду на що, міркування Апелянта, про допущення помилки у зазначені реквізитів при направленні позовної заяви Позивачем та при направленні судом першої інстанції процесуальних документів спростовуються наявними у справі доказами.

Більш того, судова колегія звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

До повноважень господарських судів не віднесено визначення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Якщо ж фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає його місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю особу.

За таких обставин, судова колегія відмовляє у задоволенні клопотання Скаржника про поновлення строку на подання доказів та залишає такі докази без розгляду.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши апеляційну скаргу та відзив на неї, заслухавши пояснення представників Сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.08.2019 між орендодавцем – Комунальним некомерційним підприємством «Херсонська міська клінічна лікарня ім. Є.Є. Карабелеша» Херсонської міської ради (якого за актом заміни сторони договору замінено на Департамент розвитку об`єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради (Позивач) та орендарем – Фізичною особою підприємцем Осадчим Андрієм Вікторовичем (Відповідач) укладено Договір оренди комунального майна міської територіальної громади №8/О (далі – Договір №8/О).

Відповідно до розділу 1 Договору №8/О Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення другого поверху, що знаходиться на балансі Комунального некомерційного підприємства «Херсонська міська клінічна лікарня ім. Є.Є. Карабелеша» Херсонської міської ради в будинку №21/1 по просп. Ушакова, загальною площею 41,4 кв.м., вартість якого визначено відповідно до незалежної експертної оцінки, зробленої ФОП Цатуровим С.В. станом на 30.04.2019 і становить 194484,00 грн, яке необхідне йому для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Для розміщення медичного кабінету згідно з витягом протоколу засідання постійно діючої комісії з питань оренди об`єктів комунальної власності Херсонської міської територіальної громади від 26.04.2019, №144, затвердженого наказом начальника управління комунальної власності Херсонської міської ради від 26.04.2019 №87.

Згідно з п. 3.1. Договору №8/О орендна плата визначається відповідно до Положення про розрахунок та порядок використання плати за оренду об`єктів комунальної власності міської територіальної громади, затвердженого рішенням міської ради від 28.12.2011 №499 і тановить 39363,56 грн без ПДВ за рік [Додаток 1]. Орендна плата становить 3280,30 грн за базовий місяць оренди липень і згідно з рішенням міської ради перераховується Орендарем:

70% - 2296,21 грн до управління комунальної власності на р/р 37119016178147 у Державній казначейській службі України м. Київ, МФО 820172, ЗКПОУ 37465469; не пізніше 25 числа звітного місяця з урахуванням індексу інфляції й податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства;

30% - 984,09 грн до Комунального некомерційного підприємства «Херсонська міська клінічна лікарня ім. Є.Є. Карабелеша» р/р НОМЕР_2 в АТ КБ «Приватбанк» МФО 352479, ЄДРПОУ 01983814 не пізніше 20 числа наступного за звітним місяця з урахуванням індексу інфляції й податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства.

Розділом 5 Договору №8/О визначено, що Орендар зобов`язується:

- використовувати орендоване майно за цільовим призначенням та відповідно до умов цього Договору;

- своєчасно й у повному обсязі вносити до бюджету [Орендодавцю] орендну плату;

- протягом дії договору оренди здійснювати поточний ремонт орендованих основних фондів;

- у разі припинення дії цього Договору, повернути Орендодавцю орендоване майно у належному стані, не гіршому ніж на час передачі його в оренду;

- застрахувати орендоване майно в порядку, визначеному чинним законодавством;

- сплачувати усі податки та збори, передбачені законодавством України, згідно з наказом Фонду державного майна України від 22.08.2000 №1765;

- у 60-денний строк компенсувати витрати управління комунальної власності, пов`язані з виготовленням технічної документації, проведенням незалежної оцінки нежилих приміщень, укласти договори оренди та експлуатаційних витрат, здійснити страхування орендованого об`єкта від усіх видів страхового ризику на строк дії договору оренди.

Згідно з Розділом 7 Договору №8/О Орендодавець зобов`язується передати Орендарю в оренду комунальне майно, згідно з розділом 1 цього Договору за актом прийняття-передачі майна, який підписується одночасно з цим Договором.

У відповідності до п.п. 8.1., 8.2., 8.3. Договору №8/О Орендодавець має право контролювати наявність, стан, напрями та ефективність використання комунального майна, переданого в оренду. Виступати з ініціативою щодо внесення змін до цього Договору або його розірвання в разі погіршення стану орендованого майна, внаслідок неналежного використання або невиконання умов цього Договору. Орендодавець не відповідає за зобов`язаннями Орендаря.

Відповідно до п. 9.1. Договору №8/О Орендар зобов`язаний одночасно з укладанням чинного Договору укласти договір про технічне обслуговування орендованого приміщення з відповідними службами.

У п. 11.1. Договору №8/О сторонами погоджено, що цей Договір набирає чинності 01.08.2019 до 30.06.2022.

Згідно з п. 11.4. Договору №8/О договір оренди може бути розірвано за згодою сторін. На вимогу Орендодавця, договір оренди може бути достроково розірвано з підстав: Орендар використовує об`єкт не за призначенням; передачі орендованого майна в суборенду; Орендар не приступив до проведення поточного ремонту в строки, встановлені договором оренди; не внесення орендної плати протягом 3 місяців.

При цьому, строк дії Договору № 8/О вважається продовженим відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 “Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану” (в редакції станом на 30.06.2022), на весь період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців після його припинення або скасування. Таке продовження договору здійснюється автоматично і не потребує заяви орендаря та окремого рішення орендодавця. На момент подання позовної заяви Договір № 8/О є чинним.

Додатком до Договору оренди є, зокрема, розрахунок плати за перший місяць оренди комунального майна у відповідності до якого орендна плата за рік становить 39363,56 грн, а за базовий місяць оренди, липень – 3280,30 грн.

Крім того, 28.08.2021 між орендодавцем – Комунальним некомерційним підприємством «Херсонська міська клінічна лікарня ім. Є.Є. Карабелеша» Херсонської міської ради (якого за актом заміни сторони договору замінено на Департамент розвитку об`єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради (Позивач) та орендарем – Фізичною особою підприємцем Осадчим Андрієм Вікторовичем (Відповідач) укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності Херсонської міської територіальної громади нежитлових приміщень, загальною площею 36,5 кв.м, розташованих за адресою м. Херсон, просп. Ушакова, 22/1 №53/О (далі – Договір №53/О).

Відповідно до п. 2.1. Договору №53/О Орендар вступає у строкове платне користування Майном у день підписання акта приймання-передачі Майна. Акт приймання-передачі підписується між Орендарем і Орендодавцем одночасно з підписання цього Договору.

Згідно з п. 7.1. Договору №53/О Орендар зобов`язаний:

протягом 10 календарних днів з дня укладання цього договору застрахувати Майно на суму його страхової вартості, визначеної у пункті 6.2 Умов, зокрема від пожежі, затоплення, протиправних дій третіх осіб, стихійного лиха, та протягом 10 календарних днів з дня укладання договору страхування (договорів страхування) надати Орендодавцю завірені належним чином копії договору страхування і документів, які підтверджують сплату страхового платежу (страхових платежів);

поновлювати щороку договір страхування так, щоб протягом строку дії цього договору Майно було застрахованим, і надавати Орендодавцю копії завірених належним чином договору страхування і документів, які підтверджують сплату страхового платежу. Якщо договір страхування укладений на строку, що є іншим, ніж один рік, такий договір повинен бути поновлений після закінчення строку, на який він укладено. Оплата послуг страховика здійснюється за рахунок Орендаря (страхувальника).

Пунктом 12.7 Договору №53/О встановлено, що Договір може бути достроково припинений на вимогу Орендодавця, якщо Орендар: допустив прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців або сумарна заборгованість з орендної плати більша, ніж плата за три місяці; використовує майно не за цільовим призначенням визначеним у п. 7.1.(2) Умов; передав Майно, його частину у користування іншій особі; уклав договір суборенди з особами, які не відповідають вимогам статті 4 Закону; перешкоджає співробітникам Орендодавця здійснювати контроль за використанням Майна, виконанням умов цього договору; порушує додаткові умови договору, зазначені у пункті 14 Умов; істотно порушує умови охоронного договору, укладеного стосовно Майна, і копія якого є додатком до цього договору або передана Орендарю відповідно до вимог частини восьмої статті 6 Закону; відмовився внести зміни до цього договору у разі винекнення підстав, передбачених пунктом 3.7. цього договору.

Згідно з п. 14 Умов Договору №53/О крім орендної плати Орендар відшкодовує Орендодавцю витрати за надані комунальні послуги (теплопостачання, енергопостачання, водопостачання, водовідведення) та за експлуатаційні послуги, передбачені проектом договору; Орендар здійснює страхування об`єкта оренди на користь Орендодавця; ремонт приміщення здійснюється силами та за рахунок Орендаря за погодженням Орендодавця; Орендар повинен відповідати вимогам статті 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 №157-ІХ; орендні канікули не передбачені.

Відповідно до п. 13.1. Договору № 53/О Орендар письмово повідомляє іншим сторонам договору протягом п`яти робочих днів з дати внесення змін у його найменуванні, місцезнаходженні, банківських реквізитах і контактних даних. Орендодавець або Балансоутримувач повідомляє Орендареві про відповідні зміни письмово або на адресу електронної пошти.

Строк дії Договору № 53/О визначений з 13.03.2021 по 12.02.2024.

При цьому, строк дії Договору № 53/О вважається продовженим відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» (в редакції станом на 12.02.2024), на весь період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців після його припинення або скасування. Таке продовження договору здійснюється автоматично і не потребує заяви орендаря та окремого рішення орендодавця. На момент подання позовної заяви Договір № 53/О є чинним.

28.08.2021 сторонами Договору № 53/О підписано Акт приймання-передачі об`єкта комунальної власності міської територіальної громади від орендодавця – суб`єкту підприємницької діяльності та відповідно до умов вказаного Договору Орендарю передано у строкове платне користування нежитлові приміщення, загальною площею 36,5 кв.м. у будинку № 22/1 по просп. Незалежності (Ушакова) у м. Херсоні. Тому згідно із пунктом 2.1 Договору Орендар вступив у користування майном.

23.09.2025 на адресу Відповідача, зазначену у Договорах, (м. Херсон, просп. 200-річчя Херсона, буд. 22, кв. 297) та адресу Відповідача, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ( АДРЕСА_2 ), Позивачем було скеровано претензію від 22.09.2025 №01-20-1411-вих. щодо вимоги належного виконання Відповідачем зобов`язань за договорами оренди. У зазначеній претензії Позивач вимагав усунення порушень умов договорів, зокрема сплати заборгованості з орендної плати та виконання обов`язку щодо страхування орендованого майна. У випадку невиконання вимог претензії, Позивач повідомив Відповідача про намір звертатися із позовними заявами до суду з метою розірвання договорів оренди.

Відповіді на означену претензію матеріали справи не містять.

Позивач зазначає, що всупереч взятих на себе зобов`язань, Орендарем порушено істотні умови Договору № 8/О, а саме:

- допущено заборгованість з орендної плати за період з 01.02.2022 по 31.12.2023 у розмірі 74 105,58 грн;

- не виконано обов`язок зі страхування орендованого майна, визначений п. 5.5 Договору № 8/О. 3. Не надано Орендодавцю підтвердження виконання обов`язку щодо здійснення поточного ремонту орендованих основних фондів, визначеного п. 5.3 Договору.

Крім того, всупереч взятих на себе зобов`язань Орендарем порушено істотні умови Договору № 53/О, а саме:

- допущено заборгованість з орендної плати за період з 01.02.2022 по 31.12.2023 у розмірі 98 785,69 грн;

-не виконано обов`язок зі страхування орендованого майна, визначений пунктом 7.1 розділу ІІ Договору № 53/О.

На переконання Позивача, сукупність таких порушень (заборгованість з орендної плати, відсутність страхування об`єкту оренди, невиконання ремонтних робіт) свідчить про невиконання Орендарем взятих на себе зобов`язань за Договором оренди, та є відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України підставою для розірвання договору за рішенням суду, з огляду на наявність такої загальної підстави, як істотність його порушення.

Враховуючи вищезазначене, Департамент розвитку об`єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою, в якій просив розірвати Договір оренди комунального майна міської територіальної громади № 8/ О від 01.08.2019, укладений між орендодавцем – Комунальним некомерційним Документ сформований в системі «Електронний суд» 12.12.2025 14 підприємством «Херсонська міська клінічна лікарня ім. Є.Є. Карабелеша» Херсонської міської ради, якого замінено на Департамент розвитку об`єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради (адреса: 73003, м. Херсон, просп. Незалежності, 37, код ЄДРПОУ:44279728) та орендарем Фізичною особою-підприємцем Осадчим Андрієм Вікторовичем (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) щодо об`єкту оренди: нежитлові приміщення другого поверху, загальною площею 41,4 кв.м., у будинку № 21/1 по просп. Незалежності (Ушакова) у м. Херсоні та розірвати Договір нерухомого майна, що належить до комунальної власності Херсонської міської територіальної громади № 53/О від 28.08.2021, укладений між орендодавцем – Комунальним некомерційним підприємством «Херсонська міська клінічна лікарня ім. Є.Є. Карабелеша» Херсонської міської ради, якого замінено на Департамент розвитку об`єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради (адреса: 73003, м. Херсон, просп. Незалежності, 37, код ЄДРПОУ:44279728) та орендарем – Фізичною особою-підприємцем Осадчим Андрієм Вікторовичем (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) щодо об`єкту оренди: нежитлові приміщення, загальною площею 36,5 кв.м. у будинку № 22/1 по просп. Незалежності (Ушакова) у м. Херсоні.

Ухвалюючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про задоволення заявлених позовних вимог.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, дослідивши наявні матеріали справи, доводи та вимоги сторін, дійшла наступних висновків.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист – це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Як свідчать наявні матеріали справи, за своєю юридичною природою укладені між сторонами Договори, є договорами найму (оренди) комунального майна.

Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За умовами частин першої, п`ятої статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини першої статті 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Особливості найму (оренди) державного і комунального майна встановлюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна", у частинах 1, 4 статті 17 якого передбачено, що орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

Отже, укладені між сторонами Договори стали підставою виникнення у сторін господарських зобов`язань відповідно до статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін. В силу статті 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

Згідно зі статтею 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно з проведеним Департаментом розвитку об`єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради розрахунком у Відповідача наявна заборгованість з орендної плати за період з 01.02.2022 по 31.12.2023 у розмірі 74 105,58 грн по Договору № 8/О, за період з 01.02.2022 по 31.12.2023 у розмірі 98 785,69 грн по Договору №53/О.

При цьому, як вбачається з наданого Позивачем розрахунку, останнім не здійснювалось нарахування орендної плати за період з 24.02.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Колегія суддів наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Кожна зі сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, втрачає сенс.

Щодо твердження Апелянта про те, що він був звільнений від орендної плати у період з 24.02.2022 по 31.12.2023, колегія суддів зазначає, що з наданого Позивачем розрахунку вбачається, останнім не здійснювалось нарахування орендної плати за період з 24.02.2022 по 31.12.2022, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634. Водночас, здійснено нарахування орендної плати за період з 01.01.2023 по 31.12.2023, і щодо такого нарахування судова колегія зазначає наступне.

27.05.2022 Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України від 01.04.2022 №2181-IX "Про внесення змін до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" прийнято постанову № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" підпунктом 1 пункту 1 якої установлено, що на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування, але у будь-якому разі до 31 грудня 2022, за договорами оренди державного і комунального майна, чинними станом на 24 лютого 2022 або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 або раніше, звільняються від орендної плати орендарі державного і комунального майна, зокрема, які використовують майно, розташоване в адміністративно-територіальних одиницях, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану (Донецька область; Запорізька область в межах Бердянського, Василівського, Мелітопольського, Пологівського районів; Луганська область; Миколаївська область в межах Баштанського, Вознесенського районів (крім селищ міського типу Доманівка, Братське, м. Южноукраїнська), Миколаївського району (крім м. Миколаєва); Харківська область в межах Богодухівського району (крім мм. Валків, Богодухова, смт Краснокутськ), Ізюмського району, Куп`янського і Харківського районів (крім м. Мерефи, смт Нова Водолага, м. Харкова), Чугуївського району (крім м. Змієва); Херсонська область; Автономна Республіка Крим; м. Севастополь).

Тобто, перелік адміністративно-територіальних одиниць визначений в самому підпункті 1 пункту 1 Постанови № 634 і вказаною нормою передбачено, що від орендної плати звільняється певне коло орендарів на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування, але у будь-якому разі до 31.12.2022.

До постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 неодноразово вносилися зміни згідно з постановами від 13.09.2022 № 1026, від 18.10.2022 № 1236, від 24.03.2023 № 280, від 16.01.2024 № 35.

Водночас, редакція підпункту 1 пункту постанови № 634 щодо звільнення від орендної плати на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування, але у будь-якому разі до 31.12.2022 стосовно визначеного кола орендарів не змінювалася.

Наступні зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 були внесені постановою від 07.05.2024 № 512.

У даній справі суд першої інстанції дійшов висновку, що нарахування Відповідачеві орендної плати на підставі Договору №8/О від 01.08.2019 та Договору №53/О від 28.08.2021 у період з 01.01.2023 по 31.12.2023 є правомірним.

Позаяк, судова колегія зауважує, що Верховний Суд у постанові від 03.03.2026 у справі № 905/1552/24, на яку посилається Скаржник, дійшов висновку, що: «за змістом підпункту 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 у редакції, чинній станом на час її прийняття, та до внесення до неї змін згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.2024 № 512, було передбачено звільнення орендарів державного і комунального майна за договорами, оренди державного і комунального майна, чинними станом на 24 лютого 2022 або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 або раніше, звільняються від орендної плати орендарі державного і комунального майна фізичні особи та фізичні особи - підприємці, які були призвані або прийняті на військову службу після оголошення воєнного стану; які використовують майно, розташоване в адміністративно-територіальних одиницях, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану, на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування, але у будь-якому разі до 31.12.2022.

Словосполучення, яке використовується у підпункті 1 пункту 1 постанови № 634 (у редакції від 27.05.2022) на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування, але у будь-якому разі до 31 грудня 2022 підлягає трактуванню таким чином, що визначене коло орендарів звільняється від орендної плати за оренду державного і комунального майна на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування, але у будь-якому разі щонайменше до 31 грудня 2022 р, якщо до цієї дати воєнний стан буде припинено чи скасовано та сплине три місяці після дати його припинення чи скасування. Якщо до 31 грудня 2022 воєнний стан не буде припинено чи скасовано та не сплине три місяці після його припинення чи скасування, визначене коло орендарів звільняється від орендної плати за оренду державного і комунального майна на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування».

Таким чином, висновки суду про правомірність нарахування орендної плати Відповідачеві у період з 01.01.2023 по 31.12.2023 суперечать актуальному висновку Верховного Суду у справі № 905/1552/24, з огляду на що судова колегія вважає помилковими аргументи місцевого господарського суду щодо правомірності нарахування орендної плати за спірними Договорами оренди у означений період. Зміст підпункту 1 пункту 1 Постанови №634 вказує на те, що він поширюється і на спірні правовідносини щодо сплати орендної плати за майно, яке розташоване за адресою: місто Херсон, просп. Ушакова, №21/1 та №22/1.

Оскільки під час дослідження обставин для розірвання Договору оренди судом першої інстанції встановлено факт несплати орендної плати лише в період з 01.01.2023 по 31.12.2023, під час якого, відповідно до наведеного висновку Верховного Суду, діяла пільга, передбачена постановою № 634, відсутні підстави для розірвання Договорів внаслідок невстановлення такої ознаки як систематичність несплати орендної плати.

Водночас, колегія суддів зауважує, що задовольняючи позовні вимоги, судом першої інстанції також встановлено інші порушення умов Договорів, допущені Відповідачем, які суд визнав істотними порушеннями умов Договорів, що також стало підставою для розірвання Договорів.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 651 Цивільного кодексу зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

У постанові Верховного Суду від 07.03.2023 у справі № 909/1199/21 надано тлумачення статті 651 Цивільного кодексу України в контексті розмежування понять відмови від зобов`язання, розірвання договору в односторонньому порядку та односторонньої відмови від договору.

Зокрема Верховний Суд зазначив про існування різниці між відповідними поняттями, яка полягає у тому, що:

- одностороння відмова від зобов`язання - означає, що сторона відмовляється від виконання свого зобов`язання за договором, але договір залишається чинним. Сторона зобов`язання управомочена договором або законом здійснити односторонню відмову від зобов`язання за цей вид порушення;

- одностороння відмова від договору - це односторонній правочин направлений припинити дію договору в цілому, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом. Для реалізації права на відмову від договору стороні не потрібно звертатися до суду;

- розірвання договору в односторонньому порядку (розірвання договору на вимогу однієї із сторін) - це можливість однієї зі сторін припинити дію договору в разі порушення іншою стороною договору та в інших випадках, встановлених договором або законом. Заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді.

Верховний Суд у постанові від 08.09.2021 у справі № 727/898/19 наголосив, що у цивільному законодавстві закріплено конструкцію "розірвання договору" (статті 651 - 654 Цивільного кодексу України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах Цивільного кодексу України досить часто використовується формулювання "відмова від договору" (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782 Цивільного кодексу України). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір, як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови і коли ці правочини породжують відповідні правові наслідки щодо розірвання договору (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22.02.2023 у справі № 465/5980/17).

За змістом наведених норм одностороння відмова від договору є юридичним фактом, який зумовлює його розірвання, отже є правочином, який має юридичні наслідки у виді припинення господарських правовідносин, а тому не вимагає згоди другої сторони. Розірвання господарського договору може здійснюватися за згодою сторін і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак, окремі види договорів допускають можливість одностороннього розірвання договору. Крім того, право сторони на одностороннє розірвання договору може бути встановлено законом або безпосередньо в договорі.

Зазначений усталений висновок щодо правової природи односторонньої відмови від договору неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №916/1684/18 та в постановах Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №910/11397/18, від 26.02.2020 у справі №910/4391/19, від 08.09.2021 у справі № 727/898/19, від 24.05.2023 №756/420/17, від 13.12.2023 у справі № 922/193/23, від 04.03.2025 у справі № 922/1290/24.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частини перша, друга статті 202 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 ст. 24 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” передбачено, що договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Частиною 1 статті 782 Цивільного кодексу України передбачено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Як встановлено судовою колегією, звертаючись із позовною заявою, Позивач, окрім посилання на несплату орендної плати, зазначав і про інші порушення умов Договорів, допущені Відповідачем.

Так, згідно ч. 6 ст. 20 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов`язаний застрахувати орендоване нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно на користь балансоутримувача, а єдиний майновий комплекс - на користь орендодавця згідно з Порядком передачі майна в оренду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 “Деякі питання оренди державного та комунального майна” також передбачено обов`язок орендаря зі страхування комунального та державного майна.

Так, пунктом 175 зазначеної постанови визначено, що орендар протягом десяти календарних днів з дати укладення договору оренди зобов`язаний застрахувати орендоване нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно на користь балансоутримувача, а єдиний майновий комплекс - на користь орендодавця майна на період строку дії договору оренди на суму вартості майна відповідно до висновку про ринкову вартість (акта оцінки), визначеного відповідно до законодавства про оцінку майна, під час передачі такого майна в оренду - якщо така оцінка майна здійснювалася; або балансової вартості майна, але не менше ніж добуток місячної орендної плати за орендоване майно за договором оренди, помножений на 100, - якщо оцінка ринкової вартості такого майна не здійснювалася. Орендар зобов`язаний постійно поновлювати договір страхування так, щоб протягом строку дії договору оренди майно було застрахованим.

Пунктом 176 постанови передбачено, що орендар протягом десяти календарних днів з дати укладення договору страхування надає балансоутримувачу та орендодавцю завірені належним чином копії договору страхування (договорів страхування) і платіжного доручення (платіжних доручень) про сплату страхового платежу (страхових платежів).

Оплата послуг страховика здійснюється за рахунок орендаря (страхувальника) (пункт 177 постанови).

Орендодавці контролюють своєчасність укладення договорів страхування орендованого майна та у разі порушення орендарем обов`язку щодо укладення договору страхування повідомляють орендаря про розірвання договору оренди (пункт 178 постанови).

Пунктом 5.5. Договору №8/О, визначено обов`язок Відповідача застрахувати орендоване майно в порядку, визначеному чинним законодавством та відповідно до п. 7.1. Договору №53/О Орендар зобов`язаний протягом 10 календарних днів з дня укладання цього договору застрахувати Майно на суму його страхової вартості, визначеної у пункті 6.2 Умов, зокрема від пожежі, затоплення, протиправних дій третіх осіб, стихійного лиха, та протягом 10 календарних днів з дня укладання договору страхування (договорів страхування) надати Орендодавцю завірені належним чином копії договору страхування і документів, які підтверджують сплату страхового платежу (страхових платежів); поновлювати щороку договір страхування так, щоб протягом строку дії цього договору Майно було застрахованим, і надавати Орендодавцю копії завірених належним чином договору страхування і документів, які підтверджують сплату страхового платежу. Якщо договір страхування укладений на строку, що є іншим, ніж один рік, такий договір повинен бути поновлений після закінчення строку, на який він укладено. Оплата послуг страховика здійснюється за рахунок Орендаря (страхувальника).

Крім того, ч.6 ст. 20 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” покладає на Орендаря обов`язок застрахувати орендоване майно на користь балансоутримувача.

У даному випадку, страхування орендованого майна не відноситься до добровільного страхування, так як є обов`язком Орендаря та однією з істотних умов Договорів, оскільки чинне законодавство, яким врегульовані спірні відносини та умовами Договорів, прямо передбачений обов`язок Орендаря застрахувати орендоване нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно на користь балансоутримувача на період строку дії договору оренди, і порушення цієї вимоги може бути підставою для розірвання договору.

Втім, наявні матеріали справи не містять, а Відповідачем не надано доказів на підтвердження виконання взятого на себе Договорами та передбаченого чинним законодавством обов`язку зі страхування орендованого комунального майна.

Колегія суддів погоджується з доводами Позивача про те, що невиконання Відповідачем обов`язку щодо страхування орендованого майна створює істотні ризики для Орендодавця, що діє в інтересах територіальної громади, як власника комунального майна. Договір страхування є важливим механізмом захисту майнових інтересів територіальної громади у випадку настання непередбачуваних подій — пожежі, затоплення, протиправних дій третіх осіб або стихійного лиха, які можуть призвести до пошкодження чи знищення об`єкта оренди. Відсутність чинного договору страхування позбавляє Орендодавця гарантій отримання страхового відшкодування у разі настання таких обставин, що, у свою чергу, може спричинити значні матеріальні збитки бюджету громади.

З урахуванням наведеного, судова колегія вважає, що відсутність здійснення орендарем страхування орендованого майна є істотним порушенням умов Договорів, оскільки позбавляє іншу сторону отримати очікуване при укладенні Договорів.

Судова колегія також зауважує, що Відповідачем не надано жодних доказів належного утримання об`єкта оренди: фотоматеріалів або інших документальних підтверджень, які б свідчили про використання об`єкта оренди за цільовим призначенням на виконання пункту 5.1 Договору, а також про здійснення ним протягом строку дії Договору поточного ремонту орендованих основних фондів відповідно до пункту 5.3 Договору №8/О.

Зазначені обставини в сукупності, свідчать про факт неналежного виконання Відповідачем обов`язків орендаря щодо збереження та утримання об`єкта оренди.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів частково погоджується з висновком місцевого господарського суду, а саме про невиконання Відповідачем обов`язку щодо страхування об`єкту оренди передбаченого п. 5.5 Договору № 8/О та п. 7.1 розділу ІІ Договору № 53/О, що в сукупності свідчить про суттєво порушення Відповідачем умов Договорів та є підставою для розірвання Договору оренди комунального майна міської територіальної громади № 8/О від 01.08.2019 та Договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності Херсонської міської територіальної громади № 53/О від 28.08.2021.

При цьому, судова колегія відхиляє доводи Апелянта стосовно наявності забезпечувального депозиту, оскільки у даній справі розглядається питання щодо наявності або відсутності підстав для розірвання Договорів оренди, а не стягнення у судовому порядку орендної плати. Позивачем не заявлялась вимога ані щодо стягнення заборгованості з орендної плати, ані штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання зі сплати орендних платежів; предметом позову є виключно розірвання Договорів оренди.

При цьому, слід зауважити, що як вже було вказано вище, підставами для розірвання Договорів оренди, Позивачем визначено сукупність обставин, а не лише наявність у Відповідача заборгованості з орендної плати.

Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що доводи Апелянта не знайшли свого підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, не впливають на юридичну оцінку обставин справи, здійснену господарським судом у відповідності до норм чинного законодавства та спростовуються викладеними вище висновками суду, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Згідно зі статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи Скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 04.06.2026 по справі №916/4980/25.

За таких обставин, апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Осадчого Андрія Вікторовича на рішення Господарського суду Одеської області від 04.06.2026 по справі №916/4980/25 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.

З огляду на те, що апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Осадчого Андрія Вікторовича задоволенню не підлягає, судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги, в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на Апелянта.

Керуючись ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Осадчого Андрія Вікторовича на рішення Господарського суду Одеської області від 04.06.2026 по справі №916/4980/25 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 04.06.2026 по справі №916/4980/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені статтями 287-289 Господарсько процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 26.10.2026, у зв`язку з перебуванням у відпустках судді Богацької Н.С. з 08.10.2026 по 15.10.2026 та з 16.10.2026 по 22.10.2026, а також головуючої судді Принцевської Н.М. з 21.10.2026 по 23.10.2026.

Головуюча суддя: Н.М. Принцевська

Судді: Н.С. Богацька

Я.Ф. Савицький

Оригінал: reyestr.court.gov.ua