Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №607/11733/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/11733/26Головуючий у 1-й інстанції Вийванко О.М.

Провадження № 22-ц/817/1133/26Доповідач - Костів О.З.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Костів О.З.

суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу №607/11733/26 за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 червня 2026 року, ухвалене суддею Вийванком О.М., повний текст якого складено 22 червня 2026 року, у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі – ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», позивач, апелянт) звернулося в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що 16.10.2019 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 5549057 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, згідно якого ТОВ «Мілоан» перерахувало відповідачці грошові кошти в сумі 8000.00 грн на її банківську карту.

27.03.2020 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено Договір факторингу №49-МЛ, предметом якого є відступлення прав вимоги, зазначених у відповідних Реєстрах. Право вимоги від Клієнта до Фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного Реєстру прав вимог, встановленому у відповідному Додатку до договору, згідно якого від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» перейшло право вимоги до відповідачки.

Вказану заборгованість відповідачкою не погашено.

У зв`язку із недосягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові, позивач просив позов задовольнити та стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором в розмірі 21029.50 грн та судові витрати.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22.06.2026 позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 5549057 від 16.10.2019 в розмірі 4009.50 грн та понесені судові витрати в розмірі 1079.82 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» подало на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду в частині вирішення позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено, просило його скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Не заперечуючи щодо встановлених судом першої інстанції обставин справи про укладення між сторонами кредитного договору, отримання відповідачкою кредитних коштів та часткового погашення заборгованості, апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми Закону України «Про споживче кредитування», що призвело до невірного визначення суми заборгованості.

Зокрема зазначає, що після закінчення 90 днів строку кредитування, відповідачка продовжила користуватись кредитними коштами та сплачувати періодичні платежі, пролонговуючи таким чином строк кредитування у відповідності до п.2.2.3 Договору до 24.03.2020.

З огляду на наведене, апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні відсотків за користування кредитом, нарахованих після 15.01.2020.

Крім того зазначає, що суд безпідставно відмовив у стягненні пені, оскільки Положення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (внесені Законом України №2120-ІХ) передбачають списання неустойки та звільнення від відповідальності за прострочення, що виникло та тривало в період дії воєнного стану, тобто за нарахування, здійснені виключно з 24.02.2022, в той час як нарахування пені відбувалось до 24.03.2020.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачка ОСОБА_2 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване судове рішення, оскільки вважає його законним та обґрунтованим.

Зазначає, що суд першої інстанції належним чином дослідив обставини справи, надав вірну оцінку доказам та правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про можливість нарахування відсотків поза межами строку кредитування.

Також вважає, що суд обґрунтовано зменшив базовий розмір витрат на правничу допомогу до 3000 грн та вірно здійснив розподіл судових витрат пропорційно до задоволених позовних вимог.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи категорію та складність даної справи, справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з таких підстав.

З урахуванням вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено наступні обставини.

16.10.2019 між ОСОБА_2 та ТОВ «Мілоан» укладено договір про споживчий кредит № 5549057 (далі – Договір).

Згідно з п.1.1 Договору, Позикодавець зобов`язується на умовах визначених цим Договором, на строк визначений п.1.3 Договору надати Позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п.1.2 Договору (далі — кредит), а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі — плата) у встановлений п.1.4 Договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором.

Умовами вказаного договору встановлено наступне:

- сума кредиту – 8000.00 грн, валюта кредиту - українські гривні (п.1.2);

- кредит надається строком на 30 днів з 16.10.2019 (п.1.3);

- термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 15.11.2019 (п.1.4 Договору);

- сукупна вартість кредиту складає 1320.00 грн в грошовому виразі та 201.00 відсотків річних у процентному значенні, і включає в себе складові, визначені у п.п.1.5.1-1.5.2 Договору. Сукупна вартість кредиту розрахована виходячи з припущення, що Кредитний договір залишиться чинним протягом погодженого строку та що Позикодавець і Позичальник виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі (п.1.5);

- комісія за надання кредиту: 240.00 грн, яка нараховується за ставкою 3.00 відсотків від суми кредиту одноразово (п.1.5.1 Договору);

- проценти за користування кредитом: 1080.00 грн, які нараховуються за ставкою 0.45 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована (п.1.5.2);

- стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 1.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Особливості нарахування процентів визначені п.2.2.3 цього Договору (п.1.6);

- проценти за користування кредитом нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п.1.6 цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку фактичного користування кредитом Позичальником, включаючи строк, що настає за терміном (датою) повернення кредиту, визначеним п.1.4, якщо Позичальник всупереч умовам цього Договору продовжує користуватись кредитом, окрім випадків, коли визначена в п.1.5.2 процентна ставка є нижчою за стандартну (базову) ставку встановлену п.1.6 Договору (за умовами акцій, програм лояльності, тощо). Якщо визначена п.1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то у випадку невиконання Позичальником умов цього Договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати всіх платежів, проценти за користування кредитом з дня наступного за днем визначеним п.1.4 продовжують нараховуватися за базовою ставкою згідно п.1.6 Договору протягом 60 днів, після чого нарахування процентів може бути зупинене або припинено Товариством в односторонньому порядку (п.2.2.3).

З довідки про ідентифікацію ТОВ «Мілоан» вбачається, що відповідачка уклала договір про споживчий кредит, ідентифікована ТОВ «Мілоан». Акцепт (договір) підписаний позичальником із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором F39802, дата відправлення ідентифікатора 16.10.2019, номер телефону, на який було відправлено ідентифікатор +380673460737.

З платіжного доручення №2223978 від 16.10.2019 вбачається, що ТОВ «Мілоан» перерахувало кошти в сумі 8000.00 грн відповідачці на картку НОМЕР_1 .

Відповідно до виписки з особового рахунку, сума заборгованості відповідачки станом на 14.04.2026 становить 21029.50 грн, з них:

- прострочена заборгованість за сумою кредиту – 8000.00 грн;

- прострочена заборгованість за сумою відсотків – 9589.50 грн;

- прострочена заборгованість за комісією – 240.00 грн;

- заборгованість по штрафах/пені – 3200.00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що розмір заборгованості за відсотками, який підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 3240 грн, оскільки позивач нараховував їх поза межами строку кредитування. Також суд першої інстанції відмовив у стягненні з відповідача пені та комісії за надання кредиту, оскільки такі нараховані в порушення норм законодавства.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.

Згідно зі ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листівках, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За правилами ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується в апеляційній скарзі, між первісним кредитором та відповідачкою укладено кредитний договір 16.10.2019 № 5549057 в електронній формі та погоджено усі його істотні умови.

Відповідач отримав передбачені кредитним договором кредитні кошти та частково сплатив заборгованість, що також не заперечується сторонами.

Що стосується суми нарахованих відповідачу відсотків, які позивач вважає такими, що підлягають до стягнення, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з п.1.3 спірного кредитного договору, строк його дії становить 30 днів.

В той же час, згідно з п.2.2.3 Договору, проценти за користування кредитом нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п.1.6 цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку фактичного користування кредитом Позичальником, включаючи строк, що настає за терміном (датою) повернення кредиту, визначеним п.1.4, якщо Позичальник всупереч умовам цього Договору продовжує користуватись кредитом, окрім випадків, коли визначена в п.1.5.2 процентна ставка є нижчою за стандартну (базову) ставку, встановлену п.1.6 Договору (за умовами акцій, програм лояльності, тощо). Якщо визначена п.1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то у випадку невиконання Позичальником умов цього Договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати всіх платежів, проценти за користування кредитом з дня наступного за днем визначеним п.1.4 продовжують нараховуватися за базовою ставкою згідно п. 1.6. Договору протягом 60 днів, після чого нарахування процентів може бути зупинене або припинено Товариством в односторонньому порядку. При цьому, Сторони погодили, що після зупинення Товариством в односторонньому порядку нарахування процентів Товариство вправі в будь-який момент без погодження Позичальником відновити нарахування таких процентів до моменту повного виконання позичальником зобов`язань за договором або до моменту припинення нарахування процентів за рішенням Товариства.

Тобто, вказаний пункт договору 2.2.3 прямо суперечить п.1.3 щодо строку дії договору.

Більше того, останнє речення п.2.2.3 Договору взагалі не містить граничних строків нарахування відсотків, оскільки припинення їх нарахування залежить виключно від рішення Товариства.

Так, відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду №444/9519/12 від 28.03.2018, відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Відповідно до ст.11, ч.8 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Так, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07.09.2026 у справі №552/672/23, нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача (частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»). Суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень, оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

У зазначеній вище постанові, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду зазначила наступне:

«граничний строк кредитування (строк дії договору) - 1 рік (пункт 1.9). У заяві-анкеті (для отримання кредиту), яка є додатком № 1 до договору про надання фінансових послуг № 2113342522488 від 13.05.2021, сторони погодили, що ОСОБА_1 зобов`язується повернути кредит у розмірі 4800.00 грн та сплатити проценти у розмірі 1440.00 грн. Тлумачення змісту вказаних умов договору дозволяє зробити висновок про те, що вони є нечіткими або двозначними, оскільки передбачають кілька варіантів тлумачення щодо розміру відсотків. Саме в такій ситуації підлягає застосуванню правило частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», адже тлумачення має здійснюватися на користь споживача і стягненню підлягають проценти за користування кредитом в розмірі 1440 грн».

З матеріалів справи, яка переглядається апеляційним судом, вбачається, що згідно Заявки на отримання грошових коштів в кредит від 16.10.2019 сторони погодили, що ОСОБА_2 отримує кредит в сумі 8000 грн, строк кредиту — 30 днів.

Таки чином, колегія суддів вважає, що у відповідача був обов`язок повернути тіло кредиту у розмірі 8000 грн та 1080 грн відсотків нарахованих в межах строку кредиту, що разом становить 9080 грн. Із врахуванням сплачених відповідачем коштів в загальній сумі 7230.50 грн, до стягнення підлягала сума 1849.50 грн, а не 4009.50 грн, як помилково зазначено судом першої інстанції.

Неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (п.83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18).

У зв`язку із цим суд, з`ясувавши в розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх і застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (п.7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження №12-15гс19).

Однак, враховуючи, що апеляційну скаргу подано лише позивачем і суд апеляційної інстанції переглядає рішення лише в межах доводів апеляційної скарги, а тому позбавлений процесуальної можливості ухвалити рішення, яке погіршує становище позивача, який є апелянтом у даній справі.

Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.05.2023 у справі №179/363/21 (провадження №61-4060св23), постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.06.2023 в справі №757/42885/19-ц (провадження №61-9060св22)).

З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги в частині, що стосується нарахування відповідачці відсотків на увагу не заслуговують та є безпідставними.

Крім того, колегія суддів також погоджується із висновком суду про відсутність підстав для стягнення з відповідачки комісії, оскільки умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду, від 21.04.2021 в справі №677/1535/15, від 21.07.2021 в справі №751/4015/15, від 15.12.2021 в справі №209/789/15, від 12.04.2022 в справі №640/14229/15 та від 20.07.2022 у справі № 343/557/15-ц.

Що стосується доводів апеляційної скарги в частині відмови судом у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені за прострочення позичальником зобов`язань про повернення кредиту, то колегія суддів зазначає наступне.

Так, право кредитора на нарахування пені за період кредитування передбачено п.4.1 Кредитного договору №549057 від 16.10.2019, згідно з яким позичальник зобов`язаний сплатити пеню у розмірі 2.00% від суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення (але не більше 50% від загальної суми одержаного кредиту).

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що відмовляючи в цій частині позовних вимог суд першої інстанції помилково послався на п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, згідно з якими у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Як встановлено судом, спірний Кредитний договір №549057 укладено 16.10.2019, до початку воєнного стану 24.02.2022, а тому до цих правовідносин наведені вище положення закону не застосовуються.

Разом з тим, заявляючи у своїй позовній заяві вимогу про стягнення з відповідача пені в сумі 3200 грн, позивачем не наведено жодних обґрунтувань за який період, чи протягом якого строку прострочення зобов`язання, відповідачу така пеня нараховувалась, враховуючи також і те, що ОСОБА_2 частково сплачувала заборгованість за кредитним договором.

Більше того, не вбачається жодного нарахування пені ані з наданого позивачем розрахунку заборгованості, ані з Анкети-заяви на кредит, не передбачено стягнення з відповідача пені і з наданого позивачем графіку розрахунків.

З огляду на встановлені судом обставини справи, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про незаконність оскаржуваного рішення та його скасування.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32) Пункт 1 ст.6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» № 2) [ВП], § 41 (Gorou v. Greece no.2).

Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для скасування рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» — залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 червня 2026 року — залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді