Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №380/18179/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/18179/25 пров. № А/857/50196/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С. М.

суддів -Боршовського Т. І.

Носа С. П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2026 року у справі № 380/?18179/?25 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЛИЦЬКА ПАЛИВНА КОМПАНІЯ БІЗНЕС" до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

місце ухвалення судового рішенням. Львів

розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження

суддя у І інстанціїКедик М.В.

дата складання повного тексту рішення17.08.2026

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Товариство з обмеженою відповідальністю "ГАЛИЦЬКА ПАЛИВНА КОМПАНІЯ БІЗНЕС" (надалі по тексту також – позивач, Товариство, ТОВ "ГПК БІЗНЕС") звернулося в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (надалі по тексту також – відповідач, контролюючий орган, ГУ ДПС у Львівській області), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.06.2025 №27070/?13-01-07-11.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2026 року у справі №380/?18179/?25 позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Львівській області від 17.06.2025 №27070/?13-01-07-11, стягнуто з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача 2491,00 грн судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В доводах апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про реальність господарських операцій між ТОВ "ГПК БІЗНЕС" та ТОВ "ЛЬВІВ-ТЕХНО", обмежившись формальною наявністю первинних документів і не оцінивши їх зміст у взаємозв`язку з іншими обставинами справи, тоді як визначальним для формування витрат є фактичний рух активів і зміна майнового стану платника податків.

На переконання скаржника, у липні 2019 року позивач перерахував контрагенту лише авансові платежі (75% вартості обладнання в сумі 623038,50 грн та 75% вартості робіт в сумі 249079,50 грн), станом на 31.07.2019 у бухгалтерському обліку обліковувалася дебіторська заборгованість у сумі 872118,00 грн, а фактична поставка обладнання та виконання робіт відбулися лише у 2021 році, після звернення позивача до господарського суду з позовом про стягнення штрафних санкцій та укладення сторонами 03.02.2021 мирової угоди, а тому відображення придбання обладнання та робіт у липні 2019 року не відповідає фактичному перебігу господарських відносин, а складені у 2019 році первинні документи не можуть бути підтвердженням придбання активу в цьому періоді.

Також скаржник наголошує, що аналізом ланцюга постачання не підтверджено походження частини обладнання: щодо ТОВ "КСЕФОС" не встановлено імпорту чи придбання витратоміра масового Mikro Motion CMF300M355N2BZEZZZ, а щодо пристроїв заземлення бензовозів ПЗК-001 та датчика переливу у вибухозахищеному корпусі не встановлено операцій з їх імпорту чи придбання по ланцюгу постачання, а реєстрація податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних сама по собі не підтверджує фактичного постачання товару та виконання робіт.

Окрім цього, апелянт покликається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 05.05.2023 у справі №1340/??5998/?18, у справі №420/?5269/?19, та Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2022 у справі №160/?3364/?19, на положення пункту 112.2 статті 112 Податкового кодексу України в редакції Закону №466-IX, практику Європейського суду з прав людини, і вважає, що внаслідок відображення в обліку операцій, які фактично не були здійснені у задекларованому періоді, позивач занизив фінансовий результат до оподаткування на 207566,25 грн, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Про розгляд апеляційної скарги учасники справи повідомлені шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до апеляційного розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (ЄСІКС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що представлені позивачем договори поставки та підряду, платіжне доручення, податкові накладні, мирова угода, акт виконання пусконалагоджувальних робіт, паспорти обладнання, сертифікат відповідності та звіт про оцінку відповідності системи автоматизованого відпуску нафтопродуктів СУАН-3 відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", не викликають сумнівів у їх достовірності та в сукупності підтверджують реальність господарських операцій позивача з ТОВ "ЛЬВІВ-ТЕХНО", а ТОВ "ЛЬВІВ-ТЕХНО" згідно з паспортами є виробником пристроїв заземлення та контролювання типу ПЗК-001.

Суд першої інстанції також зазначив, що платник податків не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та податкової дисципліни, податкова інформація щодо ланцюга постачання не є достатньою підставою для висновку про нереальність операцій, а контролюючий орган не надав доказів недобросовісності позивача чи відсутності ділової мети операцій та не довів правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, як того вимагає частина друга статті 77 КАС України.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ТОВ "ГПК БІЗНЕС" (код ЄДРПОУ 37870544) зареєстроване як юридична особа 30.08.2011, перебуває на податковому обліку в ГУ ДПС у Львівській області, є платником податку на додану вартість та податку на прибуток на загальних підставах і власником нежитлових будівель та споруд нафтобази за адресою: Львівська область, Львівський район, м. Рава-Руська, вул. Лугова, 27 (витяг з Державного реєстру речових прав №397791345 від 03.10.2024).

Згідно з договором оренди майна №04/?1 від 01.04.2024 позивач передав зазначене майно в оренду ТОВ "СВІТАНОК ОЙЛ ТРЕЙД", якому ГУ ДФС у Львівській області видано ліцензію №13230414201900003 на право зберігання пального за вказаною адресою строком з 01.07.2019 по 01.07.2024.

10.07.2019 між ТОВ "ГПК БІЗНЕС" (покупець) та ТОВ "ЛЬВІВ-ТЕХНО" (код ЄДРПОУ 19175624, постачальник) укладено договір поставки №337-П, за умовами якого постачальник зобов`язався попередньо зарезервувати та поставити покупцю устаткування та/?або обладнання в асортименті, кількості і за ціною, визначеними у Специфікації, загальною вартістю 830718,00 грн з ПДВ, з базисом поставки DDP (об`єкт покупця – нафтобаза в м. Рава-Руська, вул. Лугова, 27) та обов`язком постачальника забезпечити наявність устаткування на об`єкті покупця в строк до 90 календарних днів з моменту оплати першого етапу.

Пунктом 2.3.1 договору передбачено, що перший етап оплати становить 75% вартості устаткування – 623038,50 грн з ПДВ протягом 5 банківських днів з моменту підписання договору, а відповідно до пункту 2.6 право власності на устаткування переходить до покупця з моменту прийняття ним устаткування на об`єкті покупця.

Специфікацією (додаток №1 до договору) визначено перелік устаткування, зокрема: автоматичний густиномір Emerson CMF 25 – 2 шт., датчик температури – 2 шт., пульт керування з кнопками (Пуск-Стоп) з цифровим табло – 2 шт., блок заземлення типу ПЗК-001 – 2 шт., телескопічна насадка на існуючий автоналивний стояк – 2 шт., датчик переливу у вибухозахищеному виконанні – 2 шт., шафа контролерів, шафа управління електродвигунами насосів, АРМ оператора у складі ПК, ББЖ, принтер.

Того ж дня, 10.07.2019, між ТОВ "ГПК БІЗНЕС" (замовник) та ТОВ "ЛЬВІВ-ТЕХНО" (підрядник) укладено договір підряду №337, предметом якого є виконання робіт із заміни застарілого технологічного обладнання, у якого закінчився технічний ресурс, систем управління та обліку наливу світлих нафтопродуктів в автоцистерни на нафтобазі позивача, результатом яких є передане в експлуатацію відповідно до технічного завдання обладнання та отримання сертифікатів відповідності за модулем G. Загальний строк виконання робіт – 160 календарних днів з дня підписання договору, загальна вартість робіт згідно з протоколом узгодження договірної ціни – 332106,00 грн, у тому числі ПДВ 55351,00 грн, оплата – аванс у розмірі 75% вартості робіт протягом 5 банківських днів від підписання договору та 25% вартості кожного етапу після підписання акта приймання-передачі відповідного етапу (пункти 2.2, 2.3, 4.1, 4.4 договору). Календарним графіком виконання робіт (додаток №3) передбачено шість етапів: розробка проектної документації, розробка прикладного програмного забезпечення, монтажні роботи, електромонтажні роботи, пусконалагоджувальні роботи та метрологічна повірка.

Згідно з платіжним дорученням №366 від 16.07.2019 позивач перерахував ТОВ "ЛЬВІВ-ТЕХНО" 623038,50 грн з призначенням платежу "аванс 75% по договору поставки обладнання для автоналиву №337-П, в т.ч. ПДВ 103839,75".

Як зафіксовано в акті перевірки, позивач також перерахував контрагенту аванс у розмірі 75% вартості робіт у сумі 249079,50 грн з ПДВ, а станом на 31.07.2019 заборгованість за даними бухгалтерського обліку позивача становила 872118,00 грн (дебет).

ТОВ "ЛЬВІВ-ТЕХНО" склало та зареєструвало в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні від 16.07.2019: №33 – на загальну суму 623038,50 грн (обсяг постачання без ПДВ 519198,75 грн, ПДВ 103839,75 грн), номенклатура – витратомір масовий Mikro Motion CMF300M355N2BZEZZZ (Емерсон), кількість 1,50057442, та №34 – на загальну суму 249079,50 грн (обсяг постачання без ПДВ 207566,25 грн, ПДВ 41513,25 грн), номенклатура – витратомір масовий Mikro Motion CMF300M355N2BZEZZZ (Емерсон), кількість 0,49942557, на суму 172801,25 грн, пристрій заземлення бензовозів ПЗК-001, кількість 2, на суму 23500,00 грн, та датчик переливу у вибухозахищеному корпусі, кількість 0,61895604, на суму 11265,00 грн (без ПДВ).

У зв`язку з тим, що ТОВ "ЛЬВІВ-ТЕХНО" у визначені договорами строки не поставило устаткування та не виконало роботи, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення штрафних санкцій у сумі 275647,98 грн за порушення умов договору підряду №337 від 10.07.2019.

03.02.2021 сторони уклали мирову угоду у справі №914/?2980/?20, за умовами якої ТОВ "ЛЬВІВ-ТЕХНО" визнало позовні вимоги, а позивач відмовився від стягнення штрафних санкцій за умови виконання відповідачем пунктів 4, 5, 8 угоди; ТОВ "ЛЬВІВ-ТЕХНО" зобов`язалося в якості компенсації прострочення своїми силами та за власний рахунок змонтувати та підключити на об`єкті позивача вузол обліку SATAM EMS 48 с/?р, артикул 18-0050, у кількості 2 одиниці, а також завершити до 28.02.2021 роботи, передбачені пунктом 5 календарного графіка, та не пізніше 15.03.2021 – пунктом 6 календарного графіка (роботи, передбачені пунктами 1-4 календарного графіка, згідно з пунктом 5 угоди завершені на день її укладення). Сторони також погодили зменшення розміру зобов`язань позивача з оплати за пунктами 4.4.2 та 4.5.1 договору підряду до 50000,00 грн та звільнення позивача від обов`язку оплати різниці на підставі статті 605 Цивільного кодексу України. Відповідно до пункту 7 угоди вона повністю врегульовує спірні відносини сторін, у тому числі щодо розірвання договору, відмови від договору та повернення авансу.

Згідно з актом №337-2 від 28.02.2021 виконання пусконалагоджувальних робіт згідно з договором №337 від 10.07.2019 і мировою угодою №914/?2980/?20 від 03.02.2021 на об`єкті ТОВ "ГПК БІЗНЕС" у м. Рава-Руська ТОВ "ЛЬВІВ-ТЕХНО" виконано, а позивач прийняв налагодження роботи виконавчих механізмів, встановлення інформаційного зв`язку між АРМ оператора та контролерами наливних стояків, відпрацювання роботи статичних вхідних датчиків (пристрій заземлення, положення клапанів) з контролером наливного стояка, налагодження роботи нових лічильників SATAM EMS-48 на двох стояках, калібрування лічильників для метрологічної повірки, випробувальні технологічні проливи в бензовози, налагодження елементу автоматичної системи управління автоналивом "ручний режим" на випадок виходу з ладу інших елементів СУАН-3 та програмного забезпечення загальною вартістю 30484,80 грн, у тому числі ПДВ 5080,80 грн. В акті зазначено, що підрядник виконав, а замовник прийняв весь обсяг робіт згідно з календарним графіком за договором №337 від 10.07.2019 та мировою угодою.

Відповідно до паспортів пристроїв заземлювання та контролювання типу ПЗК-001 (ПДВ.468332.002 ПС) заводські №0205 та №0218 виготовлені у жовтні 2019 року, виробником є ТзОВ "Львів-Техно" (м. Львів, вул. Зубрівська, 36/?39, код ЄДРПОУ 19175624).

У справі наявні також паспорти лічильників-витратомірів масових Micro Motion (заводські номери первинних перетворювачів 14400611 та 472350), постачальником яких зазначено ТзОВ "Львів-Техно".

30.04.2021 Державним підприємством "Науково-дослідний інститут метрології вимірювальних і управляючих систем" (ДП НДІ "Система") видано ТОВ "ЛЬВІВ-ТЕХНО" сертифікат відповідності №UA.TR.129.010-2021 на вимірювальну систему "Система автоматизованого управління відпуском нафтопродуктів СУАН-3 нафтобази ТОВ "Галицька паливна компанія бізнес"", рік випуску 2021, виробник – ТОВ "Львів-техно", до складу якої входять вузли обліку SATAM EMS-48 №20112 ZQ та №20105 ZQ з витратомірами-лічильниками коріолісовими ELITE у складі первинного перетворювача витрати CMF025 №14400611 і №472350, та складено звіт №У04728690/?8.010-2021 ЗВ від 30.04.2021 про оцінку відповідності законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки технічному регламенту, яким підтверджено відповідність системи вимогам Технічного регламенту засобів вимірювальної техніки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2016 №163. Згідно зі свідоцтвом про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №СП 8.023-2025 від 22.04.2025 вимірювальні канали системи СУАН-3 нафтобази за адресою: м. Рава-Руська, вул. Лугова, 27 (власник – ТОВ "Світанок Ойл Трейд", виробник – ТОВ "Львів-техно") визнано придатними до застосування.

На підставі наказу ГУ ДПС у Львівській області від 25.04.2025 №2505-ПП та направлень від 30.04.2025 №4891, №4892 у період з 30.04.2025 по 06.05.2025 посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "ГПК БІЗНЕС" з питань проведення взаємовідносин із ТОВ "ЛЬВІВ-ТЕХНО" за період липень 2019 року та правомірності їх відображення у податкових деклараціях з податку на додану вартість та податкових деклараціях з податку на прибуток підприємств, за результатами якої складено акт від 13.05.2025 №21209/?13-01-07-11/?37870544 (надалі по тексту також – акт перевірки).

В акті перевірки зафіксовано, що позивач задекларував придбання у ТОВ "ЛЬВІВ-ТЕХНО" за липень 2019 року витратоміра масового Mikro Motion CMF300M355N2BZEZZZ (Емерсон), пристрою заземлення бензовозів ПЗК-001, датчика переливу у вибухозахищеному корпусі та робіт із заміни застарілого технологічного обладнання загальною вартістю 872118 грн, у тому числі ПДВ 145353 грн. Що ТОВ "ЛЬВІВ-ТЕХНО" згідно з оплаченим авансом не поставило устаткування та не виконало роботи у встановлені строки, у зв`язку з чим позивач звернувся до господарського суду, а 03.02.2021 сторони уклали мирову угоду, згідно з якою ТОВ "ЛЬВІВ-ТЕХНО" здійснено поставку устаткування відповідно до специфікації, документально оформлено продаж устаткування, а ТОВ "ГПК БІЗНЕС" відображено придбання цього устаткування згідно з представленими до перевірки накладними, актами приймання-передачі товару, сертифікатами якості.

Також в акті зазначено, що за даними ІС "Податковий блок" та Єдиного реєстру податкових накладних ТОВ "ЛЬВІВ-ТЕХНО" декларує придбання витратомірів масових Mikro Motion CMF300M355N2BZEZZZ, зокрема, у ТОВ "КСЕФОС", у якого не встановлено імпорту чи придбання такого товару, та у ТОВ "ЕНЕРГО-ТЕХ-СОЮЗ", у якого встановлено імпорт таких витратомірів за 2018-2019 роки, а також придбання пристроїв заземлення ПЗК-001 у ряду суб`єктів господарювання, у яких не встановлено імпорту чи придбання такого товару, у зв`язку з чим неможливо підтвердити походження придбання датчика переливу у вибухозахищеному корпусі та пристрою заземлення бензовозів ПЗК-001 по ланцюгу постачання.

На підставі наведеного контролюючий орган дійшов висновку, що господарські операції між ТОВ "ГПК БІЗНЕС" та ТОВ "ЛЬВІВ-ТЕХНО" фактично не здійснювалися, а первинні документи не є підставою для бухгалтерського обліку, встановив заниження задекларованого позивачем у рядку 02 декларації з податку на прибуток за 2019 рік фінансового результату до оподаткування (976428 грн) на 207566,25 грн по операціях з ТОВ "ЛЬВІВ-ТЕХНО" та завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування (рядок 04 декларації, задекларовано "-"4318886 грн) на 207566 грн і порушення позивачем п.5, п.6, п.7, п.9 П(С)БО 16 "Витрати", пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України.

Не погодившись із висновками акта перевірки, позивач подав заперечення від 30.05.2025 №07, за результатами розгляду яких листом від 12.06.2025 №21895/?6/?13-01-07-11 відповідач повідомив про залишення висновків акта перевірки без змін.

17.06.2025 ГУ ДПС у Львівській області на підставі акта перевірки та висновку постійно діючої комісії по розгляду спірних питань від 11.06.2025 №130/?13-01-07-11/?37870544 прийняло податкове повідомлення-рішення форми "П" №27070/?13-01-07-11, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2019 рік (декларація №9334720214 від 25.02.2020) на 207566 грн.

Скаргу позивача від 30.06.2025 №08 Державна податкова служба України рішенням від 21.08.2025 №24376/?6/?99-00-06-01-01-06 залишила без задоволення, а податкове повідомлення-рішення – без змін.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся в суд з даним позовом.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки предметом спору є правомірність коригування контролюючим органом показників декларації з податку на прибуток підприємств за 2019 рік, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (надалі по тексту також – ПК України), Закону України від 16.07.1999 №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (надалі по тексту також – Закон №996-XIV) та Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318 (надалі по тексту також – П(С)БО 16), у редакціях, чинних у 2019 році.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Пунктом 44.1 статті 44 ПК України (у редакції, чинній у 2019 році) передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/?або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція – дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ – документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону №996-XIV (у редакції Закону №1724-VIII від 03.11.2016) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 4 Закону №996-XIV визначено, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються, зокрема, на принципах нарахування (доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів) та превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Пунктами 5-9 П(С)БО 16 встановлено, що витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами. Не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати, зокрема, попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг (підпункт 9.2), а також інші зменшення активів або збільшення зобов`язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Національного положення (стандарту) (підпункт 9.4).

Аналіз наведених норм свідчить, що податкові наслідки у вигляді зменшення фінансового результату до оподаткування за рахунок витрат виникають у разі реального (фактичного) здійснення господарської операції, яка спричинила зменшення активів або збільшення зобов`язань платника податків і, відповідно, зменшення його власного капіталу, підтвердженого первинними документами, та в тому звітному періоді, в якому такі витрати визнаються за правилами бухгалтерського обліку. Відтак, коригуючи фінансовий результат до оподаткування платника податків, контролюючий орган повинен встановити, які саме витрати, в якій сумі та в якому періоді були включені платником до фінансового результату до оподаткування всупереч вимогам П(С)БО 16, і підтвердити це належними доказами – первинними документами, регістрами бухгалтерського обліку, фінансовою звітністю.

Згідно з пунктом 83.1 статті 83 ПК України для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є, зокрема, документи, визначені цим Кодексом (підпункт 83.1.1), та податкова інформація (підпункт 83.1.2).

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі №160/?3364/?19, на яку посилаються обидві сторони, виснувала, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначила, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості, а добросовісний платник податків не може зазнавати жодних негативних наслідків, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце; сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку, натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності.

Верховний Суд у постанові від 18.03.2024 у справі №480/?1798/?22, узагальнюючи сталу практику, зазначив, що податкова інформація не є безумовною підставою для висновків про нездійснення господарських операцій за наявності інших документів, що підтверджують реальність постачання, має виключно інформативний характер, а невстановлення попередніх ланок постачання не свідчить про нереальність господарських операцій платника. Порушення контрагентами по ланцюгу постачання вимог податкового законодавства за відсутності доказів обізнаності платника з такою поведінкою та злагодженості дій не може бути підставою для негативних податкових наслідків для платника.

Застосовуючи наведені норми та правові висновки до встановлених у справі обставин, колегія суддів зазначає таке.

Як з`ясовано судом і не заперечується сторонами, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято з єдиної підстави – висновку контролюючого органу про те, що господарські операції між ТОВ "ГПК БІЗНЕС" та ТОВ "ЛЬВІВ-ТЕХНО" фактично не здійснювалися, а тому первинні документи не фіксують фактів господарських операцій і не можуть бути підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Разом з цим, такий висновок спростовується як наявними у справі доказами, так і змістом самого акта перевірки.

Матеріалами справи підтверджується, що:

між позивачем та ТОВ "ЛЬВІВ-ТЕХНО" укладено договір поставки №337-П та договір підряду №337 від 10.07.2019 з конкретно визначеним предметом – постачанням обладнання та виконанням робіт із заміни системи управління та обліку наливу світлих нафтопродуктів на нафтобазі, що належить позивачу на праві власності та використовується за цільовим призначенням (для зберігання та відпуску пального), що свідчить про наявність ділової мети цих правочинів;

позивач здійснив безготівкову оплату авансу через банківську установу (платіжне доручення №366 від 16.07.2019), що відповідачем не заперечується;

невиконання контрагентом зобов`язань у встановлені строки стало предметом господарського спору, який завершився укладенням мирової угоди від 03.02.2021 у справі №914/?2980/?20 з визначенням конкретних зобов`язань ТОВ "ЛЬВІВ-ТЕХНО" щодо монтажу, підключення обладнання та завершення робіт;

результат виконання договорів – система автоматизованого управління відпуском нафтопродуктів СУАН-3, виготовлена ТОВ "ЛЬВІВ-ТЕХНО" та змонтована саме на нафтобазі позивача, – прийнятий за актом №337-2 від 28.02.2021, пройшов оцінку відповідності, підтверджену сертифікатом відповідності №UA.TR.129.010-2021 та звітом №У04728690/?8.010-2021 ЗВ від 30.04.2021, повірку згідно зі свідоцтвом №СП 8.023-2025 від 22.04.2025 і використовується за призначенням.

Окрім зазначеного колегія суддів звертає увагу, що в акті перевірки контролюючий орган сам зафіксував, що ТОВ "ЛЬВІВ-ТЕХНО" на виконання мирової угоди здійснило поставку устаткування відповідно до специфікації та документально оформило його продаж, а позивач відобразив придбання цього устаткування згідно з накладними, актами приймання-передачі товару та сертифікатами якості. Тобто, відповідач не заперечує фактичного руху активів – надходження до позивача обладнання та результату робіт, оплачених за спірними договорами, а наведені ним обставини стосуються не відсутності господарських операцій як таких, а строків їх виконання контрагентом.

Отже, висновок акта перевірки про те, що господарські операції "фактично не здійснювались", суперечить іншим викладеним у тому ж акті обставинам.

Досліджуючи доводи апеляційної скарги, які стосуються того, що поставка обладнання та виконання робіт відбулися лише у 2021 році, а тому їх відображення в обліку у липні 2019 року не відповідає дійсності, колегія суддів зазначає.

По суті цими доводами апелянт фактично змінює підставу оскаржуваного рішення: замість висновку про нереальність (безтоварність) господарських операцій, покладеного в основу акта перевірки та податкового повідомлення-рішення, скаржник обґрунтовує його правомірність неправильним визначенням періоду, в якому позивач відобразив у бухгалтерському обліку придбання обладнання та робіт.

Однак відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, та обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому правомірність індивідуального акта суб`єкта владних повноважень перевіряється судом з тих підстав, з яких його прийнято, і суд не може замість контролюючого органу встановлювати інші порушення податкового законодавства, які не були зафіксовані в акті перевірки та не стали підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення.

При цьому колегія суддів зауважує, що навіть якщо оцінювати ці доводи по суті, вони не підтверджуються матеріалами справи.

Так, в акті перевірки контролюючий орган не встановив і не навів, на яких рахунках бухгалтерського обліку позивача, на підставі яких первинних документів та яких облікових записів сума 207566,25 грн була визнана витратами саме 2019 року і включена до фінансового результату до оподаткування, визначеного у фінансовій звітності за 2019 рік.

Акт перевірки не містить аналізу регістрів бухгалтерського обліку, оборотно-сальдових відомостей чи фінансової звітності позивача, а сума 207566,25 грн, на яку відповідач визначив заниження фінансового результату, є лише обсягом постачання без ПДВ, зазначеним у податковій накладній №34 від 16.07.2019, яка, як і податкова накладна №33, складена постачальником на дату отримання авансового платежу (за першою подією), що підтверджується збігом загальної суми податкової накладної №34 (249079,50 грн) із розміром авансу за договором підряду (75% від 332106,00 грн) та дробовою кількістю зазначених у податкових накладних одиниць товару.

Більше того, сам відповідач в акті перевірки зафіксував, що станом на 31.07.2019 за даними бухгалтерського обліку позивача обліковувалася дебіторська заборгованість ТОВ "ЛЬВІВ-ТЕХНО" у сумі 872118,00 грн, тобто перераховані кошти обліковувалися позивачем як аванс, який відповідно до підпункту 9.2 пункту 9 П(С)БО 16 не визнається витратами й не включається до звіту про фінансові результати. Жодних доказів того, що в подальшому протягом 2019 року позивач списав зазначену суму на витрати звітного періоду, відповідач ні в акті перевірки, ні під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій не надав.

Таким чином, відповідач не довів самої обставини, з якою пов`язує податкові наслідки, а саме – формування позивачем у 2019 році витрат на суму 207566,25 грн, що зменшили фінансовий результат до оподаткування, а тому підстави для коригування об`єкта оподаткування податком на прибуток на зазначену суму за правилами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України відсутні.

В силу статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, а висновок суб`єкта владних повноважень, який ґрунтується на припущеннях, не може бути покладений в основу рішення про коригування податкових зобов`язань платника.

Стосовно ж доводів, які стосуються відсутності підтвердження походження обладнання по ланцюгу постачання, то суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Висновки контролюючого органу в цій частині ґрунтуються виключно на аналізі даних інформаційних систем ДПС (ІС "Податковий блок", Єдиного реєстру податкових накладних) щодо операцій ТОВ "ЛЬВІВ-ТЕХНО" з його постачальниками, тобто на податковій інформації щодо наступних ланок постачання, яка, за наведеною вище практикою Верховного Суду, не є безумовною підставою для висновку про нереальність господарських операцій платника податків за наявності первинних та інших документів, що підтверджують рух активів.

До того ж, як убачається з акта перевірки, контролюючий орган сам встановив, що ТОВ "ЕНЕРГО-ТЕХ-СОЮЗ" у 2018-2019 роках здійснювало імпорт витратомірів масових Mikro Motion CMF300M355N2BZEZZZ, які надалі придбавало ТОВ "ЛЬВІВ-ТЕХНО", тобто походження витратомірів, на вартість яких (172801,25 грн без ПДВ за податковою накладною №34) припадає переважна частина спірної суми, по ланцюгу постачання підтверджено самим відповідачем.

Щодо пристроїв заземлення ПЗК-001, то згідно з паспортами ПДВ.468332.002 ПС (заводські №0205 та №0218) їх виробником є саме ТОВ "ЛЬВІВ-ТЕХНО", а тому відсутність у реєстрі даних про придбання цим підприємством готових пристроїв у інших осіб не свідчить про неможливість їх постачання позивачу.

Відповідачем не наведено жодних доказів того, що позивач був обізнаний з порушеннями, які могли бути допущені постачальниками ТОВ "ЛЬВІВ-ТЕХНО", чи діяв узгоджено з ними, а відтак, з урахуванням принципу індивідуальної відповідальності платника податків, такі обставини не можуть мати наслідком позбавлення позивача права на врахування результатів реально здійснених операцій.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що реєстрація податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних сама по собі не підтверджує факту поставки товару, однак у цій справі реальність господарських операцій суд першої інстанції встановив не на підставі лише податкових накладних, а на підставі сукупності доказів – договорів, платіжного доручення, мирової угоди, акта виконання робіт, паспортів обладнання, документів про оцінку відповідності та повірку змонтованої системи, які узгоджуються між собою та не спростовані відповідачем.

Посилання скаржника на постанови Верховного Суду у справах №1340/?5998/?18 та №420/?5269/?19 щодо необхідності дослідження наявності у контрагента ресурсів для виконання робіт колегія суддів не бере до уваги, оскільки в акті перевірки відповідач не встановлював і не досліджував відсутності у ТОВ "ЛЬВІВ-ТЕХНО" трудових чи матеріально-технічних ресурсів (навпаки, в акті зазначено, що основним видом діяльності цього підприємства є установлення та монтаж машин і устаткування), а результат виконаних робіт – змонтована та сертифікована система СУАН-3 – існує в натурі.

Не спростовують висновків суду першої інстанції і посилання скаржника на пункт 112.2 статті 112 ПК України, оскільки ця норма визначає підстави для визнання платника винним у вчиненні податкового правопорушення і притягнення до фінансової відповідальності, а відповідач не довів, що позивач, приймаючи від контрагента первинні документи, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності.

Наведені в апеляційній скарзі посилання на рішення Європейського суду з прав людини у справах "Серявін та інші проти України", "Олюджіч проти Хорватії", "Трофимчук проти України" стосуються загальних вимог до обґрунтованості судових рішень та оцінки доказів і не підтверджують правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів також зауважує, що окремі неточності у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції (зокрема, при викладі змісту частини першої статті 9 Закону №996-XIV та найменування національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку) не вплинули на правильність вирішення спору по суті, а тому не можуть бути підставою для скасування чи зміни судового рішення, яким по суті правильно вирішено спір.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2026 року у справі №380/?18179/?25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддяС. М. Шевчук

суддіТ. І. Боршовський

С. П. Нос