Постанова від 22 жовтня 2026 р. у справі №515/254/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/6961/26

Справа № 515/254/26

Головуючий у першій інстанції Олійник К. І.

Доповідач Коновалова В. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

23.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів: Карташова О.Ю., Лозко Ю.П.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс»,

розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України) справу

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс»,

на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 28 квітня 2026 року,

за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів),

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів) в обґрунтування якого зазначила, що 20.05.2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О. В. вчинено виконавчий напис №26311 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Онлайн фінанс» заборгованості у розмірі 19 939,00 грн. 22.10.2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Шуляченком М. Б. за заявою відповідача по справі відкрито виконавче провадження №67236984 з примусового виконання вказаного виконавчого напису нотаріуса та вчинено ряд виконавчих дій з цього приводу, зокрема на користь відповідача стягнуто 19 939,00 грн. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 12.08.2025 у справі №755/10446/24, яке набрало законної сили 12.09.2025 року, виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню, а постановою приватного виконавця від 02.07.2025 року виконавче провадження №67236984 закінчено. Враховуючи, що виконавчий напис згідно рішення суду визнано таким, що не підлягає виконанню, відпала підстава, на якій відповідач набув кошти від позивача внаслідок вчинення виконавчих дій, пов`язаних з виконанням виконавчого напису нотаріуса.

Позивач просила суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» на користь ОСОБА_1 грошові кошти, стягнуті за виконавчим написом від 20.05.2021 року, реєстраційний №26311, вчиненим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В., який визнано таким, що не підлягає виконанню рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 12.08.2025 року у справі №755/10446/24, грошові кошти у розмірі 19 939,00 грн, судові витрати, пов`язані із наданням професійної правової допомоги, понесені позивачем у розмірі 11 200,00 грн, а також сплачений судовий збір.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Татарбунарський районний суд Одеської області рішенням від 28 квітня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів) задовольнив. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані грошові кошти у сумі 19 939,00 грн. Вирішив питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив із того, що у рамках виконавчого провадження під час примусового виконання виконавчого напису, який в судовому порядку визнано таким, що не підлягає виконанню, з позивача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» фактично стягнуто 19 939,00 грн. Оскільки рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12.08.2025 року (справа №755/10446/24) виконавчий напис, вчинений 20.05.2021 приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною, зареєстрований за реєстровим №26311, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» заборгованості за кредитним договором №832949554 від 28.08.2019, у загальному розмірі 19 939,00 грн, визнано таким, що не підлягає виконанню, то вимоги позивача щодо повернення коштів, отриманих відповідачем підставі вказаного виконавчого напису, є правомірними і такі кошти підлягають поверненню на підставі статті 1212 ЦК України, адже підстава, на якій вони були отримані, відпала.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» просить скасувати рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 28.04.2026 по справі №515/254/26 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що заповненням анкети-заяви позивач підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України. На момент вчинення виконавчого напису нотаріусом, кредитний договір сторонами не оспорювався, а отже кредитний договір відповідно до ст. 203 ЦК України є чинним. Кредитний договір є двостороннім, оскільки породжує обов`язок кредитодавця надати кредит та обов`язок позичальника його повернути, сплатити проценти за користування ним, чого позичальник, в свою чергу, не виконав. Позивач, підписавши кредитний договір, взяв на себе зобов`язання повернути кредитні кошти. Тобто, поняття безпідставності недоречно використовувати до відповідача, оскільки останній мав підстави для стягнення боргу за кредитним договором. До того ж, первісний кредитор надсилав вимогу про негайне стягнення заборгованості за кредитним договором. Таким чином, боржник належним чином був проінформований про наявність заборгованості та отриманих йому коштів за кредитним договором. Позивачем у своїй позовній заяві не оспорюється факт укладання кредитного договору та зазначає, що розрахувалась з кредитом. В той же час, позивачем не надано будь-яких належних і допустимих доказів того, що відповідні кредитні кошти, дійсно сплачені. Якщо позивач в односторонньому порядку не відмовлявся від договору або договір не був розірваний сторонами чи визнаний недійсним у судовому порядку, закінчення строку дії договору не є підставою для припинення зобов`язання, яке залишилося невиконаним. Кредитний договір нечинним не визнавався, тобто підстави для стягнення безпідставно набутих коштів відсутні.

Також скаржник не погоджується зі стягненням витрат на правничу допомогу, вважає її безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, адже вартість судових витрат суттєво завищена та неспівмірна наданим послугам. Адвокатом не подано жодного доказу на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, натомість, матеріали справи №515/254/26 не містять навіть договору про надання професійної правничої допомоги. Тобто жодних документів, які підтверджують витрати позивача на правову допомогу, не додано. Послуга щодо складання адвокатом, який має вищу юридичну освіту та володіє спеціальними знаннями позовної заяви немайнового характеру, що містить в собі загальні норми права та визначена у розмірі 10 000,00 грн, є значно завищеною відносно складності справи, яка не потребує спеціальних знань. Позовні вимоги в частині витрат щодо стягнення правничої допомоги з ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» у розмірі 11 200,00 грн є необґрунтованими, не підтверджені належним чином та завищені відносно складності справи.

(2) Позиція інших учасників справи

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18.05.2026 року відкрито апеляційне провадження та ОСОБА_1 роз`яснювалось право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу у відповідності до положень ст. 360 ЦПК України.

Копію ухвали про відкриття апеляційного провадження від 18.05.2026 отримано Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» 22.05.2026 о 05:54:37 в електронному кабінеті Електронного Суду, що підтверджується довідками про доставку електронного документу.

Копію ухвали про відкриття апеляційного провадження від 18.05.2026 та апеляційну скаргу з додатками отримано ОСОБА_1 у відповідності до п. 4 ч. 6 ст. 272 ЦПК України.

Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористалася.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21.10.2026 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 19 939,00 грн, тобто ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 х 30 = 90 840,00 грн), тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України.

Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що у рамках виконавчого провадження під час примусового виконання виконавчого напису, який в судовому порядку визнано таким, що не підлягає виконанню, з позивача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» фактично стягнуто 19 939,00 грн. Оскільки рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12.08.2025 року (справа №755/10446/24) виконавчий напис, вчинений 20.05.2021 приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною, зареєстрований за реєстровим №26311, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» заборгованості за кредитним договором №832949554 від 28.08.2019, у загальному розмірі 19 939,00 грн, визнано таким, що не підлягає виконанню, то вимоги позивача щодо повернення коштів, отриманих відповідачем підставі вказаного виконавчого напису, є правомірними і такі кошти підлягають поверненню на підставі статті 1212 ЦК України, адже підстава, на якій вони були отримані, відпала.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Шуляченко М. Б. від 22.10.2021 відкрито виконавче провадження №67236984 з примусового виконання виконавчого напису №26311, виданого 20.05.2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О. В. про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» заборгованості у розмірі 19 939,00 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 12.08.2025 року по справі №755/10446/24 позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», треті особи: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна, приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Шуляченко Микола Борисович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 20.05.2021 приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною, зареєстрований за реєстровим №26311, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» заборгованості за кредитним договором №832949554 від 28.08.2019 у загальному розмірі 19 939,00 грн.

Вищевказане судове рішення набрало законної сили 12.09.2025 року.

В постанові приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Шуляченко М. Б. про закінчення виконавчого провадження №67236984 від 02.07.2025 вказано, що вимоги виконавчого документа виконані в повному обсязі; основна винагорода та витрати виконавчого провадження сплачені, залишок нестягненої суми за виконавчим документом 0,00 гривень; сума стягнутого виконавчого збору/сума стягненої винагороди приватного виконавця 1 993,9 гривень.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно частини першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За правовою природою конструкція зобов`язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов`язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов`язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов`язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом.

Зі змісту статті 1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Результат аналізу статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов`язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав).

Набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі.

Для виникнення зобов`язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.

Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникненні обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.

Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов`язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до статті 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов`язаний повернути потерпілому все отримане майно.

Отже, встановивши, що правові підстави набуття відповідачем грошових коштів, що стягнуті з позивача на підставі виконавчого напису нотаріуса, який визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, відпали, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що отримані відповідачем кошти підлягають поверненню позивачу.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №910/1531/18, від 28 січня 2020 року у справі №910/16664/18.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки підставою отримання відповідачем коштів було стягнення з позивача на підставі виконавчого напису, вчиненого 20.05.2021 приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною, зареєстрований за реєстровим №26311, який рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 12.08.2025 року по справі №755/10446/24, що набрало законної сили 12.09.2025 року, визнано таким, що не підлягає виконанню, то безпідставно отримані грошові кошти підлягають поверненню, адже правова підстава їх набуття відпала.

Доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», що викладені в апеляційній скарзі, про те, що між сторонами виникли договірні відносини у зв`язку з укладенням кредитного договору та що кредитний договір відповідно до ст. 203 ЦК України є чинним і породжує обов`язок кредитодавця надати кредит та обов`язок позичальника його повернути, сплативши проценти за користування ним, що виключає можливість застосування статті 1212 ЦК України, є необґрунтованими, оскільки факт визнання виконавчого напису (на підставі якого у виконавчому провадженні було здійснено стягнення грошових коштів з позивача) таким, що не підлягає виконанню, є підставою для повернення коштів. При цьому, обставини наявності або відсутності заборгованості позивача перед відповідачем за таким кредитним договором та її розмір можуть бути предметом окремого судового розгляду.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №201/6498/20, від 08 вересня 2021 року у справі №206/2212/18, від 28 січня 2020 року у справі №910/16664/18, від 06 березня 2019 року у справі №910/1531/18, від 06 жовтня 2021 року у справі №623/363/20.

Матеріалами справи, а саме інформацією, наведеною у листі приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Шуляченко М. Б. за вих. №66042 від 16.10.2025 на адвокатський запит, підтверджено, що згідно даних книг обліку депозитних сум та виписки АТ «Приватбанк» з 22.10.2021 по 16.10.2025 за виконавчим провадженням №67236984, де боржником є ОСОБА_1 , було стягнуто 22 301,90 грн, з яких: 0,42 грн – витрати виконавчого провадження, 0,04 грн – витрати виконавчого провадження, 68,54 грн – витрати виконавчого провадження, 69,00 грн – повернення авансового внеску, 19 939,00 грн – кошти за ВД, стягнуті на користь стягувача, 1 993,90 грн – основна винагорода приватного виконавця, 231,00 грн – витрати виконавчого провадження.

Тобто присуджена до стягнення судом першої інстанції сума грошових коштів у розмірі 19 939,00 грн дійсно надійшла до стягувача за виконавчим провадженням №67236984, яким є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс».

Як зазначено вище, здійснення особою захисту порушеного права шляхом застосування кондикційного позову можливе лише за умови наявності підстав, передбачених статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача відповідне майно (у тому числі грошові кошти).

При цьому, для правильного застосування статті 1212 ЦК України необхідно установити факт абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19)).

Із наявних у матеріалах справи доказів колегією суддів встановлено, що в рахунок погашення заборгованості, зазначеної у виконавчому написі, вчиненому 20.05.2021 приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О. В., зареєстрований за реєстровим №26311, який перебував на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Шуляченко М. Б., на користь стягувача – Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» стягнуто грошові кошти у розмірі 19 939,00 грн, у зв`язку з чим у даному судовому спорі підлягають застосуванню норми матеріального права, а саме стаття 1212 ЦК України, оскільки факт безпідставності набуття цих грошових коштів також доведений належними засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги щодо завищення вартості понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 133 ЦПК України визначено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (частини перша та друга статті 15 ЦПК України).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги -домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Серед видів адвокатської діяльності, передбачених частиною 1 статті 19 вказаного Закону, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно з частинами третьою та п`ятою статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правничої допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначено в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховують складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Положеннями статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження витрат на правову допомогу позивачем разом із позовною заявою до суду було надано копію договору про надання правничої допомоги б/н від 29.09.2025, укладеного між адвокатським бюро «Артема Кірюшина» та ОСОБА_1 , акт виконаних робіт по договору про надання правової допомоги від 29.09.2025, складений 23.10.2025 року та квитанцію до прибуткового касового ордера №72 від 23.10.2025 про прийняття від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 11 200,00 грн, ордер Серія АА № 1528897.

Вказані документи зазначені як додатки до позовної заяви містяться в матеріалах справи.

Отже посилання скаржника на те, що адвокатом не надано жодного доказу на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, матеріали справи не містять навіть договору про надання правничої допомоги не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Акт виконаних робіт по договору про надання правової допомоги від 29.09.2025, що датований 23.10.2025, містить відомості, що виконавцем замовнику надавалися послуги. Загальна вартість наданих послуг становить 11 200,00 грн. В акті також міститься посилання на те, що претензій щодо виконання умов договору сторони одна до одної не мають.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України).

Із матеріалів справи вбачається, що позивачем до позовної заяви додані докази надсилання позовної заяви разом із додатками ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», що підтверджується квитанцією № 5909541 про доставку документа до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС.

Так, з квитанції № 5909541 про доставку документа до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС вбачається, що ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» позовну заяву про витребування безпідставно отриманих коштів (грошових коштів) разом із додатками отримано 10.02.2026 року о 09:18 в особистому кабінеті Електронного суду.

Крім того, ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» позовну заяву про витребування безпідставно отриманих коштів (грошових коштів) разом із додатками також отримано 11.02.2026 року о 13:05 в особистому кабінеті Електронного суду, після надходження позовної зави до суду, що підтверджується карткою руху документу.

Від відповідача як заперечень на позовну заяву, в якій також викладені обставини та зазначені докази щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, так і клопотання про не співмірність заявлених до стягнення витрат не надходило.

В апеляційній скарзі не викладені обставини та не надано доказів неможливості подання клопотання про не співмірність заявлених до стягнення витрат під час розгляду справи в суді першої інстанції. Посилання скаржника на те, що адвокатом не надано жодного доказу на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, спростовуються матеріалами справи.

Слід зауважити, що з часу отримання ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» позовної заяви про витребування безпідставно отриманих коштів (грошових коштів), в якій викладені обставини укладення між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Артема Кірюшина» договору про надання правової допомоги, складання акту виконаних робіт по договору, сплату гонорару із посиланням на квитанцію до прибуткового касового ордеру, разом із додатками, до ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення пройшло два с половиною місяця. Однак, на протязі вказаного часу ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» до суду із заявами, клопотаннями стосовно не отримання додатків до позовної заяви не зверталося.

Зазначені обставини свідчать про те, що відповідач отримавши як 10.02.2026 року, так і 11.02.2026 року позовну заяву разом із додатками, а саме документі, які підтверджують понесені позивачем витрати на правничу допомогу, не був позбавлений можливості подати до суду клопотання про неспівмірність розміру таких витрат, проте не скористався своїм правом заявити про неспівмірність розміру витрат, заявлених до стягнення позивачем в суді першої інстанції.

Ураховуючи викладені обставини колегія суддів вважає,оскільки обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідач не був позбавлений можливості у суді першої інстанції заявляти про неспівмірність розміру витрат на правничу допомогу, тому суд першої інстанції керуючись принципами диспозитивності та змагальності правильно дійшов висновку про наявність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу у заявленому розмірі.

Щодо суті апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, ст. 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» залишити без задоволення.

Рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 28 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий В.А. Коновалова

Судді О.Ю. Карташов

Ю.П. Лозко