Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №441/393/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 441/393/26 Головуючий у 1 інстанції: Яворська Н.І.

Провадження № 22-ц/811/1954/26 Доповідач в 2 інстанції: Савуляк Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

Головуючого судді: Савуляка Р.В.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Іванової О.О.

без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 27 квітня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа – Городоцька міська рада Львівської області, про встановлення факту належності правовстановлюючого документу, –

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документу, а саме, заповіту, заінтересована особа – Городоцька міська рада Львівської області.

Заяву мотивувала тим, що 25 лютого 1997 року ОСОБА_3 склала заповіт, за яким заповіла їй 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .

Заповіт складено на ОСОБА_4 , однак на час складення заповіту вона розлучилася та змінила прізвище на ОСОБА_5 , про що не було відомо спадкодавцю.

Після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , вона звернулася до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , однак їй відмовлено у видачі свідоцтва про право спадщину, у зв`язку з тим, що заповіт складено на ім`я ОСОБА_4 .

Зазначила, що на підставі свідоцтва про право на спадщину №1-2095 від 21 вересня 1999 року вона успадкувала іншу 1/2 частину вищезазначеного будинку, однак за відсутності встановлення факту належності їй заповіту, складеного ОСОБА_3 , вона позбавлена можливості успадкувати 1/2 частину цього будинку на підставі складеного на її користь заповіту.

З наведених підстав просила встановити факт складення ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , заповіту від 25 лютого 1997 року ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), який складено на ім`я ОСОБА_4 .

Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 27 квітня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа – Городоцька міська рада Львівської області про встановлення факту складання ОСОБА_3 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 заповіту від 25 лютого 1997 року – відмовлено.

Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 27 квітня 2026 року оскаржила представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі покликається на те, що ОСОБА_1 в свідоцтві про народження записана як ОСОБА_6 , однак після одруження змінила прізвище на « ОСОБА_7 », а в подальшому розлучилася та знову змінила прізвище на « ОСОБА_5 ».

При посвідченні заповіту від 25 лютого 1997 року від імені ОСОБА_3 , якій не було відомо того факту, що вона змінила прізвище на « ОСОБА_5 », заповіт складено на « ОСОБА_7 », що унеможливлює встановити належність її вказаного заповіту.

Від встановлення факту складення їй заповіту, який складено на ім`я ОСОБА_4 залежить виникнення у неї майнових прав, а законом не передбачено іншої можливості підтвердити такий факт і встановлення його не пов`язане з подальшим вирішенням спору про право.

Просить рішення Городоцького районного суду Львівської області від 27 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким вимоги заяви задовольнити повністю.

Сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується довідками про доставку судової повістки-повідомлення в електронний кабінет підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (а.с. 57-58) та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 59).

01 жовтня 2026 року представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 подала клопотання про розгляд справи за відсутності ОСОБА_1 та її представника.

В судове засідання сторони не з`явилися,тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Враховуючи предмет спору, складність справи, а також необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, колегія суддів ухвалила проводити розгляд справи за відсутності сторін.

Згідно з ч. 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено – повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, є дата складення повного судового рішення – 26 жовтня 2026 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що встановлення факту складання заповіту, про що просить заявниця, здійснюється в судовому порядку у випадку, якщо оригінал втрачено, а нотаріус не може видати дублікат, однак доказів на підтвердження зазначених обставин заявницею не надано.

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погодитися не може з наступних мотивів.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Згідно з частиною другою статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Частиною 1 статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту:

1) родинних відносин між фізичними особами;

2) перебування фізичної особи на утриманні;

3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню;

4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу;

6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;

7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;

8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;

9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Згідно з ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення,зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

–факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

–встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

–заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ,який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того,що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

– чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 та від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17 червня 2024 року у справі № 753/21178/21 та від 11 вересня 2024 року № 335/4669/23.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , після смерті якої залишилось спадкове майно, а саме, 1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_1 , яке їй належало на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 20 квітня 1967 року Городоцькою державною нотаріальною конторою за реєстровим №699.

Згідно із заповітом, складеним 25 лютого 1997 року, посвідченим Городоцькою державною нотаріальною конторою, зареєстрованим в реєстрі за № 1-331, ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробила розпорядження про те, що належну їй на праві особистої власності 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 вона заповідає ОСОБА_4 .

Листом Городоцької державної нотаріальної контори від 19 листопада 2025 року №491/02-14 у відповідь на заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину, подану ОСОБА_1 19 серпня 2025 року, повідомлено, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом, посвідченим 25 лютого 1997 року Городоцькою державною нотаріальною конторою Львівської області за реєстровим № 1-331 видати неможливо, оскільки в представленому заявницею заповіті спадкоємцем зазначено іншу особу.

Довідкою від 29 серпня 2025 року № 1705, виданою КП ЛОР «Самбірське міжміське бюро технічної інвентаризації», підтверджується, що згідно з записами у реєстрових книгах та матеріалах інвентаризаційних справ житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстрований за реєстровим № 129 від 01 жовтня 1999 року на праві особистої власності за ОСОБА_6 – 1/2 частка та ОСОБА_3 – 1/2 частка на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданим Городоцькою державною нотаріальної конторою 21 вересня 1999 року, за реєстровим № 1-2095 та свідоцтва про право на спадщину, виданого Городоцькою державною нотаріальної конторою 20 квітня 1967 року за реєстровим № 699.

Свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 , виданим повторно 02 червня 2005 року відділом РАЦС Городоцького районного управління юстиції Львівської області, підтверджується, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася ОСОБА_6 .

Зареєструвавши шлюб із ОСОБА_8 , ОСОБА_6 змінила прізвище на « ОСОБА_7 ».

18 вересня 1992 року шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 розірвано, після розірвання шлюбу їй присвоєно прізвище – ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_3 , виданим 05 травня 2006 року відділом РАЦС Городоцького районного управління юстиції Львівської області.

22 червня 2006 року ОСОБА_9 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб, після реєстрації шлюбу прізвище дружини – ОСОБА_10 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_4 , виданим Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції.

Звертаючись із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документу, ОСОБА_1 обгрунтовує її тим, що при посвідченні державним нотаріусом заповіту від 25 лютого 1997 року, складеного ОСОБА_3 , якій на час складення заповіту не було відомо про те, що вона змінила прізвище на « ОСОБА_5 », тому в заповіті помилково спадкоємцем зазначено ОСОБА_4 , що унеможливлює оформити право власності на спадкове майно, яке вона успадкувала на підставі вищезазначеного заповіту.

Метою встановлення факту, який просить встановити заявниця, є реалізація нею права на спадщину, отже такий факт породжує юридичні наслідки, та чинним законодавством не передбачено іншого порядку його встановлення.

Як вбачається з матеріалів справи, заявниці та спадкодавцю на праві спільної часткової власності по 1/2 частці кожній з них належав житловий будинок АДРЕСА_1 .

Складаючи заповіт від 25 лютого 1997 року ОСОБА_3 спрямувала волевиявлення на те, щоб заповісти належну їй частку в будинку саме заявниці.

Вищезазначений заповіт є чинним, не був визнаний судом недійсним, та не викликає сумніві у волевиявлення спадкодавця.

Матеріалами справи безспірно підтверджується, що при складенні та посвідченні заповіту в прізвищі спадкоємця допущено помилку, оскільки заявниця у зв`язку з розірванням шлюбу 18 вересня 1992 року змінила прізвище на « ОСОБА_5 », що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_3 , виданим 05 травня 2006 року відділом РАЦС Городоцького районного управління юстиції Львівської області, однак в заповіті помилково зазначено прізвище спадкоємця « ОСОБА_7 », тобто прізвище, яке було в заявниці до розірвання шлюбу.

Зазначені розбіжності у прізвищі спадкоємця позбавляють її можливості реалізувати свої спадкові права.

Наявність формальних помилок при складанні заповіту не свідчить про нікчемність заповіту та не спростовує презумпцію правомірності правочину, якщо заповідач не був визнаний судом недієздатним чи обмежено дієздатним, мав право на складання заповіту, заповіт відповідав волі заповідача, власноруч підписаний заповідачем, має письмову форму, посвідчений та зареєстрований у встановленому законом порядку.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року у справі № 522/904/16-ц та від 03 липня 2019 у справі № 725/2412/15-ц.

За таким обставин, суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні поданої ОСОБА_1 заяви про встановлення факту належності правовстановлюючого документу.

Враховуючи те, спадкодавець склала заповіт на користь заявниці, помилково зазначивши попереднє прізвище заявниці, яке було в неї до розірвання шлюбу, що не викликає сумнів у волевиявленні спадкодавця та не впливає на зміст заповіту, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для встановлення факту належності ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) заповіту від 25 лютого 1997 року, складеного ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на ім`я ОСОБА_4 .

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 – задовольнити.

Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 27 квітня 2026 року – скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа – Городоцька міська рада Львівської області, про встановлення факту належності правовстановлюючого документу – задовольнити.

Встановити факт належності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) заповіту від 25 лютого 1997 року, складеного ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на ім`я ОСОБА_4 .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 26 жовтня 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Ванівський О.М.

Цяцяк Р.П.