Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №334/5863/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

26 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 334/5863/26

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),

суддів: Семененка Я.В., Ясенової Т.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції

на рішення Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 12 серпня 2026 року

у справі №334/5863/26

за позовом ОСОБА_1

до Поліцейського 1 взводу 2 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції в Запорізькій області сержанта поліції Косяка Віталія Володимировича

про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Поліцейського 1 взводу 2 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції в Запорізькій області сержанта поліції Косяка Віталія Володимировича, в якому просив скасувати постанову серії ЕНА №7299139 від 02.06.2026, винесену поліцейським 1 взводу 2 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції в Запорізькій області сержантом поліції Косяком Віталієм Володимировичем, про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 6 ст. 122 КУпАП та накладення штрафу в розмірі 1020 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30 травня 2026 року на території торгового центру «Україна» за адресою проспект Соборний, 147, м. Запоріжжя, заїхавши на територію стоянки, позивач здійснив вимушену зупинку, оскільки відчув різке погіршення самопочуття у результаті різкого головного болю та запаморочення, потемніння в очах мабуть у результаті критичного підвищення або зниження артеріального тиску, був вимушений здійснити екстрену та миттєву зупинку в першому доступному вільному місці. При цьому, коли він наближався до зазначеного місця вимушеної зупинки ніякого знаку 45.2.1 та таблички 7.17, які було добре видно та які спрямовували інформацію щодо наявності там місць для стоянки осіб з інвалідністю, не було, так як вони були змонтований із порушенням просторового орієнтування - їх лицьова поверхня була спрямована не в бік мого напрямку руху, а розвернута в інший бік. Зазначений дорожній знак разом із табличкою були розгорнуті в інший бік тобто встановлені боком відносно напрямку руху транспортного засобу та кута/напрямку зору водія. Внаслідок такого очевидного дефекту монтажу, інформаційне поле знаку та таблички було повністю приховане від мене, як учасника дорожнього руху. Отже, особу, яка керує транспортним засобом, було позбавлено будь-якої фізичної та технічної можливості сприйняти графічне зображення знаку, розпізнати його смислове навантаження та дізнатися про наявність спеціальних обмежень чи зобов`язань на даній ділянці дороги. Залишки додаткової дорожньої розмітки 1.35 (піктограми особи з інвалідністю) на покритті проїжджої частини/майданчика стоянки також були сильно затерті і практично відсутні, що унеможливило дублювання інформації.

Після зупинки, пасажир що був з водієм (позивачем по справі) у автомобілі одразу пішов до аптеки за ліками, а позивач, відкривши вікна для свіжого повітря, протерши обличчя водою за допомогою вологих серветок, сфокусував погляд прийшов до тями та одразу почув звернення представника поліції до нього із запитом чи є у позивача посвідчення особи з інвалідністю, не розуміючи в чому справа, позивач повідомив, що саме у нього такого посвідчення не має та перепитав що сталося і навіщо у нього питають за це посвідчення. Поліцейський лише спитав про наявність вищезазначеного посвідчення та одразу повідомив про скоєння позивачем адміністративного правопорушення щодо паркування на місці для осіб з інвалідністю, при цьому жодним чином не встановив інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та не зібрав усі необхідні, об`єктивні та неупереджені докази, наприклад, ні з`ясував чому саме транспортний засіб був зупинений у даному місті, чи є це вимушеною зупинкою спричиненою погіршенням стану водія чи несправністю транспортного засобу чи перевезенням пасажирів з наявним посвідченням та ні провів дослідження чи облаштовано місце для стоянки осіб з інвалідністю належним чином тощо. Після повідомлення про зупинку в забороненому місця, транспортний засіб одразу був перепакований у іншому місці.

Розгляд адміністративної справи відбувся у визначений у повідомлені час. Позивачем були надані письмові пояснення, які були проігноровані та 02 червня 2026 року відносно ОСОБА_2 , поліцейським 1 взводу 2 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції в Запорізькій області сержантом поліції Косяк Віталієм Володимировичем, було складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА .N« 7299139 від 02.06.2026, в який зазначено про те, що Позивач, ...здійснив зупинку (або стоянку) ТЗ на місці, що позначено дорожнім знаком 5.42.1 (з доданою до нього табличкою 7.17 Особи з інвалідністю та дор. Розміткою 1.35), на якому дозволено зупинку (стоянку) лише індивідуальних транспортних засобів, якими керують особи з інвалідністю (або особи, які перевозять осіб з інвалідністю), при цьому не мав при собі документів, що підтверджують інвалідність водія або одного з пасажирів», чим порушив п.8.4.ґ. ПДР - Порушення вимог інформаційно-вказівних знаків. За вказане правопорушення до Позивача згідно ч.б ст. 122 КУпАП застосоване адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1020 грн. 00 коп.

Позивач вважає складену постанову такою, що винесена з грубим порушенням законодавства, оскільки відповідач не встановивши повного і об`єктивного з`ясування обставин справи та вирішення її в точній відповідності із законом шляхом об`єктивного розгляду справи, безпідставно притягнув позивача до адміністративної відповідальності.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 12 серпня 2026 року позов задоволено.

Суд першої інстанції виходив з того, що лицьова поверхня знака 5.42.1 та таблички 7.17 була розгорнута в інший бік (боком до водія). Отже, позивач дійсно об`єктивно не міг сприйняти інформаційне поле знаку, при цьому маючи незадовільний стан здоров`я. Зауважив, що інспектор поліції не з`ясував причини зупинки, не дослідив стан здоров`я водія, не перевірив належність облаштування місця паркування. Також відповідач не надав жодних доказів, які б спростовували доводи позивача про вимушену зупинку чи підтверджували належну видимість знаку. Також суд вказав, що поняття вимушеної зупинки (п. 1.10 ПДР) охоплює будь-яке погіршення самопочуття водія, що об`єктивно створювало небезпеку руху (запаморочення, різкий стрибок тиску). Вимога закону не зобов`язує водія в обов`язковому порядку викликати швидку допомогу для підтвердження факту короткочасного погіршення самопочуття, яке минуло після протирання обличчя водою та свіжого повітря. Дії водія в цій ситуації повністю підпадають під стан крайньої необхідності (ст. 18 КУпАП). Крім того, матеріалами справи підтверджено негайне перепакування автомобіля після стабілізації стану.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Департамент патрульної поліції подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не вказав, якими саме належними та допустимими доказами підтверджується те, що позивач діяв в стані крайньої необхідності. Під час розгляду справи у суді першої інстанції позивач не надав жодних доказів на підтвердження факту здійснення ним вимушеної зупинки, у судове засідання ОСОБА_3 не з`явився, додаткові пояснення чи докази до суду надано не було. Також зауважує, що на місці події при розгляді справи позивач не звертався до поліцейських із скаргами на самопочуття, не надавав відповідних пояснень щодо погіршення стану здоров`я та не заявляв клопотань про перенесення розгляду справи через стан здоров`я. Натомість, як вбачається з відеозапису з портативного відеореєстратора інспектора (відмітка часу 12:34:50), позивач лише висловлював припущення щодо можливості уникнення адміністративного стягнення у вигляді штрафу та заміни його на попередження за умов, «якщо людині стане погано». Це свідчить про штучне створення аргументів для уникнення відповідальності, а не про реальне існування стану крайньої необхідності. Також вказує, що доводи щодо «зупинки на першому ліпшому місці та відправлення пасажира до аптеки за ліками» повністю спростовуються наявними в матеріалах справи відеозаписами з портативних відеореєстраторів поліцейських. Як вбачається з безперервного відеозапису, протягом усього часу спілкування позивача з поліцейськими (у проміжку з 12:10 по 12:40), жодна особа до автомобіля чи до самого ОСОБА_1 не поверталася, жодних лікарських засобів не приносила та домедичної допомоги йому не надавала.

Також скаржник вказує на те, що з наявних в матеріалах справи фотоматеріалів вбачається, що інформаційно-вказівний знак 5.42.1 «Місце для стоянки» разом із табличкою до дорожніх знаків 7.17 «Особи з інвалідністю» встановлені на вертикальній опорі (стовпі) на висоті, що забезпечує їх повну видимість для водіїв транспортних засобів під час руху та маневрування, та розгорнуті у напрямку руху транспортних засобів.

Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, постановою, складеною поліцейським 1 взводу 2 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції в Запорізькій області сержантом поліції Косяк В.В., серії ЕНА №7299139 від 02.06.2026 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 1020 грн. за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 122 КУпАП.

За змістом цієї постанови 30.05.2026 об 12:00:23 в місті Запоріжжя, проспект Соборний, 147, Микиртумов Армен Армаисович, здійснив зупинку (або стоянку) ТЗ на місці, що позначено дорожнім знаком 5.42.1 (з доданою до нього табличкою 7.17 Особи з інвалідністю та дор. Розміткою 1.35), на якому дозволено зупинку (стоянку) лише індивідуальних транспортних засобів, якими керують особи з інвалідністю (або особи, які перевозять осіб з інвалідністю), при цьому не мав при собі документів, що підтверджують інвалідність водія або одного з пасажирів», чим порушив п.8.4.ґ. ПДР - Порушення вимог інформаційно-вказівних знаків.

До постанови також додано відео з нагрудного відеореєстратора Motorola Solution vb400 470836.

Вважаючи, що постанова серії ЕНА №7299139 від 02.06.2026 є протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Виходячи із змісту п. 1 ч.1 ст.247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

В той же час, згідно ст.17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.

Відповідно до ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин, як вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

У статті 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

В спірному випадку позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 6 ст. 122 КУпАП, якою передбачена відповідальність за зупинку чи стоянку транспортних засобів на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю (крім випадків вимушеної стоянки), а так само створення перешкод водіям з інвалідністю або водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у зупинці чи стоянці керованих ними транспортних засобів, неправомірне використання на транспортному засобі розпізнавального знака «Водій з інвалідністю».

Відповідно до статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.

Відповідно до п. 1.9 ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до положень п.1.10 ПДР:

- зупинка - припинення руху транспортного засобу на час до 5 хвилин або більше, якщо це необхідно для посадки (висадки) пасажирів чи завантаження (розвантаження) вантажу, виконання вимог цих Правил (надання переваги в русі, виконання вимог регулювальника, сигналів світлофора тощо);

- стоянка - припинення руху транспортного засобу на час, більший ніж 5 хвилин, з причин, не пов`язаних з необхідністю виконання вимог цих Правил, посадкою (висадкою) пасажирів, завантаженням (розвантаженням) вантажу.

Пунктом 8.1 ПДР встановлено, що регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.

Пунктом 8.4.ґ ПДР передбачено, що Дорожні знаки (додаток 1) поділяються на групи, зокрема інформаційно-вказівні знаки, які запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об`єктів, територій, де діють спеціальні правила.

Відповідно до ПДР знак 5.42.1 «Місце для стоянки» є інформаційно вказівним знаком, що застосовується для позначення місць та майданчиків для стоянки транспортних засобів.

Пунктом 8.4 «е» ПДР передбачено, що Дорожні знаки (додаток 1) поділяються на групи, зокрема таблички до дорожніх знаків. Уточнюють або обмежують дію знаків, разом з якими вони встановлені.

Табличка 7.17 «Особи з інвалідністю» застосовується із знаками 5.42.1, 5.42.2 і 5.43 для позначення місця (або спеціально відведеної частини майданчика) для стоянки транспортних засобів, на яких установлено розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю» відповідно до вимог цих Правил.

Пунктом 22 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1342 закріплено, що на місцях для паркування транспортних засобів, зазначених у частині шостій статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», не можуть бути розміщені інші транспортні засоби.

Позивач, заперечуючи проти притягнення його до адміністративної відповідальності, вказує на відсутність візуальної видимості знаку разом із табличкою під час здійснення стоянки, а також на те, що залишки додаткової дорожньої розмітки 1.35 (піктограми особи з інвалідністю) на покритті проїжджої частини/майданчика стоянки також були сильно затерті і практично відсутні, що унеможливило дублювання інформації.

В той же час, з наданого відповідачем відеозапису чітко вбачається паркування транспортного засобу позивача в зоні дії дорожнього знаку 5.42 (Місце для стоянки) з додатковою табличкою 7.17 (особи з інвалідністю).

Стосовно доводів позивача про відсутність дорожньої розмітки на місці зупинки суд апеляційної інстанції зауважує, що згідно з п. 8.1 та 8.2 ПДР регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.

Дорожні знаки мають перевагу перед дорожньою розміткою і можуть бути постійними, тимчасовими та із змінною інформацією.

Таким чином, відсутність спеціальної дорожньої розмітки у формі суцільної синьої (блакитної) смуги не скасовує дію дорожнього знаку 5.42 (Місце для стоянки) з додатковою табличкою 7.17 (особи з інвалідністю).

Стосовно посилань позивача на відсутність візуальної видимості дорожнього знаку суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до пункту 8.2-1 ПДР дорожні знаки застосовуються відповідно до цих Правил і повинні відповідати вимогам національного стандарту.

Дорожні знаки повинні розміщуватися таким чином, щоб їх було добре видно учасникам дорожнього руху як у світлу, так і в темну пору доби. При цьому дорожні знаки не повинні бути закриті повністю або частково від учасників дорожнього руху будь-якими перешкодами. Дорожні знаки повинні бути видимими на відстані не менш як 100 м за напрямком руху та розміщеними не вище 6 м над рівнем проїзної частини.

Дорожні знаки встановлюються обабіч дороги на тому її боці, що відповідає напрямку руху. Для поліпшення сприйняття дорожніх знаків вони можуть бути розміщені над проїзною частиною. Якщо дорога має більше ніж одну смугу для руху в одному напрямку, установлений обабіч дороги відповідного напрямку дорожній знак дублюється на розділювальній смузі, над проїзною частиною або на протилежному боці дороги (у разі, коли для руху в зустрічному напрямку є не більше ніж дві смуги). Дорожні знаки розміщуються таким чином, щоб інформацію, яку вони передають, могли сприймати саме ті учасники руху, для яких вона призначена.

З відеозапису, який міститься в матеріалах справи, встановлено, що дорожній знак 5.42 (Місце для стоянки) з додатковою табличко 7.17 (особи з інвалідністю) встановлений таким чином, що є чітко видимим для учасників дорожнього руху, оскільки розміщені на вертикальній опорі (стовпі) на висоті, що забезпечує їх повну видимість для водіїв транспортних засобів під час руху та маневрування, та розгорнуті у напрямку руху транспортних засобів. Жодних інших чинників, які б знаходилися поблизу і перешкоджали його оглядовості та обмежували можливість своєчасного сприйняття інформації, яку він містить, немає.

Оскільки, як з`ясовано судом вище, відповідно до розділу 8 ПДР (пункт 8.2-1), дорожні знаки мають пріоритет перед дорожньою розміткою, у випадку, коли дорожня розмітка відсутня (або невидима), водій зобов`язаний керуватися вимогами встановлених дорожніх знаків.

Пункт 8.5 ПДР України зазначає, що розмітка використовується окремо або разом з дорожніми знаками, вимоги яких вона підкреслює або уточнює. Відсутність дублюючого елемента (розмітки) не скасовує дію основного елемента регулювання - дорожнього знака.

Відтак, висновки суду першої інстанції, що дорожній знак розміщений з порушенням встановлених нормативів та ПДР, є такими, що не відповідають фактичним обставинами справи.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що оскільки дорожній знак був наявний, видимий та встановлений відповідно до правил дорожнього руху, його вимоги були обов`язковими для виконання водієм.

Стосовно посилань позивача на різке погіршення стану здоров`я, яке унеможливлювало подальше безпечне керування транспортним засобом, тому зупинка на першому ліпшому місці та відправлення пасажира до аптеки за ліками повністю підпадають під ознаки вимушеної зупинки в стані крайньої необхідності, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Згідно з пункту 1.10 ПДР вимушена зупинка - припинення руху транспортного засобу через його технічну несправність чи небезпеку, яка спричинена вантажем, який перевозиться, станом учасника дорожнього руху, появою перешкоди для руху.

Разом з тим, пунктом 15.14 ПДР передбачено, що у разі вимушеної зупинки в місці, де зупинку заборонено, водій повинен вжити всіх заходів, щоб прибрати транспортний засіб, а за неможливості це зробити - діяти згідно з вимогами пунктів 9.9 - 9.11 цих Правил.

За приписами підпункту (а) пункту 9.9 ПДР аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена у разі вимушеної зупинки на дорозі.

Отже, положеннями ПДР передбачена можливість припинення руху транспортного засобу – здійснення вимушеної зупинки, яка зумовлена станом учасника дорожнього руху, однак такий учасник має дотриматись певного алгоритму дій, на що також вказано у постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №757/17499/17-а.

Разом з цим, з наявних відеоматеріалів вбачається, що позивач вказаних вимог не дотримався.

Крім цього, на відео відображено, що на місці події при розгляді справи позивач не звертався до поліцейських із скаргами на самопочуття, не надавав відповідних пояснень щодо погіршення стану здоров`я та не заявляв клопотань про перенесення розгляду справи через стан здоров`я.

Лише під час судового розгляду позивач зазначив, що ним була здійсненна вимушена зупинка.

З урахуванням вищезазначеного суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими посилання позивача на вчинення правопорушення в стані крайньої необхідності, оскільки він не вчинив дій згідно з вимогами пунктів 9.9 - 9.11 ПДР України, будь-яких доказів незадовільного стану здоров`я, у зв`язку з чим ним була б здійснена «вимушена» зупинка, позивачем не надано.

Отже, наведені позивачем доводи, є такими, що не спростовують обставини, викладених у спірній постанові, тобто зафіксованого поліцейським факту вчинення позивачем адміністративного порушення, яке виразилось у недотриманні вимог дорожнього знаку 5.42.1 з додатковою табличкою 7.17 «особи з інвалідністю».

Водночас, за результатом дослідження відеозаписів суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доведення суб`єктом владних повноважень обставин фактичної дійсності, які надавали йому всі підстави для прийняття рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що постанова серії ЕНА №7299139 від 02.06.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 6 ст. 122 КУпАП та накладення штрафу в розмірі 1020 грн є правомірною та винесеною у межах повноважень, передбачених законодавством, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.

Суд першої інстанції під час розгляду справи не в повному обсязі дослідив обставини, які мають значення для справи, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, що відповідно до статті 317 КАС України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. 311, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 12 серпня 2026 року у справі №334/5863/26 скасувати, ухвалити нове рішення.

В позові відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, оскарженню не підлягає (ст.272, ч.5 ст.328 КАС України).

Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк

суддя Я.В. Семененко

суддя Т.І. Ясенова