Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №420/38996/24 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/38996/24

Головуючий в 1 інстанції: Андрухів В.В.

Дата і місце ухвалення:16.03.2026 року, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року у справі № 420/38996/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, –

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення з військової служби відповідно до ч.4 п.2 пп. «б» статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби відповідно до ч.4 п.2 пп. «б» статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 видати наказ про виключення із списків особового складу ОСОБА_1 .

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби відповідно до ч. 4 п. 2 пп. «б» статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт про звільнення ОСОБА_1 з військової служби відповідно до ч. 4 п. 2 пп. «б» статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов залишити без розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного й необґрунтованого рішення.

Зокрема, апелянт вказує, що відповідно до пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, повинні подавати за командою рапорти та документи, що підтверджують підстави для звільнення. На думку апелянта, звільнення позивача з військової служби можливе лише за наявності передбачених законодавством підстав та належного документального підтвердження таких обставин.

Водночас апелянт наголошує, що відповідач не приймав рішення щодо звільнення позивача з військової служби, а тому, на його переконання, відсутній предмет спору, який може бути предметом судового розгляду.

Посилаючись на пункт 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц та від 29 березня 2019 року у справі № 807/1456/17, апелянт вважає, що провадження у справі підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю ознак адміністративного спору.

Крім того, апелянт зазначає, що судовому захисту підлягають фактично порушені права, а не права, які можуть бути порушені в майбутньому. На його думку, заявлені позивачем вимоги не свідчать про наявність спору, який підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства.

Також Військова частина НОМЕР_1 стверджує, що діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією і законами України, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходить військову службу у Збройних Силах України за призовом під час мобілізації на особливий період.

20 лютого 2023 року за результатами огляду медико-соціальною експертною комісією позивачу встановлено III групу інвалідності за загальним захворюванням із визначенням дати чергового переогляду – 19 лютого 2024 року.

03 квітня 2023 року за результатами медичного огляду позивача медичною комісією при ІНФОРМАЦІЯ_1 його визнано обмежено придатним до військової служби.

24 листопада 2024 року військовою частиною НОМЕР_1 зареєстровано рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за станом здоров`я у зв`язку з наявністю інвалідності та небажанням продовжувати військову службу.

На підтвердження зазначених обставин позивач додав до рапорту довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 228497 від 20 лютого 2023 року, якою йому встановлено III групу інвалідності.

За результатами розгляду рапорту та доданих до нього документів вищим командуванням військової частини НОМЕР_1 позивачу повернуто рапорт із відмовою у звільненні з військової служби. Як підставу для відмови зазначено відсутність рішення про повторний огляд для підтвердження інвалідності, строк якого, на думку відповідача, закінчився 19 лютого 2024 року, а також незастосування до спірних правовідносин положень постанови Кабінету Міністрів України від 8 березня 2022 року № 225.

Отже, відмова у звільненні позивача з військової служби була мотивована тим, що на момент подання рапорту строк повторного огляду, визначений у довідці до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, минув, а рішення за результатами повторного огляду інвалідності відсутнє.

Не погоджуючись із відмовою у звільненні з військової служби та вважаючи, що відповідач неналежним чином розглянув його рапорт, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті та частково задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач мав статус особи з інвалідністю, який за визначених законодавством умов продовжувався в період дії воєнного стану. Відтак, відмовляючи у звільненні з військової служби з огляду на закінчення строку повторного огляду, відповідач не надав належної правової оцінки поданим документам і підставам звільнення. З огляду на дискреційні повноваження відповідача суд зобов`язав його повторно розглянути рапорт позивача з урахуванням наданої судом правової оцінки.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи та інші суб`єкти, наділені владними управлінськими функціями, зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

За приписами частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи вчинені вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно та розсудливо.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, під час апеляційного перегляду колегія суддів перевіряє, чи дотримався відповідач вимог законодавства під час розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби, чи надав належну оцінку поданим документам та чи були наведені ним мотиви відмови достатніми й обґрунтованими.

Правові підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

За змістом підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 цього Закону військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, під час дії воєнного стану, підлягають звільненню з військової служби за станом здоров`я, зокрема у зв`язку з наявністю інвалідності, за умови, що вони не висловили бажання продовжувати військову службу.

Таким чином, наявність інвалідності за відсутності бажання військовослужбовця продовжувати військову службу є передбаченою законом підставою для звільнення. Водночас вирішення питання про наявність такої підстави потребує належного з`ясування обставин, що мають юридичне значення, та оцінки документів, поданих на підтвердження відповідного статусу. Тому розгляд рапорту не може обмежуватися формальним посиланням на сплив строку повторного огляду без перевірки правового значення цього факту.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 8 березня 2022 року № 225 у редакції, застосовній до спірних правовідносин, було передбачено перенесення повторного огляду, строк якого припав на період дії воєнного стану, за умови неможливості направлення особи на такий огляд, із продовженням інвалідності до останнього числа шостого місяця після припинення або скасування воєнного стану, якщо раніше не буде проведено повторний огляд.

Отже, сам по собі сплив зазначеного в довідці строку повторного огляду не дає підстав без додаткового з`ясування обставин зробити висновок про припинення статусу особи з інвалідністю. Для належного вирішення рапорту відповідач мав перевірити, чи поширювалися на позивача передбачені постановою № 225 положення, зокрема чи існували обставини, за яких повторний огляд не міг бути проведений у встановлений строк, а також надати правову оцінку довідці МСЕК у сукупності з іншими поданими документами.

Як установлено судом першої інстанції, відмовляючи в задоволенні рапорту, відповідач послався на сплив строку повторного огляду та відсутність нового рішення щодо інвалідності. Водночас із установлених обставин не вбачається, що відповідач належним чином перевірив можливість застосування до позивача положень постанови № 225 та з`ясував обставини, від яких залежало вирішення цього питання. Отже, висновок про відсутність підстав для звільнення був зроблений без повного дослідження обставин, істотних для вирішення рапорту.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неналежний розгляд рапорту позивача. Дії відповідача не відповідали критеріям обґрунтованості та добросовісності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, оскільки рішення щодо рапорту було прийнято без належного з`ясування юридично значущих обставин та оцінки поданих документів. Відповідач, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов`язок доказування правомірності оскаржуваних дій, не спростував висновку про неповноту такого розгляду.

Доводи апеляційної скарги про відсутність предмета спору з огляду на те, що відповідач не приймав рішення про звільнення позивача з військової служби, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Предметом спору в цій справі є правомірність дій відповідача під час розгляду рапорту позивача, а не лише питання щодо видання наказу про його звільнення. Матеріалами справи підтверджується, що рапорт було розглянуто та повернуто позивачу з відмовою, мотивованою спливом строку повторного огляду інвалідності та незастосуванням положень постанови Кабінету Міністрів України № 225.

Таким чином, відповідач учинив конкретні дії щодо розгляду рапорту позивача, правомірність яких може бути предметом судового контролю. Відсутність наказу про звільнення не усуває спору щодо законності дій, учинених під час розгляду рапорту, та не позбавляє позивача права оскаржити їх у порядку адміністративного судочинства.

Посилання апелянта на пункт 1 частини першої статті 238 КАС України також є безпідставним. У цій справі заявлено вимоги щодо дій військової частини, вчинених під час реалізації владних управлінських повноважень, а спір стосується дотримання відповідачем установленого законодавством порядку розгляду рапорту військовослужбовця. Отже, наявний публічно-правовий спір, який підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства.

Крім того, закриття провадження у справі та залишення позову без розгляду є різними процесуальними наслідками, для застосування яких КАС України встановлює окремі підстави. Наведені в апеляційній скарзі доводи не підтверджують наявності передбачених законом підстав для застосування будь-якого із цих процесуальних наслідків.

Посилання апелянта на конституційний обов`язок громадян щодо захисту Вітчизни не спростовує висновків суду першої інстанції. Виконання такого обов`язку не звільняє військову частину від необхідності дотримуватися вимог законодавства під час розгляду рапортів військовослужбовців, перевіряти обставини, що мають значення для їх вирішення, та надавати належну оцінку документам, поданим на підтвердження передбачених законом підстав для звільнення.

Водночас суд першої інстанції не вирішував замість відповідача питання про безпосереднє звільнення позивача з військової служби та не зобов`язував видати відповідний наказ. Суд визнав протиправними дії щодо неналежного розгляду рапорту й зобов`язав відповідача повторно його розглянути з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Такий спосіб захисту відповідає характеру встановленого порушення, оскільки спрямований на поновлення права позивача на належний розгляд рапорту, не підміняє повноважень військового командування та не визначає наперед результату повторного розгляду. Водночас відповідач зобов`язаний урахувати правову оцінку суду, повно з`ясувати обставини, що мають значення для вирішення рапорту, перевірити застосовність відповідних положень законодавства та прийняти обґрунтоване рішення.

Отже, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду щодо неналежного розгляду рапорту та не свідчать про неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, яке могло б бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції правильно вирішив спір у межах заявлених позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків, апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року у справі №420/38996/24 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, установлених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук