Постанова від 22 жовтня 2026 р. у справі №640/2050/19 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/2050/19 Суддя (судді) першої інстанції: Сіпака Андрій Васильович

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2026 року м. Київ

Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Кузьменка В.В.,

суддів: Василенка Я.М., Карпушової О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги, рішення, за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року,

В С Т А Н О В И Л А:

ФОП ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.01.2019 №№ 0000894204, 0000914204, 0001364204, 0001304204, 0001014204, 0001024204; вимогу про сплату боргу від 10.01.2019, рішення від 10.01.2019 № 0000924204.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24.06.2025 позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Доводи апелянта обґрунтовані тим, що оскаржувані рішення прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідач наголошує, що у спірному випадку протиправно до складу витрат позивача включено вартість послуг охорони, по заміні покриття, цифрового телебачення, дерев`яних виробів, авторської винагороди, суми сплаченого податку на додану вартість та акцизного податку. Щодо порушень по акцизному податку, відповідач зазначив, що декларації подані до ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві, а мали бути подані до ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, ст. 77, п. 82.1 ст. 82 Податкового Кодексу України та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», згідно з наказом ГУ ДФС у м. Києві № 15939 від 24.10.2018 та планом-графіком проведення документальних планових перевірок платників податків на 2018 рік була проведена документальна планова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2017, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2017.

За результатами перевірки складено акт від 29.11.2018 № 4679/26-15-42-04-30/ НОМЕР_1 .

Висновками Акту зафіксовано порушення ФОП ОСОБА_1 податкового законодавства, зокрема:

- пунктів 177.2 - 177.4 ст. 177 Податкового Кодексу України в частині заниження податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 на 80 658,05 грн, в т.ч.: за 2016 рік - 44 403,36 грн, за 2017 рік - 36 254,69 грн;

- підпунктів 1.2 та 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Інші перехідні положення» Податкового Кодексу України в частині заниження суми податкового зобов`язання з військового збору за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 на 6 721,50 грн, в т.ч.: за 2016 рік - 3 700,28 грн, за 2017 рік - 3 021,22 грн;

- п. 57.1 ст. 57 Податкового Кодексу України - несвоєчасно сплачено суми узгоджених податкових зобов`язань з військового збору, визначених податковою декларацією про майновий стан і доходи від 09.02.2017 № 9269836967 в сумі 1 577,20 грн;

- абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» - занижено суму єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу за 2016-2017 роки у розмірі 89 935,51 грн, в т.ч.: 2016 рік - на 45 624,23 грн, за 2017 рік - на 44 311,28 грн;

- ч. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»:

несвоєчасно сплачено суму єдиного внеску за листопад 2011 року в розмірі 2 024 грн, за січень 2012 року в розмірі 2 024 грн, за листопад 2012 року в розмірі 2 110,97 грн;

несвоєчасно сплачено суму єдиного внеску з сум заробітної плати за листопад 2011 року та листопад 2012 року в розмірах 198 грн. та 217,31 грн.;

- п. 198.5 ст. 198 Податкового Кодексу України - занижено податкові зобов`язання з податку на додану вартість з 09.09.2016 по 31.12.2017 на 2 002 грн, в т.ч.: за березень 2017 року - 418 грн, за вересень 2017 року - 254 грн., за жовтень 2017 року - 436 грн., за листопад 2017 року - 436 грн, за грудень 2017 року - 458 грн та завищено від`ємне значення з податку на додану вартість за лютий 2017 року на 130 грн;

- пункти 44.1 та 44.3 ст. 44 Податкового Кодексу України не надано до перевірки книгу обліку доходів та книгу обліку доходів і витрат;

- п. 216.9 ст. 216, п. 217.1 ст. 217, пп. 212.3.1-1 п. 212.3 ст. 212 Податкового Кодексу України занижено податкові зобов`язання з акцизного податку за 2015-2017 роки на 115 357 грн;

- п. 51.1 ст. 51 Податкового Кодексу України - не відображено в розрахунках за формою 1 ДФ інформацію про нараховані та виплачені суми доходів фізичним особам за ознакою « 157» - дохід, виплачений самозайнятій особі;

- п. 223.2 ст. 223 Податкового Кодексу України не подано до контролюючого органу за місцем реєстрації платником акцизного податку податкові декларації акцизного податку за період з 01.01.2015 по 31.12.2017.

На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом 10.01.2019 були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000894204, яким за порушення пунктів 177.2 - 177.4 ст. 177 Податкового Кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 100 822,56 грн, у т.ч. 80 658,05 грн за податковими зобов`язаннями та 20 164,51 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0000914204, яким за порушення підпунктів 1.2 та 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Інші перехідні положення» Податкового Кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір на загальну суму 8 401,88 грн, у т.ч. 6 721,50 грн за податковими зобов`язаннями та 1 680,38 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0001364204, яким за порушення п. 223.2 ст. 223 Податкового Кодексу України застосовано штрафні санкції за платежем Акциз податок з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизними товарами у розмірі 4 250 грн;

- № 0001304204, за порушення п. 216.9 ст. 216, п. 217.1 ст. 217, пп. 212.3.1-1 п. 212.3 ст. 212 Податкового Кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання за платежем Акцизний податок з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів на загальну суму 144 196,25 грн, у т.ч. 115 357 грн за податковими зобов`язаннями та 28 839,25 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0001014204 за порушення п. 198.5 ст. 198 Податкового Кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 2 507,50 грн, у т.ч. 2 002 грн за податковими зобов`язаннями та 505,50 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0001024204, яким за порушення п. 198.5 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового Кодексу України зменшено розмір від`ємного значення з податку на додану вартість за лютий 2017 року на 130 грн;

- вимогу про сплату боргу від 10.01.2019 № Ф-006 про сплату заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 89 935,51 грн;

- рішення від 10.01.2019 № 0000924204 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 13 555,98 грн.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що витрати на охорону приміщення, кабельне телебачення, сплату авторської винагороди, чищення килимка та інше, що використовується в господарській діяльності, відносяться до інших витрат та підлягають їх врахуванню при визначенні суми витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, і подальшого обрахунку податку на доходи фізичних осіб. Таким чином суд першої інстанції виснував про безпідставність доводів відповідача про порушення позивачем пунктів 177.2 та 177.4 статті 177 Податкового Кодексу України.

Також суд першої інстанції зазначив, що донарахування сум єдиного внеску та військового збору у випадку, який розглядається, мало місце у зв`язку із твердженням про завищення витрат і заниження доходів, отже, враховуючи, що судом встановлено протиправність висновків відповідача в цій частині, то і сума військового збору та єдиного внеску підлягають скасуванню.

Також, суд першої інстанції встановив, що позивач подавав декларації з акцизного податку за всі періоди, що підтверджується квитанціями № 2 (надісланими через електронну систему ДПС). Отже, твердження відповідача про неподання декларацій є безпідставним. Помилкове визначення реквізитів або порядок зарахування не може бути підставою для застосування штрафів, якщо обов`язок платника виконано вчасно.

Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За визначенням, що міститься у пп. 14.1.36 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За визначенням, що міститься пунктах 177.1 та 177.2 ст. 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

За приписами п. 177.4 ст. 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать:

витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат;

витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством;

суми податків, зборів, які пов`язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов`язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця;

інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, однією з умов для врахування витрат на придбання товарів (робіт, послуг) при визначенні оподатковуваного доходу платника є спрямованість таких операцій на одержання доходу (економічної вигоди), на підтвердження економічної доцільності та господарської мети понесених витрат та використання отриманих благ у власній господарській діяльності, Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 28.04.2020 у справі № 826/15568/16, від 10.04.2020 у справі № 808/954/17, від 09.09.2021 у справі № 460/2315/19 тощо.

Пунктом 44.1 ст. 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За визначенням, що міститься у ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 996-XIV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. Документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Крім того, слід враховувати, що згідно основоположних принципів та положень цивільного законодавства підприємницька діяльність в Україні здійснюється на підставі принципів її свободи, законності та добросовісності. Хоча чинним законодавством і передбачено свободу у виборі напрямків реалізації такої діяльності, її форми, однак підприємницька діяльність побудована в першу чергу на добросовісному виконанні суб`єктом господарювання своїх обов`язків, взятих на себе зобов`язань та дотриманні встановлених державою правил поведінки.

Пунктом 44.6 ст. 44 ПК України передбачено, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Так, відповідно до норм податкового законодавства фізична особа-підприємець має право включити до складу витрат відповідні суми, підтверджені розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, які безпосередньо пов`язані з отриманням доходів та господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця, і які підпадають під перелік витрат операційної діяльності.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, та вбачається з акта перевірки, під час перевірки, позивачем були надані всі первинні документи за всі періоди здійснення підприємницької діяльності у статусі фізичної особи-підприємця, за перевіряємий період. Натомість, в акті перевірки відповідачем конкретно не вказано та не визначено, на підставі яких саме первинних документів зроблені висновки про заниження позивачем чистого доходу.

Відтак, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що визначені позивачем суми витрат та доходів, є обґрунтованими та належним чином підтвердженими, як первинними документами, на відміну від даних відповідача, зазначених в акті перевірки. Також, зважаючи на те, що донарахування сум єдиного внеску та військового збору у спірному випадку, мало місце у зв`язку із твердженням про завищення витрат і заниження доходів, отже, враховуючи, що судом першої інстанції, встановлено протиправність висновків відповідача в цій частині, то і сума військового збору та єдиного внеску підлягають скасуванню.

Щодо збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту, слід зазначити наступне.

За приписами п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до п. 198.3 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпункт 198.5 ст. 198 ПК України зобов`язує платника ПДВ нараховувати податкові зобов`язання відповідно до бази оподаткування, згідно з пп. 189.1 ПК України до закінчення звітного періоду, а також скласти й зареєструвати зведену податкову накладну в ЄРПН у визначений термін щодо товарів (послуг), необоротних активів, що були придбані чи виготовлені з ПДВ. Це стосується товарів (послуги) чи необоротних активів, що призначені для їх використання в операціях, що не пов`язані з господарською діяльністю такого платника ПДВ. Крім випадків, що зазначені пп. 189.9 статті 189 ПК України.

Для застосування пп. 198.5 ПК України податкові зобов`язання визначають по вартості товарів (послуг) та вартості необоротних активах, що були: придбані для використання в операціях, що не будуть оподатковуватись на дату їх придбання; придбані для використання в оподатковуваних операціях, які будуть використовувати в неоподатковуваних операціях на дату їх використання; при цьому має бути визначено в первинних документах, що складені згідно з Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

На виконання п. 201.1. ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата складання податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу);

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду;

й) індивідуальний податковий номер.

На виконання п. 201.7. ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до абз. 2 п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Так, податкова накладна складена та зареєстрована у ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), є для покупця таких товарів (послуг) достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження. Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є відповідність податкової накладної до порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.04.2022 у справі № 200/5932/19.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, основними порушеннями з декларування податкових зобов`язань з податку на додану вартість перевіркою встановлено, що за період 09.09.2016 по 31.12.2017 до складу податкового кредиту з податку на додану вартість позивачем включено вартість телекомунікаційних послуг (послуги цифрового ТБ), обладнання (водонагрівачі та тен) не пов`язаних з підприємницькою діяльністю. Тобто, відповідачем не ставиться під сумнів факт придбання та відповідно передача у власність позивача товарно-матеріальних цінностей від контрагентів-постачальників. Підприємства - постачальники, в яких позивач здійснював закупівлю товарів, під час здійснення господарських операцій, були зареєстровані платниками ПДВ та відповідно надали (зареєстрували) відповідні податкові накладні, які надають позивачу право на віднесення сум податкового кредиту з ПДВ.

Відтак, є вірним висновок суду першої інстанції, що твердження відповідача про безпідставне включення до складу податкового кредиту суми ПДВ при придбанні товарно-матеріальних цінностей суперечить фактичним обставинам справи, оскільки товарно-матеріальні цінності закуповувались позивачем виключно з метою здійснення господарської діяльності (використання за призначенням або подальшої реалізації). Протилежних доказів до суду першої та апеляційної інстанції не надано.

Так, якщо платник податку на додану вартість починає використовувати товари/послуги/необоротні активи, які були попередньо придбані з податком на додану вартість із формуванням податкового кредиту на ці суми, в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку, то він повинен нарахувати податкові зобов`язання з податку на додану вартість виходячи із бази оподаткування, визначеної в порядку, передбаченому п. 189.1 ст. 189 ПК України (крім випадків, передбачених п. 189.9 ст. 189 цього Кодексу). Для висновку про наявність підстав для нарахування податкових зобов`язань на підставі положень пп. 198.5 ст. 198 ПК України слід встановити факт неоподатковуваного/негосподарського використання товарів (послуг) і необоротних активів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 360/4169/21.

Щодо порушень по акцизному податку, відповідач зазначив, що декларації подані до ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві, а мали бути подані до ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Відповідно до ст. 212.3.1-1. ПК України особи - суб`єкти господарювання роздрібної торгівлі, які здійснюють реалізацію підакцизних товарів, підлягають обов`язковій реєстрації як платники податку контролюючими органами за місцезнаходженням пункту продажу товарів не пізніше граничного терміну подання декларації акцизного податку за місяць, в якому здійснюється господарська діяльність.

Як підтверджено, позивач подавав декларації з акцизного податку за всі періоди, що підтверджується квитанцією № 2 (надісланими через електронну систему ДПС).

Фактичне місце здійснення діяльності ФОП ОСОБА_1 - м. Київ, вул. Саксаганського, 32. Голосіївський район м. Києва, що підтверджується ліцензією на продаж алкогольних напоїв та актом перевірки.

Як не заперечується сторонами у справі, позивач здійснював оплату акцизного податку за реквізитами УДКСУ у Дарницькому районі ГУ ДКСУ у м. Києві за місцем реєстрації.

За приписами частин 4 та 5 ст. 45 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) податки і збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету (за винятком установ України, які функціонують за кордоном).

Податки і збори та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.

Розділом 1 Положення про єдиний казначейський рахунок, затвердженого Наказом Державного казначейства України 26.06.2002 № 122 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.07.2002 за № 594/6882 (далі - Положення № 122), встановлено, що єдиний казначейський рахунок (далі - ЄКР) - це консолідований рахунок, відкритий Державному казначейству України в Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України.

ЄКР консолідує кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, коштів інших клієнтів, обслуговування яких здійснюється органами Державного казначейства України та регламентується законодавством (пункт 2.1 розділу 2 Положення).

Відповідно до приписів розділу 3 Положення № 122 функціонування ЄКР забезпечує, зокрема, зарахування податків і зборів (обов`язкових платежів) та інших надходжень, передбачених законодавством, до державного та місцевих бюджетів.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 10.04.2020 у справі № 821/844/17, від 11.04.2019 у справі № 822/3323/17, від 14.08.2018 у справі № 821/1897/17 виклав наступні правові висновки: «…Здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов`язання до державного бюджету має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак, дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов`язання, не можуть слугувати підставою для застосування штрафів…».

Таким чином, допущена помилка у номері рахунку, на який належало сплатити податкові зобов`язання, допущена позивачем, під час перерахування узгодженої суми грошового зобов`язання до державного бюджету в строк, встановлений ПК України, не містить ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов`язання та не є достатньою правовою підставою для висновку про порушення строків сплати узгодженої суми податкового зобов`язання та застосування штрафних санкцій.

Відтак, колегія суддів погоджується з тим, що виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню, про що вірно вказано судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Колегія суддів вказує, що апеляційна скарга не містить суттєво інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у відзиві на позовну заяву, з урахуванням яких, суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи.

Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.

Доказів, які б відповідали вимогам статей 73 - 76 КАС України, та спростовували зазначені вище мотиви або підтверджували відсутність підстав для задоволення позову апелянтом до суду апеляційної інстанції не надано.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанцій.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права ухвалив рішення повно і всебічно з`ясувавши обставини справи.

Керуючись статей 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги, рішення - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач В. В. Кузьменко

Судді: Я. М. Василенко

О. В. Карпушова