Рішення від 15 жовтня 2026 р. у справі №308/4636/25 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/4636/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Шепетко І.О.,

за участі секретаря судових засідань Фітаса А.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Країло М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального закладу «Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь)», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: управління культури і туризму Донецької обласної державної адміністрації про стягнення заборгованості по заробітній платі, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до комунального закладу «Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь)» про стягнення заборгованості по заробітній платі.

На обґрунтування позову зазначає, що вона перебуває у трудових відносинах із Комунальним закладом «Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь)» та працює в театрі з квітня 1981 року. З 03 вересня 2007 року позивачка обіймає посаду провідного майстра сцени, на яку її переведено відповідно до наказу від 10 вересня 2007 року № 157-лс. З 08 лютого 2017 року трудові відносини з нею оформлено на контрактній формі трудового договору на тій самій посаді.

Позивачка зазначає, що після початку повномасштабного вторгнення рф в Україну, попри складні обставини, зумовлені воєнними діями, відсутність належних умов праці, необхідного інформування та організаційного забезпечення з боку роботодавця, вона продовжувала виконувати свої трудові функції в межах можливого. Зокрема, 18 березня 2022 року, перебуваючи в кардіологічному центрі в окупованому місті Маріуполі, на прохання директора театру здійснювала телефонні дзвінки працівникам, пропонуючи їм продовжити роботу в театрі після його переміщення до міста Ужгорода.

Як зазначає позивачка, наказом від 11 травня 2022 року № 58-од/193/22 Комунальний заклад «Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь)» було тимчасово переміщено до Комунального закладу «Закарпатський обласний український музично-драматичний театр імені братів Юрія-Августина та Євгена Шерегіїв» Закарпатської обласної ради без зміни юридичної адреси.

Позивачка зазначає, що відповідач порушив її трудові права, оскільки не нарахував та не виплатив заробітну плату за період з 01 березня 2022 року по 06 травня 2022 року, хоча трудові відносини між сторонами в цей період не були припинені, а дію трудового договору з нею не було призупинено. Зазначає, що сам факт запровадження воєнного стану, ведення бойових дій у місті Маріуполі та втрата роботодавцем первинних бухгалтерських документів не можуть бути достатньою підставою для невиплати заробітної плати працівникові.

Зазначає, що відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, з яких вбачається, що заробітна плата їй виплачувалася за січень і лютий 2022 року, а в подальшому — з травня по грудень 2022 року. Водночас відомості про виплату заробітної плати за березень та квітень 2022 року відсутні. З огляду на це позивачка зазначає, що відповідач не виконав покладеного на нього законом обов`язку щодо своєчасної та повної оплати праці.

Крім того, зазначає, що відповідач повинен був ужити всіх можливих заходів для відновлення бухгалтерської документації, організації роботи відповідних служб та забезпечення реалізації права працівників на оплату праці, натомість обмежився посиланням на відсутність первинних документів.

Позивачка зазначає, що 16 березня 2022 року приміщення театру в місті Маріуполі було знищено внаслідок авіаційного та ракетного бомбардування збройними силами рф. Водночас, знищення приміщення та втрата документації не припиняють трудових правовідносин автоматично й не позбавляють працівника права на отримання належних йому виплат. Вона зазначає, що за відсутності первинних бухгалтерських документів розмір заборгованості із заробітної плати може бути визначений виходячи з установленого посадового окладу.

Зазначає, що відповідно до її розрахунку заборгованість відповідача із заробітної плати за період з 01 березня 2022 року по 06 травня 2022 року становить 51 448,80 грн. У зв`язку з невиплатою зазначених коштів у встановлені строки позивачка зазначає, що має право на компенсацію втрати частини заробітної плати відповідно до законодавства.

Обґрунтовуючи право на таку компенсацію, позивачка зазначає, що її призначення полягає у відшкодуванні втрати частини грошових доходів унаслідок порушення строків їх виплати та знецінення коштів через інфляційні процеси. Зазначає, що тривале невиконання відповідачем обов`язку щодо виплати заробітної плати є підставою для нарахування відповідної компенсації. За наведеним у позовній заяві розрахунком, сума компенсації втрати частини заробітної плати становить 77 853,81 грн, яку позивачка просить стягнути з відповідача на свою користь.

Окремою підставою позову позивачка зазначає невиплату компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток. Вона зазначає, що при проведенні розрахунків відповідач не компенсував їй невикористані дні відпустки за період з 02 вересня 2018 року по 01 вересня 2022 року, а також за 2024 рік. Загальну кількість днів невикористаної відпустки позивачка визначає у розмірі 132 календарних днів, з яких 120 днів становить щорічна основна відпустка, а 12 днів — додаткова відпустка.

Як зазначає позивачка, відмовляючи у виплаті відповідної компенсації, відповідач зазначав на відсутність кадрових документів, які б підтверджували фактичне використання нею відпусток у спірний період, а також на неможливість відновлення таких документів. Позивачка зазначає, що зазначені доводи необґрунтованими, оскільки роботодавець зобов`язаний вести кадрову та бухгалтерську документацію, здійснювати облік робочого часу, наданих відпусток і проведених виплат, а відсутність певних документів сама по собі не може бути підставою для позбавлення працівника гарантій, передбачених трудовим законодавством.

На підтвердження своєї позиції позивачка зазначає, що відповідач щоквартально подавав до відповідних органів звітність, зокрема податковий розрахунок сум доходу, нарахованого або сплаченого на користь платників податків — фізичних осіб, сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску. Зазначає, що відповідна звітність та індивідуальні відомості про застраховану особу можуть містити інформацію, необхідну для встановлення періодів роботи, нарахованої заробітної плати та інших обставин, які мають значення для визначення кількості невикористаних днів відпустки й розміру належної компенсації.

Зазначає, що відповідач повинен здійснити належний розрахунок середньої заробітної плати та нарахувати їй компенсацію за всі дні відпустки, право на які виникло та які залишилися невикористаними. У зв`язку з цим позивачка просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток загальною тривалістю 132 календарні дні за визначені нею періоди.

Позивачка зазначає, що 13 січня 2025 року звернулася до відповідача із заявою про виплату заборгованості із заробітної плати та компенсації за невикористані відпустки. Однак відповідач, відмовив, зазначаючи на відсутність первинної бухгалтерської та кадрової документації. Позивачка зазначає, що така відмова є неправомірною, оскільки не спростовує самого факту перебування сторін у трудових відносинах і не підтверджує проведення з нею повного розрахунку за належними їй виплатами.

Крім майнових вимог, позивачка просить стягнути з відповідача 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої, тривалою невиплатою заробітної плати та компенсації за невикористані дні відпустки.

Позивачка зазначає, що тривале невиконання відповідачем обов`язку щодо виплати належних їй коштів спричинило душевні страждання, погіршило її емоційний стан, позбавило впевненості в можливості отримати зароблені кошти та змусило докладати додаткових зусиль для забезпечення власних потреб. Зазначає, що внаслідок повномасштабного вторгнення рф вона є внутрішньо переміщеною особою, має інвалідність II групи, а стан її здоров`я потребує додаткової медичної уваги та матеріальної підтримки.

Позивачка також зазначає, що для поновлення порушених трудових прав вона змушена звернутися до суду, що потребувало додаткових зусиль та часу. Зазначає, що сукупність наведених обставин свідчить про заподіяння їй моральної шкоди, розмір якої з урахуванням характеру, глибини та тривалості моральних страждань, стану здоров`я, а також засад розумності, виваженості й справедливості оцінює у 10 000 грн.

З огляду на викладене позивачка зазначає, що відповідач не виконав покладених на нього законом обов`язків щодо своєчасної та повної виплати заробітної плати, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, а також завдав їй моральної шкоди. У зв`язку із цим просить суд стягнути з Комунального закладу «Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь)» на її користь заборгованість із заробітної плати за період з 01 березня 2022 року по 06 травня 2022 року в розмірі 51 448,80 грн, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в розмірі 77 853,81 грн, моральну шкоду в розмірі 10 000 грн, а також зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток загальною тривалістю 132 календарні дні за період з 02 вересня 2018 року по 01 вересня 2022 року та за 2024 рік.

Ухвалою суду від 04.04.2025 позовну заяву залишено без руху, надано час на усунення недоліків. 07.04.2025 вказані в ухвалі недоліки були усунуті.

Ухвалою суду від 09.04.2025 відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, призначено підготовче засідання та надано відповідачу строк для подання відзиву.

08.05.2025 від позивачки на адресу суду надійшло клопотання про витребування доказів. Яке обґрунтовано тим, що позовні вимоги, в тому числі, включають вимогу про стягнення коштів за невикористану відпустку. Проте, як зазначає позивачка, на її неодноразові звернення про виплату компенсації за невикористану відпустку, відповідач відмовляв, посилаючись на відсутність документів, які б підтвердили використання або не використання позивачкою відпустки.

Також позивачка самостійно звернулась до Головного управління ДПС у Донецькій області з проханням надати звіт податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, який включає в себе, у тому числі, інформацію про використання відпусток, проте отримала від податкового органу відмову в отриманні такої інформації.

В зв`язку з чим, відповідно до ст. 84 ЦПК України просить суд витребувати від Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області (04053, м. Київ, пл. Львівська, 8, код ЄДРПОУ 44070187) копії звітів податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за період з 01.01.2018 по 31.12.2024, поданих комунальним закладом «Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь)».

13.06.2025 на адресу суду від представника відповідача надійшла заява про залучення як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача управління культури і туризму Донецької обласної державної адміністрації.

Ухвалою суду від 13.06.2025 клопотання представника відповідача задоволено та залучено управління культури і туризму Донецької обласної державної адміністрації до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача.

07.07.2025 на адресу суду від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі. У яких зазначає, що відсутні правові підстави для нарахування та виплати позивачці заробітної плати за період з 01 березня 2022 року по 05 травня 2022 року, а також компенсації за невикористані дні відпустки.

В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що до повномасштабного вторгнення рф 24 лютого 2022 року заклад здійснював діяльність у місті Маріуполі Донецької області, яке з початком воєнних дій опинилося в зоні активних бойових дій. З 16 березня 2022 року приміщення театру було повністю знищене внаслідок авіаційного бомбардування, а документація закладу, зокрема первинні бухгалтерські та кадрові документи, була втрачена або знищена. Відновити зазначені документи на цей час відповідач зазначає, що не вдалося.

Відповідач зазначає, що наведені обставини об`єктивно унеможливили здійснення господарської та творчої діяльності закладу за місцем його розташування в місті Маріуполі, а діяльність театру було відновлено лише 06 травня 2022 року за межами його юридичної адреси.

Відповідач зазначає, що в період з 01 березня 2022 року по 05 травня 2022 року позивачка об`єктивно не могла виконувати свої трудові обов`язки у зв`язку з активними бойовими діями в місті Маріуполі, знищенням приміщення театру та фактичним припиненням діяльності закладу за місцем його розташування. Відповідач зазначає, що позивачка не довела фактичного виконання трудових функцій у зазначений період, а тому підстави для нарахування та виплати їй заробітної плати відсутні.

Крім того, відповідач зазначає, що відсутність у Кодексі законів про працю України окремого визначення підстав застосування форс-мажорних обставин у трудових правовідносинах та зазначає, що обставини, спричинені збройною агресією рф, мали надзвичайний і невідворотний характер.

Відповідач зазначає, що обставини, які склалися, не залежали від його волі та не були спричинені його винними діями, а тому не можуть бути підставою для покладення на нього додаткових майнових зобов`язань за період, коли діяльність закладу фактично не здійснювалася, а працівники, за його твердженням, не виконували своїх трудових функцій.

На підтвердження знищення приміщення театру та втрати документації відповідач зазначає, що його визнано потерпілим у межах кримінального провадження № 22023070000000089, розпочатого за заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 438 КК України.

Заперечуючи проти доводів позивачки щодо визначення розміру заборгованості виходячи з посадового окладу, відповідач зазначає, що законодавство України не передбачає спеціального порядку визначення заробітної плати за обставин, коли робота фактично не виконувалася через бойові дії та знищення підприємства. Зазначає, що визначення судом суми заборгованості без належних первинних документів і без підтвердження виконання трудових обов`язків не матиме достатнього правового обґрунтування.

Щодо вимоги про виплату компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток відповідач зазначає, що трудові відносини з позивачкою припинено, а тому питання компенсації має вирішуватися з урахуванням фактичних даних про набуття права на відпустку та її використання протягом відповідних робочих років. При цьому відповідач зазначає, що кадрові документи втрачені, які унеможливлюють достовірне встановлення кількості днів невикористаної відпустки.

Крім того, відповідач зазначає, що згідно з даними податкового розрахунку сум доходу, нарахованого або сплаченого на користь платників податків — фізичних осіб, та сум утриманого податку і нарахованого єдиного внеску за третій квартал 2021 року ОСОБА_1 перебувала у відпустці в липні — серпні 2021 року. Зазначає, що зазначені обставини також мають бути враховані під час визначення кількості невикористаних днів відпустки та вирішення питання щодо обґрунтованості заявленої позивачкою вимоги про компенсацію за 132 календарні дні.

Таким чином, відповідач зазначає, що невиплата позивачці заробітної плати за період з 01 березня 2022 року по 05 травня 2022 року була зумовлена об`єктивною неможливістю здійснення діяльності закладу внаслідок бойових дій, знищенням приміщення театру та втратою первинної документації, а не протиправними діями роботодавця. У зв`язку із цим заперечує наявність заборгованості із заробітної плати, підстав для нарахування компенсації втрати частини заробітної плати, виплати компенсації за невикористані дні відпустки та відшкодування моральної шкоди.

З огляду на викладене відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07.07.2025 клопотання позивачки про витребування доказів задоволено та витребувано від ГУ ДПС у Донецькій області копії звітів податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за період з 01.01.2018 по 31.12.2024, поданих комунальним закладом «Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь)».

10.07.2025 на адресу суду від Управління культури і туризму Донецької обласної державної адміністрації надійшли пояснення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача. В яких зазначає, що внаслідок активних бойових дій у місті Маріуполі було знищено будівлю театру, його матеріально-технічну базу, первинну бухгалтерську та кадрову документацію. Зазначає що, управління культури і туризму Донецької ОДА, унеможливило виконання працівниками трудових обов`язків у період з 1 березня 2022 року по 6 травня 2022 року. Зазначає, що відсутні докази виконання позивачкою трудових обов`язків у зазначений період, є безпідставною вимогу про стягнення заробітної плати та компенсації втрати частини доходу.

Також заперечує проти стягнення компенсації за невикористані дні відпустки, зазначає, що позивачка продовжує перебувати у трудових відносинах із театром, а виплата такої компенсації, здійснюється при звільненні. Крім того, третя особа зазначає, що недостатньо обґрунтувань про відшкодування моральної шкоди та відсутність належних доказів причинного зв`язку між діями відповідача і заявленими позивачкою стражданнями. управління культури і туризму Донецької ОДА просить долучити письмові пояснення до матеріалів справи.

05.08.2025 на адресу суду надійшов лист від Головного управління ДПС у Донецькій області, відповідно до якого згідно з даними інформаційно-комунікаційної системи ДПС України підприємство із зазначеним в ухвалі суду номером ЄДРПОУ 0225312 в державному реєстрі фізичних та юридичних осіб відсутні, таким чином ГУ ДПС у Донецькій області не має можливості надати запитувану інформацію.

Ухвалою суду від 06.11.2025 витребувано від Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області копії звітів податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за період з 01.01.2018 по 31.12.2024, поданих комунальним закладом «Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь)» код ЄДРПОУ 02225312.

09.12.2025 на адресу суду від ГУ ДПС у Донецькій області надійшла витребувана інформація.

У судове засідання з`явився позивач позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила суд їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

У судове засідання з`явився представник відповідача заперечив проти задоволення позову, просив у його задоволенні відмовити.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, у матеріалах справи міститься заява про розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

При вирішенні цивільного спору суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах із Комунальним закладом «Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь)» та працює на посаді провідного майстра сцени з квітня 1981 року, що підтверджується копією трудової книжки серія НОМЕР_1 . Із 08 лютого 2017 року трудові відносини між сторонами оформлено на умовах контракту наказ №73-ок від 08.02.2017, також факт продовження позивачки на умовах контракту, підтверджується копіями наказів №237-ос від 29.08.2018, №99-ос від 02.06.2021, №48-к від 19.03.2025.

Внаслідок повномасштабного вторгнення рф на територію України та активних бойових дій у місті Маріуполі приміщення театру було знищено, а первинна бухгалтерська та кадрова документація закладу втрачена. Надалі діяльність театру було переміщено до міста Ужгорода.

Також до матеріалів справи додана довідка №2106-7001269605 від 08.06.2022 про взяття на облік внутрішньо переміщено особи ОСОБА_1 , яка має фактичне місце проживання/перебування АДРЕСА_1 .

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є вимоги позивачки про стягнення заборгованості із заробітної плати за період з 01 березня 2022 року по 06 травня 2022 року, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, а також відшкодування моральної шкоди.

Позивачка не зверталася до відповідача з заявою про виплату заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку, але її було відмовлено, що підтверджується копією листа №60 від 13.02.2025.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КЗпП України, що кореспондується також із приписами ст. 1 ЗУ «Про оплату праці», заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ч. 1 ст. 21 ЗУ «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

За вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 24 «Про оплату праці», ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 ЗУ «Про оплату праці» забороняється будь яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України зазначив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або за визначенням, використаним у частині другій стані 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою потрібно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. Водночас право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Чинне законодавство прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести нарахування та виплатити всіх сум, що належать працівникові за відпрацьований час, як на підставі норм Закону України «Про оплату праці», так і Кодексу Законів про працю в Україні. Невиконання такого обов`язку є порушенням гарантованих Конституцією та законами трудових прав та охоронюваних законом інтересів працівника, які підлягають захисту в судовому порядку.

За приписами ст. 141 КЗпП України, роботодавець повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, здійснювати заходи щодо запобігання та протидії мобінгу (цькуванню), уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Щодо доводів відповідача суд зазначає наступне.

Указом Президента України № 64/2002 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який згодом неодноразово продовжувався та діє на даний час.

Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-ІХ визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

Стаття 7 вказаного Закону визначає, що у період дії воєнного стану порядок організації кадрового діловодства та архівного зберігання кадрових документів у районах активних бойових дій визначається роботодавцем самостійно, за умови забезпечення ведення достовірного обліку виконуваної працівником роботи та обліку витрат на оплату праці.

Стаття 10 Закону вказує, що заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором.

Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати.

Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.

Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати.

У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

З аналізу вказаних норм, суд робить висновок, що в період дії воєнного стану роботодавець не звільняється від обов`язку виплати заробітньої плати.

Загально відомим та таким, що не потребує доказування є факт того, що 16.03.2022 відбулося руйнування Донецького драматичного театру в м.Маріуполі у результаті бомбового авіаційного удару російськими Збройними силами, внаслідок чого будівлю було зруйновано.

Як вказує представник відповідача, внаслідок руйнування приміщення Театру та пожежі була знищена уся правоустановча, кадрова документація, печатки, штампи, електронні ключі, первинна бухгалтерська документація та матеріальні цінності.

Отже, доводи відповідача на неможливість нарахування та виплати позивачці заробітної плати за період з 01 березня 2022 року по 05 травня 2022 року у зв`язку з веденням активних бойових дій у місті Маріуполі, знищенням приміщення театру та втратою первинної бухгалтерської документації суд оцінює критично, оскільки наведені обставини самі по собі не свідчать про припинення трудових відносин між сторонами та не звільняють роботодавця від виконання передбачених законом обов`язків щодо оплати праці.

Сам факт знищення приміщення театру та втрати документації внаслідок збройної агресії рф проти України не припиняє трудових правовідносин автоматично та не є безумовною підставою для позбавлення працівника права на належні йому виплати. Так само, форс-мажорні обставини не звільняє роботодавця від обов`язку довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.

Доводи відповідача про те, що позивачка фактично не виконувала трудових обов`язків у спірний період, підлягають оцінці в сукупності з іншими доказами у справі. Відсутність первинних бухгалтерських та кадрових документів, зумовлена обставинами воєнного характеру, сама по собі не спростовує факту перебування сторін у трудових відносинах і не може автоматично покладати на працівника негативні наслідки неналежного збереження роботодавцем документації.

Також у вказаний період сторони спору не призупиняли дію трудового договору в порядку статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Як зазначено у ст.10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

Отже законодавцем визначено можливість роботодавцю відтермінувати виплату заробітньої плати до моменту відновлення діяльності підприємства, але не звільняє взагалі від виконання такого обов`язку.

Як вказано у правовому висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.10.2022 по справі № 905/857/19, що нормами трудового законодавства не передбачено підстав для звільнення роботодавця від виплати працівникові заробітної плати у випадку наявності обставин непереборної сили. Виплата заробітної плати працівнику - це обов`язок роботодавця. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано. Обов`язок роботодавця виплатити працівнику заробітну плату не є відповідальністю у розумінні статті 617 ЦК України, від якої може бути звільнений роботодавець унаслідок випадку або непереборної сили.

На період дії воєнного стану за Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» саме роботодавець встановлює особливості встановлення обліку робочого часу, кадрового діловодства, оплати праці, тощо.

Суд вважає, що відповідач не надав суду доказів, які могли бути підставою для його звільнення від зобов`язань щодо виплати заробітної плати позивачу з 01 березня 2022 року по 06 травня 2022 року.

За встановлених обставин, суд вважає, що заробітна плата за спірний період повинна бути виплачена позивачу.

Щодо заперечень третьої особи стосовно компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину — особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Зазначена норма пов`язує виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з припиненням трудових відносин, за винятком передбаченої законом можливості заміни частини щорічної відпустки грошовою компенсацією за бажанням працівника за умови використання ним не менш як 24 календарних днів щорічної та додаткових відпусток за відповідний робочий рік.

Судом встановлено, що на час розгляду справи трудові відносини між позивачкою та відповідачем не припинені, позивачка продовжує перебувати у трудових відносинах із відповідачем, а отже, юридична підстава для виплати їй компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток у зв`язку зі звільненням відсутня.

При цьому саме по собі виникнення у працівника права на щорічну відпустку та наявність невикористаних днів такої відпустки не означає, що за весь період роботи працівник може вимагати заміни відпустки грошовою компенсацією без дотримання умов, установлених ст. 24 Закону України «Про відпустки». Метою щорічної відпустки є забезпечення права працівника на відпочинок, гарантованого ст. 45 Конституції України, а тому її заміна грошовою компенсацією допускається виключно у випадках та порядку, передбачених законом.

За таких обставин суд бере до уваги доводи третьої особи про відсутність правових підстав для виплати позивачці грошової компенсації за заявлені нею 132 календарні дні невикористаної щорічної основної та додаткової відпусток, оскільки трудові відносини між сторонами тривають, а обставин, які б свідчили про наявність передбачених законом підстав для заміни відповідних днів відпустки грошовою компенсацією, судом не встановлено.

Відтак у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток слід відмовити.

Вимога позивача щодо стягнення компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів не підлягає задоволенню з прямих вимог закону, а саме ч. 11 ст. 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», згідно якої на тимчасово окупованій території особа не несе юридичної відповідальності за невиплату або за затримку виплати заробітної плати працівникам, передбаченої законодавством України, якщо така невиплата (затримка) виникла внаслідок тимчасової окупації (обставин непереборної дії).

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд ураховує характер і тривалість порушення трудових прав позивачки, обставини, за яких таке порушення відбулося, а також його вплив на її психологічний та емоційний стан.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка тривалий час перебуває у трудових відносинах із відповідачем, а невиплата належних їй коштів позбавила її можливості своєчасно отримати винагороду за працю та зумовила необхідність докладати додаткових зусиль для захисту своїх трудових прав. При цьому суд бере до уваги, що позивачка в період перебування в місті Маріуполі, зокрема 18 березня 2022 року, перебувала на лікуванні в кардіологічному центрі, а також те, що вона має інвалідність II групи, що свідчить про наявність обставин, які потребують особливої уваги до її стану здоров`я.

Суд ураховує, що в умовах повномасштабної збройної агресії рф проти України, вимушеного переміщення та пов`язаних із цим життєвих труднощів невиплата належних позивачці коштів могла посилювати її переживання, створювати відчуття невизначеності щодо матеріального забезпечення та зумовлювати додаткові моральні страждання. Необхідність звернення до суду для захисту порушених трудових прав також вимагала від позивачки додаткових зусиль і часу.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності передбачених цією нормою підстав відшкодування моральної шкоди працівникові здійснюється власником або уповноваженим ним органом. Визначаючи розмір такого відшкодування, суд керується засадами розумності, виваженості та справедливості, враховуючи характер порушення, обсяг і тривалість спричинених ним переживань, індивідуальні обставини позивачки та необхідність забезпечення справедливого балансу інтересів сторін.

За таких обставин суд доходить висновку, що заявлений позивачкою розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 10 000,00 грн є обґрунтованим та співмірним установленим обставинам справи, а тому позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню в повному обсязі.

Таким чином, дотримуючись правових норм процесуального законодавства України, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для виходу за межі заявлених позовних вимог із метою повного та ефективного захисту трудових прав і законних інтересів позивача ОСОБА_1 та стягнути з комунального закладу «Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь)» на користь позивача заборгованість по заробітній платі за період з 01.03.2022 по 06.05.2022 в розмірі 51 448,80 грн. та 10 000,00 грн. моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81, ч. 6 ст. 80 ЦПК України кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно вимог ч. 6 ст. 80 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях

Положеннями ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи зі встановлених, на підставі належним чином оцінених доказів, обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суд дійшов висновку про доведеність позивачем викладених в позові обставин належними, достовірними та достатніми доказами, які в своїй сукупності є достатніми для задоволення позовних вимог в цій частині та захисту порушеного права позивача в судовому порядку.

Згідно вимог п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується положенням статті 141 ЦПК України.

Судові витрати складаються зі судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПУ України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Статтею 5 Закону України «Про судовий збір» визначено пільги щодо сплати судового збору, зокрема, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

З огляду на практику Верховного суду України, а саме правового висновку, викладеного у Постанові № 560/11400/23 від 07 грудня 2023 року, що за подання позовів про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях.

Таким чином, позивачка під час розгляду справ про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України « Про судовий збір».

Аналогічний висновок щодо застосування наведених норм права викладений в постанові Верховного Суду від 05 травня 2022 року у справі №380/8976/21.

Виходячи з наведеного, оскільки позивача було звільнено від сплати судового збору, такий підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4, 6, 10, 12, 141, 228, 229, 263, 265, 273, 279, 354, 430 ЦПК України, ст.ст. 94, 115, 141 КЗпП України, ст.ст. 1, 21, 24, 25 ЗУ «Про оплату праці», суд, -

у х в а л и в:

Позов позовом ОСОБА_1 до комунального закладу «Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь)», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: управління культури і туризму Донецької обласної державної адміністрації про стягнення заборгованості по заробітній платі – задовольнити частково.

Стягнути з Комунального закладу «Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь)» на користь ОСОБА_1 заборгованість з не виплаченої заробітної плати за період х 01 березня 2022 по 06.05.2022 в розмірі 51 448,80 грн. (п`ятдесят одну тисячу чотириста сорок вісім гривень 80 копійок) .

Стягнути з Комунального закладу «Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь)» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн. (десять тисяч гривень 00 копійок).

Стягнути з Комунального закладу «Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь)» на користь держави судовий збір в розмірі 1 211, 20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Відповідно до вимог ст. 430 ЦПК України рішення про стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

Відповідач: Комунальний заклад «Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь)», місцезнаходження: м. Ужгород, вул.. Льва Толсотого, 12ЄДРПОУ 02225312;

Представник відповідача: Країло Микола Вікторович, який діє на підставі довіреності №42 від 05.02.2025;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: управління культури і туризму Донецької обласної державної адміністрації, місцезнаходження: Донецька обл., м. Краматорськ, вул.. Двірцева, буд. 37, ЄДРПОУ 33966850.

Суддя І.О. Шепетко