Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №380/4373/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/4373/25 пров. № А/857/27333/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Заверухи О.Б., Матковської З.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Франківського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року (ухвалене головуючим суддею Сподарик Н.І. у м. Львові) у справі № 380/4373/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Франківського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про визнання дій протиправними,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача, в якому просив:

визнати неправомірним не продовження відповідачем ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю.

зобов`язати Львівську міську раду Департамент гуманітарної політики Управління соціального захисту Франківський відділ соціального захисту продовжити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час служби в органах внутрішніх справ отримав тілесні ушкодження в період проходження служби при виконанні службових обов`язків пов`язаних з охороною громадського порядку, громадської безпеки та боротьбі із злочинністю. Вказує, що у зв`язку із пожиттєвим встановленням інвалідності та закінченням строку дії посвідчення інваліда війни звернувся до відповідача щодо встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни третьої групи та видати відповідне посвідчення, однак отримав відмову.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.05.2025 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Франківського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 встановити статус особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі пункту 2 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Зобов`язано Франківський відділ соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі пункту 2 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що наявними в матеріалах справи документами підтверджується факт встановлення позивачу інвалідності внаслідок захворювання, одержаного в період проходження служби при виконанні службових обов`язків та пов`язаного із безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки та боротьби із злочинністю.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що позивач з 09.07.1984 року по 07.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ, а з 07.11.2015 по 15.11.2019 – в Національній поліції.

Відповідно до висновку службового розслідування з приводу отримання тілесних ушкоджень дільничним інспектором міліції СМІД Шевченківського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області лейтенантом міліції ОСОБА_1 від 15.07.2015, 14.07.2015 позивач отримав тілесні ушкодження та з діагнозом “множинні осколкові поранення тіла” госпіталізований у реанімаційне відділення КМКЛШМД м. Львова . Проведеним службовим розслідування встановлено, що дільничний інспектор міліції СДІМ Шевченківського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області лейтенант міліції ОСОБА_1 , 14.07.2015 з 09:00 год перебував при виконанні службових обов`язків та на момент вибуху прибув на дільничний пункт міліції Шевченківського ВР ЛМУ ГУМВС з метою подальшого прийому громадян.

Відповідно до витягу з наказу ГУНП у Львівській області №379о/с від 23.09.2021 позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 частини 1 статті 77 Закону України “Про національну поліцію” (через хворобу).

На підставі довідки медико-соціальної експертної комісії серії 12ААВ №602166 від 23.11.2021 позивачу встановлено статус особи з інвалідністю внаслідок війни 3 групи та 13.01.2022 видано посвідчення серії НОМЕР_1 , відповідно до якого, пред`явник цього посвідчення є особою з інвалідністю 3 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-осіб з інвалідністю внаслідок війни. Посвідчення безтермінове і дійсне на всій території України.

Відповідно до довідки медико-соціальної експертної комісії серії 12ААВ №740032 від 08.12.2022 позивачу проведено повторний огляд, встановлено 3 групу інвалідності, травма пов`язана з виконанням службових обов`язків. Інвалідність встановлена на строк до 1 грудня 2027 року.

Відповідно до вкладки до посвідчення серії НОМЕР_1 , пред`явник цього посвідчення є особою з інвалідністю 3 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-осіб з інвалідністю внаслідок війни. Посвідчення безтермінове і дійсне на всій території України. Посвідчення дійсне до 01.01.2025.

Позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив продовжити строк дії посвідчення.

Відповідач листом від 16.12.2024 повідомив позивача, що Національна поліція не є військовим формуванням. Окрім того, вказав, що немає правових підстав для надання йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення “Особи з інвалідністю війни”.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року № 3551-XII (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 3551-XII) визначаються правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XIІ встановлено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.

Проаналізувавши вище наведені норми законодавства, видно що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать, зокрема, особи з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ України, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, одержаного під час виконання службових обов`язків.

Згідно з п.2 ч.2 ст. Закону № 3551-XII для встановлення наявності у позивача права на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни необхідно з`ясувати наявність двох умов: 1) належність позивача до числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ України, 2) встановлення інвалідності внаслідок захворювання, одержаного під час виконання службових обов`язків.

Щодо першої умови, а саме належності позивача до числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ України, колегія суддів зазначає.

Позивач був звільнений зі служби в поліції 07.06.2016 року, що підтверджується відповідним наказом та копією трудової книжки.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України “Про Національну поліцію” від 02.07.2015 року №580-VIII (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Згідно з частиною другою цієї ж норми передбачено, що діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Отже, з наведеної норми видно, що працівники Національної поліції України відносяться до працівників органів Міністерства внутрішніх справ України.

Також, на момент отримання позивачем травми він проходив службу в органах внутрішніх справ, що відповідачем не заперечується.

Як уже було встановлено раніше, захворювання позивача пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ; його травма пов`язана з виконанням службових обов`язків.

Оскільки захворювання позивача, яке мало наслідком в подальшому встановлення йому інвалідності, пов`язаної з виконанням службових обов`язків, відбулося під час виконання ним службових обов`язків, як особою, яка належала до кола осіб органів Міністерства внутрішніх справ України (зокрема, на момент нещасного випадку), свідчить про підтвердження наявності однієї з умов, які дають право на отримання йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Щодо другої умови, а саме встановлення інвалідності внаслідок захворювання, одержаного під час виконання службових обов`язків, колегія суддів зазначає.

Згідно з абзацом 2 п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1317 "Питання медико-соціальної експертизи" (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Постанова № 1317), медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1112 (Офіційний вісник України, 2004 р., № 35, ст. 2337), висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, суду чи прокуратури.

Відповідно до пункту 26 Постанови № 1317 передбачено, що особі, що визнана інвалідом, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров`я інваліда та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.

Згідно з вказаним пунктом Постанови № 1317 передбачено, що причинами інвалідності, крім іншого, є: захворювання: отримані під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях; одержані в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, Держспецзв`язку.

Наявними в матеріалах справи документами підтверджується факт встановлення позивачу інвалідності внаслідок захворювання, одержаного в період проходження служби при виконанні службових обов`язків та пов`язаного із безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки та боротьби із злочинністю.

Отже, враховуючи встановлені судом обставини щодо належності позивача до числа осіб начальницького і рядового складу Міністерства органів внутрішніх справ України, а також факту встановлення позивачу інвалідності, внаслідок захворювання, одержаного в період проходження служби при виконанні службових обов`язків, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни за п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-XII.

Відтак, відмова відповідача у встановленні позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі пункту 2 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не відповідає критеріям правомірності передбаченим п.1 ч.2 ст.2 КАС України.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Франківського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року у справі № 380/4373/25 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяС. М. Кузьмич

суддіО. Б. Заверуха

З. М. Матковська