Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №466/3149/26 — Львівський апеляційний суд

Суд: Львівський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них

Дата: 21 жовтня 2026 р.

Справа: №466/3149/26

Суддя: Бойко С. М.

Справа № 466/3149/26 Головуючий у 1 інстанції: Федоров О.Ф.

Провадження № 22-ц/811/1526/26 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року м. Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого – судді Бойко С.М.,

суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря – Хоцяновича О.В.,

з участю: представника відповідача – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 13 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя,

встановив:

09 квітня 2026 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати спільним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_3 наступні об`єкти нерухомості:

однокімнатну квартиру, загальною площею 43,8 кв.м., житловою площею 18,1 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

двокімнатну квартиру, загальною площею 104,6 кв.м., житловою площею 33,6 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

паркомісце №7, загальною площею 19,3 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ;

однокімнатну квартиру, загальною площею 47,5 кв.м., житловою площею 13,1 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ;

однокімнатну квартиру, загальною площею 44,2 кв.м., житловою площею 15,9 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 ;

однокімнатну квартиру, загальною площею 35,5 кв.м., житловою площею 15,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 ;

однокімнатну квартиру, загальною площею 45,7 кв., житловою площею 15,7 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 ;

однокімнатну квартиру, загальною площею 60,5 кв.м., житловою площею 15,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_8 ;

здійснити поділ спільного майна ОСОБА_2 та ОСОБА_3 наступним чином:

виділити у власність ОСОБА_2 та визнати за ним право власності у цілій частині на наступне майно:

паркомісце №7, загальною площею 19,3 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ;

виділити у власність ОСОБА_3 та визнати за нею право власності у цілій частині на наступне майно:

однокімнатну квартиру, загальною площею 45,7 кв.м., житловою площею 15,7 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 ;

однокімнатну квартиру, загальною площею 60,5 кв.м., житловою площею 15,3 кв.м. яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_8 .

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що у період з травня 2017 року до січня 2026 року він з відповідачкою фактично проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а тому все майно, набуте ними у вказаний період, належить їм на праві спільної сумісної власності та підлягає поділу, як майно подружжя.

Одночасно з позовною заявою позивач ОСОБА_2 подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме:

паркомісце №7, загальною площею 19,3 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ;

однокімнатну квартиру, загальною площею 45,7 кв., житловою площею 15,7 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 ;

Необхідність вжиття заходів забезпечення позову позивач обґрунтовував тим, що титульним (номінальним) власником усіх спірних об`єктів нерухомого майна є відповідачка ОСОБА_3 , яка має можливість продати або в інший спосіб відчужити спірне нерухоме майно, що унеможливить виконання рішення суду у разі задоволення позову, знівелює мету звернення з позовною заявою та зробить неможливим набуття позивачем права власності на спірне майно.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 13 квітня 2026 року у задоволенні заяви позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову – відмовлено.

Ухвалу суду оскаржив позивач ОСОБА_2 , просив її скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що він дійсно не може надати докази наявності наміру у відповідачки продати спірне майно, однак, та обставина, що особа ще не вчинила дії, які могли б підтвердити намір відчужити майно, не спростовує того, що у відповідачки, як в одноосібного власника, наявна можливість у будь-який час вільно розпорядитись спірним нерухомим майном, якщо не вжити заходи забезпечення позову.

При цьому, позивач покликається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17.

Зазначає, що сторони, після припинення фактичних шлюбних відносин мають неприязні стосунки, вирішити питання про поділ спільного майна в добровільному (позасудовому) порядку не вдалось, відповідачка позовні вимоги не визнає і має всі можливості здійснити відчуження спірних об`єктів нерухомості, що унеможливить виконання рішення суду (у разі задоволення позову), знівелює мету звернення позивача з даним позовом та зробить неможливим реєстрацію за ним права власності на спірні об`єкти нерухомого майна після його поділу.

Вважає, що у даній справі наявні всі правові підстави для забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно.

Додає, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.

На переконання позивача, обраний ним вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки обтяжене майно фактично перебуватиме у володінні відповідачки, як власника майна, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

17.06.2026 року від відповідачки ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона заперечила доводи та вимоги скаржника.

Зокрема, зазначила, що сторони не укладали шлюб і спірне майно не є їхньою спільною сумісною власністю, як подружжя, а є її особистою власністю, оскільки вся нерухомість, яка є предметом спору, була придбана виключно за її особисті кошти.

Наголошує, що з моменту постановлення судом оскаржуваної ухвали жодна нерухомість нею не була відчужена, окрім того, позивач заявляє свої права лише на три квартири та паркомісце, а арешт просить накласти на все належне їй нерухоме майно.

В судове засідання апеляційного суду 13.10.2026 року позивач не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи був належним чином повідомлений, клопотань про відкладення розгляду справи не заявляв, тому, відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, справу розглянуто у його відсутності.

Ухвалення та проголошення судового рішення відкладено на 22.10.2026 року о 12:50.

Заслухавши пояснення сторони відповідача в заперечення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Частинами 1, 2 статті 149 ЦПК України визначено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті – це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Таким чином, забезпечення позову – це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, – навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17).

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне вчинення таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Крім того, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.3 ст.150 ЦК України).

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/ іншим особам здійснювати певні дії.

Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18.02.2022 року у справі №910/12404/21).

Судом встановлено, що предметом спору є поділ майна подружжя, серед якого: однокімнатна квартира, загальною площею 43,8 кв.м., житловою площею 18,1 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; двокімнатна квартира, загальною площею 104,6 кв.м., житловою площею 33,6 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; паркомісце №7, загальною площею 19,3 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ; однокімнатна квартира, загальною площею 47,5 кв.м., житловою площею 13,1 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ; однокімнатна квартира, загальною площею 44,2 кв.м., житловою площею 15,9 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 ; однокімнатна квартира, загальною площею 33,5 кв.м., житловою площею 15,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 ; однокімнатна квартира, загальною площею 45,7 кв.м., житловою площею 15,7 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 ; однокімнатна квартира, загальною площею 60,5 кв.м., житловою площею 15,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_8 .

Вказані об`єкти нерухомого майна, які позивач відносить до об`єктів права спільної сумісної власності сторін, як подружжя, на даний час зареєстровані на праві власності за відповідачкою.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач вказує, що відповідачка має можливість продати або в інший спосіб відчужити спірне нерухоме майно, яке є у її власності, що унеможливить виконання рішення суду у разі задоволення позову, знівелює мету звернення з позовною заявою та зробить неможливим набуття позивачем права власності на спірне майно.

Тобто, заява про забезпечення позову обґрунтована ризиком подальшого відчуження майна, яке є предметом спору, що, на думку заявника, ускладнить виконання майбутнього рішення суду у разі задоволення позову.

Відповідно до статті 178 ЦК України, об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Статтею 319 ЦК України закріплено правомочності власника, а саме: власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Отже, в силу наведених вище норм матеріального права, за відсутності обтяжень, відповідачка, як власник спірного майна, згідно з наданими їй законом правомочностями, може в будь-який час розпорядитись цим майном, відчуживши його у власність інших осіб, що свідчить про наявність реальних ризиків втрати зв`язку відповідачки із спірним майном і, у випадку ухвалення рішення про задоволення позову, призведе до неможливості виконання рішення в частині виділення об`єктів при поділі спірного майна у власність позивача та визнання за ним права власності на ці об`єкти, тому наявні визначені процесуальним законом підстави для вжиття заходів забезпечення, про які просить позивач.

Разом з тим, необхідно зазначити, що згідно з позовними вимогами позивача, він просить виділити йому у власність лише чотири об`єкти нерухомого майна, а саме: двокімнатну квартиру, загальною площею 104,6 кв.м., житловою площею 33,6 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; паркомісце №7, загальною площею 19,3 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ; однокімнатну квартиру, загальною площею 47,5 кв.м., житловою площею 13,1 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , та однокімнатну квартиру, загальною площею 43,8 кв.м., житловою площею 18,1 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , – залишивши решту із спірних об`єктів нерухомого майна у власності відповідачки.

Таким чином, на переконання колегії суддів, для дотримання вимог співмірності, заходи забезпечення позову, про які просить позивач у своїй заяві, треба вжити лише щодо об`єктів, на які він заявляє свої права при поділі.

В решті, що стосується об`єктів нерухомого майна, які внаслідок поділу за позовними вимогами позивача мають залишитись у власності відповідачки, немає підстав для обґрунтованого припущення про утруднення виконання рішення суду в цій частині, а тому заява позивача підлягає частковому задоволенню.

Запропонований позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав ОСОБА_3 , оскільки лише обмежується можливість подальшого вирішення юридичної долі майна, при цьому, власник не позбавлений права користування таким.

Наведене дає також підстави для висновку про те, що заходи забезпечення позову в частині накладення арешту на об`єкти нерухомого майна, які позивач просить визнати його приватною власністю, є співмірними із заявленими позивачем позовними вимогами.

Варто зазначити, що при вирішенні питання забезпечення позову суд не досліджує обґрунтованість позову, оскільки питання підставності заявлених позовних вимог є предметом дослідження суду під час розгляду спору по суті,

Отже, суд першої інстанції при вирішенні даного питання не в повній мірі застосував норми процесуального права, які його регулюють, не дав належної оцінки доводам позивача, що призвело до помилкового висновку про відсутність підстав для забезпечення позову, тому оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового судового рішення про часткове задоволення заяви позивача та вжиття заходів забезпечення позову у виді накладення арешту на належне відповідачці нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру, загальною площею 104,6 кв.м., житловою площею 33,6 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; паркомісце №7, загальною площею 19,3 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ; однокімнатну квартиру, загальною площею 47,5 кв.м., житловою площею 13,1 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , та однокімнатну квартиру, загальною площею 43,8 кв.м., житловою площею 18,1 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В решті вимог заяви необхідно відмовити, тому апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.4, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, суд

ухвалив:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 13 квітня 2026 року скасувати і постановити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задовольнити частково.

Накласти арешт на нерухоме майно, яке зареєстроване на праві власності за ОСОБА_3 , а саме на:

двокімнатну квартиру, загальною площею 104,6 кв.м., житловою площею 33,6 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1928241346101;

паркомісце №7, загальною площею 19,3 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2166262946101;

однокімнатну квартиру, загальною площею 47,5 кв.м., житловою площею 13,1 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2009503946101;

однокімнатну квартиру, загальною площею 43,8 кв.м., житловою площею 18,1 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1599569746101.

В задоволенні решти вимог – відмовити.

Постанова про забезпечення позову підлягає негайному виконанню у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Оскарження постанови про забезпечення позову не зупиняє її виконання.

Строк пред`явлення постанови про забезпечення позову до примусового виконання – три роки.

Стягувач: ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_9 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Боржник: ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 22 жовтня 2026 року.

Головуючий С.М. Бойко

Судді: С.М. Копняк

А.В. Ніткевич

Оригінал: reyestr.court.gov.ua