Суд: Болградський районний суд Одеської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: визнання права власності
Дата: 19 жовтня 2026 р.
Справа: №497/2181/26
Суддя: Раца В. А.
20.10.2026
Справа № 497/2181/26
Провадження № 2/497/1829/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.10.2026 року Болградський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді – Раца В.А.,
секретаря – Божевої І.Д.,
розглянувши у порядку загального позовного провадження, у відкритому підготовчому судовому засіданні в місті Болграді, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Болградської міської ради Одеської області про визнання права власності за набувальною давністю, –
ВСТАНОВИВ:
11.08.2026 року представник позивача - адвокат Сахарова Н.М., яка підтвердила свої повноваження ордером серії ВН №1758532 від 07 серпня 2026 року, звернулася до суду з цим позовом та просить постановити судове рішення, яким визнати за позивачем право власності на 1/14 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 за набувальною давністю.
Вимоги вмотивовані тим, що позивач є власником 13/14 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яку він успадкував після смерті тітки ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Його тітці ця частина належала на підставі свідоцтва про право власності на житло від 24 липня 1975 року, а також свідоцтва про право на спадщину за законом за реєстром №1197, посвідченого 25 липня 1975 року державним нотаріусом Болградської державної нотаріальної контори в реєстрі №37. Право власності на 1/14 частину вказаного домоволодіння зареєстрована за ОСОБА_3 , який зник в 1950 році. ОСОБА_3 є братом чоловіка тітки позивача, ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тому тітка успадкувала 13/14 частин вказаного будинку. 1/14 частина залишається за ОСОБА_3 , тому що немає реєстрації його смерті та взагалі не має відомостей про нього. Позивач 1954 року народження, все своє життя він мешкав у вказаному будинку. Місце його проживання зареєстровано в указаному будинку з 1998 року. Після успадкування вказаної частини будинку 24.05.2000 року позивач з його сім`єю продовжили користуватися будинком. Вони зробили капітальний ремонт, зробили прибудови. 31 травня 2011 року позивач отримав право власності на земельну ділянку, на якій розташований будинок. Після зникнення ОСОБА_3 в 1950 році пройшло 76 років та за цей час ніхто жодного разу не поцікавився належним йому майн. Позивач володіє цією 1/14 часткою будинку вже 26 років і має право на визнання права власності на нього за набульною давністю, що й стало підставою для звернення до суду з цім позовом.
Ухвалою судді від 13.08.2026 року по справі відкрите загальне позовне провадження та справу призначено до підготовчого засідання.
Сторони в підготовче судове засідання не з`явилися.
Позивач ОСОБА_1 надав 20 жовтня 2026 року заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та наполягав на їх задоволенні, не заперечував про ухвалення рішення в підготовчому судовому засіданні (а.с.24).
Представник відповідача – Болградської міської ради Одеської області – Арнаутов М.І., який діє на підставі довіреності, надав заяву про розгляд справи у відсутності представника міської ради, не заперечував проти задоволення позову (а.с.25).
Згідно з ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Дослідивши усі матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заяви сторін по справі, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог за наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на праві власності належить 13/14 частин житлового будинку під номером АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, яке видане 24.05.2000 року державним нотаріусом Болградської державної нотаріальної контори Одеської області Кухарєвою В.Б. зареєстрованим в реєстрі за №4111, спадкова справа №994/2000 (а.с.5 на звороті). Зі свідоцтва вбачається, що тітці позивача ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , 13/14 частин житлового будинку належали: на підставі свідоцтва про право власності на житло від 24.07.1975 року, посвідченого Болградською держнотконторою за реєстром №1196, зареєстрованого в Болградському БТІ за № 37 25.07.1975 року; свідоцтва про право на спадщину за законом за реєстром №1197, посвідченого та зареєстровано також за №37 від 25.07.1975 року.
Судом встановлено, що станом на 31.12.2012 року право власності за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 – 1/14 частини, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом №3288/11/06.12.1950 року, що підтверджується довідкою директора Комунального підприємства «Болградське бюро технічної інвентаризації» Ніколаєва О.П. за №13 від 16.01.2018 року (а.с.14 на звороті).
Відповідно до довідки, виданої секретарем міської ради Ніколаєнко В.А. за №237 від 04.02.2015 року, ОСОБА_3 , 1927 року народження, має у власності 1/14 частину домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_2 , але по вказаній адресі не проживає протягом 60-ти років до цього часу (а.с.15).
На підставі рішення шостої сесії VІІ скликання Болградської міської ради Одеської області №112- VІІ від 19.02.2026 року вулицю, проспект Леніна в м.Болграді перейменовано на проспект Соборний (а.с.15 на звороті).
Позивачем здійснювалися заходи з розшуку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , а саме він звертався до правоохоронних органів та 01.08.2026 року отримав відповідь від Болградського РВП ГУНП в Одеській області за вих.№276564-2026, в якій вказано, що працівниками поліції проводилися розшукові заходи, направлені на встановлення місця знаходження ОСОБА_3 , в ході яких отримати інформацію або встановити місцезнаходження не представилось можливим. Крім цього під час здійснення відпрацювання мешканців, встановлено, що він більше 50-ти років в м.Болграді Одеської області не мешкає (а.с.16).
Позивач оформив за собою право власності на земельну ділянку під житловим будинком за вище вказаною адресою, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯА №294124, що виданий 31 травня 2011 року на підставі рішення Болградської міської ради Болградського району Одеської області від 03.12.2004 року за № 539 ІV, земельна ділянка площею 0,10 га, кадастровий номер 5121410100:02:002:0003 (а.с.10).
Тітка позивача - ОСОБА_2 та її чоловік ОСОБА_4 померлі, що підтверджується свідоцтвами про їх смерть серії НОМЕР_1 , виданим 10 листопада 1999 року відділом реєстрації актів громадянського стану Болградського районного управління юстиції Одеської області, ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.13 на звороті) та серії НОМЕР_2 , виданим 22 січня 1975 року Болградським райвідділом ЗАГС Одеської області, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.14).
Судом встановлено, що позивач з 2000 року фактично володіє всім будинком, так як ОСОБА_3 вже 50 років не проживає в м.Болграді та його місце знаходження не відомо.
У відповідності до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Згідно статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту права, встановлених цивільним законодавством, є, зокрема, його визнання.
Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Ст. 392 ЦК України передбачає, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності що це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 зареєстрований та проживає в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та є власником 13/14 частин цього домоволодіння. Дане житло він успадкував після смерті своєї тітки, але 1/14 частина не може бути оформлена, так як брат чоловіка тітки зник ще у 1950 році та з того часу ніхто зі спадкоємців не вирішував питання щодо оголошення його померлим та оформлення його спадкових прав. Особисто позивач відкрито правомірно користується цією 1/14 часткою будинку належної ОСОБА_3 з 2000 року. Приймаючи до уваги, що ОСОБА_1 правомірно набув право власності на нерухоме майно, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, оскільки відповідач визнав позов і обставини визнані сторонами не підлягають доказуванню у відповідності до ст. 82 ч.1 ЦПК України. Судом не виявлено обставин, що суперечать закону або порушують права, свободи чи інтереси інших осіб.
Керуючись ст.ст. 12, 81, 82, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст.328,334,392 ЦК України, –
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до Болградської міської ради Одеської області про визнання права власності за набувальною давністю - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , уродженцем с.Рошу Кахульського району Республіки Молдова, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , право власності на 1/14 частину житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за набувальною давністю.
Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя В.А. Раца
Оригінал: reyestr.court.gov.ua