Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №500/6466/16-ц — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/5762/26

Справа № 500/6466/16-ц

Головуючий у першій інстанції Бальжик О. І.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Кострицький В.В. (суддя - доповідач),

судді Назарова М.В., Коновалова В.А.,

за участю секретаря судового засідання Булацевської Я.В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1

представник позивача – ОСОБА_2

відповідач – ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Воронкова Володимира Олексійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 16 лютого 2026 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання частково недійсним договору про розірвання договору про участь у спільному будівництві нерухомого об`єкту,-

установив:

Короткий зміст обставин справи

13.12.2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним пункту 2 договору від 09 червня 2016 року про розірвання договору №24В/К/2 від 27 січня 2015 року про участь у спільному будівництві об`єкту «Житловий будинок з 28 квартирами» за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.2-4, 51).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27 січня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір №24B/К/2 про участь у спільному будівництві об`єкту «Житловий будинок з 28 квартирами» за адресою: АДРЕСА_1 . У пункті 3.1 вказаного договору сторони визначили його ціну – українська гривня, що становить еквівалент 65 000 доларів США. Після підписання договору, ОСОБА_3 розрахувалася з позивачем, що підтверджується розпискою від 27 січня 2015 року про отримання грошових коштів – української гривні. 09 червня 2016 року сторони дійшли згоди про розірвання договору № 24B/К/2 від 27 січня 2015 року про участь у спільному будівництві об`єкту «Житловий будинок з 28 квартирами» за адресою: АДРЕСА_1 , про що склали та підписали відповідний договір. Водночас, при укладенні вказаного договору позивач у пункті 2 допустив суттєву помилку щодо обставин, які мають істотне значення, а саме сторони визначили обов`язок ОСОБА_1 повернути ОСОБА_3 грошові кошти, отримані ОСОБА_1 за договором № 24B/К/2 від 27 січня 2015 року не у гривні, а у сумі 65 000 доларів США. Проте, ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_3 за договором № 24В/К/2 від 27 січня 2015 року гривні у розмірі 1 033 474 гривні. Зазначені обставини підтверджуються і тим, що 26 вересня 2016 року ОСОБА_3 звернулася до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення 65 000 доларів США за курсом на день винесення рішення, в якій визначено гривневий еквівалент у розмірі 1 689 350 гривень. Тобто, у зв`язку з помилковим укладенням договору від 09 червня 2016 року про розірвання договору №24B/K/2 від 27 січня 2015 року про участь у спільному будівництві об`єкту «Житловий будинок з 28 квартирами» за адресою: АДРЕСА_1 , а саме пункту 2 цього договору, у ОСОБА_1 виник обов`язок перед ОСОБА_3 по поверненню не 1 033 474 гривень, а 65 000 доларів США у еквіваленті, що становить 1 689 350 гривень. Допущена помилка була спричинена, в тому числі, незадовільним станом здоров`я позивача на той період часу, що підтверджується листом Інституту кардіології державної медично-санітарної установи Міністерства охорони здоров`я Республіки Молдова.

25 лютого 2017 року та 01 липня 2025 року відповідачка ОСОБА_3 направила відзив на позовну заяву у вигляді заперечень (а.с.27-35; 231 т.1), якими вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

В обґрунтування заперечень проти позову ОСОБА_3 зазначила, що між нею та ОСОБА_1 27 січня 2015 року укладений договір № 24В/К/2 про участь у спільному будівництві об`єкта «Житловий будинок з 28-ма квартирами» за адресою: АДРЕСА_1 . За вказаним договором ОСОБА_3 взяла на себе зобов`язання здійснити фінансування будівництва, а ОСОБА_1 зобов`язався збудувати та здати в експлуатацію житловий будинок, після чого передати об`єкт нерухомості комерційною площею 64,70 кв.м в Бель-поверсі за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно розписки від 27 січня 2015 року ОСОБА_1 отримав 65 000 доларів США. Після того, як позивач не зміг виконати свої зобов`язання у зв`язку з тим, що продав об`єкт нерухомості, який йому не належав, тому що майнові права на цю нерухомість належать ТОВ «Горлан», сторони 09 липня 2016 року уклали договір №24B/K/2/1 про розірвання договору №24B/K/2 про участь у спільному будівництві об`єкта «Житловий будинок з 28-ма квартирами» за адресою: АДРЕСА_1 . За умовами вказаного договору ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання повернути відповідачці до 01 вересня 2016 року еквівалент 65 000 доларів США. У зв`язку із невиконанням позивачем умов договору, ОСОБА_3 звернулася до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області із позовом про стягнення з ОСОБА_1 на її користь грошових коштів, що еквівалентно 65 000 доларам США (справа №500/5194/16-ц, суддя Грубіян Л.І.). Додатково відповідачка зазначила, що сторона на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка насправді мала місце, тобто надати докази, які б свідчили про її помилку щодо істотних обставин правочину. Положення чинного законодавства не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті, а також на здійснення розрахунків за зобов`язанням, визначеним грошовим еквівалентом в іноземній валюті. Укладаючи спірний договір, в якому зазначено еквівалент в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане. Відтак, у ОСОБА_1 існувала можливість передбачення зміни курсу гривні відносно іноземних валют, ураховуючи динаміку зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти гривні та її девальвації, однак позивач діючи з порушенням моральних засад суспільства, норм Конституції України, намагаючись незаконно заволодіти коштами відповідачки, погодився на вимоги щодо укладання договору з зазначенням еквіваленту грошових коштів саме в іноземній валюті. Окрім того, 06 грудня 2012 року ОСОБА_1 уклав договір №16B/К/2 на цей же об`єкт нерухомості – комерційну площу з іншою особою та отримав від неї за це 61 000 доларів США. 27 січня 2015 року на ці ж комерційні квадратні метри у цьому ж будинку позивач уклав договір з ОСОБА_3 , але вже на суму 65 000 доларів США. Тобто, не розриваючи договірні відносини (припиняючи зобов`язання) з іншою особою, не повертаючи їй сплачені грошові кошти в сумі 61 000 доларів США в порядку, передбаченому укладеним між ними договором, позивач уклав договір з відповідачкою на передання у власність об`єкту нерухомості – 64,7 комерційних квадратних метрів. Однак, відповідачці не було відомо, що на момент укладання договору №24B/К/2 від 27 січня 2015 року ОСОБА_1 вже отримав від іншої особи 61 000 доларів США та не розірвав ці зобов`язальні відносини за укладеним договором до вступу у договірні відносини із нею. Договір №24 В/К/2 укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у січні 2015 року, цей позов заявлено у грудні 2016 року. На момент укладання договору №24B/К/2 від 27 січня 2015 року у ОСОБА_3 існував один єдиний обов`язок, який становив суть її зобов`язання перед ОСОБА_1 , а саме сплатити 65 000 доларів США, що вона і зробила у день укладання договору. Його права, як сторони договору вона не порушувала, ні при укладанні договору, ні під час його виконання. Від своїх прав і обов`язків за договором вона не відмовлялася та ніколи їх не заперечувала. Всі дії з проведення внутрішнього ремонту приміщення виконувала до 16 травня 2015 року, коли з`явилася невідома особа та повідомила, що вона знаходиться у її приміщенні і ОСОБА_3 потрібно його звільнити. Велика Палата Верховного Суду, здійснюючи тлумачення пункту 2 договору від 09 червня 2016 року №24В/К/2, у постанові від 11 вересня 2024 року у справі №500/5194/16 констатувала, що належним виконанням зобов`язання, яке виникло між сторонами є повернення грошових коштів у національній валюті, сума яких є еквівалентною 65 000 доларам США на момент платежу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 16 лютого 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання частково недійсним договору про розірвання договору про участь у спільному будівництві нерухомого об`єкту - залишено без задоволення.

В обґрунтування рішення суд зазначив, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що під час укладення договору № 24В/К/21/ від 09 червня 2016 року про розірвання договору він помилився щодо прав та обов`язків, які виникнуть після його вчинення. Консультативний лист, наданий Інститутом кардіології державної медично-санітарної установи Міністерства охорони здоров`я Республіки Молдова, відповідно до якого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходиться під наглядом у кардіолога та в періоди 2015-2016 регулярно приймав лікування у невропатолога з вегетативно-панічними кризами (а.с.50), сам по собі не може слугувати доказом для визнання частково недійсним договору, оскільки достеменно не підтверджує неправильне сприйняття ним фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення. Помилка внаслідок власного недбальства чи неправильного його тлумачення не може бути підставою для визнання правочину недійсним. Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції також враховував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 11 вересня 2024 року у справі №500/5194/16-ц, за змістом яких належним виконанням зобов`язання, яке виникло між сторонами є повернення грошових коштів у національній валюті, сума яких є еквівалентною 65 000 доларів США на момент платежу. Аналізуючи в сукупності досліджені докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач діяв свідомо, а його доводи про стан здоров`я та неусвідомлення пункту 2 договору № 24В/К/2/1 від 09.06.2016 року є необґрунтованими, нелогічними та не підтверджені належними доказами, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням адвокат Воронков В.О. звернувся з апеляційною скаргою та просить скасувати рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 16.02.2026р. по справі №500/6466/16-ц та прийняти нове рішення про задоволення заявлених позовних вимог. Визнати недійсним пункт 2 договору від 09 червня 2016 року про розірвання договору № 24В/К/2 від 27 січня 2015 року про участь у спільному будівництві об`єкту «Житловий будинок з 28-ю квартирами за адресою: АДРЕСА_1 »..

В апеляційній скарзі адвокат Воронков В.О. посилається на те, що суд першої інстанції помилково вважав недоведеними обставини допущеної помилки при складанні пункту 2 договору від 09 червня 2016 року про розірвання договору № 24В/ К/2 від 27 січня 2015 року.

Зазначали, що також на факт помилки з боку ОСОБА_1 вплинули негаразди з його здоров`ям (медична довідка надавалась до суду), а також спроби іншої сторони по договору вплинути на нього із залученням осіб із кримінального світу (звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів та опрацювання ними цього звернення також містяться в матеріалах справи, але суд першої інстанції не надав цьому факту жодної оцінки).

Вважали, що суд першої інстанції неправильно застосував до спірних відносин висновки з рішень судів між тими ж сторонами у справах №500/5194/16-ц та №500/2167/19.

Також вважали, що жодної преюдиції судове рішення у справі №500/2167/19 для справи №500/6466/16-ц не створює.

Щодо явки сторін.

Сторони були повідомлені належним чином про дату, час та місце судового засідання, клопотань про відкладення не надходило, від позивача надійшло клопотання про слухання без його участі що не перешкоджає апеляційному перегляду.

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви, доводів апеляційної скарги та відзиву, судова колегія приходить наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом..

Колегією суддів встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що згідно договору від 27 січня 2015 року №24В/К/2 про участь у спільному будівництві об`єкту «Житловий будинок с 28-ма квартирами» за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 (Замовник) зобов`язалася здійснити фінансування будівництва об`єкта нерухомості в порядку, вказаному в пункті 3.1, а ОСОБА_1 (Виконавець) зобов`язався побудувати та здати в експлуатацію об`єкт нерухомості – комерційну площу загальною площею 64,70 метрів квадратних, в Бель-поверсі, згідно з планом, який додається, за адресою АДРЕСА_1 , після чого передати об`єкт нерухомості Замовнику до 30 лютого 2015 року (а.с.6-7 т.1).

Згідно з п. 10.1 договору – цей договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і оплати Замовником першого внеску, відповідно до п. 3.1 цього договору.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що замовник зобов`язався передати виконавцю суму в розмірі української гривні – еквівалент доларів США у розмірі 65 000, яка включає оплату за будівництво комерційної площі розміром 64,70 кв.м в Бель-поверсі.

Таким чином, сторони узгодили, що набрання чинності договором від 27 січня 2015 року №24В/К/2 відбувається після його підписання та оплати Замовником першого внеску.

Статтею 526 ЦК України передбачено, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі (частина 1 статті 545 ЦК України).

Згідно розписки, складеної ОСОБА_1 27 січня 2015 року, останній у присутності ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_3 суму у розмірі еквівалент 65 000 доларів США в рахунок повної оплати за об`єкт нерухомості – комерційна площа в 4-етажному будинку за адресою: АДРЕСА_1 , згідно договору №25/B/К/2 від 27 січня 2015 року, укладеному між ними. Розписка підписана ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (а.с.8 т.1).

Тобто, позивач підтвердив своєю розпискою від 27 січня 2015 року, що ОСОБА_3 виконала перед ним зобов`язання за п. 3.1 договору у повному обсязі.

Відповідно до договору № 24B/К/2/1 від 09 червня 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , договір № 24/B/К/2 від 27 січня 2015 року про участь у спільному будівництві об`єкту «Житловий будинок с 28-ма квартирами» за адресою: АДРЕСА_1 , вважається розірваним з 09 червня 2016 року. У зв`язку з розірванням договору ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання повернути у повному обсязі ОСОБА_3 до 01 вересня 2016 року суму, еквівалентну 65 000 доларів США, отриману раніше за об`єкт комерційної нерухомості загальною площею 64,7 кв.м в Бель-етажі за адресою: АДРЕСА_1 . Договір №24B/К/2/1 від 09 червня 2016 року підписаний ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а.с.9 т. 1).

Позивач умови договору не виконав, тому 26 вересня 2016 року ОСОБА_3 звернулася до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області із позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу в розмірі еквівалентній 65 000 доларів США за курсом НБУ на день винесення рішення (справа №500/5194/16-ц) (а.с.10-11 т.1).

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду від 26 квітня 2019 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу.

Постановою Одеського апеляційного суду від 06 червня 2023 року рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26 квітня 2019 року залишено без змін.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26 квітня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 06 червня 2023 року залишено без змін.

Як вбачається з мотивувальної частини постанови, у справі, яка переглядається, зазначивши про необхідність повернення суми, еквівалентної 65 000 дол. США, сторони погодили, що одиницею виміру суми коштів, яка підлягає поверненню за цим зобов`язанням, є долар США. Тобто змістом зобов`язання є повернення заборгованості в розмірі, який еквівалентний 65 000 дол. США на момент повернення боргу.

Валюту платежу сторони у договорі не визначили. Водночас, на переконання Великої Палати Верховного Суду, відсутність у договорі посилання на валюту платежу не спростовує вимог публічного порядку про те, що на території України гривня є єдиним засобом платежу незалежно від валюти зобов`язання, що виникло між фізичними особами - резидентами.

Отже, здійснюючи тлумачення пункту 2 договору від 09 червня 2016 року №24В/К/2/1, Велика Палата Верховного Суду констатує, що належним виконанням зобов`язання, яке виникло між сторонами є повернення грошових коштів у національній валюті, сума яких є еквівалентною 65 000 доларів США на момент платежу.

Формулюючи висновок щодо застосування частини другої статті 533 ЦК України у спірних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду констатує, що якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.

Посилання відповідача на те, що сума, яка підлягає сплаті у гривнях, визначається на день подання позову, не ґрунтується на нормах матеріального права.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 07 вересня 2023 року у справі №500/2167/19 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору про участь у спільному будівництві об`єкту нерухомості недійсним (а.с.185-190; 194-199 т.1).

Постановою Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 07 вересня 2023 року залишено без змін (а.с.200-205 т.1).

Постановою Верховного Суду від 29 вересня 2025 року рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 07 вересня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року залишено без змін.

Позивач стверджував, що при укладенні договору № 24В/К/21/ від 09 червня 2016 року у пункті 2 цього договору він допустив суттєву помилку щодо обставин, які мають істотне значення. У пункті 3.1 договору № 248/К/2 від 27 січня 2015 року сторони визначили його ціну – українська гривня, що становить 65 000 доларів США. Однак, у пункті 2 договору від 09 червня 2016 року про розірвання договору № 24В/К/2 від 27 січня 2015 року про участь у спільному будівництві об`єкту «Житловий будинок з 28-ма квартирами» за адресою: АДРЕСА_1 сторони визначили обов`язок ОСОБА_1 повернути ОСОБА_3 грошові кошти отримані ОСОБА_1 за договором № 24B/К/2 від 27.01.2015 року не у гривні, а у доларах США у сумі 65 000.

Відтак у ОСОБА_1 виник обов`язок перед ОСОБА_3 по поверненню не 1 033 474 гривень, а 65 000 доларів США у еквіваленті, що становить 1 689 350 гривень.

Надаючи оцінку доводам позивача, суд виходить з положень частин першої, третьої статті 215 ЦК України, за змістом яких підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Такі правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 13 травня 2021року у справі № 126/2609/19 (провадження № 61-1666св21).

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, – неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Указане суд визначає на підставі встановлених під час судового розгляду обставин конкретної справи. Такі правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 03 серпня 2022 року у справі № 363/4381/19 (провадження № 61-20719св21).

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року № 759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18), зроблено висновок щодо застосування статті 229 ЦК України та вказано, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ураховуючи викладене, суд приходить висновку про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що під час укладення договору № 24В/К/21/ від 09 червня 2016 року про розірвання договору він помилився щодо прав та обов`язків, які виникнуть після його вчинення. Консультативний лист, наданий Інститутом кардіології державної медично-санітарної установи Міністерства охорони здоров`я Республіки Молдова, відповідно до якого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходиться під наглядом у кардіолога та в періоди 2015-2016 регулярно приймав лікування у невропатолога з вегетативно-панічними кризами (а.с.50), сам по собі не може слугувати доказом для визнання частково недійсним договору, оскільки достеменно не підтверджує неправильне сприйняття ним фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення. Помилка внаслідок власного недбальства чи неправильного його тлумачення не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Приймаючи вказане рішення, суд також враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 11 вересня 2024 року у справі №500/5194/16-ц, за змістом яких належним виконанням зобов`язання, яке виникло між сторонами є повернення грошових коштів у національній валюті, сума яких є еквівалентною 65 000 доларів США на момент платежу.

Аналізуючи в сукупності досліджені докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позивач діяв свідомо, а його доводи про стан здоров`я та неусвідомлення пункту 2 договору № 24В/К/2/1 від 09.06.2016 року є необґрунтованими, нелогічними та не підтверджені належними доказами, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд дійшов висновку, що стороною позивача не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції помилково вважав недоведеними обставини допущеної помилки при складанні пункту 2 договору від 09 червня 2016 року про розірвання договору № 24В/ К/2 від 27 січня 2015 року, судова колегія вважає безпідставними, та такими, що не спростовує висновки суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Твердження скаржника, що при укладенні договору № 24В/К/21/ від 09 червня 2016 року у пункті 2 цього договору він допустив суттєву помилку щодо обставин, які мають істотне значення. У пункті 3.1 договору № 248/К/2 від 27 січня 2015 року сторони визначили його ціну – українська гривня, що становить 65 000 доларів США. Однак, у пункті 2 договору від 09 червня 2016 року про розірвання договору № 24В/К/2 від 27 січня 2015 року про участь у спільному будівництві об`єкту «Житловий будинок з 28-ма квартирами» за адресою: АДРЕСА_1 сторони визначили обов`язок ОСОБА_1 повернути ОСОБА_3 грошові кошти отримані ОСОБА_1 за договором № 24B/К/2 від 27.01.2015 року не у гривні, а у доларах США у сумі 65 000. В наслідок чого у ОСОБА_1 виник обов`язок перед ОСОБА_3 по поверненню не 1 033 474 гривень, а 65 000 доларів США у еквіваленті, що становить 1 689 350 гривень.

Відповідно до положень частин першої, третьої статті 215 ЦК України встановлено, що за змістом яких підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Такі правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 13 травня 2021року у справі № 126/2609/19 (провадження № 61-1666св21).

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, – неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Судова колегія приходить такого висновку на підставі правових висновків викладених Верховним Судом у постанові від 03 серпня 2022 року у справі № 363/4381/19 (провадження № 61-20719св21).

Крім того, у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року № 759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18), зроблено висновок щодо застосування статті 229 ЦК України та вказано, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить висновку про те, судом першої інстанції вірно було встановлено, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що під час укладення договору № 24В/К/21/ від 09 червня 2016 року про розірвання договору він помилився щодо прав та обов`язків, які виникнуть після його вчинення.

Щодо доводів апеляційної скарги, що також на факт помилки з боку ОСОБА_1 вплинули негаразди з його здоров`ям, а також спроби іншої сторони по договору вплинути на нього із залученням осіб із кримінального світу , апеляційний суд вважає необґрунтованими належними та допустимими доказами, так як консультативний лист, наданий Інститутом кардіології державної медично-санітарної установи Міністерства охорони здоров`я Республіки Молдова, відповідно до якого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходиться під наглядом у кардіолога та в періоди 2015-2016 регулярно приймав лікування у невропатолога з вегетативно-панічними кризами (а.с.50), сам по собі не може слугувати доказом для визнання частково недійсним договору, оскільки достеменно не підтверджує неправильне сприйняття ним фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення. Помилка внаслідок власного недбальства чи неправильного його тлумачення не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Стосовно доводів, що суд першої інстанції неправильно застосував до спірних відносин висновки з рішень судів між тими ж сторонами у справах №500/5194/16-ц та №500/2167/19, судова колегія вважає не слушними, так як такі доводи трактуються суб`єктивно на користь скаржника, за характером є припущеннями та задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги, що жодної преюдиції судове рішення у справі №500/2167/19 для справи №500/6466/16-ц не створює, судова колегія вважає безпідставними, адже жодними належними та допустимими доказами встановлених судом першої інстанції висновків не спростостовують, такі доводи є лише трактуванням скаржника своєї суб`єктивної позиції, а тому задоволенню не підлягають.

Інші доводи апеляційної скарги за своїм змістом та суттю є обґрунтуванням позовних вимог, і зводяться до суб`єктивного тлумачення скаржником норм права та незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, яким надано належну правову оцінку.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а підстави для його скасування відсутні.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 16 лютого 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді М.В. Назарова

В.А. Коновалова