Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №420/25356/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/25356/25

Головуючий в 1 інстанції: Вовченко О.А.

Дата і місце ухвалення: 27.05.2026р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бойка А.В.,

суддів : Тарновецького І.І.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України (військової частини НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України (військової частини НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку,-

В С Т А Н О В И В :

В липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України (військової частини НОМЕР_2 ), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підйомної допомоги за 2018 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2019 рік, компенсації за невикористані календарні дні основної відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, перерахованих та виплачених 18.07.2025р. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року у справі №420/38780/24;

- стягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України (військова частина НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.06.2019 по 17.07.2025 включно.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України (військової частини НОМЕР_2 ) щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.06.2019 року по 18.01.2023 року.

Зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін ДПС України (військової частини НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 18.06.2019 року по 18.01.2023 року у розмірі 79440,25 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням в частині задоволення позову НОМЕР_1 прикордонний загін ДПС України (військової частини НОМЕР_2 ) подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 27.05.2026р. у відповідній частині, з ухваленням по справі нового судового рішення – про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору суд першої інстанції не правильно застосував положення ст.ст.116, 117 КЗпП України, оскільки компенсація втрати частини доходів не є сумою остаточного розрахунку при звільненні. Суд фактично допустив подвійне застосування компенсаційних механізмів: спочатку до позивача застосовано компенсацію втрати частини доходів, а потім ця компенсація використана як підстава для нарахування ще одного виду відповідальності у вигляді виплати позивачу середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Також, апелянт посилається на те, що судом не розмежовано предмети спору у справах №420/38780/24 та №420/25356/25, зокрема, не встановлено, чи стосувалася виплата 18.07.2025р. саме сум остаточного розрахунку при звільненні, а також чи існує вина саме НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України (військової частини НОМЕР_2 ) у затримці остаточного розрахунку при звільненні.

Посилається апелянт і на те, що при вирішенні спору суд першої інстанції залишив поза увагою, що ОСОБА_1 у спірний період проходив військову службу та був виключений зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_3 ), а не НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України (військової частини НОМЕР_2 ). Судом не враховано положення постанови КМУ від 05.02.2020р. №43, яка не визначає НОМЕР_1 прикордонний загін ДПС України правонаступником ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Апелянт стверджує, що судом не враховано тривалу пасивність позивача, який звернувся до НОМЕР_1 прикордонного загону лише 22.07.2025р., тобто після спливу понад шести років з моменту виключення його зі списків особового складу. Крім того, суд не правильно застосував обмеження відповідальності за ст.117 КЗпП України та фактично здійснив розрахунок із використанням періоду 1311 календарні дні.

Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного:

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 13 червня 2019 року №176-ОС підполковника ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 17 червня 2019 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15.04.2025 року по справі №420/38780/24, яке набрало законної сили 16.05.2025р., адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не проведення перерахунку та невиплати ОСОБА_1 підйомної допомоги за 2018 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2019 рік, компенсації за невикористані календарні дні основної відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.

Зобов`язано НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 підйомної допомоги за 2018 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2019 рік, компенсації за невикористані календарні дні основної відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.

Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 12.09.2024 на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.09.2024 по справі №260/9230/23.

Зобов`язано НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 11.07.2024 на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.09.2024 по справі №260/9230/23.

На виконання рішення по справі №420/38780/24 відповідачем нараховано 79405,77 грн. та 18.07.2025р. виплачено позивачу 61142,44 грн.

Вважаючи протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підйомної допомоги за 2018 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2019 рік, компенсації за невикористані календарні дні основної відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, перерахованих та виплачених 18.07.2025р. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року у справі №420/38780/24, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , дійшов висновку, що оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби остаточний розрахунок, то позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як це передбачено ст.117 КЗпП України. Суд зазначив, що період затримки розрахунку при звільненні позивача складає 1311 календарних дні. Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з позивачем складає 872011,65 грн. (1311 календарних дні х 665,15 грн.). В той же час, суд першої інстанції врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 08.10.2025р. у справі №489/6074/23, де зазначено, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. А відтак, за висновками суду, відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, як до, так і після 19.07.2022, передбачене частиною 2статті 117 КЗпП України, необхідно розраховувати із принципів розумності, справедливості та пропорційності та з урахуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX. Істотність частки невиплаченої суми (79405,77 грн.) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 18.06.2019р. до 18.01.2023р. становить 9,11% (79405,77 / 872011,65 * 100). Виходячи з принципу пропорційності, на користь позивача (за період з 18.06.2019 до 18.01.2023) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 79440,25 грн, тобто 9,11% від 872011,65 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Спір у цій справі виник у зв`язку із виплатою на користь позивача (військовослужбовця) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.

Відповідно до приписів абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно із статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. за №2011-XII, ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (у цьому випадку військовою частиною) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Ця позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.05.2020р. у справі №816/1640/17, від 16.07.2020р. у справі №400/2884/18.

Відтак, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби, а також не установлено правових наслідків недотримання такого строку, колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України, в редакції до змін, внесених Законом №2352-IX від 01.07.2022р., передбачалося, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України у названій редакції при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

19.07.2022р. набрав чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” від 01.07.2022р. №2352-IX, яким внесені зміни до статті 117 КЗпП України, за змістом яких роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі №560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц викладено щодо приписів ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій ст. 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ так і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на дві частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.

Період затримки розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 у даній справі складає з 18.06.2019 року (наступний день після виключення зі списків) по 18.07.2025 року.

Таким чином, період з 18.06.2019 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Період з 19.07.2022р. до 18.07.2025р. регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Тож, у межах цієї справи, зважаючи на період за який позивач просить суд нарахувати і виплатити на його користь середнє грошове забезпечення належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Наведена правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеному у постановах від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 та від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22.

Судом першої інстанції встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача за два місяці перед звільненням складає 665,15 грн. Вказана обставина апелянтом не спростована.

Вирішуючи спірні правовідносини, застосовуючи вищенаведені зміни, період затримки розрахунку при звільненні позивача складає 1311 календарних дні, а саме:

з 18.06.2019 до 18.07.2022– 1127 календарних дні;

з 19.07.2022 по 18.01.2023 – 184 календарних дні.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 18.06.2019 до 18.01.2023 складає 872011,65 грн. (1311 календарних дні х 665,15 грн.).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025р. при розгляді справи №489/6074/23 сформулювала правовий висновок, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, як до, так і після 19.07.2022р., передбачене частиною 2 статті 117 КЗпП України, необхідно розраховувати із принципів розумності, справедливості та пропорційності та з урахуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, про що наголошено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025р. у справі №489/6074/23.

У постанові від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, істотність частки невиплаченої суми (79405,77 грн.) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 18.06.2019р. до 18.01.2023р. становить 9,11% (79405,77 / 872011,65 * 100).

Виходячи з принципу пропорційності, на користь позивача (за період з 18.06.2019р. до 18.01.2023р.) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 79440,25 грн, тобто 9,11% від 872011,65 грн.

Заперечуючи такі висновки суду першої інстанції апелянт зазначає, що судом не розмежовано сум, які входять до виплаченої загальної суми позивачу на виконання судового рішення по справі №420/38780/24, зокрема, не враховано, що до вказаної суми увійшла і сума виплаченої ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів.

Колегія суддів критично ставиться до таких доводів апелянта, оскільки саме останній має довести суду, що до виплаченої із затримкою на користь позивача суми грошового забезпечення входить компенсація втрати частини грошових доходів, яка не вважається сумою, яка виплачена військовослужбовцю з порушенням ст.116 КЗпП України.

Ні суду першої, а ні суду апеляційної інстанцій, військовою частиною НОМЕР_2 , на яку ч.2 ст.77 КАС України покладено обов`язок доказування правомірності своїх дій, не надано жодного доказу на підтвердження вказаної обставини.

Апелянт стверджує, що судом не враховано тривалу пасивність позивача, який звернувся до НОМЕР_1 прикордонного загону лише 22.07.2025р., тобто після спливу понад шести років з моменту виключення його зі списків особового складу. Крім того, суд не правильно застосував обмеження відповідальності за ст.117 КЗпП України та фактично здійснив розрахунок із використанням періоду 1311 календарні дні.

Колегія суддів критично ставиться до таких доводів апелянта, оскільки, застосовуючи критерії зменшення, про які суд зазначив в оскаржуваному рішенні, судом, серед іншого, враховано обставину звернення ОСОБА_1 до суду з позовом у справі №420/38780/24 не відразу ж після звільнення.

Що ж до посилань апелянта на те, що ОСОБА_1 у спірний період проходив військову службу та був виключений зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_3 ), а не НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України (військової частини НОМЕР_2 ), то колегія суддів зазначає наступне.

28.01.2021р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.09.2024р.у по справі №260/9230/23 встановлено таке:

«…з довідки-розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 28.02.2018 року по 17.06.2019 року вбачається, що нарахування індексації грошового забезпечення позивача здійснювалось з березня 2018 року по червень 2019 року ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Тобто, нарахування індексації грошового забезпечення позивачу у спірний період здійснювала військова частина НОМЕР_2 - ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Станом на момент подання позову та розгляду справи судом військова частина НОМЕР_2 має найменування - НОМЕР_1 прикордонний загін.

При цьому, код ЄДРПОУ юридичної особи не змінився (14321378).

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) не є належним відповідачем у даній справі є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи.»

Інші доводи апеляційної скарги є не суттєвими, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України (військової частини НОМЕР_2 ) та скасування рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року колегія суддів не вбачає.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач А.В. Бойко

СуддіІ.І. Тарновецький О.А. Шевчук