Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №160/8690/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

25 серпня 2026 рокум. Дніпросправа № 160/8690/26

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),

суддів: Лукманової О.М., Божко Л.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року (головуючий суддя Голобутовський Р.З.)

у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відповідача Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 07.04.2026 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 23.05.2022 по 10.05.2025 основних та додаткових видів грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, премії, надбавок та ін., визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 в період з 23.05.2022 по 10.05.2025 основних та додаткових видів грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, премії, надбавок та ін., визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням виплачених сум, та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

В обґрунтування позову зазначено, що з 29.01.2020 (дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18) позивач набув право на обчислення та виплату грошового забезпечення, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 23.05.2022 по 10.05.2025 основних та додаткових видів грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, премії, надбавок та ін., визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 в період з 23.05.2022 по 10.05.2025 основних та додаткових видів грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, премії, надбавок та ін., визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням виплачених сум, та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Вказує, що суд першої інстанції помилково не застосував наслідки пропуску строку звернення до суду. Представник Позивача звернувся до суду 07.04.2026 з вимогами, що охоплюють період з 23.05.2022 по 10.05.2025. Суд першої інстанції, відкривши провадження, фактично визнав строк непропущеним, однак не навів жодного належного мотивування цього висновку в оскаржуваному рішенні та не встановив поважних причин пропуску. Відповідно до п. 4 Постанови КМУ № 704 від 30.08.2017 (у редакції постанови КМУ № 751 від 21.07.2021 та постанови КМУ № 159 від 25.02.2023), що діяла протягом усього спірного періоду до 20.05.2023, розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначались шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року (тобто 1762 грн.), на відповідний тарифний коефіцієнт. Верховний Суд у постанові від 21.11.2018 у справі № 700/668/16-а підкреслив, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний застосовувати той закон або інший нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення відповідних правовідносин. Відповідач діяв у повній відповідності з чинними на той момент нормами - керуючись наказом МОУ № 260 від 07.06.2018 та постановою КМУ № 704 у відповідних редакціях. З 20.05.2023 набула чинності Постанова КМУ №481 від 12.05.2023, яка встановила фіксований розмір 1762 грн. замість прожиткового мінімуму при розрахунку окладів. Дана постанова є чинним нормативно-правовим актом, обов`язковим до виконання. Верховний Суд у постанові від 30.06.2025 у справі №280/8605/24 визнав необґрунтованим посилання на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 (яким п. 2 постанови №481 визнано нечинним), оскільки відповідно до ч. 2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Отже, на момент виникнення спірних правовідносин постанова № 481 була повністю чинною. Аналогічну позицію сформував Верховний Суд у постановах від 24.06.2025 у справі № 420/5584/24, від 03.07.2025 у справі № 360/152/24 та від 08.09.2025 у справі № 200/4426/24 (пп. 68-70). Таким чином суд, задовольнивши вимоги Позивача про перерахунок грошового забезпечення після 20.05.2023, фактично змусив Відповідача діяти всупереч чинному нормативно-правовому акту - постанові КМУ №481. Крім того, суд першої інстанції зобов`язав Відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум ПДФО відповідно до пункту 2 Порядку, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 № 44. Такі вимоги є передчасними та безпідставними. Верховний Суд у постанові від 28.05.2024 у справі №160/14683/23 підтвердив правову позицію, що оскільки нарахування та виплата спірних сум грошового забезпечення відповідачем ще не проведена, відсутні підстави вважати, що під час такого нарахування будуть порушені вимоги чинного законодавства щодо компенсації ПДФО. Покладення такого обов`язку є передчасним. Аналогічна позиція висловлена у постанові ВС від 17.03.2020 у справі №815/5826/16 та підтверджена постановою ВС від 02.07.2024 у справі № 420/15789/23. Право на захист є самостійним суб`єктивним правом, яке виникає лише в момент порушення прав. Суд не здійснює превентивного захисту. Відповідний обов`язок у Відповідача виникне одночасно з виплатою грошового забезпечення (у майбутньому, після набрання законної сили рішенням суду), а не у зв`язку з поданням позову

03.07.2026 року позивач ОСОБА_1 надав відзив на апеляційну скаргу, просить суд апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року залишити без змін.

03.07.2026 року та 21.07.2026 року відповідач Військова частина НОМЕР_1 надав додаткові пояснення по справі, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Просить врахувати при вирішенні справи правові висновки, що викладені в постанові верховного Суду від 25.06.2026 у справі №520/2541/25 та від 02.07.2026 у справі №240/19671/26, від 16.07.2026 у справі №320/29450/24, які прийняті в тотожних правовідносинах. Перевірити позовну заяву на дотримання позивачем строків звернення до суду з урахування правових висновків Верховного Суду та залишити позов без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.

26.07.2026 року позивач ОСОБА_1 надав додаткові пояснення у справі, просить відхилити доводи додаткових пояснень відповідача щодо наявності підстав для залишення без розгляду всього позову та щодо автоматичної правомірності застосування величини 1762 грн протягом усього спірного періоду.

Згідно статті 309 КАС України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Враховуючи, що у період з 20.07.2026 до 21.08.2026 колегія суддів у складі Дурасової Ю.В, Божко Л.А., Лукманової О.М. перебувала у черговій щорічній відпустці, тому постанова у цій справі приймається в перші дні після виходу колегії суддів з чергової відпустки.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.

Судом першої інстанції встановлено що, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 .

Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 23.05.2022 по 10.05.2025.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.05.2022 №42 рядового запасу ОСОБА_1 призначено номером обслуги 1 зенітно артилерійського відділення зенітно артилерійського взводу військової частини НОМЕР_1 , ВОС-156533А, шпк «солдат» (далі – ВЧ НОМЕР_1 , Відповідач). На підставі вищезазначеного наказу, ОСОБА_1 вважати таким, що з 23 травня 2022 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Згідно з наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.05.2025 № 131, ОСОБА_1 , офіцера групи планування штабу ВЧ НОМЕР_1 , призначеного наказом начальника Генерального штабу Збройних сил України від 08.04.2025 №356 на посаду офіцером групи безпеки операцій управління планування застосування військ штабу військової частини НОМЕР_3 , вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби – військової частини НОМЕР_3 .

В спірний період з 23.05.2022 по 10.05.2025 відповідач розраховував грошове забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01.01.2018.

Листом військової частини НОМЕР_1 від 06.04.2026 №4-14 повідомлено представника позивача, що при розрахунку грошового забезпечення позивача використовувався розмір прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018.

Позивач вважає, що відповідачем неналежно проведений розрахунок грошового забезпечення.

Суд першої інстанції позов задовольнив.

Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII.

Згідно ст. 1 Закону України №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

За приписами ч. 1 ст.9 Закону України №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України №2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Частиною 4 ст. 9 Закону України №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

З 01.01.2008 розміри грошового забезпечення військовослужбовців були установлені Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294.

У подальшому, Кабінетом Міністрів України 30.08.2017 з питання визначення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців було прийнято постановою "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704.

Згідно пункту 10 Постанови Кабінету Міністрів України №704 згадане рішення набирало чинності з 01.01.2018.

Згідно пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 (у первинній редакції на дату прийняття) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Таким чином, Урядом України було запроваджено дві розрахункові величини обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме:

1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року;

2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 №1052 до пункту 10 Постанови Кабінету Міністрів України №704 були внесені зміни у частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту було перенесено з 01.01.2018 на 01.01.2019.

Таким чином, станом на 01.01.2018 Постанова Кабінету Міністрів України №704 не діяла, а питання розмірів грошового забезпечення військовослужбовців було регламентовано постановою Кабінету Міністрів України №1294.

При цьому, пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції Постанова Кабінету Міністрів України №103 було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, з 01.03.2018 Урядом України було запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладом за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 (т.т. в розмірі 1762 грн).

Пункт 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України №103 діяв до моменту скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 у межах справи №826/6453/18 (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020), тобто до 29.01.2020.

З 29.01.2020 була відновлена юридична дія пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 у первісній редакції, де передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Відтак, з 29.01.2020 знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме:

1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року;

2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Проте, згідно п. 3 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а.

Відтак, під час розв`язання колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону України №1774-VІІІ та пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704, у редакції до внесення змін Постановою Кабінету Міністрів України №103, перевагу належить віддати положенням закону як акту вищої юридичної сили.

Водночас, з 29.01.2020 була відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладом за військовим званням, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладом за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом станом на 01.01.2018р.

З вказаного слідує, що 29.01.2020 настала подія підвищення розміру винагороди за службу діючого військовослужбовця за складовими:

оклад за посадою та оклад за військовим званням за рахунок виникнення у суб`єкта владних повноважень органу фінансового забезпечення обов`язку обраховувати ці показники із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, тобто станом на 01.01.2020, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

З 01.10.2020 набула чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 №1038, котра також внесла зміни до порядку обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складав - 1762 грн.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складав - 2102 грн.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено, що станом на 01.01.2021 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складав 2270 грн.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено, що станом на 01.01.2022 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складав 2481 грн.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено, що станом на 01.01.2023 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 2684 грн.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено, що станом на 01.01.2024 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 3028 грн.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено, що станом на 01.01.2025 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 3028 грн.

Надаючи оцінку зазначеним правовідносинам щодо строку звернення позивача з даним позовом, то колегія суддів апеляційної інстанції виходить з наступного.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач 07.04.2026 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з даними позовом.

При цьому, позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 23.05.2022 по 10.05.2025, та згідно з наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.05.2025 №131, ОСОБА_1 , офіцера групи планування штабу ВЧ НОМЕР_1 , призначеного наказом начальника Генерального штабу Збройних сил України від 08.04.2025 №356 на посаду офіцером групи безпеки операцій управління планування застосування військ штабу військової частини НОМЕР_3 , вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби – військової частини НОМЕР_3 .

Отже, на даний час позивач не звільнений з Лав Збройних Сил України, а проходить службу в іншій військовій частині - вибув до нового місця служби – військової частини НОМЕР_3 .

Оскільки позивач продовжує службу в ЗСУ, то строки звернення з даним позовом позивачем не порушені.

Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що в силу ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352, який набрав чинності з 19.07.2022, ч.ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Проте 11.12.2025 Конституційним Судом України прийнято рішення №1-р/2025 у справі №1-7/2024(337/24) у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат), відповідно до якого визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

В пункті 2 резолютивної частини рішення зазначено, що ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відтак, з 11.12.2025 втратила чинність ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України, яка встановлювала тримісячний строк звернення до суду з позовом про виплату належних працівникові сум заробітної плати (грошового забезпечення).

В позові позивач зазначає, що у період служби з 23.05.2022 по 10.05.2025 відповідач розраховував грошове забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01.01.2018.

Оскільки позивач продовжує службу в ЗСУ, а не звільнений зі служби, то позивач не пропустив строк звернення до суду.

При цьому, суд апеляційної інстанції перевіряє застосування до даних правовідносин вимог Постанови КМУ №481 від 12.05.2023 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704».

Слід зазначити, що з 20.05.2023 набула чинності Постанова КМУ №481 від 12.05.2023, яка встановила фіксований розмір 1762 грн. замість прожиткового мінімуму при розрахунку грошового забезпечення (пункт 2 вказаної постанови).

Дана постанова є чинним нормативно-правовим актом, обов`язковим до виконання.

Позивач ставить вимоги до відповідача за період з 23.05.2022 по 10.05.2025.

Слід звернути увагу, що Верховний Суд у постанові від 30.06.2025 у справі №280/8605/24 визнав необґрунтованим посилання на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 (яким п. 2 постанови №481 визнано нечинним), оскільки відповідно до ч. 2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Оскільки постанова КМУ №481 набула чинності з 20.05.2023 року (та встановила фіксований розмір 1762 грн для розрахунку грошового забезпечення), то відповідач правомірно застосував з 20.05.2023 року при розрахунку грошового забезпечення позивача фіксований розмір 1762 грн.

Аналогічну позицію сформував Верховний Суд у постановах від 24.06.2025 у справі №420/5584/24, від 03.07.2025 у справі №360/152/24, від 08.09.2025 у справі №200/4426/24 та від 16.07.2026 у справі №320/29450/24.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції, задовольнивши вимоги Позивача про перерахунок грошового забезпечення після 20.05.2023, не дослідив у повному обсязі норми права, зокрема вимоги Постанови КМУ №481 від 12.05.2023, що призвело до помилкових висновків.

Як наслідок, позовні вимоги за період з 20.05.2023 по 10.05.2025 не підлягають задоволенню, тому в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Відповідач зазначає, що суд першої інстанції також зобов`язав Відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум ПДФО відповідно до пункту 2 Порядку, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 № 44.

Відповідач вважає, що такі вимоги є передчасними та безпідставними, та зазначає, що Верховний Суд у постанові від 28.05.2024 у справі №160/14683/23 підтвердив правову позицію, що оскільки нарахування та виплата спірних сум грошового забезпечення відповідачем ще не проведена, відсутні підстави вважати, що під час такого нарахування будуть порушені вимоги чинного законодавства щодо компенсації ПДФО. Покладення такого обов`язку є передчасним. Аналогічна позиція висловлена у постанові ВС від 17.03.2020 у справі № 815/5826/16 та підтверджена постановою ВС від 02.07.2024 у справі № 420/15789/23.

З цього приводу колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.

Згідно з пунктом 1 Порядку №44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).

Відповідно до пунктів 2-5 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Аналіз наведених вище норм Порядку №44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, з урахуванням наведеного правового регулювання та фактичних обставин справи наявні підстави для нарахування та виплати позивачу перерахованого за період з 23.05.2022 до 19.05.2023 (включно) грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.

Таким чином позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме, рішення суду першої інстанції слід скасувати в частині задоволених вимог за період з 20.05.2023 по 10.05.2025 та в цій частині відмовити в задоволенні позову, в іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Вищезазначене є мотивом для часткового врахування судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи відповідача та нормами законодавства, що регулює дані правовідносини, частково спростовують доводами, викладені позивачем.

Доводи апеляційної скарги частково спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому можуть бути підставою для його часткового скасування.

Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст. 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 – задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року скасувати в частині задоволених вимог за період з 20.05.2023 по 10.05.2025 та в цій частині відмовити в задоволенні позову.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом 30-ти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Головуючий - суддя Ю.В. Дурасова

суддя О.М. Лукманова

суддя Л.А. Божко