Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №580/8707/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 25 жовтня 2026 р.

Справа: №580/8707/25

Суддя: Карпушова Олена Віталіївна

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/8707/25 Суддя (судді) першої інстанції: Анжеліка БАБИЧ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання рішення протиправним, його скасування та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

30.07.2025 ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, яким просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення від 19.05.2025 №232450002448 про відмову в призначенні пенсії;

- зобов`язати зарахувати до страхового стажу періоди роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 період догляду за дітьми до досягнення трирічного віку з 13.11.1985 до 13.11.1988, з 15.11.1990 до 15.11.1993, періоду навчання 01.09.1982-29.06.1984, та призначити пенсію за віком.

На обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що має всі умови для призначення пенсії за віком, проте відповідач протиправно відмовив їй у такому призначенні.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2025 р. адміністративний позов задоволено: визнано протиправним і скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 19.05.2025 №232450002448 про відмову в призначенні пенсії, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, м.Луцьк, Київський майдан, буд.6; код ЄДРПОУ 13358826) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) періоди роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 , період догляду за дітьми до досягнення трирічного віку з 13.11.1985 до 13.11.1988, з 15.11.1990 до 15.11.1993, періоду навчання 01.09.1982-29.06.1984, та призначити пенсію за віком.

Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджено та не спростовано відповідачем під час судового розгляду справи наявність у позивача достатнього страхового стажу та настання віку, з якого може бути призначена пенсія за віком.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального права, та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області правомірно прийнято рішення № 2232450002448 від 19 травня 2025 року про відмову Позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки страховий стаж Позивача становить 19 років 8 місяців 16 днів, до страхового стажу не зараховано: періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 01 серпня 1984 року, період навчання згідно диплому НОМЕР_4 від 29 червня 1984 року, оскільки ім`я в свідоцтві про одруження не відповідає даним паспорта; період догляду за дітьми до 3-х річного віку ІНФОРМАЦІЯ_1 і ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки ім`я матері не відповідає даним паспорта.

Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, яким підтримала висновки суду першої інстанції.

Відповідно до статті 311 КАС України, апеляційну скаргу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, зазначає наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Позивач згідно з паспортом НОМЕР_5 є громадянином України, ІНФОРМАЦІЯ_3 . Має трудову книжку НОМЕР_1 з 01.08.1984.

На звернення позивача від 12.05.2025 відповідач виніс рішення від 19.05.2025 №232450002448 щодо відмови в призначені пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зазначивши про недостатній страховий стаж. Не врахований стаж: періоду навчання 01.09.1982-29.06.1984 згідно з дипломом НОМЕР_4 від 29.06.1984, оскільки ім`я в свідоцтві про одруження не відповідає даним паспорта; догляду за дітьми до досягнення трирічного віку ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , оскільки ім`я не відповідає даним паспорта.

Вказані обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними.

Відповідно до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII (далі - Закон № 1788), Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058).

Статтею 56 Закону № 1788 передбачено, що до видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію віднесено, серед іншого: роботу, виконувану на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв; будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.

За змістом ч.1 ст.26 Закону № 1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

Згідно зі ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем разом з заявою про призначення пенсії подано трудову книжку НОМЕР_6 від 01 серпня 1984 року, в якій зазначені спірні періоди роботи позивача, та підтверджені в передбачений Законом, а саме приписами: ст.62 Закону №1788-XII, п. 1 Порядку №637, спосіб - записом в трудовій книжці.

Однак, позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком з підстав невраховування стажу: періоду навчання 01.09.1982-29.06.1984 згідно з дипломом НОМЕР_4 від 29.06.1984, оскільки ім`я в свідоцтві про одруження не відповідає даним паспорта; догляду за дітьми до досягнення трирічного віку ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , оскільки ім`я не відповідає даним паспорта.

Дослідженням змісту трудової книжки встановлено записи російською мовою. Диплом заповнений українською. Позивачка є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 26.04.2022 №7122-5003162101 про попереднє місце проживання в Донецькій області. Внаслідок перекладу її ім`я застосовано в документах по-різному: ОСОБА_2 , ОСОБА_2 . Водночас експертним висновком від 06.06.2025 №056/918-м підтверджено, що не зважаючи на різний переклад її імені всі відомості стосуються однієї людини.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем необґрунтовано не зараховано позивачу у загальний стаж спірні періоди.

При цьому колегія суддів врахувала правові позиції Конституційного Суду України в таких рішеннях: від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене.

При цьому, згідно ч.ч. 1, 3 ст. 44 Закону № 1058 органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

За приписами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Здійснюючи аналіз положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Порядку № 22-1, колегія суддів зазначає, що у разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами. Однак, в даному випадку, відповідач цим правом не скористався та будь-яких перелічених вище заходів не вживав.

Не можливість отримання даної інформації з причин, що не залежать від позивача, не можуть позбавити останнього від права на пенсійне забезпечення.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо зобов`язання відповідача зарахувати трудовий стаж позивача відповідно до його трудової книжки № НОМЕР_1 від 01 серпня 1984 року.

При цьому, перевіряючи рішення суду першої інстанції у межах апеляційної скарги, судова колегія також зазначає, що відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тож, застосування в цій справі способу захисту порушеного права Позивача шляхом зобов`язання призначити пенсію ОСОБА_1 не є втручанням в його дискреційні повноваження та відповідає завданням адміністративного судочинства, регламентованим ст. 2 КАС України.

Аналогічний підхід щодо обрання способу захисту порушеного права застосовано Верховним Судом у постановах від 31.01.2018 у справі № 825/849/17 та від 06.03.2018 у справі № 826/4475/16.

Разом з тим, у рішенні від 30.01.2003 N 3-рп/2003 Конституційний Суд України зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Крім того, у рішенні від 10.04.2008 у справі «Вассерман проти Росії» Європейський суд з прав людини також наголосив на тому, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Щодо інших доводів апелянта колегія суддів враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, оскільки судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, то відповідно до ст. 139 КАС України, понесені відповідачем та апелянтом у цій справі судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2025 р. - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання рішення протиправним, його скасування та зобов`язання вчинити дії - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

О.В. Епель

В.В. Файдюк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua