Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №420/32292/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/32292/25

Перша інстанція: суддя Бездрабко О.І.,

повний текст судового рішення

складено 22.01.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Голуб В.А.,

суддів: Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 року у справі № 420/32292/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 серпня 2025 року по 20 серпня 2025 року;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 11 серпня 2025 року по 20 серпня 2025 року включно у розмірі 15 744, 10 грн.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12 серпня 2025 року по 20 серпня 2025 року у сумі 14 385 (чотирнадцять тисяч триста вісімдесят п`ять) грн 42 коп. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, військова частина НОМЕР_1 звернулася до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказав, що позивач не надав суду доказів нарахування йому відповідного доходу, а також доказів затримки його виплати. Водночас, у матеріалах справи наявне судове рішення, яким фактично передбачено виплату на користь позивача грошових коштів. Вказане, на переконання апелянта, не свідчить про нарахування позивачу доходу та не доводить наявності затримки його виплати, оскільки присуджені на користь позивача кошти під час перебування останнього на військовій службі не нараховувалися.

Таким чином, виходячи з наведеного, на думку апелянта, відсутні обґрунтовані підстави вважати, що застосовані судом першої інстанції норми права передбачають наявність у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З огляду на вказане, апелянт просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач своїм правом на надання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 , про що свідчить лист тимчасово виконуючого обов`язки начальника фінансово-економічного управління ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 11.08.2025 № 243 полковника ОСОБА_1 з 11 серпня 2025 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

20.08.2025 відповідачем було перераховано на рахунок позивача 1 148 745, 04 грн.

Вважаючи протиправною невиплату середнього заробітку, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позивача було виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 11.08.2025. Між тим, остаточний розрахунок при звільненні з ним проведено лише 20.08.2025 (дата зарахування коштів на банківський рахунок позивача). За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII).

Частинами 1, 4 статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260).

Пунктом 8 розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.

Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).

Відповідно до пункту 1 розділу ХХХІ Порядку № 260 грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.

Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

З матеріалів справи вбачається, що наказом командира військової частини (по стройовій частині) від 11.08.2025 № 243 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 11.08.2025. Водночас, виплату всіх належних при звільненні коштів здійснено відповідачем 20.08.2025, що не заперечується сторонами.

Колегія суддів зауважує, що вищевказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України (далі КЗпП), оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

За таких обставин, враховуючи, що станом на день виключення позивача зі списків особового складу військової частини відповідач не провів із ним остаточний розрахунок, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною.

При цьому колегія суддів зауважує, що апелянт не ставить під сумнів розрахунок середнього заробітку, здійснений судом першої інстанції.

Поряд із цим, щодо посилань апелянта на те, що позивач не надав суду доказів нарахування йому відповідного доходу, а також доказів затримки його виплати, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи містяться як наказ про виключення позивача зі списків особового складу військової частини, так і скріншот з банківського застосунку, який засвідчує дату фактичного зарахування коштів остаточного розрахунку. При цьому апелянт не надав доказів, що підтверджують проведення остаточного розрахунку безпосередньо у день звільнення.

Щодо посилання апелянта на наявність судового рішення, яким фактично передбачено виплату на користь позивача грошових коштів, колегія суддів вважає його нерелевантним, оскільки з матеріалів справи вбачається, що спірні кошти нараховувалися та виплачувалися позивачу не на виконання судового рішення, а у зв`язку з проведенням остаточного розрахунку при звільненні з військової служби.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення, яким задовольнив позов частково.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС України.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції повно з`ясовані обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права та норми процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 року у справі № 420/32292/25 - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 року у справі № 420/32292/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач В.А. Голуб

СуддіЮ.В. Осіпов В.О. Скрипченко