Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №380/2592/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/2592/25 пров. № А/857/52648/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С. М.

суддів -Боршовського Т. І.

Носа С. П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2026 року у справі № 380/2592/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про зобов`язання вчинити певні дії,

місце ухвалення судового рішенням. Львів

розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження

суддя у І інстанціїКухар Н.А.

дата складання повного тексту рішенняне зазначена

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року у справі №380/2592/25, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року, адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі по тексту також – позивачка, заявниця, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (надалі по тексту також – відповідач, скаржник, ГУ ПФУ у Львівській області), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області задоволено частково, зобов`язано ГУ ПФУ у Львівській області здійснити ОСОБА_1 з 02.09.2022 перерахунок та виплату пенсії державного службовця, призначеної відповідно до Закону України «Про державну службу», з урахуванням довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця №230 від 02.09.2022 та №231 від 02.09.2022, виданих Західним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Львів), в розмірі 90% середньомісячної заробітної плати, з врахуванням виплачених сум, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року за заявою позивачки встановлено судовий контроль за виконанням зазначеного рішення та зобов`язано ГУ ПФУ у Львівській області подати звіт про його виконання у тридцятиденний строк з дня отримання ухвали. Ухвалою цього ж суду від 27.05.2026 звіт відповідача прийнято, а ухвалою від 28.07.2026 за заявою позивачки встановлено новий строк для подання звіту про виконання рішення суду.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2026 року у справі №380/2592/25 у прийнятті звіту ГУ ПФУ у Львівській області про виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року у справі №380/2592/25 відмовлено та встановлено ГУ ПФУ у Львівській області новий строк для подання звіту про виконання цього рішення у тримісячний строк з дати отримання ухвали.

Не погоджуючись з обумовленою ухвалою суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення щодо прийняття звіту ГУ ПФУ у Львівській області про виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.06.2025 у справі №380/2592/25. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, винесеною з порушенням норм матеріального права.

В доводах апеляційної скарги вказує, що на виконання рішення суду від 09.06.2025 відповідачем винесено рішення від 25.11.2025, згідно з яким проведено перерахунок пенсії позивачки як державному службовцю відповідно до Закону України «Про державну службу» з урахуванням довідок №230 та №231 від 02.09.2022 в розмірі 90% середньомісячної заробітної плати, з врахуванням виплачених сум; розмір пенсії позивачки з 02.09.2022 становить 8931,00 грн, з 01.07.2023 – 10431,00 грн, з 01.03.2024 – 11281,95 грн, з 01.03.2025 – 12609,21 грн, а тому, на переконання скаржника, рішення суду виконано в межах покладених зобов`язань та у спосіб, визначений рішенням суду, що свідчить про відсутність у відповідача наміру ухилятися від його виконання.

Щодо виконання рішення суду в частині виплати скаржник зазначає, що за період з 02.09.2022 по 31.12.2025 позивачці нараховано доплату в сумі 132499,01 грн, у лютому – червні 2026 року виплачено 4575,00 грн, а залишок невиплачених коштів станом на 19.08.2026 становить 160879,23 грн. Виплата сум, нарахованих на виконання судових рішень, до 08.06.2026 проводилася відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 (надалі по тексту також – Порядок №821), який рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі №320/51895/25, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026, визнано протиправним та нечинним, у зв`язку з чим, на думку скаржника, виникла прогалина у правовому регулюванні механізму фінансування таких виплат. Разом з тим пунктом 14 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» передбачено, що з 01.01.2026 видатки з бюджету Пенсійного фонду України на виплати за ретроспективними судовими рішеннями та виплати перерахованих за рішенням суду пенсій здійснюються за окремими напрямами у розрізі джерел їх виплати у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2026 №1046 внесено зміни до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2025 №157 (надалі по тексту також – Порядок №157), за якими такі виплати здійснюються пропорційно всім одержувачам пенсій за рішеннями суду в межах виділених бюджетних асигнувань.

Додатково скаржник наголошує, що з посиланням на статті 23, 116 Бюджетного кодексу України та статті 72, 73 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» будь-які бюджетні зобов`язання та платежі здійснюються лише за наявності бюджетного призначення, а тому виплата сум, донарахованих на виконання судових рішень, не залежить від волі ГУ ПФУ у Львівській області, яке діє за спеціально-дозвільним типом правового регулювання. Вказує, що 12.08.2026 відповідач звернувся до Пенсійного фонду України щодо виділення коштів для виконання рішення суду, а Пенсійний фонд України листом від 11.09.2026 повідомив про здійснення виплат з урахуванням постанови №1046 та про звернення 04.09.2026 до Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України з проханням виділити додаткові асигнування.

На переконання скаржника, до спірних правовідносин підлягають застосуванню висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19.02.2026 у справі №240/7215/24, щодо обов`язковості для розпорядників бюджетних коштів норм закону про Державний бюджет України, а також висновки Верховного Суду у постановах від 13.11.2025 у справі №260/9788/23 та від 13.06.2018 у справі №757/29541/14-а про те, що невиконання судового рішення в частині виплати коштів за відсутності фінансування не може вважатися невиконанням рішення без поважних причин, та у постанові від 23.04.2020 у справі №560/523/19 про те, що накладення штрафу на керівника суб`єкта владних повноважень можливе лише за умови встановлення умисного невиконання рішення суду.

Відтак скаржник вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що ним не наведено обґрунтованих обставин, які ускладнюють виконання судового рішення, або що вжиті ним заходи є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.

Позивачка своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

Про розгляд апеляційної скарги відповідач повідомлений шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до апеляційного розгляду, підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

Про дату, час та місце розгляду справи позивач повідомлена засобами поштового зв`язку, про що матеріали справи містять відповідні докази.

За відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів (п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України).

В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що з часу постановлення ухвали про встановлення судового контролю рішення суду від 09.06.2025 у справі №380/2592/25 відповідачем у повному обсязі не виконано, а суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення, у зв`язку з чим у прийнятті звіту слід відмовити та встановити новий тримісячний строк для подання звіту.

Водночас суд першої інстанції не встановив підстав для накладення штрафу на керівника відповідача, вказавши, що відповідач вчинив конкретні заходи, спрямовані на виконання рішення, а обставин, які б свідчили про умисне невиконання рішення суду та недобросовісність у діях суб`єкта владних повноважень, не встановлено.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09.06.2025 у справі №380/2592/25 зобов`язано ГУ ПФУ у Львівській області здійснити ОСОБА_1 з 02.09.2022 перерахунок та виплату пенсії державного службовця в розмірі 90% середньомісячної заробітної плати з урахуванням довідок №230 та №231 від 02.09.2022, з врахуванням виплачених сум. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2025 апеляційну скаргу ГУ ПФУ у Львівській області залишено без задоволення, а зазначене рішення – без змін, тобто рішення набрало законної сили 04.11.2025, що не заперечується відповідачем.

31.03.2026 позивачка звернулася до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду (вх. №26272), посилаючись на те, що станом на день її подання рішення не виконано.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 07.04.2026 заяву задоволено, зобов`язано ГУ ПФУ у Львівській області подати звіт про виконання рішення суду у тридцятиденний строк з дня отримання ухвали та роз`яснено відповідачу наслідки, передбачені частиною 10 статті 382-3 КАС України.

Із заперечень ГУ ПФУ у Львівській області від 14.07.2026 убачається, що на виконання ухвали від 07.04.2026 відповідач 04.05.2026 подав звіт за вих. №1300-0903-8/71342, який ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 27.05.2026 прийнято.

11.06.2026 позивачка звернулася до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою, у якій просила повідомити суму боргу та суму, виплачену їй на виконання рішення суду від 09.06.2025 у справі №380/2592/25.

Відповідачем видано довідку про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії за період з 01.06.2025 по 30.06.2026, згідно з якою за період з 07.2025 по 06.2026 розмір пенсії призначений, нарахований та фактично виплачений становить 161986,98 грн, з них у липні – жовтні 2025 року по 12609,21 грн щомісячно.

Листом від 25.06.2026 №34879-36004/Р-03/8-1300/26 ГУ ПФУ у Львівській області повідомило позивачку, що на виконання рішення суду від 09.06.2025 у справі №380/2592/25 здійснено перерахунок пенсії з 02.09.2022 в розмірі 8931,00 грн, з 01.07.2023 – 10431,00 грн, з 01.03.2024 – 11281,95 грн, з 01.03.2025 – 12609,21 грн, про що свідчить розпорядження від 18.11.2025, за період з 02.09.2022 по 31.12.2025 нарахована доплата в сумі 132499,01 грн, крім того нараховано борг за період з 01.01.2026 по 30.06.2026 в сумі 24456,90 грн, у лютому – червні 2026 року проведено виплату в загальній сумі 4575,00 грн (1000,00 грн, 982,00 грн, 877,00 грн, 780,00 грн, 936,00 грн), а заборгованість станом на 18.06.2026 становить 152380,91 грн, яка буде виплачуватися в межах затверджених бюджетних призначень у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У заяві до суду від 06.07.2026 позивачка зазначила, що пенсії в розмірі, вказаному у довідці відповідача, не отримувала, а 03.06.2026 отримала 9917,15 грн, та просила притягнути винних осіб до відповідальності.

13.07.2026 позивачка подала до суду заяву (вх. №61467) про накладення штрафу на керівника ГУ ПФУ у Львівській області та встановлення нового строку для подання звіту про виконання рішення суду, посилаючись на те, що рішення суду не виконано.

У запереченнях на зазначену заяву від 14.07.2026 відповідач просив відмовити у встановленні нового строку для подання звіту з тих підстав, що звіт ним подано, ухвалою від 27.05.2026 його прийнято, а позивачка зазначену ухвалу не оскаржила.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 28.07.2026 встановлено новий строк для подання звіту про виконання рішення суду та зобов`язано ГУ ПФУ у Львівській області подати звіт протягом місяця з дня отримання ухвали.

Листом від 12.08.2026 №1300-1003-5/125938 ГУ ПФУ у Львівській області звернулося до Пенсійного фонду України з проханням профінансувати виконання рішення суду від 09.06.2025 у справі №380/2592/25, вказавши, що нарахована та невиплачена сума коштів позивачці на виконання цього рішення становить 145598,59 грн.

01.09.2026 до суду надійшов звіт ГУ ПФУ у Львівській області від 27.08.2026 про виконання рішення суду (вх. №77832), у якому відповідач зазначив, що на виконання рішення суду винесено рішення від 25.11.2025 про перерахунок пенсії позивачки, розмір пенсії з 02.09.2022 становить 8931,00 грн, з 01.07.2023 – 10431,00 грн, з 01.03.2024 – 11281,95 грн, з 01.03.2025 – 12609,21 грн, за період з 02.09.2022 по 31.12.2025 нарахована доплата в сумі 132499,01 грн, з якої у лютому – червні 2026 року виплачено 4575,00 грн, залишок невиплачених коштів станом на 19.08.2026 становить 160879,23 грн, виплата коштів, нарахованих на виконання судового рішення, залежить від отримання відповідачем коштів для фінансування і проводитиметься відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1046, відповідь Пенсійного фонду України на запит відповідача ще не надійшла. Водночас у прохальній частині звіту відповідач вказав, що ним у повному обсязі вжито всіх можливих (конкретних) заходів щодо виконання рішення та в добровільному порядку виконано рішення суду.

До звіту долучено рішення про перерахунок пенсії №913300802272 з датою розрахунку 25.11.2025, згідно з яким загальний відсоток розрахунку пенсії від заробітку становить 90,00, середньомісячний заробіток – 9923,33 грн, основний розмір пенсії з 02.09.2022 становить 8931,00 грн, а з 01.03.2024 і з 01.01.2025 довічно з урахуванням компенсаційної виплати 70-річним – 9231,00 грн, у графі «особливості» зазначено «рішення суду згідно ПКМУ №821 – з 04.11.2025 по довічно». Також долучено розрахунок нарахованої доплати на виконання рішення суду від 09.06.2025 за період з 01.09.2022 по 31.12.2025, згідно з яким сума доплати становить 132499,01 грн, зокрема за липень – жовтень 2025 року розмір пенсії призначений визначено по 12609,21 грн, фактично виплачений – по 8879,08 грн, а сума доплати – по 3730,13 грн щомісячно.

У запереченнях на звіт (вх. №79171) позивачка зазначила, що у звіті не вказано, в якому розмірі їй виплачується пенсія, сума у розмірі 161986,98 грн, зазначена у довідці відповідача як фактично виплачена, нею не отримана, рішення суду не виконано, та просила накласти штраф на керівника відповідача.

Ухвалою від 09.09.2026 Львівський окружний адміністративний суд відмовив у прийнятті звіту та встановив новий тримісячний строк для подання звіту.

Пенсійний фонд України листом від 11.09.2026 у відповідь на листи відповідача від 12.08.2026 та від 14.08.2026 повідомив, що з урахуванням положень постанови №1046 виплати сум, нарахованих на виконання рішень суду, здійснюються пропорційно всім одержувачам пенсій за рішеннями суду в межах виділених бюджетних асигнувань, та що Пенсійний фонд України звернувся листом від 04.09.2026 №2800-050203-5/68938 до Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України з проханням виділити додаткові асигнування з Державного бюджету України для погашення заборгованості на виконання зазначеного рішення суду.

Вважаючи ухвалу суду першої інстанції протиправною, відповідач звернувся з апеляційною скаргою.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Предметом апеляційного перегляду у цій справі є ухвала суду першої інстанції про відмову у прийнятті звіту суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення та встановлення нового строку для подання звіту, а тому колегія суддів надає оцінку тому, чи виконано відповідачем рішення суду від 09.06.2025 у справі №380/2592/25 у повному обсязі, чи навів відповідач у звіті обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, та чи є вжиті ним заходи достатніми для своєчасного та повного виконання цього рішення.

Питання правильності обчислення розміру пенсії позивачки та правомірності застосування відповідачем під час виконання рішення суду нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України предметом цього апеляційного перегляду не є, оскільки підлягають вирішенню за заявою позивачки в порядку статті 383 КАС України.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до частини першої статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, – за її межами.

Законом України від 21.11.2024 №4094-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень», який набрав чинності 19.12.2024, викладено в новій редакції статтю 382 та доповнено КАС України статтями 382-1 – 382-3, якими врегульовано порядок розгляду заяви про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, порядок розгляду такого звіту та рішення, які суд ухвалює за наслідками його розгляду. Зазначені норми є чинними на час постановлення оскаржуваної ухвали і підлягають застосуванню до спірних процесуальних правовідносин.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Абзацом другим частини першої статті 382 КАС України встановлено, що в адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частин другої та третьої статті 382-1 КАС України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.

Статтею 382-2 КАС України визначено вимоги до змісту звіту про виконання судового рішення, який, зокрема, має містити відомості про виконання судового рішення, а у разі його невиконання чи неповного виконання – відомості про обставини, які ускладнюють його виконання, та орієнтовні строки виконання, з додаванням до звіту відповідних документів.

За приписами частини першої статті 382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення суд постановляє ухвалу про прийняття звіту або про відмову у прийнятті звіту, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку (пункт 30 частини першої статті 294 КАС України), при цьому її оскарження не зупиняє її виконання.

Відповідно до частини другої статті 382-3 КАС України суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.

Частиною третьою статті 382-3 КАС України передбачено, що у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту. Водночас частиною п`ятою цієї статті суду надано право за клопотанням суб`єкта владних повноважень зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати, зокрема, у справах щодо здійснення пенсійних та інших соціальних виплат – за наявності доказів відсутності бюджетних асигнувань на такі виплати та вжиття керівником заходів для їх отримання.

Згідно з частиною одинадцятою статті 382-3 КАС України якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб`єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що прийняття звіту суб`єкта владних повноважень за загальним правилом можливе у разі, коли зі звіту та доданих до нього документів убачається повне виконання судового рішення, або коли суб`єкт владних повноважень навів обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання рішення, та довів, що вживані ним заходи є достатніми для своєчасного та повного його виконання. Законодавець розмежовує питання про прийняття звіту, яке вирішується з огляду на стан виконання судового рішення та достатність вжитих заходів, і питання про відповідальність керівника суб`єкта владних повноважень у вигляді штрафу, при вирішенні якого відсутність бюджетних асигнувань та вжиття керівником заходів для їх отримання є підставою для зменшення розміру штрафу або звільнення від його сплати. Отже, відсутність бюджетного фінансування, навіть за умови, що вона не залежить від волі суб`єкта владних повноважень, сама по собі не свідчить про виконання судового рішення і не є безумовною підставою для прийняття звіту.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.09.2026 у справі №580/490/26, ухваленій у спорі між пенсіонеркою та органом Пенсійного фонду України щодо виплати сум, нарахованих на виконання судового рішення, зазначив, що судове рішення підлягає безпосередньому виконанню без ухвалення додаткового судового рішення, а у разі, якщо особа пов`язує порушення своїх прав з неналежним виконанням суб`єктом владних повноважень покладеного на нього судовим рішенням обов`язку, належним способом судового захисту є використання передбачених статтями 382, 382-1 – 382-3, 383 КАС України процесуальних механізмів судового контролю, спрямованих на забезпечення виконання цього рішення (пункти 40, 48).

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 13.05.2021 у справі №9901/598/19 виходив з того, що головною метою судового контролю за виконанням судових рішень є ефективне поновлення порушених прав особи, а виконання судового рішення є невід`ємною складовою правосуддя.

Конституційний Суд України у пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 №2-р(ІІ)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Європейський суд з прав людини у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00, рішення від 20.07.2004) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. У рішенні у справі «Бурдов проти Росії» (заява №59498/00, рішення від 07.05.2002, пункт 35) Європейський суд з прав людини зазначив, що орган державної влади не вправі посилатися на брак коштів як на підставу невиконання судового рішення, ухваленого проти нього, а у пілотному рішенні у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява №40450/04, рішення від 15.10.2009) констатував існування в Україні структурної проблеми тривалого невиконання судових рішень, боржником за якими є держава або її органи, що несумісне з вимогами статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до неї.

Як з`ясовано судом і не заперечується сторонами, рішенням суду від 09.06.2025, яке набрало законної сили 04.11.2025, на відповідача покладено обов`язок не лише здійснити позивачці з 02.09.2022 перерахунок пенсії державного службовця в розмірі 90% середньомісячної заробітної плати, а й провести виплату пенсії в такому розмірі з врахуванням виплачених сум. Тобто обов`язок відповідача, встановлений судовим рішенням, складається з двох взаємопов`язаних складових – перерахунку та виплати, а рішення суду може вважатися виконаним у повному обсязі лише за умови виплати позивачці різниці між пенсією, обчисленою згідно з рішенням суду, та фактично виплаченою пенсією за весь період з 02.09.2022, а також подальшої виплати пенсії у присудженому розмірі.

Матеріалами справи підтверджується, і про це прямо зазначає сам відповідач у звіті від 27.08.2026 та в апеляційній скарзі, що на виконання рішення суду позивачці за період з 02.09.2022 по 31.12.2025 нараховано доплату в сумі 132499,01 грн, з якої за дев`ять місяців з дня набрання рішенням законної сили виплачено лише 4575,00 грн, а залишок невиплачених коштів станом на 19.08.2026 становить 160879,23 грн.

Крім того, з листа відповідача від 25.06.2026 №34879-36004/Р-03/8-1300/26 убачається, що за період з 01.01.2026 по 30.06.2026, тобто вже після набрання рішенням суду законної сили, позивачці також нараховано, але не виплачено 24456,90 грн, що свідчить про невиплату пенсії у присудженому розмірі і в поточних періодах.

Отже, станом на час розгляду звіту судом першої інстанції рішення суду в частині виплати було виконано незначною мірою, а невиконана частина рішення суду становить переважну частину присудженої суми.

За таких обставин твердження відповідача у звіті про те, що рішення суду ним виконано «в повному обсязі» та «в добровільному порядку», спростовуються наведеними у цьому ж звіті відомостями про наявність заборгованості, а тому висновок суду першої інстанції про те, що рішення суду повністю не виконано, є правильним.

Досліджуючи доводи апеляційної скарги відповідача, які стосуються того, що рішення суду виконано, оскільки рішенням від 25.11.2025 проведено перерахунок пенсії позивачки в розмірі 90% середньомісячної заробітної плати, колегія суддів зазначає, що проведення перерахунку пенсії та нарахування доплати є лише першою складовою виконання судового рішення, яке без фактичної виплати присуджених сум не забезпечує відновлення порушеного права позивачки, на захист якого ухвалено рішення суду.

Нарахування коштів без їх виплати не змінює майнового становища стягувача, а відтак не може розцінюватися як повне виконання рішення суду, яким відповідача зобов`язано провести виплату.

Окрім зазначеного колегія суддів звертає увагу на те, що відомості, наведені відповідачем у звіті та доданих до нього документах, є суперечливими і не дають змоги суду достовірно встановити обсяг виконання судового рішення.

Так, у рішенні про перерахунок пенсії від 25.11.2025 основний розмір пенсії позивачки з 01.01.2025 довічно визначено в сумі 9231,00 грн, тоді як у звіті та в розрахунку доплати розмір пенсії з 01.03.2025 зазначено в сумі 12609,21 грн, при цьому пояснень щодо складових такого розміру звіт не містить.

За розрахунком доплати за липень – жовтень 2025 року фактично виплачено позивачці по 8879,08 грн, тоді як у довідці від 11.06.2026 за ці ж місяці фактично виплачений розмір пенсії вказано по 12609,21 грн.

Розмір невиплаченої суми у листі відповідача до Пенсійного фонду України від 12.08.2026 визначено в сумі 145598,59 грн, у звіті станом на 19.08.2026 – в сумі 160879,23 грн, а в листі позивачці від 25.06.2026 станом на 18.06.2026 – в сумі 152380,91 грн.

Крім того, у звіті не зазначено розмір пенсії, яка фактично виплачується позивачці щомісячно після набрання рішенням суду законної сили, на що обґрунтовано вказувала позивачка у запереченнях на звіт.

Отож звіт, який містить взаємовиключні відомості щодо стану виконання судового рішення, не відповідає вимогам статті 382-2 КАС України та не може бути прийнятий судом.

Стосовно ж доводів, які стосуються того, що виплата коштів, нарахованих на виконання рішення суду, залежить від бюджетного фінансування, не залежить від волі відповідача та має здійснюватися в межах асигнувань у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, то суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Обставини, на які посилається відповідач, зокрема визнання Порядку №821 протиправним та нечинним, прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 19.08.2026 №1046 та пропорційний розподіл бюджетних асигнувань між усіма одержувачами пенсій за рішеннями суду, можуть свідчити про наявність обставин, які ускладнюють виконання судового рішення, однак не звільняють відповідача від обов`язку його виконання та не перетворюють невиконане рішення суду на виконане.

Наявність таких обставин має правове значення насамперед для вирішення питання про відповідальність керівника суб`єкта владних повноважень (частина п`ята статті 382-3 КАС України), тоді як для прийняття звіту частина друга статті 382-3 КАС України вимагає, щоб заходи, які вживаються суб`єктом владних повноважень, були достатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.

Оцінюючи достатність вжитих відповідачем заходів, колегія суддів враховує, що рішення суду набрало законної сили 04.11.2025, перерахунок пенсії проведено 25.11.2025, однак з листом до Пенсійного фонду України щодо виділення коштів саме для виконання цього рішення відповідач звернувся лише 12.08.2026, тобто більш ніж через дев`ять місяців з дня набрання рішенням законної сили, після постановлення судом ухвали від 28.07.2026 про встановлення нового строку для подання звіту.

Будь-яких інших доказів звернення відповідача до розпорядників бюджетних коштів вищого рівня з метою отримання фінансування для виконання рішення суду за період з 04.11.2025 по 12.08.2026 матеріали справи не містять.

При цьому за дев`ять місяців позивачці виплачено близько трьох відсотків присудженої суми, а звіт відповідача не містить орієнтовних строків повного виконання судового рішення, наявність яких вимагається статтею 382-2 КАС України, натомість відповідач обмежився посиланням на те, що погашення заборгованості здійснюватиметься в межах коштів, передбачених на відповідний рік, без визначення будь-яких строків.

Отримана відповідачем після постановлення оскаржуваної ухвали відповідь Пенсійного фонду України від 11.09.2026 також не містить відомостей про виділення коштів на виконання рішення суду у цій справі чи про строки такого виділення.

За таких обставин вжиті відповідачем заходи не можуть вважатися достатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.

Разом з цим колегія суддів не може залишити поза увагою, що позивачка є особою похилого віку (згідно з рішенням про перерахунок пенсії – 1954 року народження), а невиплата присудженої суми, яка перевищує річний розмір її пенсії, триває після набрання рішенням законної сили значний період часу, що за відсутності визначених строків виконання позбавляє позивачку обґрунтованих очікувань щодо отримання присудженого їй судом і за своєю суттю нівелює ефективність судового захисту.

Позаяк держава в особі її органів не вправі посилатися на брак коштів як на підставу невиконання судового рішення, прийняття звіту, з якого убачається невиконання переважної частини присудженої суми без визначення будь-яких строків її виплати, фактично означало б припинення судового контролю за виконанням рішення, яке не виконане, що суперечило б меті цього інституту та вимогам статті 129-1 Конституції України.

Щодо посилань скаржника на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19.02.2026 у справі №240/7215/24, колегія суддів зазначає, що у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду надавала оцінку співвідношенню норм закону про Державний бюджет України та спеціального закону при визначенні самого права особи на відповідні виплати, тобто йдеться про правовідносини щодо матеріально-правової підстави виплати. Натомість у цій справі право позивачки на пенсію в розмірі 90% середньомісячної заробітної плати та обов`язок відповідача провести її виплату вже встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили і є обов`язковим до виконання, а предметом апеляційного перегляду є стан виконання цього рішення в межах судового контролю. Відтак наведені висновки стосуються неподібних правовідносин.

Посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 13.11.2025 у справі №260/9788/23 та від 13.06.2018 у справі №757/29541/14-а колегія суддів також відхиляє, оскільки у першій із зазначених справ предметом спору була бездіяльність державного виконавця щодо не накладення штрафу на боржника в межах виконавчого провадження за Законом України «Про виконавче провадження», а висновок про те, що невиконання рішення в частині виплати коштів за відсутності фінансування не є невиконанням без поважних причин, сформульовано щодо підстав застосування до боржника штрафних санкцій. Аналогічно висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 23.04.2020 у справі №560/523/19, стосуються підстав накладення штрафу на керівника суб`єкта владних повноважень, які вимагають встановлення обставин умисного невиконання рішення суду.

Між тим, оскаржуваною ухвалою штраф на керівника відповідача не накладено, суд першої інстанції, навпаки, з урахуванням поведінки відповідача не встановив підстав для застосування до його керівника штрафу, а відмова у прийнятті звіту з встановленням нового строку для його подання не є мірою відповідальності, а є процесуальною формою продовження судового контролю за виконанням судового рішення, яке не виконано. Отже, зазначені висновки Верховного Суду правильності оскаржуваної ухвали не спростовують.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам, наведеним у звіті, оскільки суд першої інстанції, оцінивши звіт, встановив, що рішення суду повністю не виконано, та з урахуванням саме тих обставин, на які посилався відповідач, не знайшов підстав для накладення штрафу на його керівника. Та обставина, що мотивувальна частина оскаржуваної ухвали викладена стисло та містить посилання на частину одинадцяту статті 382-3 КАС України, яка регулює випадок прийняття звіту, не призвела до неправильного вирішення процесуального питання, оскільки висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для прийняття звіту та необхідність встановлення нового строку для його подання є правильним по суті, а мотиви такого висновку доповнено судом апеляційної інстанції у цій постанові.

Колегія суддів також враховує, що прийняття ухвалою від 27.05.2026 попереднього звіту відповідача не перешкоджало суду першої інстанції продовжувати судовий контроль, оскільки рішення суду залишилося невиконаним у повному обсязі, а ухвалою від 28.07.2026 встановлено новий строк для подання звіту, на виконання якої і подано звіт від 27.08.2026, що узгоджується з частиною одинадцятою статті 382-3 КАС України.

Ухвала суду першої інстанції в частині мотивів щодо відсутності підстав для накладення штрафу на керівника відповідача позивачкою в апеляційному порядку не оскаржується, а тому відповідно до частини першої статті 308 КАС України предметом перегляду суду апеляційної інстанції не є.

Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються встановленими обставинами справи, а суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у прийнятті звіту ГУ ПФУ у Львівській області та встановлення відповідачу нового строку для подання звіту про виконання рішення суду.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, ухвалу постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в ухвалі, не спростовуються і підстав для її скасування не вбачається.

Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі – відсутні.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2026 року у справі №380/2592/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення. Порядок, строки та підстави подання касаційної скарги на рішення суду апеляційної інстанції визначено ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддяС. М. Шевчук

суддіТ. І. Боршовський

С. П. Нос