Вирок від 25 жовтня 2026 р. у справі №357/1466/26 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/1466/26

1-кп/357/586/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.10.2026 м. Біла Церква

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань, обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12025111030002633, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24.12.2025 за обвинуваченням

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Біла Церква Київської області, з професійно-технічною освітою, неодруженого, маючого неповнолітню дитину: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , непрацюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:

03.02.2005 Кременським районним судом Луганської області за ч. 2

ст. 286 КК України до 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки, звільнений від відбування основного покарання з іспитовим строком 2 роки 6 місяців;

26.06.2007 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області

за ч. 1 ст. 121, 71 КК України до 5 років 1 місяця позбавлення волі, звільнений 26.07.2012 по відбуттю строку покарання;

30.09.2013 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області

за ч. 1 ст. 186, ч. 2 ст. 186 КК України до 5 років позбавлення волі, звільнений 05.05.2018 по відбуттю покарання;

19.05.2020 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області

за ч. 2 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі, звільнений від відбування покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку 3 роки;

19.05.2022 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області

за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, 70 КК України до 5 років позбавлення волі. На підставі ухвали Київського апеляційного суду покарання пом?якшено до 4 років 6 місяців позбавлення волі. Звільнений 20.11.2024 по відбуттю строку покарання,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України,

сторони кримінального провадження: прокурор Білоцерківської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_5 , обвинувачений ОСОБА_3 , захисник обвинуваченого – адвокат ОСОБА_6 , потерпіла ОСОБА_7 ,

У С Т А Н О В И В:

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

ОСОБА_3 24.12.2025 близько 16:18 год, перебуваючи неподалік зупинки громадського транспорту «Механіко-енергетичний технікум», що поблизу буд. № 59 по проспекту Незалежності в м. Біла Церква Київської області, побачив потерпілу ОСОБА_7 , яка сиділа на лавці, поруч з якою знаходилася шкіряна сумка синього кольору. У цей час у ОСОБА_3 виник протиправний умисел на таємне заволодіння вказаною сумкою.

Реалізуючи свій протиправний умисел, спрямований на незаконне заволодіння чужим майном, ОСОБА_3 , перебуваючи в стані алкогольного сп?яніння, підійшов до потерпілої ОСОБА_7 , яка сиділа на лавці, що розташована позаду вказаної зупинки громадського транспорту та, діючи умисно, повторно, в умовах воєнного стану, з корисливих мотивів, з метою незаконного збагачення за рахунок чужого майна, усвідомлюючи протиправність свого злочинного задуму, використовуючи ту обставину, що за його діями, ніхто не спостерігає та не може завадити доведенню протиправного умислу до кінця, скориставшись тим, що потерпіла відволіклася, шляхом вільного доступу, заволодів належною потерпілій ОСОБА_7 шкіряною сумкою синього кольору, яка знаходилася поруч з нею на лавці, із вмістом гаманця в якому були кошти в сумі 2 050,00 гривень.

У цей час потерпіла ОСОБА_7 , виявивши відсутність сумки, почала переслідувати ОСОБА_3 та кричати йому в слід, кликати на допомогу. Однак ОСОБА_3 , оцінивши ситуацію, що склалася, усвідомлюючи той факт, що його протиправні дії викрито потерпілою ОСОБА_7 , не реагуючи на її вимоги про припинення протиправних дій, діючи умисно, відкрито, повторно, в умовах воєнного стану, з корисливих мотивів, з метою незаконного збагачення за рахунок чужого майна, вирішив довести свій злочинний умисел до кінця.

При цьому ОСОБА_3 усвідомлював, що його повторні, злочинні дії, спрямовані на таємне викрадення чужого майна, переросли у відкрите викрадення, оскільки він, продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, діючи з метою остаточного заволодіння та утримання викраденого майна, продовжив прискорено залишати місце події, тікаючи від потерпілої.

Таким чином, ОСОБА_3 виконав всі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, проте з причин, які не залежали від його волі, не довів свій злочинний умисел до кінця, оскільки, надалі будучи переслідуваний сторонніми особами, викинув викрадене майно, а згодом разом з ними повернувся на місце вчинення злочину.

Своїми діями ОСОБА_3 намагався завдати потерпілій ОСОБА_7 матеріальну шкоду на загальну суму 2 050,00 грн.

Стаття закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Кваліфікація злочину - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння (Постанова ВС від 05.04.2018 в справі № 658/1658/16-к).

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.

Суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України як закінчений замах на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), оскільки він виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, вчинений повторно, в умовах воєнного стану.

Позиція сторони захисту

Будучи допитаним в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення визнав частково, а саме не погодився з кваліфікаціює своїх дій за ч. 4 ст. 186 КК України, вважає, що вчинив крадіжку, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України. Показав, що на масиві Леванаського, біля 9 техучилища, він пройшов зупинку громадського транспорту, де на лавці, довжиною 1,5 – 2 метри, побачив сумку. За метр від сумки на цій же лавці, спиною до нього, сиділа жінка, яка в правій руці тримала пакет, а у лівій – палицю. Сумка стояла в стороні, тому він подумав, що вона нічия і взяв її. Він не біг, а спокійно перейшов дорогу, поза межами пішохідного переходу, тому що так завжди ходить. Нічиїх криків він не чув. Коли перейшов дорогу, то побачив, що за ним хтось біжить. Він тоді й собі побіг у провулок і на бігу викинув сумку. Добіг до площадки, хотів зупинитися, його догнали два чоловіки і він знову повернувся назад.

На запитання прокурора стверджує, що всі свідки дали непавдиві свідчення, а потерпіла частково сказала правду в тому, що вона почала просить «Люди допоможіть», через кілька хвилин, у цей час він вже був далеко за 100 метрів і не чув її. До того місця, де його затримали, було 500 метрів від місця злочину. У нього пробілем зі слухом немає, стверджує, що потерпіла до нього взагалі нічого не кричала. Чому він побіг сказати не може, в той момент така у нього була реакція. Навіщо він викинув сумку, також не може пояснити. Потерпіла говорить неправду в тій частині, що коли він був за метр та за 3-5 метрів від неї, вона кричала. Вона сиділа на лавочці і його не бачила, він не оглядався. У той день він був одягнений в куртці, не пам`ятає якого кольору. При собі мав рюкзак, якого кольору та як він його тоді ніс, на спині чи на плечі, не пам`ятає.

На запитання захисника відповів, що потерпіла не бачила момент, коли він брав сумку. Йому не було відомо про те, що ця сумка належить потерпілій, тому що вона була за метр від неї і в неї були зайняті руки: в одній руці пакет, а в іншій паличка. Коли він взяв сумку, то проходив повз потерпілу позаду, вона ніяким чином не відреагувала і зауважень йому не робила. До того моменту, як він почав бігти, він пройшов 150 метрів. Йому не було відомо, що було в сумці тому, що він не встиг подивитися.

На запитання головуючого судді відповів, що дата і час вказані в обвинувальному акті відповідають дійсності. В той день він вживав алкогольні напої. Він взяв сумочку на руки попереду себе і поніс. Пройшовши через дорогу, він недовго, біля 30 секунд постояв біля ларька, потім почув, що за ним хтось біжить, хтось тупотить, боковим зором правої сторони він побачив, що якийсь хлопець біжить і він собі вирішив пробігтися. Чому він почав бігти, не знає, можливо зрозумів, що то біжать для того, щоб забрати у нього викрадене майно. Якби за ним ніхто не біг, він навряд чи викинув би сумку. Коли він забіг у двір, то усвідомлював, що за ним біжать. Чи викинув би він сумочку у спокійній обстановці, якби не було переслідування, не може відповісти, можливо ні.

Показання обвинуваченого є допустимим джерелом доказів, оскільки отримані безпосередньо судом за процедурою згідно з положеннями ст. 351 КПК України. Суд указані пояснення обвинуваченого сприймає як такі, що заслуговують на увагу, однак не беззаперечні за своєю суттю в цілому, оскільки такі повністю спростовуються дослідженими судом, наведеними нижче доказами.

Досліджені докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Попри часткове визнання ОСОБА_3 винуватості, його вина повністю доводиться дослідженими судом доказами, зокрема, показаннями потерпілої та свідків.

Потерпіла ОСОБА_7 , будучи допитаною в судовому засіданні та попередженою про кримінальну відповідальність за дачу завідомо непрадивих показів, показала 24.12.2025 після 17:00 год ближче до 18:30 год вона на масиві Незалежності на зупинці «Училище № 9», біля магазину «Водафон» сіла на першу лавку та розмовляла по телефону з чоловіком. На лавці вона сиділа одна, біля неї нікого небуло. Вона бачила як обвинувачений ішов напроти лавки, одягнений в куртку з капюшоном. Вона ще тоді подумала: «Хоч би сумку у мене не вкрав». Більше там ніхто не йшов, один він. Пакет і сумочку вона поклала на лавочку зліва від себе. Сумочку притиснула ближче до себе, далі стояв пакет. Буквально через лічені хвилини від того як вона його побачила, вона відволіклася та відчула, що сумку висмикнули, тому що вона стояла дуже близько, впритул до неї. Вона відразу повернулась в сторону сумки, та виявила, що її немає. Обвинувачений проходив по тротуару позаду неї. Після цього вона відразу встала з лавочки і почала кричати, бігти не могла, бо була на паличці. До неї збіглося багато людей. Обвинувачений у цей час був за півтора метри від неї. Він спочатку тихенько йшов, ніс сумку в руках поперед себе, тому що подумав, що вона не замітить, що сумки немає. Коли вона сильно почала кричати та дійшла за ним до магазину «Водафон», тоді обвинувачений, будучи за 3-4 метри від неї, почав бігти. За ним побігли молодий хлопець та зрілий чоловік його прізвище ОСОБА_8 , які проходили в тому районі. Потім їй свідки розказували, що він побачивши, що за ним біжать, викинув сумку. У сумці були гроші 2550 грн чи 2050 грн, пенсія, яку вона зняла напередодні, ключі, паспорт, пенсійне посвідчення. Сумку їй повернув свідок. Через 5 хвилин зрілий чоловік зупинив патрульний автомобіль. Вона поцейським розповіла, що сталося і вони на обвинуваченого надягнули кайданки.

Вона раніше декілька разів бачила обвинуваченого на масиві і коли він сидів на зупинці громадського транспорту. Стверджує що сумку викрав обвинувачений ОСОБА_3 , який був одягнений у темну куртку, і в темно синю кофту з капюшоном, на спині у нього був рюкзак.

Неповнолітній свідок ОСОБА_9 , будучи допитаним в судовому засіданні в присутності законного представника ОСОБА_10 та педагога ОСОБА_11 суду показав, що 24.12.2025 близько 16:30 год по проспекті Незалежності в м. Біла Церква, неподалік від техучилища № 9, біля зупинки громадського транспорту, він йшов на тренування. Перейшов дорогу та збоку почув крик. Повернув голову та побачив, як чоловік у бабусі, яка перебувала на лавці, вириває сумку і тікає. Він побіг за чоловіком, наздогнав, схопив за портфель. Останній розвернувся, кинув у нього сумкою, вдаривши в голову і побіг далі. Чоловік пробіг поза ларьки, в сторону вул. Митрофанова, в бік житлового будинку. Він підняв сумку і повернувся на місце події та віддав її бабусі, при цьому обвинуваченого ще не було. Бабуся плакала, була в істериці, вона впізнала свою сумку. Він бачив, що інші чоловіки вели обвинуваченого, але він після цього відразу пішов, тому що поспішав на тренування. Розмір сумки був невеликий, її колір не пам`ятає, здається синій. За обвинуваченим також біг хлопець 16-17 років, та інший чоловік більш зрілого віку. У його присутності перевіряли сумку чи все там на місці. Що було в сумці він не знає тому, що не дивився. Коли він залишив місце події, то працівників поліції ще не було.

Свідок ОСОБА_12 , будучи допитаним в судовому засіданні, суду показав, що у 2025 році в холодну пору року, не пам`ятає дати і місяця, він йшов по стометрівці, по вул. Леваневського в м. Біла Церква, біля будинків № № 59, 57, 55, в районі технічного училища № 9. Коли порівнявся з магазином «Водафон», який був справа від нього та знаходився біля зупинки громадського транспорту, бачив що десь за 15 метрів від нього, на лавочці сиділа жінка, яка 2-3 рази крикнула: «Люди допоможіть, вкрали сумку». Дійшовши до дороги, через 10-15 секунд побачив, що біжить невідомий йому чоловік, який попереду себе в руках тримав сумку, начебто сірого кольору, розміром 30х25 см – це обвинувачений, за ним біг один хлопець 15-16 років та інший хлопець віком 16-17 років. Він відразу перебіг дорогу і побіг за ними. За обвинуваченим він біг десь 70-100 метрів. Вони повернули за ларьки, в двір до будинку №73, 75, який розміщений буквою «Г». Тоді він побачив, що обвинувачений, будучи на відстані півтора – два метри, кинув сумкою в хлопця, який біг першим. Сумка впала, хлопець її підняв, а вони з іншим хлопцем продовжили бігти за обвинуваченим. Він ще пробіг біля 10 метрів, повернув наліво і став. Сказав: «Хорошо, хлопці, бігаєте» Вони його затримали та повели на місце злочину. Біля потерпілої вже зібралися люди. Через хвилину-півтори проїжджав патрульний автомобіль і він його зупинив. Він, хлопець який затримував і потерпіла пояснила поліцейському, що це ця людина вкрала у неї сумку. Потерпіла впізнала свою сумку, сказала що це обвинувачений вкрав, що вона говорила по телефону, а він підійшов сумку схопив і погнав. Обвинуваченого ОСОБА_3 потерпіла впізнала відразу, виражалася на нього лайливими словами. Обвинувачений заперечував, говорив, що не брав.

Неповнолітній свідок ОСОБА_13 , будучи допитаним в судовому засіданні в присутності законного представника ОСОБА_14 та педагога ОСОБА_11 , суду показав, що в кінці минулого року, місяць і дату точно не пам`ятає, близько 16:00 год, він вийшов із спортивного залу «Атлант», що знаходиться на масиві Леваневського в м. Біла Церква. Пройшов два метри і почув, що бабуся почала кричати: «Допоможіть, забрали сумку». Він візуально бачив бабусю, яка сиділа на лавочці на зупинці громадського транспорту. Назви зупинки не знає, неподалік знаходилась начебто піцерія, магазин «Алло», аптека. На відстані 10-20 метрів він побачив, як обвинувачений біг у сторону будинків із сумкою, колір і форму якої не пам`ятає. Він почав за ним бігти. Також за ним почав бігти чоловік років тридцяти. Ще за обвинуваченим біг хлопчик років десяти, який недалеко пробіг, тому що обвинувачений викинув сумку, а він її підняв та поніс. Він із чоловіком далі побігли за обвинуваченим. Обвинувачений за поворотом зупинився і чоловік взяв його під руку і повів. Обвинувачений сказав їм: «Бисто бігаєте». Повели вони його до зупинки, до бабусі, яка його запитувала: «Навіщо ти вкрав сумку? Обвинувачений говорив, що він нічого не крав, і в основному мовчав. Потерпіла впізнала сумку і чоловіка, який її забрав. Маленького хлопчика уже не було на місці. Через 10-15 хвилин, старший чоловік зупинив поліцейський автомобіль, який проїжджав, розповів, що обвинувачений викрав у бабусі сумку.

Показання потерпілої та свідків повністю узгоджуються між собою та мають взаємодоповнюючий логічний послідовний характер, крім того, підтверджуються іншими доказами, які наведені нище, зокрема: даними відеозаписів з камер відеоспорстереження, даними протоколів пред`явлення особи для впізнання за участю потерпілої ОСОБА_7 та свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_15 , ОСОБА_13 . Показання потерпілої та свідків визнаються судом допустимими, належними та достовірними доказами, оскільки підстав не довіряти їм в процесі судового розгляду судом не встановлено.

Окрім часткового визнання своєї винуватості, показань потерпілої та свідків, вина ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення повністю підтверджується дослідженими судом письмовими доказами:

- даними витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань (т.1 а.с. 103-104), відповідно до яких досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025111030002633 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, розпочато 24.12.2025 о 17:23:10 год за заявою потерпілої ОСОБА_7 ;

- даними протоколу огляду місця події від 24.12.2025 з фототаблицями до нього (т.1 а.с. 111-117) про те, що у період часу з 17-40 год по 18-10 год старшим слідчим СВ Білоцерківського РУП ГУ НП в Київській області ОСОБА_16 в присутності двох понятих за участю потерпілої ОСОБА_7 з використанням фотоапарата «Canon» в м. Біла Церква Київської області по проспекту Незалежності, 59, були оглянуті предмети (особисті речі), надані для огляду потерпілою ОСОБА_7 , а саме сумку шкірну синього кольору з двома ручками із замком (блискавкою), при відкритті якої виявлено: гаманець шкіряний золотистого кольору, у якому містяться гроші в суму 2050 грн (чотири купюри по 500 грн та одна купюра 50 грн), банківська картка «Ощадбанк» № НОМЕР_1 ; паспорт громадянина України, виданий на ім`я ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та пенсійне посвідчення № НОМЕР_2 , а також довідка про присвоєння ідентифікаційного номера на ім`я ОСОБА_7 ; блокнот бежевого кольору з написом «Cica da mirror», блокнот з обкладинкою синьо-червоного кольору із зображенням автомобіля.

За допомогою ватного аплікатора та розчину для ін`єкцій здійснено змив з двох ручок сумки (по одному аплікатору на кожну ручку), які окремо поміщені до двох паперових конвентів. Сумку із вказаними речами було вилучено.

Постановою старшого слідчого Білоцерківського РУП ГУ НП в Київській області від 24.12.2025 (т.1 а.с. 118-120) банківську картку «Ощадбанк» № НОМЕР_1 ; паспорт громадянина України, пенсійне посвідчення № НОМЕР_2 та довідку про присвоєння ідентифікаційного номера на ім`я ОСОБА_7 визнано документами у кримінальному провадженні; сумку шкіряну синього кольору, гаманець шкіряний золотистого кольору гроші в сумі 2050 грн (4 купюри номіналом по 500 грн та 1 купюра номіналом 50 грн) та два блокноти, визнані речовими доказами у кримінальному провадженні. Вказані документи та речові докази відповідно до розписки від 24.12.2025 (т.1 а.с. 121) передані на відповідальне зберігання потерпілій ОСОБА_7

- даними протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення від 24.12.2025 (т.1 а.с. 122-128) з додатком до нього (диск), складеного о 19:07 год старшим слідчим СВ Білоцерківського РКП ГУ НП в Київській області ОСОБА_17 у присутності понятих та захисника ОСОБА_6 , про те, що ОСОБА_3 був затриманий 24.12.2025 о 16:20 год. Під час особистого обшуку у затриманого нічого не було виявлено та вилучено. Від підпису протоколу підозрюваний ОСОБА_3 відмовився.

У судовому засіданні був відтворений відеозапис, доданий до протоколу затримання, на якому зафіксовані обставини, що узгоджуються із даними протоколу затримання.

- даними протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 24.12.2025 (т.1 а.с. 129-132), про те, що у присутності двох понятих свідок ОСОБА_13 на фотознімку під № 3 впізнав ОСОБА_3 , якого він затримав після вчинення грабежу. Особу впізнав за сукупністю зовнішніх рис обличчя.

Викладені у протоколі обставини свідок ОСОБА_13 підтвердив при його допиті в судовому засіданні.

- даними протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 24.12.2025 (т. 1 а.с. 133-136 ) про те, що у присутності двох понятих потерпіла ОСОБА_7 на фотознімку під № 4 впізнала ОСОБА_3 , який 24.12.2025 близько 16:20 год в м. Біла Церква Київської області поблизу будинку № 59, що по проспекту Незалежності, відкрито заволодів належною їй жіночою сумочкою з особистими речами. Особу впізнала за загальними ознаками рис обличчя, а саме: незначна щетина, форма очей та носу.

Викладені у протоколі обставини потерпіла ОСОБА_7 підтвердила при її допиті в судовому засіданні.

- даними протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 24.12.2025 (т.1 а.с. 137-140) про те, що у присутності двох понятих свідок ОСОБА_12 на фотознімку під № 2 впізнав ОСОБА_3 , якого він наздогнав у дворі будинку № 73 по проспекту Незалежності в м. Біла Церква із жіночою сумочкою в руках. Особу впізнав за загальними рисами обличчя: формою носа, розрізом очей.

Викладені у протоколі обставини свідок ОСОБА_12 підтвердив при його допиті в судовому засіданні.

- даними протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 23.01.2026 з додатком до нього – диском (т.1 а.с. 153-157) про те, що у присутності двох понятих, законного представника та психолога свідок ОСОБА_9 на фотознімку під № 4 впізнав ОСОБА_3 , якого він наздогнав неподалік вул. Митрофанова та який вирвав із рук похилої жінки сумку. Особу впізнав за зовнішніми рисами обличчя.

Викладені у протоколі обставини свідок ОСОБА_9 підтвердив при його допиті в судовому засіданні.

- даними протоколу огляду документу від 05.01.2026 (т. 1 а.с.144-150) про те, що старшим слідчим було проведено огляд диску та перегляд відеозаписів, що на ньому містяться, із відеозаписом подій, що мали місце 24.12.2025 за адресою: Київська область, м. Біла Церква, проспект Незалежності.

На диску міститься один відеофайл на якому відеозапис розпочинається о 16:20 год 24.12.2025 за адресою: Київська область, м. Біла Церква, просп. Незалежності. Даний відеозапис записано в чорно-білому режимі. О 16:21 год на відеозаписі з?являється ОСОБА1 - особа чоловічої статі, одягнена в куртку, штани, кросівки, капюшон, має портфель на спині та тримає в руках сумку, яку наздоганяє ОСОБА2- особа чоловічої статі, одягнена в куртку, шапку, штани, кросівки. Далі ОСОБА1 зупиняється, розвертається та кидає в обличчя ОСОБІ2 сумку, яка далі падає на підлогу. Одразу на відеозаписі з?являється ОСОБАЗ - особа чоловічої статі, одягнена в куртку, штани, кросівки та має сумку через плече, та ОСОБА4- особа чоловічої статі, одягнена в куртку, штани, кросівки та шапку. ОСОБА2 підіймає з підлоги сумку та повертається назад, при цьому, ОСОБАЗ та ОСОБА4 біжать за ОСОБОЮ 1. Після цього, о 16:22:41 год ОСОБА3, ОСОБА4 та ОСОБА1 повертаються разом назад. О 16:24 год відеозапис завершується.

Вказаний оптичний DVD-R диск з камер відео-нагляду, що розташований на будинку № 73 по проспекту Незалежності, був отриманий старшим оперуповноваженим СКП ВП № 1 ОСОБА_18 від ОСОБА_19 , що підтверджується даними протоколу отримання предметів від 24.12.2025 з додатком ( т.1 а.с. 141-143).

В судовому засіданні був відтворений відеофайл, що містяться на DVD-R диску, на якому зафіксовано як о 16:21:53 год ОСОБА_3 , який одягнений в куртку, штани, кросівки, капюшон, має портфель на спині та тримає в руках сумку, наздоганяє свідок ОСОБА_9 . Далі ОСОБА_3 зупиняється, розвертається та кидає в обличчя ОСОБА_20 сумку, яка падає на землю. Одразу на відеозаписі з?являється свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_13 , які біжать за ОСОБА_3 , ОСОБА_9 підіймає сумку та повертається назад. Після цього, о 16:22:41 год свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_9 та ОСОБА_3 повертаються разом назад.

Постановою старшого слідчого СВ Білоцерківського РУП ГУ НП в Київській області ОСОБА_21 від 05.01.2026 вказаний DVD-R диск із наявним на ньому відеофайлом визнано документом у кримінальному провадженні (т.1 а.с. 151-152);

- даними протоколу огляду документу від 13.01.2026 (т. 1 а.с.194-197) про те, що старшим слідчим було проведено огляд відеозапису із назвою: «20.2.О_20251224161457_to_20251224164000», що міститься на DVD-R диску білого кольору. На диску міститься один відеофайл, на якому зафіксовано перехрестя, поблизу зупинки громадського транспорту «Механіко-енергетичний технікум», що за адресою: Київська область, м. Біла Церква, просп. Незалежності, 59. О 16:21 год 24.12.2025 на відеозаписі зафіксовано як невідома особа перебігає дорогу в напрямку будинків.

Вказаний оптичний DVD-R диск з камер інтегрованої системи відеоспостереження та відеоаналітики Київської області, які розташовані за адресою: Київська обалсть, м. Біла Церква. вул. Незалежності, 59, був надісланий на адресу слідчого СВ Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області ОСОБА_22 на підставі її запиту в порядку ст. 93 КПК України (т.1 а.с. 191-193).

В судовому засіданні був відтворений відеофайл, що містяться на DVD-R диску (т.1 а.с. 192). Дані відеозапису є аналогічними даним, встановленим судом із протоколу огляду документу.

Здобуті у справі та безпосередньо досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані у відповідності з чинним кримінально-процесуальним законодавством та є такими, що в їх сукупності безпосередньо вказують на вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України.

За таких обставин, суд визнає показання потерпілої, свідків, дані, які містять протоколи слідчих дій, відеозаписи з місця події, належними, допустимими та достовірними доказами, а їх сукупність - такою, що з усією достатністю доводить спрямованість умислу обвинуваченого на вчинення грабежу, тобто відкритого заволодіння чужим майном, що не був закінчений з причин, що не залежали від волі обвинуваченого.

Підстави для перекваліфікації дій обвинуваченого з ч. 4 ст. 186 КК України на ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України.

Відкрите викрадення чужого майна (грабіж) характеризується об`єктивними та суб`єктивними ознаками. Об`єктивні ознаки відкритого викрадення це викрадення, що вчиняється у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи.

Предметом грабежу є майно, яке має певну вартість і є чужим для винної особи.

Протиправність дій винної особи полягає в тому, що під час відкритого викрадення у винного немає жодного права і будь-яких підстав для вилучення майна у потерпілого.

Із суб`єктивної сторони кримінальне правопорушення, передбачене ст. 186 КК, характеризується лише прямим умислом і корисливим мотивом, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Інтелектуальні ознаки умислу проявляються в тому, що винний, протиправно вилучаючи майно, чітко усвідомлює незаконний характер своїх дій, розуміє, що не має на майно, яке він вилучає, жодного права. Вилучаючи майно, винний усвідомлює той факт, що воно вибуде з володіння власника чи законного володільця майна, розуміє, що власник чи законний володілець будуть позбавлені можливості реалізувати свої правомочності щодо цього майна.

Вольова ознака прямого умислу характеризується бажанням настання суспільно небезпечних наслідків: винний бажає незаконно вилучити відповідне майно і позбавити власника чи законного володільця можливості володіти, користуватися чи розпоряджатися відповідним майном.

Таким чином, для притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст. 186 КК має бути встановлено і доведено, що особа усвідомлювала те, що майно, яким вона заволодіває, є чужим для неї, свої дії вона вчиняє у присутності потерпілого або інших осіб, її дії помічені й оцінюються іншими як протиправні, а також передбачала суспільно небезпечні наслідки своїх протиправних дій і бажала їх настання.

Згідно зі ст. 15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.

Грабіж потрібно вважати закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним.

Якщо особа, котра протиправно заволоділа майном, такої реальної можливості не мала, її дії слід розглядати як замах на грабіж.

В судовому засіданні не знайшло підтвердження пред`явлене обвинуваченому ОСОБА_3 формулювання обвинувачення в частині того, що «потерпіла ОСОБА_7 тримала у лівій руці шкіряну сумку синього кольору, а обвинувачений ОСОБА_3 вирвав її із лівої руки потерпілої, після чого з місця вчинення злочину зник, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд, чим заподіяв потерпілій ОСОБА_7 майнової шкоди на суму 2 050 гривень».

Так, будучи допитаною в судовому засіданні, потерпіла ОСОБА_7 показала, що після того як вона сіла на лавочку, вона бачила, як обвинувачений йшов у куртці із капюшоном. Він йшов один. Пакет і сумочку вона поклала на лавочку зліва від себе, а саме: сумочку притиснула ближче до себе, а далі стояв пакет. Сама вона розмовляла по телефону. Через лічені хвилини від того як вона бачила, що йде обвинувачений, вона відволіклася та відчула, що сумку висмикнули. Вона відразу повернулась в сторону сумки та виявила, що її немає. Після цього вона відразу встала з лавочки і почала кричати. У цей час обвинувачений був за півтора метри від неї, він спочатку йшов, ніс сумку в руках попереду себе. Потім вона почала сильно кричати та дійшла до магазину «Водафон», тоді обвинувачений, будучи за 3-4 метри від неї, почав бігти. Після цього за ним побігли молодий хлопець та зрілий чоловік.

Отже, з показів потерпілої достеменно встановлено, що сидячи на лавочці, вона сумочку не тримала у лівій руці, а остання знаходилася на лавочці, впритул до неї, далі стояв пакет; обвинувачений не виривав сумочку з лівої руки потерпілої, а по відчуттях остання зрозуміла, що її висмикнули.

Неповнолітній свідок ОСОБА_9 показав, що він перейшов дорогу і почув збоку крик, повернув голову, побачив як чоловік у бабусі, яка перебувала на лавці, вириває сумку і тікає. Він побіг за чоловіком наздогнав його, схопив за портфель, останній розвернувся, кинув у нього сумкою, вдаривши в голову і побіг далі.

Неповнолітній свідок ОСОБА_13 показав, що на масиві Леваневського в м. Біла Церква, він почув що бабуся, яка сиділа на лавочці на зупинці громадського транспорту почала кричати: «Допоможіть, забрали сумку». На відстані 10-20 метрів він побачив, як обвинувачений біг у сторону будинків із сумкою. Він почав за ним бігти, також за ним почав бігти чоловік років тридцяти. Ще за обвинуваченим біг хлопчик років десяти, який недалеко пробіг, тому що обвинувачений викинув сумку, а він її підняв та поніс. Він із чоловіком далі побігли за обвинуваченим. Обвинувачений за поворотом зупинився і чоловік взяв його під руку, і повів до зупинки.

Свідок ОСОБА_12 показав, що по вул. Леваневського в м. Біла Церква, біля будинків №№ 59, 57, 55, в районі технічного училища № 9, за 15 метрів він нього на лавочці сиділа жінка, яка 2-3 рази крикнула: «Люди допоможіть, вкрали сумку». Дійшовши до дороги, через 10-15 секунд побачив, що біжить невідомий йому чоловік, який попереду себе в руках тримав сумку, це був обвинувачений. За ним біг один хлопець 15-16 років та інший хлопець віком 16-17 років. Він відразу перебіг дорогу і побіг за ними. За обвинуваченим він біг десь 70-100 метрів. Вони повернули за ларьки, в двір до будинку №73, 75, де він побачив, що обвинувачений, будучи на відстані півтора – два метри, кинув сумкою в хлопця, який біг першим. Сумка впала, хлопець її підняв, а вони з іншим хлопцем продовжили бігти за обвинуваченим. Він ще пробіг біля 10 метрів, повернув наліво і став. Вони його затримали та повели на місце злочину.

Із досліджених судом відеозаписів, які узгоджуються між собою та показами потерпілої, свідків, чітко вбачається, що обвинувачений ОСОБА_3 тікав з місця події та, будучи переслудуваним свідками, викинув викрадене майно.

У своїх показах ОСОБА_3 вказав на те, що забігши у двір, він усвідомлював, що його досі переслідують. Він навряд чи викинув би сумку, якби за ним ніхто не біг.

Отже, як вбачається з досліджених судом доказів дії ОСОБА_3 були розпочаті як крадіжка, (потерпіла не бачила моменту як останній заволодів її сумкою), проте були помічені потерпілою (відразу відчула, що сумку, яка знаходилась на лавці впритул до неї, висмикнули), яка почала кричати, кликати на допомогу, намагаючись зупинити ОСОБА_3 , а він в свою чергу намагався залишити місце злочину з викраденим майном (тікати з місця події). Почувши крики потерпілої та побачивши чоловіка, який тікає (обвинуваченого), останнього почав переслідувати свідок ОСОБА_9 , який, подолавши деяку дистанцію, схопив його за рюкзак, а той у свою чергу, розуміючи, що його досі переслідують і він не встигне втекти з викраденим майном, викинув викрадену сумку та продовжив тікати. Надалі обвинуваченого ОСОБА_3 продовжували переслідувати свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , які невдовзі його наздогнали, після чого вони всі разом повернулися на місце події.

У даній справі є очевидним, що об`єктивної можливості розпорядитись чи користуватись викраденим майном в обвинуваченого ОСОБА_3 не було, оскільки його дії постійно були в полі зору спочатку потерпілої, а потім сторонніх осіб - свідків у кримінальному провадженні.

Таким чином, ОСОБА_3 виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, але грабіж не було закінчено з причин, які не залежали від його волі.

З урахуванням викладеного доводи сторони обвинувачення про доведення вини ОСОБА_3 в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, суд вважає безпідставними.

Згідно з ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб, та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотиви і мета вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ст. 92 КПК України визначено, що обов`язок доказування обставин, регламентованих ст. 91 КПК України, за винятком випадків, передбачених ч. 2 цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установленому порядку на потерпілого.

Згідно з вимогами статей 84-86 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК України, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Отже, підсумовуючи досліджені та проаналізовані у сукупності докази, надані стороною обвинувачення, щодо вини обвинуваченого в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, суд приходить до висновку, що надані суду докази обвинувачення не можуть вважатися такими, що доводять вину обвинуваченого поза розумним сумнівом у інкримінованому йому злочині.

Доведення вини має випливати із сукупності ознак чи не спростованих презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведена поза розумним сумнівом (п. 43 рішення ЄСПЛ від 14.02.2003 у справі «Кобець проти України»).

Суд, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, керуючись внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, в їх сукупності вважає, що пред`явлене обвинуваченому ОСОБА_3 обвинувачення за ч. 4 ст. 186 КК України не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду, оскільки матеріалами кримінального провадження, в судовому засіданні, спростовано таку кваліфікацію дій обвинуваченого.

Прокурор, у порядку статей 338, 339 КПК України, правом зміни обвинувачення в суді чи висунення додаткового обвинувачення під час судового розгляду не скористався.

Відповідно до ст.337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

За таких обставин, суд визнає доведеним вчинення ОСОБА_3 саме закінченого замаху на вчинення злочину, з огляду на що кваліфікація дій ОСОБА_3 , зазначена в обвинувальному акті, підлягає зміні з ч. 4 ст. 186 КК України на ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України.

Змінюючи правову кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_3 суд виходить з того, що покарання буде призначено з урахуванням положень ч. 3 ст. 68 КК України, що покращує його становище, а відтак при перекваліфікації дій обвинуваченого його право на захист не порушується.

Отже,оцінивши відповідно до вимог ст. 94 КПК України кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку, що вина обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України (закінчений замах на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене повторно, в умовах воєнного стану), доведена поза розумним сумнівом та підтверджується дослідженими судом показаннями потерпілої, свідків, а також сукупністю зібраних письмових доказів у кримінальному провадженні.

Отже, відповідно до вимог ст. 22 КПК України суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, а також потерпілими, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб передбачений КПК України, надано не було.

Щодо доводів захисту про перекваліфікацію дій обвинуваченого на ч. 4 ст. 185 КК України.

За версією сторони захисту, ОСОБА_3 , викрадаючи майно, діяв таємно, непомітно для потерпілої та інших осіб, його дії не були викриті потерпілою, а отже він був упевнений, що вчиняє саме крадіжку. Оскільки сумка знаходилася на лавці на відстані метра від потерпілої, то він не розумів, що вона належить їй, а думав що вона нічейна. А тому захисник зазначає про відсутність у діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України. Однак суд критично оцінює таку позицію з огляду на таке.

Чинний КК України визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна, натомість грабіж (ст. 186 зазначеного Кодексу) - як відкрите викрадення чужого майна. Отже, склади цих злочинів відрізняються за способом їх вчинення.

Крадіжка - це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.

Таємність як спосіб вчинення крадіжки характеризується двома критеріями - об`єктивним та суб`єктивним. Перший стосується зовнішньої обстановки вчиненого викрадення, вважається таємним, коли заволодіння майном відбувається за відсутності будь-яких осіб (власників, очевидців, осіб, у володінні чи під охороною яких перебуває майно), у присутності інших осіб, але непомітно для них або вони у зв`язку з фізичними чи психічними особливостями були нездатні дати належну правову оцінку заволодінню майном, з розрахунком на потурання від інших осіб, чи коли інші особи переконані у правомірності дій винного.

Суб`єктивний критерій таємності як способу крадіжки означає прагнення винного діяти непоміченим з боку інших осіб, таким чином, щоб не викликати будь-якого опору.

Натомість, грабіж - це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, котра у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені й оцінюються як викрадення. Під час грабежу винний діє відкрито, ігноруючи можливий опір з боку потерпілого та інших сторонніх осіб. При цьому не має значення, чи вживали вказані особи заходів до того, щоб покласти край викраденню. Останнє в ході грабежу вчинюється заздалегідь очевидно, помітно для інших осіб, і така відкритість підвищує (порівняно з крадіжкою) суспільну небезпеку викрадення.

Отже, розрізняючи крадіжку та грабіж, слід виходити із спрямованості умислу винної особи і даних про те, чи усвідомлював потерпілий або інші особи характер вчинюваних винною особою дій.

Грабіж, як і крадіжка, вважається закінченим злочином з моменту заволодіння майном і таким моментом визнається поява у злочинця реальної початкової можливості розпоряджатися вилученим майном. Якщо особа, яка протиправно заволоділа майном, такої реальної можливості не мала, її дії слід розглядати залежно від обставин справи як закінчений чи незакінчений замах на вчинення відповідного злочину.

Закінченим замахом на крадіжку є дії особи, яка викрала майно, але одразу була викрита. Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж.

Спростовуючи версію сторони захисту про те, що ОСОБА_3 вчинив крадіжку, суд акцентує увагу на показаннях потерпілої, яка пояснила, що сумка на лавці знаходилась впритул до неї, далі стояв пакет. Вона відволіклася, розмовляючи по телефону, та відчула, що сумку висмикнули. Вона відразу повернулась в сторону сумки та виявила, що її немає. Після цього вона відразу встала з лавочки і почала кричати. У цей час обвинувачений був за півтора метри від неї, ніс сумку в руках поперед себе. Потім вона почала сильно кричати та дійшла до магазину «Водафон», тоді обвинувачений, будучи за 3-4 метри від неї, почав бігти. За ним побігли молодий хлопець та зрілий чоловік.

Тобто умисел ОСОБА_3 був спрямований на таємне викрадення сумки потерпілої, але його злочинні дії були відразу викриті потерпілою, яка почала кричати, після чого його умисел трансформувався на відкрите заволодіння майном, тому що незважаючи на це, він продовжив свої дії з метою заволодіння її майном. Отже, дії обвинуваченого спрямовані на заволодіння майном, були розпочаті як крадіжка, проте у подальшому набули відкритого характеру і тому підлягають кваліфікації як грабіж.

Такі покази потерпілої підтверджуються показами неповнолітнього свідка ОСОБА_9 в тому, що він почув збоку крик, повернув голову, побачив як чоловік у бабусі, яка перебувала на лавці, вириває сумку і тікає; показами неповнолітнього свідка ОСОБА_13 в тому, що він почув що бабуся, яка сиділа на лавочці на зупинці громадського транспорту почала кричати: «Допоможіть, забрали сумку». На відстані 10-20 метрів він побачив, як обвинувачений біг у сторону будинків із сумкою, її колір і форму не пам`ятає; показами свідка ОСОБА_12 в тому, що він за 15 метрів він себе на лавочці побачив жінку, яка 2-3 рази крикнула: «Люди допоможіть, вкрали сумку». Дійшовши до дороги, через 10-15 секунд побачив, що біжить обвинувачений, який попереду себе в руках тримав сумку.

При цьому зафіксований на відеозаписах з камери спостереження момент втечі обвинуваченого через дорогу о 16:21:40 год та його подальше переслідування свідками між житловими будинками о 16:21:53 год, вочевидь дає підстави вважати, що ОСОБА_3 , чув крики потерпілої, розумів, що викрадена сумка належить саме їй, що його злочинні дії викриті у зв`язку з чим його переслідують, а тому викинув викрадене майно.

Отже, дії обвинуваченого ОСОБА_3 були розпочаті як крадіжка, але відразу були виявлені потерпілою, яка голосом привертала як його увагу, так увагу оточуючих, але незважаючи на це, ним було продовжене заволодіння майном, тому його дії належить кваліфікувати як грабіж.

Наведені вище покази потерпілої, свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_15 та ОСОБА_13 спростовують твердження сторони захисту в тому, що обвинувачений ОСОБА_3 не чув крики потерпілої та розціненюються судом як намагання уникнути відповідальності за скоєне кримінальне правопорушення.

За вказаних обставин, суд констатує неможливість перекваліфікації дій обвинуваченого на ч. 4 ст. 185 КК України, оскільки, як було встановлено, дії ОСОБА_3 щодо заволодіння майном потерпілої, були виявлені останньою, проте, незважаючи на це, він продовжив свої дії, тікав від неї з викраденою сумкою.

Не заслуговуть на увагу покази обвинуваченого в тому, що він до того як почав бігти спокійно пройшов 150 метрів, перейшов дорогу, біля 30 секунд постояв біля ларька, оскільки повністю стростовуються показами потерпілої ОСОБА_7 , показами свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_15 , ОСОБА_13 та переглянутими відеозаписами з камер відеоспостереження.

Щодо доводів захисника про закриття кримінального провадження на підставі п.4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України

Захисник ставить питання про закриття кримінального провадження за ч. 4 ст. 186 КК України через набуття чинності Законом № 3886-ІХ, яким було внесено зміни до ст. 51 КУпАП (Дрібне викрадення чужого майна).

Зі змісту Закону № 3886-IX видно, що кримінальна відповідальність настає у випадку, якщо розмір викраденого майна, яким винна особа заволоділа шляхом крадіжки, шахрайства чи розтрати (диспозиція статей 185, 190, 191 КК України), перевищує 2 неоподатковуваних мінімуми доходів громадян.

Водночас положення цього Закону не застосовуються в разі, якщо майном потерпілого винна особа заволоділа шляхом вчинення грабежу (ст. 186 КК України).

Таким чином, з огляду на наведені вище висновки суду про кваліфікацію дій ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 186 КК України відсутня необхідність закриття кримінального провадження на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Мотиви призначення відповідного покарання.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд, згідно з вимогами ст. 65-67 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Суд враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України, який згідно зі ст. 12 КК України, є умисним тяжким злочином проти власності. Враховує суд також підвищену суспільну небезпеку цього злочину, що обумовлюється тим, що особа не приховує свого наміру протиправно заволодіти майном, діє відкрито для сторонніх осіб, ігноруючи волю потерпілого чи осіб, у володінні чи під охороною яких перебуває майно, і нехтуючи думкою очевидців.

Встановлені судом відомості про особу обвинуваченого.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалюється обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.

Вивченням відомостей про особу обвинуваченого встановлено, що він раніше неодноразово судимий за вчинення корисливих майнових злочинів, останній раз вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19.05.2022 за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 70 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі, 20.11.2024 звільнений з місця позбавлення волі по відбуттю строку покарання. За місцем відбування покарання ОСОБА_3 характеризувався негативно (т.1 а.с.160-161, 164-173). Згідно із повідомленням КНП «Білоцерківська центральна районна лікарня» Маловільшанської сільської ради від 05.02.2025 (т.1 а.с. 163) за медичною допомогою до лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не звертався; перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 як придатний до військової служби (т.1 а.с. 162). Відповідно до медичної документації, виданої філією ДУ «Центр охорони здоров`я ДКВС України» в м. Києві та Київській області від 29.01.2026, ОСОБА_3 є наркозалежною особою, з 2023 року перебуває на замісній підтримувальні терапії (т.1. а.с. 24а-25, 65-68). До затримання ОСОБА_3 офіційно не працював, неодружений, зі слів має дитину 2012 року народження, проте відомостей того, що остання перебуває на його утриманні матеріали справи не містять.

Отже, обвинувачений ОСОБА_3 будучи неодноразово засуджений за вчинення умисних корисливих злочинів проти власності (крадіжка, грабіж), за які неодноразово відбував реальну міру покарання та звільнившись останній раз з місць позбавлення волі 20.11.2024, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став, а навпаки через рік після звільнення – 24.12.2025 знову вчинив нове кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України. Вказане свідчить про відсутність будь-яких позитивних змін у його поведінці, свідоме нехтування обвинуваченим правилами, встановленими в суспільстві в частині охорони права власності, про його стійку антисоціальну спрямованість та вперте набажання ставати на шлях виправлення. На думку суду, ОСОБА_3 становить підвищену суспільну небезпеку для суспільства.

Обставини, що пом`якшують та обтяжують відповідальність обвинуваченого.

Обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання ОСОБА_3 , судом не встановлено.

Обставинами, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 судом встановлено: рецидив злочинів та вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває в стані алкогольного сп`яніння.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 67 КК України при призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються: вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів.

За вимогами ч. 4 цієї статті якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака кримінального правопорушення, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.

Відповідно до ст. 34 КК України рецидивом кримінальних правопорушень визнається вчинення нового умисного кримінального правопорушення особою, яка має судимість за умисне кримінальне правопорушення.

Відповідно до п. 17 постанови Пленуму ВСУ від 04.06.2010 № 7 «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» при вирішенні питання про наявність рецидиву злочинів або повторності злочинів, коли таку повторність утворює злочин, за вчинення якого винну особу було засуджено раніше, судам необхідно перевіряти, чи не усунуто законом злочинність і караність попереднього діяння, чи не погашено або не знято судимість за цей злочин.

Вирішуючи питання про наявність чи відсутність у такої особи судимості за раніше вчинений злочин, суди мають враховувати положення статей 88, 89, 90, 108 КК та роз`яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 16 "Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості".

Згідно із п. 19 постанови, якщо рецидив злочинів утворює одночасно і їх повторність, яка передбачена у статті чи частині статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, то за змістом частини четвертої статті 67 КК як повторність, так і рецидив злочинів суд не може ще раз враховувати при призначенні покарання як обставину, що його обтяжує.

Якщо має місце сукупність злочинів, для одного з яких рецидив утворює повторність, що передбачена як ознака цього злочину, яка впливає на його кваліфікацію, а для іншого рецидив злочинів такої ознаки не утворює, то при призначенні покарання за інший злочин суд може врахувати рецидив злочинів як обставину, що обтяжує покарання. При цьому в мотивувальній частині вироку суд повинен

зазначити, за який конкретно злочин призначається покарання з

урахуванням цієї обставини.

Судом встановлено, що 03.02.2005 ОСОБА_3 був засуджений вироком Кременського районного суду Луганської області за ч. 2 ст. 286 КК України до 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки, звільнений від відбування основного покарання з іспитовим строком 2 роки 6 місяців

Вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26.06.2007 ОСОБА_3 був засуджений за ч. 1 ст. 121, 71 КК України до 5 років 1 місяця позбавлення волі, звільнений 26.07.2012 по відбуттю строку покарання.

Злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України, визнається необережним злочином. Злочин, передбачений ч. 1 ст. 121 КК України, визнається умисним злочином, за вчинення якого передбачена кримінальна відповідальність у виді від п`яти до восьми років та який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином.

Відповідно до п. 8 ст. 89 КК України такими, що не мають судимості, визнаються: особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за тяжкий злочин, якщо вони протягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КК України строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного і додаткового покарання.

Тобто, строком погашення судимості за злочин, передбачений ч. 1 ст. 121 КК України, є 26.07.2018.

Відповідно до ч. 5 ст. 90 КК України якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить кримінальне правопорушення, перебіг строку погашення судимості переривається і обчислюється заново. У цих випадках строки погашення судимості обчислюються окремо за кожне кримінальне правопорушення після фактичного відбуття покарання (основного та додаткового) за останнє кримінальне правопорушення.

Як встановлено судом, ОСОБА_3 у подальшому неодноразово засуджувався, а саме: 30.09.2013 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області

за ч. 1 ст. 186, ч. 2 ст. 186 КК України до 5 років позбавлення волі, звільнений 05.05.2018 по відбуттю покарання; 19.05.2020 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області за ч. 2 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі, звільнений від відбування покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку 3 роки; 19.05.2022 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, 70 КК України до 5 років позбавлення волі. На підставі ухвали Київського апеляційного суду покарання пом?якшено до 4 років 6 місяців позбавлення волі. Звільнений 20.11.2024 по відбуттю строку покарання.

Таким чином, судимість ОСОБА_3 за умисний злочин, передбачений ч. 1 ст. 121 КК України станом на час вчинення 24.12.2025 нового злочину є непогашеною, у зв`язку з чим в судовому засіданні знайшла своє підтвердження така обтяжуюча обставина як рецидив злочину.

Також в судовому засіданні знайшла своє підтвердження обтяжуюча покарання обвинуваченого ОСОБА_3 обставина, як вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває в стані алкогольного сп`яніння.

Вказану обставину підтвердив в судовому засіданні сам обвинувачений, окрім того, така підтверджується роздруківкою з технічного приладу «Драгер» за результатами проведеного 24.12.2025 о 20:40 год огляду на стан сп`яніння у нього виявлено стан сп`яніння – 0,68% проміле алкоголю у видихуваному повітрі.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд виходить із положень ст.ст. 50, 65 КК України, враховує принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є тяжким, відсутність обставин, які пом`якшують покарання та наявність двох обставин, що обтяжують покарання, дані про особу обвинуваченого, який неодноразово судимий за вчинення злочинів проти власності, його ставлення до скоєного (не розкаявся, не просив вибачення у потерпілої), думку потерпілої, яка при призначенні обвинуваченому покарання покралася на розсуд суд.

Суд, реалізуючи принцип законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, обставини, які обтяжують покарання, відсутність обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого, його відношення до вчиненого, приходить до висновку, що ОСОБА_3 представляє небезпеку для суспільства, його виправлення можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, тобто необхідним і достатнім для можливого виправлення ОСОБА_3 буде призначення йому покарання у виді позбавлення волі у межах санкції ч. 4 ст. 186 КК України з урахуванням положень ч. 3 ст. 68 КК України. Покарання у виді позбавлення волі, є необхідним та достатнім покаранням для можливого виправлення обвинуваченого та запобігання вчинення ним та іншими особами нових кримінальних правопорушень.

Підстав для застосування положень ст. ст. 69, 75 КК України при призначенні покарання ОСОБА_3 суд не вбачає з врахуванням відсутності обставин, що пом`якшують його покарання.

Згідно із ч. 3 ст. 68 КК України, за вчинення замаху на кримінальне правопорушення строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Санкція ч. 4 ст. 186 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років. Дві третини від максимального покарання становить собою 6 років 8 місяців. В такому випадку за вчинений ОСОБА_3 злочин (замах на злочин, передбачений ч. 4 ст. 186 КК України) повинно бути призначене покарання (з врахуванням відсутності підстав для призначення покарання нижче від найнижчої межі в порядку ст. 69 КК України) саме на підставі положень ч. 3 ст. 68 КК України, що фактично є нижчим від найнижчої межі покарання за ч. 4 ст. 186 КК України.

Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом.

Згідно із протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення від 24.12.2025, (т.1 а.с. 122-128) ОСОБА_3 був затриманий 24.12.2025 о 16:20 год

Ухвалою слідчого судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26.12.2025 стосоно обвинуваченого ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 21.02.2026 із визначенням розміру застави 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 151 050,00 грн.

У подальшому ухвалами Білоцерківського міськрайонного суду Київської області строк тримання обвинуваченого під вартою неодноразово продовжувався, останній раз ухвалою суду від 03.06.2026 продовжено строк тримання під вартою по 01.08.2026 включно із визначенням альтернативного запобіжного заходу застави в розмірі 45 розмірів прожиткового мінімумів для працездатних осіб, що становить 149 760,00 грн.

У судових дебетах прокурор вважав необхідним обрати стосовно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України у разі визнання особи винуватою у резолютивній частині вироку зазначаються, серед іншого, рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження.

Оскільки суд прийшов до висновку про необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі, стосовно нього слід обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили, але не більше ніж на 60 днів.

Строк відбування покарання ОСОБА_3 слід рахувати з 26.10.2026, зарахувавши в строк покарання на підставі ч. 5 ст. 72 КК України строк попереднього ув`язнення період з 24.12.2025 по 01.08.2026, з розрахунку одному дню попереднього ув`язнення відповідає один день позбавлення волі.

Долю речових доказів та документів, суд вирішує в порядку ст. 100 КПК України, а саме: банківську картку «Ощадбанк» № НОМЕР_1 , паспорт громадянина України, пенсійне посвідчення № НОМЕР_2 , довідку про присвоєння ідентифікаційного номера на ім`я ОСОБА_7 , які визнано документами у кримінальному провадженні; сумку шкіряну синього кольору, гаманець шкіряний золотистого кольору гроші в сумі 2050 грн (4 купюри номіналом по 500 грн та 1 купюра номіналом 50 грн), два блокноти, які визнано речовими доказами у кримінальному провадженні та які, відповідно до розписки від 24.12.2025 (а.с. 121 т.1), передані на відповідальне зберігання потерпілій ОСОБА_7 , після набрання вироком законної сили слід залишити в розпорядженні останньої; DVD-R диск з наявним на ньому відеофайлом запису подій, що мали місце 24.12.2025 за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Незалежності, після набрання вироком законної сили слід залишити зберігати при матеріалах кримінального провадження.

Процесуальні витрати відсутні.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Керуючись статтями 368, 371, ч. 2 ст. 373, 374, 376 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 6 (шість) років 8 (вісім) місяців.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_3 рахувати з 26.10.2026.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_3 у строк покарання зарахувати строк попереднього ув`язнення з дня його фактичного затримання - 24.12.2025 по 01.08.2026 включно з розрахунку - одному дню попереднього ув`язнення відповідає один день позбавлення волі.

До набрання вироком законної сили, але не більше ніж на 60 днів, обрати стосовно ОСОБА_3 з 26.10.2026 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Київський слідчий ізолятор».

Речові докази та документии:

банківську картку «Ощадбанк» № НОМЕР_1 , паспорт громадянина України, пенсійне посвідчення № НОМЕР_2 , довідку про присвоєння ідентифікаційного номера на ім`я ОСОБА_7 , які визнано документами у кримінальному провадженні; сумку шкіряну синього кольору, гаманець шкіряний золотистого кольору гроші в сумі 2050 грн (4 купюри номіналом по 500 грн та 1 купюра номіналом 50 грн), два блокноти, які визнано речовими доказами у кримінальному провадженні та які, відповідно до розписки від 24.12.2025 (а.с. 121 т.1), передані на відповідальне зберігання потерпілій ОСОБА_7 , після набрання вироком законної сили залишити в розпорядженні останньої;

DVD-R диск з наявним на ньому відеофайлом запису подій, що мали місце 24.12.2025 за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Незалежності, після набрання вироком законної сили залишити зберігати при матеріалах кримінального провадження.

Процесуальні витрати у справі відсутні.

Цивільний позов не заявлявся.

Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія вироку надсилається не пізніше наступного дня після проголошення.

Суддя ОСОБА_23