Суд: Волинський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адмінправопорушення
Категорія: Вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування
Дата: 25 жовтня 2026 р.
Справа: №161/15195/26
Суддя: Гапончук В. В.
Справа № 161/15195/26 Провадження №33/802/1018/26Головуючий у 1 інстанції:Гринь О. М.
Доповідач: Гапончук В. В.
ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 жовтня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
судді - Гапончука В.В.,
з участю
особи, що притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 ,
потерпілої – ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за апеляційною скаргою особи, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , на постанову судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 жовтня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає/зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КпАП України,
В С Т А Н О В И В:
Постановою судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01.10.2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КпАП України, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20 (двадцяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 340 (триста сорок) гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.
ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він 13.07.2026 року близько 10:30 години за місцем свого проживання вчиняв домашнє насильство психологічного і фізичного характеру щодо своєї мами ОСОБА_2 , а саме словесно ображав її нецензурно виражався на її адресу та штовхався, що могло призвести до шкоди психологічного її здоров`я. Такі дії ОСОБА_1 працівниками поліції кваліфіковано за ч.1 ст.173-2 КпАП України (а.с.34-35).
Не погоджуючись із постановою судді особа, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу в якій вважає, що судом неповно та необ`єктивно з`ясовано обставини справи та вирішено її всупереч вимогам законодавства.
Вказує на те, що оскаржувану постанову було винесено у його відсутності, незважаючи на подану ним до суду заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку із погіршенням стану його здоров`я.
Наголошує на тому, що приблизно з 2015 pоку між його матір`ю i батьком постійно виникають суперечки та сварки щодо поділу будинку батька. За цей час сторонами конфлікту стала сестра на стороні матері i він на стороні батька. Так, 13.07.2026 року стався черговий словесний конфлікт. По приїзду працівники поліції склали протоколи про адміністративне правопорушення відносно нього та його матері ОСОБА_2 , відносно якої суд закрив провадження, вказавши, що це відбувся побутовий конфлікт.
Просить скасувати постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01.10.2026 pоку про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.1732 КпАП України, та закрити провадження у справі за відсутності пoдії i складу адміністративного правопорушення (а.с.38-39).
Перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши ОСОБА_1 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити; потерпілу ОСОБА_2 , яка заперечила доводи апеляційної скарги та просила постанову суду залишити без змін; приходжу до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
У відповідності до ч.7 ст.294 КпАП України апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.ст.245, 280 КпАП України, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом ст.252 КпАП України, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно ст.251 КпАП України, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Висновок суду першої інстанції про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення ґрунтується на перевірених і досліджених в судовому засіданні доказах, яким суд дав належну оцінку.
Частиною першою статті 173-2 КпАП України передбачено адміністративну відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, тощо.
Об`єктивна сторона правопорушення полягає в умисному вчиненні будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдано шкода фізичному або психологічному здоров`ю потерпілого.
Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.
Відповідно до положень ст.1 Закону України № 2229-VIII від 07.12.2017 року «Про запобігання та протидію домашньому насильству», який набрав чинності із 07.01.2018 року, домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.
Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Системний аналіз національного та міжнародного законодавства свідчить про те, що домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних відносин, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод.
Так, незважаючи на невизнання ОСОБА_1 своєї вини, його вина підтверджується матеріалами справи, а саме:
-протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД № 428789 від 13.07.2026 року щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст.173-2 КпАП України (а.с.1);
-рапортом виклику на лінію 102; (а.с.2);
-протоколом прийняття від ОСОБА_2 заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 13.07.2026 року (а.с.3);
-письмовими поясненнями ОСОБА_1 від 13.07.2026 року (а.с.4);
-письмовими поясненнями ОСОБА_2 від 13.07.2026 року (а.с.5);
-копією ТЗПСК серії АА № 645806 від 13.07.2026 року (а.с.6);
-формою оцінки ризиків вчинення домашнього насильства (а.с.7).
В судовому засіданні в суді першої інстанції була допитана потерпіла ОСОБА_2 , яка повністю підтримала свої письмові поясненні 13.07.2026 року.
Позиція апелянта, яку він висловив в апеляційній скарзі щодо невизнання ним вини, розцінюється апеляційним судом як спосіб самозахисту та уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.
Дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення ОСОБА_1 , дослідивши обставини, які зазначені в апеляційній скарзі, та на переконання апелянта слугують підставами для закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, апеляційний суд вважає такими, що не знайшли свого підтвердження.
Тому місцевий суд прийшов до обґрунтованого переконання, що ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство відносно своєї мами ОСОБА_2 .
При цьому не заслуговують на увагу суду посилання апелянта про наявність підстав для скасування постанови внаслідок розгляду справи судом першої інстанції саме у його відсутності за наявності заяви про відкладення.
Місцевим судом вірно зазначено, що перешкода прибуття у судове засідання має носити реальний характер та виключати можливість особи прибути до суду. Як вбачається із самої заяви ОСОБА_1 про перенесення судового засідання, то таку останній подав особисто до суду, як і попередню, а отже має можливість бути присутнім в судовому засіданні проте такого уникає. Окрім цього враховано, що присутність особи при розгляді справ даної категорії не є обов`язковою, а ОСОБА_1 з 13.07.2026 року, дата складення протоколу про адміністративне правопорушення у даній справі, про який ОСОБА_1 було відомо, оскільки такий протокол йому було вручено 13.07.2026 року, мав достатньо часу щоб надати суду свої письмові чи усні заперечення, клопотання, або ж скористатися правової допомогою.
На посилання апелянта про те, що 13.07.2026 року стався черговий словесний конфлікт і по приїзду працівники поліції склали протоколи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 та його матері ОСОБА_2 , апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Той факт, що суд закрив провадження щодо однієї особи, а саме ОСОБА_2 , визнавши конфлікт з її боку суто «побутовим» або відсутнім у її діях складу адміністративного правопорушення, жодним чином не звільняє від відповідальності іншого учасника конфлікту, зокрема ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції досліджує дії кожного учасника окремо. Закриття справи щодо матері лише підтверджує, що в її діях не було виявлено ознак правопорушення, тоді як у діях іншого учасника (сина) склад правопорушення був повністю доведений зібраними матеріалами справи.
Інші доводи, на які посилається апелянт, не є безумовною підставою для скасування постанови суду першої інстанції, як незаконної, та не спростовують наведених вище висновків суду першої інстанції.
Також слід зазначити, що суд першої інстанції врахував характер та ступінь суспільної небезпеки, наслідки вчиненого правопорушення, дані про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, та прийшов до вірного висновку про застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу у межах санкції ч.1 ст.173-2 КпАП України.
Вказана міра адміністративного стягнення буде необхідною і достатньою для попередження особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, в скоєнні нових адміністративних правопорушень, з чим повністю погоджується апеляційний суд.
Таким чином апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову судді - без змін.
Керуючись ст.294 КпАП України, апеляційний суд,-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу особи, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Постанову судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 жовтня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КпАП України залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Волинського апеляційного суду Гапончук В.В.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua