Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №420/2577/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо

Дата: 25 жовтня 2026 р.

Справа: №420/2577/25

Суддя: Бойко А.В.

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/2577/25

Головуючий в 1 інстанції: Василяка Д.К.

Дата і місце ухвалення: 15.05.2026р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бойка А.В.,

суддів : Тарновецького І.І.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу 4 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 4 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

В січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до 4 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, в якому просив суд:

визнати протиправною бездіяльність 4 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме: не нарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 21 січня 2021 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 26 грудня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100;

зобов`язати 4 державний пожежно-рятувальний загін Головного управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 21 січня 2021 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 26 грудня 2024 року не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100;

визнати протиправною бездіяльність 4 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області відносно ОСОБА_1 стосовно не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;

зобов`язати 4 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність 4 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.01.2021р. по 26.12.2024р. включно.

Зобов`язано 4 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у загальному розмірі 129 705,96 грн., в тому числі за період з 22.01.2021р. по 18.07.2022р. в розмірі 54 666,12 грн., та з 19.07.2022р. по 19.01.2023р. у розмірі 75 039,84 грн. відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.

Визнано протиправною бездіяльність 4 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати, на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Зобов`язано 4 державний пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з 4 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням 4 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 15.05.2026р., з ухваленням по справі нового судового рішення – про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції не враховано, що норми статті 116 та статті 117 КЗпП України є загальними і не поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення особи зі служби цивільного захисту оскільки такі правовідносини врегульовані спеціальним законодавством. До того ж, починаючи з 19.07.2022р. стаття 117 КЗпП України передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців. З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX .

Щодо компенсації втрати частини доходу, то апелянт зазначає, що затримка сталася через об`єктивні обставини, які роботодавець не міг передбачити чи відвернути та через відсутність бюджетного фінансування (що є типовим для державних установ чи бюджетників, якщо кошти не надійшли з Держбюджету).

Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного:

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив службу в 4 державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області.

Наказом Головного управління ДСНС України в Одеській області від 19 січня 2021 року №19 ОСОБА_1 звільнений зі служби цивільного захисту з 21 січня 2021 року.

При цьому, за період 01 січня 2016 року по 21 січня 2021 року позивачу не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення в повному обсязі.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року по справі №420/8207/24 зобов`язано 4 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 :

індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно, із застосуванням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум;

щомісячну індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 21.01.2021 року включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078;

компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року та з 01.03.2018 року по 21.01.2021 року по день фактичної виплати індексації відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.

26.12.2024р. відповідачем, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.05.2024р. у справі №420/8207/24, виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у загальній сумі 55468,21 грн., що підтверджується банківською випискою.

Вважаючи протиправною бездіяльність 4 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 січня 2021 року по 26 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, серед іншого, дійшов висновку, що оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби остаточний розрахунок, то позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як це передбачено ст.117 КЗпП України. Суд зазначив, що затримка розрахунку при звільненні за період з 22.01.2021р. по 18.07.2022р. становить 542 календарні дні. Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 55468,21 грн. (розмір несвоєчасно виплачених сум) : 218 664,48 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (542 днів х 403,44 грн.)) = 0,25. Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні з 22.01.2021 р. по 18.07.2022р. з врахуванням істотності частки становить 54 666,12 грн. (542 днів х 403,44 грн. х 0,25).

Під час визначення суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 р. по 26.12.2024 судом враховано обмеження періоду стягнення шістьома місяцями, запроваджене ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ, що становить 186 календарних днів (з 19.07.2022 р. по 19.01.2023 р.). Тому, за висновками суду, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період складає 75 039,84 грн. (403,44 грн. х 186 календарних днів).

Колегія суддів не погоджується з правильністю проведеного судом першої інстанції розрахунку суми середнього заробітку, який підлягає виплаті на користь позивача за затримку розрахунку при звільненні, з огляду на наступне.

Спір у цій справі виник у зв`язку із виплатою на користь позивача (військовослужбовця) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.

Відповідно до приписів абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно із статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. за №2011-XII, ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (у цьому випадку військовою частиною) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Ця позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.05.2020р. у справі №816/1640/17, від 16.07.2020р. у справі №400/2884/18.

Відтак, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби, а також не установлено правових наслідків недотримання такого строку, колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України, в редакції до змін, внесених Законом №2352-IX від 01.07.2022р., передбачалося, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України у названій редакції при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

19.07.2022р. набрав чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” від 01.07.2022р. №2352-IX, яким внесені зміни до статті 117 КЗпП України, за змістом яких роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі №560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц викладено щодо приписів ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій ст. 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ так і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на дві частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.

Період затримки розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 у даній справі складає з 22.01.2021р. (наступний день після виключення зі списків) по 26.12.2024р.

Таким чином, період з 22.01.2021 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Період з 19.07.2022р. до 26.12.2024р. регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Тож, у межах цієї справи, зважаючи на період за який позивач просить суд нарахувати і виплатити на його користь середнє грошове забезпечення належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Наведена правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеному у постановах від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 та від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22.

Судом першої інстанції встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача за два місяці перед звільненням складає 403,44 грн. Вказана обставина апелянтом не спростована.

Вирішуючи спірні правовідносини, застосовуючи вищенаведені зміни, період затримки розрахунку при звільненні позивача складає 727 календарних дні, а саме:

з 22.01.2021 до 18.07.2022– 543 календарних дні;

з 19.07.2022 по 18.01.2023 – 184 календарних дні.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 22.01.2021 до 18.01.2023 складає 293 300,88 грн. (727 календарних дні х 403,44 грн.).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025р. при розгляді справи №489/6074/23 сформулювала правовий висновок, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Таким чином, колегія суддів звертає увагу, що відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, як до, так і після 19.07.2022р., передбачене частиною 2 статті 117 КЗпП України, необхідно розраховувати із принципів розумності, справедливості та пропорційності та з урахуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, про що наголошено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025р. у справі №489/6074/23.

У постанові від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Істотність частки невиплаченої суми індексації грошового забезпечення (55468,21 грн.) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 22.01.2021р. до 18.01.2023р. становить 18,9% (55468,21 / 293 300,88 * 100).

Виходячи з принципу пропорційності, на користь позивача необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 55 433,90 грн., тобто 18,9% від 293 300,88 грн.

При вирішенні спору судом першої інстанції не враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 08.10.2025р. при розгляді справи №489/6074/23.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 в частині вимог щодо зобов`язання 4 державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС в Одеській області нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 р. по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати, суд першої інстанції зазначив, що оскільки відповідачем проведено позивачеві нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивачу лише 26.12.2024р., тому відповідач зобов`язаний здійснити нарахування позивачу компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» за весь час затримки виплати по день фактичної виплати грошового забезпечення.

Поряд з цим, при здійсненні такого висновку судом першої інстанції не враховано, що питання щодо виплати на користь ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року вже вирішено рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року по справі №420/8207/24.

Зокрема, судовим рішенням по справі №420/8207/24, серед іншого, зобов`язано 4 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року та з 01.03.2018 року по 21.01.2021 року по день фактичної виплати індексації відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

За наведених обставин, колегія суддів доходить висновку, що провадження у справі в частині вимог щодо виплати компенсації втрати частини грошових доходів підлягає закриттю на підставі п.4 ч.1 ст.238 КАС України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За приписами п.4 ч.1 ст.317 КАС України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки при вирішенні спору судом першої інстанції не правильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, тому, на підставі п.4 ч.1 ст.317 КАС України, оскаржуване рішення від 15.05.2026р. підлягає скасуванню, з ухваленням по справі нового судового рішення – про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.1, ч.3 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Частиною шостою статті 139 КАС України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

При звернені з даним позовом до суду першої інстанції ОСОБА_1 сплатив судовий збір в сумі 1211,20 грн.

А відтак, у зв`язку з висновком колегії суддів про наявність підстав для часткового задоволення його вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 605,60 грн. судового збору, що є пропорційним задоволеним вимогам.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії справ незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу 4 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року скасувати.

Ухвалити по справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність 4 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.01.2021р. по 26.12.2024р. включно.

Зобов`язати 4 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у загальному розмірі 55 433,90 грн.

Закрити провадження у справі в частині вимог позову щодо зобов`язання 4 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з 4 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (код ЄДРПОУ 38111749) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 605,60 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач А.В. Бойко

СуддіІ.І. Тарновецький О.А. Шевчук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua