Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №548/2218/26 — Хорольський районний суд Полтавської області

Суд: Хорольський районний суд Полтавської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: за законом.

Дата: 25 жовтня 2026 р.

Справа: №548/2218/26

Суддя: Коновод О. В.

Справа № 548/2218/26

Провадження № 2/548/1169/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.10.2026 року м. Хорол

Хорольський районний суд Полтавської області в складі :

головуючого судді - Коновод О. В.

за участю : секретаря судового засідання - Матвієнко О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Хорол цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту постійного не проживання відповідача зі спадкодавцем на день смерті.

установив:

Позиція позивачів та відповідача, процесуальні дії, вчинені по справі.

Позивачі звернулися до Хорольського районного суду з вищевказаним позовом.

На обґрунтування позову зазначили, що вони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є дочкою та сином, а відповідач ОСОБА_3 – дружиною ОСОБА_4 , що доводиться копією свідоцтва про народження Серія НОМЕР_1 , копією свідоцтва про народження Серія НОМЕР_2 , копією свідоцтва про одруження Серія НОМЕР_3 , копією свідоцтва про одруження Серія НОМЕР_4 , копією свідоцтва про розірвання шлюбу Серія НОМЕР_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 батько позивачів ОСОБА_4 помер в селі Хвощівка Лубенського району Полтавської області, що доводиться копією свідоцтва про його смерть Серія НОМЕР_6 .

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 відкрилась спадщина на його спадкове майно та майнові права - земельну ділянку загальною площею 2,79 га, кадастровий номер: 5324884400:00:022:0028, що розташована на території Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області ( колишньої Петракіївської сільської ради Хорольського району Полтавської області), цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належала йому на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку Серія ЯЗ №176675 та інше спадкове майно.

З довідки виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області Вихідн.№09-08/4/207 від 24 серпня 2026 року слідує, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дійсно був зареєстрований з 15 квітня 1986 року та до дня своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ( свідоцтво про смерть НОМЕР_6 ) за адресою: АДРЕСА_1 . На день смерті разом з ним була зареєстрована його дружина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

11.09.2026 року по справі було відкрито провадження та призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження.

В судове засідання позивачі не з"явилися, але в позовній заяві прохали суд провести розгляд справи за їх відсутності.

Відповідач в судове засідання не з`явився, але в заяві прохав суд провести розгляд справи за його відсутності. Позовні вимоги визнав.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, на підставі частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу судом не здійснювалося.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Позивачі, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є дочкою та сином, а відповідач ОСОБА_3 – дружиною ОСОБА_4 , що доводиться копією свідоцтва про народження Серія НОМЕР_1 , копією свідоцтва про народження Серія НОМЕР_2 , копією свідоцтва про одруження Серія НОМЕР_3 , копією свідоцтва про одруження Серія НОМЕР_4 , копією свідоцтва про розірвання шлюбу Серія НОМЕР_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 батько позивачів ОСОБА_4 помер в селі Хвощівка Лубенського району Полтавської області, що доводиться копією свідоцтва про його смерть Серія НОМЕР_6 .

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 відкрилась спадщина на його спадкове майно та майнові права - земельну ділянку загальною площею 2,79 га, кадастровий номер: 5324884400:00:022:0028, що розташована на території Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області ( колишньої Петракіївської сільської ради Хорольського району Полтавської області), цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належала йому на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку Серія ЯЗ №176675 та інше спадкове майно.

З довідки виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області Вихідн.№09-08/4/207 від 24 серпня 2026 року слідує, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дійсно був зареєстрований з 15 квітня 1986 року та до дня своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ( свідоцтво про смерть НОМЕР_6 ) за адресою: АДРЕСА_1 . На день смерті разом з ним була зареєстрована його дружина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно з повідомленням Хорольської державної нотаріальної контори від 25.08.2024 року за Вих.№332/01-16 було роз`яснено, що Хорольська державна нотаріальна контора не може долучити до матеріалів спадкової справи №99/2026 , заведеної до майна ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дата смерті – ІНФОРМАЦІЯ_1 заяву ОСОБА_3 про відмову від прийняття спадщини, оскільки строки визначені ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини чи для відмови від прийняття спадщини ОСОБА_4 закінчились.

У цьому повідомленні державним нотаріусом роз`яснено, що якщо дружина спадкодавця ОСОБА_3 тривалий час за адресою: АДРЕСА_1 не проживала, а лише була зареєстрована, у тому числі не проживала разом зі спадкодавцем на час його смерті і спадкувати вона не бажає, однак у спадкову справу №99/2026 нею, ОСОБА_3 , у строки, визначені статтею 1270 ЦК України, заяву про відмову від прийняття спадщини не подала, то за позивачами зберігається право звернутись до суду і надавши суду всі необхідні та достатні докази, в судовому порядку встановлювати факт, що на їхню матір, ОСОБА_3 , не поширюється дія ч.3 ст.1268 ЦК України, та визнавати її такою, що спадщину після ОСОБА_4 не прийняла.

Таким чином, з повідомлення державного нотаріуса вбачається, що у випадку встановлення у судовому порядку факту постійного непроживання ОСОБА_3 , зі спадкодавцем на час смерті, позивачі матимуть можливість ставити питання про оформлення ними спадщини на все спадкове майно.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України позивачі, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , є єдиними спадкоємцями першої черги за законом померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_4 , які прийняли його спадщину, тому мають право на спадкування його нерухомого та рухомого майна повністю, оскільки спадкоємець першої черги за законом ОСОБА_3 , яка є дружиною померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , але з 29 жовтня 2018 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 не проживає, а проживає за іншою адресою: АДРЕСА_2 .

Отже, наявність реєстрації відповідача ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , не свідчить про те, що вона прийняла спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , оскільки з 29 жовтня 2018 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 за цією адресою не проживала, а проживає за іншою адресою: АДРЕСА_2 тощо.

Зважаючи на наведені обставини, позивачі звернулися до суду з даним позовом з метою встановлення факту про те, що відповідач ОСОБА_3 постійно не проживала зі спадкодавцем ОСОБА_4 на час його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки в іншому порядку вони не можуть реалізувати спадкові права на все спадкове майно, що повністю доводиться слідуючими доказами: - копією заяви ОСОБА_3 від 11 червня 2026 року про відмову від прийняття спадщини ОСОБА_4 , посвідченої старостою Вишневого старостинського округу №4 виконавчого комітету Хорольської міськох ради Лубенського району Полтавської області Коханевич, зареєстрованої в реєстрі за №4-33;- поясненнями свідка: ОСОБА_5 , проживаючого в АДРЕСА_1 .

Таким чином, між позивачами та відповідачем ОСОБА_3 виник спір щодо спадкового майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_4 , який повинен вирішуватися судом в порядку позовного провадження, що повністю відповідає правовій позиції Верховного суду, викладеній в постановах від 03 березня 2021 року у справі № 760/5425/17, від 26 січня 2022 року по справі № 165/2486/19.

Норми права, застосовані судом.

Згідно з ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За вимогами ч. 3 ст. 12 Цивільно-процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Цивільно-процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Цивільно-процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Цивільно-процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 29 ЦК України встановлено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює в тому числі й правовідносини, повязані зі зняттям з реєстрації за місцем проживання, чи постановлення на реєстраційний облік. Правовий зміст права користування жилим приміщенням не є тотожним змісту поняття реєстрації місця проживання особи.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією ( 254к/96-ВР ), законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно з ч. 2 ст.315 ЦПК Україниу судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.

Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спобіг, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інетерсу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Відтак, зазначена норма визначає об`єкт захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні чи невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для повновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

При цьому слід виходити з положень ст. 11 ЦК України про підстави виникнення цивільних прав і цивільних обов`язків. Відповідно до них цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки.

Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 року №1-10/2004 визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти - це прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.

Таким чином,під способами захисту суб`єктивних цивільних прав/інтересів розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру,за допомогою яких проводиться повновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та охоронюваних законом інтересів.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК України.

У вказаній нормі визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зі змісту ч. 3 ст. 16 ЦК України випливає, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом ніж той, який встановлений договором або законом.

Законодавчі обмеження матеріально- правових способів захисту цивільно права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст.ст. 8-9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13.

За даних обставин суд приходить до висновку, що права позивача є доведеним, а тому позовні вимоги підлягають до задоволення.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.15,16,328,392 ЦК України, ст.ст.1-18,76-81,141,209-241,259,263-265,268,280-283, 354,355 ЦПК України, суд-

ухвалив:

Задовольнити позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_7 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_8 , адреса проживання: АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) про встановлення факту постійного не проживання відповідача зі спадкодавцем на день смерті.

Встановити факт, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_9 , постійно не проживала із спадкодавцем ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , починаючи з 29 жовтня 2018 року, в тому числі й на день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 26.10.2026 року.

Суддя : О.В. Коновод

Оригінал: reyestr.court.gov.ua