Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №336/8128/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 14.10.2026 Справа № 336/8128/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 336/8128/25 Головуючий у 1-й інстанції: Галущенко Ю.А.

Провадження № 22-ц/807/1822/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Мінгазова Р.В.,

Онищенка Е.А.

при секретарі: Товтопятко З.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 червня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (далі - ТОВ «Фінтраст Капітал») в особі представника - адвоката Столітнього М.М. звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначав, що 16.03.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СЛОН КРЕДИТ» (надалі – ТОВ «СЛОН КРЕДИТ) та ОСОБА_1 укладено Договір № 1498097 про надання споживчого кредиту.

На умовах, встановлених Договором, ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» зобов`язується надати Споживачу кредит у гривні (далі - кредит), а Споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.

За взаємною згодою сторони погодили наступні умови договору:

Відповідно до п. 1.3. тип кредиту – кредит, сума кредиту складає 25 000 грн.

Згідно із п. 1.4. Договору строк кредиту 360 днів: з 16.03.2024 року по 11.03.2025 року. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів.

На підставі погоджених умов, викладених в п. 2.1. Договору ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» надає кредит у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок Споживача, включаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 , яку відповідачем вказано особисто під час укладання Договору.

Кредитний договір з споживачем укладається в електронній формі за допомогою ІКС Товариства, доступ до якої забезпечується через Веб-сайт (Мобільний застосунок «SlonCredit»). Відповідач підписала договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «М906».

На виконання умов вказаного Договору ТОВ «Слон Кредит» здійснило зарахування кредитних коштів у розмірі 25 000,00 грн на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 , що підтверджується листом платіжного провайдера - ТОВ «Пейтек».

Згідно з договором факторингу № 24122024 від 24 грудня 2024 року ТОВ «Слон Кредит» відступило право вимоги, а ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» набуло право грошової вимоги до відповідача.

Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим у неї утворилась заборгованість у розмірі 248 750,00 грн., що складається з заборгованості по тілу кредиту 25 000,00 грн., нарахованих процентів первісним кредитом - 175 625,00 грн., нарахованих процентів ТОВ «ФК «Фінстраст Капітал» за 77 календарних днів 48 125,00 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, представник ТОВ ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТКАПІТАЛ» суму заборгованості в розмірі 248 750,00 грн, з яких сума кредиту - 25 000 грн, сума процентів за користування кредитом - 175 625 грн, нараховані позивачем проценти за 77 календарних днів - 48 125,00 грн, сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.

В порядку частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України за формулою: Розрахунок інфляційних втрат: І = ((si * s): 100) – s, де І - сума інфляційних втрат; si - індекс інфляції за певний період; s – сума заборгованості; 100 - переведення відсотків, Розрахунок 3 % річних: С* 3: 100: 365 * Дн., де С – сума основного боргу; 3 – 3% річних; 100 – переведення відсотків; 365 – кількість днів у році; Дн. – кількість днів прострочення, починаючи з дати набрання рішення суду законної сили до моменту виконання рішення в частині задоволеної суми заборгованості і стягнути отриману суму інфляційних втрат і 3 % річних з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ».

Роз`яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні втрати і 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 червня 2026 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінтраст Капітал" заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту № 1498097 від 16.03.2024 на загальну суму 144 500 грн, з яких: 25000 грн - заборгованість по тілу кредиту та 119 500 грн - заборгованість за відсотками.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінтраст Капітал" витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 407,17 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 6 000,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі (або зменшити суму стягнення).

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що саме на позивача покладався обов`язок довести, що заявку на кредит сформувала саме ОСОБА_1 , що саме вона пройшла процедуру електронної ідентифікації, що одноразовий ідентифікатор був надісланий саме їй, що саме вона використала його для акцепту договору, що кредитодавець належним чином зафіксував ці дії в інформаційно-телекомунікаційній системі.

Вважає, що в матеріалах справи відсутні: відомості про номер телефону, на який надсилався одноразовий ідентифікатор; докази належності цього номера саме відповідачу; технічні журнали, лог-файли, відомості про авторизацію, дату і час входу до особистого кабінету, IP-адресу, інші електронні дані, які б підтверджували проходження всієї процедури укладення договору саме відповідачем; належні докази отримання кредитодавцем акцепту саме від відповідача.

Таким чином, сам по собі текст електронного договору та зазначення в ньому одноразового ідентифікатора не є безумовним доказом укладення правочину саме відповідачем, а тому висновок суду першої інстанції про доведеність укладення кредитного договору є передчасним та таким, що не відповідає вимогам статей 76-81, 89 ЦПК України.

Позивач повинен був довести належними та допустимими доказами не лише факт укладення договору, а й факт реального перерахування кредитних коштів саме відповідачу.

Разом із тим, у матеріалах справи відсутні належні первинні документи, які б підтверджували факт отримання відповідачем грошових коштів, а саме: банківська виписка про зарахування коштів на рахунок відповідача; довідка банку або інший належний документ, який би підтверджував, що картковий рахунок, на який нібито були перераховані кошти, належить саме відповідачу; належні первинні бухгалтерські документи, які б підтверджували завершену господарську операцію з видачі кредиту.

Зауважує, що суд першої інстанції, не відобразивши у рішенні результатів розгляду клопотання позивача про витребування доказів із банківської установи та не навівши відповідних мотивів, допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та порушив вимоги щодо повного і всебічного дослідження доказів. Це, у свою чергу, ставить під сумнів обґрунтованість висновку суду про доведеність факту надання кредиту та розміру заборгованості.

За відсутності належних доказів фактичного надання кредиту саме відповідачу, відсутні правові підстави для стягнення тіла кредиту та процентів.

Також, сам по собі договір факторингу не є безумовним доказом існування та розміру боргу. За відсутності належних доказів укладення договору та надання коштів саме відповідачу, а також за відсутності належного розрахунку заборгованості, сам факт укладення договору факторингу не може бути достатньою підставою для задоволення позову.

Вважає, що заявлені до стягнення проценти не лише не підтверджені належним розрахунком, а й суперечать засадам справедливості, добросовісності та розумності, які є основоположними засадами цивільного законодавства та підлягають застосуванню у спірних правовідносинах. Як убачається з умов спірного договору, його фінансове навантаження є очевидно надмірним: у договорі зазначено, що реальна річна процентна ставка становить 90 465,55 %, а загальна вартість кредиту є кратно більшою за суму фактично наданих коштів. Сам по собі такий показник свідчить про вкрай обтяжливий для споживача характер кредитування, істотну диспропорцію договірних умов та явну невідповідність заявлених до стягнення процентів засадам добросовісності, справедливості та розумності. Суд першої інстанції, хоча й зменшив суму процентів порівняно із заявленою позивачем, проте не надав належної правової оцінки доводам відповідача про несправедливість і непропорційність самого механізму процентного навантаження. У рішенні відсутні мотиви, з яких суд дійшов висновку, що стягнення 119 500,00 грн процентів при сумі кредиту 25 000,00 грн відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності, не створює істотного дисбалансу прав та обов`язків сторін і не порушує права споживача як слабшої сторони договору.

На думку скаржника, суд першої інстанції фактично обмежився лише частковим арифметичним коригуванням процентної ставки, однак не перевірив, чи є сама визначена до стягнення сума процентів співмірною, справедливою та допустимою у споживчих правовідносинах, а також чи не призводить вона до покладення на споживача непропорційно великого фінансового тягаря.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

За нормами ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Від представника ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» - адвоката Столітнього М.М. на адресу апеляційного суду надійшло клопотання про зупинення провадження по цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду справи № 552/672/23 (провадження № 61-4595сво25).

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, до апеляційного суду не з`явилися. Від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.

Частиною першою статті 182 ЦПК України передбачено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Окрім того, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними (частина перша статті 372 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18 зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд виходить із того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, скаржник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні.

Зважаючи на вказане, колегія суддів у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності сторін, їх представників. Неявка зазначених осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 6 ст. 367 ЦПК України).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За приписами частини 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в повній мірі зазначеним вище вимогам закону не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 16 березня 2024 року між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 укладено Договір № 1498097 про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний» .

На умовах, встановлених Договором, ТОВ «Слон Кредит» зобов`язується надати споживачу кредит у гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором (п. 1.2 Договору).

Відповідно до п. 1.3 Договору сума кредиту складає 25 000,00 грн.

Згідно із п. 1.4. Договору строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі – Графік платежів), що є додатком №1 до Договору.

Тип процентної ставки фіксована (п. 1.5 договору), стандартна процентна ставка -2,50%; в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього Договору (п. 1.5.1 Договору).

У відповідності до п. 1.7 Договору денна процентна ставка на дату укладення Договору за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом складає 2,50% в день.

Загальні витрати на дату укладення Договору за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом складають 225 000,00 грн. Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення Договору за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом складає 90 465,53% річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом складає 250 000,00 грн (п. 1.8-1.10.1 Договору).

Кошти кредиту надаються товариством у безготівкові формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 (п. 2.1 Договору).

Нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт» (п.3.1 договору). Сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно Графіка платежів, крім випадку визначеного в пп.5.3. Договору (п.5.1 цього Договору).

Договір вважається укладеним з моменту його підписання електронними підписами сторін та діє протягом строку, вказаного в п.1.4.Договору (включно), а у випадку, якщо після закінчення вказаного строку, за Договором будуть наявні невиконані грошові зобов`язання, Договір продовжує діяти до повного виконання споживачем зобов`язань за ним (п. 9.2 цього Договору ).

Відповідно до зазначених вище умов Договору ТОВ «Слон Кредит» свої зобов`язання перед відповідачкою виконало та надало їй кредит у сумі 25 000,00 грн. шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , що підтверджується листом платіжного провайдера - ТОВ «Пейтек». За інформацією в листі ТОВ «Пейтек», відповідно до зазначеного договору № 1498097 було успішно перераховано грошові кошти у сумі 25 000,00 грн. на платіжну карту № НОМЕР_1 .

Згідно розрахунку заборгованості за кредитом, складеним первісним кредитором, заборгованість ОСОБА_1 складає 213 125,00 грн, а саме: 25 000,00 грн. – заборгованості по тілу кредиту, 175 625,00 грн. – заборгованості по відсотках та 12 500,00 грн. – заборгованості по штрафам.

24 грудня 2024 року між ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» та ТОВ «Слон Кредит» укладено Договір факторингу № 24122024.

Відповідно до умов Договору факторингу фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб – боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту (п. 1.1 Договору факторингу).

Перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі Реєстру боржників згідно Додатку № 3, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги (п. 1.2 Договору факторингу).

Відповідно до платіжної інструкції від 26.12.2024 № 6308 ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» сплатило ТОВ «Слон Кредит» 2 159 760,91 грн за відступлення грошових вимог за Договором факторингу.

Згідно з актом прийому-передачі Реєстру боржників від 24.12.2024 за Договором факторингу № 24122024 ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» прийняло від ТОВ «Слон Кредит» право вимоги по боржниках в кількості 3 681, загальна сума простроченої заборгованості складає 96 204 174,51 грн.

Із Витягу з реєстру боржників до Договору факторингу № 24122024 вбачається, що до позивача ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» перейшло право вимоги до відповідача за Договором № 1498097 від 16.03.2024 у сумі 213 125,00 грн.

У відповідності до розрахунку заборгованості за Договором № 1498097 від 16.03.2024 про надання споживчого кредиту за 77 календарних днів (з 25.12.2024 по 11.03.2025), складеного позивачем, заборгованість відповідача перед позивачем складає 48 125,00 грн.

Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положення ч. 1 ст. 205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини першої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Положення ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Без реєстрації та здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, кредитний договір не був би укладений, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, від 12 серпня 2022 року у справі № 234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі № 640/7029/19.

Відповідно до положень статті 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду, що правовідносини, які виникли між ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» та ОСОБА_1 - це відносини, які пов`язані із укладанням кредитного договору, отриманням на його виконання грошових коштів (кредиту) у розмірі та на умовах, встановлених договором, а також їх поверненням та сплатою процентів за користування ними (кредитні правовідносини). Позивачем у передбаченому законом порядку доведено належними та допустимими доказами те, що 16 березня 2024 року між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 укладено Договір № 1498097 про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний». Договір підписаний відповідачкою із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором М906 16.03.2024 о 17:47:19, про що відповідно міститься відмітка на договорі. Окрім того, міститься зазначення РНОКПП споживача, місце реєстрації та додаткові дані, а саме особистий кабінет і контактні номери телефонів, в тому числі й адреса електронної пошти для зв`язку згідно умов договору.

Тобто, з вищевикладеного вбачається, що сторонами укладено електронний договір про надання споживчого кредиту, підписаний у відповідності до положень ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», шляхом використання споживачем одноразового ідентифікатора.

Колегія суддів вважає, що вказаний договір укладено в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цього договору сторони договору досягли згоди щодо всіх його істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов`язки, які виникають із кредитного договору.

Дійсність даного договору у встановленому законом порядку споживачем ОСОБА_1 не оскаржується.

На підтвердження своїх позовних вимог, як на підтвердження надання кредитних коштів, позивачем було надано лист від ТОВ «Пейпек» про успішне перерахування коштів у сумі 25 000,00 грн. на платіжну карту № НОМЕР_1 .

Таким чином, ТОВ «Слон Кредит» свої зобов`язання перед відповідачем за договором про надання споживчого кредиту виконало та надало їй кредит в сумі 25 000 грн, що підтверджується дослідженими доказами, які наявні в матеріалах справи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.12.2024 між ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» та ТОВ «Слон Кредит» було укладено договір факторингу № 24122024, відповідно до якого, за цим Договором Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб Боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту. Перелік Боржників, підстави виникнення Права грошової Вимоги до Боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в Реєстрі Боржників, який формується згідно Додатку №1 та є невід`ємною частиною Договору.

Відповідно до п. 1.2. вказаного Договору, перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників згідно Додатку № 3, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Заборгованості та набуває відповідні Права Вимоги. Підписаний Сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників - підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості та є невід`ємною частиною цього Договору.

24.12.2024 між ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» та ТОВ «Слон Кредит» було складено та підписано реєстр права вимоги до Договору Факторингу № 24122024 від 24.12.2024, за яким передані (відступлені) права вимоги до відповідача за Договором про надання споживчого кредиту № 1498097 від 16.03.2024 на загальну суму 213 125 грн.

Таким чином, апеляційний суд визнає, що копія договору факторингу та реєстру права вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.

Крім того, відповідачем не спростовано право позивача на стягнення заборгованості відповідно до договору факторингу.

Щодо розміру заборгованості колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до положень ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. 3 ст. 509 ЦК України).

Відповідачем не спростовано факту отримання кредитних коштів. Також відповідач не надала свого розрахунку заборгованості.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно умов договору № 1498097 про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний» від 16 березня 2024 року сторони погодили суму кредиту (загальний розмір) складає: 25 000,00 грн. Тип кредиту - кредит. Строк кредиту - 360 дні (в) (день). Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 дні (в).

Згідно п. 1.5 Договору, тип процентної ставки - фіксована.

За користування кредитом нараховуються проценти відповідно до наступних умов:

1.5.1. Стандартна процентна ставка становить 2,50 % в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього Договору.

1.5.2. Знижена процентна ставка 0,375% в день та застосовується відповідно до наступних умов.

Якщо Споживач до 15.04.2024 року або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, Споживач, як учасник Програми лояльності, отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити Споживач за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати, буде перераховано за зниженою процентною ставкою.

У випадку невиконання Споживачем умов для отримання індивідуальної знижки від Товариства, користування кредитом для Споживача здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних) умовах, що передбачені цим Договором та доступні для інших споживачів, які не мають окремих індивідуальних знижок стандартної процентної ставки. При цьому, Споживач розуміє та погоджується, що застосування зниженої процентної ставки є виключно його правом отримання індивідуальної знижки лише як учасника Програми лояльності та лише за умови виконання ним вимог для її застосування, передбачених цим Договором. Споживач погоджується, повністю розуміє та поінформований, що у разі невикористання Споживачем права на отримання знижки (невиконання умов для отримання знижки) застосовується стандартна процентна ставка, при цьому застосування стандартної процентної ставки без знижки, не є зміною процентної ставки, порядку її обчислення та порядку сплати у бік погіршення для Споживача, оскільки надання кредиту за цим Договором здійснюється саме на умовах стандартної процентної ставки

Згідно п. 1.7. Денна процентна ставка на дату укладення Договору складає:

1.7.1. за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 2,50% в день.

1.7.2. за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 2,32% в день.

Позивач, звертаючись до суду, просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 248 750,00, з яких сума кредиту 25 000 грн., сума процентів за користування кредитом 175 625 грн., нараховані позивачем проценти за 77 календарних днів - 48 125,00 грн.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення процентів, суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» всупереч положенням Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» з 16.03.2024 по 11.03.2025 нараховано відсотки за відсотковою ставкою 2,5% за кожен день користування кредитом. Тоді, як у період з 23.04.2024 по 20.08.2024 відсоткова ставка не могла перевищувати 1,5%, а у період з 21.08.2024 по 11.03.2025 – не більше 1%. Отже, розмір відсотків з 16.03.2024 по 22.04.2024 складає: 25 000,00 грн. * 2,5% * 38 днів = 23 750 гривень, з 23.04.2024 по 20.08.2024: 25 000,00 грн. * 1,5% * 120 днів = 45 000,00 гривень, з 21.08.2024 по 11.03.2025: 25 000,00 грн. * 1% * 203 дні = 50 750 гривень. Всього - 119 500,00 гривень.

Проте, колегія суддів не може повністю погодитись з вказаними висновками суду першої інстанції в частині стягнення відсотків за користування кредитними коштами, з огляду на наступне.

Так, як зазначалось раніше, Договір № 1498097 про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний» від 16 березня 2024 року є договором про споживчий кредит, тому на правовідносини, що виникли під час його укладення та виконання, розповсюджується Закон України «Про споживче кредитування».

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-IX, який набрав чинності 24 грудня 2023 року:

доповнено статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» частиною п`ятою, якою встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %;

доповнено Прикінцеві та Перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» пунктом 17 і передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %;

у пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Парламент при конструюванні імперативної приватно-правової норми про максимальний розмір денної процентної ставки здійснив еx ante контроль щодо розміру процентів. Тобто сторонам заздалегідь відомо про те, що умову, яка перевищує максимальний розмір денної процентної ставки, не можна включати в договір.

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (абзац 1 частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»). Законодавець для дотримання правила про максимальний розмір денної процентної ставки передбачив нікчемність умови договору про споживчий кредит.

Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним» (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16 (провадження № 61-5800зпв18)). Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21), постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23), постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22)).

Оскільки для дотримання правила про максимальний розмір денної процентної ставки законодавець передбачив нікчемність умови договору про споживчий кредит, то споживач під час розгляду справи може заперечувати про перевищення розміру денної процентної ставки шляхом заперечення ipso iure. Втім, його відсутність не позбавляє суд можливості застосувати нікчемність умови правочину, адже він має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.

Вказані висновки містяться в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23.

Таким чином, відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» у редакції Закону № 3498-IX, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Виходячи з п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

При цьому, згідно п. 4, надавачам фінансових послуг, не зазначеним у пункті 3 цього розділу (п. 3 - це банки), та надавачам допоміжних послуг протягом 30 днів з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність та документи у відповідність з вимогами цього Закону.

Отже, як слідує з вищевказаних змін у законодавстві, починаючи з 25.12.2023 (наступний день після набрання Законом чинності), максимальний розмір денної процентної ставки за договором не міг перевищувати 1 %.

Згідно договору № 1498097 про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний» від 16 березня 2024 року, сторони погодили, що за користування кредитом нараховуються проценти відповідно до наступних умов:

- Стандартна процентна ставка 2,5 % в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4 цього Договору;

- Знижена процентна ставка 0,375% в день та застосовується відповідно до умов договору.

Таким чином, враховуючи умови договору, які перевищують максимальний розмір денної процентної ставки встановленої законом, колегія суддів вважає вказані умови в частині їх перевищення нікчемними.

З огляду на нікчемність умови договору щодо відсотків, які перевищують максимальний розмір денної процентної ставки встановленої законом, за період з 16.03.2024 по 11.03.2025 позивач має право на стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом за ставкою не більше ніж законодавчо встановлена 1 %, а тому розмір заборгованості за відсотками за цей період складає 90 000 грн. = (25 000 * 1%) *360 дн.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що заборгованість відповідача за договором № 1498097 про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний» від 16 березня 2024 року, з урахуванням встановленої законодавчо відсоткової ставки, становить 115 000 грн, з яких 25 000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 90 000 грн - заборгованість за нарахованими відсотками.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 є частково обґрунтованою, а тому підлягає частковому задоволенню.

Оскільки суд першої інстанції при ухваленні рішення неповно з`ясував обставини справи, які мають значення для її вирішення, та неправильно застосував норми матеріального права, порушив вимоги процесуального закону, то в силу вимог пунктів 1, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України рішення суду належить змінити, зменшивши загальний розмір заборгованості за кредитним договором з 144 500 грн до 115 000 грн.

Щодо вимог позивача про встановлення нарахувань відповідно до умов кредитного договору до моменту виконання рішення відповідно до ч.ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частин десятої та одинадцятої статті 265 ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.

Як зазначено в частинах одинадцятій та дванадцятій статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22, було надано оцінку правовій природі та розміру відсотків та пені, які суд присуджує до нарахування в порядку частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України), згідно яким:

«Можливість нарахування пені або відсотків до моменту виконання рішення суду нерозривно пов`язана із безпосереднім їх застосуванням у рішенні суду (розглядом та задоволенням таких вимог). Тобто якщо суд в рішенні по суті спору не стягував пеню або ж відсотки, то не може бути зазначено й про нарахування відсотків або пені до моменту виконання цього рішення суду.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що нарахування пені або відсотків у порядку частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України ґрунтується на підставі тих самих норм матеріального права, які є й підставою для задоволення позову про стягнення відсотків або пені за порушення виконання грошового зобов`язання. Тобто це ті самі відсотки чи пеня, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов`язання не виконується. Зазначені правові норми не визначають якоїсь іншої особливої правової природи відсотків чи пені, які нараховуються до моменту виконання судового рішення.

Тож правила наведених норм процесуального права можна застосовувати для продовження на майбутнє нарахування будь-яких відсотків (як за правомірне користування чужими грошовими коштами, так і за неправомірне користування ними) або пені, які розраховуються за методикою, що враховує фактор часу, що передбачені законодавством або договором і які суд вирішив стягнути з боржника на користь кредитора за невиконання певного зобов`язання.

Відтак передбачені частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних охоплюються приписами частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України), якщо позивач заявив позовну вимогу про стягнення 3 % річних за порушення виконання грошового зобов`язання, а суд задовольнив цю вимогу».

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 11 Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 року, № 2120-IX Верховна Рада України постановила розділ IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" доповнити пунктом 6-1 такого змісту:

"6-1. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.

Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем".

Відповідно до п. 18 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України передбачено, «що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).»

Отже, на підставі вищевказаного колегія суддів звертає увагу, що позичальник звільняється від оплати штрафних санкцій виключно на заборгованість, яка виникла починаючи з 24 лютого 2022 року включно.

За таких обставин, оскільки на даний час дія в Україні воєнного стану не припинена, тому відповідно до положень п. 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу.

Встановленими судом обставинами та вищенаведеними нормами матеріального права спростовуються доводи апеляційної скарги про відсутність доказів укладання кредитного договору, перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача, відсутності підстав для стягнення тіла кредиту та процентів, про несправедливий та непропорційній механізм процентного навантаження, не набуття позивачем права вимоги до відповідача за кредитним договором.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не відобразив у рішенні результатів розгляду клопотання позивача про витребування доказів із банківської установи, не навів відповідних мотивів, що, у свою чергу, ставить під сумнів обґрунтованість висновку суду про доведеність факту надання кредиту та розміру заборгованості, не є підставою для скасування оскаржуваного рішення. Матеріали справи містять належні та достатні докази на підтвердження заявлених позовних вимог, вказаним доказам колегією суддів надана правова оцінка під час ухвалення судового рішення.

Крім того, як зазначалося вище, від представника ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» - адвоката Столітнього М.М. на адресу апеляційного суду надійшло клопотання про зупинення провадження по цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду справи № 552/672/23 (провадження № 61-4595сво25).

Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду 07 вересня 2026 року ухвалено постанову у справі № 552/672/23, а тому колегія суддів не вбачає підстав для зупинення апеляційного провадження у цій справі, відповідно, клопотання не підлягає задоволенню.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Згідно з п.п. б), в) ч. 4 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Позивачем у даній справі при поданні позовної заяви сплачено судовий збір у сумі 2 422,40 грн (т. 1, а.с. 1).

Враховуючи, що за результатами апеляційного перегляду позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» задоволено на 46,23% (248 750,00 грн * 100 / 115 000 грн), то на користь позивача з відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 119,88 грн (46,23% від 2 422,40 грн).

При поданні апеляційної скарги відповідач сплатила судовий збір в розмірі 4 477,20 грн (т. 2, а.с. 43).

Разом із тим, сплаті підлягав судовий збір в сумі 3 633 грн. 60 коп. (3 028 х 150% * 0,8).

Апеляційну скаргу задоволено на 20,42 %, а тому з ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» на користь відповідача належить стягнути судовий збір за розгляд справи апеляційною інстанцією у сумі, що становить 741,98 грн (20,42 % від 3 633,60 грн).

Колегія суддів, враховуючи викладене вважає, що розподіл та взаєморозрахунок судового збору між сторонами повинен бути вирішений шляхом зменшення розміру стягнення присудженого з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» судового збору 1 119,88 грн на суму збору, стягнутого із позивача на її користь - 741,98 грн, та становити 377,90 грн.

Стосовно решти суми сплачен ого судового збору за подання апеляційної скарги, то скаржник відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про судовий збір» має право звернутися з відповідним клопотанням про її повернення.

Крім того, представником позивача на виконання ч. 8 ст. 141, ч. 1 ст. 134 ЦПК України заявлено в позовній заяві вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн, та надано відповідні докази.

На підтвердження понесення витрат представником позивача в суді першої інстанції надано: копія договору про надання правової допомоги від 10.12.2024 № 10/12-2024, укладеного між ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» та адвокатом Столітнім М.М., копія заявки №10017 від 14.07.2025 на виконання доручення до Договору №10/12-2024 від 10.12.2024; рахунок на оплату № 10017-12/08-2025 від 12.08.2025 на суму 10 000,00 гривень.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаний з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: 1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу", про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

З урахуванням наведеного вище, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19) та постанові від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс).

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Верховний Суд у постановах від 21 квітня 2021 року у справі № 488/1363/17 (провадження № 61-11991св20) та від 26 січня 2022 року у справі № 127/1415/20 (провадження № 61-878св21) дійшов висновків, що: «втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України».

Згідно з вимогами статей 137, 141 ЦПК України на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги, рахунки тощо.

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має керуватися такими критеріями: дійсність витрат, необхідність витрат, розумність розміру витрат, співмірність витрат.

Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 28 вересня 2022 року у справі № 534/14/20 (провадження № 61-6638св22) зазначив, що «…надані адвокатом своїй клієнтці такі послуги, як: опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, вивчення відповідної судової практики, визначення правової позиції у справі; складання клопотань про долучення до матеріалів справи письмових доказів; складання вступного слова не є тими послугами, які є необхідними, а тому такі послуги не можуть бути враховані при розподілі судових витрат, понесених стороною…».

Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входять до предмету доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

З огляду на це, надавши оцінку доказам щодо фактично понесених позивачем витратам на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та виконаних адвокатом обсягом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); значенням справи для сторони, враховуючи те, що справа є малозначною та розглянута у спрощеному позовному провадженні, зважаючи, що за результатом апеляційного перегляду, позовні вимоги задоволено частково на суму 115 000 грн, тобто на 46,23%, колегія суддів приходить до висновку, що з відповідача на користь ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» підлягають стягненню витрати на правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 3 000,00 грн.

У стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.

Розмір понесених витрат на таку суму відповідає принципу співмірності із складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 червня 2026 року у цій справі змінити, викласти абзац другий резолютивної частини в наступній редакції:

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінтраст Капітал" (ЄДРПОУ 44559822) заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту № 1498097 від 16.03.2024 на загальну суму 115 000 (сто п`ятнадцять тисяч) грн, з яких 25 000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 90 000 грн - заборгованість за нарахованими відсотками.

Змінити розподіл судових витрат.

Зменшити розмір стягнутого з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінтраст Капітал" (ЄДРПОУ 44559822) судового збору з 1 407 грн 17 коп. до 377 (триста сімдесят сім) грн 90 коп.

Зменшити розмір стягнутих з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінтраст Капітал" (ЄДРПОУ 44559822) витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції з 6000 грн 00 коп. до 3 000 (три тисячі) грн 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 26 жовтня 2026 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: Р.В. Мінгазов

Е.А.Онищенко