Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №521/18655/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/3875/26

Справа № 521/18655/24

Головуючий у першій інстанції Сегеда О. М.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання – Шахової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 17 червня 2025 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сіті Парк 6-В» про усунення перешкод у користуванні майном,

встановив:

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним вище позовом, у якому, просила:

- визнати противоправними дії відповідача, а саме ОСББ «Сіті Парк 6-В» щодо блокування її індивідуального магнітного ключа до спільного майна – ліфтів будинку за адресою: АДРЕСА_1 ;

- усунути перешкоди у користуванні спільним майном, яке належить їй, як співвласнику багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 на праві спільної власності, шляхом зобов`язання розблокувати індивідуальний магнітний ключ з метою вільного користування спільним майном-ліфтами у будинку;

- стягнути з відповідача на її користь компенсацію завданої моральної шкоди в розмірі 10 000 грн.

Вирішити питання судових витрат.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_2 , тому вона є співвласником багатоквартирного будинку по АДРЕСА_3 , у вказаному будинку утворе ОСББ «Сіті Парк 6-В».

Вказаним ОСББ – відповідачем у справі, більше ніж за 1 000 000 грн було придбано генератор для будинку по АДРЕСА_3 , проте загальні збори, на яких було прийнято рішення про таку купівлю з підписами співвласників не було опубліковано, а голова правління Андросов О.Ю. своїми діями перешкоджав з ознайомленням усіх необхідних документів. У зв`язку з викладеним позивачка вирішила не сплачувати цільовий внесок за генератор у розмірі 3047 грн та відмовитись від користування генератором у період відключення світла, про що вона повідомила голову правління ОСОБА_2 .

Через вказану заборгованість ОСББ заблокував позивачці індивідуальний магнітний ключ, що позбавило її доступу (можливості користування) спільним майном - ліфтами. Вказане також обмеженню її у користуванні власною квартирою, яка розташована на 11 поверсі.

У зв`язку з вказаним ОСОБА_1 звернулась до голови правління ОСОБА_2 та останній повідомив її про наявність боргу за цільовий внесок на генератор.

13 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Відділення поліції №3 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області за фактом порушення її прав користування ліфтами та власною квартирою.

16 серпня 2024 року голова правління Андросов О.Ю. повідомив, що відбувся збій в програмному забезпеченні у зв`язку з чим потрібно зробити новий магнітний ключ, вартість якого складає 50,00 грн, але вона сплатила 100,00 грн.

З 21 серпня 2024 року та до моменту звернення до суду, її квартиру знову було відключено від електронної системи доступу до ліфтів, при цьому її не було сповіщено про те, що вона не зможе користуватися ліфтами із визначеної дати за несплату цільового внеску за генератор.

Вказувала, що на її запит, щодо надання довідки про наявність/відсутність заборгованості було отримано відповідь, що станом на 07 листопада 2024 року заборгованість за житло складає 3944,15 грн, з яких нею, крім цільового внеску за генератор у розмірі 3047 грн, було сплачено 947,15 грн.

ОСОБА_1 вважає, що голова правління Андросов О.Ю. навмисно створює обмеження її прав щодо користування електронною системою доступу до ліфтів, що завдає їй моральної шкоди, у зв`язку з позбавленням можливості користуватись квартирою у зручний для неї спосіб. Незручності, створені відповідачем, призвели до того, що їй в період з серпня по листопад 2024 року щоденно доводилось пішки долати певну відстань до 11 поверху, щоб достатися власного житла, внаслідок чого вона зазнала як фізичних втрат, так моральної шкоди, яку оцінює у розмірі 10 000 грн.

Рішенням Хаджибейського районного районного суду м. Одеси від 17 червня 2025 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні вказаного вище позову.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на обставини, якими обґрунтовано позов, яким на переконання скаржниці судом першої інстанції не надано належної правової оцінки, просить скасувати рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 17 червня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Поліхранова Ю.В. звернулась до суду із заявю про розгляд справи за відсутності сторони позивачки.

Заслухавши суддю - доповідача, представника ОСББ «Сіті Парк 6-В» - адвокат Борогана В.В. перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивачки не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду відповідає вказаним вимогам.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що скріншоти з мобільного додатку «ДАХ» та відео, які були надані позивачкою в якості доказів на підтвердження навмисного блокування її електронного ключа та обмеження її прав у користуванні електронною системою доступу до ліфтів, не є переконливими доказами навмисних дій відповідача та спростовується листом ФОП ОСОБА_3 на ім`я голови ОСББ «Сіті Парк 6-В» Андросова О.Ю. Не є належним та достатнім доказом таких обставин і кріншот з мобільного додатку «ДАХ» , щодо запису члена правління Білої О. про наявність у ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 3047,00 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, до якого суд дійшов з додержанням вимог матеріального закону, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин та у відповідності норм процесуального права, з огляду на таке.

Як встановлено судом першої інстанції та убачається з матеріалів справи, ОСББ «Сіті Парк 6-В» є юридичною особою та діє на підставі Статуту, утворено співвласниками будинку за адресою: АДРЕСА_3 .

ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_2 .

У будинку по АДРЕСА_3 встановлено домофонну систему та здійснено перехід на цифрову систему контролю з метою безпеки його мешканців, а також через мобільний додаток «ДАХ» відбувається спілкування усіх співвласників будинку по АДРЕСА_3 .

У липні 2024 року у мобільному додатку «ДАХ», співвласникам будинку по АДРЕСА_3 та, зокрема, позивачці було повідомлено про проведення голосування щодо покупки нового генератора. ОСОБА_1 відмовилась сплачувати цільовий внесок за генератор у розмірі 3047 грн та відмовилась від користування генератором у період відключення світла, про що повідомила голову правління ОСОБА_2 .

За твердженням позивачки з 13 серпня 2024 року вона не може користуватися ліфтами, оскільки її чіпи не працюють, так як використовуючи домофонну систему, ОСББ «Сіті Парк 6-В» блокує індивідуальні магнітні ключі (картки, чіпи, брелки) тих співвласників, які мають заборгованість по сплаті добровільних внесків та комунальних послуг, що не дає їм вільно користуватись спільним майном –ліфтами.

З змісту відповіді Відділення поліції №3 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області від 11 листопада 2024 року № 60.8/9329 вбачається, що за результатами даного звернення, в ході відпрацювання вказаної заяви, поліцією було опитано голову ОСББ «Сіті Парк 6-В» ОСОБА_2 , який пояснив, що відбувся збій в програмному забезпеченні, у зв`язку з цим мешканці будинку деякий час не могли користуватись ліфтом. Порушень чинного законодавства України виявлено не було.

13 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Відділення поліції №3 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області за фактом порушення її прав користування ліфтами та власною квартирою.

У листі ФОП ОСОБА_3 , який на підставі договору здійснює технічне обслуговування системи доступу, повідомив голову ОСББ «Сіті Парк 6-В» ОСОБА_2 що скарги на не коректну роботу системи почали поступати з 11 серпня 2024 року, а 13 серпня 2024 року стався масштабний збій системи. За результатами перевірки системи було встановлено, що система контролю доступу може вести себе не коректно в умовах перепадів напруги та відключень електроенергії. Експериментальним способом було встановлено, що квартира, яка має 2 або більше чіпи та коди доступу може відображатись як помилка обладнання.

Зі змісту відповіді Відділення поліції №3 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області від 11 листопада 2024 року № 60.8/9329 вбачається, що за результатами даного звернення, в ході відпрацювання вказаної заяви, поліцією було опитано голову ОСББ «Сіті Парк 6-В» ОСОБА_2 , який пояснив, що відбувся збій в програмному забезпеченні, у зв`язку з цим мешканці будинку деякий час не могли користуватись ліфтом. Порушень чинного законодавства України виявлено не було.

З 18 серпня 2024 року наслідки збою були повністю виправлені та система контролю доступу працює у штатному режимі.

Судом першої інстанції була допитана в якості свідка донька позивачки - ОСОБА_4 , яка підтвердила, що коли вона прийшла до будинку по АДРЕСА_3 , де проживає позивачка, то не змогла скористатись ліфтом, оскільки електронний чіп користування ліфтом не працював.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати економічну ситуацію і природні якості землі.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

У відповідності до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. ст. 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Верховний Суду у постанові від 12 квітня 2018 року у справі № 926/2189/1763 визначив, що предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей. При цьому, для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення. Отже, встановлення саме зазначених обставин входить до предмета доказування у справах за такими позовами.

За вимогами частин 1 та 2статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Частиною другою статті 382 ЦК України встановлено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14 травня 2015 року № 417-VIII (далі-Закон України № 417-VIII) спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Частиною першою ст. 7 Закону України № 417-VIII співвласники зобов`язані виконувати рішення зборів співвласників, своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги.

Згідно ч.1 ст.9 Закону України № 417-VIII управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками. За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об`єднань співвласників багатоквартирного будинку).

Відповідно до ст. 385 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків). Таке об`єднання є юридичною особою, що створюється та діє відповідно до закону та статуту. Об`єднання власників квартир, житлових будинків є юридичною особою, яка створюється та діє відповідно до статуту та закону. Право власності особи може бути захищено у випадку його існування та у разі його порушення, оспорювання чи невизнання.

Закон України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» № 2866-III від 29 листопада 2001 року (далі-Закон України № 2866-III) визначає правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку.

Згідно ч.ч.1,4 ст. 4 Закону України № 2866-III об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання й використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Відповідно до ст.1 Закону України № 2866-ІІІ допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Таким чином, співвласники багатоквартирного будинку мають право користуватися ліфтом, оскільки він є спільною сумісною власністю, у зв`язку з чим, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 10 Закону України № 2866-III вищим органом управління об`єднання є загальні збори. До виключної компетенції загальних зборів співвласників відноситься зокрема, питання про використання спільного майна, визначення обмежень на користування спільним майном. Правління є виконавчим органом об`єднання і підзвітне загальним зборам.

Ураховуючи усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" №2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2), колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про недоведеність ОСОБА_1 навмисного блокування ОСББ «Сіті Парк 6-В» її електронного ключа та обмеження її прав у користуванні електронною системою доступу до ліфтів.

Так, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно – правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства – суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, – із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц.

Згідно ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Проте, як, обґрунтовано зауважено судом першої інстанції, надані ОСОБА_1 скріншоти з мобільного додатку «ДАХ», фото та відеоматеріали підтверджують лише факти наявності у позивачки заборгованості та періодичних збоїв у системі доступу до будинку по АДРЕСА_3 та його спільних приміщень.

При цьому, апеляційний суд зауважує, що повідомлення у вказаному мобільному додатку містять лише інформацію про можливість прийняття у майбутньому «інших рішень» щодо квартири позивачки, проте свідчать, що відповідачем було фактично вжито будь-які заходи, а зокрема, заходи щодо обмеження ОСОБА_1 у доступі до спільних приміщень будинку через блокування електронної системи доступу.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 серпня 2022 року по справі № 910/11027/18, а також в постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Проте, обґрунтування позовної заяви, які доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до припущень останньої про причини збою у електронній системі доступу до будинку по АДРЕСА_3 та не доведених належними, достовірними та достатніми у сукупності доказами тверджень про вчинення ОСББ «Сіті Парк 6-В» навмисних дій по обмеженню позивачки у вказаному доступі.

Апеляційний суд також відхиляє зауваження скаржниці на те, що рішення загальних зборів ОСББ «Сіті Парк 6-В» з питань встановлення у будинку, розташованому по АДРЕСА_3 , блоку доступу до користування ліфтом не приймалось, оскільки такі не спростовують викладених вище висновків щодо недоведеності ОСОБА_1 факту навмисного блокування ОСББ «Сіті Парк 6-В» їй доступу до спільних приміщень будинку по АДРЕСА_3 , а зокрема, користування ліфтом.

Щодо зауважень скаржниці про допущення судом першої інстанції надмірного формалізму та безпідставне залишення її клопотання про виклик та допит свідків, апеляційний суд зауважує про таке.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить з того, що положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов`язків.

Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. "Право на суд" не є абсолютним. Право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави та з боку держави може бути піддане обмеженням, зокрема шляхом встановлення певної процедури розгляду справи.

Згідно до ч.1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до п.5 ч.3 ст 2 ЦПК України одним з основних принципів цивільного судочинства є диспозитивність.

Згідно зі ст. ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та диспозитивності. Особа на власний розсуд користується своїми процесуальними правами та обов`язками відповідно до зазначених положень, а також положень, визначених ст. ст 43, 49 ЦПК України, але зобов`язана здійснювати їх добросовісно (ч. 1 ст. 44 ЦПК України).

Отже, тривала процесуальна бездіяльність позивачки у суді першої щодо надання доказів на підтвердження своїх позовних, не може ставити під сумнів здійснення судочинства судом.

Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Дії суду, як особливого суб`єкта владних повноважень, регламентовані процесуальним кодексом, дискреція на обрання варіантів дій судом має бути прямо передбачена в процесуальному законі.

Відповідно до ч. 8 ст. 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Тож, за змістом зазначених вище норм несвоєчасне надання відповідачем доказів, у відсутності обґрунтувань неможливості їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від нього має наслідком безальтернативне не прийняття таких судом.

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 — 30).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Доводи апеляційної скарги зводяться до суб`єктивного тлумачення скаржницею норм права, та незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, також фактично зводяться до переоцінки доказів наданої судом першої інстанції без посилення на обставини, які не були враховані під час вирішення цієї справи.

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з підстав, наведених у рішенні.

Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення судом справи.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування рішення суду в оскаржуваній частині, з мотивів наведених у скарзі.

У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 17 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді В.В. Кострицький

М.В. Назарова