Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №380/3155/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/3155/25 пров. № А/857/42346/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача Калмикової Ю.О.,

суддів Валюха В.С., Затолочного В.С.,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2026 року у справі №380/3155/25 (головуючий суддя І інстанції Андрусів У.Б.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 пред`явив позов до Державної служби України з безпеки на транспорті, у якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ056864 від 28.08.2024.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що не здійснював комерційного перевезення, тому тахограф у цьому перевезенні не був обов`язковим для використання. Стверджує, що перевезення вантажу здійснювалося безоплатно для підтримання обороноздатності України під час дії воєнного стану, а тому Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затверджене наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №340 (далі – Положення №340), не поширюється на таке перевезення. Вказує, що товарно-транспортна накладна (далі – ТТН) не містить будь-яких відомостей про нього, а автомобіль 1989 року випуску має значну зношеність. Просив адміністративний позов задовольнити.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому викладено заперечення щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову. Свою позицію відповідач мотивує тим, що 08.07.2024 на автомобільній дорозі Львів – Краківець 10км+200м старшим державним інспектором Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області зупинений транспортний засіб марки SCANIA, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 . Під час рейдової перевірки виявлено порушення ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та наказу МТЗУ №385 від 24.06.2010 – відсутність протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, про що складено Акт №АР015442 від 08.07.2024. Відповідач наголошує, що з ТТН від 05.07.2024 вбачається здійснення перевезення відходів виробництва на замовлення ДП «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло», тобто на комерційній основі, а сам позивач заявою від 07.08.2024 просив перенести на нього відповідальність, підтвердивши, що фактично виконував перевезення. Вважає, що дія Положення №340 поширюється на спірні правовідносини. Просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач не погоджується з доводами відповідача, вказує, що ТТН заповнена з порушеннями та не стосується його, оскільки водієм у ній зазначено ОСОБА_2 , а перевізник не вказаний. Наголошує, що перевозив безоплатно відходи виробництва для потреб Збройних Сил України, а тому не є автомобільним перевізником.

Від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких наголосив, що позивач самостійно подав заяву про перенесення на нього відповідальності, а долучена до відповіді на відзив довіреність додатково підтверджує його статус користувача та перевізника. Послався на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 22.02.2023 у справі №240/22448/20.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2026 року позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ 056864 від 28.08.2024.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що посадовими особами Укртрансбезпеки під час проведення перевірки цілком правильно встановлені обставини надання позивачем, послуг з перевезення вантажу, означене підтверджується ТТН №б/н від 08.07.2024.

Згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 власником транспортного засобу марки SCANIA, модель 93М, тип бортовий, 1989 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , є ОСОБА_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . У графі акта №АР015442 «що належить …» (де зазначається найменування автомобільного перевізника) вказано ОСОБА_2 . Водієм в акті зазначено ОСОБА_1 (позивача), який зі змістом акта ознайомився та копію отримав. Із наявної в матеріалах справи товарно-транспортної накладної від 05.07.2024 вбачається, що замовником (платником) та вантажоодержувачем є ДП «Санаторно курортний лікувальний центр «Шкло», вантажовідправником – ТОВ «БРАМА», водієм зазначено ОСОБА_2 . Найменування автомобільного перевізника ця товарно-транспортна накладна не містить. Згідно з довіреністю від 01.11.2016, посвідченою приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області, Павлюх М.М. уповноважила ОСОБА_1 вчиняти від її імені правочини щодо транспортного засобу марки SCANIA, реєстраційний номер НОМЕР_1 , а також використовувати зазначений транспортний засіб в Україні та за кордоном. 22.07.2024 на адресу ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) направлено повідомлення №61706/33/24-24 від 22.07.2024 про розгляд справи, призначений на 07.08.2024. 07.08.2024 на ім`я начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області надійшло клопотання ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи, призначеного на 07.08.2024, та перенесення розгляду на 28.08.2024 у зв`язку з відсутністю адвоката. Також у матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 від 07.08.2024, в якій останній просить перенести відповідальність за порушення, зафіксоване актом №015442 від 08.07.2024, з власника автомобіля SCANIA, номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_2 на ОСОБА_1 , оскільки він керував цим транспортним засобом на момент перевірки та в акті зазначений як водій. 08.08.2024 на адресу ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) направлено повідомлення №68354/33/24-24 про розгляд матеріалів справи про порушення законодавства, який відбувся 28.08.2024 о 09:00 год. За результатами розгляду справи Відділом державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 28.08.2024 №ПШ056864, якою до ФОП ОСОБА_1 застосовано адміністративно господарський штраф у розмірі 17000,00 грн за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст.39 і 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за що передбачена ч.1 абз.3 ст.60 цього Закону. Постанову направлено позивачу супровідним листом від 30.08.2024 №75949/33/24-24 на адресу: вул.Назарія Яремчука 14, селище Шкло, Яворівський район, Львівська область.

На виконання вимог пункт 26 Порядку № 1567, ОСОБА_2 , рекомендованим листом, було направлено, повідомлення №61706/33/24-24 від 22.07.2024 року про розгляд справи (запрошення на розгляд справи), який відбувся 07.08.2025 року, о 09:00 год. 07.08.2024 року, на адресу Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області надійшла заява від Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 (вх. № 30419/0/22-24 від 07.08.2024 року), в якій останній просить перенести відповідальність передбачену ст. 60 ЗУ «Про автомобільний транспорт», через порушення, що зафіксовано в Акті № 045442 від 08.07.2024 року, на нього, оскільки ним фактично виконувались перевезення вантажів.

Виходячи з вищевикладеного, постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ056864 від 28.08.2024 є законною та обґрунтованою.

Позивачем надано до Восьмого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2026 року у справі №380/3155/25 залишити без змін. Судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з апеляційним розглядом справи, стягнути з апелянта в порядку, передбаченому КАС України.

Відповідно до частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, та підтверджується матеріалами справи, що 08.07.2024 посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті, на підставі графіка проведення рейдових перевірок у період з 08.07.2024 по 14.07.2024 №55343/31/27-24 та направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) від 08.07.2024 №НР000551, проводилася рейдова перевірка транспортних засобів.

08.07.2024 на автомобільній дорозі Львів – Краківець 10км+200м старшим державним інспектором Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області зупинений транспортний засіб марки SCANIA, державний номерний знак НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 .

За наслідками перевірки складено Акт №АР015442 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 08.07.2024, в якому зазначено, що під час перевірки виявлено порушення ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та наказу МТЗУ №385 від 24.06.2010, перевезення вантажу згідно з ТТН №б/н від 08.07.2024, виявлено порушення – відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.

Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 власником транспортного засобу марки SCANIA, модель 93М, тип бортовий, 1989 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , є ОСОБА_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

У графі акта №АР015442 «що належить …» (де зазначається найменування автомобільного перевізника) вказано ОСОБА_2 . Водієм в акті зазначено ОСОБА_1 (позивача), який зі змістом акта ознайомився та копію отримав.

Із наявної в матеріалах справи товарно-транспортної накладної від 05.07.2024 вбачається, що замовником (платником) та вантажоодержувачем є ДП «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло», вантажовідправником – ТОВ «БРАМА», водієм зазначено ОСОБА_2 . Найменування автомобільного перевізника ця товарно-транспортна накладна не містить.

Згідно з довіреністю від 01.11.2016, посвідченою приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області, Павлюх М.М. уповноважила ОСОБА_1 вчиняти від її імені правочини щодо транспортного засобу марки SCANIA, реєстраційний номер НОМЕР_1 , а також використовувати зазначений транспортний засіб в Україні та за кордоном.

22.07.2024 на адресу ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) направлено повідомлення №61706/33/24-24 від 22.07.2024 про розгляд справи, призначений на 07.08.2024.

07.08.2024 на ім`я начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області надійшло клопотання ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи, призначеного на 07.08.2024, та перенесення розгляду на 28.08.2024 у зв`язку з відсутністю адвоката.

Також у матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 від 07.08.2024, в якій останній просить перенести відповідальність за порушення, зафіксоване актом №015442 від 08.07.2024, з власника автомобіля SCANIA, номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_2 на ОСОБА_1 , оскільки він керував цим транспортним засобом на момент перевірки та в акті зазначений як водій.

08.08.2024 на адресу ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) направлено повідомлення №68354/33/24-24 про розгляд матеріалів справи про порушення законодавства, який відбувся 28.08.2024 о 09:00 год.

За результатами розгляду справи Відділом державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 28.08.2024 №ПШ056864, якою до ФОП ОСОБА_1 застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000,00 грн за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст.39 і 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за що передбачена ч.1 абз.3 ст.60 цього Закону. Постанову направлено позивачу супровідним листом від 30.08.2024 №75949/33/24-24 на адресу: вул.Назарія Яремчука 14, селище Шкло, Яворівський район, Львівська область.

На підставі оскаржуваної постанови державним виконавцем Яворівського відділу державної виконавчої служби у Яворівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 28.01.2025 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №76917294, у межах якого з рахунку позивача стягнуто 19154,00 грн.

Апеляційний суд надає правову оцінку спірним правовідносинам та враховує наступне.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Апеляційний суд зазначає, що для правильного вирішення справи, необхідно встановити чи є позивач «автомобільним перевізником» у розумінні законодавства про автомобільний транспорт.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон № 2344-III, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

При перегляді судового рішення судом апеляційної інстанції враховано, що у статті 1 Закону №2344-ІІІ наведено визначення основних термінів, а саме:

автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;

автомобільний самозайнятий перевізник - це фізична особа - суб`єкт господарювання, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів на таксі без застосування праці найманих водіїв;

вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями;

документи на вантаж - документи, визначені відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про транспортно-експедиторську діяльність», «;Про транзит вантажів», інших актів законодавства, в тому числі міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, які необхідні для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом;

послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату;

товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Статтею 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначені засади діяльності автомобільного перевізника, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах.

За визначенням, наведеним у частині першій статті 33 Закону №2344-ІІІ автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

Статтею 48 Закону №2344-ІІІ установлено перелік документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення.

За умовами частини першої статті 48 Закону №2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника -документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. Вимоги до товарно-транспортної накладної також установлені цією статтею.

Основні права та обов`язки водія транспортного засобу при перевезенні вантажу у внутрішньому сполученні визначені статтею 49 Закону №2344-ІІІ.

Так, за приписами частини другої указаної норми водій транспортного засобу зобов`язаний: мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.

Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (надалі - Правила № 363), що визначають права, обов`язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників (далі Правила перевезень вантажів).

За визначенням, наведеним у розділі 1 Правил №363 передбачено, що перевізник - це фізична або юридична особа - суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля (підпункт 11.2 розділу 11 Правил №363).

Статтею 18 Закону №2344-III визначено, що з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.

Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.

Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.

Відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, статті 18 Закону №2344-ІІІ та з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв колісних транспортних засобів, Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №340, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.09.2010 за №811/18106 затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (надалі Положення №340).

Згідно з пунктом 1.3 Положення №340 вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ).

Слід вказати, що пунктом 1.4. Положення №340 передбачено, що це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються, зокрема фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв.

Відповідно до пункту 1.5 Положення №340 у цьому Положенні терміни вживаються в такому значенні: автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи/та вантажів транспортними засобами; тахограф - обладнання, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їх водіїв.

24.06.2010 Міністерство транспорту та зв`язку України наказом №385 затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті (надалі - Інструкція №385), відповідно до пунктів 1.1 - 1.3 розділу І якої, Інструкцію розроблено відповідно до вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - ЄУТР), Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, а також Законів України «Про автомобільний транспорт», «;Про дорожній рух».

Вказана Інструкція визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів, а її норми поширюються на суб`єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі) (пункти 1.2, 1.3 Інструкції №385).

Відповідно до п. 1.4 Інструкції №385 визначені у ній терміни вживаються у такому значенні: тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР; контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв.

Згідно з пунктом 3.3 Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:

забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;

своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання;

використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;

має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;

у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);

у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Відповідальність перевізників за порушення законодавства про автомобільний транспорт установлена, зокрема абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що за перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарський штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Так, в межах підстав та обставин даної справи, апелянт стверджує, що під час проведення перевірки були протокол перевірки та адаптації тахографа до ТЗ.

Водночас, питання відповідності учасника руху, який перевозить вантаж, критеріям автомобільного перевізника, визначеним Законом України «Про автомобільний транспорт» в аспекті правомірності притягнення власника автотранспортного засобу до відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, через відсутність у водія документів, вже неодноразово досліджувалося Верховним Судом, зокрема, у справах №№640/27759/21, 240/22448/20, 280/3520/22, 620/18215/21, 600/1407/22-а та 280/2150/23.

Так, у постанові від 19 жовтня 2023 року (справа №640/27759/21) Верховний Суд указав, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити з того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

В цьому контексті основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

Такого підходу Верховний Суд дотримувався й у подальшій правозастосовній практиці при розгляді справ, у яких, зокрема, досліджувалося питання правомірності притягнення власника автотранспортного засобу до відповідальності лише з тих підстав, що працівники Укртрансбезпеки дійшли висновку, що він, як власник авто, є автомобільним перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт».

Вирішуючи питання щодо визначення належного суб`єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт Верховний Суд у постанові від 22 лютого 2023 року у (справа №240/22448/20) зауважив на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися) або зі слів водія.

Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом і у постанові від 12 жовтня 2023 року у справі №280/3520/22.

Верховний Суд у постанові від 07 грудня 2023 року у справі №620/18215/21 констатував, що положення статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт.

Отож, на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не можна визначити суб`єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб`єкт (особа порушника), який в розумінні частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону (постанова Верховного Суду від 21 грудня 2023 року у справі №280/2150/23).

У постанові від 23 серпня 2023 року у справі №600/1407/22-а за схожих обставин справи Верховний Суд зауважив на тому, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону України «Про автомобільний транспорт»). Не без того, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої частиною першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Верховний Суд у постанові від 20 березня 2025 року у справі №380/13118/23 вирішуючи питання правильності застосування частини першої статті 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» щодо належного встановлення ознак статусу «автомобільного перевізника», зазначив, що приписи частини другої статті 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» містять дві умови, за яких особа, яка здійснює перевезення, відповідає вимогам, що кваліфікують її, як автомобільного перевізника, який несе відповідальність, відповідно до приписів абзацу 3 частини першої статті 60 Закону, а саме:

- особа повинна бути суб`єктом господарювання, який надає послугу з перевезення;

- перевезення вантажів транспортним засобом здійснюється на договірних умовах;

- використання транспортного засобу на законних підставах.

Інших умов щодо визначення особи, як автомобільного перевізника, законодавцем не встановлено.

Крім того, у постанові від 20 березня 2025 року у справі №380/13118/23 Верховний Суд зауважив, що саме на органи Укртрансбезпеки покладено обов`язок ретельно перевірити надану водієм інформацію стосовно особи, яка відповідає за перевезення вантажу на предмет її відповідності вимогам автомобільного перевізника та вжити відповідних заходів, у випадку, якщо наданої водієм інформації недостатньо для визначення особи автомобільного перевізника.

Як убачається з вищенаведеного, положення ст.60 Закону № 2344-III не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 власником транспортного засобу марки SCANIA, модель 93М, тип бортовий, 1989 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , є ОСОБА_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Так, на момент зупинки 08.07.2024 вказаним транспортним засобом керував водій ОСОБА_1 . Вказані обставини не є спірними.

Крім того, матеріалами справи підтверджено, що в товарно-транспортній накладній від 05.07.2024 містяться такі відомості: автомобіль SCANIA НОМЕР_1 ; водій — ОСОБА_2 ; замовник (платник) — ДП «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло»; вантажовідправник — ТОВ «БРАМА»; вантажоодержувач — ДП «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло»./а.с.2/

Проте жодних доказів надання послуг з перевезення вантажу саме ОСОБА_1 , на якого складено постанову про застосовування адміністративно-господарського штрафу №ПШ056864 від 28.08.2024, відповідачем до матеріалів справи не надано.

Апеляційний суд зазначає, що у справі відсутні належні та допустимі докази того, що ОСОБА_1 є найманим працівником фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 .

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено здійснення позивачем перевезення вантажу на комерційній основі. Такі докази не були зібрані та оцінені відповідачем при прийнятті оскаржуваної постанови.

При цьому, апеляційний суд відхиляє доводи відповідача про те, що довіреністю посвідченою приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області від 01.11.2016 Павлюх Мар`яна Миколаївна уповноважила Семенова В.Е., вчиняти від її імені правочини щодо транспортного засобу марки SCANIA, реєстраційний номер НОМЕР_1 , а також використовувати зазначений транспортний засіб в Україні та за кордоном, оскільки термін дії вказаної довіреності сплив 01.11.2021, таким чином станом на момент Здійснення перевірки не була дійсна.

Отже, перевірку було проведено без належного з`ясування усіх складових виявленого порушення, що ставить під сумнів законність та обґрунтованість оскарженого рішення.

Аналогічних висновків за схожих правовідносин дійшов Верховний Суд в постанові від 13.03.2025 у справі № 140/6098/22, які суд враховує при розгляді даної справи.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач в спірних правовідносинах не є автомобільним перевізником у розумінні положень Закону № 2344-III, відтак не може нести відповідальність, передбачену абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону № 2344-III, тому постанова №ПШ056864 від 28.08.2024 про застосування адміністративно-господарського штрафу до ОСОБА_1 є протиправною та підлягає скасуванню.

Щодо клопотання про відшкодування судових витрат понесених позивачем у зв`язку з апеляційним розглядом справи, колегія суддів зазначає, що представником ОСОБА_1 – адвокатом Федчишиним А.Є. станом на момент розгляду апеляційної скарги не надано доказів понесених судових витрат, отже клопотання представника позивача не підлягає задоволенню.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що відповідач належними та допустимими доказами не довів правомірності прийнятого рішення про накладення штрафу на позивача за порушення норм про автомобільний транспорт, а відтак оскільки оскаржувана постанова №ПШ107640 від 02.10.2024 прийнята з порушенням процедури розгляду справи, необ`єктивно (без урахування усіх обставин справи, що мають значення для прийняття рішення), без доведення обставин належними і достатніми доказами, тому є протиправною і підлягає скасуванню судом.

Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судом першої інстанції повно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи та правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті - залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2026 року у справі № 380/3155/25 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідачЮ. О. Калмикова

суддіВ. М. Валюх

В. С. Затолочний