Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №740/4312/26 — Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 740/4312/26

Провадження № 2-а/740/44/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 року місто Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області у складі:

головуючої судді Гагаріної Т.О.,

за участю секретаря судового засідання Мартиненко Ю.А.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення, -

встановив:

11.08.2026 позивач звернувся з вказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що постановою від 27.07.2026 його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП. З даною постановою він не згоден, вважає, що вона є протиправною та підлягає скасуванню.

Зазначив, що 20.07.2026, перебуваючи в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , після встановлення анкетних даних, відносно нього складено протокол № 181 про адміністративне правопорушення за те, що він не прибув у визначеному у повістці № 7940965 від 24.05.2026 без поважних причин та не повідомив причину неприбуття на виклик територіального центру комплектування та соціальної підтримки з терміном прибуття 12.06.2026 з метою уточнення своїх персональних даних будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце виклику, чим порушив вимоги ч.3 ст.22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та вчинив правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП. Повідомлено, що розгляд спарви про адміністративне правопорушення відбудеться о 15-00 год 27.07.2026 в адміністративній будівлі ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 . Прибувши у зазначений час та місце він дізнався, що справа відносно нього розглянута у м.Ніжині і тільки 29.07.2026 йому було вручено постанову № 181 від 27.07.2026. Зазначає, що вказана постанова не містить доказів на підтвердження факту події адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, та винесена з рядом процесуальних порушень з позбавленням його можливості скористатися усією сукупністю прав, передбачених ст.268 КУпАП. Так, у протоколі не зазначено, які саме дані позивач не обновив, повістку він не отримував, тобто доказів які б підтвердили його вину в інкримінованому адміністративному правопорушенні немає.

Позивач вважає оскаржувану постанову такою, що не відповідає вимогам закону, відповідачем не доведено вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП.

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 14.08.2026 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

24.08.2026 від відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову, оскільки позивач не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 за повісткою, будучи належним чином оповіщений, та про причини неприбуття не повідомив. 20.07.2026 позивача було доставлено до 1 відідлу ІНФОРМАЦІЯ_3 працівниками Національної поліції, де на нього, у присутності свідків, уповноваженою особою відділу був складений протокол № 181 про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП. Протокол № 181 від 20.07.2026 був підписаний позивачем, другий примірник протоколу вручений позивачу під особистий підпис. При цьому, позивача повідомлено про дату, місце та час розгляду адміністративної справи за фактом вчиненого правопорушення по суті. 27.07.2026 адміністративну справу розглянуто відповідачем у присутності позивача, за результатами розгляду винесена постанова № 181 від 27.07.2026, відповідно до якої на позивача накладене адміністративне стягнення у виді штрафу 17 000 грн. Копія постанови № 181 від 27.07.2026 була вручена позивачу, під особистий підпис 27.07.2027. На дату подання цього відзиву, згідно з відомостями Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, Єдиної автоматизованої інформаційно-телекомунікаційної системи «Оберіг» Міністерства оборони України, позивач є порушником правил військового обліку; активних дій, спрямованих на визнання та припинення такого порушення позивач, на дату подання цього відзиву, не вчинив. Відомості про добровільну сплату позивачем накладеного на нього стягнення у виді адміністративного штрафу, у відповідача, відсутні.

01.09.2026 від представника відповідача надійшла заява про доручення до матеріалів справи доказів спрямування відзиву на позовну заяву.

На підставі ст.262 КАС України розгляд справи проводиться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши наявні в справі докази, суд встановив наступне.

У протоколі № 181 від 20.07.2026 про адміністративне правопорушення зазначено: 20.07.2026 о 12-00 год зазначено, що у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що військовозобов`язаний громадянин ОСОБА_1 порушив законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме: не прибув по повістці № 7940965 від 24.05.2026 без поважних причин та не повідомив причину неприбуття на виклик територіального центру комплектування та соціальної підтримки з терміном прибуття 12.06.2026 о 09-00 год з метою уточнення своїх персональних даних, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце виклику, чим порушив абзац 8 ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП. У протоколі міститься підпис ОСОБА_1 , йому повідомлено про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, зазначені пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, про те, що повістку не отримував.

Згідно постанови № 181 від 27.07.2026 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу у розмірі 17 000 грн. Підставою для притягнення до адміністративної відповідальності було те, що військовозобов`язаний ОСОБА_1 порушив законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме: не прибув у визначену у повістці № 7940965 від 24.05.2026 дату і час, підтверджуючих документів, якіб засвідчували поважність неприбуття у визначений строк (3 дні від дати прибуття, визначеній у повістці), надано не було, чим порушив вимоги ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та вчинив правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП.

Позивачу була надана можливість надати свої пояснення чи заперечення щодо вказаного правопорушення, зауваження чи заперечення до змісту протоколу. Позивач своїм правом скористався та вказав, що повістку про прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_4 особисто не отримував.

Посилання позивача на відсутність правових підстав для його виклику через повістку не заслуговує на увагу, оскільки ст.7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов’язаних та резервістів» 16 березня 2017 року № 1951-VIII визначає широкий перелік персональних даних військовозобов’язаних, які можуть підлягати уточненню. Отже, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки мають право викликати військовозобов’язаного для уточнення персональних даних, навіть якщо він раніше оновив частину даних у за стосунку «Резерв+» чи оформив відстрочку. У будь-якому разі незгода позивача з метою виклику, що вказана у повістці, не звільняє його від обов’язку з’явитися на виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, і надалі не може бути підставою для звільнення від адміністративної відповідальності за порушення цього обов’язку.

Щодо твердження позивача про неотримання повідомлення та не зазначення у протоколі причини виклику, слід зазначити наступне.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами КАС України, КУпАП, Законом України «Про військовий обов’язок і військову службу», Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Правилами військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які є додатком № 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (далі - Правила), Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі - Порядок №560).

Згідно із ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

Поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються: перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк; смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка).

У разі неприбуття громадянин зобов`язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.

Процедуру оповіщення військовозобов`язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки тощо визначає Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (надалі Порядок № 560), що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560.

Пунктом 21 Порядку передбачено, що за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов’язані зобов’язані з’являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

Відповідно до ст.27 вказаного Порядку під час мобілізації громадяни викликаються з метою: до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або їх відділів: взяття на військовий облік; проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби; уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки); призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби.

Відповідно до п.28 Порядку виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки.

Пунктом 41 Порядку встановлено, що належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є: 1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки; 2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв’язку: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Згідно із абз.11 ст.1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У відповідності до ч.5,6 ст.4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через медіа.

Особливий період в Україні розпочався з 17 березня 2014 року, коли було оприлюднений Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який триває на час ухвалення рішення судом.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено про загальну мобілізацію. Строк проведення загальної мобілізації продовжувався відповідними Указами Президента і триває на час розгляду справи судом.

Положеннями ст.9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Нормою ч.3 ст.210-1 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті (порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію), в особливий період - у виді штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За змістом ст.ст.235,254,258,283 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст.210-1 КУпАП, розглядаються територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, від імені яких розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до вимог ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв’язку з адміністративним правопорушенням, інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу проводиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до п.1 ст.247 КУпАП обов’язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Наявність події та складу правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Згідно з вимогами ст.280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) зобов’язаний з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують чи обтяжують відповідальність, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Вказані обставини, відповідно ст.33 КУпАП мають враховуватись і при накладенні адміністративних стягнень.

Обов’язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст.255 КУпАП.

Відповідно до ст.283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Така постанова повинна містити найменування органу (посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

З наданої копії повістки № 7514065 від 24.05.2026 вбачається, що позивач повинен з`явитися 12.06.2026 о 09-00 год до ІНФОРМАЦІЯ_3 (Бобровиця) для уточнення даних.

З довідки про причини повернення/досилання від вбачається, що повістку було повернуто до ТЦК з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Доказів поважності причини неприбуття позивачем не надано.

За приписами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб’єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов’язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

На обов’язок та важливість доведення саме відповідачем як суб’єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 17.07.2019 (справа №295/3099/17).

Згідно ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.

Також, Європейський суд з прав людини у справі «Лелас проти Хорватії» зазначив, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати своєчасного виконання своїх обов’язків.

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Ґаші проти Хорватії», «Трґо проти Хорватії»).

Європейський суд з прав людини, судова практика якого в силу приписів статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, в рішеннях у справах «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії» зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом.

Згідно ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема: залишити рішення суб’єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.

Зважаючи на викладені обставини в їх сукупності, суд вважає, що постанова по справі про адміністративне правопорушення від 31.03.2025 № 263 відносно позивача за ч.3 ст.210-1 КУпАП складена повноважною особою, за своєю формою та змістом відповідає нормам чинного законодавства, адміністративне стягнення накладено в межах санкції, передбаченої ч.3 ст.210-1 КУпАП, тому, приймаючи вказану постанову, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв’язку з чим відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови з огляду на її правомірність.

Керуючись ч.6 ст.121, ст.ст.251, 280 КУпАП, ст.ст.250, 257-263, 286 КАС України, суд,-

постановив:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження – з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Т.О.Гагаріна