Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №280/8239/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

26 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 280/8239/26

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),

суддів: Семененка Я.В., Ясенової Т.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2026 року (суддя Лазаренко М.С.)

у справі №280/8239/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

07.08.2026 ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_2 , в якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2024 року по 23 січня 2025 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - березень 2018 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2024 року по 23 січня 2025 року індексацію грошового забезпечення в повному розмірі, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - березень 2018 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 14.08.2026 позовну заяву залишено без руху та запропоновано надати заяву про поновлення строку звернення із зазначенням поважних підстав для поновлення строку звернення до суду з цим позовом

14.08.2026 від представника позивача надійшла заява про поновлення пропущеного строку звернення до суду. В обґрунтування поважності причин пропуску такого строку зазначено, що позивач не одержував письмового повідомлення, в якому зазначено розмір нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2026 року визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду, у зв`язку з чим суд відмовив у поновленні такого строку. Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії - повернуто позивачу на підставі п.9 ч.4 ст.169 КАС України.

Суд виходив з того, що позивачем не усунено недоліки позовної заяви, подане клопотання не містить зазначення поважних підстав для поновлення строку звернення до суду з вказаним позовом та викладене у ній не спростовує початок перебігу строку звернення до суду, який розпочався з 30.03.2026, оскільки документальне підтвердження складових грошового забезпечення (зокрема індексації) отримано представником позивача 29.03.2026. Суд за встановлених у справі обставин дійшов висновку, що на момент звернення позивача до суду, а саме 07.08.2026, позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду з позовними вимогами щодо протиправної бездіяльності та зобов`язання нарахувати і виплатити за період з 01 січня 2024 року по 23 січня 2025 року індексацію грошового забезпечення з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - березень 2018 року.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач, через свого представника, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права та не взяв до уваги позиції Верхового Суду, просить скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Позивач зазначає, що предметом позову є не просто факт виплати індексації, а правильність її розрахунку із застосуванням базового місяця березень 2018 року. Скаржник вважає, що у даному випадку підлягає оцінці застосування саме ч.1 ст. 233 КЗпП України, яка визначає початок перебігу строку з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права; зауважує, що згідно з правовими висновками Верховного Суду визначальним є момент, коли особа отримала достовірну та документально підтверджену інформацію про обсяг та характер виплачених сум.

Позивач не заперечує, що 29.03.2026 отримав певну інформацію щодо складових грошового забезпечення, однак вважає, що отримання документа про певні виплати не обов`язково означає отримання інформації про правильність їх розрахунку. Суд першої інстанції не встановив, що саме 29.03.2026 позивач отримав інформацію, яка дозволяла йому встановити у якому розмірі вона повинна була бути нарахована; у якому розмірі фактично була виплачена; у чому саме полягає порушення права позивача.

Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до частин другої та третьої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах, зазначивши, що чіткою та передбачуваною є позиція щодо необхідності застосування приписів статті 233 КЗпП України під час визначення строків звернення до адміністративних судів для вирішення спорів, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі.

У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір, що відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівника.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

У цій справі позивач звернувся з вимогами щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 23.01.2025.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України в редакції з урахуванням змін, внесених Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч.2 ст. 233 КЗпП України з заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Обчислення строку звернення позивача до суду у цій справі суд першої інстанції пов`язав з моментом, коли позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, зокрема, вказав, що початок перебігу строку звернення до суду розпочався з 30.03.2026, документальне підтвердження складових грошового забезпечення (зокрема індексації) отримано представником позивача 29.03.2026.

Суд першої інстанції врахував висновок Верховного Суду у постанові від 25.07.2025 у справі № 620/4619/24, що початок перебігу строку звернення до суду, з урахуванням частини першої статті 233 КЗпП України, слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.

Також суд першої інстанції вказав, що такий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, постановленій у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, у якій Судова палата сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.

З матеріалів позовної заяви у справі, що розглядається, суд першої інстанції встановив, що при виключенні позивача зі списків особового складу відповідачем не було надано документального підтвердження розрахунку грошового забезпечення. Документальне підтвердження складових грошового забезпечення позивача (зокрема індексації) ним було отримано лише 29.03.2026.

Таким чином, за висновком суду першої інстанції тримісячний строк звернення до суду з цими позовними вимогами розпочався 30.03.2026 та закінчився 30.06.2026. Отже, звернувшись до суду 07.08.2026 (через систему «Електронний суд») із позовними вимогами щодо перерахунку грошового забезпечення після виключення зі списків особового складу та отримання документального підтвердження про складові грошового забезпечення 29.03.2026, позивач пропустив тримісячний строк, установлений частиною другою статті 233 КЗпП України.

З приводу таких висновків суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.

У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь-яким строком.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Вказаним Рішенням Суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком. Однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Верховний Суд у постанові від 25 червня 2026 року у справі № 520/25416/25 дійшов висновку, що у разі якщо звернення до суду обґрунтовано положеннями частини другої статті 233 КЗпП України, якою для подання позову встановлено тримісячний строк і чітко унормовано момент початку перебігу такого строку - одержання «письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні», водночас суди перевірили і достеменно встановили момент отримання позивачем грошового атестата, який у межах спірних правовідносин підпадає під визначення такого «письмового повідомлення», то тримісячний строк звернення до суду, установлений цією ж нормою, слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому у спірний період сум, однак в ці три місяці належить включати й період від дня отримання позивачем грошового атестата до вчинення ним будь-яких інших юридично значимих дій, що слугують меті звернення до суду з позовом у порядку, передбаченому частиною другою статті 233 КЗпП України.

Таким чином, у частині другій статті 233 КЗпП України законодавець визначив строк у три місяці, протягом якого звільнена особа має право вжити заходів щодо отримання необхідної інформації, пов`язаної з оплатою праці, та за необхідності звернутися до суду.

До такого висновку Верховний Суд у постанові від 25 червня 2026 року у справі № 520/25416/25 дійшов з огляду на те, що позиція позивача, яка зводиться до того, що грошовий атестат не є документом, про який ідеться у частині другій статті 233 КЗпП України, оскільки вказаний документ не містив інформації про те, на підставі якого прожиткового мінімуму, тарифного розряду та тарифного коефіцієнту відповідач здійснював розрахунок грошового забезпечення позивачеві, тож перебіг тримісячного строку звернення до суду, передбаченого згаданою правовою нормою, розпочався від дня отримання інформації на цей запит, є хибною, оскільки за такою логікою, період з дня ознайомлення з грошовим атестатом до отримання інформації на запит не охоплюється частиною другою статті 233 КЗпП України чи іншою правовою нормою. Отже, це проміжок часу, протягом якого пасивна поведінка заявника перебуває поза строком, передбаченим частиною другою статті 233 КЗпП України, та не впливає на його перебіг.

Подібний підхід до застосування частини другої статті 233 КЗпП України призводить до того, що позивач, отримавши грошовий атестат, тобто документ, що за своєю суттю підпадає під визначення «письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні» у значенні, вжитому в часині другій статті 233 КЗпП України, набуває можливість, спираючись на відсутність в цьому атестаті відомостей, які потрібні для ініціювання судового розгляду, протягом необмеженого строку без пояснення (доведення) жодних причин і обставин не вчиняти ніяких дій для отримання цієї інформації, однак надалі, у будь-який момент часу на власний розсуд звернутися до відповідача із запитом про отримання такої інформації, та, починаючи від дня надання її відповідачем, набути право упродовж ще трьох місяців додатково до того (необмеженого) строку, що вже минув, звернутися до суду в порядку, передбаченому частиною другою статті 233 КЗпП України.

Із цього приводу Верховний Суд не робив висновків, які б дозволяли застосовувати цю правову норму саме у такий спосіб. Подібне тлумачення надто розширює її нормативний зміст, дозволяє поширювати дію частини другої статті 233 КЗпП України на правовідносини, які нею не охоплюються, та нівелює саму суть строкового обмеження звернення до суду трьома місяцями.

В той же час, повертаючись до обставин цієї справи, суд апеляційної інстанції з`ясував, що з метою отримання інформації щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення та довідки про грошове забезпечення ОСОБА_1 06.03.2026 представник позивача на електронну пошту Військової частини НОМЕР_1 надіслав заяву та адвокатський запит, який отримано Військовою частиною 12.03.2026.

За результатом розгляду заяви щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 , представнику позивача в листі № 4757 від 29.03.2026, серед іншого, повідомлено, що ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 в період з жовтня 2023 року по січень 2025 року. 23.01.2025 ОСОБА_1 самовільно залишив місце служби.

Також, за результатом розгляду адвокатського запиту щодо надання інформації та довідки про грошове забезпечення ОСОБА_1 , представнику позивача в листі № 4758 від 29.03.2026 повідомлено, що старший стрілець-оператор 3 механізованого відділення 1 механізованого взводу 8 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 штаб-сержант ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з жовтня 2023 року по січень 2025 року. 23.01.2025 ОСОБА_1 самовільно залишив місце служби.

Таким чином, виходячи з наданої військовою частиною НОМЕР_1 інформації, вбачається, що ОСОБА_1 самовільно залишив місце служби.

Вказана обставина залишена судом першої інстанції поза увагою, хоча має значення для правильного вирішення питання щодо строку звернення позивача до суду з цим позовом, оскільки самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Докази звільнення позивача 23.01.2025 з військової служби та виключення його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 відсутні.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11.12.2025 частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.

Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:

тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;

тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції не в повному обсязі з`ясував обставини, які впливають на обчислення строку звернення позивача до суду за захистом своїх прав.

Оскаржувана ухвала про повернення позовної заяви прийнята з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, що відповідно до ст. 320 КАС України є підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 311, 315, 320, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2026 року у справі №280/8239/26 скасувати.

Справу направити до Запорізького окружного адміністративного для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.328, 329 КАС України.

Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк

суддя Я.В. Семененко

суддя Т.І. Ясенова