Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №420/27673/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/27673/25

Головуючий І інстанції: Стефанов С.О.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення суду - 04.12.2025р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

14.08.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015р. по 28.02.2018р. включно;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на його користь індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015р. по 28.02.2018р. включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення, - січня 2008р., у сумі 85927,84 грн. з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44) за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018р. по 16.12.2024р. включно;

- зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити на його користь індексацію-різницю грошового забезпечення у розмірі 4402,55 грн. на місяць за період з 01.03.2018р. по 16.12.2024р. включно у загальній сумі 358878,83 грн. згідно з абз.4, 6 п.5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078) з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44), за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, у період проходження позивачем військової служби, нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалося не в повному обсязі, а саме у період з 01.12.2015р. по 28.02.2018р. йому не нараховувалася індексація грошового забезпечення, яка мала обчислюватися із застосуванням січня 2008р. як місяця останнього підвищення посадових окладів, а у період з 01.03.2018р. по 16.12.2024р. йому виплачувалась лише так звана «поточна» індексація, яка склалась внаслідок перевищення порогу індексації в 103%. На переконання позивача, оскільки у березні 2018р. його грошове забезпечення зросло лише на 60,60 грн. (з 10010 грн. до 10070,60 грн.), а сума індексації, що склалась у цьому місяці, становила 4463,15 грн., за спірний період відповідач протиправно не виплачував на його користь індексацію-різницю у фіксованій величині 4402,55 грн. в місяць.

Ухвалою суду 1-ї інстанції від 22.08.2025р. позовну заяву ОСОБА_1 - повернуто позивачу.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2025р. зазначену ухвалу скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015р. по 28.02.2018р. включно із застосуванням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, - січня 2008р. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за вказаний період із застосуванням січня 2008р, з урахуванням виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018р. по 16.12.2024р. включно відповідно до абз.4, 6 п.5 Порядку №1078. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 щомісячну індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018р. по 16.12.2024р. включно відповідно до абз.4, 6 п.5 Порядку №1078, з урахуванням виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 17.12.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні даного судового рішення, було порушено норми матеріального та процесуального права, просив змінити рішення Одеського окружного адміністративного суду, виклавши абз.3 та 5 його резолютивної частини в редакції, за якою відповідача зобов`язується нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015р. по 28.02.2018р. у сумі 85927,84 грн. та індексацію-різницю у розмірі 4402,55 грн. на місяць за період з 01.03.2018р. по 16.12.2024р. у загальній сумі 358878,83 грн., в обох випадках з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб за п.2 Порядку №44 і за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».

Зокрема, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував висновків Верховного Суду, сформованих, зокрема, у постановах від 23.03.2023р. у справі №400/3826/21, від 22.06.2023р. у справі №520/6243/22 та від 07.12.2023р. у справі №360/381/23, про те, що індексація (індексація-різниця) грошового забезпечення має нараховуватись і виплачуватись у конкретних, розрахованих сумах, а повноваження відповідача щодо її розрахунку не є дискреційними. Також, як стверджує апелянт, механізм розрахунку індексації-різниці є єдиним і полягає у визначенні суми індексації, що склалася у березні 2018р. (1762 грн. х 253,30% / 100 = 4463,15 грн.), за вирахуванням розміру підвищення грошового забезпечення у березні 2018р. порівняно з лютим 2018 року (60,60 грн.). Крім того, апелянт наголошує, що вимога про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб не може вважатися передчасною, а виплата індексації не за кодом економічної класифікації видатків 2112 унеможливлює належне подання податкової та соціальної звітності і впливає на обсяг його страхового стажу.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України 05.01.2026р. також подала апеляційну скаргу, в якій зазначила про те, що судом, при винесенні даного судового рішення, було порушено норми матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду в частині задоволення позову та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Зокрема, апелянт зазначає, що з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015р. №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації мало розпочинатися з січня 2016р., а на виконання розпоряджень командувача Нацгвардії України грошове забезпечення військовослужбовців у січні 2016р., серпні 2017р. та січні 2018р. підвищувалось, у тому числі за рахунок додаткових видів грошового забезпечення, у зв`язку з чим, на думку апелянта, індексацію було враховано при виплаті грошового забезпечення шляхом його підвищення «випереджаючим шляхом» відповідно до абз.9-11 п.5 Порядку №1078, а сума індексації за лютий 2018р. із застосуванням січня 2008р. є меншою від сумарного збільшення грошового забезпечення за період з січня 2016р. по березень 2018р. Також, як стверджує апелянт, обчислення індексу споживчих цін здійснюється індивідуально для кожного військовослужбовця з урахуванням вимог п.10-2 Порядку №1078, а визначення базового місяця та розрахунок індексації належить до повноважень відповідача. Крім того, апелянт наголошує, що чинне законодавство не передбачає індексації грошового забезпечення у фіксованій величині, позивачу за період з 01.03.2018р. виплачувалась індексація відповідно до законодавства, а вимоги щодо цього періоду є передчасними.

13.01.2026р. матеріали даної справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.12.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.01.2026р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів доходить наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ОСОБА_1 з 2007р. по 16.12.2024р. проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України та наказом від 16.12.2024р. №359 звільнений з військової служби, виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

09.06.2025р. позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив надати інформацію щодо виплаченої йому індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби.

Листом від 08.08.2025р. №3/13/1Д229ЕП відповідач повідомив позивача про те, що за період з 01.12.2015р. по 28.02.2018р. індексація грошового забезпечення йому не виплачувалась, а за період з 01.03.2018р. по 16.12.2024р. йому виплачена тільки поточна індексація грошового забезпечення, яка склалась внаслідок перевищення порогу для проведення індексації в 103%.

Проте, як зазначає позивач, відповідачем в порушення норм абз.4, 6 п.5 Порядку №1078 не виплачено індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018р. по 16.12.2024р. 4402,55 грн. в місяць на загальну суму 358878,83 грн., а також не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015р. по 28.02.2018р. із застосуванням січня 2008р., у зв`язку із чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позовні вимоги, суд 1-ї інстанції виходив із часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, наявності підстав для їх часткового задоволення.

Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, не може погодитися в повному обсязі з наведеними висновками суду першої інстанції та вважає їх частково помилковими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Конституції України закріплює право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального і правового захисту, гарантії в економічній, соціальній та політичній сферах щодо сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни врегульовано положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII.

У відповідності до ст.1 цього Закону, «соціальним захистом військовослужбовців» вважається діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з ст.9 Закону №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається в залежності від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня, а також вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991р. №1282-XII.

У розумінні ст.1 вказаного Закону, індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або ж повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Стаття 2 Закону №1282-XII визначає те, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Тобто, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ст.4 Закону №1282-XII, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103%.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

При цьому, для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у ч.1 цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За приписами ст.6 Закону №1282-XII, у разі виникнення обставин, передбачених ст.4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних та демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення передбачені Порядком №1078.

У відповідності до п.1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому було офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103% (застосовується з 01.01.2016р.).

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Як визначено п.2 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Згідно з положеннями п.4 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних та демографічних груп населення.

Пунктом 1-1 Порядку №1078 визначено, що індексація проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який до 01.01.2016р. становив 101%, а з 01.01.2016р. - 103%. Індекс споживчих цін обчислюється наростаючим підсумком, а підвищення доходів у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому офіційно опубліковано відповідний індекс.

За правилами абз.5 п.4 Порядку №1078, сума індексації визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100%.

Пунктом 5 Порядку №1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015р. №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», яка застосовується з 01.12.2015р., початок нового обчислення індексу споживчих цін пов`язується з підвищенням тарифних ставок (окладів). У місяці такого підвищення значення індексу приймається за 1 або 100%, а для проведення подальшої індексації його обчислення здійснюється з наступного місяця.

При цьому, відповідно до абз.3, 4 п.5 Порядку №1078, сума індексації у місяці підвищення доходу не нараховується, якщо розмір підвищення перевищує суму індексації, що склалася у цьому місяці. Якщо ж розмір підвищення не перевищує такої суми, індексація визначається як різниця між сумою можливої індексації та розміром підвищення доходу.

Абзацом 5 п.5 Порядку №1078 передбачено, що у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір такого підвищення, а у місяці підвищення тарифної ставки (окладу) враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру. Водночас, згідно з абз.6 п.5 цього Порядку, до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) до визначеної суми індексації додається сума поточної індексації, яка складається внаслідок перевищення порогу індексації.

Наведені положення Порядку №1078 у їх системному зв`язку проаналізовано Верховним Судом у постанові від 13.10.2026р. у справі №420/12862/25 (п.п.34-38).

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, правильно визнав за позивачем право на індексацію грошового забезпечення за обидва спірні періоди, проте зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити її «з урахуванням виплачених сум», не перевіривши наведених позивачем розрахунків і не визначивши конкретних сум, які належать до виплати, не врахував особливостей правового регулювання індексації у 2023р., а вимогу про одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб помилково визнав передчасною.

Надаючи оцінку доводам апеляційних скарг сторін у межах, визначених ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України судовий захист має забезпечувати ефективне поновлення порушеного права, а ч.4 ст.9 цього ж Кодексу покладає на суд обов`язок вжити передбачених законом заходів для з`ясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Так, у постанові від 23.03.2023р. у справі №400/3826/21 (із урахуванням ухвали від 30.03.2023р. про виправлення описки) Верховний Суд розмежував поточну індексацію та індексацію-різницю, визначив обставини, необхідні для обчислення останньої, наголосив на відсутності у військової частини дискреції щодо її нарахування та виплати і зазначив, що для ефективного захисту права суд має перевірити розрахунок позивача й визначити конкретні суми, належні до виплати.

Цей підхід послідовно застосовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.05.2024р. у справі №200/2737/21-а, від 08.05.2025р. у справі №380/6610/24 та від 23.12.2025р. у справі №280/8303/23, а в постанові від 13.10.2026р. у справі №420/12862/25 Верховний Суд взагалі окремо підкреслив, що належність відповідачу повноважень з нарахування грошового забезпечення не звільняє суд від обов`язку вирішити спір про його розмір (п.40), а правильність розрахунку позивача належить перевірити за доказами справи з урахуванням щомісячних показників прожиткового мінімуму та приросту індексу споживчих цін, службового часу й фактично проведених виплат (п.43).

Застосовуючи наведені норми та правові висновки до обставин даної справи, колегія суддів зазначає наступне.

Схеми посадових окладів військовослужбовців у спірний період визначалися саме постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007р. №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка діяла з 01.01.2008р. до 01.03.2018р.

З 01.03.2018р. нові розміри посадових окладів встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Постанова №1013 підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовцям не передбачала, а тому січень 2016р. не став для них місяцем підвищення доходу.

Відтак, з огляду на правила п.п.5, 10-2 Порядку №1078, для обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення позивача в період з 01.12.2015р. по 28.02.2018р. включно місяцем підвищення доходу є січень 2008р.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постановах від 26.01.2022р. у справі №400/1118/21, від 20.04.2022р. у справі №420/3593/20, від 21.03.2023р. у справі №620/7687/21 та від 22.03.2023р. у справі №380/1730/22, і не заперечується по суті у постановах Верховного Суду від 23.12.2025р. у справі №280/8303/23 та від 13.10.2026р. у справі №420/12862/25.

Відносно доводів апеляційної скарги відповідача про те, що з січня 2016р. обчислення індексу споживчих цін мало розпочинатися заново, а грошове забезпечення військовослужбовців у січні 2016р., серпні 2017р. та січні 2018р. підвищувалось «випереджаючим шляхом», то колегія суддів зазначає, що, як вбачається з доводів самого апелянта, таке підвищення відбувалося на підставі розпоряджень командувача Національної гвардії України за рахунок додаткових видів грошового забезпечення (премій, щомісячної додаткової грошової винагороди), а не внаслідок підвищення посадових окладів, і за правилами абз.5 п.5 Порядку №1078 не зменшує суми індексації та не створює нового місяця підвищення доходу.

Доказів того, що грошове забезпечення позивача підвищувалось з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку (ст.4 Закону №1282-XII), матеріали справи не містять.

У свою чергу, п.10-2 Порядку №1078 регулює обчислення індексу для переведених на іншу роботу, новоприйнятих працівників і працівників, які повернулися з відповідних відпусток, а тому до спірних правовідносин не застосовується.

Перевіряючи заявлену позивачем суму індексації за період з 01.12.2015р. по 28.02.2018р. у розмірі 85927,84 грн., колегія суддів враховує те, що позивач у цей період безперервно проходив військову службу повні календарні місяці, а листом від 08.08.2025р. №3/13/1Д229ЕП відповідач підтвердив, що індексація грошового забезпечення за цей період позивачу не виплачувалась, у зв`язку з чим раніше виплачених сум, які підлягали б урахуванню, немає.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб, у межах якого індексується грошовий дохід, відповідно до законів України про Державний бюджет України на відповідні роки становив: у грудні 2015р. та січні-квітні 2016р. - 1378 грн., у травні-листопаді 2016р. - 1450 грн., у грудні 2016р. - квітні 2017р. - 1600 грн., у травні-листопаді 2017р. - 1684 грн., у грудні 2017р. - лютому 2018р. - 1762 грн.

Величина приросту індексу споживчих цін для проведення індексації у разі підвищення посадового окладу у січні 2008р., обчислена наростаючим підсумком з урахуванням порогів індексації та на основі індексів споживчих цін Держстату (розрахунок яких наведено у позовній заяві), відповідно до інформації Міністерства соціальної політики України, наданої листом від 28.09.2021р. №5211/0/290-21/51, на який посилається позивач, становить: у грудні 2015р. - 167,1%, у січні-травні 2016р. - 171,2%, у червні-листопаді 2016р. - 186,9%, у грудні 2016р. - лютому 2017р. - 198,6%, у березні-травні 2017р. - 210,0%, у червні-серпні 2017р. - 221,5%, у вересні-листопаді 2017р. - 231,4%, у грудні 2017р. - лютому 2018р. - 241,7%, у березні 2018р. - 253,3%.

Такі ж показники були застосовані і під час нового розгляду справи №280/8303/23 після її повернення Верховним Судом (рішення суду від 27.04.2026р., яке набрало законної сили 23.06.2026р.).

За таких умов сума індексації, яка належала позивачу щомісячно, становить: у грудні 2015р. - 2302,64 грн. (1378 х 167,1% / 100), у січні-квітні 2016р. - по 2359,14 грн. (1378 х 171,2% / 100), у травні 2016р. - 2482,40 грн. (1450 х 171,2% / 100), у червні-листопаді 2016р. - по 2710,05 грн. (1450 х 186,9% / 100), у грудні 2016р. - лютому 2017р. - по 3177,60 грн. (1600 х 198,6% / 100), у березні-квітні 2017р. - по 3360,00 грн. (1600 х 210,0% / 100), у травні 2017р. - 3536,40 грн. (1684 х 210,0% / 100), у червні-серпні 2017р. - по 3730,06 грн. (1684 х 221,5% / 100), у вересні-листопаді 2017р. - по 3896,78 грн. (1684 х 231,4% / 100), у грудні 2017р. - лютому 2018р. - по 4258,75 грн. (1762 х 241,7% / 100).

Отже, загальна сума індексації грошового забезпечення позивача за 27 місяців спірного періоду становить 85927,87 грн. (2302,64 + 9436,56 + 2482,40 + 16260,30 + 9532,80 + 6720,00 + 3536,40 + 11190,18 + 11690,34 + 12776,25).

Заявлена позивачем сума 85927,84 грн. є меншою за обчислену судом на 0,03 грн., тобто не перевищує належної йому суми, а тому, діючи в межах позовних вимог (ч.2 ст.9 КАС України), колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість розрахунку позивача та наявність підстав для зобов`язання відповідача нарахувати й виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015р. по 28.02.2018р. саме в сумі 85927,84 грн.

За таких обставин, обраний судом першої інстанції спосіб захисту у вигляді зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію «з урахуванням виплачених сум», без перевірки розрахунку позивача та визначення конкретної суми, не відповідає вимогам ч.1 ст.2 КАС України та наведеним висновкам Верховного Суду, а доводи апеляційної скарги позивача в цій частині є обґрунтованими.

Що ж стосується періоду з 01.03.2018р. по 16.12.2024р., то з набранням чинності Постановою №704 березень 2018р. став для позивача місяцем підвищення доходу, у зв`язку з чим відповідачу належало вирішити питання про наявність у нього права на індексацію-різницю відповідно до абз.3-6 п.5 Порядку №1078.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 30.09.2026р. у справі №200/5193/23 (п.п.44-55), нарахування й виплата індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом, а повноваження військової частини щодо її виплати не є дискреційними. Для застосування абз.3-6 п.5 Порядку №1078 суд повинен установити розмір підвищення доходу позивача в березні 2018р. (А), який визначається як різниця між сумами грошового забезпечення в березні та лютому 2018р., суму можливої індексації в березні 2018р. (Б), яка визначається як добуток прожиткового мінімуму для працездатних осіб на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100%, а також те, чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б). Якщо (А) дорівнює або є меншим за (Б), індексація-різниця визначається як різниця між ними та виплачується до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

Аналогічні висновки були викладені у постановах Верховного Суду від 23.03.2023р. у справі №400/3826/21, від 06.04.2023р. у справі №420/11424/21 та від 20.04.2023р. у справі №320/8554/21.

При цьому, як наголосив Верховний Суд у тій же постанові (п.п.61-63), до сум грошового забезпечення за лютий і березень 2018р. включаються лише ті його складові, які не мають разового характеру, а від правильного їх визначення залежить розмір індексації-різниці.

Як вбачається з наведених у позовній заяві відомостей картки особового рахунку позивача, які відповідачем не спростовані, грошове забезпечення позивача у лютому 2018р. становило 10010 грн. (посадовий оклад - 740 грн., оклад за військовим званням - 60 грн., надбавка за вислугу років - 200 грн., надбавка за виконання особливо важливих завдань - 500 грн., щомісячна премія - 8510 грн.), а у березні 2018р. - 10070,60 грн. (посадовий оклад - 3080 грн., оклад за військовим званням - 950 грн., надбавка за вислугу років - 1410 грн., надбавка за особливості проходження служби - 1088,10 грн., щомісячна премія - 3542 грн.).

Усі зазначені складові належать до щомісячних видів грошового забезпечення (ч.2 ст.9 Закону №2011-XII) і разового характеру не мають, а одноразових виплат (винагород, допомог) до цих сум не включено.

Отже, розмір підвищення доходу позивача в березні 2018р. (А) становить 60,60 грн. (10070,60 грн. - 10010 грн.).

Сума можливої індексації в березні 2018р. (Б), з урахуванням прожиткового мінімуму 1762 грн. та величини приросту індексу споживчих цін 253,3%, становить 4463,15 грн. (1762 х 253,3% / 100).

Оскільки розмір підвищення доходу (60,60 грн.) є меншим за суму можливої індексації (4463,15 грн.), позивач мав право на індексацію-різницю у розмірі 4402,55 грн. (4463,15 грн. - 60,60 грн.) щомісячно до дати звільнення зі служби, до якої надалі мала додаватися поточна індексація (абз.6 п.5 Порядку №1078).

Наведені ж в апеляційній скарзі відповідача відомості про розміри грошового забезпечення військовослужбовців у січні та березні 2018р. (8677,50 грн. і 8771,10 грн.) мають загальний характер і не стосуються грошового забезпечення саме позивача, а тому зазначеного розрахунку не спростовують.

Посилання ж відповідача на те, що законодавство не передбачає індексації у фіксованій величині, ґрунтуються на застосуванні лише абз.1, 2 п.5 Порядку №1078, які регулюють поточну індексацію, без урахування абз.3-6 цього пункту, і суперечать наведеним висновкам Верховного Суду.

Відповідач підтвердив, що за період з 01.03.2018р. по 16.12.2024р. позивачу виплачувалась лише поточна індексація. Оскільки поточна індексація відповідно до абз.6 п.5 Порядку №1078 додається до індексації-різниці, а не замінює її, підстав для зменшення суми індексації-різниці на виплачені суми поточної індексації немає.

Разом із тим, визначаючи період, за який належить індексація-різниця, колегія суддів враховує, що абз.18 п.3 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022р. №2710-IX дію Закону №1282-XII на 2023р. було зупинено, а тому правові підстави для нарахування і виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2023р. по 31.12.2023р. були відсутні.

Цей підхід Верховний Суд підтвердив у постанові від 30.09.2026р. у справі №200/5193/23 (п.п.76-80), пославшись на постанови від 28.06.2024р. у справі №200/2319/23 та від 18.12.2025р. у справі №380/5270/24, а в постанові від 13.10.2026р. у справі №420/12862/25 спірні періоди індексації-різниці визначено саме з виключенням 2023р.

Однак, суд першої інстанції, зобов`язавши відповідача нарахувати індексацію за весь період з 01.03.2018р. по 16.12.2024р., цього не врахував, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині є слушними.

Водночас, положення ст.39 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023р. №3460-IX стосовно обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком з 01.01.2024р. не виключають застосування абз.3-6 п.5 Порядку №1078 до правовідносин щодо виплати щомісячної індексації-різниці, на що вказав Верховний Суд у постанові від 20.08.2026р. у справі №560/2520/25 і що враховано у постанові від 13.10.2026р. у справі №420/12862/25 (п.50). Тому за період з 01.01.2024р. по 16.12.2024р. індексація-різниця позивачу належить.

Визначаючи загальну суму індексації-різниці, колегія суддів враховує, що за неповний місяць служби індексація виплачується пропорційно відслуженому часу (постанова Верховного Суду від 30.05.2024р. у справі №200/2737/21-а, на яку послався Верховний Суд у постанові від 13.10.2026р. у справі №420/12862/25, п.48).

Період з 01.03.2018р. по 31.12.2022р. включно становить 58 повних місяців, тож за цей період позивачу належить індексація-різниця в сумі 255347,90 грн. (4402,55 грн. х 58).

Період з 01.01.2024р. по 16.12.2024р. включно становить 11 повних місяців та 16 днів грудня 2024р., тож за цей період позивачу належить індексація-різниця в сумі 50700,33 грн. (4402,55 грн. х 11 = 48428,05 грн., та 4402,55 грн. / 31 день х 16 днів = 2272,28 грн.).

Загальна сума індексації-різниці, яка підлягає нарахуванню та виплаті позивачу, становить 306048,23 грн. (255347,90 грн. + 50700,33 грн.). Заявлена ж позивачем сума 358878,83 грн. обчислена за 81 повний місяць та 16 днів грудня 2024р. і, відповідно, включає 52830,60 грн. (4402,55 грн. х 12) за 2023р., права на які позивач не мав, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню частково.

У свою чергу, Верховний Суд у постанові від 27.07.2023р. у справі №380/813/22, аналізуючи п.п.2, 3 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44), дійшов висновку, що така компенсація виплачується одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання в розмірі утриманого податку, а тому нарахування та виплата індексації має проводитися з одночасною компенсацією сум податку відповідно до п.2 Порядку №44.

У постановах від 08.05.2025р. у справі №380/6610/24 та від 13.10.2026р. у справі №420/12862/25 (п.п.53-55) Верховний Суд підтвердив, що та обставина, що індексація на час судового розгляду ще не виплачена, сама собою не є підставою для відмови у вимозі щодо одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб. Отже, висновок суду першої інстанції про передчасність цієї вимоги є помилковим, а доводи апеляційної скарги позивача в цій частині - обґрунтованими.

Що ж стосується вимоги позивача про виплату індексації за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців», то віднесення видатків до того чи іншого коду бюджетної класифікації є питанням бюджетного обліку розпорядника коштів і не визначає ні наявності, ні обсягу права позивача на індексацію.

Як наслідок, застосований колегією суддів спосіб захисту є достатнім для повного відновлення порушеного права позивача, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову в цій частині.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що в резолютивній частині оскаржуваного рішення відповідача помилково зазначено як «Військова частина НОМЕР_2 Національної гвардії України», тоді як позов пред`явлено до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якій позивач проходив службу і яка є учасником справи, що також потребує виправлення шляхом викладення відповідних абзаців резолютивної частини рішення в новій редакції.

Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано відповідачем при розгляді справи в судах обох інстанцій, зокрема відповідач не спростував ні наведених позивачем відомостей про розмір його грошового забезпечення, ні його розрахунків.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення має засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційних скаргах аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

У силу вимог п.2 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення.

Як передбачено ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або ж зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з ч.4 ст.317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або ж зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Підсумовуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов правильного висновку про порушення відповідачем права позивача на індексацію грошового забезпечення, однак не перевірив розрахунків позивача і не визначив конкретних сум індексації, що належать до виплати, помилково не виключив 2023р. з періоду нарахування індексації-різниці, безпідставно визнав передчасною вимогу про одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, а також неправильно зазначив найменування відповідача, що є підставою для часткової зміни резолютивної частини рішення суду 1-ї інстанції.

Керуючись ст.ст.308,311,315,316,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України - задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року - змінити та викласти абзаци 2-6 його резолютивної частини в наступній редакції:

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін, у сумі 85927 (вісімдесят п`ять тисяч дев`ятсот двадцять сім) грн. 84 коп., з одночасною виплатою компенсації сум податку з доходів фізичних осіб згідно з пунктом 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу» (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44).

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078) за періоди з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 16.12.2024 року включно.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення у розмірі 4402,55 грн. на місяць за періоди з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 16.12.2024 року включно у загальній сумі 306048 (триста шість тисяч сорок вісім) грн. 23 коп., з одночасною виплатою компенсації сум податку з доходів фізичних осіб у відповідності до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу» (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44).

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення

Повний текст постанови виготовлено: 26.10.2026р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: М.П. Коваль

В.О. Скрипченко