Рішення від 26 жовтня 2026 р. у справі №369/12499/25 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/12499/25

Провадження № 2/369/4933/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

27.10.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді- Пінкевич Н.С.,

при секретарі судових засідань Худинець Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

встановив:

У липні 2025 року представник позивач звернувся до суду з вказаним позовом. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19.03. 2025 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу у борг грошові кошти у розмірі 731 558,08 грн., що на день укладення договору було еквівалентно 17 600 доларів США.

Відповідно до п. 7 договору позики відповідач зобов`язалася повернути отримані кошти готівкою у гривнях за комерційним курсом на день повернення за таким графіком: до 19 квітня 2025 року у гривневому еквіваленті 800 доларів США, до 19 травня 2025 року у гривневому еквіваленті 16 800 доларів США.

Зазначає, відповідач свої зобов`язання у повному обсязі не виконала, у зв`язку із чим за нею залишилася заборгованість у розмірі, еквівалентному 5 000 доларів США.

Просить суд: стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 19 березня 2025 року у розмірі 5 000 доларів США та судовий збір у розмірі 2 086,70 грн.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 липня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначено розгляд справи.

У судове засідання представник позивача не з`явився, у позовній заяві просив проводити розгляд справи за відсутності представника позивача. Проти винесення заочного рішення не заперечував.

У судове засідання відповідач не з`явився. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив, відзив на позов суду не подав. Причини неможливості подати відзив суду не повідомив. Ухвалу про відкриття, позовну заяву з додатками відповідачу направлено на адресу відомого місця проживання: АДРЕСА_1 . Конверти повертались з відміткою «адресат відсутній», що відповідно до ст.128 ЦПК України є належним повідомленням. Додатково відповідач повідомлявся шляхом направлення смс-повідомлень та розміщенням оголошенням на сайті суду. Також сторони мають можливість дізнатись про час розгляду справи з офіційного сайту суду. Будь-яких заяв, клопотань від відповідача станом на час прийняття рішення до суду не надходило.

Згідно ч. 6 ст. 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Суд звертає увагу, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. В свою чергу особа, яка зареєструвала свої місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу. Це передбачено п. п. 118, 123 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 N 270.

Отже, для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем не може бути перешкодою для розгляду справи.

Відповідно до ч. 9 ст. 130 ЦПК України у разі відмови адресата одержати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну помітку на повістці і повертає її до суду. Особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою.

Однак процесуальне законодавство не визначає наслідків невручення судового рішення чи повістки-повідомлення з причин закінчення строку зберігання або без зазначення причини невручення. Жодними законами чи підзаконними актами не передбачено, скільки разів суд має перенаправляти кореспонденцію на єдину відому (офіційну) адресу, з якої вона повертається без вручення, для того щоб особа вважалась такою, що повідомлена.

Зважаючи на те, що відповідача належним чином повідомлено про розгляд справи (за зареєстрованим місцем проживання), незалежно від того чи отримав відповідач адресовану йому кореспонденцію, суд вважає, що гарантії ст. 6 Конвенції щодо відповідача дотримано і справу може бути розглянуто по суті.

Крім того, відповідно до висновків Верховного Суду, які наведені у постановах від 21 грудня 2022 року у справі № 757/15603/19 (провадження № 61-7187св22), 30 листопада 2022 року у справі № 760/25978/13-ц (провадження № 61-6788св22), 31 серпня 2022 року у справі № 760/17314/17), у разі проставлення у поштовому повідомленні відмітки «адресат відмовився» чи «адресат відсутній за вказаною адресою» - судова повістка вважається врученою в день проставлення відповідної відмітки.

Оскільки у встановлений судом строк відповідачем відзив на позовну заяву не подано, на підставі ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до вимог ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи..

За таких обставин суд, враховуючи вимоги ст. 280 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача та ухвалити по справі заочне рішення.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за №761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справу суди першої інстанції» від 12.06.2009№2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124Конституції України та статті 3ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 19.03.2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу у борг грошові кошти у розмірі 731 558,08 грн., що на день підписання договору становило еквівалент 17 600 доларів США, що підтверджуються письмовим договором позики від 19 березня 2025 року, копія якого долучена до матеріалів справи.

Відповідно до п. 7 договору позичальник зобов`язалася здійснити повернення отриманих коштів готівкою у гривнях за комерційним курсом на день повернення за таким графіком: до 19 квітня 2025 року у гривневому еквіваленті 800 доларів США на день сплати; до 19 травня 2025 року у гривневому еквіваленті 16 800 доларів США.

Як зазначає позивач, відповідач частково виконала взяте на себе зобов`язання, однак у встановлений договором строк позику в повному обсязі не повернула, унаслідок чого неповернутою залишилася частина заборгованості, еквівалентна 5 000 доларів США.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.

За змістом ст.ст. 626, 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні його умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей.

За змістом ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Матеріали справи не містять доказів належного і повного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором позики, відповідач протилежного суду не довів..

Щодо валюти, у якій слід стягнути з відповідача вказані кошти, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Згідно з частинами першою, другою статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Обґрунтовуючи вимогу про стягнення заборгованості у розмірі 5 000 доларів США саме в іноземній валюті, представник позивача посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц та від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

У постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, про те, що незалежно від валюти боргу валютою платежу в усіх випадках є гривня, та зазначила, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачено законом чи договором, повернути позикодавцеві таку саму суму коштів у тій іноземній валюті, яка була отримана у позику.

Отже, саме по собі посилання представника позивача на зазначені правові висновки є обґрунтованим у частині можливості стягнення судом заборгованості безпосередньо в іноземній валюті. Водночас можливість такого стягнення залежить від змісту конкретного грошового зобов`язання та, зокрема, від того, в якій валюті фактично була передана позика і в якій валюті сторони визначили обов`язок щодо її повернення.

Судом установлено, що відповідно до умов договору позики від 19.03.2025 долар США визначено сторонами саме як грошовий еквівалент зобов`язання, а не як валюту, в якій була передана позика та в якій вона підлягає поверненню. При цьому умовами договору передбачено повернення позики у гривнях із визначенням її розміру через еквівалент у доларах США.

За таких обставин правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у справах № 761/12665/14-ц та № 373/2054/16-ц, щодо можливості стягнення заборгованості безпосередньо в іноземній валюті не можуть бути застосовані до спірних правовідносин без урахування їх фактичних обставин, оскільки у зазначених справах йшлося про зобов`язання, предметом яких була іноземна валюта, фактично передана у позику.

Такий висновок узгоджується з практикою Верховного Суду щодо розмежування валюти боргу та валюти платежу. Зокрема, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 755/9348/15-ц та постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 зазначено, що у разі визначення грошового зобов`язання з урахуванням валютного еквівалента сума зобов`язання визначається через еквівалент в іноземній валюті, тоді як виконання такого зобов`язання здійснюється у гривнях відповідно до положень статті 533 ЦК України.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24), застосовуючи положення частини другої статті 533 ЦК України, зазначила, що якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, а у разі вирішення спору судом на день виконання судового рішення.

Таким чином, посилання представника позивача на правові висновки Верховного Суду щодо можливості стягнення заборгованості безпосередньо в іноземній валюті не спростовують установленого сторонами договору порядку виконання зобов`язання. З огляду на викладене та встановлений судом розмір неповернутої частини позики, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у гривнях у сумі, еквівалентній 5 000 доларів США, визначеній за офіційним курсом Національного банку України на день виконання судового рішення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 086,70 грн.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст. ст. 141, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) доларів США та судовий збір у розмірі 2 086,70 грн. (дві тисячі вісімдесят шість гривень 70 коп.).

Інформація про позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .

Інформація про відповідача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справ, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 27 жовтня 2026 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ