Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №579/2522/26 — Кролевецький районний суд Сумської області

Справа № 579/2522/26

2-о/579/68/26

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

13 жовтня 2026 року Кролевецький районний суд Сумської області

в складі головуючого судді - Придатка В.М.,

за участі секретаря - Левчиної О.В.,

заявника - ОСОБА_1 ,

свідків – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кролевець цивільну справу в порядку окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області, про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою, в якій просить встановити факт перебування її, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на утриманні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на дату останнього виходу на зв`язок 06.02.2026 року, з метою оформлення пенсії у зв`язку із втратою годувальника.

Мотивує заявлену вимогу тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебувала на утриманні свого сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 по дату його зникнення безвісти за особливих обставин, а саме 13 квітня 2026 року, з 06.12.2018 року проживала однією сім`єю разом зі своїм сином ОСОБА_4 , за адресою АДРЕСА_1 . ОСОБА_4 до призову на військову службу під час мобілізації, а саме до 15 листопада 2025 року працював різноробочим, отримував заробітну плату, з якої надавав кошти, своїй матері ОСОБА_1 . В період з 23.04.2025 по 15.09.2025 року, я ОСОБА_1 , перебувала на обліку Кролевецькому відділі Конотопської філії Сумського обласного центру зайнятості як безробітна та отримувала допомогу по безробіттю з 24.04.2025 року по 22.07.2025 року. За період грудень 2025 рік по червень 2026 року жодних доходів заявниця не отримувала.

З 15.11.2025 року ОСОБА_4 , був призваний на військову службу та 16.11.2025 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 зараховано до списків особового складу військової частини та призначено на посаду солдата резерву НОМЕР_2 запасної роти військової частини НОМЕР_1 , де під час виконання обов`язків військової служби, виконуючи бойове завдання із захисту територіальної цілісності Батьківщини, здійсненні відсічі та стримування збройної агресії російської федерації проти України, за обставин, що загрожували смертю, внаслідок дій з боку збройних сил російської федерації в районі ведення бойових дій 03.04.2026 року зник безвісти за відсутності ознак умисного ухилення від проходження військової служби.

У період з 23.04.2025 по 15.09.2025 року заявниця отримувала допомогу по безробіттю, але в той же час і до моменту призову на військову службу сина, а саме до 15.11.2025 року і до лютого 2026 року, вона вже перебувала на повному утриманні свого сина, постійно отримувала від нього кошти, які витрачала на оплату комунальних послуг, придбання одягу, продуктів харчування, та ліків. Допомога від сина була постійним і основним джерелом її існування.

Встановлення факту перебування на повному утриманні свого сина починаючи з 23.04.2025 по лютий 2026 року необхідний заявнику для призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника, встановити його іншим способом не має можливості.

В судовому засіданні заявниця пояснила, що працювала головним технологом на підприємстві та зламала ногу. Змушена була звільнитися з роботи і стати на облік у центр зайнятості. В цей період комунальні послуги сплачував син, що проживав разом із нею. 15 листопада 2025 року сина викрала з будинку поліція. На даний час вона не має можливості працевлаштуватися, оскільки запропоновані центром зайнятості роботи (побілка укриттів) вважає принизливими для себе.

Представник заінтересованої особи до судового засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлений в установленому законом порядку, будь-яких заяв, клопотань суду не надав.

За правилами ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

П. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Зважаючи на викладене, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників справи, що не з`явились.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

За положенням ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно п.5 ч.2 ст. 293 ЦПК України в порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно із частиною першою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується Повторним Свідоцтвом про народження, Серія НОМЕР_3 , про що складено актовий запис №134 від 22.05.1992 року, виданим Кролевецьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Конотопському районі Сумської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 08.05.2026 року та Повторним Свідоцтвом про шлюб, Серія НОМЕР_4 , про що складено актовий запис №83 від 21.08.2014 року, виданим Кролевецьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Конотопському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 13.08.2025 року (а.с.8-9).

ОСОБА_1 з 06.12.2018 року проживала однією сім`єю разом зі своїм сином ОСОБА_4 , за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою виданою ЦНАП виконавчого комітету Кролевецької міської ради від 17.04.2026 року №6/22/A-03-06-2026 (а.с.10).

B період з 23.04.2025 по 15.09.2025 року ОСОБА_1 перебувала на обліку у Кролевецькому відділі Конотопської філії Сумського обласного центру зайнятості як безробітна та отримувала допомогу по безробіттю з 24.04.2025 року (наказ №24 від 24.04.2025 року) по 22.07.2025 року (наказ №23 від 23.07.2025 року), що підтверджується довідкою виданою Кролевецьким відділом Конотопської філії Сумського обласного центру зайнятості №01-04/686-11.6/26 від 25.08.2026 року (а.с.11).

Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 25.08.2026, заявниця протягом липня серпня 2025 року отримувала виплати по безробіттю, у листопаді 2025 року отримала орендну плату. За період з вересня по жовтень 2025 року та з грудня 2025 року по червень 2026 року червень 2026 року доходів не отримувала (а.с.12).

Суду не надано жодних підтверджень офіційного працевлаштування, розміру та регулярності доходів ОСОБА_4 до його мобілізації до лав ЗСУ.

15.11.2025 року ОСОБА_4 був призваний на військову службу та 16.11.2025 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 зараховано до списків особового складу військової частини та призначено на посаду солдата резерву НОМЕР_2 запасної роти військової частини НОМЕР_1 , де під час виконання обов`язків військової служби, виконуючи бойове завдання із захисту територіальної цілісності Батьківщини, здійсненні відсічі та стримування збройної агресії російської федерації проти України, за обставин, що загрожували смертю, внаслідок дій з боку збройних сил російської федерації в районі ведення бойових дій 03.04.2026 року зник безвісти за відсутності ознак умисного ухилення від проходження військової служби, що підтверджується Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 16.04.2026 року №323 (а.с.13-16). За даним фактом відкрито кримінальне провадження за №12026200510000071 від 07.04.2026 року, що підтверджується Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, орган досудового розслідування: Відділення поліції №1 (м. Кролевець) Конотопського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області від 08.04.2026 року (а.с.18).

Згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру ветеранів війни №20260417-00175521 від 17.04.2026 року ОСОБА_4 надано статус учасника бойових дій від 07.02.2026 року (а.с.19).

Згідно з Витягом з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісті за особливих обставин, від 14.04.2026 №20260414-1386 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 надано статус особи, зниклої безвісті за особливих обставин, з 13.04.2026 року (а.с.17).

Також суду надано роздруківку про три грошові перекази від ОСОБА_5 , на суму 3000 грн (27.12.2025), 2000 грн (05.01.2026) та 10000 грн (17.01.2026) (а.с.21).

В судовому засіданні суду заявницею надано: довідку про огляд лікаря від 27.03.2025 року, яким констатовано закритий перелом основи 3ї плесневої кістки без зміщення та рентгенівські знімки стопи; довідка №01-09/168 про те, що з 22 по 28 січня 2026 року заявниця лікувалася з діагнозом хронічний калькульозний холецистит та висновок ультразвукового дослідження від 23.01.2026 року з діагнозом «хронічний калькульозний холецистит. Хронічний панкреатит».

Крім того, судом допитано в якості свідка ОСОБА_2 , яка суду пояснила, що живе навпроти заявниці. Остання проживала разом із сином, свідок бачила як син бігав на роботу, іноді його привозили на машині. Заявниця зламала ногу на роботі та звільнилася, після чого повідомляла свідку, що син дає гроші на придбання продуктів, ремонт паркану тощо. Син присилав гроші заявниці і після мобілізації. Заявниця не повідомляла свідку, чи є особою з інвалідністю, однак часто викликає «швидку», бо має камені в печінці. Свідок іноді приходить і робить ін`єкції заявниці.

Також судом допитано в якості свідка ОСОБА_3 , яка суду повідомила, що знає сім`ю заявниці, син останньої – людина чуйна і хороша, не відмовляв у допомозі. Знає, що син допомагав заявниці як фінансово, так і по господарству: купували пральну машинку, телевізор, дров на опалення взимку. Приносив продукти та залишав гроші, щоб мамі купити, що буде потрібно.

Пенсійне забезпечення в Україні здійснюється за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі – Закон № 1058-ІV).

Відповідно до статті 36 Закону № 1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї особи, якій відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зникли безвісти за особливих обставин» від 12.07.2018 № 2505-VIІІ (далі -Закон № 2505-VIIІ) надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу.

Непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема, дружина, батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченою статтею 26 цього Закону, діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.

Відповідно до статті 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні (стаття 38). Батьки померлого, які не були на його утриманні, також мають право на пенсію, якщо згодом втратили джерело засобів до існування.

Непрацездатними членами сім`ї вважаються, відповідно до пунктів «б» та «в» частини третьої ст.37 вказаного Закону, батько, мати, дружина, чоловік, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а також один з батьків, незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8 років, і не працює.

Всі правила цього Закону, що стосуються сімей померлих, відповідно поширюються (оскільки не обумовлено інше) і на сім`ї безвісти відсутніх, якщо безвісна відсутність годувальника засвідчена у встановленому порядку.

Згідно зі статтею 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» члени сім`ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Разом з тим, питання пенсійного забезпечення членів сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію зокрема, у разі втрати годувальника регулюється Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 N 2262-XII (далі Закон № 2262-XII).

Відповідно до статті 30 Закону № 2262-XII право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих, або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні.

Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям, непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.

У пункті 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз`яснено, що перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Для цілей визначення того, чи є особа утриманцем у розумінні чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, необхідно встановити, чи має така особа право на призначення пенсії в разі втрати годувальника за приписами Закону № 2262-ХІІ. Подібні висновки сформовано у постанові ВП ВС від 11 02.2026 у справі № 308/17634/23.

У постанові ВС від 13.01.2021 у справі № 592/17552/18 зазначено, що повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел до доходів, крім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то судам слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги слід з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів. Таким чином, у спірних правовідносинах для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого судам необхідно дослідити зазначені обставини в сукупності та враховувати, що одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів чи окреме проживання від померлого не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання. Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у змісті постанов від 22 жовтня 2020 року у справі № 210/343/19, від 22 травня 2019 року у справі № 520/6518/17, від 27 червня 2018 року у справі № 210/2422/16-ц, від 17.06.2026 у справі № 741/1681/24.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В даній справі не встановлено обставин, що свідчили б про те, що:

1) заявниця ОСОБА_1 є непрацездатною особою в розумінні статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», тобто, що вона має інвалідність або досягла пенсійного віку 60 років;

2) ОСОБА_4 систематично, на постійній основі, надавав матері допомогу, яка була для неї основним і постійним джерелом до існування, оскільки пояснення свідків значною мірою засновані на повідомленнях самої заявниці, затрати ОСОБА_4 на побутові потреби, придбання побутової техніки, ремонтні роботи у домоволодінні, де він сам постійно проживав не підтверджують надання допомоги саме заявниці, факт отримання регулярного доходу ОСОБА_4 до моменту його мобілізації належними та допустимими доказами не доведено, а пересилання коштів, підтверджене матеріалами справи, мало місце лише протягом одного місяця з періоду, вказаного заявницею.

Суд не знаходить правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту перебування її на утриманні сина, у розумінні статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Подібних висновків щодо застосування норми права дійшов Верховний Суд у постановах від 31 березня 2026 року в справі № 754/15529/24, від 08 квітня 2026 року в справі № 274/5542/24, 25 травня 2026 року справа № 522/10798/25.

Більш того, заявник не може бути віднесена до числа непрацездатних членів сім`ї загиблого військовослужбовця, в розумінні ст.30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», адже вона не є пенсіонером, не є особою з інвалідністю, що підтвердила сама заявник та допитані в судовому засіданні свідки.

Отже, в розумінні п. «г» ч.4 ст. 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», заявник ОСОБА_1 не відноситься до кола осіб, які б могли вважатися такими, що перебували на утриманні загиблого ОСОБА_4 , оскільки не є непрацездатною особою, а ОСОБА_4 не мав дітей, тому незастосовним у даному випадку є й п. «д» ч.4 ст. 30 Закону.

Оскільки в задоволенні заяви відмовлено, понесені заявницею витрати на сплату судового збору, не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. ст. 4-5, 13, 76, 258-265, 293-294, 315-316, 318-319 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , заінтересована особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області, код ЄДРПОУ: 21108013, місцезнаходження: 40009, Сумська обл., Сумський район, м. Суми, вул. Степана Бандери, буд. 43, про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Сумського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.273 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 23.10.2026.

Суддя В. М. Придатко