Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №753/6118/26 — Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

02068, м. Київ, вул. Кошиця, 5-А

справа № 753/6118/26

провадження № 2/753/8891/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді КАЛІУШКА Ф.А.

при секретарі МЕЛЬНИЧЕНКО О.С.

за участю сторін не з`вились

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подуржжя, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач, ОСОБА_2 ) про поділ майна подружжя.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03 листопада 2001 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, що зареєстрований Святошинським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві, актовий запис 1249.

Під час перебування у шлюбі 05 листопада 2019 року подружжям придбано квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 69,5 кв.м та житловою площею 37.4 кв.м., що підтверджується посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синицею Тетяною Василівною договором купівлі-продажу від 05.11.2019 року та зареєстрованим за №7568, а також витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Оскільки спірна квартрира набута сторонами за час шлюбу, тож відповідно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а відтак при поділі цієї квартири сторонам мало б належати по 1/2 його частині.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 11 листопада 2025 року шлюб між сторонами розірвано.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 прохав суд у порядку поділу спільного майна визнати:

- за ОСОБА_1 , в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

- за ОСОБА_2 , в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 27 березня 2026 року відкрито провадження у цій справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження в підготовче судове засідання.

У підготовче судове засідання, яке відбулося 06 жовтня 2026 року, сторони не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

До початку розгляду справи представником позивача ОСОБА_1 - адвоката Неживка І.В. в системі «Електронний суд» сформовано клопотання про розгляд справи без його участі та без участі позивача. Крім цього, представник позивача зазначив, що у разі визнання позову відповідачем, позивач не наполягає на стягненні з відповідача понесених судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 13 312 грн.

Від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Голосс С.М. через систему «Електронний суд» надійшла заява про визнання позову, у якій остання зазначила, що відповідач ОСОБА_2 визнає позов у повному обсязі, в частині визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності на1/2 частку кожному квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 69,5 кв.м., житловою площею 37,4 кв.м. Окремо зазначила, що наслідки визнання позову, передбачені ст. 206 ЦПК України, відповідачці роз`яснені та зрозумілі. На підтвердження чого, представник відповідача додала до заяви про визнання позову заяву-доручення на визнання позову від 05.10.2026, наданою та підписаною ОСОБА_2 . Розгляд справи представник відповідача ОСОБА_3 прохала провести без її участі та без участі відповідача.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, повно та всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до частини третьої статті 211 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України) учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів

Судом встановлено, що 03 листопада 2001 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, що зареєстрований Святошинським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві, актовий запис 1249.

Під час перебування у шлюбі 05 листопада 2019 року подружжям придбано квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 37.4 кв.м., що підтверджується посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синицею Тетяною Василівною договором купівлі-продажу від 05.11.2019 року та зареєстрованим за №7568, а також витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 11 листопада 2025 року шлюб між сторонами розірвано.

Згідно із статтею 60 Сімейного кодексу України (далі по тексту - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно із частинами першою, другою, четвертою, п`ятою статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

Відповідно до частини третьої статті 368 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із статтею 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи, що квартира АДРЕСА_1 набута сторонами під час шлюбу, отже, відповідно до статей 60, 61 СК України належить сторонам на праві спільної сумісної власності, а тому підлягає поділу між сторонами в рівних частинах.

За змістом ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Так, у підготовчому провадженні відповідач ОСОБА_2 подала до суду заяву згідно якої позовні вимоги визнала повністю і не заперечувала проти їх задоволення.

У абзаці 3 п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» № 2 від 12 червня 2009 року роз`яснено, що у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

У п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18 грудня 2009 року роз`яснено, що за змістом ч. 4 ст. 174 ЦПК України (на теперішній час це ч. 4 ст. 206 ЦПК України) у разі визнання відповідачем позову, яке не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд у мотивувальній частині рішення може вказати лише про визнання позову та прийняття його судом.

При цьому, за змістом частини 4 ст. 200 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України) ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

А згідно положень частини 4 статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Судом встановлено, що визнання відповідачем позовних вимог не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб. Визнання відповідачем позовних вимог прийнято судом.

Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Враховуючи те, що відповідач в підготовчому провадженні позовні вимоги визнала повністю і беззаперечно, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

У відповідності до вимог ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України позивач належними і допустимими доказами довів правомірність своїх вимог, тому позов є обґрунтованим.

На підставі викладеного та керуючись стст. 12, 81, 200, 206, 259, 263-265, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Прийняти визнання позову ОСОБА_1 , відповідачем ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подуржжя про поділ майна подружжя задовольнити в повному обсязі.

Визнати за ОСОБА_1 (1975 року народження, РНОКПП НОМЕР_1 ) в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 69,5 кв.м., житловою площею 37,4 кв.м.

Визнати за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 69,5 кв.м., житловою площею 37,4 кв.м.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складання.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

СУДДЯ: Федір КАЛІУШКО