Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №420/8692/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/8692/26

Категорія: 106000000 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К.С.

Місце ухвалення: м. Одеса

Дата складання повного тексту:24.07.2026р.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого – Бітова А.І.

суддів – Лук`янчук О.В.

– Ступакової І.Г.

у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), Головного управління Національної гвардії України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі – в/ч НОМЕР_1 ), Головного управління Національної гвардії України (далі – ГУ НГУ) про:

- визнання протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди в розмірі 1 000 000 грн., передбаченої п.4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану" (далі – Постанова №153);

- зобов`язання в/ч НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду в розмірі 1 000 000 грн., передбачену п.4 Постанови №153.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що позивач є військовослужбовцем в/ч НОМЕР_1 , звання – солдат, посада – оператор БЛК 2ЕБЛК ВУВ та МСАБ 2АД, наказом командувача Національної гвардії України від 24 жовтня 2025 року №391 о/с переміщений для подальшого проходження військової служби до в/ч НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) від 11 листопада 2025 року.

Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 10 січня 2021 року.

16жовтня 2020 року позивача у віці 18 років було призвано на військову службу за контрактом.

Перебував у розпорядженні командира в/ч НОМЕР_3 Національної гвардії України. Виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення на підставі витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_3 (по стройовій частині) №330 від 11 листопада 2025 року.

Відповідно до довідки в/ч НОМЕР_3 НГУ від 29 січня 2026 року №1326 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України солдат ОСОБА_1 у період з 18 вересня 2022 року по 09 жовтня 2022 року, з 28 лютого 2024 року по 01 березня 2024 року, з 13 вересня 2024 року по 31 жовтня 2024 року, безпосередньо брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Відповідно до витягу з інформаційно-аналітичної системи "Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості" зазначено про те, що відомості щодо притягнення до кримінальної відповідальності та про наявність незнятої чи непогашеної судимості щодо позивача відсутні.

У зв`язку з вищевикладеним позивач звернувся з рапортом до Відповідача 1 про виплату солдату ОСОБА_1 , оператору БЛК 2ЕБЛК ВУВ та МСАБ 2АД в/ч НОМЕР_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 мільйона гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених) відповідно до вимог Постанови №153.

Відповідач – в/ч НОМЕР_1 позов не визнав, вказуючи, що позивач не набув права на отримання одноразової грошової допомоги оскільки, позивач не відповідає критерію осіб, які до набрання чинності зазначеною постановою були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, що виключає можливість застосування до нього положень п.4 цієї Постанови.

У задоволенні адміністративного позову просив відмовити у повному обсязі, зазначаючи, що контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб рядового складу ОСОБА_1 уклав з командиром в/ч НОМЕР_3 до початку воєнного стану (16 жовтня 2020 року). Строк цього контракту продовжено з 16 жовтня 2023 року до оголошення демобілізації. Продовження укладеного у мирний час контракту під час дії воєнного стану виключає застосування гарантій, передбачених для осіб, які вперше вступають на військову службу з цивільного статусу. В таких випадках особа залишається на службі безперервно, а її правовий статус військовослужбовця не зазнає змін в частині початку служби. Тобто, у розумінні Постанови №153, право на відповідну виплату мають особи, які вперше вступають на військову службу, натомість позивач набув статус військовослужбовця до початку воєнного стану, продовження ним дії контракту є продовженням військової служби, а не вступом на військову службу.

Відповідач ГУ НГУ позов не визнав, вказуючи, що призначення та виплата ОГВ у розмірі 1 млн. грн є виключною компетенцією в/ч НОМЕР_1 як військової частини. У зв`язку з тим, що ГУ НГУ не має повноважень щодо призначення та виплати ОГВ, він цілком покладається на позицію в/ч НОМЕР_1 щодо відсутності правових підстав для призначення та виплати ОГВ. ГУ НГУ вважає, що у зв`язку з тим, що контракт про проходження військової служби з Позивачем підписано ще до початку воєнного стану, є відсутніми правові підстави для виплати йому додаткової винагороди у розмірі 1 млн. грн.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 липня 2026 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 , ГУ НГУ про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування судового рішення в зв`язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також у зв`язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги:

- на момент прийняття або призову на військову службу є юридично значущою обставиною, яка визначає коло суб`єктів, на яких поширюється дія відповідної норми, тобто чітко визначена обставина "були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року №64" свідчить про неможливість її застосування до військовослужбовців, які розпочали проходження служби до введення воєнного стану, оскільки системне тлумачення п.4 Постанови №153 свідчить про те, що Кабінет Міністрів України визначив спеціальні умови виплати винагороди для окремої категорії військовослужбовців, які були прийняті або призвані на військову службу саме під час воєнного стану;

- п.4 Постанови №153 не містить положень про те, що прийняття на військову службу для виплати винагороди має бути первинним або про неможливість проходження військової служби особою раніше, а тому, відмовляючи у задоволенні позовних вимог з підстав проходження позивачем військової служби до введення на території України воєнного стану, суд першої інстанції застосував обмеження, які не передбачені Постановою №153, що свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення.

У відзиві в/ч НОМЕР_1 на апеляційну скаргу вказується, що вона фактично повторює позицію позовної заяви та пропонує суду ототожнити продовження строку дії контракту із повторним прийняттям на військову службу. Таке тлумачення не випливає ані зі ст. 23 Закону України №2232-XII, ані з п.4 Постанови №153 та суперечить установленому факту безперервного проходження позивачем військової служби з 16 жовтня 2020 року.

У відзиві ГУ НГУ на апеляційну скаргу вказується, що апеляційна скарга є безпідставною, а оскаржуване рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є військовослужбовцем в/ч НОМЕР_1 , звання – солдат, посада - оператор БЛК 2ЕБЛК ВУВ та МСАБ 2АД, наказом командувача Національної гвардії України від 24 жовтня 2025 року №391 о/с переміщений для подальшого проходження військової служби до в/ч НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) від 11 листопада 2025 року.

Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 10 жовтня 2021 року.

16 жовтня 2020 року ОСОБА_1 у віці 18 років було призвано на військову службу за контрактом. Перебував у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України. Виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення на підставі витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_3 (по стройовій частині) №330 від 11 листопада 2025 року.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_3 НГУ від 29 січня 2026 року №1326 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України солдат ОСОБА_1 у період з 18 вересня 2022 року по 09 жовтня 2022 року, з 28 лютого 2024 року по 01 березня 2024 року, з 13 вересня 2024 року по 31 жовтня 2024 року, безпосередньо брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Відповідно до витягу з інформаційно-аналітичної системи "Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості" зазначено про те, що відомості щодо притягнення до кримінальної відповідальності та про наявність незнятої чи непогашеної судимості щодо ОСОБА_1 відсутні.

ОСОБА_1 звернувся з рапортом до командира в/ч НОМЕР_1 , про виплату солдату ОСОБА_1 , оператору БЛК 2ЕБЛК ВУВ та МСАБ 2АД в/ч НОМЕР_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 мільйона гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених) відповідно до вимог Постанови №153.

Листом №109/12-Т-9-ЕП від 05 березня 2026 року в/ч НОМЕР_1 надано відповідь в якій вказується, що контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб рядового складу ОСОБА_1 уклав з командиром в/ч НОМЕР_3 до початку воєнного стану (16 жовтня 2020 року). Строк цього контракту продовжено з 16 жовтня 2023 року до оголошення демобілізації. Продовження укладеного у мирний час контракту під час дії воєнного стану виключає застосування гарантій, передбачених для осіб, які вперше вступають на військову службу з цивільного статусу. В таких випадках особа залишається на службі безперервно, а її правовий статус військовослужбовця не зазнає змін в частині початку служби.

Крім того зазначає, оскільки станом на початок воєнного стану ОСОБА_1 вже проходив військову службу, підстави для виплати одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою №153, відсутні.

Вважаючи протиправними дії щодо відмови у нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. грн. відповідно до п.4 Постанови №153, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що як військовослужбовець, станом на 24 лютого 2022 року вже перебував на військовій службі за контрактом, положення норм Постанови №153 на нього не поширюються і як наслідок в/ч НОМЕР_1 Національної гвардії України правомірно відмовила йому у нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди.

За таких обставин, дослідивши наведені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції зазначав, що ОСОБА_1 не має права на отримання одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою №153, тому на в/ч НОМЕР_1 не покладено обов`язок щодо її нарахування та виплати.

Крім того, суд першої інстанції вказував, що доводи позивача про те, що тлумачення Постанови №153 у вузькому значенні, тобто лише відносно осіб, які уклали контракт до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану буде дискримінаційним відносно осіб, які продовжили контракт під час дії воєнного стану, не приймаються судом, оскільки застосування приписів законодавства, зокрема Постанови №153, не може вказувати на наявність дискримінації.

Колегія суддів не погоджується з цими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно ст. 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Частиною 1 ст. 9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно ч.2 ст. 9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно п.п.2, 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі – Постанова №704) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та триває на дату розгляду даної справи.

Отже, на території України діє особливий період.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану" вирішено погодитись з пропозицією Міністерства оборони стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану.

Пунктом 4 Постанови №153 установлено, що:

- громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. №64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

- військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

- військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

- військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Разом з цим, Постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 2025 року №942 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153" (далі – Постанова №942), яка набула чинності 07 серпня 2025 року, внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України, у зв`язку з чим пункт 4 доповнений абзацами такого змісту:

"виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:

прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу".

За наслідками внесених змін законодавець усунув прогалини цього нормативного акту щодо права на виплату одноразової грошової винагороди у разі укладення контракту військовослужбовцями, які проходили строкову військову службу.

Колегія суддів зазначає, що в свою чергу, відповідно до п.1 Порядку №153 цей Порядок визначає механізм реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Держприкордонслужбі під час воєнного стану (далі - експериментальний проект) та особливості залучення під час воєнного стану на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби на посади рядового складу громадян України віком від 18 до 25 років, проходження ними військової служби, а також створення для цього відповідних умов.

Метою експериментального проекту є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.

Пунктом 2 Порядку №153 встановлено , під час воєнного стану в рамках реалізації експериментального проекту на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби на посади рядового складу строком на один рік можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 до 25 років.

Відповідно абз.1 п.7 Порядку №153 контракт з громадянами України, зазначеними в пункті 2 цього Порядку, укладається строком на один рік з обов`язковою умовою безпосередньої участі таких громадян у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців протягом дії контракту.

Так, п.13 Порядку №153 визначає, зокрема, що однією з обов`язкових умов проходження військової служби є безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком не менше шести місяців за сукупністю протягом дії контакту.

Таким чином, кваліфікуючими умовами для набуття права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах в порядку п.4 Постанови №153 є одночасна сукупність таких факторів як:

1) належність здобувача виплати до осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил;

2) призов або прийняття здобувача виплати на військову службу після оголошення воєнного стану у віці до 25 років;

3) безпосередня участь особи у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою;

4) відсутність притягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності під час проходження військової служби, а також діючих дисциплінарних стягнень.

Як вбачається з матеріалів справи, 16 жовтня 2020 року ОСОБА_1 у віці 18 років було призвано на військову службу за контрактом. Перебував у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України. Виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення на підставі витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_3 (по стройовій частині) №330 від 11 листопада 2025 року

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що згідно довідки військової частини НОМЕР_3 НГУ від 29 січня 2026 року №1326 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України солдат ОСОБА_1 у період з 18 вересня 2022 року по 09 жовтня 2022 року, з 28 лютого 2024 року по 01 березня 2024 року, з 13 вересня 2024 року по 31 жовтня 2024 року, безпосередньо брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що позивач на момент початку повномасштабної агресії (24 лютого 2022 року) перебував у віці 24 років, брав безпосередню участь у бойових діях.

В свою чергу, відповідач, з чим погодився суд першої інстанції, стверджує, що ОСОБА_2 не підпадає під дію п.4 Постанови №153 у зв`язку з тим, що первісний контракт про проходження військової служби було укладено 16 жовтня 2020 року, тобто до введення на території України воєнного стану.

З огляду на фактичні обставини у даній справі колегія суддів вважає помилковими такі висновки суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як вже зазначалося колегією суддів, ОСОБА_1 у 18-річному віці уклав 16 жовтня 2020 року із контракт про проходження у Збройних Силах України та проходив службу у перебував у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України позивач на момент початку повномасштабної агресії (24 лютого 2022 року) перебував у віці 20 років.

На думку колегії суддів, визначальним для застосування п.4 Постанови №153 у спірних правовідносинах є не формальна дата первісного укладення контракту, а фактичне проходження військової служби у 21-річному віці під час воєнного стану, що узгоджується з метою запровадження одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою №153, - компенсація внеску молодих військовослужбовців, які у віці до 25 років проходили службу під час воєнного стану та брали безпосередню участь у бойових діях.

Сам факт безперервності проходження військової служби не виключає того, що після 24 лютого 2022 року змінився правовий режим проходження такої служби. Військова служба в умовах воєнного стану об`єктивно відрізняється від проходження служби у мирний час за своїм змістом, рівнем ризику, характером виконуваних завдань та правовими наслідками.

З огляду на встановлені обставини, у цій справі склалась ситуація, коли позивач ОСОБА_1 у віці 18 років добровільно уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України та проходив службу у військовій частині рядового (сержантського) складу під час воєнного стану, брав безпосередню участь у бойових діях в районі ведення воєнний (бойових) дій.

Згідно п.3 ч.1 ст. 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" під непрямою дискримінацією розуміється ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Таким чином, позивач, уклавши контракт у 2020 році до повномасштабного вторгнення, фактично проходив військову службу у після 24 лютого 2022 року у віці 22 років та брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, тому застосування формальних вимог Постанови №153 в даному випадку створює правову прогалину та ігнорує реалії воєнного часу.

Колегія суддів вказує, що метою цієї постанови є підвищення мотивації та винагорода за ризик, в тому числі тих, хто найбільше постраждав, захищаючи державу, що ставить в нерівне положення військовослужбовців, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, з тими хто за аналогічних підстав були призвані на військову службу до 24 лютого 2022 року та також у віці до 25 років та проходили військову службу та брали участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Колегії суддів вважає за необхідне зазначити, що виплата, передбачена Постановою №153, має розглядатися як невід`ємна частина гарантій соціального захисту, визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", згідно яких соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Отже, колегія суддів вважає, що позбавлення ОСОБА_1 передбаченої Постановою №153 виплати є порушенням принципу легітимних очікувань та справедливості.

З огляду на викладене, у сукупності норм законодавства України, колегія суддів вважає, що дії відповідача, на переконання суду, не відповідатимуть меті прийняття Постанови №153, а саме підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану та матиме ознаки дискримінації.

Стаття 1 Протоколу №12 поширює обсяг захисту не лише на "будь-яке передбачене законом право", а й навіть ширше ("Союз церков "Слово життя" та інші проти Хорватії" (Savez crkava "Rijeи ћivota" and Others v. Croatia), 2010, §104). Це походить з частини 2 вказаного положення, де також зазначено, що ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади.

Формою непрямої дискримінації можуть бути непропорційно негативні наслідки загальної політики або заходів, які хоч і сформульовані нейтральними термінами, мають особливий дискримінаційний вплив на конкретну групу ("Біао проти Данії" (Biao v. Denmark) [ВП], 2016, §103; "Д.Г. та інші проти Чеської Республіки" (D.H. and Others v. the Czech Republic) [ВП], 2007, §184; "Сампаніс та інші проти Греції" (Sampanis and Others v. Greece), 2008, § 67). Хоча політика або заходи, про які йдеться, можуть не бути спрямовані на конкретну групу, проте вони можуть непрямо дискримінувати таку групу ("Г`ю Джордан проти Сполученого Королівства" (Hugh Jordan v. the United Kingdom), 2001, § 154; "Хогендейк проти Нідерландів" (Hoogendijk v. The Netherlands) (ухв.), 2005). Непряма дискримінація не обов`язково вимагає дискримінаційного наміру ("Біао проти Данії" (Biao v. Denmark) [ВП], 2016, §103; "Д.Г. та інші проти Чеської Республіки" (D.H. and Others v. the Czech Republic) [ВП], 2007, §184). Крім того, непряма дискримінація може виникнути з нейтральної норми ("Хогендейк проти Нідерландів" (Hoogendijk v. the Netherlands) (ухв.), 2005), з de facto ситуації ("Зарб Адамі проти Мальти" (Zarb Adami v. Malta), 2006, § 76) або з політики ("Тапаєва та інші проти Росії" (Tapayeva and Others v. Russia), 2021, § 112).

Суд враховує також положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Підсумовуючи, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Наведене свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

Враховуючи, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів, керуючись п. 4 ч.1 ст. 317 КАС України вважає необхідним, скасовуючи рішення суду першої інстанції, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги: визнати протиправними дії відповідача (в/ч НОМЕР_1 ), щодо не нарахування та не виплати позивачу одноразової грошової винагороди в розмірі 1 000 000 грн., передбачену п.4 Постанови №153; зобов`язати відповідача (в/ч НОМЕР_1 ) нарахувати і виплатити позивачу одноразову грошову винагороду в розмірі 1 000 000 грн., передбачену п.4 Постанови №153.

Судові витрати у справі відсутні.

Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.2 ч.1 ст. 315, п.4 ч.1 ст. 317, ст.ст. 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 липня 2026 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 .

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди в розмірі 1 000 000 (один мільйон) грн., передбаченої п.4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану".

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду в розмірі 1 000 000 (один мільйон) грн., передбачену п.4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану".

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 19 жовтня 2026 року.

Головуючий: Бітов А.І.

Суддя: Лук`янчук О.В.

Суддя: Ступакова І.Г.