Постанова від 22 жовтня 2026 р. у справі №580/2527/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/2527/25 Суддя (судді) першої інстанції: Валентин ГАРАЩЕНКО

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Коротких А.Ю.,

суддів Сорочка Є.О.,

Чаку Є.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправним та зобов`язання вчинити певні дії.

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправним та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року позов задоволено частково.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Військова частини НОМЕР_1 Національної гвардії України звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках та з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може продовжити строк розгляду справи, про що постановляє ухвалу.

Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов`язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.

З огляду на особливості розгляду даної категорії справ та вищезазначені обставини, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що існує необхідність продовження строку розгляду даної справи на розумний строк.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України та з 02.10.2024 року вибув у службове відрядження для виконання бойових завдань до ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ОСУВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ у Донецькій та Луганській областях.

10.05.2024 року позивач отримав поранення під час виконання бойового завдання перебуваючи безпосередньо в районах здійснення бойових дій (околиці смт Стельмахівка). Зазначені обставини підтверджуються довідкою про обставини травми від 06.06.2024 року №1/61/8/1-981, витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 13.05.2024 року № 104 про припинення службового відрядження в зв`язку з бойовим пораненням та лікуванням.

Відповідно до довідки про обставини травми, позивач отримав відкрите поранення декількох ділянок нижньої кінцівки, множинні вогнепальні осколкові сліпі поранення обох нижніх кінцівок з пошкодженням глибокої вени та наявністю сторонніх тіл.

В подальшому, позивач проходив стаціонарне лікування у зв`язку із отриманим пораненням в різних медичних закладах, а саме:

з 10.05.2024 по 16.05.2024 року в КНП Харківської обл. ради «Обласна клінічна лікарня»;

з 16.05.2024 по 11.07.2024 року в ДУ ТМО МВС України по Чернігівській обл.;

з 11.07.2024 по 31.07.2024 року в Медичний реабілітаційний центр «Пуща - Водиця»;

з 01.08.2024 по 03.09.2024 року в ДУ «ГМЦ центр МВС України» неврологічне відділення;

з 10.10.2024 по 30.10.2024 року в Медичний реабілітаційний центр «Пуща - Водиця».

Вказані відомості підтверджуються виписками із медичних карт стаціонарного хворого позивача, виданими закладами охорони здоров`я, де він проходив лікування.

З 04.09.2024 по 03.10.2024 року позивач перебував у відпустці для лікування після поранення на підставі рішення М(ВЛ)К, оформлене довідкою №762 від 30.08.2024 року.

Травма отримана позивачем від поранення, за наслідками якою він потребував відпустки, визнана рішенням М(ВЛ)К тяжкою та пов`язаною із захистом Батьківщини.

Листом № 1/61-Б-5-Аз від 03.02.2025 року військова частина НОМЕР_1 повідомила представнику позивача, що оскільки позивач перебував в реабілітаційному центрі МВС, який проводить саме реабілітацію після проходження лікування тих чи інших захворювань, а не перебував на стаціонарному лікування в закладі МОЗ, у військової частини відсутні підстави для виплати додаткової винагороди.

Листом № 27/11-Б-1037-ЕП від 21.02.2025 року Головне управління Національної гвардії України повідомило представнику позивача, що позивач перебував у Медичному реабілітаційному центрі МВС України «Пуща Водиця» на медичній реабілітації. Нарахування та виплата додаткової винагороди за час перебування на медичній реабілітації постановою КМУ № 168 та наказом МВС № 729 на той час не передбачалися.

Вважаючи неправомірною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, у розмірі, збільшеному до 100000 грн. на місяць за період з 02.05.2024 по 10.05.2024 року, в сумі 6 451,55 грн; за період з 10.05.2024 по 03.10.2024 року та за період з 10.10.2024 по 30.10.2024 року в сумі 138 064,45 грн., позивач звернувся до суду першої інстанції за захистом порушених прав.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX, Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, Указом від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX, Указом від 12 серпня 2022 року №573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IX, Указом від 7 листопада 2022 року № 757/2022, затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року № 2738-IX, Указом від 6 лютого 2023 року № 58/2023, затвердженим Законом України від 7 лютого 2023 року № 2915-IX, Указом від 1 травня 2023 року № 254/2023, затвердженим Законом України від 2 травня 2023 року № 3057-IX, та Указом від 26 липня 2023 року №451/2023, затвердженим Законом України від 27 липня 2023 року № 3275-IX), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб.

На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Абзацом 5 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168), в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті у тому числі тих, які:

у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

З аналізу п. 1 Постанови № 168 можна дійти висновку про встановлення двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100000 гривень винагороди, за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я або у відпустці для лікування, а саме:

- пов`язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини;

- факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення (контузії, травми, каліцтва).

За ч. 1 статті 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» від 19.11.1992 року № 2801ХII (далі - Закон № 2801ХII):

- послуга з медичного обслуговування населення (медична послуга) - послуга, у тому числі реабілітаційна, що надається пацієнту закладом охорони здоров`я, реабілітаційним закладом або фізичною особою - підприємцем, яка зареєстрована та одержала в установленому законом порядку ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та оплачується її замовником. Замовником послуги з медичного обслуговування населення можуть бути держава, відповідні органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи, у тому числі пацієнт;

- реабілітаційна допомога у сфері охорони здоров`я (далі - реабілітаційна допомога) - діяльність фахівців з реабілітації у сфері охорони здоров`я, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на оптимізацію функціонування осіб, які зазнають або можуть зазнати обмеження повсякденного функціонування у їхньому середовищі;

- реабілітаційна послуга - послуга, що надається пацієнту реабілітаційним закладом, реабілітаційною установою, закладом охорони здоров`я, соціального захисту або іншим суб`єктом господарювання, які мають право надавати реабілітаційну допомогу згідно із законодавством, та оплачується її замовником. Замовником реабілітаційної послуги можуть бути держава, орган місцевого самоврядування, юридична або фізична особа, у тому числі пацієнт;

- реабілітація - комплекс заходів, яких потребує особа, яка зазнає або може зазнавати обмеження повсякденного функціонування внаслідок стану здоров`я у взаємодії з її середовищем;

- загальний заклад охорони здоров`я - багатопрофільний лікарняний заклад, що надає медичну та реабілітаційну допомогу населенню територіальної громади або декількох громад та забезпечує базові напрями стаціонарної медичної допомоги відповідно до переліку, визначеного Кабінетом Міністрів України, стабілізацію стану пацієнта та його маршрутизацію до кластерних та надкластерних закладів охорони здоров`я.

Отже, реабілітаційний центр є закладом охорони здоров`я.

Держава визнає право кожного громадянина на отримання реабілітаційної допомоги під час надання медичної допомоги. Порядок надання реабілітаційної допомоги під час надання медичної допомоги встановлюється законодавством (стаття 8 Закону № 2801ХII).

Згідно ч. 8 статті 33 Закону № 2801ХII за медичними показаннями одночасно з наданням медичної допомоги пацієнту надається реабілітаційна допомога у встановленому законодавством порядку.

Правові, організаційні та економічні засади проведення реабілітації особи з обмеженнями повсякденного функціонування у сфері охорони здоров`я з метою досягнення та підтримання оптимального рівня функціонування у її середовищі передбачені Законом України «Про реабілітацію у сфері охорони здоров`я» від 03.12.2020 року № 1053-IX.

Згідно ч. 1 статті 20 Закону № 1053-IX реабілітація у сфері охорони здоров`я - це комплекс заходів, що здійснюють фахівці з реабілітації, які працюють в реабілітаційних закладах, відділеннях, підрозділах, а також у територіальних громадах, у складі мультидисциплінарної реабілітаційної команди або самостійно, надають реабілітаційну допомогу особі з обмеженнями повсякденного функціонування (або такій, у якої можуть виникнути обмеження повсякденного функціонування) з метою досягнення та підтримання оптимального рівня функціонування та якості життя у її середовищі.

Отже, реабілітація є одним із процесів під час лікування хворого у досягненні ним, в тому числі, фізичної повноцінності, тому доводи відповідача, що позивач за період з 11.07.2024 року по 31.07.2024 року та з 10.10.2024 року по 30.10.2024 року перебування на стаціонарі на реабілітації, не має права на додаткову винагороду в розмірі до 100000грн є помилковими.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачу необґрунтовано не здійснено нарахування та виплату додаткова винагороди в розмірі до 100 000 гривень у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини за період перебування на стаціонарі на реабілітації з 11.07.2024 року по 31.07.2024 року та з 10.10.2024 року по 30.10.2024 року, а отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо вимог про нарахування та виплату грошового забезпечення за період з 02.05.2024 року по 10.05.2024 року, суд першої інстанції вірно вважає за необхідне зазначити, що згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України №96дск від 02.05.2025 року позивача відправлено у службове відрядження для виконання бойових завдань до НОМЕР_2 броп ( АДРЕСА_1 ), з подальшим вибуттям для виконання бойових завдань та здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф у Донецькій та Луганській областях. Отже, позивач 02.05.2025 року перебував у м. Вишгород Київської області, де бойові дії не ведуться та не здійснюється безпосереднє зіткнення з противником. Також представник позивача не надав доказів та не зазначив коли саме позивач розпочав безпосередню участь у бойових діях, відповідно твердження про наявність у позивача права на отримання виплат починаючи з 02.05.2025, суд вважає необґрунтованими.

Щодо вимог про нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення в сумі 135483,86 грн., суд першої інстанції вірно вважає за необхідне зазначити, що нарахування розміру додаткової винагороди за період з 11.07.2024 року по 31.07.2024 року та з 10.10.2024 року по 30.10.2024 року належить до дискреційних повноважень відповідача, тому станом на час вирішення спору в суду відсутні підстави вважати, що відповідач в майбутньому допустить порушення прав позивача щодо визначення належного розміру грошового забезпечення. Отже, вимоги в цій частині є передчасними та задоволенню не підлягають.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставин справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України в Черкаській області залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя: Коротких А.Ю.

Судді: Сорочко Є.О.

Чаку Є.В.