Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №120/13437/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/13437/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Бошкова Юлія Миколаївна

Суддя-доповідач - Граб Л.С.

26 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Граб Л.С.

суддів: Матохнюка Д.Б. Сторчака В. Ю. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просив:

-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №024950010799 від 02.07.2025 про відмову у призначені пенсії;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплатити пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 25.06.2025, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.02.1991 по 31.08.1991, з 01.10.1991 по 30.11.1992 та з 01.01.1993 по 31.05.1993.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03.08.2026 позов задоволено:

-визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №024950010799 від 02.07.2025 про відмову у призначені пенсії ОСОБА_1 ;

-зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 25.06.2025, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.02.1991 по 31.08.1991, з 01.10.1991 по 30.11.1992 та з 01.01.1993 по 31.05.1993.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 25.06.2025 ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

За принципом екстериторіальності вказану заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

02.07.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення № 024950010799, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком, з огляду на відсутність необхідного страхового стажу - 32 роки.

Зазначено, що страховий стаж становить 30 років 11 місяців 2 дні, якого не достатньо для призначення пенсії за віком.

До страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи в колгоспі з 01.02.1991 по 31.08.1991, з 01.10.1991 по 30.11.1992, з 01.01.1993 по 31.05.1993 згідно архівної довідки №Г-570 від 04.12.2024, оскільки період роботи зазначений в годинах. Зазначено, що для врахування даного період слід надати уточнюючу довідку про тривалість робочого дня та тижня.

Не погоджуючись із таким рішенням, позивач оскаржив його в судовому порядку.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.

За змістом статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV) починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).

Ст. 62 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

У пункті 3 Порядку №637 закріплено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці орган Пенсійного фонду вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників був врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за №310 (далі - Положення №310).

Відповідно до п. 1, 2 Положень №310 трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів.

Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (п. 5 Положень №310).

Згідно з п. 6 Положень №310 всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

За змістом п. 8, 13 Положень №310 трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.

Відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу.

Отже, виходячи з наведеного, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімуму трудової участі).

При цьому, законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірних періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Крім того, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому, власне, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.

Так, в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (провадження №К/9901/110/17) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист.

Згідно із записами трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 29.08.1989 по 31.05.1993 працював у колгоспі ім. Фрунзе с. Колос Вінницької області.

Вказані записи про спірний період у трудовій книжці колгоспника ОСОБА_1 заповнені відповідно до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та містять всі необхідні записи.

При цьому записи у трудовій книжці про роботу позивача зроблені у хронологічній послідовності, дозволяють встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази, на підставі яких позивача прийнято на таку роботу. Окрім того, записи засвідчені відтиском печаток та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватися в їх достовірності.

Окрім того, на підтвердження вказаного періоду трудової діяльності позивачем надані архівні довідки КУ "Лукамелешківський трудовий архів" Лукамелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 04.12.2024 №Г-570, №Г-569, №Г-573, №Г-574, №Г-575, № Г-571, від 03.12.2024 №Г-579, №Г-580 у яких міститься інформація про те, що позивач працював у колгоспі ім. Фрунзе с. Колос та, зокрема, в період з 01.02.1991 по 31.08.1991, з 01.10.1991 по 30.11.1992, з 01.01.1993 по 31.05.1993 з інформацією про кількість відпрацьованих годин, людино-днів та заробітну плату.

Поряд з цим, відповідачем не доведено недостовірності записів у трудовій книжці, не спростовано факт виконання позивачем встановленого мінімуму трудової участі, а також не наведено доказів, які б свідчили про відсутність у позивача відповідного страхового стажу.

Натомість рішення про відмову ґрунтується переважно на формальних зауваженнях до оформлення документів, що суперечить принципам розумності, добросовісності та пропорційності, а також не забезпечує належного балансу між публічним інтересом та правом особи на соціальний захист, гарантованим ст. 46 Конституції України.

За таких обставин, оскаржуване рішення відповідача про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком є протиправним, оскільки прийняте без повного та об`єктивного з`ясування обставин справи.

При цьому, зважаючи на те, що судом визнано протиправним та скасовано рішення №024950010799 від 02.07.2025, належним способом захисту прав позивача буде зобов`язання відповідача призначити та виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 25.06.2025, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.02.1991 по 31.08.1991, з 01.10.1991 по 30.11.1992 та з 01.01.1993 по 31.05.1993.

За змістом ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийГраб Л.С.

СуддіМатохнюк Д.Б. Сторчак В. Ю.