Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №521/8908/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/5510/26

Справа № 521/8908/24

Головуючий у першій інстанції Плавич І. В.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Кострицький В.В. (суддя - доповідач),

судді Назарова М.В., Коновалова В.А.,

за участю секретаря судового засідання Булацевської Я.В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1

позивач - ОСОБА_2

відповідач – Одеський регіональний структурний підрозділ Державного підприємства обслуговування повітряного руху України

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Павленко Альони Леонідівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 24 листопада 2025 року

за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Одеського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення коштів, передбачених договором про виплату матеріальної допомоги,-

установив:

Короткий зміст обставин справи

У травні 2024 року до Хаджибейського районного суду міста Одеси від представника позивачів надійшла позовна заява, у якій просить стягнути з Одеського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 матеріальну допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивачі є дітьми ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , але до 31 травня 2021 року працював в Одеському регіональному структурному підрозділі Державного підприємства обслуговування повітряного руху України. 11.02.2015 між адміністрацією Державного підприємства обслуговування повітряного руху України та профспілками працівників цивільної авіації України укладений колективний договір, який на дату смерті ОСОБА_3 діяв в редакції від 20.05.2020. Згідно із п. 4.1 додатку 19 до Колективного договору «Програма соціального захисту випадку смерті працівника підприємство гарантує надання матеріальної допомоги у загальному розмірі 20-ти посадових окладів з урахуванням доплати за знання та постійне використання в роботі іноземної мови, як такої що збільшує посадовий оклад померлого працівника одному з членів його сім`ї, а саме: дружині, чоловіку (шлюб зареєстрованому повнолітньому сину, дочці, батькам працівника). На виконання положень колективного договору 07.06.2021 року між ОСОБА_3 та відповідачем укладений договір № 21.7-28-3 про виплату матеріальної допомоги за колективним договором. Відповідно до довідки №000000095 від 14.06.2021 року розмір матеріальної допомоги становить 500755 грн. На превеликий жаль через деякий час після підписання договору ОСОБА_3 помер і не отримав жодної частини матеріальної допомоги. Після смерті ОСОБА_4 було заведено спадкову справу. Відповідно до довідки №341/02-14, виданої Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 , коло спадкоємців складають: ОСОБА_1 – син померлого та ОСОБА_6 – донька померлого. Невиплачена матеріальна допомога складає спадкову масу. 31.01.2022 року донькою ОСОБА_6 подано заяву до Украероруху з проханням виплатити суми невиплаченої матеріальної допомоги згідно з договором № 21.7-28-3 про виплату матеріальної допомоги за колективним договором. 07.02.2022 року сином ОСОБА_1 теж подано заяву до Украероруху з проханням виплатити суми невиплаченої матеріальної допомоги згідно з договором № 21.7-28-3 про виплату матеріальної допомоги за колективним договором. 17 травня 2024 року на адресу Відповідача представником позивачів було скеровано претензію, за змістом якої пропонувалось протягом 5 днів здійснити виплату за договором № 21.7-28-3 про виплату матеріальної допомоги за колективним договором. Однак, жодної відповіді з боку відповідача надіслано не було, претензія проігнорована. Станом на 31.05.2024 року жодна частина матеріальної допомоги не була виплачена спадкоємцям. Відповідно до п. 4.1 договору, у разі невиплати матеріальної допомоги у строки, передбачені договором, підприємство сплачує пеню у розмірі облікової ставки НБУ від несвоєчасного виплаченої суми за кожен день затримки починаючи з 11 банківського дня. Тому, позивачі з урахуванням п. 4.1 договору та ст. 625 ЦК України просять стягнути з відповідача на користь: ОСОБА_1 суму 307 436,84 грн., яка складається з наступного: матеріальної допомоги в сумі - 250 377, 50 грн., суми 3% річних та індексу інфляції за невиконання умов договору в сумі – 22 085,67 грн., правової допомоги в розмірі - 32 200 грн., судового збору в сумі - 2 773,67 грн. ОСОБА_7 суму 307 436,84 грн., яка складається з наступного: матеріальної допомоги в сумі - 250 377, 50 грн., суми 3% річних та індексу інфляції за невиконання умов договору в сумі – 22 085,67 грн., правової допомоги в розмірі - 32 200 грн., судового збору в сумі - 2 773,67 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Хаджибейського районного суду міста Одеси від 24 листопада 2025 року в задоволені позовної заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Одеського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення коштів, передбачених договором про виплату матеріальної допомоги – відмовлено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції зазначав, що позов полягає у виплаті невиплаченої матеріальної допомоги за договором, де стороною Одеський регіональний структурний підрозділ Державного підприємства обслуговування повітряного руху України не виступає. Одеський регіональний структурний підрозділ Державного підприємства обслуговування повітряного руху України є структурним підрозділом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України без права юридичної особи, враховуючи таке суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовної заяви на підставі того, що такий позов пред`явлен до неналежного відповідача.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, скаржники , звернулися з апеляційною скаргою до Одеського апеляційного суду, в якій просили скасувати рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 24 листопада 2025 року та ухвалити нове яким позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Одеського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України задовольнити, а саме: стягнути з Одеського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі матеріальної допомоги в сумі 250377 (двісті п?ятдесят тисяч триста сімдесят сім) гривень 50 копійок, грошові кошти в сумі 22085,67 грн в якості суми 3% річних та індексу інфляції за невиконання умов договору від 07.06.2021 року №21.7-28-3 про виплату матеріальної допомоги за колективним договором. Стягнути з Одеського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі матеріальної допомоги, в сумі 250377 (двісті п?ятдесят тисяч триста сімдесят сім) гривень 50 копійок, грошові кошти в сумі 22085,67 грн в якості суми 3% річних та індексу інфляції за невиконання умов договору від 07.06.2021 року №21.7-28-3 про виплату матеріальної допомоги за колективним договором. Стягнути з Одеського регіонального структурного підрозділу

Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь позивачів понесені судові витрати в суді І та ІІ інстанцій, що складаються зі сплати судового збору та витрат на правничу допомогу.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що Одеський регіональний структурний підрозділ ДП «Украероху» не може бути відповідачем.

Зазначали, що саме визначений позивачем відповідач виступав стороною договору, саме він здійснював виплату частини матеріальної допомоги, саме з його боку допущено порушення умов договору. Фактичні дії відповідача підтверджують наявність між сторонами цивільно-правових зобов?язань, що судом належним чином не оцінено.

Вважали, що суд першої інстації проігнорував, що відповідач у відзиві посилався на форс-мажорні обставини та призупинення дії колективного договору, зокрема вказуючи, що 30.03.2022 підприємство відповідача було змушене видати наказ №141 про призупинення дії окремих положень колективного договору на підставі ст. 11 ЗУ«Про організацію трудових відносин в умовах військового стану». Це підтверджує, що головне підприємство (ДП «Украерорух») фактично вступило у судовий процес в особі свого структурного підрозділу, подавши відзив на позовну заяву.

Посилання суду першої інстанції на те, що позивачі зверталися з клопотанням про заміну неналежного відповідача на ДП «Украерорух», суд мав можливість на підставі ст.51 ЦПК України забезпечити справедливий розгляд, залучивши юридичну особу, оскільки відокремлений підрозділ діє від імені та в інтересах цієї особи. , а відмова у задоволенні цього клопотання лише через мотив закінчення підготовчого засідання, за умови очевидності належного відповідача, є виявом надмірного формалізму.

Зазначали правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі N? 372/51/16-ц з якої вважали, що суд повинен сприяти учасникам справи у реалізації їхніх прав. Жорстка відмова у заміні відповідача у випадку, коли правовідносини є зрозумілими, перешкоджає доступу до правосуддя.

На підставі вищевикладеного вважали, що відмова у позові з суто формальних підстав (статус підрозділу) без розгляду справи по суті, за наявності спадкових прав позивачів на виплату, порушує ст.6 Конвенції про захист прав людини (право на справедливий суд).

Позиція інших сторін

Не погоджуючись з вимогами та доводами апеляційної скарги, представник відповідача, звернувся з відзивом на апеляційну скаргу відповідно до якого просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу залишити без змін.

В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу зазначали, що поданий представником позивачів позов був заявлений неналежному відповідачу. Неналежними сторонами в цивільному процесі будуть ті особи, які не є суб`єктами права вимоги чи несення обов`язку. Неналежним відповідачем є та особа, що не повинна відповідати по пред`явленому до неї в суді позову. Структурні підрозділи, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступають такі суб`єкти, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред`явлено позов, а отже неможливістю вирішення цивільного спору (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року в справі № 760/32455/19 (провадження № 61 16459сво20)) в якій посилались на принцип верховенства права, передбачений ст. 10 ЦПК України, який не дає суду можливості ухвалювати судові рішення інакше ніж у відповідності до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Щодо явки сторін.

Сторони були повідомлені належним чином про дату, час та місце судового засідання, у судове засідання не з`явилися, заяв про відкладення не подавали, що не перешкоджає апеляційному перегляду.

Позиція апеляційного суду.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія судді вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Колегією суддів встановлено, що позивачі є дітьми ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 , актовий запис №266 від 24.05.1997 року, зареєстрованого відділом реєстрації актів громадянського стану Центральної райадміністрації виконкому Одеської міськради народних депутатів; ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_2 , актовий запис №309 від 22.07.2000 року, зареєстрованого відділом реєстрації актів громадянського стану Центральної райадміністрації виконкому Одеської міськради.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , актовий запис №10648 від 23.08.2021 року, зареєстрованого відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

ОСОБА_3 по 31 травня 2021 року працював у Одеському регіональному структурному підрозділі Державного підприємства обслуговування повітряного руху України.

11.02.2015 між адміністрацією Державного підприємства обслуговування повітряного руху України та профспілками працівників цивільної авіації України укладений колективний договір, який на дату смерті ОСОБА_3 діяв в редакції від 20.05.2020.

На виконання положень колективного договору 07.06.2021 року між ОСОБА_3 та ДП «Украерорух», від імені якого діяв директор Одеського РСП укладений договір № 21.7-28-3 про виплату матеріальної допомоги за колективним договором.

Суд першої інстанції відмовивши у задоволені позовних вимог зазначив, що позов полягає у виплаті невиплаченої матеріальної допомоги за договором, де стороною Одеський регіональний структурний підрозділ Державного підприємства обслуговування повітряного руху України не виступає. Одеський регіональний структурний підрозділ Державного підприємства обслуговування повітряного руху України є структурним підрозділом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України без права юридичної особи, враховуючи таке суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовної заяви на підставі того, що такий позов пред`явлений до неналежного відповідача.

Апеляційний суд не погоджується з вказаним висновком, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За положеннями статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи судом.

Згідно частини першої статті 47, статті 48 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (стаття 80 Цивільного кодексу України).

Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення (частина перша статті 89 ЦК України).

Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення (частини перша-третястатті 95 ЦК України).

Аналізуючи наведені норми права, Верховний Суд в постановах, зокрема, від 14 червня 2021року у справі №760/32455/19; від 22 травня 2019року у справі №676/5955/18 виклав правовий висновок про те, що філії та представництва, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред`явлено позов, а отже неможливістю вирішення цивільного спору.

Встановивши, що позовні вимоги пред`явлені до Одеського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, яка не є юридичною особою та не може виступати стороною судового процесу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позов пред`явлений до неналежного відповідача, на що неодноразово звертав увагу представник товариства, серед іншого у відзиві на позов.

В ході розгляду справи представництво інтересів відповідача Одеський регіональний структурний підрозділ Державного підприємства обслуговування повітряного руху України здійснювалося Горголь Володимиром Олексійовичем на підставі довіреностей від 07 грудня 2023 року, виданої директором Державного підприємства обслуговування повітряного руху України.

Однак, наявність у представника зазначених довіреностей не спростовує необхідність проведення заміни неналежного відповідача, оскільки позовні вимоги безпосередньо стосується Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, яке до участі у справі не залучено.

Наведені обставини, у разі можливого постановлення судового рішення на користь позивача, унеможливлять ухвалення цього рішення відносно особи, яка не притягнута до участі у справі.

Суд апеляційної інстанції позбавлений можливості усунути дану невідповідність і залучити до участі у справі належного відповідача.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість доводів апеляційної скарги в цій частині.

Доводи апеляційної скарги про те, що Одеський регіональний структурний підрозділ ДП «Украерорух» виступав стороною договору та здійснював часткову виплату матеріальної допомоги, не спростовують висновку про відсутність у нього цивільної процесуальної правосуб`єктності.

Стороною договору від 07.06.2021 №21.7-28-3 є ДП «Украерорух», від імені якого діяв директор Одеського РСП на підставі наданих йому повноважень.

Підписання договору керівником підрозділу та здійснення через цей підрозділ виплат не свідчать про виникнення у нього самостійних зобов`язань перед працівником або його спадкоємцями та не наділяють його здатністю бути відповідачем у цивільному процесі.

Необґрунтованим є й посилання скаржників на те, що подання відзиву із запереченнями щодо суті позовних вимог свідчить про фактичний вступ ДП «Украерорух» у справу як відповідача, оскільки позивачі визначили відповідачем саме Одеський РСП та заявили вимоги про стягнення коштів із цього підрозділу.

Викладення у відзиві обставин діяльності підприємства, посилання на видані ним накази, форс-мажорні обставини та призупинення окремих положень колективного договору самі по собі не змінюють визначеного позивачами відповідача.

Наявність у представника довіреності, виданої ДП «Украерорух», підтверджує його представницькі повноваження, однак не є самостійною підставою для висновку, що позов пред`явлений до підприємства, якщо заявлені вимоги адресовані безпосередньо його структурному підрозділу, а повноваження представника та визначення особи, до якої пред`явлено позов, є різними процесуальними питаннями.

Посилання на подання клопотання про заміну відповідача також не обґрунтовують вимогу про задоволення позову до Одеського РСП, оскільки за загальними правилами частини 3 статті 51 ЦПК України після закінчення підготовчого провадження заміна первісного відповідача належним допускається виключно за умови доведення позивачем того, що він не знав та не міг знати до подання позову про підставу такої заміни.

Як установлено судом першої інстанції, відповідне клопотання подано після закінчення підготовчого провадження, а обставин, які б підтверджували неможливість своєчасного визначення особи, зобов`язаної за спірним договором, позивачі не довели.

При цьому зі змісту самого договору вбачається, що його стороною є ДП «Украерорух», а директор Одеського РСП діяв від імені підприємства.

Очевидність особи, до якої належить пред`явити вимоги, сама по собі не усуває встановлених процесуальним законом умов та порядку їх пред`явлення.

Посилання скаржників на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №372/51/16-ц не спростовує наведеного.

Висновок про те, що визначення відповідачів є правом позивача, а встановлення їх належності обов`язком суду, не означає можливості розгляду позову до підрозділу, який узагалі не наділений здатністю бути стороною цивільного процесу.

Обов`язок суду сприяти реалізації процесуальних прав учасників справи здійснюється в межах повноважень і порядку, визначених ЦПК України.

Колегія суддів також відхиляє доводи про надмірний формалізм та порушення права на доступ до правосуддя, оскільки наявність у відповідача процесуальної правосуб`єктності є необхідною передумовою розгляду спору.

Дотримання цієї вимоги забезпечує вирішення питання про права та обов`язки саме тієї особи, до якої пред`явлено вимоги та яка може відповідати за ними, а саме лише посилання на необхідність ефективного захисту прав позивачів не дає суду підстав ігнорувати зазначену передумову.

Доводи про спадкове правонаступництво, право позивачів на отримання невиплаченої матеріальної допомоги та неналежне виконання договору стосуються суті спірних матеріальних правовідносин, проте вони не усувають відсутності процесуальної правосуб`єктності у визначеного позивачами відповідача.

Водночас суд першої інстанції, правильно встановивши відсутність у цього підрозділу статусу юридичної особи, помилково застосував наслідки пред`явлення позову до неналежного відповідача та відмовив у задоволенні позову, тоді як відсутність у підрозділу здатності бути стороною цивільного процесу зумовлює закриття провадження у справі.

Згідно частини четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, у разі коли має місце неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини першої статті 255ЦПК України визначено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Встановивши, що позову справі пред`явлений до філії товариства, яка в силу положень статті 95 ЦК України не є юридичною особою, а отже, не наділена цивільною-процесуальною дієздатністю, у зв`язку з чим не може виступати стороною, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи правову позицію ВС викладену у Постанові від 07.10.2026 року у справі №367/3523/18 та сталу практику Верховного Суду. Ураховуючи положення пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішенням Хаджибейського районного суду міста Одеси від 24 листопада 2025 року та закриття провадження у справі.

Колегія суддів звертає увагу, що позивач не позбавлений можливості звернутися до суду першої інстанції за захистом порушеного права, пред`явивши позов до належного відповідача на загальних підставах.

Керуючись ст.ст. 255, 367, 374, 377, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

ухвалив:

Апеляційну скаргу адвоката Павленко Альони Леонідівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 24 листопада 2025 року - скасувати, а провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Одеського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення коштів, передбачених договором про виплату матеріальної допомоги, закрити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді М.В. Назарова

В.А. Коновалова