Суд: Тернопільський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про позбавлення батьківських прав
Дата: 14 жовтня 2026 р.
Справа: №601/3286/25
Суддя: Костів О. З.
ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 601/3286/25Головуючий у 1-й інстанції Мочальська В.М.
Провадження № 22-ц/817/868/26Доповідач - Костів О.З.
Категорія -
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 жовтня 2026 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Костів О.З.
суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,
за участю секретаря — Панькевич Т.І.,
представника апелянта — адвоката Кари Д.Ю.,
прокурора — Маслюка О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №601/3286/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 14 травня 2026 року, ухвалене суддею Мочальською В.М., повний текст якого складено 14 травня 2026 року, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – служба у справах дітей Кременецької міської ради про позбавлення батьківських прав,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_3 , в інтересах якого діяв адвокат Альонова М.Б., звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - служба у справах дітей Кременецької міської ради, про позбавлення відповідачки батьківських прав відносно малолітньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування заявлених вимог представник позивача вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 народилася дочка ОСОБА_5 . Незважаючи на те, що позивач регулярно сплачує аліменти на утримання дочки, відповідачка перешкоджала йому брати безпосередню участь у вихованні та житті дитини. Позивач змушений був звернутися до служби у справах дітей Кременецької міської ради з відповідними заявами про перевірку цільового витрачання сплачених ним аліментів та проведення інспекційного відвідування умов проживання дитини, з метою визначення рівня задоволення її індивідуальних потреб. Служба у справах дітей Кременецької міської ради не змогла провести вищевказане інспектування з причин неможливості його проведення. Згодом позивачка залишила малолітню дитину ОСОБА_5 на її бабусю ОСОБА_6 , матір позивача, та виїхала за кордон. На даний час дитина проживає у сім`ї позивача разом з його батьками. Відповідачка не бере участі у вихованні дочки, не провідує її, не цікавиться здоров`ям, морально та матеріально не підтримує.
Посилаючись на наведене, просив задовольнити позов.
Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 14.05.2026 у задоволенні позову відмовлено.
Попереджено ОСОБА_4 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дочки ОСОБА_5 , оскільки ухилення від них є підставою для позбавлення батьківських прав.
Покладено на Службу у справах дітей Кременецької міської ради контроль за виконанням відповідачкою своїх батьківських обов`язків.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_3 подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким задовольнити його позовні вимоги. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.
Вважає, що в матеріалах справи наявні докази того, що відповідачка тривалий час не проживає разом з дитиною, не бере участі у її вихованні, не цікавиться станом здоров`я, розвитком та життям дитини, не забезпечує її матеріального утримання, не підтримує належного емоційного зв`язку з дитиною, а фактично самоусунулася від виконання обов`язків матері.
Також, вказує, що судом безпідставно не було взято до уваги письмові пояснення свідків, мотивуючи це тим, що свідки не були попереджені про кримінальну відповідальність за надання неправдивих показань. Разом з тим, на думку апелянта, суд не врахував, що відповідно до принципу повного та всебічного з`ясування обставин справи, мав право та можливість за власною ініціативою викликати зазначених свідків у судове засідання для надання усних пояснень та належного їх процесуального оформлення. Незважаючи на те, що подані письмові пояснення містили важливі відомості щодо фактичного самоусунення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, суд не вжив жодних заходів для безпосереднього допиту таких свідків та фактично залишив зазначені докази без належної оцінки.
Крім того, вказує, що перед початком допиту свідок ОСОБА_6 була попереджена судом про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві покази за ст.384 КК України та склала присягу свідка, однак суд першої інстанції не навів жодних правових підстав, які б свідчили, що свідок порушила присягу чи надала суду завідомо неправдиву інформацію. Свідок ОСОБА_6 спільно проживає в одному помешканні з дитиною, а тому є безпосереднім очевидцем її щоденного побуту, виховання, лікування та психоемоційного стану.
Також, зазначає апелянт, у матеріалах справи зафіксовано, що відповідачка ОСОБА_4 у месенджері «Фейсбук» представнику Органу опіки на повідомлення щодо розгляду справи про позбавлення батьківських прав прямо та відкрито заявила, що «вона втомилася сама виховувати дитину і тепер бажає влаштувати своє життя, повертатися до України не збирається. Вона знає про розгляд справи щодо позбавлення її батьківських прав, заперечень щодо цього у неї немає». Вважає, що суд безпідставно проігнорував це свідоме твердження відповідачки, яке є прямим та беззаперечним доказом умисного, винного ухилення від виконання батьківських обов`язків (п.2 ч.1 ст.164 СК України).
Зазначає, що суд порушив стандарт доказування «більшої переконливості» (балансу вірогідностей), оскільки апелянтом було надано вичерпний та переконливий масив доказів, натомість відповідачка не надала жодних вагомих доказів реальної, а не декларативної участі у вихованні доньки. Вважає, що суд першої інстанції проігнорував цей дисбаланс і всупереч стандарту «більшої переконливості» виніс рішення на користь відповідачки.
31 липня 2026 року представником позивача – адвокатом Карою подано додаткові пояснення до апеляційної скарги, які ухвалою апеляційного суду від 15.10.2026 залишено без розгляду, оскільки подані з пропуском встановленого судом строку.
В судовому засіданні представник апелянта апеляційну скаргу підтримала, зіславшись на мотиви, викладені в ній.
Прокурор просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване судове рішення, оскільки вважає його законним та обґрунтованим.
Інші сторони по справі в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання.
У відповідності до вимог ст.ст.130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін по справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На думку колегії суддів, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду відповідає.
Судом встановлено наступні обставини.
ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , її батьками є позивач та відповідачка, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 06.08.2024, виданим Кременецьким міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ).
Як вбачається із витягу з Реєстру територіальної громади ОСОБА_5 зареєстрована по АДРЕСА_1 .
Як вбачається з довідки старости Великомлинівецького старостинського округу Кременецької міської ради №45/01-02/07 від 23.10.2025 донька ОСОБА_3 – ОСОБА_5 проживає по АДРЕСА_2 без реєстрації місця проживання.
З рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 26.03.2025 вбачається, що з позивача стягуються аліменти на користь ОСОБА_4 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини усіх видів його заробітку щомісячно, але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 17.02.2025 і до досягнення дитиною повноліття.
Згідно інформації Кременецького міського голови від 05 серпня 2025 року, у зв`язку з тим, що одержувач аліментів ОСОБА_4 не отримала рекомендований лист служби щодо проведення інспекційного обстеження, так як вона зі своєю малолітньою дитиною ОСОБА_5 не проживають за вказаною адресою, орган опіки та піклування позбавлений реальної можливості провести інспекційне відвідування.
Як слідує із акту обстеження умов проживання №97/02-12 від 13.10.2025, складеного заступником начальника служби ОСОБА_7 , житло розміщене на 1-2 поверсі 2 поверхового будинку, складається з 6 кімнат, кухні, санвузла, вітальні. Власник будинку ОСОБА_8 . Умови проживання в будинку хороші, гігієна підтримується, зроблений сучасний ремонт, продуктами харчування забезпечені. Дитина має окреме спальне місце, одяг та взуття, іграми для розвитку забезпечена. За вказаною адресою проживають: ОСОБА_8 – дідусь, ОСОБА_6 – баба, ОСОБА_3 – батько, ОСОБА_5 – дочка. Зі слів батька дитини, її матір протягом тривалого часу знаходиться за межами України, дитиною не цікавиться, додому не повертається. Батько дитини проходить військову службу в ЗСУ. На даний момент самостійно займається вихованням та доглядом за дочкою, оскільки перебуває у відпустці за сімейними обставинами.
Як слідує із акту обстеження від 08.10.2025, складеного депутатом Кременецької міської ради восьмого скликання за адресою АДРЕСА_2 по заяві ОСОБА_6 у будинку проживає без реєстрації ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є донькою ОСОБА_3 . Мати дитини ОСОБА_4 залишила доньку і виїхала за межі України. Догляд за дитиною здійснює баба – ОСОБА_6 .
З висновку органу опіки та піклування Кременецької міської ради від 10.02.2026, затвердженого рішенням виконавчого комітету Кременецької міської ради за №2981 від 10.02.2026 слідує, що 27.01.2026 ОСОБА_4 в месенджері «Фейсбук» працівнику служби на повідомлення щодо розгляду ухвали суду про позбавлення батьківських прав відповіла, що вона втомилась сама виховувати дитину і тепер бажає влаштувати своє життя. До України повертатись не збирається. Вона знає, що в суді розглядається справа щодо позбавлення її батьківських прав, заперечень щодо цього у неї немає. Враховуючи наведене, орган опіки та піклування прийшов до висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 щодо дочки ОСОБА_5 .
Допитана в судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_6 , яка є матір`ю ОСОБА_3 , пояснила, що відповідачка у жовтні 2025 року поїхала за кордон, а дитину залишила у неї. До дитини не з`являється і дитиною не цікавиться. Батько дитини з лютого 2022 року мобілізований до ЗСУ, а тому вихованням дитини займається, коли приходить у відпустку.
З письмових пояснень ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 вбачається, що ОСОБА_4 залишила свою дочку ОСОБА_5 в колишньої своєї свекрухи ОСОБА_6 , дитиною не цікавиться.
З повідомлення Адміністрації Державної прикордонної служби України №19.5.1/25514-26-Вих від 07.04.2026 вбачається, що ОСОБА_12 виїхала з України, перетнула ДКУ 08.10.2025 в пункті пропуску пп «Р.Руська» (авто).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем того, що відповідачка умисно ухиляється від виконання батьківських обов`язків відносно дитини.
З таким рішенням суду першої інстанції колегія суддів погоджується.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 19 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держава вживає усіх необхідних заходів з метою захисту дитини від відсутності піклування або недбалого ставлення до неї з боку батьків.
За положеннями частин першої, другої статті 27 цієї Конвенції кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно зі статтею 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до частини восьмої статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до частини другої та третьої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Згідно з частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема:
- не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання;
- не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення;
- не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей;
- не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі;
- не виявляють інтересу до її внутрішнього світу;
- не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Відповідно до статті 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають, зокрема, один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина.
Пунктами 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківський прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Аналогічний висновок викладений у постанові КЦС в складі Верховного Суду від 14 лютого 2018 року по справі № 209/2821/15-ц.
Згідно статті 19 СК України, орган опіки та піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Відповідно до частини шостої статті 19 СК України, суд може не погодитися із висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.
Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07.12.2006 (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови:
по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною;
по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява №2091/13).
Звертаючись до суду з даним позовом позивач посилався на ухилення відповідачкою від виконання своїх батьківських обов`язків щодо малолітньої дитини сторін.
Апеляційний суд зазначає, що ухилення від виконання юридичного обов`язку - це завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість його виконати, але не вчиняє до цього жодних дій. Тому, жодні інші обставини, як-то ухилення матері чи батька від утримання дитини, не можуть призвести до позбавлення батьківських прав.
Умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дітей, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п.2. ч.1 ст.164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування ним своїми батьківськими обов`язками.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у позові, на думку колегії суддів, дійшов вірного висновку про те, що судом не встановлено та позивачем не доведено систематичного ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків.
Також, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно надав оцінку висновку органу опіки та піклування Кременецької міської ради від 10.02.2026, затвердженого рішенням виконавчого комітету Кременецької міської ради за №2981 від 10.02.2026 та не взяв його до уваги, оскільки він зроблений без наведення достатніх доказів, які б підтверджували систематичне ухилення відповідачки від здійснення батьківських обов`язків, не аргументовано, які саме інтереси малолітньої дитини враховано та яким чином позбавлення батьківських прав забезпечуватиме інтереси останньої.
Таким чином, на даний час спір у даній справі можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до позбавлення батьківських прав.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що участь відповідачки у вихованні доньки не є достатньою, а тому відповідачку слід попередити про необхідність змінити своє ставлення до виховання малолітньої дитини, поклавши на орган опіки і піклування контроль за виконанням нею батьківських обов`язків.
Доводи позивача про те, що поведінку відповідачки можна розцінювати, як ухилення від виховання дитини, свідомого нехтування ним своїми обов`язками, суд апеляційної інстанції не приймає, оскільки не встановлено, що відповідачка притягувалася до відповідальності за ст.184 КУпАП (невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов`язків щодо виховання дітей) та ст.167 КК України (ухилення від сплати аліментів на утримання дітей).
Більше того, в матеріалах справи містяться докази про те, що саме позивач сплачував аліменти на користь відповідачки під час проживання останньої з їхньою малолітньою дитиною до виїзду ОСОБА_4 за кордон.
Посилання позивача на те, що мати не піклується про дитину через перебування за кордоном, не є підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів, враховуючи також і те, що відповідачка виїхала за кордон 08.10.2025, тобто менш як три тижні перед зверненням позивача з даним позовом до суду, що, на думку колегії суддів, не свідчить про наявність безумовних підстав для твердження про умисне та систематичне її ухилення від виконання батьківських обов`язків.
При цьому, колегія суддів наголошує, що особисті непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.
Також колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що відповідачка фактично добровільно відмовилася від дитини, про що повідомила через месенджер «Фейсбук» Орган опіки та піклування.
У постанові від 10.11.2023 у справі № 401/1944/22 КЦС ВС зробив висновок про неможливість батьків відмовитися від дитини. Суд указав, що відповідно до частин 2, 3 ст.155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Тому заяви відповідачки, в яких вона відмовлялася від батьківських прав на дитину та визнавала позов про позбавлення її батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.
У відповідності до статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з частиною 2 статті 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.
Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — залишити без задоволення.
Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 14 травня 2026 року — без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 23 жовтня 2026 року.
Головуючий
Судді
Оригінал: reyestr.court.gov.ua