Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №120/5064/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/5064/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Віятик Наталія Володимирівна

Суддя-доповідач - Томчук А.В.

26 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Томчука А.В.

суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових рішень

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДПС у Вінницькій області, у якій просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0763884-2407-0203-UA05020310000080026, №0763869-2407-0203-UA05020310000080026 від 28.05.2024 та податкову вимогу №0003932-1303-0232.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25.05.2026 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Ухвалюючи згадане рішення, суд першої інстанції погодився, що сільськогосподарським товаровиробником може бути як юридична, так і фізична особа. Водночас суд дійшов висновку, що позивач не надав належних і достатніх доказів наявності в нього такого статусу у 2022– 2023 роках та використання спірного нежитлового приміщення у сільськогосподарській діяльності. З огляду на це підстави для застосування пільги, передбаченої підпунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПКУ, відсутні. Вимогу щодо податкової вимоги суд визнав похідною та такою, що не підлягає задоволенню.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. У ній він просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Апелянт посилається на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та на невідповідність висновків суду обставинам справи. На його думку, суд першої інстанції суперечив сам собі: визнав, що особисте селянське господарство ведеться без створення юридичної особи та реєстрації фізичної особи-підприємця, проте вимагав від позивача доказів провадження господарських операцій, постачання продукції та сплати податків, що властиво суб`єктам господарювання. Апелянт зазначає, що суд не врахував положень Закону України "Про особисте селянське господарство" щодо обліку особистих селянських господарств сільськими радами. На його думку, довідка Якушинецької сільської ради від 04.10.2024 № 547/02-06 є належним доказом ведення ним особистого селянського господарства, вирощування зернових культур і зберігання їх у спірному приміщенні. Скаржник наголошує, що спірний склад розташований на земельній ділянці для ведення особистого селянського господарства, а у його власності також перебуває земельна ділянка площею 2,24 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Апелянт вважає, що за класифікаційними ознаками об`єкт належить до класу 1271 "Будівлі сільськогосподарського призначення", і посилається на постанову Верховного Суду від 16.10.2025 у справі № 600/7751/23-а. Крім того, на думку скаржника, суд порушив приписи частини другої статті 77 КАС України, оскільки обов`язок доказування правомірності рішень покладається на відповідача. Апелянт також посилається на постанови Верховного Суду від 09.05.2023 у справі № 380/10802/22 та від 26.06.2025 у справі № 400/1245/23.

ГУ ДПС у Вінницькій області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечило щодо доводів і мотивів такої скарги та просило залишити оскаржуване судове рішення без змін. Відповідач зазначає, що спірні податкові повідомлення-рішення сформовано на підставі відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про належний позивачу об`єкт - нежитлове приміщення-склад запчастин загальною площею 326,2 кв.м. Розмір податку обчислено за ставкою 1 відсоток мінімальної заробітної плати, встановленою рішеннями Якушинецької сільської ради від 29.06.2021 № 367 і від 14.06.2022 № 852 для об`єктів "нежитлові приміщення-склади та сховища інші". На думку відповідача, право на пільгу за підпунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПКУ виникає лише за одночасної наявності трьох умов: статусу сільськогосподарського товаровиробника, віднесення будівлі до класу 1271 та ненадання її в оренду, лізинг чи позичку. Відповідач стверджує, що позивач не надав доказів провадження сільськогосподарської діяльності, не подавав звітності про отримані доходи та не сплачував податків від такої діяльності. При цьому відповідач посилається на постанови Верховного Суду від 11.04.2023 у справі № 380/18104/21 та від 23.11.2023 у справі № 120/1337/21-а. Крім того, у відзиві викладено доводи щодо належного вручення позивачу податкових повідомлень-рішень поштовим відправленням 01.10.2024 за довіреністю.

Інших заяв від учасників справи до суду не надходило.

З урахуванням приписів статті 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у власності ОСОБА_1 перебуває нерухоме майне - нежитлове приміщення - склад запчастин загальною площею 326,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказане нежитлове приміщення розташоване на земельній ділянці площею 0,17 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0520685500:01:002:0082.

Позивачу на праві приватної власності належить також земельна ділянка площею 2,24 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю від 12.07.2001. За ним зареєстровано трактор колісний марки "Беларусь 892.2" (свідоцтво про реєстрацію машини від 19.05.2021).

Якушинецька сільська рада Вінницького району Вінницької області видала позивачу довідку від 04.10.2024 № 547/02-06 про використання ним спірного нежитлового приміщення для зберігання вирощеної сільськогосподарської продукції.

Згідно з витягом з Державного аграрного реєстру позивач зареєстрований у цьому реєстрі як сільськогосподарський виробник 20 березня 2025 року.

28.05.2024 ГУ ДПС у Вінницькій області з використанням програмного забезпечення АІС "Податковий блок" сформувало податкові повідомлення-рішення. Ними ОСОБА_1 визначено податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, щодо спірного об`єкта:

за 2022 рік - № 0763884-2407-0203-UA05020310000080026 на суму 21203,00 грн;

за 2023 рік - № 0763869-2407-0203-UA05020310000080026 на суму 21855,40 грн.

Загальна сума визначених зобов`язань становить 43058,40 грн.

Контролюючий орган надіслав позивачу податкову вимогу форми "Ф" від 12.03.2025 № 0003932-1303-0232 на загальну суму податкового боргу 43755,67 грн. Згідно з розрахунком ця сума складається з податку на доходи фізичних осіб у вигляді мінімального податкового зобов`язання - 608,93 грн, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - 43058,40 грн та земельного податку з фізичних осіб - 88,34 грн.

Станом на 16.05.2026 за ОСОБА_1 рахується податковий борг з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачуваного фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, у сумі 23160,20 грн.

Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення та податкову вимогу протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПКУ).

Згідно з підпунктами 266.1.1 пункту 266.1 та 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПКУ платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Відповідно до підпунктів 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПКУ базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. Для об`єктів, які перебувають у власності фізичних осіб, база оподаткування обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно, та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпункт "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПКУ в редакції Закону України від 23 листопада 2018 року № 2628-VIII, чинній з 01 січня 2019 року та на час виникнення спірних правовідносин, передбачає, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Нежитлові сільськогосподарські будівлі" (код 1271) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Отже, споруда (будівля) не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за наявності сукупності умов: така нежитлова будівля віднесена до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000; власником такої будівлі (юридична та фізична особа) є сільськогосподарський товаровиробник; така нежитлова будівля не здається її власником в оренду, лізинг, позичку.

Наведене правозастосування відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, в постанові від 21 травня 2024 року у справі № 600/5153/23-а.

Водночас, ці умови є кумулятивними, тому відсутність хоча б однієї з них виключає можливість звільнення об`єкта від оподаткування.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для сільськогосподарського призначення.

Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівлі сільськогосподарського призначення (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі сільськогосподарського призначення, тобто будівлі які використовуються для сільського господарства.

Тобто ключовим питанням в цій справі є встановлення факту функціонального використання будівлі в сільськогосподарській діяльності позивача.

Згідно з пунктом 30.1 статті 30 ПКУ податковою пільгою є передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Пунктом 30.2 статті 30 ПКУ до таких підстав віднесено особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній до 31 грудня 2021 року) сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа-підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

1 січня 2022 року набрав чинності Закон від 30 листопада 2021 року № 1914-IX, яким виключено у підпункті 14.1.235 слова та цифри "для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу".

Поняття "сільськогосподарський товаровиробник" також міститься у статті 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" від 18 січня 2001 року №2238-III, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Так, з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття "виробники сільськогосподарської продукції".

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виробники сільськогосподарської продукції сільськогосподарські товаровиробники, фізичні особи (у тому числі домогосподарства, фізичні особи, що здійснюють діяльність, пов`язану з веденням особистого селянського господарства, самозайняті особи у сфері сільського господарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю.

Наведені вище поняття "сільськогосподарський товаровиробник" не суперечать його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України.

Таке правозастосування також ґрунтується на висновках Верховного Суду, наведених у згаданій вище постанові від 21 травня 2024 року у справі № 600/5153/23.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про особисте селянське господарство" від 15 травня 2003 року № 742-IV (далі - Закон № 742-IV) особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

У постанові від 4 березня 2021 року у справі № 500/2782/18 Верховний Суд вказав, що з метою вирішення питання щодо наявності у позивача права на пільгу, передбачену пунктом "ж" підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України, суди мали встановити, чи наділений він статусом сільськогосподарського товаровиробника у розумінні наведених вище норм права, та встановити факт використання Позивачем спірної нежитлової будівлі як об`єкта сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб.

Системний аналіз наведених норм свідчить, що фізична особа, у тому числі особа, яка веде особисте селянське господарство, за певних умов може бути визнана сільськогосподарським товаровиробником для цілей підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПКУ. Визначальною ознакою такого статусу є фактичне здійснення особою виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки та/або реалізації, а не лише наявність у власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення, техніки чи нерухомості відповідного класу.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2023 року у справі № 380/18104/21.

Згідно з цим висновком фізична особа, яка є лише власником нерухомості відповідного класу і не займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією, не звільняється від сплати податку на нерухомість за підпунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПКУ. Значення має не тільки вид нерухомості, а й безпосередньо діяльність, якою займається платник податку.

Подібний підхід застосовано також у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2023 року у справі № 120/1337/21-а.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Застосовуючи наведені норми до встановлених обставин, колегія суддів зазначає таке.

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, нараховано позивачу за 2022 та 2023 роки. Тому статус сільськогосподарського товаровиробника та фактичне використання спірного об`єкта у сільськогосподарській діяльності мають бути підтверджені саме щодо цих податкових періодів.

Витяг з Державного аграрного реєстру свідчить про реєстрацію позивача як сільськогосподарського виробника лише 20 березня 2025 року, тобто після закінчення спірних податкових періодів. Він не містить відомостей про провадження позивачем сільськогосподарської діяльності у 2022– 2023 роках. Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що цей документ не підтверджує наявність у позивача відповідного статусу у спірних періодах.

Довідка Якушинецької сільської ради від 04.10.2024 № 547/02-06 також видана після закінчення спірних періодів. З її змісту, дослідженого апеляційним судом, вбачається констатація того, що позивач на власних земельних ділянках займається вирощуванням зернових культур і зберігає продукцію у належному йому складі. Водночас довідка не містить відомостей про період, за який її складено. Вона не містить і посилань на дані погосподарського обліку за 2022– 2023 роки, зокрема на облікові картки об`єкта погосподарського обліку, а також відомостей про обсяги вирощеної продукції та площі посівів у цих роках.

Колегія суддів погоджується з доводом апелянта про те, що облік особистих селянських господарств здійснюють сільські, селищні та міські ради. Проте відомості такого обліку мають доказове значення лише тоді, коли вони стосуються відповідного періоду та підтверджують фактичне виробництво сільськогосподарської продукції. Одна лише констатація факту ведення особистого селянського господарства, без прив`язки до спірних податкових періодів, не є достатнім доказом наявності у позивача статусу сільськогосподарського товаровиробника у 2022– 2023 роках.

Наявність у власності позивача земельних ділянок сільськогосподарського призначення та трактора свідчить лише про можливість провадження сільськогосподарської діяльності. Ці обставини самі по собі не підтверджують факту її здійснення у спірних періодах, а так само не підтверджують використання спірного нежитлового приміщення для зберігання вирощеної продукції.

Колегія суддів не погоджується з доводом апелянта про суперечливість рішення суду першої інстанції. Суд першої інстанції прямо визнав, що сільськогосподарським товаровиробником може бути фізична особа, і не пов`язував право на пільгу виключно з реєстрацією позивача як фізичної особи-підприємця. Відсутність такої реєстрації, відсутність звітності та сплати податків від сільськогосподарської діяльності суд оцінив як одну з обставин у сукупності з іншими доказами. Вказані обставини не слугували самостійним висновком про непоширення на позивача згаданої податкової пільги, адже основним для висновку суду стала недоведеність фактичного виробництва позивачем сільськогосподарської продукції та використання спірного об`єкта у такій діяльності саме у 2022– 2023 роках.

Щодо посилання апелянта на порушення судом частини другої статті 77 КАС України колегія суддів зазначає таке. Обов`язок доказування правомірності рішення суб`єкта владних повноважень дійсно покладається на відповідача. Водночас відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідач довів наявність у позивача об`єкта оподаткування, правильність визначення бази оподаткування за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та застосування ставок податку.

Право ж на податкову пільгу пов`язане з особливостями, що характеризують платника податків та вид його діяльності (пункт 30.2 статті 30 ПКУ). Тому обставини, які зумовлюють звільнення об`єкта від оподаткування, має підтвердити саме платник, який посилається на таку пільгу. Відомості про виробництво сільськогосподарської продукції, обсяги вирощеного урожаю та використання будівлі перебувають у сфері володіння позивача, а не контролюючого органу.

Щодо посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 16.10.2025 у справі № 600/7751/23-а колегія суддів зазначає таке. Наведений у ній висновок стосується порядку визначення належності будівлі до відповідного класу ДК 018-2000 на підставі правовстановлюючих документів з урахуванням класифікаційних ознак і функціонального призначення об`єкта. Отже, він стосується лише однієї з трьох кумулятивних умов застосування пільги. Оскільки у справі не доведено наявність у позивача статусу сільськогосподарського товаровиробника у спірних періодах, питання віднесення спірного складу запчастин до класу 1271 не впливає на результат вирішення спору. Аналогічно не впливає на нього і та обставина, що об`єкт не передавався в оренду, лізинг чи позичку.

Посилання апелянта на постанови Верховного Суду від 09.05.2023 у справі № 380/10802/22 та від 26.06.2025 у справі № 400/1245/23 колегія суддів не бере до уваги, оскільки обставини у цих справах є відмінними від обставин справи № 120/5064/25.

Щодо позовних вимог про скасування податкової вимоги від 12.03.2025 № 0003932-1303-0232, апеляційний суд зауважує, що остання сформована, зокрема, у зв`язку з несплатою податкових зобов`язань, визначених спірними податковими повідомленнями-рішеннями. Самостійних доводів щодо її протиправності апеляційна скарга не містить. Оскільки підстав для скасування податкових повідомлень-рішень не встановлено, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив і в задоволенні похідної вимоги про скасування податкової вимоги.

Доводи відзиву щодо належного вручення позивачу податкових повідомлень-рішень колегія суддів не оцінює. Висновок суду першої інстанції про дотримання позивачем строку звернення до суду відповідач в апеляційному порядку не оскаржував, тому з урахуванням меж апеляційного перегляду, визначених частиною першою статті 308 КАС України, ця частина рішення перегляду не підлягає.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування до спірного об`єкта підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПКУ у 2022– 2023 роках.

Тому податкові повідомлення-рішення від 28.05.2024 № 0763884-2407-0203-UA05020310000080026 і № 0763869-2407-0203-UA05020310000080026, а також податкова вимога від 12.03.2025 № 0003932-1303-0232 є правомірними.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29– 30 рішення ЄСПЛ у справі "Руїз Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994). При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).

Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статей 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до положень статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

ГоловуючийТомчук А.В.

СуддіДрачук Т. О. Савицька Н.В.