Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №507/2532/24 — Одеський апеляційний суд

Суд: Одеський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: за законом.

Дата: 05 жовтня 2026 р.

Справа: №507/2532/24

Суддя: Лозко Ю. П.

Номер провадження: 22-ц/813/3327/26

Справа № 507/2532/24

Головуючий у першій інстанції Дармакука Т. П.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання – Шахової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 16 травня 2025 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3 про усунення від права на спадкування,

встановив:

У листопаді 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним вище позовом, у якому просив усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Любашівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), актовий запис про смерть 424 від 03.11.2020 року.

Позов обґрунтовано тим, що після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина, яка складається із: житлового будинку та земельних ділянок. Спадкодавиця заповітів не залишила, порядок спадкування за законом не змінювала, спадкоємців першої немає.

Крім, брата спадкодавця - ОСОБА_1 , спадкоємцями другої черги є сестра ОСОБА_2 та брат ОСОБА_3 .

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 під час звернення до Державної нотаріальної контори Одеської області Котюжинської Л.Д. із заявами про прийняття спадщини, отримали повідомлення про необхідність звернення до суду з питання прийняття спадщини, що підтверджується листом державного нотаріуса Любашівської районної державної нотаріальної контори Одеської області Котюжинської Л.Д. від 15.09.2021 за вих.№1152/02-14.

ОСОБА_1 належним чином прийняв спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_4 , оскільки постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вів спільне господарство, здійснив поховання та ніс витрати по проведенню поминального обіду, вказане підтверджується чеками та квитанціями.

Водночас, ОСОБА_2 , сестра спадкодавця ОСОБА_4 , має бути усунена від права на спадкування за законом відповідно до ч.5 ст.1224 ЦПК України, в зв`язку із ухиленням від надання допомоги спадкодавцеві, яка через похилий вік та тяжку хворобу була у безпорадному стані.

Виписка із медичної картки ОСОБА_4 містить відомості про її повний діагноз (основне захворювання, супутні захворювання та ускладнення): «Гіпертонічна хвороба II ст. Ожиріння II ст. Атеросклеротичний кардіосклероз. Серцева недостатність II А ст. Дифузний зоб II ст. Деформуючий артроз кульшових та колінних суглобів. Порушення функції суглобів (ПФС) III ст. Скарги на болі в кульшових та колінних суглобах при рухах, хрускіт, скутість; головний біль в потиличній ділянці, періодичні запаморочення; перевищенні цифри AT до 180/100; ниюча біль в серці, серцебиття прискорене при фізичних зусиллях; набряки ніг. Обмежено: підвищеного харчування. Вага 120 кг. Рухалась в межах дому, спираючись на обидві палиці, через тугорухливість суглобів.

Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 16 травня 2025 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні вказаного вище позову.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, вважає висновок суду про відмову в задоволенні його позову з підстав наведених в оскаржуваному рішенні помилковим, тому просить скасувати рішення Любашівського районного суду Одеської області від 16 травня 2025 року та задовольнити позовні вимоги.

За доводами апеляційної скарги суд першої інстанції хибно тлумачить норму частини п`ятої статті 1224 ЦК України, виснуючи, що допущена відповідачкою бездіяльність не є ухилянням від надання допомоги спадкодавці. Також суд першої інстанції не забезпечив учасникам справи права на роз`яснення того, які саме обставини входять до предмета доказування, які саме докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи. Так, суд мав визначити основні факти, що входять до предмету доказування та необхідні докази. Передчасним є також і висновок суду про те, що позивачем не було прийнято спадщину після смерті ОСОБА_1 оскільки такий факт встановлювався у справ №507/1615/21, до розгляду суд першої інстанції мав зупинити провадження у цій.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи у судове засідання не з`явилися, заяв про відкладення розгляду справи до суду не подавали, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю – доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржуване рішення суду відповідає.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, ОСОБА_2 ухилялася від надання допомоги рідній сестрі ОСОБА_4 , і остання його потребувала, як і не надано доказів того, що ОСОБА_2 усвідомлювала свій обов`язок та мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Крім того, суд зауважив про відстуність у матеріалах справи доказів того, що ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 , як-то передбачено ст.1268, 1270 ЦК України та його права порушенні.

Апеляційний суд погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

За вимогами ст. 13 ЦПК суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Статтею 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За вимогами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У частині п`ятій статті 1224 ЦК України зазначено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що правило частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов`язані утримувати спадкодавця. Безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду: від 21 березня 2018 року в справі № 337/6000/15-ц, від 04 липня 2018 року в справі № 404/2163/16-ц, від 29 червня 2021 року в справі № 750/9209/20-ц.

Безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від: 14 листопада 2018 року в справі № 712/4709/15-ц, від 04 березня 2019 року в справі № 321/1573/17-ц, від 17 липня 2019 року в справі № 676/5086/15-ц, від 29 червня 2021 року в справі № 750/9209/20-ц.

Так, для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Крім того, при розгляді такої справи суду належить з`ясовувати, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб і чи мав спадкоємець матеріальну й фізичну змогу надавати таку допомогу.

Таким чином, лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Позбавлення особи права на спадкування - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим Любашівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис про смерть 424 від 03.11.2020 року.

ОСОБА_4 до дня своєї смерті проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , інші зареєстровані особи у вказаному будинку відсутні.

ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 заявою від 27 квітня 2021 року, із якої вбачається, що справжність підпису ОСОБА_2 засвідчено консулом Генерального консульства України в Барселоні.

ОСОБА_1 , ОСОБА_3 звернулися до нотаріуса 15 вересня 2021 року із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Із листа нотаріуса, який адресовано ОСОБА_1 , ОСОБА_3 вбачається, що нотаріус їм рекомендував звернутися до суду із позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, яка залишилася після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.71).

Із виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого вбачається, що ОСОБА_4 було встановлено діагноз (основне захворювання, супутні захворювання та ускладнення): «Гіпертонічна хвороба II ст. Ожиріння II ст. Атеросклеротичний кардіосклероз. Серцева недостатність II А ст. Дифузний зоб II ст. Деформуючий артроз кульшових та колінних суглобів. Порушення функції суглобів (ПФС) III ст. Скарги на болі в кульшових та колінних суглобах при рухах, хрускіт, скутість; головний біль в потиличній ділянці, періодичні запаморочення; перевищенні цифри AT до 180/100; ниюча біль в серці, серцебиття прискорене при фізичних зусиллях; набряки ніг. Обмежено: підвищеного харчування. Вага 120 кг. Рухалась в межах дому, спираючись на обидві палиці, через тугорухливість суглобів.

Апеляційний суд відхиляє доводи скаржника про незабезпечення йому судом першої інстанції йому умови для виконання обов`язку доказування, звертаючи увагу на таке.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно – правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства – суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, – із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України, слід зробити висновок, що позивач, наполягаючи на перебуванні ОСОБА_4 у безпорадному стані та потребування нею допомоги від відповідачки ОСОБА_2 , яка попри можливість надавати допомогу, усунулась від догляду за спадкодавцем, повинен був довести належними допустимими та безспірними доказами, що є саме його процесуальним обов`язком, обставини щодо ухилення відповідачки від надання спадкодавиці допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавиці в безпорадному стані, потребу у постійної у сторонньому догляді та потребу спадкодаиці в допомозі саме відповідачки.

При цьому такими що ґрунтуються на суб`єктивному та хибному тлумаченні скаржником норм процесуального права є посилання ОСОБА_1 на обов`язок суду повідомити скаржника які саме обставини входять до предмету доказування у справі та які докази необхідно подати на їх підтвердження.

Так, суд не повинен перебирати на себе функцію сторони та самостійно формувати доказову базу позову або заперечень. Суд не може замінювати сторону, яка не довела обставини, на які посилалася, або не скористалася своїми процесуальними правами. Такий підхід пов`язаний із принципом змагальності та рівності сторін.

У матеріалах Верховного Суду зазначено, що тягар доказування покладається на сторони, а роль суду полягає передусім у керуванні процесом, роз`ясненні процесуальних прав та сприянні їх реалізації. Водночас чинний ЦПК допускає збирання доказів судом за власною ініціативою у виключних випадках

Витребування доказів не є способом допомоги стороні у виправленні її пасивної процесуальної поведінки. Його призначення — запобігання недобросовісному здійсненню процесуальних прав та забезпечення справедливого розгляду справи.

Крім того, попри передбачені ЦПК України випадки обов`язкового призначення судом експертизи у справі за (ст. 105 ЦПК України), проте, навіть у визначених вказаною статтею випадках обов`язковим є клопотанням хоча б однієї із сторін. Суд не може призначати експертизу у справі для того, щоб зібрати докази замість позивача або відповідача чи усунути недоліки необґрунтованої позиції сторони.

Проте, як обґрунтовано зазначено судом першої інстанції та не спростовано скаржником, матеріали справи не містять доказів наявності підстав для усунення ОСОБА_2 від спадкування після смерті ОСОБА_5 , оскільки позивач не надала належних, допустимих і достовірних доказів, а, відповідно, суд не встановив факт того, що спадкодавиця у зв`язку з тяжкою хворобою перебувала у безпорадному стані, висловлювала прохання або бажання про надання допомоги саме з боку відповідачки, а вона свідомо ухилялась від надання такої допомоги, попри можливість її надання.

Колегія суддів звертає увагу на те, що допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , пояснили, що ОСОБА_4 проживала одна, обходила себе сама, прикутою до ліжка не була, померла, бо захворіла короновірусом.

Щодо посилань скаржника про передчасність висновку суду першої інстанції про відсутність доказів прийняття ним спадщини після смерті ОСОБА_4 , апеляційний суд зауважує, що наданий ОСОБА_1 акт обстеження матеріально-побутових умов жителя ОСОБА_1 , згідно якого він проживав в АДРЕСА_2 , разом із сестрою ОСОБА_4 , не є достатнім доказом факту проживання зі спадкодавицею на день відкриття спадщини. При цьому, на день ухвалення оскаржуваного рішення, у справі №507/1209/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про встановлення факту прийняття спадщини рішення по суті ухвалено не було. Водночас, на день перегляду цієї справи апеляційним судом, рішення Любашівського районного суду Одеської області від 16 січня 2026 року у справі №507/1209/25 про відмову у задоволення позову ОСОБА_1 було залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 18.08.2026 року та набрало законної сили.

Порушень судом норм процесуального права, колегією суддів не встановлено.

За таких встановлених у справі обставин, колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки останнім не доведено підстав позову.

Доказів які б спростували висновки суду скаржником не надано.

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" N 2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10.02.2010 року, заява №4909/04).

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до суб`єктивного тлумачення скаржником норм права, та незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, також фактично зводяться до переоцінки доказів наданої судом першої інстанції без посилення на обставини, які не були враховані під час вирішення цієї справи.

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що суд дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав, наведених в оскаржуваному рішенні.

Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення судом справи.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, з мотивів наведених у скарзі.

У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 16 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді В.В. Кострицький

М.В. Назарова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua