Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №331/144/26 — Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя

Суд: Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них

Дата: 13 жовтня 2026 р.

Справа: №331/144/26

Суддя: Гашук К. В.

1Справа № 331/144/26 2/335/1438/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Гашук К.В., за участю секретаря судового засідання Куян О.С., представника позивача – адвоката Вартанової Г.М., відповідача ОСОБА_1 , її представника – адвоката Шелудько О.О., третьої особи: ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , в особі представника – адвоката Вартанової Гаяне Михайлівни, до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 , про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2026 року ОСОБА_3 , через свого представника – адвоката Вартанову Г.М., звернувся до Олександрівського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 , в якому просив суд:

-усунути перешкоди ОСОБА_3 у здійсненні права користування та розпорядження житловим приміщенням, а саме квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_3 у доступі до вказаного житла;

-вселити ОСОБА_3 у квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

-зобов`язати ОСОБА_1 передати ОСОБА_3 дублікат ключів від вхідних дверей квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та повернути ОСОБА_3 оригінали правовстановлюючих документів на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: договір купівлі-продажу квартири від 04.06.2020, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Нарохою О.В., зареєстрований в реєстрі за № 506;

-стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_3 понесені судові витрати, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування позову зазначено, що 07.09.2019 між позивачем та відповідачем було укладено шлюб, який розірвано рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11.07.2022 (цивільна справа №331/1749/22).

04.06.2020 позивачем, за рахунок накопичень його батьків, які вони збирали протягом життя для забезпечення сина, власним житлом, було придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею – 63, 98 кв. м., в тому числі житловою площею – 46, 10 кв.м.

Починаючи з липня 2022 року, після фактичного припинення шлюбних відносин та подальшого розірвання шлюбу з відповідачем, ОСОБА_1 , він був протиправно обмежений у реалізації свого права на володіння та користування належним йому житлом.

Перешкоджання у користуванні майном розпочалося ще до офіційного розірвання шлюбу, коли відповідачка спільно зі своєю матір`ю, під приводом необхідності безпечного зберігання, вилучили оригінали правовстановлюючих документів на квартиру. Згодом відповідачка, діючи всупереч волі позивача, заволоділа єдиним комплектом ключів від вхідних дверей та обмежила фізичний доступ до житлового приміщення. На його неодноразові вимоги повернути ключі та забезпечити безперешкодний доступ до житла сторона відповідача відповідала відмовою.

Протягом періоду з жовтня 2022 року по жовтень 2024 року позивач, діючи добросовісно та маючи на меті мирне досудове врегулювання спору, утримувався від звернення до суду з позовом про примусове вселення, оскільки існувала домовленість, досягнута 02.10.2022 матір`ю позивача, ОСОБА_2 , яка діє в інтересах позивача на підставі довіреності, та матір`ю відповідачки, ОСОБА_4 , під час якої остання, діючи в інтересах своєї доньки, запропонувала утриматися від судових спорів та добровільно повернути батькам позивача кошти, витрачені на купівлю квартири.

Сторони погодили суму компенсації в розмірі 24 000 доларів США, що становило повну вартість житла за вирахуванням коштів, які, на думку відповідача, були витрачені на потреби його родини, з наданням відстрочки строком на два роки - до жовтня 2024 року, нібито для накопичення необхідної суми.

Протягом усього обумовленого терміну ОСОБА_3 був змушений проживати в орендованому житлі у м. Запоріжжі та м. Києві, несучи значні матеріальні збитки, які частково допомагали покривати його батьки, в той час як відповідач продовжувала одноосібно користуватися його квартирою.

Однак, замість повернення коштів, спочатку в телефонному режимі відповідач та її мати повідомили про необхідність чергової відстрочки до лютого 2025 року, а згодом, діючи приховано та всупереч домовленостям, у грудні 2024 року відповідач подала позов до суду про поділ майна.

Таким чином, фактичні обставини свідчать про те, що сторона відповідача навмисно ввела позивача в оману, використовуючи час відстрочки не для збору коштів, а для безоплатного користування майном позивача та підготовки до судового процесу з метою зменшення його частки у спільній власності. За таких умов, подальше позасудове врегулювання спору стало неможливим, що змусило його звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, шляхом усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням.

Доказом того, що відповідачка перешкоджає матері позивача, яка є уповноваженим на підставі довіреності представником позивача, у доступі до квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є опитування ДОП СП відділу поліції №1 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області від 03.02.2025.

Відповідач є колишньою дружиною позивача, яка на даний час фактично проживає у спірній квартирі, утримує єдиний комплект ключів та чинить перешкоди у доступі до житла як власнику, так і його законному представнику. Саме дії (бездіяльність) відповідача, що полягають у фізичному недопуску до приміщення та відмові передати ключі, є порушенням прав позивача, за захистом яких подано цей позов. Таким чином, між позивачем та відповідачем наявний спір про усунення перешкод у користуванні власністю, і саме на відповідача за рішенням суду має бути покладено обов`язок надати доступ та ключі.

Вказана справа надійшла у провадження Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя 05.02.2026, на підставі розпорядження голови Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 02.02.2026, відповідно до положень ч. 4 ст. 31 ЦПК України.

Ухвалою судді від 09.02.2026, прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження вказану позовну заяву, та відкрито провадження у справі. Призначено підготовче судове засідання. Встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

05.03.2026 від представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Шелудько О.О. надійшов відзив на позовну заяву.

В обґрунтування відзиву зазначено, що позивач у позовній заяві посилається на те, що через відсутність доступу до єдиного житла він змушений постійно винаймати квартири в м. Запоріжжі та в м. Києві, несучи значні фінансові витрати на оплату оренди, в той час коли відповідачка продовжує одноособово користуватись спірною квартирою.

Проте, жодних доказів які витрати та наскільки вони значні для позивача матеріали справи не містять. Натомість, відповідачка зазначає про те, що ОСОБА_3 після розірвання шлюбу переїхав на постійне проживання до Києва та одружився.

Позивач фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 та має постійне місце роботи на посаді головного спеціаліста відділу двостороннього співробітництва та протоколу Департаменту міжнародної співпраці та євроінтеграції в Міністерстві аграрної політики та продовольства України. Він має фінансові активи у вигляді грошових коштів в розмірі 70 000,00 дол. США та 490 000,00 грн., що підтверджується відомостями з його декларації.

Таким чином, заявлені вимоги не спрямовані на реальне забезпечення права на проживання чи захист житлових інтересів. З огляду на постійне місце проживання та роботи відповідача у м. Києві, відсутність будь-яких доказів наміру фактично проживати у спірній квартирі, а також наявність значних грошових активів, єдиною реальною метою ініційованого спору виглядає створення передумов для подальшого відчуження квартири будь-яким способом.

За період з 24.08.2024 р. по 25.08.2025 р. позивач не поніс значних фінансових витрат тому що перебував у відрядженні до Японії, що підтверджується Наказом від 20.08.2024 р. №155-вд.

За таких обставин твердження про «істотні збитки» від недоступу до квартири в м. Запоріжжі виглядають щонайменше нелогічними. Неможливо зазнавати реальних втрат від житла, яким особа не користується і користуватись не планує.

Фактично спір ініційовано не для захисту порушеного права, а для створення формальних підстав щодо подальшого розпорядження майном.

Отже, позивач фактично не має наміру проживання у квартирі, що підтверджується його поведінкою та діями щодо продажу майна. Наявність довіреності на продаж у поєднанні з вимогою про вселення свідчить про суперечливість заявленою правової позиції.

Крім того, на підтвердження викладених у позові обставин стороною позивача не було надано жодних доказів щодо дійсних наявних перешкод у користуванні своїм майном

З моменту розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем, ОСОБА_3 жодного разу не звертався до відповідача з будь-яким проханням надати йому доступ до його ж квартири. Про наявність перешкод відповідачки не було відомо, адже жодного разу колишній чоловік а ні телефонував, а ні писав листи а ні будь-яким чином не повідомив її про те, що в нього немає комплекту ключів від його власної квартири. Про те, що власник квартири не може потрапити в свою ж квартиру АДРЕСА_4 роки - їй було невідомо про це.

Матеріали справи також не містять жодних доказів, що позивач намагався будь-яким чином звернутись до відповідачки та повідомити про те, що він загубив свій дублікат ключів.

Позивачем до позовної заяви не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження обставин, на які він посилається, зокрема відсутні докази: недопуску до квартири; письмових звернень з вимогою надати доступ або ключі; фіксації перешкод; виклику поліції; складання будь-яких актів.

Після встановлення у квартирі дверей матір`ю відповідачки за власні кошти у квітні 2021 року сторонам було видано по комплекту ключів.

Щодо документу з назвою «Опитування ДОП СП», долученого до позовної заяви, позивач намагається видати його за доказ перешкоджання доступу до квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з тим, стороні відповідача абсолютно незрозуміло, з яких правових підстав вона зобов`язана впускати до свого житла сторонню особу лише на тій підставі, що остання має довіреність на її продаж.

Крім того, вказана довіреність не надає права користування, проживання чи безперешкодного доступу до квартири, а надає право лише щодо розпорядження цим майном та його продажу.

Ні сам позивач, ні його мати за чотири роки жодного разу не звертались до відповідачки з питаннями розпорядження, користування чи продажу квартири. З ким саме вони вели «перемовини» щодо частини майна відповідачки – їй невідомо, але з нею особисто за цей час не спілкувався ніхто.

Крім того, позивачу достовірно відомо про те, що квартира є непридатна для житла, адже там ведуться ремонтні роботи ще з 2022 року, які були призупиненні через військові дії на території України. Ремонтні роботи розпочались ще в 2020 році одразу після купівлі квартири подружжям та були призупинені під час військового вторгнення російської федерації на територію України. Колишнє подружжя а ні дня не прожили разом в спірній квартирі та вже після початку військових дій ремонт не був продовжений та станом на сьогодні не завершений.

Вселення в приміщення, яке фактично не може використовуватися як житло, не відповідає критерію ефективності захисту. Отже, відсутній об`єкт, придатний для реалізації права користування, у зв`язку з чим вимога про вселення має ознаки формального способу тиску, а не реального поновлення порушених прав.

25.02.2026 від представника позивача ОСОБА_3 – адвоката Вартанової Г.М. надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідачка стверджує, що позивач нібито жодного разу не звертався до неї з проханням надати доступ до квартири. Це твердження є відвертою неправдою та перекручуванням фактів. Позивач неодноразово намагався зв`язатися з відповідачем як за допомогою телефонних дзвінків, так і через письмові повідомлення. Проте, відповідачка свідомо і цілеспрямовано обмежила будь-який спосіб спілкування, видаливши та заблокувавши всі контакти колишнього чоловіка у всіх можливих засобах зв`язку. Більше того, у своєму позові про поділ майна відповідач особисто зазначила, що всі питання вона буде вирішувати виключно в судовому порядку. Саме через таку деструктивну поведінку відповідача та неможливість прямого діалогу, всі подальші контакти були змушені здійснюватися через її матір.

Намагаючись спростувати факт чинення перешкод, відповідачка посилається на квитанцію до прибуткового касового ордеру №40628 від квітня 2021 року, стверджуючи, що після встановлення дверей сторонам нібито було видано по комплекту ключів. Насправді ж, вказана квитанція підтверджує виключно факт оплати послуг із монтажу дверей. У цьому документі не міститься жодного слова про виготовлення дублікатів ключів чи, тим більше, про їх фізичну передачу позивачу. Таких ключів йому ніхто ніколи не надавав.

Відповідачка намагається переконати суд у тому, що квартира є абсолютно непридатною для проживання, посилаючись на проведення там ремонтних робіт з 2020 року. Проте, позивачу достеменно невідомо про реальний поточний стан його власної квартири, оскільки відповідачка фізично не допускає його всередину. Крім того, з наданих документів вбачається, що квартира перебуває у цілком задовільному стані, придатному для користування нею. Більше того, наявність незавершеного ремонту не позбавляє об`єкт статусу житлового приміщення і не позбавляє власника права доступу до нього хоча б для того, щоб цей ремонт завершити.

Інших заяв по суті справи не надходило.

27.02.2026 представником відповідача ОСОБА_1 – адвокатом Шелудько О.О. подано клопотання про зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі №331/7526/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя.

Ухвалою Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 03.03.2026, у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Шелудько Оксани Олександрівни про зупинення провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 , в особі представника – адвоката Вартанової Г.М., до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 , про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, було відмовлено.

30.03.2026 від представника відповідача – адвоката Шелудько О.О. надійшли додаткові пояснення по справі.

Ухвалою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 01.04.2026, закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 , в особі представника – адвоката Вартанової Г.М., до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 , про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні

У судовому засіданні представник позивача – адвокат Вартанова Г.М. позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити з підстав, які викладені у позовній заяві, та відповіді на відзив.

Відповідач та її представник просили відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позов, у зв`язку з недоведеністю порушених прав позивача.

Як зазначала відповідач у судовому засіданні, у період перебування в шлюбі із ОСОБА_3 вони придбали квартиру, в якій жодного дня так і не проживали, оскільки робили капітальний ремонт, і який наразі не закінчено. У вказану квартиру були встановлені нові двері в квітні 2021 року, і в них було два примірники ключів, як у неї, так і у позивача був постійний доступ до квартири. В липні 2022 року вони з позивачем розлучилися, і з того часу до неї особисто ніхто не звертався з питанням надати ключі від квартири. ОСОБА_3 після розлучення змінив номер мобільного телефону, переїхав жити в інше місто, та не повідомляв її, що в нього відсутні ключі. Вона жодного разу не спілкувалася з позивачем після розлучення, і наразі у неї наявний єдиний екземпляр ключів.

Третя особа по справі ОСОБА_2 підтримала позовні вимоги ОСОБА_3 , та зазначила, що раніше ОСОБА_3 та ОСОБА_1 проживали разом у матері відповідача, у її сина був комплект ключів від квартири і доступ до неї, але наразі його немає. Не стало ключів з того моменту як вони розійшлися і він переїхав жити в інше місце. Особисто вона зверталася до матері ОСОБА_1 з питанням отримання ключів від квартири та документів на квартиру, але їй їх так і не було надано. Чи звертався її син до ОСОБА_5 з питання надання йому ключів їй не відомо. Наразі доступу до квартири ні її син, ні вона сама, як його представник на підставі довіреності, не мають.

Заслухавши представника позивача, відповідача та її представника, третю особу по справі, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд перейшов на стадію ухвалення судового рішення до 14.10.2026.

За наслідками судового розгляду справи суд встановив такі обставини, та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 07.09.2019 між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 було укладено шлюб, який було розірвано рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11.07.2022, яке набрало законної сили 11.08.2022.

Відповідно до Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нарохою О.В., зареєстрованого в реєстрі за №506, ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_3 купив квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею – 63,98 кв.м, житловою площею – 46,10 кв.м.

Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 16.07.2026, яке набрало законної сили 17.08.2026, поділено спільне майно колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 шляхом визнання права власності на 1/2 (одну другу) частину квартири що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , за кожним.

Таким чином, сторони у справі є співвласниками квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , і кожному із них, станом на час ухвалення судового рішення, на праві власності належить по частині вказаної квартири.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності (співвласника) житлового приміщення передбачає, насамперед, право на використання помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї (статті 383 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтями 358, 361 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньої згоди і кожний співвласник самостійно розпоряджається своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Згідно зі статтею 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю та вселення.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просив суд усунути йому перешкоди в користуванні спірною квартирою шляхом: зобов`язання ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_3 у доступі до квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; вселення ОСОБА_3 у вказану квартиру; зобов`язання ОСОБА_1 передати ОСОБА_7 дублікат ключів від вхідних дверей квартири та повернути позивачу оригінали правовстановлюючих документів на квартиру, зокрема, договір купівлі-продажу квартири від 04.06.2020, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Нарохою О.В., зареєстрований в реєстрі за № 506.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.

Вимоги позовної заяви про зобов`язання ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_3 у доступі до квартири, на думку суду, є загальними та абстрактними, не конкретизовані, та, відповідно, не є ефективним способом захисту прав позивача.

На підставі досліджених доказів, та пояснень учасників справи, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 має у своєму розпорядженні комплект ключів від набутої у шлюбі квартири та має оригінали правовстановлюючих документів на вказану квартиру, зокрема, оригінал договору купівлі-продажу квартири від 04.06.2020.

Разом із тим, відповідач як співвласник квартири має право на володіння та утримання у своєму розпорядженні оригіналів правовстановлюючих документів на вказану квартиру, не дивлячись на те, що покупцем за договором є ОСОБА_3 , оскільки квартира була набута подружжям у період шлюбу. При цьому, позивач, як сторона договору, не був позбавлений можливості отримати у нотаріуса дублікат укладеного ним договору купівлі-продажу квартири.

Тим більше, в ході судового розгляду вказаної справи стороною позивача не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 звертався до ОСОБА_1 з питання надання йому оригіналів правовстановлюючих документів на квартиру.

Крім того, як було встановлено судом, у період шлюбних відносин, кожний із подружжя мали у своєму розпорядженні комплект ключів від вхідних дверей спільно набутої ними у період шлюбу квартири, та кожен із них мав до неї доступ. Вказані обставини підтвердила у судовому засіданні і третя особа у справі, мати позивача, ОСОБА_2 .

Суду не надано доказів того, що після розірвання шлюбу відповідач змінювала замок на дверях, чим чинила позивачу перешкоди у доступі до квартири, а відтак суд вважає, що підстави для покладення на ОСОБА_1 обов`язку передати ОСОБА_3 дублікат ключів від вхідних дверей квартири відсутні.

Сама по собі втрата позивачем ключів від квартири, чи їх залишення у іншого подружжя при припиненні шлюбних відносин, не є підставою для задоволення позовних вимог в цій частині, тим більше, що суду не надано доказів того, що позивач звертався до відповідача з проханням надати йому ключі від спільної квартири для виготовлення їх дублікату, і що йому в цьому було відмовлено.

Суд не приймає до уваги подану представником позивача в якості доказу претензію ОСОБА_3 , направлену на адресу ОСОБА_1 , з вимогами про усунення перешкод у користуванні квартирою, та відповідь відповідача на цю претензію, оскільки такі докази подані з порушенням вимог ч. 2 ст. 83 ЦПК України. При цьому, сторона позивача обґрунтовує неможливість подання цих доказів разом із поданням позовної заяви тим, що вони отримані в ході судового розгляду справи по суті, проте, такі твердження навпаки свідчать про те, що позивач до звернення до суду з позовом не звертався до відповідача з проханням/вимогою про надання йому документів на квартиру та ключів від квартири.

Долучене до позовної заяви опитування ОСОБА_2 ДОП СП ВП № 1 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області Онуфрієнком Б.С. від 03.02.2025, не є належним доказом на підтвердження доводів, викладених у позовній заяві.

Разом із цим, оскільки в ході розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_3 , як співвласник спірної квартири, наразі не має доступу до неї, не має ключів від вхідних дверей, що не спростовано відповідачем у справі, і між сторонами у справі відсутня домовленість про спільне володіння і користування майном, суд вважає, що в даному випадку порушене право позивача на володіння та користування належною йому часткою у квартирі підлягає захисту шляхом його вселення у квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Посилання відповідача ОСОБА_1 на ті обставини, що у квартирі не завершено ремонт і вона не придатна для проживання, суд вважає безпідставними, оскільки вказані обставини не впливають на обсяг прав співвласника квартири.

Доводи відповідача про те, що ОСОБА_3 наразі проживає в іншому місті, де і працює, та не має дійсного наміру проживати у спірній квартирі в м. Запоріжжі, суд також вважає такими, що не заслуговують на увагу, оскільки проживання особи в іншому місті не обмежує власника на здійснення ним права власності на власний розсуд.

З огляду на викладені обставини, суд доходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, і ОСОБА_3 слід усунути перешкоди у здійсненні ним права користування та розпорядження житловим приміщенням, шляхом його вселення у квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , а в іншій частині позовні вимоги слід залишити без задоволення з підстав, викладених у рішенні суду.

Крім того, з відповідача ОСОБА_1 , на підставі ст. 141 ЦПК України, слід стягнути на користь позивача ОСОБА_3 витрати зі сплати судового збору у сумі 1 211,20 грн., оскільки судом задоволено одні заявлені позовні вимоги немайнового характеру, а в іншій частині витрати зі сплати судового збору суд покладає на позивача у справі.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-82, 89, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_3 , в особі представника – адвоката Вартанової Гаяне Михайлівни, до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 , про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, задовольнити частково.

Усунути ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження житловим приміщенням, шляхом вселення ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) у квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати зі сплати судового збору у сумі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступна та резолютивна частини рішення проголошені у судовому засіданні 14 жовтня 2026 року. Повне рішення виготовлене 26 жовтня 2026 року.

Суддя К.В. Гашук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua